Розділ 1. Теоретичні аспекти соціального захисту сім’ї з дитиною-інвалідом

Диплона робота

Тема

Тема: Особливості соціальної роботи з сім’єю що виховує дитину-інваліда.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти соціального захисту сім’ї з дитиною-інвалідом

1.1. Загальні принципи системи соціального захисту в Україні

1.2. Соціально-політичні й правові аспекти соціального захисту сім’ї з дитиною-інвалідом

.   Інституціалізація соціального захисту сім’ї з дитиною інвалідом

Розділ 2. Практичні аспекти соціальної роботи з дітьми з особливими потребами

2.1.    Сутнісний аналіз поняття інвалідності та соціально-психологічні характеристики дітей-інвалідів

2.2. Характеристика сімей, що виховують дітей з особливими потребами

.   Технології соціально-реабілітаційної роботи з дітьми-інвалідами та їх батьками в сучасних умовах

.   Аналіз результатів соціологічного дослідження проблеми соціального захисту сім’ї з дитиною-інвалідом у Хмельницькій області

Висновки

Список літератури

Додатки

Вступ

 

У будь-якому суспільстві, незалежно від того, на якій стадії розвитку воно знаходиться, є люди, які потребують особливої уваги до себе. Це особи, що мають певні відхилення в фізичному, психічному та соціальному розвитку. Проблема ставлення до людей з обмеженою дієздатністю стає все більше актуальною у зв’язку з тим, що спостерігається стійка тенденція до збільшення таких осіб. В Україні, зокрема, зростання чисельності інвалідів відбувається внаслідок зниження рівня медичного обслуговування, росту побутового і виробничого травматизму, складної екологічної ситуації, котра загострюється змінами в соціально-економічній сфері, переходом до ринкових відносин господарювання тощо. Все це неминуче впливає на загальний життєвий стан і психологічне самопочуття людини.

Останнім часом підвищився рівень інвалідності серед дітей і молоді. Духовно-емоційне оточення, у якому перебуває сучасна молодь, у багатьох випадках несе загрозу її духовному і психічному здоров’ю. Адже рівень захворюваності в Україні - один з найвищих серед республік колишнього Радянського Союзу. Україна утримує першість за кількістю психічних розладів, злоякісних новоутворень, інших захворювань і т.п. Так, станом на 1 січня 2007 року в нашій державі мешкає 2,4 млн. інвалідів, з них 289 тис. інвалідів війни, майже 55 тис. інвалідів-чорнобильців, 265 тис. інвалідів з дитинства, 1,4 млн. інвалідів від загальних захворювань та найстрашніше - 146,5 тис. дітей - інвалідів. В Україні розумово відсталих осіб, які отримали статус інваліда та перебувають на обов’язковому обліку у психоневрологічних диспансерах, за даними Міністерства охорони здоров’я України, на 1 грудня 2006 року, перебувало понад 298 тисяч осіб [3, 27]. На жаль, у нас, як і в інших країнах, має місце тенденція до збільшення чисельності інвалідів щорічно майже на 250 тис. чол. [ 63, 11 ].

Організація соціального захисту сімей, які виховують дітей-інвалідів, потребує, насамперед, зміни ставлення українського суспільства до інваліда та проблеми інвалідності взагалі. Розвиток цих дітей значною мірою залежить від задоволення їхніх потреб іншими людьми, внаслідок обмежень у спілкуванні, самообслуговуванні, пересуванні, контролю за їхньою поведінкою.

Протягом багатьох років державна підтримка дітей та молоді з особливими потребами обмежувалась лише матеріальним забезпеченням (пенсійні виплати), наданням медичних послуг (діагностика, лікування) та початкової освіти (у спеціалізованих навчальних закладах). Як правило, була притаманна ізоляція від навколишнього світу, оскільки більшість інвалідів мають обмеження в пересуванні.

На сьогодні ситуація фактично не змінилась. В умовах економічної нестабільності ця категорія населення виявилась однією з найбільш незахищених. Тому найголовнішим завданням у вирішенні проблеми соціального захисту сім’ї з дитиною-інвалідом безумовно є подолання соціальної ізоляції такої дитини. Йдеться перш за все про максимальне сприяння входження цих дітей у суспільство, активне засвоєння ними суспільних норм, вимог і традицій, іншими словами - їхню соціалізацію, передумовами якої є навчання, праця, можливість заробітку тощо. Діти та молодь з особливими потребами потребують не лише медичної, професійної та соціально-побутової реабілітації і матеріальної підтримки, а й створення належних умов для актуалізації власних здібностей, розвитку особистісних рис і задоволення потреб у соціальному, моральному і духовному самовдосконаленні.

Проблема соціального захисту особистості є багатоаспектною. Адже мова йде про соціальний захистяксистему пріоритетіві механізмів реалізації законодавчо закріплених соціальних, політичних і економічних гарантій громадян, органів управління всіх рівнів, інших інститутів, а також систему соціальних служб, здатних забезпечити відповідний рівень соціальної захищеності, допомогти досягнути соціально прийнятний рівень життя населення, відповідно до конкретних умов суспільного розвитку. Соціальний захист передбачає захист дитинства, тобто спеціальні заходи щодо забезпечення прав неповнолітніх, передбачених законодавством і Конвенцією про права дитини, тому ця проблема досліджується соціологами, юристами, психологами, педагогами. Так, над юридичними аспектами соціального захисту особистості працюють учені В.Кузнецова, О.Роговцева, С.Костюк, В. Вільчинський та ін., над соціально-психологічними - В.Мустаєва, Р.Овчарова, В. Скуратівський, Ф.Шевченко, Т. Яценко та ін. Особливо актуалізується ця проблема в тому випадку, коли йдеться про соціальний захист особистості з певними вадами та відхиленнями у фізичному чи психічному розвитку, тобто людини, яка не є цілком дієздатною і потребує особливої допомоги. Саме в такому, психолого-педагогічному, аспекті соціального захисту особистості працюють О. Андрієнко, О.Безпалько, Р. Вайнола, Д. Вернер, Л. Вознюк, Л.Грачев та ін.

Однак, як свідчить аналіз різних науково-практичних джерел з соціальної роботи, соціологічний аспект проблеми соціального захисту сім’ї з дитиною-інвалідом є недостатньо досліджений. Саме це й обумовило вибір теми нашої дипломної роботи.

Об’єктом дослідження є сім’ї з дитиною з особливими потребами.

Предметом виступають зміст та технології соціального захисту сім’ї з дитиною-інвалідом.

Мета є теоретично дослідити та експериментально перевірити розкриття змісту та технологій соціального захисту сімей, які виховують дітей з особливими потребами.

У ході дипломного дослідження вирішувались наступні завдання:

1) на основі аналізу соціологічної, юридичної, соціально-педагогічної та психологічної літератури розкрити загальні принципи системи соціального захисту в Україні та його сутність і функції щодо сімей, які виховують дітей-інвалідів;

2) проаналізувати правову основу, державну політику та інституційну базу соціального захисту сім’ї з дитиною-інвалідом;

3) здійснити аналіз різних технологій, форм і методів соціальної роботи з дітьми з функціональними обмеженнями та їх батьками;

4) охарактеризувати реальний стан проблеми соціального захисту сім’ї з дитиною-інвалідом у Хмельницькій області.

Для розв’язання поставлених завдань використовувались такі методи дослідження: узагальнення, систематизація, порівняння та методи емпіричного дослідження - спостереження, бесіда, анкетування, інтерв’ю та ін.

Практичне значення дослідження полягає у спробі охарактеризувати технології соціально-реабілітаційної роботи з дітьми-інвалідами та їх батьками в сучасних умовах.

База дослідження: Хмельницький національний університет, кафедра соціальної роботи і соціальної педагогіки.

Апробація дослідження: про результати дослідження доповідали на засіданні кафедри соціальної роботи і соціальної педагогіки та отримали позитивні відгуки.

Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку літератури та додатків. Обсяг роботи складає 95 сторінок.

Висновки

На основі аналізу соціологічної, юридичної, соціально-педагогічної літератури та даних соціологічного дослідження ми дійшли висновку, що соціальний захист - це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення життя, здоров'я та добробуту населення в конкретних економічних умовах. Метою соціального захисту є забезпечення життєвого рівня непрацездатних громадян не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого державою, та запобігання соціальної напруженості в суспільстві, котра може бути зумовлена наявною майновою, расовою, культурною, релігійною чи соціальною нерівностями.

Гуманітарний захист скерований на попередження та допомогу людині за обставин, котрі визначаються її взаємодією з природою, впливом природних (екологічних, техногенних, гуманітарних) катастроф, станом самої природи та людини. Система соціальної безпеки людини повинна виокремлювати ті соціальні інтереси, які суттєво впливають на формування демографічної ситуації та забезпечення генофонду держави, трансформацію трудових ресурсів до ринкових вимог.

Гарантування соціальної безпеки окремої людини та суспільства є одним із завдань соціального захисту. Соціальний захист має дві основні функці - реабілітаційну та превентивну. Перша є методом пасивної підтримки бідних верств суспільства, шляхом надання короткотермінових адресних допомог. Друга із функцій є активним заходом запобігання бідності у зв'язку із втратою працездатності чи самої роботи завдяки запровадженню соціального страхування для акумуляції коштів.

Модель соціального захисту повинна бути:

цілісною;

структурованою;

динамічною;

багатовимірною.

Система соціального захисту містить три складові:

- соціальну допомогу;

соціальне страхування;

соціальну справедливість.

Соціальна допомога - це підвищення рівня споживання економічно слабких сімей шляхом зниження рівня споживання економічно сильніших сімей через надання першим адресних допомог.

Соціальне страхування - це з ахист громадян від настання соціальних ризиків, зокрема втрати працездатності та самої роботи, шляхом участі в програмах соціального страхування, в яких страхові виплати тісно пов'язані із страховими внесками.

Соціальна справедливість - матеріальна або фінансова компенсація особам, які постраждали від непередбачуваних подій (природні та техногенні катастрофи тощо).

Окрім трьох вище зазначених основних складових, до системи соціального захист належать:

- захист прав людини;

рання імунізація;

сприяння освіті та підвищенню кваліфікації населення;

соціальна робота в неблагополучних сім'ях та з обслуговування одиноких і непрацездатних громадян;

соціальне обслуговування дітей-інвалідів;

активна політика на ринку праці;

гендерна політика;

підготовка кадрів соціальних працівників.

Перерозподіл коштів в умовах ринкової економіки відбувається відповідно утилітаристської теорії щастя. Бідніші родини є чистими бенефіціарами, а багаті - донорами коштів.

Сучасні системи соціального захисту охоплюють весь життєвий цикл людини - від її народження до смерті.

Українська модель соціального захисту ще містить багато спільного від попередньої радянської моделі, але щораз відчутнішими стають прояви, властиві вимогам ринкової економіки. Сумісний розгляд допустимих (світовий рівень) та реальних показників розвитку українського суспільства свідчить про значну загрозу нашому суспільству в цілому й зокрема у відтворенні та збереженні трудових ресурсів і людського капіталу. З огляду на це необхідно підвищити дієвість соціальної безпеки людини в нашій державі.

Особливо гострою є проблема соціального захисту сімей, які виховують дитину-інваліда, адже йдеться про соціальний захист як систему медичних, організаційно-правових, економічних, реабілітаційних і психолого-педагогічних заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, діяльності, здоров'я та добробуту як самої дитини-інваліда, так і членів її сім’ї.

Основними концептуальними принципами соціальної роботи з родинами, що мають дітей з відхиленнями в розвитку, є:

1) єдність дій сімей і соціальних інститутів у процесі соціалізації дитини;

) активізація ролі батьків, їхнє навчання і включення в процес соціально-педагогічної діяльності.

Соціальна допомога сім'ї, яка виховує дитину з особливими потребами - це сімейно-центрована практика, що спрямована на соціалізацію дитини.

Отож, як висновок ми стверджуємо, що на державному рівні доцільно переглянути саму структуру, принципи та технології соціального захисту сім’ї з дитиною-інвалідом. В основу соціального захисту таких сімей повинна, на нашу думку, бути покладена технологічна модель “Інтеграція”, яка б передбачала узгодженість, цілісність і системність медичного, соціально-психологічного, педагогічного, реабілітаційного аспектів.

Додаток А

Додаток Б

Додаток В

Замість...	Вживати...
Інвалід, каліка, дефективний	особа з неповносправністю, з особливими потребами
Скалічений, пошкоджений, травмований, потерпілий, жертва, деформований	особа, яка має... чи особа з...
Кульгавий	особа з ушкодженням рухливості
Прикутий до, обмежений, залежний від візка	особа, яка користується візком
Глухонімий, глухий, німий, немова	особа з ушкодженням слуху
Відсталий, розумово відсталий, недорозвинений	особа з розумовою/інтелектуальною неповносправністю
Церебрал (іменник)	особа з (дитячим) церебральним паралічем
Фізично дефективний	особа з фізичною неповносправністю
Психічний пацієнт, хворий на голову, псих, несповна розуму, божевільний	особа з психічною неповносправністю; особа, яка має шизофренію;
Важкий до навчання, туго доходить, не підлягає навчанню	особа з навчальною неповносправністю
підсліпкуватий, сліпий, незрячий	особа з ушкоженням зору

Додаток Г

 

Типологія інвалідності

Класифікаційна ознака	Групи інвалідності	Види порушень здоров’я
Причина інвалідності	Інваліди з дитинства	ДЦП, сліпота, глухота, розумова відсталість, вроджені вади серця
	Інваліди по захворюваності	Ураження вегетосудинної, ендокринної, шлункової та інших систем організму
	Інваліди праці	Обмеження життєдіяльності внаслідок професійних захворювань чи травм на роботі
Ступінь мобільності	Мобільні	Захворювання вегето-судинної, ендокринної, видільної, нервової та інших систем організму
	Маломобільні	Хворі на церебральний параліч, сліпоглухонімі, особи з ураженням кінцівок та інші
	Нерухомі	Особи з пошкодженням спинного мозку, кістково-м’язової системи

Додаток Д

Програма дослідження

Проблемна ситуація. Сьогодні станом на 1 січня 2009 року лише у Хмельницькій області нараховується 4690 чоловік - дітей - інвалідів до 16 років. Є сім’ї, в яких по двоє і навіть - троє дітей з особливими потребами, тобто так звані кризові сім’ї.

Проблема. Сім’я, що виховує дитину-інваліда, для нормального виконання своїх функцій потребує соціального захисту.

Об’єкт дослідження - сім’я з дитиною-інвалідом.

Предмет дослідженя - соціальний захист сім’ї з дитиною-інвалідом.

Мета дослідження - обгрунтувати найбільш оптимальні технології соціального захисту сім’ї з дитиною-інвалідом у Хмельницької області.

Завдання дослідження:

.Проаналізувати правові та соціально-політичні аспекти проблеми соціального захисту сім’ї з дитиною-інвалідом.

.З’ясувати реальний стан досліджуваної проблеми у Волинській області та визначити зміст, форми і методи соціального захисту сімей з дітьми-інвалідами у Волинській області.

Гіпотеза: соціальний захист сім’ї з дитиною-інвалідом буде ефективним через умови інтеграції його правового, соціально-економічного, психолого-педагогічного та соціально-реабілітаційного аспектів.

Логічний аналіз основних понять:

соціальний захист - це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення життя, здоров’я та добробуту населення в конкретних економічних умовах;

соціальна допомога - система заходів, спрямованих на повернення особи до активного життя та праці, відновлення соціального статусу і формування в особи якостей, установок щодо пристосування до умов нормальної життєдіяльності шляхом правового і матеріального захисту її існування, підготовки до самообслуговування з формуванням здатності до пересування і спілкування, повсякденних життєвих потреб тощо;

абілітація - система заходів, спрямованих на опанування особою знань та навичок, необхідних для її незалежного проживання в соціальному середовищі: усвідомлення своїх можливостей та обмежень, соціальних ролей, розуміння прав та обов’язків, уміння здійснювати самообслуговування;

сім’я - динамічна мала група людей, які разом проживають, зв’язані родинними відносинами (шлюбу, кровної спорідненості, усиновлення, опіки), спільністю формування і задоволення соціально-економічних та інших потреб, взаємною моральною відповідальністю;

сім’я з дитиною-інвалідом - сім’я, що виховує дитину-інваліда;

інвалід - особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності, викликає в особи потребу в соціальній допомозі і посиленому соціальному захисті, а також виконання з боку держави відповідних заходів для забезпечення її законодавчо визначених прав;

дитина-інвалід - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності та викликає необхідність надання їй соціальної допомоги і захисту;

інвалідність - міра втрати здоров’я та обмеження життєдіяльності, що перешкоджає або позбавляє конкретну особу здатності чи можливості здійснювати діяльність у спосіб та в межах, що вважаються для особи нормальними залежно від вікових, статевих, соціальних і культурних факторів;

реабілітація інвалідів - система медичних, психологічних, педагогічних, фізичних, професійних, трудових заходів, спрямованих на надання особам допомоги у відновленні та компенсації порушених або втрачених функцій організму, усуненні обмежень їх життєдіяльності для досягнення і підтримання соціальної і матеріальної незалежності, трудової адаптації та інтеграції в суспільство;

соціальна реабілітація - система заходів, спрямованих на створення і забезпечення умов для повернення особи до активної участі у житті, відновлення її соціального статусу та здатності до самостійної суспільної і родинно-побутової діяльності шляхом соціально-середовищної орієнтації та соціально-побутової адаптації, соціального обслуговування задоволення потреби у забезпеченні технічними та іншими засобами реабілітації;

реабілітаційна установа - установа, підприємство, заклад, у тому числі їх відділення, структурні підрозділи, незалежно від форми власності, що здійснює реабілітацію інвалідів і дітей-інвалідів відповідно до державних соціальних нормативів у сфері реабілітації.

Метод дослідження - інтерв’ю.

Додаток Е

Найтиповіші запитання, які виникають у батьків дітей з особливими потребами

1. Кого можна вважати дітьми - інвалідами? До категорії дітей-інвалідів відносять дітей до 16 років, які мають значні обмеження життєдіяльності, які приводять до соціальної дезадаптації в разі порушень розвитку дитини, здібностей до самообслуговування, рухів, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, навчанням, трудовою діяльністю в майбутньому.

2. Які документи і звідки необхідні для оформлення інвалідності. Це перелік документів, які необхідно подати у відділ соціального забезпечення по місцю мешкання:

довідка з медичним висновком з лікарні;

заява (бланк видається у відділі соціального забезпечення);

копія свідчення про народження дитини;

довідка з ЖЕКу про склад сім'ї;

довідка з місця навчання, якщо дитина шкільного віку, треба написати розписку, про те, що дитина не знаходиться на державному забезпеченні (наприклад в інтернаті або в інших закладах);

паспорт одного з батьків.

3. Яким чином встановлюється інвалідність дітям? Лікарі різних рівнів можуть рекомендувати встановлення інвалідності дитині, що фіксується в "історії" розвитку дитини, а також в амбулаторній картці хворого. Медики - фахівці лікарсько-контрольної комісії відповідної медичної установи по місцю постійного мешкання оформляють медико-соціальний висновок на дитину інваліда.

4. Який порядок оформлення пенсії дітям-інвалідам? Медико-соціальний висновок на дитину - інваліда оформляється в 2-х примірниках:

перший примірник залишається в установі, яка його видала; другий в триденний термін спрямовується в районний відділ соціального захисту по місцю мешкання дитини.

5. Який об'єм загальної допомоги, яку батьки можуть отримувати від держави? "Закон України про державну допомогу сім'ям з дітьми-інвалідами" визначає допомогу в розмірі мінімальної зарплати, "завдяки" вказівці Кабінету Міністрів №95 від 27.05.99 допомога встановлюється в розмірі 35% від мінімальної зарплати. Допомога виявляється від дня звертання і виплачується щомісяця до 16 років.

6. Як отримати ліки безкоштовно або на пільгових умовах? Якщо дитина знаходиться на амбулаторному лікуванні, то згідно з постановою Кабінету Міністрів №1303 від 17.08.98, при наявності рецепта лікаря ви можете отримати безкоштовні ліки; дитина-інвалід 1 або 2 групи з дитинства при цих же умовах оплачує 50% від їх вартості. Попередження - це стосується державних аптек.

7. Чи зараховується час погляду за дитиною-інвалідом до трудового стажу, оскільки вінвимагає постійної присутності однієї з батьків?

Так, за цей час виплачується грошова компенсація, якщо середньомісячний сукупний прибуток на кожного члена сім'ї за попередній квартал не перевищив двократного розміру пенсії.

Додаток Є

Ключові слова:

Амімія - відсутність або ослаблення виразності мускулатури обличчя. Амімія виникає при різних захворюваннях нервової системи, локальних враженнях мозку, при деяких психічних захворюваннях як наслідок парезів, паралічів або розладів координації рухів мускулатури обличчя.

Анамнез - сукупність відомостей про того, хто обстежується (хворому) і розвитку його захворювання. У психіатрії анамнез виступає як засіб дослідження травмуючих конфліктів на життєвому шляху людини і виявлення на цій основі причин відхилень в його психічному розвитку. Анамнез особистості вживається іноді як синонім поняття "історія розвитку особистості".

Аномалія - ненормальність, неправильність, відхилення від норми, від загальної закономірності розвитку.

Аномальні діти - діти, що мають значні відхилення від нормального фізичного або психічного розвитку і внаслідок цього потребуючі виховання і навчання в спеціальних умовах, які забезпечують корекцію і компенсацію нестач розвитку. Такі умови в найбільш адекватній формі створюються в спеціальних учбово-виховних учбових установах.

Дебільність - найбільш легка (в порівнянні з ідіотією та імбецильністю) міра розумової відсталості. Однак знижений інтелект і особливості емоційно-вольової сфери дітей-дебілів не дозволяють їм оволодіти програмою загальноосвітньої школи. Вивчення і засвоєння учбового матеріалу по будь-якому предмету шкільної програми для дебілів надзвичайно складне. Наприклад, опановуючи письмовою і усною мовою, поняттям числа, навичками рахунку, вони випробовують ускладнення в розумінні зв'язків між звуком і буквою, безліччю і його числовим вираженням і т.п. Все це фізіологічно зумовлене недорозвитком аналітико-синтетичних функцій вищої нервової діяльності. Засвоєння навіть елементарних математичних знань вимагає досить високого ступеню абстрактного мислення, а оскільки ця функція у дітей-дебілів

Депривація - психічний стан людини, виникаючий в результаті тривалого обмеження його можливостей в задоволенні основних психічних потреб; характеризується вираженими відмінами в емоційному розвитку, порушенням соціальних контактів.

Дитина-інвалід - Інвалідність у дітей визначається вченими як стійка соціальна дезадаптація, зумовлена хронічними захворюваннями чи патологічними станами, що різко обмежує можливість включення дитини в адекватні до її віку виховні і педагогічні процеси, у зв'язку з чим вона постійно потребує догляду та допомоги. Це значне обмеження життєдіяльності, що призводить до соціальної дезадаптації внаслідок порушень розвитку і росту дитини, здібностей до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, навчання, спілкування, трудової діяльності у майбутньому.

Затримка психічного розвитку - особливий тип аномалії психічного розвитку дитини. З.п.р. має різне походження: в одних випадках вона пов'язана з особливостями, а точніше - дефектами конституції дитини, внаслідок чого по своєму фізичному і психічному розвитку він починає відповідати більш ранньому віку ("гармонічний інфантилізм"); в інш. випадках З.п.р. виникає в результаті різних соматичних захворювань (фізично ослаблені діти) або органічного враження. Ц.п.с. (діти з мінімальної мозковий дизфункцією). У дітей з З.п.р.. відмічається значне зниження працездатності внаслідок виникаючих у них явищ цереброастенії, психомоторної розторможності, афективної збудливості. У них ускладнене засвоєння навичок читання, листа, рахунку; страждають безпосередня пам'ять і увага;є легкі порушення мовних функцій. Вказані ускладнення компенсуються при спеціальних педагогічних впливах на таких дітей. На відміну від олігофренії, при якій спостерігається стійкий загальний недорозвиток психіки, у дітей з З.п.р. звичайно є парциональний недорозвиток вищих психічних функцій, що носить тимчасовий характер і що долається в дитячому або підлітковому віці. Діти з З.п.р. характеризуються рядом особистісних особливостей: недорозвитком емоційної сфери, тривалим збереженням ігрових інтересів і т.д.

Ігрова терапія - метод лікувально-педагогічного впливу на дітей і дорослих, страждаючих різними емоційними порушеннями, страхами, неврозами і ін. У основі різних методик, що описуються цим поняттям, лежить визнання гри впливовим чинником розвитку особистості.

Ідіотія - сама глибока форма розумової відсталості. Дітям-ідіотам недоступно осмислення навколишнього, мовна функція розвиває вкрай повільно і обмежено (в ряду випадків мова не розвивається взагалі). Для цих дітей характерні порушення моторики, координації рухів орієнтування в просторі; часто ці порушення настільки важкі, що зводять дітей-ідіотів до лежачого образу життя. У них надто повільно і важко формуються елементарні навички самообслуговування, в тому числі і гігієнічні. Діти-ідіоти в правовому відношенні не нездібні, не підлягають навчанню, знаходяться (із згоди батьків) в спеціальних установах (дитячих будинках для глибоко мислено відсталих) системи соціального забезпечення, де ним надається необхідна медична допомога і відхід. По досягненні 18-літнього віку вони переводяться в спеціальні інтернати для хроніків. Державна система допомоги глибоко мислено відсталим не виключає їх вмісту в сім'ї при встановленні опіки.

Ізоляція - відособлення людини або групи людей (групова ізоляція) від звичних умов життя і спілкування з іншими людьми в умовах космічного польоту, зимівель, віддалених експедицій і т.п. Специально И. розглядається в клініці нервових і душевних хвороб: у разах поразки слуху зору, мовної діяльності - при порушеннях артикуляції, мовоутворення і сприйняття мови.

Імбецильність є більш легкої в порівнянні з ідіотією ступенем розумової відсталості. Діти-імбецили володіють певними можливостями до оволодіння мовою, засвоєнню окремих нескладних трудових навичок. Однак глибокі дефекти сприйняття, пам'яті, мислення, комунікативної мови, моторики і емоційно-вольової сфери роблять цих дітей практично що не навчаються навіть у допоміжній школі. У правовому відношенні вони, як і ідіоти, є не дієздатними, і над ними встановлюється опіка. До досягнення повноліття ці діти також знаходяться в спеціальних дитячих будинках для глибоко мислено відсталих. Встановлено, що певна частина дітей-імбецилів може оволодіти деякими знаннями, уміннями і навичками в об'ємі спеціально розроблених для них програм (найпростіші навички читання, листа і рахунків, а також деяких нескладних трудових операцій). Це дозволяє імбецилам надалі досить успішно працювати в спеціально організованих майстернях.

Інвалід - це особа, яка має порушення здоров’я зі стійким розладом функцій організму, наслідком якого є захворювання, травми, які призводять до обмежень життєдіяльності викликаючи необхідність його соціальної охорони.

Інвалід дитинства - особа, визнана інвалідом до 16-літнього віку.

Інвалідність - це обмеження в можливостях, обумовлених фізичними, психічними, сенсорними, соціальними, культурними, законодавчими та іншими бар’єрами, які не дозволяють людині бути інтегрованою в суспільство і брати участь в житті сім’ї та держави на тих же умовах, як і інші члени суспільства.

Інвалідність в дитячому віці - деякі форми спадкової патології, родові травми, перенесені в дитинстві, можуть бути причиною того, що дитина раннього віку, що ще не пройшла найважливіших етапів соціалізації, виявляється інвалідом. У дефектології детально вивчена специфіка сенсорних, мовних, інтелектуальних і рухливих порушень, властивих аномальним дітям. Конкретний дефект (втрата зору або слуху при аномаліях відповідних аналізаторів, моторні порушення при дитячому церебральному паралічі і інш.) накладає специфічний відбиток на формування пізнавальних процесів особистості дитини. Однак не всі аномальні діти можуть бути віднесені до інвалідів. Значна частина дітей з сенсорними дефектами за допомогою специфічних коштів корекції здатні в певній мірі подолати обмеження, що накладаються дефектом.

Наявність у дитини того або іншого порушення (наприклад, втрата слуху на одне вухо) ще не зумовлює аномального розвитку. У таких випадках фізичний і психічний розвиток дітей не порушується, і вони не можуть бути віднесені до категорії аномальних.

Олігофренія - недоумство. Недорозвиток психіки дитини природженого характеру при набутого в перші роки життя. Причинами можуть бути захворювання матері (токсоплазмоз, краснуха, грип) під час вагітності.

Диплона робота

Тема

Тема: Особливості соціальної роботи з сім’єю що виховує дитину-інваліда.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти соціального захисту сім’ї з дитиною-інвалідом

1.1. Загальні принципи системи соціального захисту в Україні

1.2. Соціально-політичні й правові аспекти соціального захисту сім’ї з дитиною-інвалідом

.   Інституціалізація соціального захисту сім’ї з дитиною інвалідом

Розділ 2. Практичні аспекти соціальної роботи з дітьми з особливими потребами

2.1.    Сутнісний аналіз поняття інвалідності та соціально-психологічні характеристики дітей-інвалідів

2.2. Характеристика сімей, що виховують дітей з особливими потребами

.   Технології соціально-реабілітаційної роботи з дітьми-інвалідами та їх батьками в сучасних умовах

.   Аналіз результатів соціологічного дослідження проблеми соціального захисту сім’ї з дитиною-інвалідом у Хмельницькій області

Висновки

Список літератури

Додатки

Вступ

 

У будь-якому суспільстві, незалежно від того, на якій стадії розвитку воно знаходиться, є люди, які потребують особливої уваги до себе. Це особи, що мають певні відхилення в фізичному, психічному та соціальному розвитку. Проблема ставлення до людей з обмеженою дієздатністю стає все більше актуальною у зв’язку з тим, що спостерігається стійка тенденція до збільшення таких осіб. В Україні, зокрема, зростання чисельності інвалідів відбувається внаслідок зниження рівня медичного обслуговування, росту побутового і виробничого травматизму, складної екологічної ситуації, котра загострюється змінами в соціально-економічній сфері, переходом до ринкових відносин господарювання тощо. Все це неминуче впливає на загальний життєвий стан і психологічне самопочуття людини.

Останнім часом підвищився рівень інвалідності серед дітей і молоді. Духовно-емоційне оточення, у якому перебуває сучасна молодь, у багатьох випадках несе загрозу її духовному і психічному здоров’ю. Адже рівень захворюваності в Україні - один з найвищих серед республік колишнього Радянського Союзу. Україна утримує першість за кількістю психічних розладів, злоякісних новоутворень, інших захворювань і т.п. Так, станом на 1 січня 2007 року в нашій державі мешкає 2,4 млн. інвалідів, з них 289 тис. інвалідів війни, майже 55 тис. інвалідів-чорнобильців, 265 тис. інвалідів з дитинства, 1,4 млн. інвалідів від загальних захворювань та найстрашніше - 146,5 тис. дітей - інвалідів. В Україні розумово відсталих осіб, які отримали статус інваліда та перебувають на обов’язковому обліку у психоневрологічних диспансерах, за даними Міністерства охорони здоров’я України, на 1 грудня 2006 року, перебувало понад 298 тисяч осіб [3, 27]. На жаль, у нас, як і в інших країнах, має місце тенденція до збільшення чисельності інвалідів щорічно майже на 250 тис. чол. [ 63, 11 ].

Організація соціального захисту сімей, які виховують дітей-інвалідів, потребує, насамперед, зміни ставлення українського суспільства до інваліда та проблеми інвалідності взагалі. Розвиток цих дітей значною мірою залежить від задоволення їхніх потреб іншими людьми, внаслідок обмежень у спілкуванні, самообслуговуванні, пересуванні, контролю за їхньою поведінкою.

Протягом багатьох років державна підтримка дітей та молоді з особливими потребами обмежувалась лише матеріальним забезпеченням (пенсійні виплати), наданням медичних послуг (діагностика, лікування) та початкової освіти (у спеціалізованих навчальних закладах). Як правило, була притаманна ізоляція від навколишнього світу, оскільки більшість інвалідів мають обмеження в пересуванні.

На сьогодні ситуація фактично не змінилась. В умовах економічної нестабільності ця категорія населення виявилась однією з найбільш незахищених. Тому найголовнішим завданням у вирішенні проблеми соціального захисту сім’ї з дитиною-інвалідом безумовно є подолання соціальної ізоляції такої дитини. Йдеться перш за все про максимальне сприяння входження цих дітей у суспільство, активне засвоєння ними суспільних норм, вимог і традицій, іншими словами - їхню соціалізацію, передумовами якої є навчання, праця, можливість заробітку тощо. Діти та молодь з