Другий» кафедральний собор на Вавелі і споруди в Рейнсько-маасському стилі

 

Можна припускати, що в період політичного і господарського розквіту Польщі ще при Болеславі Щедрому (1058–1079), який, будучи третім з Пястов тим, що досягли корони, хотів звеличити свою владу, святиня, будівництво якої було почато при його батькові, повинна була здаватися дуже скромною. Тому, можливо, за ініціативою самого Болеслава, поряд із старим кафедральним собором було задумано будівництво нового. Хвилювання в останній період правління Болеслава Щедрого, його вигнання після вбивства краківського єпископа Станіслава – все це не сприяло реалізації планів. Все ж таки, хоча і дуже повільно, мало енергійний і частіше за все сидячий в Плоцьку Владислав Герман продовжував будівництво, яке було закінчене тільки з останніми роками життя Кривоустого. Саме він і його батько значаться будівниками кафедрального собору в церковних документах, що негативно відносилися до Болеслава Щедрого. Нова споруда була задумана з більшим розмахом, ніж попередня (довжина її була близько 56 метрів), хоча плани і були дещо скорочені за рахунок будівництва більш низького трансепту. Це була прекрасна базиліка з двома хорами, під якими знаходилися дві тринефні крипти. Чотири башти фланкірували споруду з сходу і заходу. Як загальна просторова концепція, так і мотив західних широко розставлених з боків масивної апсиди башт, так, щоб вистачило місця на портики, що ведуть до бічних нефів, прямо вказують на зв'язок з імператорськими кафедральними соборами долини Рейну, особливо з кафедральним собором в Майнці, оскільки ніде більше в цей час не використовувалося подібне планування післякаролінгських часів, при якому західна частина протиставлялася аналогічно вирішеній східній частині. В плануванні празького кафедрального собору, закінченого при Братиславі II (1061–1092), чеські учені також вбачають вплив архітектури долини Рейну. Портали бічних нефів, що знаходилися з боків західної апсиди, є ремінісценцією ще однієї традиції першого тисячоліття, що зберігалася в рейнській провінції до самого XIII століття, – до західної частини будівлі примикав атрій. Яскравим прикладом такого рішення може бути монастирський xpaм в Марія Лаах. І ще один мотив веде нас до тих джерел. На друці краківського капітулу, де зображений романський собор, ясно видно карликову галерейку з аркадою, що проходить уздовж бічних стін і апсиди. Маленькі арочки, що спираються на невеликі колони, на фоні затіненої галереї, беруть свій початок в античній архітектурі і складають, як відомо, живописну прикрасу знаменитих споруд північної Італії і долини Рейну.

Про майстерність будівників «другого» кафедрального собору свідчить західна крипта св. Леонарда що збереглася. Її відмінний чіткими пропорціями інтер'єр, розділений рядами колон з гладкими блоками капітелей, містить в собі пишність крипт імператорських кафедральних соборів долини Рейну. Втрату вавельського кафедрального собору, заміненого готичною спорудою XIV століття, якоюсь мірою компенсує існування коллегіати в Тумі під Ленчицею. Її будівництво було почато після завершення робіт по зведенню кафедрального собору на Вавелі (можливо, за участю останньої працюючої там артілі будівників), і коллегіата представляє собою досить вірну, але зменшену його копію. При порівняно короткому корпусі нефа моноліт споруди, фланкіруючими по кутах баштами, справляє враження оборонної споруди. Суворість великих майже нічим не жвавих поверхонь стін з гранітних квадр пом'якшують тільки лопатки і аркатурні фризи чотиригранних башт-дзвіниць, полегшених здвоєними і строєними арочними отворами згідно призначенню дзвіниць. Опукле півколо західної апсиди має відповідність в східній апсиді, до якої веде короткий хор, а з описаними вже баштами дзвіниць перекликаються циліндрові башти, фланкіруючі східні прольоти бічних нефів, що завершуються апсидами. Західна частина надзвичайно близька до краківського кафедрального собору часів Владислава Германа і Болеслава Кривоустого з його широко розставленими баштами і порталами, що ведуть в бічні нефи.

Яскраво індивідуальний, монументальний зовнішній вигляд коллегіати в Тумі приховує складне планування інтер'єру. Велика західна апсида ділиться на два яруси строго на висоті емпор, що проходять над бічними нефами. Над східною частиною, колись виділеною за допомогою перешкоди лекторію, домінує інтер'єр пресбитерія, покритого циліндровим зведенням, яке було укріплене поясами з тесаного каменя. Пресбитерій закінчується великою апсидою, маленькою апсидолою, що завершується. Подібне завершення хору. для кліра ми знаходимо іноді в італійських спорудах і в Бельгії (Торчелло, кафедральний собор; Нівель, коллегіата). В поглибленні апсидоли ставився єпископський трон.

Наявність двох напроти стоячих апсид, завершаючих головний неф, пояснюється тим, що храм присвячений Діві Марії і св. Олексію. Внизу, в західній апсиді поряд з вівтарем, було поховано якогось духовного діяча високого звання, найімовірніше, пов'язаного безпосередньо з будівництвом храму і з пожертвуваннями на нього. На вівтарі поблизу зображення Ісуса Христа, що сидить на престолі на фоні зоряного неба, в оточенні Марії, Іоанна Хрестителя і тетраморфів, ілюструючих бачення Єзикиїля, служили літургію за спокій душі померлого. Призначення західної апсиди в Тумі ідейне і функціонально відповідає, як здається, призначенню західної абсиди храму норбортанців в Кнехтстедені ( долина Рейну), де є герб Альберта фон Шпонхейма, приходського священика з Аквізграна (Ахена), яким було закінчено побудова храму. В 1162 році він дав гроші на споруду для себе гробниці, а частково і на убрання храму, за рахунок чого ввійшов розпис західної апсиди, безпосередньо пов'язаної із заупокійною службою. Важче знайти аналогію, що пояснює призначення верхньої частини західної апсиди з емпорами. Мабуть, мають рацію ті дослідники (Валицький, Захватовіч), які відводять це місце для покровителів коллегіати з княжого роду і для їх наближених. Починаючи з капели Каролінгів в Аквізграні, саме таким було, головним чином, призначення емпор, особливо їх західній частині. До типу храмів долини Рейну належить ця коллегіата і по просторовому тому, що розташовує, і по своєму зовнішньому кам'яному убранню, сконцентрованому в прекрасному північному порталі, який є головним входом коллегіати. В кам'яному різьбленні, мотиви якого були навіяні роботами північноіталійських майстрів, можна знайти риси, характерні для майстерні, організованої при кафедральному соборі в Майнці. Місцеположення коллегіати недалеко від ленчицького граду і тісний зв'язок її архітектурної форми з «другим» кафедральним собором на Вавелі не випадкові. Початок будівництва в Тумі співпадає із смертю Болеслава Кривоустого і початком феодальної роздробленості. Прагнучи зберегти єдність в королівстві, стоячи на його варті, гнезненський архієпископ Яник, передбачуваний ініціатор будівництва, шукав можливості створити платформу об'єднання і співпраці і з цією метою організував часті з'їзди церковного і політичного характеру. При напружених відносинах між спадкоємцями Болеслава Кривоустого ця платформа носила характер опозиції вдови Кривоустого, молодших княжих дітей і архієпископа сеньйору, власнику краківської землі. Це пояснює неможливість влаштовувати з'їзди в Кракові і вибір для зустрічей місця з центральним тим, що розташовує по відношенню до володінь молодих князів. Цим же була викликана (для додання блиску і пишності цим зборам) свідома імітація прекрасного з польських соборів – кафедрального собору в Кракові. Вплив долини Рейну на романську архітектуру, початок якому був встановлений «другим» кафедральним собором на Вавелі і монастирським костьолом в Могильний, не закінчився на коллегиаті в Тумі. Яскравим прикладом є костьоли-близнята в Енджеюві і Прандоцині, що відносяться до XII століття. В плануванні невеликого однонефного магнацького будинкового костьолу був реалізований принцип зіставлення західної апсиди з емпорами східній апсиді з вівтарем. Над західною апсидою з емпорами, як символ гордості феодала – засновника костьолу, підноситься восьмерик башти, що є в той же час свідоцтвом високої технічної майстерності будівників, що приплюснув, поза сумнівом, раніше тих, що брали участь в одному з великих будівництв в долині Рейну. Про це говорить також ретельне обтісування каміння і форма багатого кам'яного декору. Нарядні архивольти віконних отворів і південного порталу, прикрашені багатим орнаментом і знаком цеху у вигляді пальми, примушують пригадати майстерню при кафедральному соборі в Спірі. Докладний аналіз тектонічних і декоративних деталей нині вже не існуючих споруд, що взагалі або лише частково збереглися: костьолу в Чхуві і коллегіати у Вісліці – вказує на те, що в Малій Польщі протягом першого і другого тридцятиліття XII століття постійно діяли майстерні долини Рейну.

Вплив долини Рейну можна прослідити, втім, аж до пізнього періоду романського мистецтва. Прикладом може служити костьол св. Войцеха в Костелец–Прошовськом, побудований краківським єпископом Віславом (1229–1242). В його будівництві використані принципи, втілені у ряді нижньорейнських пізньороманських споруд: це тринефна базиліка з емпорами над бічними нефами, що відкриваються на головний неф за допомогою великих вбудованих арочних отворів (трифориїв), і з баштами в східній частині. Тріфорії з однаковими колонками зберегли майже в повній цілості прекрасне різьблення по каменю у вигляді покритих листям капітелей. Цей різьблений декор надзвичайно схожий на той, що ми бачимо в Андернах на дахах. Інші західні напрями представлені трьома наступними спорудами першої половини XII століття: кафедральним собором в Плоцьку, монастирським костьолом в Червіньську і коллегіатою в Опатуві. Плоцький кафедральний собор освячений в 1144 році, був, ймовірно, побудований за ініціативою плоцького єпископа Олександра з Малонн (1130–1156), в якому в 1102 році був похований Владислав Герман. Не дивлячись на численні перебудови і реставрації, вимальовується вигляд романської споруди, який можуть змінити подальші дослідження. Цей храм відрізнявся б від інших польських кафедральних соборів і навіть найзначніших коллегіат і монастирських костьолів відсутністю башт із західної сторони споруди і розташуванням апсид в стінах торців неглибокого трансепту. Разом з апсидою виділеного прямокутного присбетерія вони додають східній частині трефовий вигляд. Єдиною вертикальною домінантою була б башта над середхрестівям, в даний час замінена ренесансним куполом на барабані.

Для цього особливого планування, що має набагато більш багаті відповідності в архітектурі Італії, а понад усе – в архітектурі долини Рейну і Фландрії (наприклад, собор в Турні), можна знайти безпосередню і близьку аналогію серед споруд льежского диоцеза. В першу чергу тут варто назвати храм XI століття у Вессем біля Рурмонда, планування якого відоме завдяки археологічним розкопкам. На прикордонній франко-фламандській території ми зустрічаємося з тією ж, що в плоцькому кафедральному соборі, системою опор: розділяюча нефи аркада підтримується поперемінно стовпами і колонами. Там же можна бачити приклади англонормандьскої системи оздоблення зовнішніх стін здвоєними колонками з вельми специфічними брусками капітелей, які колись прикрашали і стіни плоцького собору. Башта-дзвіниця, в центральній і східній Європі, та, що стоїть, окремо, а тут що знаходиться над середхрестівям, дуже часто зустрічається в долині Мааса і Шельди. Інтер'єр плоцького собору був прикрашений розписами роботи Гунтера, що відносяться до 1148 року. В центральному порталі навісили знамениті бронзові брами, які в даний час знаходяться в новгородській Софії. Аналіз архітектури плоцького собору безперечно доводить, що вирішальну роль в його художньому оздобленні зіграло заступництво єпископа Олександра з Малонн, який, мабуть, зібрав будівельну артіль з своїх співвітчизників.

Під заступництвом Олександра велося також будівництво костьолу регулярних каноніків в Червіньську, закінчене біля 1155 року. Особа покровителя і походження ордена, як припускають, з Льєжа могли б свідчити про те, що архітектура храму носить характер мааської архітектури. Але широка поширеність типа, до якого відноситься червиньський костьол – тринефна з трьома апсидами і кроквяним перекриттям базиліка, з фасаду фланкіруюча двома баштами, – не дозволяє визначити, звідки виводиться цей архітектурний тип. Не з'ясовують справи ні змінна система опор – ні чергування стовпів і колон, – ні міжбаштові емпори над притвором, що затуляє красивий західний портал.

Якщо кафедральний собор в Плоцьку в справжньому своєму вигляді – тільки тінь давньої споруди, то коллегіата в Онатуві, так само, як коллегіата в Тумі, не дивлячись на численні зміни, що порушують її первинний вигляд, є одним з пам'ятників зрілої романської архітектури другої четверті XII століття, що добре збереглися. Масив її західного фасаду з двома близько поставленими і високо сполученими чотирикутними баштами з горизонтальним розчленовуванням, що акцентує складові частини, просто, без апсиди пресбитерий, що завершується, розчленований лопатками, і трансепт, що явно виділяється, в плані триразово повторюючий квадрат пресбитерія, – все це відображає прагнення до міри і норми, що так характерно для зрілої романської архітектури. Первинний задум, по якому хор повинен був замикатися апсидою, був залишений, ймовірно, ще в процесі будівництва, можливо, у зв'язку з прибуттям нової артілі будівників. Ритм близько один до одного розташованих колон в центральному нефі, стрункі пропорції інтер'єру, первинно критого плоским дерев'яним перекриттям, вимагають простого завершення стіни пресбитерія, розчленованої трьома невеликими вузькими вікнами з глифами на обидві сторони.

Рослинний і звіриний мотив фриза, що пробігає по середині західного фасаду і затінюючи собою портал міжбаштовї прихожої, що відкривається трьома аркадами, – все це дуже типово для ельзаського кола верхньорейнської архітектури середини сторіччя. Можна припустити, що архітектор коллегіати в Опатуві знав архітектуру Мурбаха, Мармутьє (Маурмюнстера) або Лаутенбаха.