Розвиток лексичної сторони мовлення в онтогенезі

 

Раціональна і максимально ефективна побудова корекційно-навчального впливу неможлива без глибокого знання природного ходу становлення мовлення в нормі, так як спеціальне цілеспрямоване формування порушеної функції може будуватися тільки з урахуванням закономірностей її нормального розвитку [7, ст 5].

Словник - це слова (основні одиниці мовлення), що позначають предмети, явища, дії та ознаки навколишньої дійсності [16].

Особливості розвитку словника дітей дошкільного віку в нормальному онтогенезі достатньо широко вивчені в фізіології, психології, психолінгвістиці. Лексика дитини розвивається поступово під час мовленнєвого спілкування оточуючих з дитиною і знайомства з навколишнім світом. Словник представлений в двох аспектах: пасивний словник (імпресивна лексика) - це ті слова, які дитина знає і розуміє їх значення. Активний словник (експресивна лексика) - це ті слова, які дитина використовує у спілкуванні з оточенням.

У нормі пасивний словник превалює над активним. Розуміння мовлення у дітей формується також у процесі мовленнєвого спілкування з навколишнім світом[14, ст 60].

Ранній етап формування мови, в тому числі і оволодіння словом, багатосторонньо розглядається в роботах таких авторів, як М. М. Кольцова, Е. Н. Винарская, Н. В. Жинкин, Г. Л. Розенгарт-Пупко, Д. Б. Ельконін та ін.

Р.І. Лалаева, Н.В. Серебрякова вважають, що «розвиток словника дитини тісно пов'язаний, з одного боку, з розвитком мислення і інших психічних процесів, а з іншого боку, з розвитком всіх компонентів мовлення: фонетико-фонематичного та граматичного ладу мови» [11, ст 4].

З допомогою мови, слів дитина позначає лише те, що доступно її розумінню. У зв'язку з цим засвоєння лексичного значення слів дитиною відбувається від прямого поодинокого конкретного основного до узагальненого та переносного значення [14, ст 27].

Розвиток лексики, за свідченням Р.І. Лалаевої, Н.В. Серебрякової [11, ст 4], в онтогенезі обумовлений також розвитком уявлень дитини про навколишню дійсність. У міру того як дитина знайомиться з новими предметами, явищами, ознаками предметів і дій, збагачується її словник. Освоєння навколишнього світу дитиною відбувається у процесі немовленнєвої і мовленнєвої діяльності при безпосередній взаємодії з реальними об'єктами і явищами, а також через спілкування з дорослими.

Первісною функцією мовлення дитини є встановлення контакту з навколишнім світом, функція повідомлення. Діяльність дитини раннього віку здійснюється спільно з дорослим, і у зв'язку з цим спілкування носить ситуативний характер.

Р.І. Лалаева, Н.В. Серебрякова підкреслюють, що «передумови розвитку мовлення визначаються двома процесами. Одним з цих процесів є немовленнєва предметна діяльність самої дитини, тобто розширення зв'язків з навколишнім світом через конкретне, чуттєве сприйняття світу. Другим найважливішим чинником розвитку мови, в тому числі і збагачення словника, виступає мовленнєва діяльність дорослих і їх спілкування з дитиною.

У зв'язку з цим, розвиток лексики багато в чому визначається і соціальним середовищем, у якому виховується дитина. Вікові норми словникового запасу дітей одного і того ж віку значно коливаються залежно від соціального рівня сім'ї, так як словник засвоюється дитиною в процесі спілкування» [11, ст 5].

В кінці першого і на початку другого року життя дитини поступово все більшу силу починає набувати словесний подразник. У початковій стадії реакція на нього проявляється у вигляді орієнтовного рефлексу. В подальшому на його основі формується рефлекс другого порядку - у дитини розвивається наслідуваність, багаторазові повторення слова. У цей період розвитку мовлення дитини з'являються лепетні слова.

Даний етап розвитку дитячого мовлення називається стадією "слово - речення". У слові-реченні не відбувається поєднання слів за граматичними правилами даної мови, звукосполучення не мають граматично оформленого характеру. Слово не має ще граматичного значення.

Надалі, у віці від 1,5 до 2 років, у дитини відбувається розчленування комплексів на частини, які вступають між собою в різні комбінації (Катя бай, Катя ляля). В цей період у дитини починає швидко рости запас слів, який до кінця другого року життя становить близько 300 слів різних частин мови.

Розвиток слова у дитини відбувається як в напрямку предметної співвіднесеності слова, так і в напрямку розвитку значення [11, ст6].

Л.С. Виготський, аналізуючи розвиток значення слова в онтогенезі, писав: «Мова і значення слів розвивалися природним шляхом, і історія того, як психологічно розвивалося значення слова, допомагає освітити до певної міри, як відбувається розвиток знаків, як у дитини природним чином виникає перший знак, як на основі умовного рефлексу відбувається оволодіння механізмом позначення» [3, ст 51].

Спочатку нове слово виникає у дитини як безпосередній зв'язок між конкретним словом та відповідним йому предметом.

Перша стадія розвитку дитячих слів протікає по типу умовних рефлексів. Сприймаючи нове слово (умовний подразник), дитина пов'язує його з предметом, а в подальшому і відтворює його.

Так, у віці від 1,5 до 2 років дитина переходить від пасивного придбання слів від оточуючих його людей до активного розширення свого словника в період використання запитань: "що це?", " як це називається?".

До 3,5 - 4 років предметна віднесеність слова у дитини набуває досить стійкий характер. У процесі формування лексики відбувається і уточнення значення слова. Спочатку значення слова полисемантично, його значення аморфно, розпливчасто. Слово може мати кілька значень. Одне і те ж слово може позначати і предмет, і ознака, і дія з предметом. Наприклад, слово кых може позначати в мовлення дитини і кішку, і все пухнасте (комір, хутряну шапку), і дія з предметом (хочу погладити кішку). Слово супроводжується певною інтонацією, жестами, які уточнюють його значення.

Паралельно з уточненням значення слова відбувається і розвиток структури значення слова.

Слово набуває різні відтінки значення в залежності від контексту і залежно від інтонації [11, ст8].

В процесі онтогенезу значення слова розвивається. Л.С. Виготський писав: «Всяке значення слова являє собою узагальнення. Але значення слів розвиваються. В той момент, коли дитина вперше вивчила нове слово, розвиток слова не закінчився, він тільки почався; воно є спочатку узагальненням самого елементарного типу і лише в міру свого розвитку переходить від елементарного узагальнення типу до все вищих типів узагальнення, завершуючи цей процес утворенням справжніх і справжніх понять» [3, ст53]. Структура значення слова в різні вікові періоди є різною.

Дитина, перш за все, опановує денотативним компонентом значення слова, тобто встановлює зв'язок між конкретним предметом (денотатом) і його позначенням.

Понятійний, концептуальний компонент значення слова засвоюється дитиною пізніше в міру розвитку операцій аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення. Пояснюючи значення слова стіл, дитина спочатку каже: «На ньому їдять». Пізніше він по-іншому пояснює слово стіл: «Це вид меблів», тобто співвідносить це слово з більш загальним поняттям, визначає це слово на основі зв'язків між словами в мовній системі.

Поступово дитина оволодіває і контекстуальним значенням слова. Спочатку при формуванні предметної співвіднесеності слова впливають побічні, ситуаційні фактори, які надалі перестають грати роль в цьому процесі.

На ранньому етапі розвитку мовлення на предметну віднесеність слова впливають ситуація, жест, міміка, інтонація, слово має дифузне, розширене значення. У цей період предметна віднесеність слова може легко втратити свою конкретну предметну віднесеність і набуває розпливчасте значення.

Розвиток зв'язку між мовними знаками та дійсністю є центральним процесом при формуванні мовленнєвої діяльності в онтогенезі[11, ст9].

На початковому етапі оволодіння знаками мови ім'я предмета є як би частиною або властивістю самого предмета. Л. С. Виготський назвав цей період розвитку значення слова «подвоєнням предмета». На цьому етапі значення слова є способом закріплення у свідомості дитини уявлення про даний предмет[3, ст53].

На перших стадіях знайомства зі словом дитина ще не може засвоїти слово в його "дорослому" значенні. Зазначається при цьому феномен неповного оволодіння значенням слова, так як спочатку дитина розуміє слово як назву конкретного предмета, а не як назву класу предметів.

У процесі розвитку значення слова, в основному у дітей від 1 до 2,5 року, відзначаються явища зрушеної референції, або розтягування значень слів, сверхгенерализации. При цьому відзначається перенесення назви одного предмета на ряд інших, асоціативно пов'язаних з вихідним предметом. Дитина використовує слово для називання цілого ряду предметів, які мають один або декілька спільних ознак (форма, розмір, рух, матеріал, звучання, смакові якості), а також спільне функціональне призначення предметів.

По мірі розвитку словника розтягнення значення слова поступово звужується, так як при спілкуванні з дорослими діти засвоюють нові слова, уточнюючи їх значення і коригуючи вживання старих. Зміна значення слова, таким чином, відображає розвиток уявлень дитини про навколишній світ, тісно пов'язане з когнітивним розвитком дитини [11, ст9].

Л.С. Виготський підкреслював, що «в процесі розвитку дитини слово змінює свою смислову структуру, збагачується системою зв'язків і стає узагальненням більш високого типу. При цьому значення слова розвивається в двох аспектах: смисловому і системному. Смисловий розвиток, значення слова полягає в тому, що в процесі розвитку дитини змінюється віднесеність слова до предмета, системи категорій, в яку включається даний предмет. Системний розвиток значення слова пов'язаний з тим, що змінюється система психічних процесів, яка стоїть за цим словом. Для маленької дитини провідну роль у системному значенні слова відіграє афективний смисл, для дитини дошкільного і молодшого шкільного віку - наочний досвід, пам'ять, яка відтворює певну ситуацію. Для дорослої ж людини провідну роль відіграє система логічних зв'язків, включення слова в ієрархію понять» [3, ст62].

Збагачення життєвого досвіду дитини, ускладнення його діяльності і розвиток спілкування з оточуючими людьми призводять до поступового кількісного зростання словника. У літературі відзначаються значні розбіжності щодо обсягу словника і його приросту, так як існують індивідуальні особливості розвитку словника у дітей в залежності від умов життя і виховання [13, ст24].

За даними Е.А. Аркина, зростання словника характеризується наступними кількісними особливостями: 1 рік - 9 слів, 1 рік 6 міс. - 39 слів, 2 роки - 300 слів, в 3 роки 6 міс. - 1110 слів, 4 років - 1926 слів[11, ст12].

Словник старшого дошкільника може розглядатися в якості національної мовної моделі, так як до цього віку дитина встигає засвоїти всі основні моделі рідної мови. У цей період формується ядро словника, яке надалі істотно не змінюється. Незважаючи на кількісне поповнення словника, основний каркас не змінюється.

Аналізуючи словниковий склад мовлення дітей у віці від 6 до 7 років, А.В. Захарова виділила найбільш уживані знаменні слова у мовленні дітей: іменники (мама, люди, хлопчисько), прикметники (маленький, великий, дитячий, поганий), дієслова (піти, говорити, сказати). Серед іменників у словнику дітей переважають слова, що позначають людей. Дослідження словника дітей з точки зору поширеності імен прикметників показало, що на кожні 100 слововживань припадає в середньому лише 8,65 % прикметників. Серед найбільш частотних прикметників, регулярно повторюваних у мовленні дітей Захарова виділяє прикметники з широким значенням і активної сполучуванності (маленький, великий, дитячий, поганий, мамин та ін), антоніми з найуживаніших семантичних груп: позначення розміру (маленький - великий), оцінки (гарний - поганий); слова з ослабленою конкретністю (справжній, різний, загальний); слова, що входять в словосполучення (дитячий сад, Новий рік). Важливе місце серед груп прикметників дитячого словника займають займенникові прикметники. У загальному списку найвища частотність зазначається у таких займенникових прикметників, як такий (108), який (47), цей (44), (27), всякий (22), наш (10), весь, кожен (17), мій, самий (16).

При аналізі мовлення дітей від 6 до 7 років виявляється понад 40 прикметників, що вживаються дітьми для позначення кольору. Прикметники цієї групи в мовленні дітей виявилися більш поширеними, ніж у мовленні дорослих. Найчастіше у мовленні дітей цього віку представлені прикметники чорний, червоний, білий, синій[11, ст14]..

При аналізі словника дітей цього віку відзначається також переважання негативної оцінки над позитивною і активне вживання порівняльної ступеня прикметників[6, ст58].

Таким чином, по мірі розвитку психічних процесів (мислення, сприйняття, уявлень, пам'яті), розширення контактів з навколишнім світом, збагачення сенсорного досвіду дитини, якісної зміни її діяльності формується і словник дитини в кількісному і якісному аспектах.

Слова в лексиконі не є ізольованими одиницями, а з'єднуються один з одним різноманітними смисловими зв'язками, утворюючи складну систему семантичних полів (А.Р. Лурія та ін.). У зв'язку з цим актуальним є питання про становлення лексико-семантичної системи в онтогенезі [11, ст14].

По мірі розвитку мислення дитини, її мовлення лексика дитини не тільки збагачується, але і систематизується, тобто впорядковується. Слова як би групуються у семантичні поля. При цьому відбувається не тільки об'єднання слів у семантичні поля, але й розподіл лексики всередині семантичного поля: виділяються ядро і периферія. Ядро семантичного поля становлять найбільш частотні слова, що володіють вираженими семантичними ознаками [14, ст66].

А.І. Лаврентьєва, спостерігаючи становлення лексико-семантичної системи у дітей від 1 року 4мес. до 4 років, виділяє чотири етапи розвитку системної організації дитячого словника.

На першому етапі словник дитини являє собою набір окремих слів (від 20 до 50). При цьому набір лексем є невпорядкованим.

На початку другого етапу словниковий запас дитини починає швидко збільшуватися. Запитання дитини про назви оточуючих його предметів і явищ свідчать про те, що в його свідомості формується певна система слів, що належать до однієї ситуації, утворюються їх групи. Називання одного слова з цієї групи викликає у дитини називання інших елементів цієї групи. А.І. Лаврентьєва визначає цей етап як ситуаційний, а групи слів - ситуаційні поля. Надалі дитина починає усвідомлювати схожість певних елементів ситуації і об'єднує лексеми на тематичні групи. Це явище характеризує третій етап формування лексичної системи, який визначається як тематичний етап.

Особливістю четвертого етапу розвитку лексичної системи в онтогенезі є подолання цих замін, а також виникнення синонімії. На даному етапі системна організація словника дитини наближається за своєю будовою до лексико-семантичної системи дорослих [11, ст15].