Структура емоційного концепту РАДІСТЬ як лінгвокультурного

Головний лінгвокультурний смисл будь-якого ЕК міститься у його спроможності відбивати в своїй афективній реалізації специфіку національного менталітету як сукупності особливостей світогляду та комунікативної поведінки етносу, а також національний характер як досить стійкий склад внутрішнього світу мовця, детермінуючий його етнокультурну своєрідність. Це надає емоційному концепту лінгвокультурологічного статусу. Згідно зі спеціалізацієй нашої роботи, ми можимо виділити декілька якісно відмінних складових у лінгвокультурному КР: поняттєва, значущісна, образна і ціннісна [28:8].

Поннятєва складова - це мовна фіксація ЕК, його опис, ознакова структура, порівняльні риси. Образна складова ЕК - це чуттєві характеристики предметів, явищ, подій, відбитих в нашій пам’ яті, переважним чином метафорично відбиті у мові релевантні ознаки практичного знання, а значущісна та ціннісна компоненти відбивають важливість цього психічного конструкту як для індивіда, так і для колективу.

З погляду лінгвокогнітивістів найбільш поширеною в науці видається модель концепту, що складається з ядра (або базового шару концепту) та периферії (концептуальних шарів). Ядро концепту складають конкретно-образні характеристики, які є результатом чуттєвого пізнання світу, його буденного пізнання [10:29]. Це первинні найбільш яскраві образи, що асоціативно пов’язані з тим чи іншим предметом або явищем [83:59]. У той же час, базовий шар концепту як певний чуттєвий образ є одиницею універсального предметного коду, що кодує даний концепт для розумових операцій (кодуючий образ) [34: 61].

Отже, на підставі вищевикладеного, структуру концепту в межах лінгвокультурології та лінгвокогнітології можна представити наступним чином

 

Мал. 2.1. Структура концепту

Когнітивна лінгвістика                       Лінгвокультурологія

 

Концептуальна метафора як інструмент дослідження дискурсологічного емоційного концепту. Основи для вивчення метафори як когнітивного явища були закладені вже в античності. Ще Аристотель поставив питання про евристичні можливості метафори. Аристотель аналізує логічний механізм метафори, що обумовлює її здатність виражати знання про світ. Гарною є логічно ясна метафора, у якій перенос імені заснований на впорядкованій думці, що пояснюється прагненням античної науки шукати в мовних формах відображення логічних структур. Аристотель стверджував, що метафора (metaphora) - це «невластиве ім'я, перенесене з роду на вид, або з виду на рід, або з виду на вид, або за аналогією» [3].

Існувала й інша думка, Квінтіліан думав, що «метафора дарована нам самою природою» і «сприяє тому, щоб жоден предмет не залишився без позначення» [1:218]. Подібна думка простежується й у Деметрія: «Повсякденне мовлення створило такі гарні метафори для деяких понять, що ми вже не маємо потреби для них у точних вираженнях: така метафора затвердилася в мові, зайнявши місце буквального позначення» [1:220]. У трактуванні Цицерона метафора представлена як спосіб формування відсутній мові значень - перенос по подібності здійснюється «через відсутність у мові відповідного поняттю слова» [1: 218].

Вже Ф. Ніцше проголошував когнітивне значення метафори. Він вважав, що пізнання в принципі метафорично, має естетичну природу й не оперує поняттям веріфіцируємості [4:12]. «Немає ніякого «реального» вираження або «реального» знання без застосування метафори, але й отут ще залишаються ілюзії […] Знання - це ніщо інше, як робота з улюбленими метафорами, наслідування, що не повинне вважатися більше наслідуванням» Ф. Ніцше малює картину того, як мова створює постійний потік концептуальних домовленостей, через які в мову проникають нові метафори. Вони поступово стають загальноприйнятими, потім поступово досягають меж загальноприйнятости. У цьому процесі старі метафори утворюють рамки, усередині яких можуть народжуватися нові метафори [1: 297].

Початок сучасним когнітивним дискусіям поклали дослідження Е. Кассірера про символічні форми в культурі. Він звертається до етапу дологічного мислення, що відклалося в мові, міфології, мистецтві, релігії. Він розрізняв два види ментальної діяльності: метафоричне (міфо-поетичне) і дискурсивно-логічне мислення. Дискурсивно-логічний шлях складається в ряді поступових переходів від окремого випадку до все більш широких класів, тобто «мова йде про концентричне розширення кола» [31]. Це шлях формування понять і законів природних наук. На противагу цьому метафоричне мислення має зворотну спрямованість: «уявлення не розширюється, а спресовується, зводиться в одну точку» [31].

Теорія інтеракції М. Блека стала величезним внеском у розуміння метафори як когнітивного процесу. Саме він ввів поняття «когнітивна метафора» (cognitive metaphor), відносячи до цього розряду метафори, роль яких не зводиться до орнаментальної та експресивної. До заслуги М. Блека можна віднести аналіз мовної метафори в рамках розумової діяльності, усвідомлення й незвідності її змісту до наявних у мові буквальних засобів номінації, а також розгляд метафори як динамічного явища, що, формуючись у русі думки, розвиває концептуальний апарат мови [9:167].

На думку П. Рікера «можна говорити про фундаментальну метафоричність думки у тому ступені, у якому фігура мовлення, називана метафорою, дозволяє нам побачити загальну процедуру створення понять» [54:422]. Метафора спочатку створюється силою уяви, у якій провідну роль грає здатність бачити або встановлювати подоби: «бачити подібне - бачити однакове, незважаючи на наявні різниці. Дж. Серль запропонував трактування метафори виходячи з теорії мовних актів, де метафоричне висловлення, як і інші риторичні прийоми (напр. іронія, гіпербола, і т. п.), демонструють розрив між значенням висловлення, яке мається на увазі й буквальним значенням висловлення, що нейтралізується слухачем шляхом фігуральної інтерпретації. Дж. Серль формує сім принципів переходу від буквального до метафоричного значення. При цьому кінцева мета його дослідження складається не у виділенні сутнісного інтенціонального компонента метафори, а в знятті семантичної неоднозначності аналогії, що лежить в основі метафори [56:145].

Аналогії, засновані на ключовій метафорі, вводить у свою систему автор теорії фреймів М. Мінський, що дає можливість побачити предмет або ідею «з якостями» іншого предмета або ідеї, уможливлюючи застосувати знання й досвід, придбані в одній області, для рішення інших проблем. Метафора, по М. Мінському, сприяє утворенню непередбачених міжфреймових зв'язків, що володіють великою евристичною силою [18: 51].

Н. Гудмен також не зупиняється на традиційному розгляді метафори як «простого засобу прикраси», він стверджує, що вона «бере активну участь у розвитку знання, заміщуючи застарілі «природні» категорії новими, що дозволяють побачити проблему в іншому світі, надаючи нам нові факти або нові мири». Він також бачить метафору як спосіб економії лексичних засобів мови, тому що вона пристосовує старі слова до виконання нових функцій, у ній ми використовуємо свої устояні звички в процесі створення нових переносних значень [18:52] Н. Гудмен висловлює думку про те, що метафори пронизують все наше мовлення, що одержало подальший розвиток у теорії концептуальної (когнітивної) метафори Дж. Лакоффа та М. Джонсона. На думку Дж. Лакоффа та М. Джонсона метафори пронизують все наше життя не тільки в мові, але й у мисленні, і в дії. Наша повсякденна понятійна система, у рамках якої ми мислимо та діємо, метафорична по самій своїй суті [82]. Також ці видатні досліджувачи, виділили 3 категорії метафор, на які у практичній частині нашої роботи ми будемо спиратися. Отже, Лакофф і Джонсон виділяють три категорії метафор: а) структурні метафори, які структурно упорядковують одне поняття в термінах іншого; б) орієнтаційні метафори, це організація однієї системи понять за зразком іншої системи; в) онтологічні метафори - мають здатність трактувати абстрактні поняття як предмети чи речовини. Дж. Лакофф і М. Джонсон підкреслюють у своїй теорії мотивованість, культурну зумовленість вибору джерела метафори [18:51].

Теорія когцептуальної метафори дозволяє разграничити мовні засоби вираження та когнітивний процес, який є їх основою-розуміння одного явища у термінах іншого. У руслі цієї теорії концептуальна метафора визначається як переніс інформації з одної сфери знання в іншу. Компонентами процеса виступають: концептуальний референт - «цільовий концепт або концептуальний комплекс, який ідентифікується за допомоги метафори», концептуальний корелят - «концепт або концептуальний комплекс, який задіюється для порівняння» та перехресна зона - «параметр для порівняння, є загальним для референту та кореляту» [72:186]

У когнітивних дослідженнях прийнято відрізняти метафору як термін від метафоричного вислову. Під метафорою слід розуміти концептуальну метафору - спосіб «думати про одну область крізь призму іншої». Метафоричні вислови ж - це відображення метафор у мові. Важливо те, що, згідно з цією теорією, метафори можуть бути виражені різними способами - не лише за допомогою мови, але й за допомогою жестів, культурних звичаїв [60: 352]. Метафоричність також проявляється не тільки у мовленнєвій діяльності, але й у повсякденній реальній діяльності - у створенні деяких видів навчання, дослідження, у створенні витворів мистецтва, у театральних виставах, у створенні кінофільмів, що беззаперечно свідчить про існування метафоричності у людській свідомості/підсвідомості [33].

Таким чином, у когнітивній лінгвістиці метафора розглядається як головний засіб нашої концептуальної системи, за допомогою якого ми розуміємо та сприймаємо один тип об’єктів у термінах об’єктів іншого типу [83]. Метафора - це за своєю природою не мовне, а концептуальне явище, оскільки метафорична мова - це лише поверхневий прояв концептуальної метафори; це важливий механізм, за допомогою якого ми розуміємо абстрактні поняття та міркуємо над ними. Цей механізм ґрунтується не на об’єктивних зовнішніх чи внутрішніх схожостях царини-цілі та царини-джерела, а на відповідностях у нашому досвіді. Система концептуальних метафор, головним чином, не усвідомлюється людиною, вона автоматична, застосовується без помітних зусиль, а отже, і не підлягає зовнішньому впливу чи контролю [60: 355].

Дослідження метафори стає дедалі більш когнітивно - етнопсихолінгвістично- і комунікативно-орієнтованим, оскільки метафора слугує тим знаряддям мислення, за допомогою якого нам вдається досягти найвіддаленіших «ділянок нашого концептуального поля». Метафора подовжує «руку» інтелекта, оскільки слугує не тільки наймнуванню, але й мисленню [82: 237].

Зважаючи на мету нашого дослідження - виявлення та опис мовних засобів вираження ціннісно-образної складової емоційного КР у англомовних піснях, - звернення до теорії концептуальної метафори, без сумніву, може пролити світло на проблему встановлення зв’язку між мовою та культурою, адже оскільки мова народу нерозривно пов’язана з його культурою, а метафоричний зріз мови - це її інший, більш глибинний небуквальний вимір, то можна стверджувати, що концептуальна метафора завжди має своїм ґрунтом конкретні умови розвитку тієї чи іншої лінгвокультури, багаторічний досвід народу, його етнічні особливості та національну свідомість.