Пісенний дискурс як середовище об’єктивації емоційного концепту

 

Дискурс - це відображений у мові мисленнєвий процес, який дає уявлення про сукупність ментальних - мовних дій його учасників та соціоконтекст [52: 66-67] «…Основною ознакою, яка відокремлює дискурс від тексту, є дискурсивний контекст… Це є ситуація комунікації, яка включає умови спілкування, час, місце, членів комунікації, їх взаємовідносини» [71: 35]. Н.Д. Арутюнова визначає дискурс як «зв’язний текст у сукупності з екстралінгвістичними, соціокультурними, прагматичними, психологічними факторами; це - текст, узятий в аспекті подій; мовлення, що розглядається як цілеспрямоване соціальне явище, дія, як компонент, що приймає участь у взаємодії між людьми і механізмах їх свідомості. Дискурс - це мовлення, занурене у життя» [5: 13].

Дискурс складається з текстів, в свою чергу як тексти складаються із концептів, які є впорядкованими без жорсткої ієрархічної регламентації. Сукупність концептів у межах дискурсу є дискурсивною формацією концепту, але одна і та ж ментальна одиниця може входити в інформаційне поле декількох дискурсів як частина концептосфери [52: 67].

Дискурс трактується як складне комунікативне явище, що включає в себе соціальний контекст, інформацію про учасників комунікації, знання процесу продукування та сприйняття текстів. Ми можемо розрізнити два концептуально релевантних типи дискурсів (закриті та відкриті) і два дискурсивно релевантні типи концептів (моно- і полідискурсивні). Вважаємо, КР полі дискурсивним, а пісенний дискурс - відкритим, який здатний обмінюватися концептами. В кожному типі дискурсу існують три різновиди концептів: метахтонні (центральні для даного дискурсу, які утворюють його ім’я), автохтонні (історично сформовані в межах даного дискурсу, продовжуючи в ньому відтворюватися, які є базою дискурсивного простору та аллохтонні концепти (перенесенні з інших дискурсів для реалізації певних комунікативних цілей). Тому характеризуємо ЕК як мета- і автохтонний концепт.

Кожний дискурс утворює власну концептосистему, вивчення якої є найефективнішим за принципом концептивної дистрибуції на основі сумісного перебігу певних концептів і частотності їх використання в певних мисленнєво - мовленнєвих ситуаціях. Цей феномен називають валентністю концепту [29, с. 68]. Вона проявляється в дискурсі в його вибірковому ставленні до інших концептів, з якими він може вживатися в мовленні з різним ступенем продуктивності (регулярно, преферентно, випадково), утворюючи концептуальну карту дискурсу. Отже, визначимо дискурс у такий спосіб: дискурс - це все, що було написано або сказано на тій або іншій мові в рамках тієї або іншої культури за всю історію їхнього існування, тобто це гігантська тканина з висловлювань, що супроводжує та включена у ланцюг реальних подій, що являється їхньою складовою частиною. А прецедентний текст - це частина дискурсу. Оскільки пісні ми відносимо до розряду прецендетних текстів, ми для початку повинні розглянути прецендентний текст як компонент дискурсу [32:40-45]. Вперше термін «прецедентний текст» увів Ю.М. Варт. у роботі «Російська мова та мовна особистість» [30]. У ній він дає наступне визначення цьому поняттю «Назвемо прецедентними тексти, значимі для тієї або іншої особистості в пізнавальному та емоційному відношеннях, що мають поверхносно-особистносний характер, тобто добре відомі і широкому оточенню даної особистості, включаючи її попередників і сучасників, і, нарешті, такі, звернення до яких відновлюється неодноразово в дискурсі даної язикової особистості». Варто сказати, що з моменту публікації цієї роботи в 1987 році цей термін увійшов у споживання з деякими застереженнями та змінами. Г.Г. Слишкін і його школа розуміють прецедентні тексти ширше, знявши деякі обмеження, виділені Ю.М. Карауловим. По-перше, на думку Г.Г. Слішкіна, можна говорити про тексти прецедентних для вузького кола людей - для малих соціальних груп (сімейний прецедентний текст, прецедентний текст студентської групи та т.д.). По-друге, існують тексти, які стають прецедентними на відносно короткий строк і не тільки невідомі попередникам даної мовної особистості, але й виходять із вживання раніше, ніж зміниться покоління носіїв мови (наприклад, рекламний ролик, анекдот) [59].

У той же час, В.В. Красних розглядає прецедентний текст, як закінчений і самодостатній продукт мовнодумкової діяльності; предикативну одиницю; складний знак, сума значень компонентів якого не дорівнює його змісту. Прецедентний текст входить до числа феноменів, обов'язково знайомих для представників того або іншого національно-лінгво-культурного повідомлення [36].

Доцільно відзначити, що всі прецедентні тексти формують концепти, у нашому випадку емоційні концепти. Звертання в дискурсі відбувається саме до концептів прецедентних текстів. У свідомості носія мови прецедентний текст зберігається не цілком у своїй первинній формі (було б неможливо знати напам'ять всі значимі тексти культури), а у вигляді якогось складного утворення, що включає в собі різні елементи. Формування концепту не є характерним винятково для прецедентних текстів, необхідно відрізняти імена прецедентних текстів від прецедентних фраз і крилатих висловлювань. Прецедентна цитата у вигляді слова, словосполучення, речення або навіть тексту (уривку прецедентного тексту-джерела) виступає як знак або одного з можливих імен концепту прецедентного тексту. Якщо прецедентне висловлення втратило зв'язок з текстом-джерелом, виходить, або відправник, або одержувач повідомлення, або й той і інший не усвідомлюють факт відсилання до тексту, тим самим, порушується умова прецедентності тексту-джерела. Високий ступінь зв'язку цитати з текстом-джерелом є її типологічною ознакою, що може бути загублений цитатою у випадку високої частоти її вживання. Те, що цитата і у новому контексті зберігає свій зв'язок з вихідним текстом (у нашому випадку із прецедентим текстом) відрізняє її від будь-якої іншої одиниці (крилате висловлювання, фразеологізм, афоризм, штамп і т.д.). Текстова ремінісценція є знаком, символом складного текстового концепту в новому оточенні, і її зв'язок з прецедентним текстом повинен бути досить міцним, щоб інтертекстуальне посилання функціонувало як таке, не переходячи в клас ідіом або крилатих висловлювань. У той же час цитата є частиною прецедентного тексту, і її положення в тексті, а також власні структурні та змістовні характеристики (стислість, універсальність) визначають деяке прагнення до самостійності [53:80-82].

Пісенний дискурс, як представляється, не прийнято розглядати з погляду виконуваних їм комунікативних функцій. Якщо прикласти до пісенного тексту функціональну класифікацію повідомлень Р. Якобсона, то стане очевидним розмаїтість і неоднорідність функцій пісенного тексту, з яких одні - емотивна, контактовстанавлююча, спонукальна - претендують на роль основних, а референтивна та естетична - на роль допоміжних. Пісня стає вираженням емоцій, тобто здійснює емотивну функцію, насамперед завдяки тому, що вона є одночасно добутком і словесного, і музичного мистецтва - останнє, як відомо, орієнтовано тільки на емоційно-несвідомі структури психіки. Пісенний текст - не стільки виплеск емоцій, скільки знак «прагне зробити враження емоцій справжніх або вдаваних» [73:198]. Останнє відноситься до ситуації публічного виконання пісні - безпосередньо сприймаючий (аудиторія концертного залу або кохана - адресат серенади) покликаний перейнятися демонструючою емоцією, спів-пережити її, спів-почувати з суб'єктом або нібито суб'єктом емоції. Емотивна функція - не єдина в подібних текстах: вона найтіснішим чином переплітається з контактовстанавлюючою, спонукальною та референтивною функціями. Дійсно, щоб виразити емоцію, треба позначити ситуацію, що цю емоцію стимулює. У пісні звичайно створюється деякий «можливий світ», до якого здійснює референцію пісенний текст. Цей «можливий світ» може бути картинкою справжнього буття творця пісні, його світовідчуття, але в міру того, як пісня відокремлюється від автора та виходить з вуст все нових і нових виконавців, світ, відображений у пісенному тексті, стає все більш умовним, який розігрується за правилами пісенного спектаклю.

Ми також беремо до уваги комунікативну сторону продукції та рецепції пісні в пісенному дискурсі. Ґрунтуючись на модель комунікації, розроблену Р. Якобсоном [74:306], слід зазначити, що при актуалізації пісенного повідомлення (тобто при виконанні пісні) проявляються: емотивна функція (вона виражає відношення адресанта до предмету повідомлення - це авторська оцінка, або суб'єктивна модальність); конативна функція (надання впливу на адресата за допомогою повідомлення); референтивна функція (пов'язана з передачею змістовно-фактуальної інформації від адресанта до адресата); поетична функція (використання тропів і фігур мовлення); фатична функція (контактовстановлююча - її роль часто виконують форми 2 особи, питання, імперативні речення та стиль повсякденного побутового спілкування); метамовна функція (зосереджена на мовному коді, що обслуговує ролі мови).

Великий вплив глобалізації англійської мови на розвиток англомовної пісні та пісенного дискурсу. Популярна музика є одним з каналів поширення англійської мови у світі, при цьому цікаво те, що молодь багатьох країн найчастіше краще знайома з англомовними (в основному англійськими та американськими виконавцями), чим з вітчизняними. Безсумнівно, англомовний пісенний дискурс є потужним засобом пропаганди англійської мови, англійської та західної лінгвокультури із властивими ним цінностями та ідеалами.

Англомовний пісенний дискурс є домінуючим у глобальному масштабі. За даними Д. Кристала [77], більше 90% груп і сольних виконавців сучасної музики співають англійською мовою, причому їхня рідна мова не має значення. Однак глобальний характер поширення текстів англомовного пісенного дискурсу не може не накладати певний відбиток на ці тексти, головним чином, у плані їхнього спрощення: текст пісні не повинен містити складних граматичних явищ, реалій і ідіом, які можуть виявитися незрозумілими аудиторії, для якої англійський не є рідною мовою. Дані Оксфордського словника цитат свідчать про те, що і тексти англомовного пісенного дискурсу можуть служити та служать джерелом поповнення мовного фонду англійської мови, поряд з текстами світової художньої літератури, кінематографу та т.д.

Таким чином, дискурс мислиться як мова, яка вписана в комунікативну ситуацію і у силу цього, як категорія з більш чітко вираженим соціальним змістом у порівнянні з мовною діяльністю індивіда; по афористичному вираженню Н.Д. Арутюнової, «дискурс - це мовлення, занурене в життя». Пісенний дискурс стає вираженням емоцій, тобто здійснює емотивну функцію, насамперед завдяки тому, що вона є одночасно добутком і словесного, і музичного мистецтва - останнє, як відомо, орієнтовано тільки на емоційно-несвідомі структури психіки. Прецедентні пісенні тексти формують особливу область колективної творчості, яка носить назву мовної субкультури. Вона існує у свідомості носіїв мови у вигляді цитат, вихоплених з яких-небудь текстів, з різноманітних комунікативних ситуацій. Такі фрази передають експресію того контексту, осколком якого вони є; вони несуть у собі емоційну пам'ять про мовний акт, що їх породив. Головна умова входження в субкультуру - загальновідомість соціально-мовного контексту, у якому вона виникла.