Концептуальні засади управління соціальним розвитком підприємства

 

Енциклопедичний соціологічний словник дає визначення соціального розвитку, як процесу:". у ході якого відбуваються істотні кількісні і якісні зміни в соціальній сфері громадського життя або окремих її компонентів - соціальних відносинах, соціальних інститутах, соціально-групових і соціально-організаційних структурах і т.д." [49, с.624].

Під соціальним розвитком варто розуміти процес, у ході якого відбуваються істотні кількісні, якісні й структурні зміни в соціальній сфері підприємства [19], рівні розвитку працівників.

Перед тим, як перейти до визначення концептуальних засад управління соціальним розвитком підприємства необхідно розглянути, що ж собою являє сам процес управління.

Процес управління, як особливий вид людської діяльності, виникає із необхідності забезпечувати цілеспрямованість і погодженість роботи колективу [13]. Управління завжди характеризується двома взаємозалежними сторонами: організаційно-економічною й соціально-економічною. Якщо організаційно-економічна сторона управління залежить від рівня розвитку виробництва, то соціально-економічна сторона визначається соціально-економічними умовами, що склалися у суспільстві й обумовлена відносинами власності. Тому сутність управління необхідно розглядати й оцінювати з позиції єдності відносин управління, з його двох сторін.

Аналіз літератури з питань соціального управління показав наявність безлічі визначень, що характеризують ту або іншу сторону даного явища. Поділяємо думку А. Гаврилова, що соціальне управління є видом соціальної діяльності і". являє собою спосіб буття людського суспільства,. соціальне управління являє собою процес взаємодії між соціальними суб'єктами й об'єктами управління, що має інформаційний характер і спрямований на створення певних суспільних відносин" [11, с.12-13].

Також слід погодитися з думкою А. Кібанова, який вважає, що соціальне управління це:". сукупність способів, прийомів і процедур, що дозволяють вирішувати соціальні проблеми на основі наукового підходу, знання закономірностей протікання соціальних процесів, точного аналітичного розрахунку й вивірених нормативів" [38, с.398].

Не менш цікавим, на нашу думку, є визначення П. Гоменюка, який вважає,що: "Соціальне управління являє собою специфічну людську форму активного відношення до соціальної дійсності, змістом якого виступає пізнання й активне використання закономірностей розвитку суспільних відносин" [14, с.7]. Кожне з наведених визначень відображає деякі істотні властивості розглянутого явища, хоча єдиної теорії соціального управління в літературі немає.

Соціальне управління являє собою багатоаспектне, багаторівневе явище, при вивченні якого необхідний розгляд його типів, напрямків, а також безлічі різних видів відносин, що виникають у рамках досліджуваного явища. При цьому необхідно враховувати, що зміст соціального управління змінюється з розвитком суспільства. Тобто, соціальне управління має конкретно-історичний характер, а сутність управління міняється залежно від конкретної суспільно-економічної формації.

Управління соціальним розвитком - один із основних видів соціального управління, функцією якого являється забезпечення реалізації потреб розвитку суспільства і його підсистем. Зміст цього виду управління полягає у формуванні критеріїв і показників соціального розвитку об’єкта, виділенням у них соціальних проблем, розробці методів їх вирішення у досягненні запланованого стану і параметрів соціальних процесів і відносин [18].

Управління соціальним розвитком у масштабах суспільства має багаторівневу структуру зі специфічними функціями, критеріями, методами на кожному рівні. На сучасному етапі розвитку суспільства основною функцією даного виду управління є розробка і здійснення соціальної політики, направленої на забезпечення соціально-економічного прогресу, підвищення добробуту, покращення умов праці людей. Ця функція управління соціальним розвитком на рівні громадськості в цілому конкретизується на рівнях галузей господарства і регіонів; при цьому можливі протиріччя між функціями даного виду управління на різних його рівнях.

Суб’єктами управління соціальним розвитком є спеціалізовані державні і недержавні органи та служби, у тому числі служби соціального розвитку підприємств, галузей, регіонів. Як і управління в цілому, управління соціальним розвитком має циклічний характер і включає у себе такі стадії: соціальне прогнозування, проектування, планування, регулювання, безпосереднє керівництво різноманітними соціальними процесами [18].

Отже, розглянемо детальніше стадії управління соціальним розвитком підприємств.

Соціальне прогнозування як ключова складова процесу управління соціальним розвитком - являє собою дослідження перспектив соціальних процесів та явищ з ціллю підвищення наукової обґрунтованості і ефективності соціального програмування, планування і управління соціальною сферою. Методологічною базою соціального програмування є принципи наукового передбачення, що являють собою результат дослідження законів соціального розвитку, аналізу минулого і теперішнього його стану. При цьому ймовірний характер соціальних закономірностей потребує розробки наукового прогнозу у вигляді варіантів, альтернатив розвитку, що описує можливі форми і прояви, темпи розгортання процесів з урахуванням управлінських впливів, а також їх кількісні зміни. Соціальне прогнозування здійснюється за допомогою статистичного аналізу, метода експертних оцінок основних тенденцій розвитку, за допомогою математичного моделювання та ін. Найкращих ефект досягається при поєднанні декількох методів [18].

Соціальне проектування - це наочно обґрунтоване реконструювання системи параметрів майбутнього об’єкта або якісно нового стану існуючого об’єкта. Соціальне проектування може охоплювати об’єкти власне соціальні або виробничі, архітектурні та інші, але у будь-якому випадку мова йде про вирішення саме соціальних завдань при його проектуванні, тобто про те, що в проекти різноманітних об’єктів повинні закладатися не лише науково - технологічні, економічні, дизайнерські та інші рішення, але й прогресивна система соціальних параметрів. Це означає комплексне забезпечення умов для здійснення таких взаємопов’язаних цілей соціального проектування, як соціально-економічна ефективність, екологічна оптимальність, соціальна інтегрованість, соціально-організаційне управління. Далі визначається коло актуальних соціальних проблем, які необхідно вирішити для досягнення кожної цілі, і на цій основі виявляються конкретні задачі розробки соціального проекту. Таким чином, основний зміст соціального проектування полягає у конструюванні сукупності засобів, що дозволяють вирішити виявлені задачі і проблеми, досягти поставлених цілей. Ці засоби фіксуються у двох формах: як система соціальних параметрів проектованого об’єкта і кількісних показників; як сукупність конкретних дій, що забезпечують реалізацію проектованих показників і якісних характеристик майбутнього об’єкта [18].

Соціальна програма - це сукупність, система соціальних заходів, направлених на рішення конкретної соціальної проблеми. Така програма виявляє поетапність виконання пов’язаних з цим задач, конкретні засоби реалізації, показники необхідних соціальних результатів [18].

Планування соціального розвитку розглядається у комплексі з техніко-економічними, а цілі і система показників планування фіксується у наступній його структурі: зміна соціальної структури; покращення умов праці і охорона здоров'я, організація відпочинку; удосконалення системи оплати та системи стимулювання праці; покращення житлових і культурно-побутових умов життя; участь населення в управлінні. Планування соціального розвитку передбачає створення соціологічних служб, проведення різноманітних соціологічних досліджень, що стимулюють розвиток менеджменту людських ресурсів, признання головної ролі людського фактору як ключової лінії соціальної політики. Планування соціального розвитку покликано враховувати соціальні наслідки техніко-економічного розвитку, виявляти перспективи соціальних змін, резерви суспільного виробництва, сприяти досягненню соціальних цілей. Ці задачі конкретизуються у структурі і системі соціальних показників [18].

Аналіз робіт Александрова А. [9], Керімова Д. [15], Кошанова А. [17], Тощенка Ж. [26] показав, що у період адміністративно-командної економіки у план соціального розвитку включалися типові елементи. Найчастіше план соціального розвитку був елементом загального плану розвитку підприємства. Якщо план розроблявся як самостійний документ, то у вступній частині вказувалися основні параметри розвитку виробництва, визначалася соціальна спрямованість науково-технічного прогресу, приводилися узагальнюючі характеристики соціальних умов, намічених змін й очікуваних наслідків.

Далі, як правило, наводилася характеристика соціальної, кваліфікаційної, професійної й соціально-демографічної структури колективу, основні параметри їхньої зміни, методи впливу на процес їхнього вдосконалення.

План повинен був відображати соціальні фактори науково-технічного й соціального прогресу, тому в ньому планувалися заходи щодо вдосконалення організації й стимулювання праці, розвитку соцзмагання й творчої активності працівників, а також заходи щодо зміцнення трудової дисципліни, підвищення загальної освіти й професійної підготовки, поліпшення умов праці й життя працівників.

Соціальні показники - якісні і кількісні характеристики окремих властивостей і станів соціальних об’єктів і процесів, сукупність яких відображає їх суттєві властивості у статиці і динаміці. У широкому розумінні до соціальних показників відносять демографічні, економічні, соціально-структурні, політичні, соціально-культурні та інші. Постійне удосконалення системи соціальних показників являється найважливішою умовою соціального планування і управління соціальним розвитком [18, 34, 41].

При здійсненні управління соціальним розвитком використовуються різні методи і засоби: економічні, адміністративні, соціально-психологічні, а також специфічні соціальні. По відношенню до окремого працівника розрізняють такі способи впливу на його поведінку: прямі, через мотиви і потреби, через систему цінностей, через соціальне середовище.

Стосовно групи, що входить до трудового колективу, методи управління соціальним розвитком розподіляються наступним чином: цілеспрямоване формування складу групи (по демографічним, кваліфікаційним, соціально-психологічних та іншим факторам), об'єднання групи (засобом удосконалення стилю керівництва, використанням морально-психологічних факторів).

Можна говорити, що соціальний розвиток, будучи елементом економічного розвитку, забезпечував (і забезпечує):

по-перше, підвищення ефективності виробництва на основі зростання його технічної оснащеності, поглиблення наукової організації праці, поліпшення підготовки, підбору, розміщення й виховання кадрів, стабілізації трудових ресурсів, скорочення втрат робочого часу й зміцнення трудової дисципліни;

по-друге, він забезпечує зростання матеріального добробуту працівників, підвищення їх загальноосвітнього й культурного рівня, професійну орієнтацію й ріст, підвищення кваліфікації;

по-третє, соціальний розвиток виявляється в підвищенні соціальної активності працівників, розширенні їхньої участі в різних громадських організаціях і заходах, у суспільно-політичному житті, створенні інфраструктури, що сприяє більш продуктивній й якісній праці.

Аналіз робіт Поршнєва А. [27], Пустової В. [29], Співака В. [35], Лапусти М. [36], Сербіновського Б. [39], Грищенка К. [40], безпосередньо присвячених питанням управління колективами підприємств, показав, що жоден автор не характеризує систему управління соціальним розвитком як цілісне явище. Функції, які виконувалися службою соціального розвитку або соціальним менеджером, у цей час розподілені між відділами кадрів, відділами праці й заробітної плати й інших підрозділів.

Позитивні зміни в соціальній сфері громадського життя не відбуваються безпричинно, тобто, для цього необхідні деякі умови: наявність ресурсів, система програм соціального розвитку всіх рівнів (виробничому, територіальному, галузевому, загальнодержавному), відновлення системи служб соціального розвитку й т.д.

Трансформаційні процеси в Україні привели до істотного скорочення соціальних функцій підприємств. Однієї з головних соціальних завдань підприємства в нових умовах стало забезпечення рівня заробітної плати в розмірі, достатньому для задоволення їхніх потреб.

Узагальнюючи викладене, можна зробити наступні висновки: оскільки соціальний розвиток є елементом економічного розвитку (рис.1.1.1), то й управління соціальним розвитком повинне бути структурним елементом загальної системи управління на підприємстві, реалізовуватися в комплексі з іншими заходами.

Рисунок 1.1.1 Соціальний розвиток як елемент економічного розвитку підприємства.

 

Організація процесу управління соціальним розвитком на підприємстві являє собою всебічне його впорядкування, що визначає чіткість, послідовність і припустимі границі здійснення [33]. Іншими словами, організація процесу управління - це його доцільна побудова в часі й у просторі відповідно до потреб узгодження спільної праці в соціальній системі й завданнями підвищення ефективності менеджменту.

На практиці, організація процесу управління проявляється в розподілі робіт з етапів, у встановленні послідовності й часу їхнього виконання, ресурсному забезпеченні ланок системи управління в проведенні цих робіт. Особливістю всієї системи управління соціальним розвитком є те, що результати частини керуючих впливів проявляються, як правило, у довгостроковій перспективі. Цим обумовлюється необхідність стратегічної спрямованості системи управління соціальним розвитком колективу підприємства.

Організація процесу управління виявляється дуже складним явищем. У період адміністративно-командної економіки кожне підприємство мало план соціального розвитку, що включав комплекс заходів щодо розвитку соціальної сфери підприємства, заходу щодо соціального розвитку працівників.

На сучасному етапі надзвичайно підвищується роль планування, особливо, якщо розглядати такий об'єкт планування як соціальний розвиток підприємства. Сам період планування повинен бути досить тривалий для того, щоб зміни в соціальному розвитку підприємства характеризувалися необоротністю, спрямованістю, закономірністю.

На рівні соціальної організації використовуються такі методи, як узгодження формальної і неформальної структур, демократизація управління, соціальне планування, прогнозування і проектування. На практиці зазвичай використовується комплекс взаємопов’язаних методів і засобів, що відповідають характеру об’єкта і поставлених задач, що і забезпечує максимальну ефективність управління соціальним розвитком.

Оскільки оцінка соціального розвитку підприємства є однією із функцій управління, то наступним важливим етапом даної роботи має бути огляд методичних підходів до оцінки рівня соціального розвитку підприємств.