Розділ І. Вплив сили мотивації на рівень занять фізичною культурою учнів 10-11 класів загальноосвітньої школи

ЗМІСТ

Умовні позначення

Вступ

Розділ І. Вплив сили мотивації на рівень занять фізичною культурою учнів 10-11 класів загальноосвітньої школи

Розділ ІІ. Методи та організація дослідження

Методи дослідження

Аналіз науково-методичної літератури

2.1.2 Педагогічні спостереження

Анкетування

Тестування фізичних якостей

Тестування анатомо-фізіологічних особливостей (антропометричні дані)

Методи математичної статистики

Організація дослідження

Розділ ІІІ. Дослідження мотивації до занять фізичною культурою, рівня фізичної підготовленності та рівня індивідуальних морфологічних і фізіологічних показників учнів 10-11 класів

Мотиваційний потенціал школярів 10-11 класів до занять фізичною культурою

Аналіз рівня фізичної підготовленості учнів 10-11 класів

Аналіз рівня взаємозв’язку рівня фізичної підготовленості та мотивації до занять фізичною культурою

Висновки

Практичні рекомендації

Перелік використаної літератури

мотивація фізична культура учнівський

УМОВНІ ПОЗНАЧЕННЯ

лат.- латинське

ін. - інше

т.д. - так далі

хв. - хвилин

рр. - роках

ЖЄЛ - життєва ємність легень

ЦНС - центральна нервова система

ШКТ - шлунково-кишковий тракт

м - метри

с - секунди

см - сантиметри

км - кілометри

В.п. - вихідне положення

г - грами

ЧСС - частота серцевих скорочень

АТ - артеріальний тиск

СТ - систолічний тиск

ДТ - діастолічний тиск

мм рт. ст. - міліметри ртутного стовпа

 

ВСТУП

Розвиток фізичної культури зумовлений об’єктивною необхідністю суспільства в забезпеченні оптимальної рухової активності людини. Саме тому в Законі України “Про фізичну культуру і спорт” від 24.12.1993 р. № 3809 зазначено, що фізична культура - складова частина загальної культури суспільства, яка спрямована на зміцнення здоров’я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування особистості. Безумовно, що заняття фізичними вправами є головною і практично єдиною можливістю, здатною запобігти фізичній деградації українського суспільства і зберегти здоров’я населення.

Дослідження в галузі фізичної культури свідчать, що у підростаючого покоління на сьогодні рухова діяльність значно знизилася. Це питання розглядається у працях багатьох учених [12, 40, 64]. Так, дослідниками [41, 47] доведено, що організм дітей постійно потребує виконання різних рухових дій.

Відомо, що кожний урок у загальноосвітній школі повинен сприяти розвиткові пізнавальних інтересів учнів, придбанню ними навичок самостійного поповнення знань. Це також стосується ставлення учнів до фізичного виховання. Учителям з фізичної культури потрібно наполегливо й цілеспрямовано формувати в учнів навички й звички до самостійних занять фізичними вправами, теоретичної самоосвіти стосовно фізичної культури і спорту [9, 10, 11].

Фізичне виховання школярів є найважливішим компонентом гуманітарного виховання, спрямованого на формування в них фізичного й морального здоров’я, удосконалення фізичної й психічної підготовки до ведення активного життя, творчої професійної діяльності й захисту Батьківщини.

У сучасній життєдіяльності нашого суспільства усе більше виникає протиріч між значною інтелектуальною, емоційною, психологічною напругою учбової та трудової діяльності й різким зниженням фізичної активності, як головного регулятора функцій організму людини, тобто в учбовій діяльності школярів все більша перевага віддається розумовим процесам перед фізичними навантаженнями. Разом з тим вчені [14, 44, 36] вважають, що головним джерелом розвитку й зміцнення ресурсів здоров’я людини, збереження механізмів регулювання його життєздатності й працездатності є систематична фізична активність.

Актуальність нашого дослідження зумовлена тим, що залучення шкільної молоді до систематичних занять фізичною культурою та спортом є постійною проблемою. Проблема цілеспрямованого формування мотивації у сучасній психології ще мало розроблена, але її вирішення має велике значення для практики навчання та виховання підростаючого покоління. Слід також зазначити, що й проблема формування мотивації безпосередньо до занять фізичною культурою та спортом також досить мало висвітлена у зв’язку з недостатнім обсягом психолого-педагогічних досліджень, що й обумовило актуальність вивчення цієї важливої для суспільства проблеми.

Мета нашої роботи - дослідити взаємозв’язок між мотивацією до занять фізичним вихованням та рівнем фізичного розвитку і фізичної підготовленості учнів 10-11 класів ЗОШ.

Виходячи з мети завданнями дослідження є:

1. З’ясувати привабливі сторони та мотиви формування інтересу учнів загальноосвітньої школи до занять фізичною культурою та спортом на основі аналізу літературних джерел.

2. Визначити рівень фізичної підготовленості учнів 10-11 класів ЗОШ та рівень їх фізичного здоров’я.

.   Проаналізувати фактори, які впливають на формування мотивації до занять фізичною культурою у школярів 10-11 класів загальноосвітньої школи у процесі навчання.

.   Сформулювати практичні рекомендації для активізації розвитку мотивації учнів загальноосвітньої школи до фізичної культури.

Для рішення поставлених завдань нами були використані наступні методи: аналіз й узагальнення літературних джерел, педагогічне спостереження, анкетування, тестування фізичної підготовленості, тестування анатомо-фізіологічних особливостей (антропометричні дані), методи математичної статистики.

Об’єкт дослідження: навчальний процес з фізичної культури в загальноосвітній школі.

Предмет дослідження: взаємозв’язок між факторами, які визначають мотивацію учнів 10-11 класів до занять фізичною культурою та рівнем їх фізичного розвитку і фізичної підготовленості.

Практичне значення: розроблені практичні рекомендації ефективної системи експрес-оцінки існуючого в учнів 10-11 класів загальноосвітньої школи рівня мотивації та подальший її розвиток до занять фізичною культурою, а також вплив на її формування за допомогою різних факторів.

Отримані нами дані можливо використовувати в навчальному процесі з фізичного виховання різних вузів при підготовці фахівців відповідного профілю.

Структура роботи: Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, практичних рекомендацій, переліку використаної літератури, що налічує 73 джерела. Робота розташована на 63 сторінках, ілюстрована 11 таблицями і 5 рисунками.

 

Ставлення учнів до вчителя

	Реакція учнів на дії вчителя
Дії вчителя	Коли вчитель користується авторитетом	За нейтрального ставлення	За негативного ставлення
Прохання	Вияв радості	Згода виконати, але без обов’язковості	Згода, але невиконання
Порада	Обов’язковість виконання	Виконання, але за обов’язковості своїх інтересів	Ігнорування, байдужість, песимізм
Вимога	Якісне і добросовісне виконання	Формальне виконання	Ухилення від виконання, роздратованість
Покарання	Виправлення	Пристосування	Обурення і агресивність

 

Основними видами заохочення є сприяння, допомога, довіра вчителя, похвала, схвалення, усна подяка, подяка в наказі по школі, похвальна грамота, почесні доручення, лист-подяка батькам, фотографії на дошках пошани, публікації в газетах тощо [7].

Заохочення позитивно впливає лише тоді, коли воно є адекватним, публічним і своєчасним, та за умови дотримання таких правил [7]:

- Заохочувати учнів лише за досягнення, які є результатом їхньої власної праці.

За одне досягнення варто заохочувати не більше одного разу.

Хвалити треба діяльність і поведінку, а не розум і здібності.

Заохочення повинно бути диференційованим. Залежно від конкретних обставин та індивідуальних особливостей учнів, одні з них (слабкі, педагогічно запущені) можуть бути заохочені навіть за незначні успіхи, а інші (сильні) - заохочуються менше і за більші успіхи.

Заохочення застосовується в таких “дозах”, які стимулюють подальшу активність, або підтримують її на належному рівні, надлишок заохочень знижує активність учнів.

Заохочення повинно бути справедливим та аргументованим.

Заохочення - це бальзам для душі. Необхідно шукати в кожній дитині щось добре і пам’ятати, що люди, котрі в усьому шукають вади, рідко знаходять щось інше [21].

Заохочення - ефективний і незамінний засіб формування особистості учня. Водночас успішна навчально-виховна діяльність неможлива без покарання, але застосовувати його треба дуже обережно [21].

Покарання - це спосіб впливу на учнів, які порушують правила поведінки та негативно ставляться до навчання через безвідповідальність, неорганізованість, недобросовісність тощо. Покарання - засіб спонукання дітей до покращення поведінки і ставлення до навчання. Воно дієве лише тоді, коли викликає почуття розкаяння і прагнення змінити свою поведінку на краще. Покарання застосовують тоді, коли з певних причин не впливає переконання [7].

Основними видами покарання є обмеження у правах, позбавлення задоволень, зауваження, осуд, усна догана, догана в наказі по школі, обговорення в колективі, виклик батьків тощо [7].

Покарання, як і заохочення, повинні бути адекватними, публічними і своєчасними. Вони сприяють активності учнів за дотримання таких правил:

Покарання не повинно шкодити здоров’ю.

Не можна карати виконанням вправ.

За порушення може бути лише одне покарання.

Не треба нагадувати учням про минулі помилки.

Караючи, не треба позбавляти порушника заслуженої ним похвали.

Покарання можна відмінити, заохочення - ні.

Покарання повинно бути неминучим і справедливим, а його величина - адекватна вчинку.

Покарання не повинно принижувати чеснот особи.

Не можна карати у стані гніву.

Ефективне тільки те покарання, після якого учень робить кроки до виправлення.

Головне в покаранні не обмеження чи гальмування, а спонукання до активної навчальної діяльності.

Сильно впливає на порушника покарання, підтримане колективом [1].

Віддаючи належне іншим підходам до покарання як методу виховання, нагадаємо, що Дістервег, говорячи про дисципліну учнів, намагався обійтися без покарань, вважаючи, що вони марні та зайві там, де навчання ведеться правильно, відповідає природі дитини і предметові навчання. Там, де учні охоче працюють, майже не буває випадків порушення дисципліни, вони проявляють інтерес до занять, активність і самостійність [4].

Заохочення і покарання перебувають в діалектичній єдності. При цьому низький ефект дають одноманітні заохочення і покарання [7].

Виникненню зацікавленості до занять фізичними вправами сприяють також емоційне проведення всіх форм занять у школі, оснащення й естетичне оформлення матеріально-спортивної бази, посильні завдання, що забезпечують успішність процесу навчання. Так, результати наукових досліджень свідчать, що комплексне використання звукових технічних засобів навчання (музика зі словесним поясненням, грамзапис, магнітний запис, метроном) скорочує час, необхідний для засвоєння вправ навчальної програми на 45%, при цьому у 2-2,5 рази збільшується рухова активність учнів [38, 67].

Хорошим засобом формування емоційної сфери учнів є ігри. Проте самі по собі вони не завжди дають бажаний позитивний ефект. Все залежить від того, які завдання ставить учитель перед учнями, які установки формує і які вимоги ставить перед ними в кожному занятті. Тому поряд із завданнями рухової активності завжди необхідно ставити виховні завдання, вирішувати їх, використовуючи систему методів виховання [67].

Формування в дітей інтересу до занять залежить від атмосфери, яка панує в колективі вчителів. У цьому плані важливу роль відіграє особистий приклад, передусім учителів фізичної культури, класних керівників, учителів початкових класів. Хорошим прикладом для учнів є активні заняття фізичними вправами вчителів інших предметів та керівників школи [62].

Велике значення під час формування інтересу школярів до систематичних занять фізичною культурою мають узгоджені дії школи та родини, а значним мотивом для активізації батьків є оздоровчий вплив занять фізичними вправами на дитячий організм [62].

Формування навичок здорового способу життя засобами фізкультурно-оздоровчої роботи. Фізичне виховання відіграє значну роль у підготовці всебічно розвиненої молодої людини, здатної успішно трудитися в різних галузях господарства і соціально-культурної сфери, захищати Батьківщину [12].

Термін “фізична культура” має декілька значень [64]. Під ним розуміють “втілення в самому чоловікові, результатів використання матеріальних і духовних цінностей, які відносяться до фізичної культури в широкому розумінні, та як засвоєні людиною культурні знання, уміння, навички, які досягнуті на основі використаних засобів фізичного виховання, показники розвитку і т.д.”

В цьому плані фізичну культуру школярів слід розглядати не тільки як заняття руховими вправами, процедурами, загартування. Поняття фізична культура включає ще й широкий круг розумінь, які відносяться до знань про правильний режим раціонального харчування, дотримування правил гігієни, вироблення корисних звичок [70].

Враховуючи все вище сказане, автор дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з фізичного виховання і спорту “Формування інтересу до занять фізичною культурою та спортом у школярів 6-11х класів” [42] вважає, що вчитель повинен старатися виконувати в своїй роботі: перш за все проводити різні дискусії, диспути на ці теми. Можна сказати, що фізична культура школяра - це певний принцип його ставлення до свого здоров’я, до розвитку і збереження можливостей свого організму. На основі цього принципу будується повсякденне життя учнів, дякуючи фізичній культурі, він є складовою частиною загальної культури.

Такі задачі фізичної культури визначено в шкільній навчальній програмі. В ній ставиться задача виховувати навички культури поведінки, а також формувати у школярів поняття про те, що турбота людини про своє здоров’я, фізичний розвиток і підготовленість є не тільки його особистою справою, але сприяє і вивченню школярами теоретичних знань з фізичної культури, фізіології та гігієни. В них зберігаються основні положення при руховому режимі, а також при особливостях занять фізичними вправами, їх значення в формуванні життєво важливих рухових навичок у школярів й підготовки їх до праці і захисту Батьківщини, про правила загартування і необхідності дотримування правил гігієнічних вимог, про корисні і шкідливі для здоров’я звички [64, 65].

Працюючи в школі, вчитель повинен раз на тиждень проводити з учнями 10-11х класів бесіди про корисні звички, в чому вони виявляються і т.д. а також про такі болючі теми сьогодення - шкідливі для здоров’я звички. Виходячи з цих бесід, вчитель робить висновки, що найпершими вихователями, вчителями дітей є батьки, родина. Від рівня їхньої культури залежить рівень сформованості людяності, духовності, гідності дітей, у яких закладаються основи умінь і навичок, звичок, виробляються оцінні судження і певною мірою визначається подальша життєва позиція з огляду на спосіб життя батьків. Тому актуальним залишається питання про співпрацю школи і родини щодо фізичного виховання і, зокрема, таких аспектів, як зміцнення здоров’я [40, 41, 42].

Поставивши перед собою цю мету - формування навичок здорового способу життя засобами фізкультурно-оздоровчої роботи, вчителю насамперед потрібно забезпечити всебічний, гармонійний фізичний розвиток дітей, створювати передумови для успішного навчання в школі і, що найперше, аналізувати стан фізичного виховання. Необхідно багато працювати над проблемою забезпечення взаємозв’язку фізичного і розумового виховання школярів, намагаючись не забувати і про формування у хлопців і дівчат моральних цінностей [12, 40, 42].

Принцип всебічного і гармонійного розвитку організму передбачає забезпечення планомірного і цілеспрямованого розвитку всіх його органів та систем і фізичних якостей особи. Правильне виховання великою мірою сприяє повноцінному психологічному розвиткові дитини та вдосконаленню її рухових функцій [24].

Організм всебічно розвивається, систематично зазнає дії різноманітних фізичних навантажень, зокрема фізичних вправ. Відомо, що в організмі людини є понад 630 м’язів і 230 суглобів. Їх нормальне функціонування передбачає інтенсивне і систематичне завантаження кожного з них. Однак у виконанні певної вправи бере участь лише обмежена кількість м’язів і суглобів. Тому для оптимального фізичного розвитку необхідно використовувати комплекс різноманітних вправ, які б забезпечували функціонування всіх м’язів і суглобів [23].

Вчитель повинен завжди намагатися підібрати різноманітні комплекси для учнів. Комплекси вправ із скакалками, обручами, м’ячами та багато інших [12].

Чим більше м’язів бере участь у виконанні конкретної фізичної вправи, тим істотніші фізіологічні (в органах) і біохімічні (в клітинах) зрушення відбуваються в організмі, тим ефективніший їх вплив на всебічний фізичний розвиток дитини [2, 23].

Принцип оздоровчої спрямованості фізичної культури полягає в організації фізичного виховання, і, зокрема занять фізичними вправами, таким чином, щоб вони сприяли профілактиці захворювань учнів, зміцненню їх здоров’я. В ході фізичного виховання треба намагатися забезпечувати таке поєднання роз’яснювальної, виховної роботи і різних форм практичних занять фізичними вправами, при якому фізична культура стає усвідомленим обов’язком, компонентом режиму для школяра [24].

Згідно з [56] система занять школярів фізкультурою і спортом включає такі пов’язані між собою форми:

)Уроки фізичної культури. Уроки намагаються проводити згідно програми, так, щоб учням були доступні всі розділи: легка атлетика, футбол, баскетбол, волейбол, ручний м’яч і т.д. [56].

)Фізкультурно-оздоровчі заходи протягом шкільного дня. Вчитель фізичної культури має проводити гімнастику перед уроками, підбираючи для учнів завжди нові та цікаві вправи. Не варто забувати про фізкультурні хвилинки, які так необхідні для дітей на кожному уроці. Важливою роллю та питанням для учнів та вчителя є ігри та фізичні вправи на перервах і в режимі продовженого дня. І це не випадково, адже діти потребують гри. У рухливих іграх, спортивних діях колективного характеру виховується почуття дружби, готовності до взаємодопомоги. Достовірно відомо, що при проведенні будь-якого свята, гри, веселих стартів ускладнення завдань викликає у дітей бажання долати труднощі. Досягнення успіху у складних ситуаціях дає їм позитивні емоції і розвиває наполегливість [56].

)Позакласна спортивно-масова робота (заняття в гуртках фізичної культури і спортивних секціях, спортивні змагання). Суттєво підвищується мотивація до занять на уроках фізичної культури, якщо вчитель веде заняття в гуртку фізичної культури по видам спорту. Кожному вчителю бажано проводити змагання між класами. В кінці змагань відповідно підбирати нагородження, вимпели, щоб пробудити в дітей інтерес до занять фізичними вправами. Щоб діти радісно чекали наступного заняття, а також вчителя фізкультури, щоб у них виникали різні питання, як виконати той чи інший елемент [56].

4)Позашкільна спортивно-масова робота та фізкультурно-оздоровчі заходи за місцем проживання (заняття в дитячо-юнацьких спортивних школах, туристських гуртках і т.д.) [56].

З пояснень і бесід свого вчителя фізичної культури школярі розуміють, що позакласна і позашкільна спортивно-масова робота має велике значення в їх фізичному вихованні. Одне з ведучих місць в системі фізичної культури школярів займає безпосередньо виконання вимог щодо планування проведення уроків і позакласної роботи з учнями школи. Покращення рівня спортивної майстерності школярів залежить від систематичного і кваліфікованого масового навчання дітей ігровими методами, починаючи з молодших класів. Це підтверджено науковими дослідженнями і знаходить своє відображення в практиці [14, 23, 70, 71].

)Самостійні заняття учнів фізичними вправами вдома, на пришкільних майданчиках, стадіонах та ін. [56].

Перед вчителем фізкультури та учнями завжди має стояти такий девіз: “Який прекрасний світ рухів!”. Вчитель повинен пояснювати учням, що всі ми з заздрістю дивимось на спортсменів і дивуємось, з якою легкістю вони виконують ті, чи інші рухи. Але, щоб досягнути цього, тобто високих результатів, учні самі повинні володіти вмінням виконувати ігрові функції, самостійно займаючись фізичними вправами [12, 40, 41].

Систематичні заняття фізкультурою позитивно впливають на розвиток учнів в школі та родині, спонукають їх дотримуватись правильного режиму і вимог гігієни [42].

Таким чином, уроки фізичної культури є основною формою фізичного виховання учнів. Вони обов’язкові для всіх школярів (за винятком тих, хто за станом здоров’я віднесений до спеціальної медичної групи). Уроки повинні активно сприяти успішному здійсненню позакласної і позашкільної роботи з фізичного виховання, формування у учнів інтересу і звички до занять фізичними вправами в повсякденному житті. Необхідно підвищувати вплив уроків фізкультури на вдосконалення інших форм фізичного виховання [42, 71].

Навіть при якісному проведенні уроків їх безпосередній вплив на розвиток учнів недостатній. Науковими дослідженнями [4, 42] встановлено, що урок фізкультури забезпечує в середньому лише 11% гігієнічної норми рухливої активності школярів. У зв’язку з цим, необхідно збагачувати і правильно поєднувати різні форми фізичного виховання учнів і фізкультурно-оздоровчої роботи.

Особливу увагу у школі варто приділяти оздоровчій роботі з ослабленими дітьми та хворими. У позаурочний час з ними проводяться спеціальні заняття з лікувальної фізкультури [4, 42, 70].

Спрямованість навчальної і позакласної роботи з фізичної культури на масове охоплення учнів систематичними заняттями фізичною культурою і спортом великою мірою сприяє зміцненню здоров’я вихованців школи, підвищенню рівня їх фізичної розумової працездатності. Як вже було вище сказано, гімнастика перед заняттями проводиться в школі за 20 хв. до початку уроків. Вона сприяє розв’язанню певних виховних і організаційних завдань. На відміну від ранкової зарядки, для гімнастики перед заняттями існують деякі обмеження (виконується в шкільній формі). Проте, все це не знижує їх властивості для розвитку фізичної культури школярів. Адже не секрет, що для більшості учнів ранкова гімнастика вдома стала не обов’язковою [56, 70,71].

Фізкультхвилинки під час уроків сприяють підвищенню розумової і фізичної працездатності учнів. Як казав видатний вчений-педагог К.Д. Ушинський: “Дайте дитині трохи порухатись, і вона знову подарує вам 10 хвилин уваги, а десять хвилин жвавої уваги, якщо ви зуміли їх використати, дадуть вам більше, ніж цілий тиждень напівсонних занять.” Цією думкою вчених вчителі мають керуватися на кожному уроці, особливо на третьому і наступних 1-2 хв. для проведення фізкультхвилинки обов’язкові. Перед її початком треба провітрити класну кімнату. Потім під керівництвом вчителя учні виконують ряд фізичних вправ. Особливу увагу вчитель повинен приділяти тим вправам, які допомагають запобігти негативному впливу сидячого способу життя на фізичний розвиток дитини (порушенню постави, деформації будови тіла), сприяють більшому насиченню організму киснем [56, 70].

Організоване проведення ігор, змагань та фізичних вправ на великих перервах є важливим фізкультурно-оздоровчим засобом у режимі шкільного дня. Ефективність відпочинку учнів і підготовки їх до навчання залежить від того, як вони проводять перерви. Під час великих перерв вчителем фізкультури добираються фізичні вправи у відповідності з віковими можливостями школярів. Перерви бажано проводити на свіжому повітрі і взимку. Тут діти постійно рухаються, і вправи виконують більш інтенсивно. Більшість фізкультурно-оздоровчих засобів на великих перервах здійснюються в ігровій формі. Особливо використовуються засвоєні учнями ігри чи рухові дії [12, 56].

Головна мета в роботі вчителя фізичної культури, щоб кожний урок був сюжетом із життя, грою (незалежно від віку учнів). Саме під час гри у дітей виникають різноманітні позитивні емоції, які створюють для нервової системи найкращі умови формування найрізноманітніших рухових навичок і розвитку фізичних якостей. Щоб кожна нова тема уроку була сюрпризом для учнів, щоб вони часто просили повторити ту чи іншу вправу або гру іще раз. Саме це дає добру нагоду урізноманітнювати вже відомі рухи, вдосконалювати уміння школярів [17].

Сучасні уявлення про формування інтересу до занять фізичною культурою та спортом у школярів 10-11х класів.Аналіз педагогічної, психологічної та філософської літератури свідчить про різні погляди авторів [17, 18, 19, 21, 30] щодо тлумачення поняття “інтерес”, хоча при цьому відмічається виключно велика його роль в активному пошуку шляхів і способів задоволення інтересу, який виник в особи до конкретного об’єкту.

Щодо формування інтересу до занять фізичною культурою та спортом дослідники [12, 41] вважають за головне вміло використовувати потребу підлітків постійно рухатися, стимулюючи трансформацію цієї потреби у стійкі мотиви та бажання самостійної систематично займатися фізичною культурою.

Паралельно з цим проаналізовано дослідження інших науковців [14, 20, 30], в яких висвітлюється роль особистості вчителя фізичної культури в процесі виховання позитивних інтересів учнів до занять фізичною культурою. Більшість дослідників [24, 25, 26] мають спільну думку про те, що особистість учителя фізичної культури у вищезазначеному процесі має велике значення.

Існують також дослідження [12, 40, 41, 42], в яких показано роль між предметних зв’язків, які повинен використовувати вчитель для формування інтересу до фізичної культури. Але, незважаючи на значну кількість наукових праць [29, 30, 39, 52], присвячених висвітленню різних сторін формування мотивів, шляхів задоволення потреб і навіть інтересів до рухової діяльності людей в різні вікові періоди, дослідження, в якому ставилося за мету встановити чинники, які обумовлюють формування інтересу школярів до занять фізичною культурою, в літературі мало.

Структура й методичні основи фізичної підготовки в загальноосвітній школі. Фізичне виховання завжди було одним із засобів підготовки людини до трудової діяльності й пристосування до соціального середовища. Ігрове відтворення полювання, трудових процесів у древніх ритуальних змаганнях - один із способів удосконалення трудових навичок і фізичного виховання молоді на початкових стадіях розвитку людського суспільства. Згодом люди перейшли від простого копіювання фізичних навантажень і технічних прийомів трудових процесів у найпростіших іграх до більш широкої тематики ігор з певними правилами й до створення штучних спортивно-ігрових снарядів - елементів сучасної фізичної культури й спорту [38, 46].

У пізнім середньовіччі елементи психофізичної підготовки до професійної праці вже присутні в ряді систем виховання й утворення молоді. На роль фізичних вправ у підготовці підростаючого покоління до праці звертали увагу видатні педагоги 15-19 ст. Франсуа Рабе (1494-1553), Джон Локк (1632-1704), Іоганн Густс-Мутс (1756-1839), Жорж Домені (1850-1917). Саме в цей період виникав й формувався самостійний напрямок у вивченні психофізичних можливостей людини з метою найбільш продуктивного його використання й певнім виробництві [5, 10, 20].

В 20-30-х рр. 20 століття в нашій країні була опублікована серія робіт, у яких розглядалися питання спрямованого використання засобів фізичної культури для швидкого і якісного освоєння трудових навичок, підвищення ефективності праці, активного відпочинку й профілактики захворювань [ 26, 28, 31].

Систематичне фізичне тренування якісно впливає на підвищення фізичної працездатності, удосконаленню вольових якостей, допомагає непохитно переносити фізичні й психічні навантаження в умовах життєдіяльності школярів. Проведені дослідження показали, що систематичне фізичне тренування підсилює стійкість організму до впливу малих доз іонізуючих випромінювань, температурних змін, загартовування, захищає від різних інфекцій [28].

Учені [33, 46] установили, що багато спортивних й особливо ігрових моментів можуть моделювати можливі життєві ситуації у колективі при виконанні професійних видів робіт. Вихована в спортивній діяльності звичка дотримуватися встановлених норм і правил поведінки (почуття колективізму, витримка, повага до суперників, працьовитість, самодисципліна) переносяться в повсякденне життя і діяльність школярів. Свідоме подолання труднощів у процесі регулярних занять фізичною культурою й спортом, боротьба з наростаючим стомленням, відчуттями болю й страху виховують волю, самодисципліну, упевненість в собі.

За даними вчених [2, 23, 53, 60] рухову діяльність людини, його трудову активність визначають такі компоненти, як м’язова сила, витривалість, швидкість, координація рухів, здатність до концентрованої й стійкої уваги, реакція вибору й інші психофізичні якості. Загальновизнано, що всі ці складові так само, як і професійні властивості особистості, у певних умовах і межах тренуються. Психофізіологічне поняття “трудова діяльність” за психофізичними компонентами аналогічно поняттю “спорт”. Так само подібні й принципові вимоги й умови їхнього вдосконалення.

Елементи змагальності, сполучені з підвищеними фізичними й психічними навантаженнями, дозволяють широко використовувати спорт у процесі вдосконалення фізичної підготовки школярів старших класів. Специфіка, своєрідність і складність роботи вчителя фізичної культури полягає у тому, що він постійно має справу з дітьми несхожими один на одного, зі своєю психікою, своїм характером, схильностями, особистими інтересами, особливостями [2,23].

Багато авторів [15, 50, 58, 73] припускають, що вся структура організації спортивної діяльності дуже впливає на формування особистості людини. По-перше, вона розширює діапазон рухових, особливо, професійно значимих навичок і умінь. Підвищує працездатність. Формує всебічно розвинену людину. По-друге, фізична культура сприяє вихованню організаторських навичок. По-третє, дуже впливає на моральний й естетичний розвиток особистості, фізична культура та спорт є факторами формування багатого духовного світу й морального вдосконалення. Отже, фізичне виховання також повинне бути підлегле головному завданню - формуванню особистості учнів школи.

Негативні емоції, що зустрічаються під час навчання в школі, а також навколишнє середовище впливають на стан нервової системи. Високі умови при навчанні дітей пред’являються до гортані й голосового апарата (на уроках учні повинні багато й голосно говорити), до зору і слуху. Тому навчальна діяльність у школі є причиною патологічних станів нервово-психічної сфери учнів, захворювань у них органів подиху, слуху, зору. Психосоціальні, психофізичні й психологічні подразники, приводять до нервово-психічної напруги ЦНС і до її захворювань. До психосоціальних відносяться подразники соціального походження (відношення між учнями і вчителями, колективом, дітьми і батьками та ін.). До психофізичних - порушення гігієнічних умов праці, шум дітей. До психологічних - особисте відношення до своєї діяльності (інтерес, задоволеність). Причиною нервово-психічних захворювань може бути вплив спадковості, оточуючих умов життя. У учнів 10-11х класів часто зустрічаються захворювання серцево-судинної системи та ШКТ [2, 23, 52].

Основною умовою успішного здійснення підготовки учнів по фізичному вихованню є озброєння вчителів системою знань, умінь та навичок з організації, контролю й керівництва фізичним вихованням школярів. Зміцнення здоров’я, розвиток фізичних здатностей, розширення функціональних можливостей організму, підвищення розумової й фізичної працездатності, виховання моральних і вольових якостей дітей - професійний борг всіх вчителів фізичної культури [19, 48, 49].

Загальні вимоги до шкільних вчителів фізичної культури, на думку деяких авторів [18,45], повинні містити:

Знання: завдань і форм фізичного виховання дітей, загальних основ його організації й методики, особливостей методики вікового використання масової, оздоровчої, спортивної й туристської роботи, методики використання засобів фізичної культури й спорту, основ педагогічного й медичного контролю за фізичним вихованням дітей [18, 45].

Уміння: 1)Конструктивні - підбирати й проектувати для формування всебічного розвитку особистості засобами фізичної культури й спорту, планувати проведення оздоровчих і фізкультурно-масових заходів у загальній системі виховної роботи з дітьми у школі, підбирати й становити відповідно до вікових особливостей і виховних завдань комплекси ранкової гігієнічної гімнастики, рухливі ігри, становити плани організації й проведення туристських походів, передбачати впровадження в побут учнів санітарно-гігієнічних норм і т.д. 2)Організаторські - організовувати й проводити фізкультурні заходи в режимі дня дітей у школі й поза нею, підключаючи співробітників та батьків, організовувати й проводити спортивні конкурси, змагання, туристські походи, лижні й піші прогулянки і т.д. [18, 45]. 3)Комунікативні - розвивати ініціативу й активність дітей у самостійних заняттях фізичними вправами, застосовувати засоби фізичної культури й спорту у вихованні правильних взаємин між учнями, створенні згуртованого колективу, вивченні індивідуальних рис особистості учня, бути наставником і помічником в усіх проведених фізкультурних заходах у школі, активно пропагувати фізкультурні заняття серед батьків, населення, надавати консультативну допомогу. 4)Гностичні - аналізувати стан фізичного розвитку й підготовленості учнів, ефективно застосовувати засоби фізичної культури для забезпечення всебічного фізичного розвитку школярів, використовувати спеціальну методичну та наукову літературу у виховній діяльності, пізнавати об’єктивні можливості засобів фізичної культури й спорту в самовихованні й самовдосконаленні особистості [18, 45].

Деякі автори [49, 72] указують на інший важливий фактор - виховання позитивного відношення до регулярних занять фізичними вправами. На уроках фізичної культури значне місце варто відводити самоконтролю учнів, особливо 10-11х класів, за функціональним станом організму, антропометричними й фізіометричними показниками. Така робота сприяє формуванню особистої переконаності кожного учня в об’єктивних можливостях фізичної культури та спорту. Чітко організований медичний огляд і контрольні випробування для оцінки фізичного розвитку й фізичної підготовленості також служать гарним методом мотивації до занять фізичною культурою учнів 10-11х класів загальноосвітньої школи.