Практичні переваги системи Д. Огороднова

 

У шкільній практиці недооцінюється значення вокального виховання дітей. Відбувається це тому через слабкі методики дитячого співу, не дозволяючи відповідним чином виявити потенційні можливості і розвинути вокальні здібності, які є у кожної дитини. Чим раніше і більш цілеспрямовано ми організуємо вокальну діяльність дитини, тим більше впливу надамо на розвиток його вокальних задатків та здібностей. У вихованні голосу, як і будь-якому іншому вихованні те, що не зроблено але зроблено не належним чином в дитинстві залишається непоправним і вже дійсно фатальною втратою. До речі, доведено, що голосовий орган виконує не тільки функцію відтворення, але й приймає активну участь і в процесі сприйняття музики.

Вкажемо доцільність і можливості формування навику мішаного голосоутворення. Органічне функціонування грудного механізму і співі разом з фальцетним у же з дитинства може привести до формуванню природного механізму змішаного голосоутворення, тобто до формування добре налагодженої системи спільної координованої роботи грудного і фальцетного механізму. Зазвичай мішане голосоутворення є складнішою і важливішою задачею підготовки голосу у дорослого співака. Таким чином, не виключено можливість з допомогою відповідним чином організованого в дитячі роки вокального виховання перетворить в масове явище, а можливо, зробити надбанням кожної людини те, що дано від природи тільки «щасливим». Відповідно тільки при вокальному тренуванні, з самого початкового його формування, внутрішній голосовий м’яз, може досягнути його повного розвитку і відповідно повно проявити себе в вокальному відношенні.

Першою умовою формування мішаного механізму голосоутворення у дітей є безпосередність звуковидобування. Друга умова, тісно пов’язана з першою,є правильним вибором висоти тону, з якого починається вокальна робота з дітьми, діапазону, теситури, в яких ведеться робота. Ще однією умовою є вибір для початку вокальної роботи відповідної голосної обгрунтована наступність включення в подальшу роботу решти фонем і їх поєднання.

Діти мають певний досвід спілкування з музикою, різноманітнішою стає музична діяльність. Виконання пісень і танців, утілення музично-ігрових образів у русі набуває виразності, що свідчить про змогу учнів передати своє ставлення до музики. У них з’являються улюблені пісні, танці, ігри, вони здатні навіть мотивувати свої музичні вподобання, оцінювати твори, виявляти художні інтереси. У дітей помітними стають вияви музичних здібностей, особливо в царині мелодійного слуху. Учні можуть впізнати знайому пісню, визначити не тільки характер музики, але й її настрій. У них поступово налагоджується вокально-слухова координація, диференціюються слухові відчуття - більшість дітей здатна розрізнити високі й низькі звуки в інтервалах квінти, кварти, терції. У сфері сприймання музики можливості дітей досить широкі: їм доступні такі основні жанри, як пісня, танець і марш, близька музика зображального характеру. Через незначний обсяг довільної уваги першокласників, твори повинні бути невеликими за обсягом, з яскравим музичним образом. У сфері співу можливості дітей залежать від попередньої музичної підготовки: їх співацький діапазон може складатися від кількох звуків до октави і більше. Водночас у всіх дітей голосовий апарат ще не сформувався, дуже тендітний, змикання складок крайове. Це вимагає обережного й послідовного розвитку діапазону голосу, обмеження сили звучання. У сфері творчості можливості першокласників такі: вони легко відгукуються на різні творчі завдання, можуть імпровізувати на заданий образ, створювати ритмічні й мелодичні імпровізації на дитячих музичних інструментах, інсценізувати знайому пісню або інструментальну п’єсу зображального характеру.

Музично-творча діяльність молодших школярів виявляється в імпровізації пісенних мелодій, придумуванні нескладних мотивів, інсценуванні сюжетів пісень, пластичному інтонуванні музики, складенні елементарних танців, створенні ігор-драматизацій, темброво-ритмічних супроводів тощо. Музикальність дітей значною мірою визначається розвитком музичного слуху, під яким розуміється здатність до такого сприймання звучань, яке відповідає специфічним особливостям музики як особливого виду людської діяльності.

Для того, щоб застосувати систему Д. Огороднова, варто врахувати такі положення:

) безглуздо вважати, що можна спочатку розвинути музичний слух, а потім приступити до його використання для емоційно насиченого сприймання музики. Не можна підходити до виховання музичного слуху як до особливого завдання, незалежного від завдання виховати музичне сприймання;

) на початковому етапі особливо важливий зв’язок музичного слуху з іншими сенсорними і сенсомоторними здібностями. Штучне роз’єднання зорових, рухових та інших відчуттів гальмує музичний розвиток дітей;

) основою розвитку звуковисотного слуху є формування мелодичного слуху як узагальненої музичної здібності;показником рівня розвитку музичного слуху школярів є здатність змістовно сприйняти чисто інструментальну музику (без зовнішньої програмності).

Розвиток ладового почуття дітей виражається в тому, що діти поступово засвоюють інтонаційне місце кожного звука, починають відчувати стійкий і нестійкий характер звуків, тяжіння їх до більш стійких і відчувати тоніку як найстійкіший звук ладу. Розвиток музичного слуху у дітей, що зростають в атмосфері європейської музичної культури, найприродніше починати з формування ступеневих уявлень мажорного ладу.

Виховання чуття ритму є частиною музичного і фізичного виховання, вважає Н. Ветлугіна, бо воно сприяє впорядкуванню діяльності нервової системи, а також є важливою стороною естетичного виховання. Ритміка сприяє фізичному розвитку дитини. Власне слуховий розвиток передбачає наявність у дітей здатності розрізняти темпи, звукові тривалості (половинні, четвертні, восьмі, шістнадцяті ноти, метричні долі). Припускається, що діти повинні відчувати і передавати прості ритмічні рисунки, динамічні та агогічні відтінки. Передбачається також спонтанна творча імпровізація дітей на теми, що їх підказують різні малюнки, оповідання, фільми.

Слабкість музичних слухових уявлень суттєво затрудняє для дитини будь-які спроби співу, зменшуючи можливості розвитку іншого, емоційного компонента музичного слуху. У свою чергу, це перешкоджає й розвитку музично-ритмічного почуття. У таких випадках дітей нерідко відносять до категорії немузичних. Та, на думку вченого, подібна оцінка здебільшого буде помилковою. Достатньо звернути увагу на розвиток саме музичних слухових уявлень, як інші музичні здібності теж почнуть успішно розвиватися.

Музичне виховання дітей починається з набуття досвіду, складовими частинами якого є слухання музики та її створення. Творча здібність - це природжена здібність, яку можна розвивати. Творчість розвиває дитячу схильність до свободи і відкриттів, до пригод і оригінального вираження. Музична діяльність може бути тоді творчою, якщо брати в ній активну участь: драматизувати пісні, тлумачити їх, придумувати ритми тощо.

Активний розвиток вокально-слухових уявлень дає змогу інтенсивніше розвивати почуття ладу та відпрацьовувати вміння та навички двоголосного співу. Але таку роботу можливо проводити за умов, якщо партії першого та другого голосу написані у зручному діапазоні і дітям легко їх виконувати. А взагалі на початковому етапі навчання, в умовах класу чи вокального гуртка, доцільно використовувати одноголосний, унісонний та з елементами двоголосся спів, який сприятиме випрацьовуванню чистої інтонації та вмінню контролювати й узгоджувати свій спів в ансамблі. Поєднання ансамблевого та сольного співу не лише урізноманітнює вокальні заняття, але й підвищують їх ефективність.

Процес вокального виховання є складним і потребує багато часу, так як учні початкових класів ще не вміють в цілому аналізувати поставлені перед ними завдання, а також переносити набуті знання і уміння, які вони одержали, на виконання нового завдання. Вік молодших школярів не дозволяє їм самостійно усвідомити і проаналізувати зв’язки між окремими співацькими навичками. Формування співацьких навичок слід починати уже з перших уроків музики і одразу познайомити молодших школярів в доступній для них формі з правилами правильного співу, вчити дотримуватись цих правил під час співацької діяльності тобто самостійно контролювати себе.

Вирішити проблему розвитку вокальних навичок та слуху у дітей допоможуть, зокрема:

) творча взаємодопомога керівництва навчального закладу, вихователів, колег-учителів у роботі музичного керівника та вчителя музичного мистецтва;

) забезпечення підвищення рівня кваліфікації музичних керівників, учителів музичного мистецтва;

) збільшення часу на музичні заняття (уроки) - принаймні, варто шукати і знаходити цей час у межах кожного навчального закладу;

) організація за бажанням батьків окремих невеличких груп для додаткових музичних занять - це дасть можливість індивідуально підходити до кожної дитини.

Пісенний репертуар має велике значення у навчально-виховній роботі з учнями молодших класів на уроках музики в загальноосвітній школі. У його змісті зосереджуються і реалізуються усі сторони педагогічного процесу. Пісенний репертуар є важливим засобом формування і розвитку співацьких навичок та виховання високих морально-психологічних якостей у молодших школярів. Він дозволяє розширювати музичні враження учнів, надає можливість розкриття взаємозв’язків музики і життя, тому необхідно обирати такий матеріал, який би ніс в собі навчально-виконавські задачі і одночасно був високохудожнім, не втрачаючи при цьому дитячості.

Але, розпочинаючи роботу над двоголосним співом, вокальний педагог має розуміти і зворотний бік цього процесу, а саме - психологічний. Що мається на увазі? Не сама робота над двоголоссям чи спів на два голоси, а психологічні наслідки поділу дітей на альти і сопрано. Дитина, яка з фізіологічної точки зору не дозріла до грудного звучання, вимушена викривлювати власну природу, переходити на крик, щоб досягти якоїсь подоби альтового співу. А це у кінцевому результаті призведе до напруженого «насадженого на груди» звучання, що стане причиною негативного кінцевого результату. Виходячи з вищевикладеного, вважаємо, що до того часу доки у дітей не з’явиться природне грудне звучання, тобто коливання голосових зв’язок не набудуть більш широкої амплітуди не лише країв зв’язок, але й самої їх маси (а це відбувається приблизно у десятирічному віці), до тих пір недоцільне і навіть згубне для розвитку дитячого голосу акцентування уваги на поділ дітей на сопрано і альти.

 

Висновки

 

Музичне виховання - це процес цілеспрямованого пізнання музики, розвиток музично-естетичних смаків та музикальності людини, збагачення її музичної культури та здібностей; це процес передачі суспільно-історичного досвіду музичної діяльності новому поколінню з метою підготовки його до майбутньої роботи не лише в цій сфері, а й в інших галузях. Це пояснюється тим, що засвоєння способів музично-естетичної діяльності всебічно збагачує особистість дитини. У процесі передачі музичного досвіду застосовується система цілеспрямованих і організованих впливів. їхнє призначення подвійне: дати знання, озброїти способами дій і вплинути на формування особистості дитини.

Молодший шкільний вік є найбільш сенситивним для формування певних знань, умінь і навичок у сфері музичного мистецтва на уроках музики, особливо під час співу, надзвичайно важливо враховувати особливості психофізіологічного розвитку учнів, застосовувати особистісноорієтований підхід до кожної дитини, бо хоча першокласники легко вживаються в роль школяра, їм притаманні нестійкість уваги збудливість та швидка втомлюваність, особливо в одноманітній діяльності, малий об’єм легень, тонкі та короткі голосові зв’язки. Саме тому вчитель музики в молодших класах у першу чергу має бути добрим психологом, володіти психологічними прийомами і, що не менш важливо, досконало знати специфіку фізіологічного розвитку дитини, будову голосового й особливості охорони дитячого голосу.

Методика Д.. Огороднова - це комплексна система виховання співака та музиканта, яка враховує як закони акустики, так і закони роботи центральної нервової системи людини. Методика основана на корекції своєї початкової природи за допомогою спеціальних вправ. Насамперед це тілесно орієнтована робота з музичним слухом. Постановка голосу за методикою Д.. Огороднова передбачає роботу над голосом через пластику жесту. При цьому вплив на всі психофізіологічні параметри особистості відбувається одночасно. Тобто, розвивається музичний слух - паралельно формується тембр голосу, зміцнюється співоцьке дихання, виникає почуття метро-ритму та почуття музичної форми.