Вікові особливості молодших школярів як основна передумова особливостей музичного виховання молодших школярів

 

До 7 років дитина досягає такого рівня розвитку, який визначає її готовність до навчання в школі. Фізичний розвиток, запас уявлень і понять, рівень розвитку мислення і мови, бажання йти в школу - все це створює передумови того, щоб систематично вчитися. Зі вступом до школи змінюється увесь лад життя дитини, міняються його режим, відносини з навколишніми людьми. Основним видом діяльності стає учення. Усі діти молодшого віку за дуже рідкісним виключенням, люблять займатися в школі. Їм подобається нове положення учня, привертає і сам процес учення. Це визначає добросовісне, відповідальне відношення молодших школярів до навчання і школи. Не випадково вони на перших порах сприймають відмітку як оцінку своїх старань, старанності, а не якості виконаної роботи. Діти вважають, що якщо вони «стараються», значить, добре вчаться. Схвалення вчителя спонукає їх ще більше «старатися» [9; 76].

Молодші школярі з готовністю і інтересом оволодівають новими знаннями, уміннями і навиками. Їм хочеться навчитися читати, правильно і красиво писати, лічити. Правда, їх більше захоплює сам процес учення, і молодший школяр проявляє в цьому відношенні велику активність і старанність. Про інтерес до школи і процесу учення свідчать і ігри молодших школярів, в яких велике місце відводиться школі і ученню. У молодших школярів продовжує виявлятися властива дітям дошкільного віку необхідність в активній ігровій діяльності, в рухах. Вони готові годинами грати в рухомі ігри, не можуть довго сидіти в застиглій позі, люблять побігати на перерві. Характерна для молодших школярів і потреба в зовнішніх враженнях; першокласника, як і дошкільника, в першу чергу привертає зовнішня сторона предметів або явищ, виконуваній діяльності.

З перших днів навчання в школі у дитини з'являються нові потреби: опановувати новими знаннями, точно виконувати вимоги вчителя, приходити в школу вчасно і з виконаними завданнями, потреба в схваленні з боку дорослих (особливо вчителі), потреба виконувати певну суспільну роль. Зазвичай потреби молодших школярів, особливо тих, хто не виховувався в дитячому саду, носять спочатку особисту спрямованість. Першокласник, наприклад, часто скаржиться вчителеві на своїх сусідів, нібито що заважають йому слухати або писати, що свідчить про його заклопотаність особистим успіхом в ученні. Поступово в результаті систематичної роботи вчителя по вихованню у учнів відчуття товариства і колективізму їх потреби набувають суспільної спрямованості. Діти хочуть, щоб клас був кращим, щоб всі були хорошими учнями. Вони починають за власною ініціативою надавати один одному допомогу. Про розвиток і зміцнення колективізму у молодших школярів говорить потреба завоювати пошану товаришів, що росте, наростаюча роль громадської думки [9; 78].

Для пізнавальної діяльності молодшого школяра характерна перш за все емоційність сприйняття. Книжка з картинками, наочна допомога, жарт вчителя - все викликає у них негайну реакцію. Молодші школярі знаходяться у владі яскравого факту; образи, що виникають на основі опису під час розповіді вчителя або читання книжки, дуже яскраві. Образність виявляється і в розумовій діяльності дітей. Вони схильні розуміти буквально переносне значення слів, наповнюючи їх конкретними образами. Враховуючи образність мислення, вчитель застосовує велику кількість наглядної допомоги, розкриває зміст абстрактних понять і переносне значення слів на ряду конкретних прикладів. І запам'ятовують молодші школярі спочатку не те, що є найбільш істотним з погляду навчальних завдань, а то, що справило на них найбільше враження: те, що цікаво, емоційно забарвлене, несподівано або ново.

В емоційному житті дітей цього віку змінюється перш за все змістовна сторона переживань. Якщо дошкільника радує те, що з ним грають, діляться іграшками тощо, то молодшого школяра хвилює головним чином те, що пов'язане з ученням, школою, вчителем. Його радує, що вчитель і батьки хвалять за успіхи в навчанні; і якщо вчитель піклується про те, щоб відчуття радості від навчальної праці виникало у учня якомога частіше, то це закріплює позитивне відношення що вчиться до учення. Разом з емоцією радості важливе значення в розвитку особи молодшого школяра мають емоції страху. Нерідко із-за боязні покарання малюк говорить неправду. Якщо це повторюється, то формується боязкість і брехливість. Взагалі переживання молодшого школяра виявляються часом дуже бурхливо.

Поява в житті суспільства системи загальної обов’язкової середньої освіти зумовила виділення особливого періоду в розвитку дитини - молодшого шкiльного вiку. Він відсутній у дітей, які взагалі не вчились у школі, або ж освіта яких завершилася на цій початковій ланці. У цей період відбувається активне анатомо-фізіологічне дозрівання організму. Так, до семи років завершується морфологічне дозрівання лобного відділу великих півкуль, що створює сприятливі можливості для здійснення довільної поведінки, планування і виконання певної програми дій [9; 80].

До шести-семи років зростає рухливість нервових процесів, дещо збільшується врівноваженість процесів збудження і гальмування (хоч перші ще довго продовжують домінувати, що зумовлює непосидючість та підвищену емоційну збудливість молодших школярів). Зростає роль другої сигнальної системи в аналізі та синтезі вражень зовнішнього світу, в утворенні тимчасових зв’язків, у виробленні нових дій і операцій, формуванні динамічних стереотипів.

Узагальнюючи, можна сказати, що у дітей семи-десяти років основні властивості нервової системи по своїх характеристиках наближуються до властивостей нервової системи дорослих, хоч самі по собі ці характеристики ще не дуже стійкі. У цьому віці також відбуваються істотні зміни в органах та тканинах тіла, що підвищує фізичну витривалість дитини. Із особливостей анатомо-фізіологічного дозрівання слід звернути увагу й на те, що дрібні м’ язи розвиваються досить повільно, внаслідок чого дітям важко виконувати рухи, які вимагають чіткої координації.

Основною особливістю цього віку є зміна соціальної позиції особистості: вчорашній дошкільник стає учнем, членом шкільного та класного колективів, де слід дотримуватись нових норм поведінки, вміти підпорядковувати свої бажання новому розпорядку тощо. Все це сприймається дитиною як певний переломний момент у житті, який супроводжується ще й перебудовою системи взаємостосунків з дорослими, найбільш авторитетною фігурою серед яких стає вчитель. Слід мати на увазі, що цілі i зміст освіти не є чимось остаточним, раз i назавжди визначеним, в силу чого специфічні особливості молодшого шкільного вiку як особливої ланки шкiльного життя також не можна вважати остаточними. На сьогодні можна говорити лише про найбiльш характерні i відносно сталі риси цього вiку, враховуючи, що переосмислення суспільством цілей та ролі початкової освiти призведе i до зміни його місця та значення у психічному і особистiсному розвитку дитини.

Нагадаємо, що розвиток психіки здійснюється передусім на основі провідної для певного вікового періоду діяльності. Такою діяльністю для молодших школярів виступає учiння, суттєво змінюючи мотиви їх поведінки та відкриваючи нові джерела розвитку пізнавального та особистісного потенціалу. Включаючись у нову для себе навчальну роботу, діти поступово звикають до її вимог, а дотримання останніх, в свою чергу, зумовлює розвиток нових якостей особистості, ще відсутніх у дошкільному віці. Такі якості (новоутворення) виникають i розвиваються у молодших школярiв відповідно до формування навчальної дiяльностi. Основними новоутвореннями психiки молодшого школяра є довільність як особлива якість психічних процесів, внутрішній план дій та рефлексія. Саме завдяки їм психіка молодшого школяра досягає рівню розвитку, необхідного для подальшого навчання в середніх класах, для переходу до підліткового віку з його особливими вимогами та можливостями [9; 81].

Розвиток молодшого школяра в процесі навчання забезпечується передусiм змістом останнього. Однак один i той же зміст по-різному засвоюється дітьми i по-рiзному, залежно від методу навчання, впливає на їх розвиток. Методи ж мають забезпечувати створення для кожного етапу навчання i для кожного предмету систем навчальних задач, які б поступово ускладнювалися, формування необхідних для їх розв’язання дiй (мислительних, мовних, перцептивних тощо), трансформацію останніх в операції складніших дiй, вироблення узагальнень i використання останнiх до нових конкретних ситуацій.

Ефективність розвитку істотно залежить вiд того, наскільки цілеспрямовано в процесі навчання учнів спонукають аналізувати свої враження вiд сприйнятих об’єктів, усвідомлювати їх окремі властивості та свої дії з ними, виділяти суттєві ознаки об’єктів, оволодівати критеріями оцінки окремих їх параметрів, виробляти способи класифікації об’єктів, утворювати узагальнення, усвідомлювати загальне у своїх діях при розв’язанні різних видів задач тощо. Ставлячи перед учнями нові пізнавальні i практичні задачі, озброюючи їх засобами розв’язання цих задач, навчання має передувати розвитку, спиратись не лише на його актуальні досягнення, а й на потенційні можливості. Навчання впливає на розвиток молодших школярів i своєю організацією, оскільки саме вона визначає форми їх колективного співжиття, спілкування між собою та з вчителем.

Для молодших школярів навчальна діяльність стає провідною і набуває характерних особливостей. Своєрідність навчальної діяльності полягає в тому, що її зміст в основному складають наукові поняття та зумовленi ними узагальнені способи розв’язання задач, а її основна мета та головний результат полягає в засвоєнні наукових знань та відповідних їм умінь. В структурі навчальної дiяльностi прийнято виділяти такі компоненти як мета (засвоєння певних знань, умінь та навичок), навчальні ситуації (задачі) і навчальні дії та операції, за допомогою яких учні оволодівають змістом освіти, контроль i оцінку, мотиви і форми спілкування учнів з учителем та між собою.

Структура навчальної діяльності складається поступово, відповідно до того, як учні навчаються її здійснювати, виробляючи перші вміння вчитися. Складнішими стають цілі навчальної діяльності, які тепер визначаються змістом шкільного навчання. Оволодіння останнім вимагає не тільки активності, але й формування в учнів нових дій. Серед останніх на перший план в сучасних умовах виходять мислительні та мовні дії, потрібні для усвідомлення навчального завдання, розуміння його змісту, розкриття внутрішніх зв’язків, причинних залежностей в пізнаваному об’єкті тощо. Їм підпорядковуються мнемічні, уявні, практичні та інші дії. Конкретне співвідношення різних дій залежить від етапу навчання та його змісту (мова, математика, природознавство тощо).

Істотну роль у навчанні молодших школярів відіграють різні види наочності. Підкреслимо, що її використання є засобом донесення до учнів необхідних для формування уявлень і понять про пізнавані об’єкти чуттєвих даних, засобом розвитку здатності сприймати різноманітні явища оточуючої дійсності. Поступово збагачується мотивація навчальної діяльності молодших школярів. Розвиваються їх пізнавальні інтереси, зацікавленість не лише процесом, а й змістом навчання, усвідомлення необхідності виконання навчальних завдань, почуття обов’язку, відповідальності перед вчителем та батьками. Специфічними є і навчальні ситуації. По-перше, тут школярі мають засвоїти загальні способи виділення властивостей понять та розв’язання певного класу конкретно-практичних завдань. По-друге, відтворення зразків таких способів виступає основною метою навчальної роботи. Вчитель ставить молодших школярів у такі умови, коли вони мають шукати загальний спосіб розв’язання всіх конкретно-практичних задач певного типу. Під керівництвом вчителя учні знаходять і формують такий спосіб [9; 83].

Наступний етап роботи - це відтворення його окремих операцій та засвоєння системи умов по використанню цього способу. В подальшому, зустрічаючись з відповідними конкретно-практичними задачами, учні зразу використовують засвоєний загальний спосіб їх розв’язання, виявляючи вміння, попередньо сформоване в навчальній ситуації. Однією з найважливіших психологічних вимог до організації початкового навчання є викладання більшості тем та розділів програми на основі навчальних ситуацій, які зразу орієнтують школярів на засвоєння загальних способів виділення властивостей поняття та розв’язання задач певного класу. Робота учнів в навчальних ситуаціях складається з дій різного типу, особливе місце серед яких займають навчальні дії. Саме з допомогою останніх учні відтворюють і засвоюють зразки загальних способів розв’язання задач та загальні прийоми визначення умов їх використання. Виконуються ці дії як в предметному, так і в розумовому плані.

Окремою задачею навчального процесу на цьому етапі є спеціальне формування в учнів системи необхідних навчальних дій. Без цього засвоєння програмного матеріалу буде протікати поза рамками навчальної діяльності, тобто формально, шляхом механічного запам’ятовування словесних характеристик понять чи прийомів розв’язання задач. Повноцінна робота дитини в навчальних ситуаціях вимагає виконання ще одного типу дій - дій контролю. Учень має вміти співвідносити свої навчальні дії з заданими зразками, пов’язувати отримані результати з рівнем та повнотою виконаних навчальних дій. Спочатку основна роль в організації контролю належить вчителю, і лише поступово на цій основі формується самоконтроль з боку учнів за процесом засвоєнням. Контроль тісно пов’язаний з оцінкою дорослого, в якій фіксується відповідність (невідповідність) результатів засвоєння вимогам навчальної ситуації. По мірі формування в учнів самоконтролю функції оцінки також мають переходити до них.

Навчальній діяльності притаманні певні загальні закономірності, які слід враховувати, організовуючи процес її формування. Передусім необхідно систематично залучати дітей в навчальні ситуації, разом з дітьми знаходити і демонструвати відповідні навчальні дії, а також дії контролю і оцінки. Важлива вимога - домагатись усвідомлення школярами суті навчальних ситуацій та послідовного відтворення всіх дій. По суті, мова йде про необхідність на перших порах розгорнуто знайомити учнів з основними компонентами навчальної діяльності, забезпечуючи активну участь дітей в їх здійсненні. Саме це послуговує важливою умовою розвитку пізнавальної активності дітей, їх інтересу до навчання. При ознайомленні учнів з послідовністю навчальних дій слід розрізняти серед останніх предметні та такі, що мають виконуватись у внутрішньому, мисленому плані. При цьому важливо домагатись, щоб предметні дії набували внутрішньої форми при належній узагальненості, скороченості («згорнутості») та усвідомленості.

Вже в кінці другого та в третьому класі учні поступово розпочинають виконувати окремі компоненти навчальної діяльності шляхом саморегуляції. Передусім це відноситься до розуміння загального способу вирішення задачі та визначення своїх можливостей при розв’язанні тих чи інших конкретно-практичних задач. Серед різних навчальних дій особливої уваги вимагають ті, які спрямовані на виділення і відображення головних, істотних характеристик у предметі, що вивчається. Особливо інтенсивно вони формуються в II - III класах, коли учням постійно пропонують переказати оповідання своїми словами, скласти план переказу, коротко записати умови задачі тощо. Не менш важливим є вміння (хоч на його формування звертається явно недостатня увага) самостійно ставити перед собою навчальні задачі перед вирішенням тих чи інших конкретно-практичних задач. В умінні перетворювати конкретно-практичні задачі в навчально-теоретичні проявляється найвищий рівень розвитку навчальної діяльності молодших школярів. Конкретно це виявляється в тому, що учень прагне знайти загальний спосіб розв’ язання серії конкретно-практичних задач, а не пробує методом спроб і помилок вирішувати кожну по черзі; встановлюється такий спосіб через теоретичний аналіз декількох задач та знаходження спільного в їх умовах. Впродовж молодшого шкільного віку має місце і певна динаміка ставлення дітей до учіння. Якщо спочатку діти оцінюють його просто як діяльність до якої схвально ставляться дорослі, то потім їх приваблюють окремі навчальні дії, нарешті, вони починають самостійно перетворювати конкретно-практичні задачі в навчально-теоретичні, цікавлячись внутрішнім змістом навчальної діяльності.

Молодший шкільний вік є найбільш сенситивним для формування певних знань, умінь і навичок у сфері музичного мистецтва на уроках музики, особливо під час співу, надзвичайно важливо враховувати особливості психофізіологічного розвитку учнів, застосовувати особистісноорієтований підхід до кожної дитини, бо хоча першокласники легко вживаються в роль школяра, їм притаманні нестійкість уваги збудливість та швидка втомлюваність, особливо в одноманітній діяльності, малий об’єм легень, тонкі та короткі голосові зв’язки. Саме тому вчитель музики в молодших класах у першу чергу має бути добрим психологом, володіти психологічними прийомами і, що не менш важливо, досконало знати специфіку фізіологічного розвитку дитини, будову голосового й особливості охорони дитячого голосу.

Враховуючи своєрідність дитячої психології, значення хорового співу як фактора виховного, який піднімає загальний рівень навчально-виховного процесу в загальноосвітній школі, дуже зростає. На відміну від дорослих, які мають певний досвід у різних життєвих ситуаціях, діти з ранніх років свідомого життя отримують естетичні враження одночасно зі сприйняттям навколишнього світу. Учням молодших класів важливо отримувати найьбільш позитивні враження, адже для них джерелом успіху в перших роках навчання є наслідування, копіювання дорослих. великий вплив на маленьких співаків має усвідомлення ними сили колективного музикування, того, що дружна пісня звучить виразніше, цікавіше, ніж одного виконавця. Позитивний вплив хорового співу проявляється і в формуванні естетичних уподобань школярів, у результаті чого розширяється кругозір, уява, розвивається художній смак, творчі й виконавські здібності.

Спів має великий емоційний вплив на слухачів і на самого співака ні один музичний інструмент не може зрівнятись з голосом - найпрекраснішим дарунком природи, який із дитинства необхідно берегти і правильно виховувати. Спів не тільки приносить задоволення,але й тренує і розвиває слух, дихальну систему, яка тісно пов’язана із серцево-судинною. Відповідно, займаючись дихальною гімнастикою, співом зміцнюємо наше здоровя. Правильний, чіткий спів формує мовно-артикуляційний апарат, без активної роботи якого людина стає незрозумілою, нечіткою, згодом не цікавою. Правильна й чітка мова характеризує мислення співрозмовника, виконавця. Аналізуючи потенціал хорового співу, хоча б фізіологічні сторони, варто звернути увагу на його місце в системі освіти і виховання молодших школярів.

Що стосується виконавських характеристик дитячих голосів, слід наголосити на прозорості, ніжності гнучкості звука. Дитячі хорові колективи порівняно з дорослими мають обмежені динамічні можливості, значно менший обсяг звуків, але це аж ніяк не применшує красу,живу безпосередність, невимушеність виконання. Проблемою формування вокально-хорових навичок дітей молодшого шкільного віку це непостійність складу учасників, випадкова якість голосових зв’язок, недостатня кількість годин для занять, відсутність, як вже згадувалось єдиної методики.

Для дітей початкової школи важливою умовою навчального процесу є наочність, адже у дітей активно розвивається уява, мислення, сприймання. Дисципліни мистецького напрямку з огляду на вікові характеристики молодших школярів найсприятливіші у формуванні цих якостей. Якщо учням показати відповідні зображення до пісні, процес розучування матиме швидший ефект і кращу якість. Кольорові картинки зосереджують увагу дітей і мимоволі, підсвідомо створюють асоціації зображення і тексту, тексту і мелодії.

Використання наочності при розучуванні пісень, цей важливий чинник формування і розвитку особистості,не так часто застосовується вчителями.

Основна діяльність його полягає в активній грі на музичному інструменті, а в розвитку звуковисотного гармонічного, внутрішнього слуху. Про акапельні твори в загальноосвітніх школах більшість не чули. У цьому проявляється своєрідна деградація культурного розвитку суспільства,відступ від традицій українського народу,адже з давніх-давен, коли музичний фольклор був невід’ємною частиною обрядовості, активному супроводу не надавалося великого значення, основною була пісня.

Класичний урок у загальноосвітній школі триває 45 хвилин, для хорового співу відводиться 20-25 хвилин.

Учителі музики нехтують цією вимогою, збільшуючи час на спів до 35-40 хвилин, що негативно впливає на голос. ще одним істотним недоліком формування вокально-хорових навичок молодших школярів є відсутність контролю над культурою звука, осмисленим, творчим виконанням пісні, що в кінцевому результаті формує відповідні асоціації і вражень від почутого.