Напрямки удосконалення державної політики зайнятості

 

В умовах реформування економічних відносин і побудови ринкового середовища в Україні відбулись значні і зміни в сфері соціально-трудових відносин. Сучасний стан зайнятості населення в Україні є певною перепоною для стабільності економічного зростання країни, подолання безробіття, соціального захисту громадян на ринку праці. Стратегічна мета державної політики зайнятості і одна з найважливіших функцій держави — сприяння забезпеченню повної та продуктивної зайнятості населення, максимальне використання соціального і трудового потенціалу нації. При цьому під повною в ринкових умовах слід розуміти таку зайнятість, за якої кожен бажаючий працювати матиме таку можливість.

Динаміка показників зайнятості протягом п’яти років свідчить, що за період 2005-2009 pp. відбулись зміни в перерозподілі зайнятого населення. Як видно із даних табл. 3.2, за п’ятирічний період чисельність зайнятих в усіх сферах економічної діяльності зменшилась більш ніж на 2,5 млн. осіб. Тобто кожен другий-третій працівник залишив відповідну сферу економічної діяльності, причому в державному секторі чисельність зайнятих скоротилась майже на дві третини, тоді як у колективному секторі збільшилась в два рази, а в приватному — в дев'ять разів. В результаті сучасна структура зайнятості населення за формами власності сформувалась так: із загальної чисельності зайнятих 34,4% припадає на державний сектор, 36,1% - на колективний, 29,5% — на приватний сектор господарювання. Тобто в цілому відбуваються позитивні зрушення в формуванні зайнятості населення. Але слід зауважити, що об'єктивно доцільне скорочення зайнятості в державному секторі не супроводжувалось адекватним розширенням робочих місць в інших секторах економіки. Більш детальний аналіз свідчить, що при значному зменшенні чисельності працівників державного сектора, перелив робочої сили у колективний сектор відбувався лише упродовж перших років становлення ринкових відносин. Надалі колективний сектор господарювання зазнав тих самих проблем, що і державний. Розбалансованість економічних процесів, невиважена господарська та фінансово-податкова політика призвели в багатьох випадках до скорочення економічної діяльності підприємств цієї форми власності, а отже і вивільнення працівників. В останні роки акціонування підприємств порівняно з першими роками економічних перетворень відбувається на суттєво новій основі і об'єктивно потребує вивільнення робочої сили. У результаті, як видно із даних табл. 3.2, темпи скорочення працівників приватної форми власностідосягли майже такого рівня, як і державні.

 

Таблиця 3.2 Населення, зайняте в усіх сферах економічної діяльності за формами власності в Україні у 2005—2009 pp., тис. осіб

Показник	Рік
	2005	2006	2007	2008	2009
Чисельність зайнятих в усіх сферах економічної діяльності	23231,8	22597,6	22348,7	21823,7	21268,5
в т.ч. з державною формою власності	9618	8564,6	8112,6	7747,4	7316,4
приватною формою власності	4553,4	5174,8	5408,4	5630,5	6274,2
із них: чисельність зайнятих в інших сферах економічної діяльності	2364	2734,6	2933,7	3034,1	3205,2
Чисельність зайнятих в особистому підсобному сільському господарстві	1863,8	2025,1	2100,6	2178,2	2232,6

 

За новими статистичними показниками, чисельність зайнятого населення класифікується за такою структурою (табл. 3.3).

 

Таблиця 3.3 Чисельність зайнятих за місцем проживання та формами власності в Україні у 2007—2009 pp.

	2007р.	2008р.	2009р.
Зайняте населення всього, тис. осіб	20098,2	20419,8	20238,1
у тому числі за формами власності, %: державна	47,1	44,0	43,1
колективна	36,0	35,6	33,0
приватна	16,8	20,2	23,8
міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав	0,1	0,2	0,1
Міське зайняте населення всього, тис. осіб	14049,9	14164,3	14169,1
у тому числі за формами власності, %: державна	53,7	50,5	48,2
колективна	31,0	31,6	30,7
приватна	15,2	17,7	21,0
міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав	0,1	0,2	0,1
Сільське зайняте населення всього, тис. осіб	5998,3	6255,5	6069,0
у тому числі за формами власності, %: державна	31,6	29,4	31J)
колективна	47,8	44,7	38,4
приватна	20,5	25,8	30,5
міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав	0,1	0,1	0,1

 

Порівнюючи рівень зайнятості за 2007-2009 рр. міського і сільського населення, спостерігаємо рівнозначні тенденції зменшення зайнятості у державному та колективному секторах, збільшення у приватному секторі, причому у сільській місцевості обсяг у два рази більший від міської місцевості за обстежений період. Важливим джерелом поглинання надлишків робочої сили та формування продуктивної зайнятості населення є розвиток малих і середніх підприємств. Всі ці явища свідчать, що механізм державного регулювання зайнятості населення як активна система державного впливу на забезпечення балансу інтересів населення, роботодавців та держави потребує подальшого удосконалення. На сучасному етапі в Україні в основному сформований державний механізм регулювання зайнятості (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Схема механізму державного регулювання зайнятості населення

 

Економічні важелі механізму державного регулювання зайнятості мають бути спрямовані на підвищення рівня зайнятості і конкурентоспроможності населення на ринку праці, а також низці заходів, які забезпечують мотивацію до високопродуктивної зайнятості та більш ефективного використання трудового потенціалу.

Необхідність удосконалення механізму управління зайнятістю населення зумовлена тим, що даний процес є важливою частиною ринкової трансформації економіки. Неможливо формувати ринкову економічну систему без створення відповідного їй ринку праці, ланкою якого є механізм управління зайнятістю.

Удосконалення механізму управління зайнятістю передбачає зміну його структури. Основними елементами цієї структури є законодавчо – нормативна база, форми реалізації трудових здібностей людини (підприємництво, самозайнятість), суб’єкти та об’єкти управління зайнятістю, система організаційних структур, які безпосередньо вирішують питання праці та зайнятість [21].

 Основні заходи по вирішенню проблем безробіття на ринку праці України можна систематизувати за 7 основними напрямками, зокрема:

1. Формування нормативно – правової бази в сфері зайнятості населення:

забезпечення розробки нових проектів, перегляд і адаптація чинних законодавчих і нормативних актів і міжнародних договорів з питань регулювання процесів незайнятості з метою приведення національного законодавства у відповідність з міжнародними нормами і принципами, запровадження механізмів захисту внутрішнього ринку праці України, законодавче забезпечення підвищення конкурентоспроможності робочої сили на основі адекватного вимогам ринку праці розвитку механізму підготовки кадрів [38].

2. Професійно–освітня підготовка кадрів, підвищення якості робочої сили:

розширення зв’язків підприємств і організацій з місцевими освітніми установами всіх рівнів з метою залучення інвестицій на розвиток матеріальної бази навчальних закладів, вдосконалення системи професійної орієнтації учнів загальноосвітніх шкіл з урахуванням потреб місцевих ринків праці;

 розвиток системи виробничого навчання персоналу підприємств і організацій, а також випереджаючого навчання працівників, які підлягають вивільненню, як важливого засобу підвищення їх конкурентоспроможності в умовах реформування окремих галузей економіки;

створення системи оцінки професійних якостей працівників, що ґрунтується на визначенні їх компетентності і здатності гнучко реагувати на безперервні зміни вимог до кваліфікації і професійної підготовки відповідно до вимог професійних стандартів;

розроблення і затвердження на державному рівні концептуальних засад формування та розвитку єдиної цілісної системи безперервної професійної освіти, зорієнтованої на задоволення поточних і перспективних потреб у кадрах для сучасного виробництва та сфери послуг.

3. Збереження і створення робочих місць, сприяння розвитку підприємництва та самостійної зайнятості населення:

реалізація Державної та регіональних програм зайнятості населення, акцентуючи увагу на розширенні сфери прикладання праці за рахунок збереження ефективно функціонуючих та створення нових робочих місць, особливо в регіонах з критичною ситуацією на ринку праці, насамперед у сільській місцевості, малих моно функціональних містах;

створення сприятливих умов для розвитку сфери малого бізнесу, самозайнятості та підприємницької діяльності безробітних.

4. Розв’язання проблем зайнятості населення у сільській місцевості:

створення додаткових робочих місць у сільській місцевості шляхом розвитку суміжного виробництва, побутового обслуговування, стимулювання малого підприємства і само зайнятості, професійної освіти [38].

5. Сприяння зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці:

створення робочих місць для окремих соціально – демографічних груп населення шляхом надання роботодавцям дотацій за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

забезпечення соціального захисту громадян, які мають додаткові державні гарантії щодо працевлаштування, вдосконалення механізму бронювання робочих місць та підвищення ефективності їхнього використання.

6. Регулювання соціально – трудових відносин:

розробка і впровадження механізму надання першого робочого місця випускникам шкіл, випускникам професійних і вищих навчальних закладів;

регулювання процесів трудової міграції, розвиток співробітництва з державами, що мають спільні кордони з Україною;

створення умов для підвищення територіальної, професійної і соціальної мобільності робочої сили.

7. Надання соціальних послуг зареєстрованим безробітним:

вдосконалення професійної освіти безробітних громадян з метою підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці і можливості якнайшвидшого працевлаштування;

розвиток тимчасових, сезонних та оплачуваних громадських робіт шляхом поширення їх видів та напрямів;

координація дій державних органів виконавчої влади, місцевих органів виконавчої влади, об’єднань роботодавців і профспілок по залученню фінансових ресурсів, що виділяються на здійснення заходів, пов’язаних з регулюванням ринку праці і сприяння зайнятості населення [38].

Основними перспективними напрямами удосконалення державного регулювання зайнятості населення України мають стати:

удосконалення принципових положень законодавства про зайнятість з посиленням важелів активної політики подолання безробіття;

оптимізація та активізація регуляторної функції Державної програми зайнятості;

фінансування досліджень з проблем зайнятості та забезпечення економічної активності населення;

впровадження загальнодержавного банку робочих місць за регіонально-галузевими та професійно-кваліфікаційними ознаками;

здійснення постійного моніторингу ринку праці;

запровадження Інтернет-системи вакансій робочих місць;

активізація діяльності Державної служби зайнятості у взаємодії з роботодавцями у вирішенні працевлаштування безробітних;

включити систему недержавних закладів сприяння працевлаштуванню в загальну структуру механізму державного регулювання шляхом законодавчого визначення функцій та взаємодії з існуючими державними установами;

впровадження мотиваційних важелів працевлаштування молоді, осіб з довготривалим безробіттям для роботодавців та спеціалістів центрів зайнятості;

сприяння формуванню та розвитку середнього класу як основи стабілізації суспільства.

Це дозволить впорядкувати економічні процеси на ринку праці, співвіднести їх з перспективою забезпечення економічних інтересів населення, роботодавців та держави.