Розділ 1. Теоретичні основи державного управління зайнятістю населення

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи державного управління зайнятістю населення

1.1. Політика держави щодо регулювання зайнятості населення

1.2. Проблеми безробіття в Україні

РОЗДІЛ 2. Аналіз зайнятості населення в регіоні

2.1 Управління зайнятістю населення в регіоні

2.2 Підсумки роботи центрів зайнятості Харківського регіону

2.3 Аналіз діяльності ВАТ “Березанське”

РОЗДІЛ 3. Шляхи удосконалення державної політики зайнятості в регіоні

3.1 Безробіття та державна політика його обмеження на

регіональному рівні

3.2 Напрямки удосконалення державної політики зайнятості

3.3 Шляхи покращення роботи центрів зайнятості

РОЗДІЛ 4. Індивідуальні завдання щодо охорони праці та цивільної оборони

4.1 Основні принципи регіональної політики в галузі охорони праці

4.2 Проблеми забезпечення життєдіяльності населення в сучасних умовах

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Додаток АЗвіт про фінансову діяльність ВАТ «Березанське” за 2009 рік (тис. грн.)

ВСТУП

 

Тема даної дипломної роботи присвячена дослідженню механізм реалізації державної політики зайнятості на регіональному рівні на прикладі Харківського регіону.

Зайнятість забезпечується державою шляхом проведення активної соціально – економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва. Зайнятість – важлива складова економічного і соціального поступу України, умова підвищення загального добробуту в суспільстві. Виведення економіки з кризи, подолання соціальної напруженості в суспільстві, перехід від стихійного формування соціально – трудових відносин до форм, притаманних цивілізованому ринку праці, потребує від держави більш активного втручання в процеси використання і обігу робочої сили. Механізм регулювання зайнятості населення і ринку праці має вдосконалюватись відповідно до нових суспільних умов розвитку економіки, зрушень в галузевій і технологічній структурі виробництва, змін у сфері соціально–трудових відносин.

В усіх країнах світу управління зайнятістю населення займає одне з провідних місць у механізмах реалізації державної політики. Це не випадково, оскільки стан ринку праці, забезпечення достатнього для конкретних соціальних умов рівня зайнятості населення характеризують загальний соціально – економічний стан країни, спроможність державної політики вирішувати найбільш гострі проблеми свого розвитку та соціальної безпеки.

Питання зайнятості та причини безробіття досліджували такі відомі економісти, як А. Сміт, Д. Рікардо, А. Пігу, К. Маркс, Т. Мальтус та інші.

Механізм державного регулювання зайнятістю – це обмеження безробіття як складового загальнодержавного механізму управління економікою у поєднанні з новими правовими принципами зайнятості. Нині у державі існує система регулювання зайнятості, яка складається з органів, головною функцією яких є саме вирішення проблем зайнятості населення та підтримка збалансованості на ринку праці. Зокрема, Міністерство праці та соціальної політики України, територіальні центри зайнятості, які створені і працюють на всіх рівнях, а також відповідні управління в системі державних адміністрацій – створюють досить впорядкований механізм регулювання процесів зайнятості на загальнодержавному та регіональному рівнях. Поступово в цьому механізмі набувають значення відносини соціального партнерства та формування підприємницьких структур, що беруть на себе функцію працевлаштування в країні та за кордоном безробітних, які мають високий професійний рівень. Не менш значущим слід вважати діяльність різних державних установ, що сприяють організації підприємницької діяльності, навчанню ведення власного бізнесу. Важливою особливістю нових підходів до вирішення проблем зайнятості в сучасному механізмі реалізації політики зайнятості є те, що поряд зі створенням через державні важелі системи працевлаштування діє система підвищення конкурентоспроможності на ринку праці людей, які бажають працювати, але недостатньо для цього підготовлені. Це свідчить про наявність у цьому механізмі активної складової щодо відповідальності держави за виконання своїх функцій відносно захисту конституційних прав громадян на працю та одержання мінімального доходу або матеріальної підтримки під час безробіття. Створення механізму страхування на випадок безробіття та спеціальних фондів для здійснення активної політики щодо працевлаштування теж є важливим механізмом державної політики у сфері зайнятості населення.

Механізм реалізації державної політики зайнятості необхідно удосконалювати, тому що цей процес є важливою частиною ринкової трансформації економіки. Щоб цей процес зробити більш досконалим, не обхідно шукати шляхи удосконалення державної політики зайнятості, аналізуючи досвід зарубіжних країн, особливості кожного регіону, в даному випадку Харківського, та України в цілому. Саме в цьому полягає необхідність розробки даної дипломної роботи.

Головною метою роботи є аналіз державної політики зайнятості в Харківському регіоні.

Основні питання, розглянуті в дипломній роботі, наступні:

теоретичні основи державного управління зайнятістю населення (політика держави щодо регулювання зайнятості; проблеми безробіття в Україні);

аналіз зайнятості населення в регіоні (управління зайнятістю населення в регіоні; підсумки роботи центрів зайнятості Харківського регіону);

шляхи удосконалення державної політики зайнятості в регіоні (безробіття та державна політика його обмеження на регіональному рівні; напрямки удосконалення державної політики зайнятості; шляхи покращення роботи центрів зайнятості).

Об’єктом дослідження є процес реалізації політики зайнятості державою на регіональному рівні.

Регіон – це виконавець державної регіональної політики. Функція регіонального управління зводиться до визначення переліку соціально – економічних проблем, характерних для певного регіону та оцінки рівня пріоритетності в рамках цільового блоку державної регіональної політики.

Тому, для того, щоб проаналізувати державну політику зайнятості Харківського регіону, я звернула увагу на демографічну ситуацію та стан економіки Харківського регіону.

При написанні дипломної роботи використовувалися наукові та навчальні праці таких вчених, як: Діденко Я., Краснопьорова С.В., Маршавін Ю., Міненко В.Л., Петрова І., Ушенко Н., Якобінчук В. та багато інших.

Таблиця 1.2 Показники економічної активності населення України, в тому числі щодо жінок, молоді та сільського населення за 2005—2007рр.

Показник	Роки
	2005                   2006              2007
Економічно активне населення віком 15-70р.	23127,4                  22755,0    22701,7
в т.ч.
Зайняті	20419,8             20238,1           20400,7
Рівень зайнятості, %	56,1                           55,8                      56,2
Безробітні (МОП)	2707,6                        2516,9           2301,0
Реєстроване безробіття	1155,2                      1008,1        1034,2
Рівень безробіття (МОП), %	11,7                             11,1                  10,1
Рівень безробіття реєстрований, %	4,22                            3,68                 3,72
Економічно активна молодь віком 15-29р.	6027,2                      5945,1              5925,1
у % до всього економічно активного населення	26,1                          26,1                       26,1
в т.ч.
Зайняті	4875,2                        4938,1       4998,1
Рівень зайнятості, %	44,6                    44,8                     45,4
Безробітні (МОП)	1152                         1007                927
у % до всіх безробітних	42,5                     40,0                      40,3
Реєстроване безробіття	320,0                   258,3                    251
у % до всіх безробітних (реєстр.)	27,7                          25,6                      24,3
Рівень безробіття (МОП), %	19,1                          16,7                     15,6
Рівень безробіття реєстрований, %	2,9                             2,4                      2,3
Економічно активні жінки віком 15-70р.	11230,8                   11076,5     11088,8
у % до всього економічно активного населення	48,6                            48,7                48,8
в т.ч.
Зайняті	9915,4                         9863,4    9984,2
Рівень зайнятості, %	51,7                           51,7                   52,3
Безробітні (МОП)	1315,4                 1213,1            1104,6
у % до всіх безробітних	48,6                            48,2          48,0
Реєстроване безробіття	730,4                      645,6              665
у % до всіх безробітних (реєстр.)	63,2                               64,0          64,3
Рівень безробіття (МОП),%	11,7                               11,0          10,0
Рівень безробіття реєстрований, %	5,46                               4,79                  4,93
Економічно активне сільське населення віком 15-70 р.	6713,6                           6535,8    6539,5
у % до всього сільського населення	42,3                               41,4                41,1
у % до всього економічно активного населення	29,0                               28,7           28,8
в т.ч.
Зайняті	6255,5                           6069,0         6106,7
Рівень зайнятості, %	56,8                                 55,5             55,9
Безробітні (МОП)	458,1                                 466,8         432,8
у % до всіх безробітних	16,9                                   18,5              18,8
Реєстроване безробіття	291,5                            311,4          423,7
у % до всіх безробітних (реєстр.)	25,2                                  30,9              41,0
Рівень безробіття (МОП), %	6,8                                     7,1            6,6
Рівень безробіття реєстрований, %	4,5                                     4,8          6,5

Ця частина молоді не в змозі достатньо адаптуватись до ринкових умов і нині є суттєвим відсотком серед безробітних. Так, якщо у 2005 р. загальна чисельність безробітної молоді перевищувала чверть всіх реєстрованих безробітних і становила 320,0 тис. осіб, то у 2007 р. цей показник скоротився з 27,7 до 24,3 %, і у абсолютному виразі досяг 251 тис. осіб, тобто на 69,0 тис. осіб менше, ніж у 2005 р.

У розрахунку на повний обсяг руху робочої сили за період, що аналізується, чисельність безробітної молоді скоротилась на 225 тис. осіб. Значними темпами скоротився і рівень безробіття молоді, визначений за методологією МОП, - з 19,1% у 2005р. до 15,6% у 2007р.

Серед всього безробітного населення безробітна молодь, визначена за методологією МОП, утворювала від 42,5% (у 2005 р.) до 40,3% (у 2007 р.).

Наведене свідчить про те, що певні зміни в тривалості молодіжного безробіття все ж таки відбуваються, хоча й не дуже значні. В цілому велика тривалість безробіття поглиблює маргіналізацію осіб, втрату професійних навичок тощо. Для цієї категорії молоді підвищується ризик щодо успішного працевлаштування, знижується загальна ймовірність знайти будь-яку роботу. Труднощі працевлаштування спонукають молодь займатись нерегламентованою, а то й тіньовою діяльністю. Така діяльність серед молоді, як відомо, призводить до ще більших негативних наслідків.

Враховуючи цю ситуацію, слід створювати такі соціально-економічні умови, які б зацікавили молодь у регламентованих видах діяльності, сприяти відродженню ціннісних орієнтацій у праці, які є основними засобами досягнення різних цілей і, в силу цього, виконують функцію регулятора соціальної поведінки особи. Засоби масової інформації, молодіжні організації мають психологічно готувати молодь до усвідомлення ними тієї ролі, яку вона може і буде відігравати у розвитку своєї країни, до зміни думки щодо деяких розповсюджених серед молоді форм діяльності, що є тимчасовими (і тому неперспективними) в умовах функціонування цивілізованого ринкового середовища. Якщо концентрувати увагу на необхідності прийняття рішень на державному рівні з метою поліпшення ситуації з зайнятістю молоді, то потрібно ці проблеми вирішувати із врахуванням економічних, структурних, освітніх, соціальних чинників; чинників, що пов'язані з доходами тощо.

Поліпшення стану зайнятості молоді має вирішуватись в контексті всіх політичних і економічних рішень не тільки на урядовому рівні, але і в організаціях, які займаються проблемами молоді. Регіональні й місцеві органи та соціальні заклади, підприємства, освітні установи, а також і соціальні партнери повинні приділяти велику увагу у розв'язанні цих проблем. Аналіз обсягів і рівня безробіття жінок дозволив виявити такі тенденції. Жінки в числі економічно активного населення України у 2007 р. становили 48,8%, при чому їхня частка за період з 2005 по 2007, майже не змінювалась, а обсяги в цілому за три роки зменшились на 142 тис. осіб.

Чисельність безробітних жінок у розрахунку на повний обсяг руху робочої сили у 2005-2007рр. скоротилась на 210,8 тис. осіб або на 16%. Майже в усіх регіонах України зберігалась позитивна тенденція щодо скорочення чисельності безробітних жінок.

На реєстрованому ринку праці тенденції, що мали місце у розрахунках на повний обсяг руху робочої сили, залишились незмінними. Тобто скорочуються не тільки обсяги чисельності безробітних жінок, а й інтегрований показник ринку праці - рівень безробіття. Якщо у 2005 р. на реєстрованому ринку праці було 730,4 тис. безробітних жінок, то у 2007 р. їхня чисельність скоротилась на 65,4 тисячі, а рівень безробіття — на 0,53 відсоткових пункти і у 2007 р. становив - 4,93%.

Рівень безробіття жінок в Україні за 2007 р. в розрахунку на повний обсяг руху робочої сили на 5,1 відсоткових пункти перевищує аналогічний показник реєстрованого ринку праці. Це свідчить про те, що більшість безробітних жінок, як правило, не звертається до центрів зайнятості через труднощі працевлаштування або через низьку заробітну плату, через непрестижні види праці, які може запропонувати їм служба зайнятості.

Важливим показником, що характеризує стан жінок на ринку праці, є тривалість безробіття. У 2006 р. тривалість безробіття жінок становила два роки. У 2007 р. цей показник скоротився на один місяць. Такий період занадто довгий і природно, що особа, яка залишилась без роботи, втрачає трудові навички, процес її адаптації до нових умов зайнятості ускладнюється і, в результаті, падає її конкурентоспроможність. Жінкам набагато складніше влаштуватись на роботу, зокрема у зв'язку з тим, що маючи більш високий освітній рівень порівняно з чоловіками, вони бажають працевлаштуватись, зазвичай, відповідно до цього рівня.

Становище жінок на ринку праці визначається такими чинниками: набагато вищими витратами часу, що пов'язано з веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми та ін. в розрахунку на одну жінку, ніж на одного чоловіка; прискореними темпами вивільнення жінок з виробництва, набагато більшим навантаженням на одне вільне робоче місце порівняно з чоловіками; ускладненням процесу працевлаштування; обмеженими можливостями кар'єрного росту; збереженням високої питомої ваги жінок, які працюють в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам. Поліпшення становища жінок на ринку праці є важливою загальнодержавною проблемою, яка потребує формування і реалізації активної соціальної політики в цій сфері, вдосконалення правових і нормативних засад у різних сферах суспільного життя, що повною мірою враховували б роль жінки в суспільстві, розвитку системи ефективного соціального обслуговування сім'ї та жінки.

Державна політика щодо жінок має бути спрямованою на створення таких умов життя,заяких вони могли б своєю працею та силами забезпечити оптимальні і рівні можливості з чоловіками для реалізації власного потенціалу і розвитку особистості.

За загального зниження офіційно реєстрованого рівня безробіття в Україні зростають обсяги сільського безробіття. Майже 41% з числа громадян, зареєстрованих у службі зайнятості, є мешканцями села.

Аналіз обсягів і динаміки прихованого безробіття в Україні дає підстави визначити наступні тенденції в цьому секторі ринку праці. В Україні за 2005 — 2007 pp. відбулось загальне скорочення абсолютної чисельності працюючих в режимі прихованого безробіття.

Позитивна динаміка скорочення чисельності працюючих у стані вимушеної неповної зайнятості призвела до зниження втрат робочого часу: через вимушені адміністративні відпустки — на 81,1% в Україні і меншою мірою через роботи неповний час — відповідно на 8,8 і 28,2%. В цілому втрати робочого часу внаслідок вимушеної неповної зайнятості протягом останніх трьох років зменшились на 57%.

Втрати робочого часу на одного працюючого в галузях економіки внаслідок роботи в режимі вимушеної неповної зайнятості скоротились загалом в економіці України з 119,9 годин у 2005р. до 57,6 годин у 2007 p., або на 52%. Безробіття населення є одним із суттєвих чинників, що впливає на соціально-економічне становище населення, зокрема, визначає його бідність і масштаби трудової міграції за межі України. Одним із суттєвих чинників бідності населення України е незадовільний стан ринку праці, зокрема безробіття і вимушена неповна зайнятість. Бідність спонукає економічно активне населення до трудової міграції, зокрема за межі України.

За даними перепису населення, у 2006 p. загальна чисельність населення України становила 48,420 млн. осіб. За середнього рівня бідності 30% — чисельність бідних громадян становить 14,526 млн. осіб, з них за рахунок безробітних — 2,232 млн. осіб (або 15,4%), за рахунок вимушеної неповної зайнятості — 25% працюючих (5100 млн. осіб) і певної частки економічно неактивного населення (7,194 млн. осіб); при рівні бідності — 40% чисельність бідних — 19,368 млн. осіб, зних за рахунок безробітних і працюючих в умовах вимушеної неповної зайнятості — 48,7% і економічно неактивного населення — 51,7%. Для порівняння — у Росії 34 млн. осіб знаходяться на межі бідності, що дорівнює 23,2% населення, з них за рахунок безробітних — 6,9 млн. осіб (або 20%).

Національний ринок праці, за даними 2007 р. складається з 22730 тис. осіб економічно активного населення віком 15—70 років, з них 2232 тис. безробітних і осіб, які знаходяться в стані вимушеної неповної зайнятості — 5100 тис. осіб. Попит на робочу силу дорівнював 96,9 тис. робочих місць. Таким чином, пропозиція робочої сили без осіб, котрі перебувають у стані вимушеної неповної зайнятості перевищує попит майже у 53 рази, що є одним із чинників трудової міграції громадян України.

Сучасний стан ринку праці України характеризується такими ключовими проблемами:

недостатній рівень реформування трудової сфери, що призводить до неефективної зайнятості і проявляється у концентрації робочої сили на збиткових підприємствах; значні масштаби недовикористання робочого часу зайнятих, низька ефективність праці і недостатній рівень її оплати; зниження частки працюючих у високотехнологічних і наукоємних видах діяльності;

відсутність взаємозв'язку між трудовим вкладом і доходами працівників тощо.

втрата трудових навичок кваліфікованих і висококваліфікованих кадрів внаслідок закриття, реструктуризації великих промислових підприємств, їх збитковості; перехід фахівців і спеціалістів у сферу неформальної зайнятості, тіньової економіки, міграція за кордон;

погіршення якісних характеристик робочих місць, недостатнє введення в дію нових робочих місць, особливо для кваліфікованих кадрів, що збільшує обсяги та рівень безробіття, знижує продуктивність праці і конкурентоспроможність виробництва;

невідповідність між попитом і пропозицією робочої сили, незважаючи на ознаки стабілізації виробництва і пожвавлення інвестиційної активності; поряд з цим обсяги інвестицій у сферу виробництва є недостатніми для вирішення питань забезпечення безробітних сучасними робочими місцями; недостатньою є також державна підтримка підприємництва і малого бізнесу;

недоліки процесів реформування системи державного професійного навчання і освіти, неадекватність масштабів, структури і форм професійної підготовки і перепідготовки кадрів вимогам сучасного ринку праці в аспектах попиту на певні професії; недостатня розвинутість системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації; слабка зацікавленість роботодавців у підвищенні кваліфікації працівників;

складна ситуація щодо працевлаштування окремих соціально-демографічних груп населення (молоді, жінок, інвалідів, колишніх військовослужбовців та ін.); збереження селективного підходу при вирішенні питань вивільнення і найму на роботу залежно від статі, віку, стану здоров'я; недоліки системи дотримання норм трудового законодавства щодо режиму і охорони праці окремих груп працюючих;

існуюча диференціація регіональних ринків праці, наявність депресивних регіонів з особливо напруженою ситуацією на ринку праці, значно вищим за середній рівнем безробіття за одночасно обмеженої можливості щодо трудової міграції, що свідчить про недоліки державної системи регулювання цих аспектів зайнятості і безробіття.

Вирішення проблем безробіття на ринку праці України по регулюванню незайнятості населення мають включати заходи, що систематизовані за 7 основними напрямами, зокрема:

1. формування нормативно-правової бази в сфері зайнятості населення.

Забезпечення розробки нових проектів, перегляд і адаптація чинних законодавчих і нормативних актів і міжнародних договорів з питань регулювання процесів незайнятості з невідповідність з міжнародними нормами і принципами, запровадження механізмів захисту внутрішнього ринку праці України.

Законодавче забезпечення підвищення конкурентоспроможності робочої сили на основі адекватного вимогам ринку праці розвитку механізму підготовки кадрів.

2. Професійно-освітня підготовкакадрів, підвищення якості робочої сили.

Розширення зв'язків підприємств і організацій з місцевими освітніми установами всіх рівнів з метою залучення інвестицій на розвиток матеріальної бази навчальних закладів, вдосконалення системи професійної орієнтації учнів загальноосвітніх шкіл з урахуванням потреб місцевих ринків праці.

Вирівнювання освітнього потенціалу між регіонами країни за рахунок трансформації мережі вищих навчальних закладів; зменшення міграційних потоків молоді.

Розвиток системи виробничого навчання персоналу підприємств і організацій, а також випереджаючого навчання працівників, які підлягають вивільненню, як важливого засобу підвищення їх конкурентоспроможності вумовах реформування окремих галузей економіки.

Створення системи безперервної освіти, розробка професійних стандартів з урахуванням вимог до професійного рівня працівників, що дозволить забезпечувати якість і продуктивність виконуваних робіт.

Розроблення і затвердження на державному рівні концептуальних засад формування та розвитку єдиної цілісної системи безперервної професійної освіти, зорієнтованої на задоволення поточних і перспективних потреб у кадрах для сучасного виробництва та сфери послуг.

3. Збереження і створення робочих місць, сприяння розвитку підприємництва та самостійної зайнятості населення.

Реалізація Державної та регіональних програм зайнятості населення, акцентуючи увагу на розширенні сфери прикладання праці за рахунок збереження ефективно функціонуючих та створення нових робочих місць, особливо в регіонах з критичною ситуацією на ринку праці, насамперед у вугільних регіонах, сільській місцевості, малих монофункціональних містах.

Створення сприятливих умов для розвитку сфери малого бізнесу; самозайнятості та підприємницької діяльності безробітних.

Сприяння стабільній діяльності провідних промислових підприємств, які визначають зайнятість в Україні з метою максимального уповільнення темпів скорочення чисельності зайнятих в промисловості, створення в економіці нових робочих місць.

4. Розв'язання проблем зайнятості населення у сільській місцевості.

Підтримка суб'єктів господарювання, що створюють нові робочі місця, особливо в сільській місцевості, регіонах України з високим рівнем безробіття, через надання пільгза рахунок місцевих бюджетів.

Створення додаткових робочих місць у сільській місцевості шляхом розвитку суміжного виробництва, побутового обслуговування, стимулювання малого підприємства і самозайнятості, професійної освіти.

5. Сприяння зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці.

Забезпечення можливостей для соціально незахищених категорій громадян (молоді, жінок, інвалідів) в отриманні у повному обсязі послуг з підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці.

Забезпечення соціального захисту громадян, які мають додаткові державні гарантії щодо працевлаштування, вдосконалення механізму бронювання робочих місць та підвищення ефективності їхнього використання.

6. Регулювання соціально-трудових відносин.

Розробка і впровадження механізму надання першого робочого місця випускникам шкіл, випускникам професійних і вищих навчальних закладів.

Залучення коштів місцевих бюджетів і роботодавців для реалізації заходів зі сприяння зайнятості працівників, які підлягають вивільненню.

Посилення державного регулювання питань "прихованого безробіття" і одержання допомоги в цих умовах.

Регулювання процесів трудової міграції, розвиток співробітництва з державами, що мають спільні кордони з Україною.

Створення умов для підвищення територіальної, професійної і соціальної мобільності робочої сили.

Легалізація "тіньової" зайнятості, зокрема в сфері малого бізнесу та підприємництва.

7. Надання соціальних послуг зареєстрованим безробітним.

Вдосконалення професійної освіти безробітних громадян з метою підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці і можливості якнайшвидшого працевлаштування.

Надання матеріальної допомоги безробітним та членам їх сімей, поступове наближення мінімальних розмірів соціальних виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням до прожиткового мінімуму.

ВИСНОВКИ

 

В результаті проведеного дослідження на тему “Механізм реалізації державної політики зайнятості на регіональному рівні” були зроблені наступні висновки.

На початку дипломної роботи було визначено поняття ринок праці. Він є головною формою виявлення політики зайнятості.

Результатом функціонування регіонального ринку праці є формування певного рівня і структури зайнятості населення. При цьому методологічно важливим принципом є те, що зайнятість в ринковому господарстві має формуватись переважно на основі самостійного працевлаштування. Це означає, що ринок праці має носити відкритий характер, оскільки природними причинами зміни місця роботи має бути прагнення людини покращити свої умови й оплату праці. Держава повинна допомагати людині здійснити ці прагнення. Тому держава регулює і організовує зайнятість населення.

Реалізація державної політики зайнятості здійснюється державною службою зайнятості. Вона складається з Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення, інспекції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість.

Також до складу державної служби зайнятості входять навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно–обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства та установи, підпорядковані службі зайнятості.

Конституція України визначає, що кожен має право на працю, яку він вільно обирає, а держава повинна створити умови для повного здійснення громадянами цього права.

Основними принципи державної політики зайнятості є:

забезпечення рівних можливостей усім громадянам в реалізації права на вільний вибір виду діяльності;

сприяння забезпеченню ефективної зайнятості; запобіганню безробіттю;

співробітництво професійних спілок підприємців у взаємодії з органами державного управління в розробці та реалізації заходів щодо забезпечення зайнятості населення.

В другому розділі був проведений аналіз роботи центрів зайнятості.

В 2008 році служби зайнятості почали тісно співпрацювати з роботодавцями, яким була необхідна робоча сила. Завдяки цьому співробітництву та відповідальній роботі працівників центрів зайнятості Харківська область займає четверте місце в Україні за темпами працевлаштування, хоча ще в середині, хоча ще в середині минулого року вона була лише на 19-му місці.

В третьому розділі йде мова про шляхи удосконалення державної політики зайнятості.

До напрямків удосконалення державної політики зайнятості було віднесено:

формування нормативно – правової бази;

професійно – освітня підготовка кадрів;

створення нових робочих місць та сприяння розвитку підприємництва;

розв’язання проблем зайнятості у сільській місцевості;

сприяння зайнятості окремих груп громадян (молодь, жінки, інваліди);

регулювання соціально – трудових відносин;

надання соціальних послуг зареєстрованим безробітним.

В підрозділі “Шляхи удосконалення роботи центрів зайнятості” були визначені основні складові цих напрямків стосовно роботи центрів зайнятості Харківської області.

Також була приділена увага організаційній культурі центрів зайнятості. Основна її складова – орієнтація на клієнта, що виявляється в спілкуванні працівників державної служби із споживачами послуг цієї служби. Робітники центрів зайнятості повинні вміти одержувати і викладати необхідну інформацію. Від цього залежить ефективність діяльності центрів зайнятості.

Підводячи підсумки всього вище зазначеного, можна зробити висновок:

по-перше, регіональний ринок праці розвивається під впливом взаємопов'язаних чинників ринкового і неринкового характеру, що в сукупності визначають соціально-економічний стан регіону. До основних демографічних характеристик сучасного ринку праці в Україні відноситься прогресуюче старіння населення, скорочення питомої ваги молоді, поглиблення процесів депопуляції сільських жителів, загальне зменшення чисельності населення. Подолання негативних тенденцій у соціальній сфері лежить на шляху ефективного задіяння економічних факторів формування ринку праці, якими є нарощування обсягів промислового та сільськогосподарського виробництва, створення інвестиційної привабливості регіону, подолання прихованого та застійного безробіття, забезпечення адекватної ціни робочої сили виконаній роботи, прискорена приватизація державних підприємств тощо;

по-друге, характерними тенденціями розвитку регіонального ринку праці в умовах подолання економічної кризи є підвищення економічної активності населення, збільшення в структурі зайнятого населення частки зайнятих на підприємствах приватної форми власності, невідповідність масштабів вивільнення працівників із суспільного виробництва темпам структурних зрушень в соціально-економічному розвитку регіону;

по-третє, зміни форм власності шляхом приватизації об'єктів господарювання на основі реформування економічних відносин зумовлюють перерозподіл трудових ресурсів між суб'єктами господарювання;

по-четверте, пріоритетними напрямками діяльності регіональних служб зайнятості населення мають стати запобігання безробіття, регулювання попиту і пропозиції робочої сили, зниження соціальної напруженості на локальних ринках праці. Відповідно до цих пріоритетів необхідно покращити фінансове та інформаційне забезпечення цих служб, розробити і здійснити соціальні програми розвитку регіонів, які б включали спеціальні розділи щодо продуктивної зайнятості.

Під час написання дипломної роботи я впевнився, що політика зайнятості займає провідне місце в реалізації державної політики. Обґрунтована політика зайнятості сприятиме ефективному використанню трудових ресурсів, забезпечить підвищення добробуту і рівня життя громадян, створить умови для економічного зростання країни.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.

2. Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” // Офіційний вісник України. – 2005. - № 13. – С. 31 – 51.

3. Закон України “Про зайнятість населення” // Закони України. – т.1. – К.: Ін-т законодавства, 1997. – С.252 – 268.

4. Закон України “Про затвердження Державної програми зайнятості населення на 2006 –2009 роки” // Офіційний вісник України. – 2007. - № 14. – С. 2 – 25.

5. Аналітично–статистичний матеріал до розширеної наради директорів центрів зайнятості східного регіону. / Державна служба зайнятості України. Харківський обласний центр зайнятості. – Х, 2009. – 70 с.

6. Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці: Навч. посібник (стереотипне видання). – К.: Знання-Прес, 2007. – 313 с.

7. Братута А. Совершенствование механизма управления депрессивными регионами // Экономика Украины. – 2007. - № 10. – С. 47 – 49.

8. Геньбач О.Є. Характерні риси зайнятості в Україні та її державне регулювання / Удосконалення механізму державного управління зайнятістю населення та особливості його застосування в депресивних регіонах. – Х.: 2005. – УАДУ (ХФ) 2005. – С. 19 –23.

9. Гречишкін В. Удосконалення державного управління зайнятістю населення // Україна: аспекти праці. – 2008. - № 7. – С. 17 – 19.

10. Депутат О.П., Коваленко І.В., Мужик І.С. Цивільна оборона: Підручник. – Львів.: Афіша, 2006. – 332 с.

11. Діденко Я. Формування ефективної державної політики зайнятості в Україні // Україна: аспекти праці. – 2007. - № 2. – С. 3 – 7.

12. Єдина технологія обслуговування незайнятого населення в центрах зайнятості України / Ін-т підготовки кадрів державної служби зайнятості України. – К., 2005. – 304 с.