Три аспекти речення: структурний, семантичний, прагматичний

Речення є найскладнішою одиницею в системі мови. Складність речення полягає в множинності його складових, кількість яких в реченні структурно не обмежена: речення може бути скільки завгодно великою, і будь-яке речення можна продовжувати нескінченно, хоча число елементів, що становлять кожне окремне речення є кінцевим. Складність речення пов'язана, далі, з багатоплановістю взаємних стосунків що складають елементи речення. Що стосується специфічних ознак речення, то, оскільки ми маємо справу зі значущою знаковою одиницею мови, вони повинні відображати властивості, пов'язані з особливостями будови, змісту і вживання речення, - трьох аспектів, що характеризують кожну знакову одиницю мови: структуру, семантику і прагматику [18; с.55].

Структурний аспект. Речення, будучи мовною і знаковою одиницею, характеризується формою і змістом. Форма у речення специфічна. Звичайна багатокомпонентність речення (однослівні речення значно менш вживаються, чим багатослівні) висуває на перший план завдання встановлення того, як слова в реченні об'єднуються в те, чим вони в сукупності являються, тобто в речення. Цим речення відрізняється від простого набору слів. Тому цей аспект речення можна назвати аспектом структурної організації [17; с.325].

Найважливішою стройовою, інакше структурною особливістю речення є замкнутість взаємних синтаксичних зв'язків, що становлять речення. Жодне слово даного речення не може виступати головним або залежним елементом по відношенню до слів, що знаходяться за його межами. У основі цього явища лежить відповідність кожного речення певної структурної схемі, набір яких для кожної мови кінцевий і специфічний. Таким чином, ми приходимо до наступного визначення речення. Речення - мінімальна синтаксична конструкція, що використовується в актах комунікації, характеризується предикативністю і що реалізовує певну схему [17; с.335].

Семантичний аспект. Другий аспект речення - семантичний. Семантичні ознаки мають і компоненти речення: підрядні речення, члени речення. Певними взаємними семантичними стосунками характеризуються і частини складносурядного речення. Нарешті, у елементів речення є, разом з функціонально-семантичними значеннями типу "доповнення" або "обставина", семантико-ролевые значення типу "агенс" і "патиенс" І самі ці семантичні ролі, і семантико-ролевые конфігурації входять до числа об'єктів семантичного вивчення речення.

Далі, речення (навіть однослівне), на відміну від слова і словосполучення, означає деяку актуалізацію, тобто певним чином співвіднесену з дійсністю ситуацію. Так, night як слово лише "інвентарно", як одиниця словника - називає відповідне явище природи. Іменник night - не більш як мовне вираження поняття "ніч". Інша справа речення Night. Речення Night представляє явище ночі вже як факт дійсності. Відповідне явище і для автора речення і для адресата актуалізувалося. Актуалізація як синтаксичне явище має спеціальну назву - предикативність. Її складають категорії модальності і часу.

Прагматичний аспект. Можна виділити ще прагматичний аспект речення, пов'язаний з використанням речень в актах мови. Речення - одиниця мови, яка має очевидне і дуже важливе для мови внеструктурне функціональне призначення, це служити основною одиницею мовної комунікації. Звідси відмінності комунікативного плану між реченнями, складна система зв'язків, аж до взаємозаміни, між реченнями, що розрізняються прагматично. Речення є мінімальною одиницею мовної комунікації. Структурні одиниці "нижчого" рангу, ніж речення, можуть виступати лише як його конституенти.

 

Властивості речення

 

Ґрунтуючись на вищезгаданих аспектах речення, можна виділити його функції.

Комунікативна функція речення полягає в передачі інформації, тобто вираженні думок і почуттів мовця. Придатність речення для використання в актах мовної комунікації пов'язана зокрема з тим, що речення якраз дає людині можливість творчо і активно реагувати на непостійну, динамічну дійсність, взаємодіяти (засобами мови) з новими умовами (як у сенсі змісту, так і безпосередніх учасників) мовного акту.

Окрім комунікативної, речення має когнітивну функцію, яка є засобом оформлення думки. Ми бачимо, що в реченні реалізується функція мови в цілому - бути засобом спілкування, засобом обміну інформацією, обміну думками, засобом самого формування думки.

Відмінність між реченням, з одного боку, і словом або словосполученням, з іншою, полягає в тому, що реченням властиве вираження предикативності.

Предикативність формує речення як одиницю повідомлення. Типовою граматичною формою вираження предикативності є відношення між підметом і присудком, функціональне призначення цього відношення, яке називається також предикативним відношенням і полягає в сполученні ознаки-предиката з його носієм-суб'єктом.

Предикативне відношення, що реалізовується як відношення між підметом і присудком і відрізняється від інших видів стосунків двосторонній спрямованістю. Узгодження дієслова-присудка з підметом-іменником не означає відношення граматичного підпорядкування. Між підметом і присудком існує особливий вид відношення - взаємозалежність. Підмет припускає присудок так саме, як присудок припускає підмет; вони спрямовані один назустріч одному.

Відмінність англійського речення полягає в тому, що в англійському реченні завжди є предикат:'s late. - Вже пізно.

Отже, речення як одиниця комунікації формує предикативне відношення, яке не має відповідності у внемовной дійсності, а належить виключно мові і є передумовою для всякої комунікації між людьми[3; с.52].

Зупинимося на деяких інших загальних властивостях речення.

Речення, подібно будь-якої іншої одиниці мови, має форму. Саме на основі формальних ознак ми визначимо There were no landing fields (J.Aldridge) як речення, а were fields there landing no як не-речення. Отже, форма речення багатоступінчата і багатокомпонентна. Зокрема, вона включає формальні показники складових компонентів членів речення, спосіб організації цих компонентів, так само як і їх набір.