Стаття 226. Правові наслідки вчинення правочину недієздатною фізичною особою

і. Опікун може схвалити дрібний побутовий правочин, вчинений недієздатною фізичною особою, у порядку, встановленому статтею 221 цьо­го Кодексу.

У разі відсутності такого схвалення цей правочин та інші правочини, які вчинені недієздатною фізичною особою, є нікчемними.

2. На вимогу опікуна правочин, вчинений недієздатною фізичною осо­бою, може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь недієздатної фізичної особи.

Дієздатна сторона зобов'язана повернути опікунові недієздатної фізичної особи все одержане нею за цим правочином, а в разі неможливості такого повернення — відшкодувати вартість майна за цінами, які існують на момент відшкодування.

Опікун зобов'язаний повернути дієздатній стороні все одержане недієздатною фізичною особою за нікчемним правочином. Якщо майно не збереглося, опікун зобов'язаний відшкодувати його вартість, якщо вчинен­ню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла винна поведінка опікуна.

314

 

4. Дієздатна сторона зобов'язана відшкодувати опікунові недієздатної фізичної особи або членам її сім'ї моральну шкоду, якщо буде встановлено, що вона знала про психічний розлад або недоумство другої сторони або мог­ла припустити такий її стан.

1 Оскільки недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину, то від її імені та в її інтересах у цивільних правовідносинах діє і вчиняє правочини опікун (ст. 41 ЦК). Тому самостійно вчинені правочини недієздатної фізичної особи не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з недійсністю цих правочинів. Але у випадках, коли недієздатна фізична особа все ж таки вчиняє правочин, то опікун може його схвалити за умови, якщо він належить до дрібних побутових правочинів. Дрібний побуто­вий правочин вважається схваленим, якщо опікун протягом одного місяця з дня, коли він дізнався про його вчинення, не заявить претензій іншій стороні (див. коментар до ч. 1 ст. 221 ЦК). Оскільки при відсутності претензій протя­гом вказаного місячного строку правочин вважається схваленим, то у його сторін виникають права та обов'язки за цим правочином, відмова від яких за загальним правилом не допускається. Отже, претензія опікуна, яка заявлена після закінчення місячного строку, не робить дрібний побутовий правочин нікчемним.

Інші правочини, які не є дрібними побутовими, є нікчемними в будь-якому випадку, навіть за їх наступного схвалення опікуном. Такий висновок випли­ває з того, що опікун згідно з коментованою статтею вправі схвалювати тільки дрібні побутові правочини.

2. Опікун має право звернутися до суду з вимогою про визнання дійсним нікчемного правочину, вчиненого недієздатною фізичною особою, якщо він вчинений на користь недієздатної фізичної особи. Дійсними можуть бути визнані як дрібні побутові правочини, так і інші правочини, укладені недієздатною фізичною особою.

3. За наслідками вчинення нікчемного правочину дієздатна сторона зо­бов'язана повернути опікуну в натурі все одержане нею за правочином. У разі неможливості відшкодування вартості провадиться за цінами, які існують на момент відшкодування (щодо визначення моменту, на який встановлюється відшкодування, див. коментар до ч. 4 ст. 221 ЦК).

На відміну від дієздатної сторони опікун, у випадку якщо майно, отримане за нікчемним правочином, не збереглося, не зобов'язаний відшкодувати дієздатній стороні його вартість. Виключенням є випадки, коли вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла винна поведінка опікуна. Під винною поведінкою слід розуміти як дії, так і без­діяльність опікуна. Вартість втраченого майна, отриманого від дієздатної сто­рони, відшкодовується за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 ЦК).

4.       Крім вказаного вище обов'язку повернути опікуну отримане за правочи­
ном чи відшкодувати його вартість, на дієздатну особу може бути покладений
також обов'язок відшкодувати моральну шкоду. При цьому не має значення,
знала чи ні дієздатна особа про те, що фізична особа, яка вчиняє правочин,
визнана недієздатною. Моральна шкода може бути відшкодована, якщо
Дієздатна особа знала про психічний розлад або недоумство другої сторони або

|L_                                            315

Книга перша. Загальні положення, t-оаділ і v

могла припустити такий її стан, а не про факт визнання її недієздатною. Із по­зовом про відшкодування моральної шкоди можуть звернутись як опікун, так і члени сім'ї недієздатної фізичної особи.

Стаття 227. Правові наслідки укладення юридичною особою правочину, якого вона не мала права вчиняти

і. Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

2. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.

1. Ліцензія є документом державного зразка, який посвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов (ст. 1 За­кону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»). От­римання ліцензії є необхідним для здійснення видів діяльності, передбачених ст. 9 вказаного Закону, у випадках, передбачених законами України «Про дер­жавне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодо­вого, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19 грудня 1995 р. № 481/95-ВР, «Про банки і банківську діяльність» та ін.

Згідно з коментованою статтею недійсними можуть бути визнані не всі пра­вочини, вчинені юридичною особою, а тільки ті, для вчинення яких необхідна ліцензія. Правочини вважаються вчиненими без ліцензії у випадках, коли юридична особа не отримувала ліцензію; строк дії ліцензії закінчився, коли: ліцензія анульована (відкликана), а також при зупиненні дії ліцензії у випад­ках, передбачених законодавством (наприклад, ст. 15 Закону України «Про металобрухт» від 5 травня 1999 p. № 619-XIV).

Правочини, вчинені юридичною особою без ліцензії, належать до оспорю­ваних правочинів і можуть бути визнані недійсними тільки за рішенням суду. Для визнання недійсним правочину не має значення, знала чи повинна була знати інша сторона про те, що юридична особа діє без ліцензії. Оскільки коментована стаття не встановлює осіб, які можуть звернутися з позовом про визнання правочину недійсним, то в цьому, керуючись загальними нормами (ст. 1 ГПК та ст. 4 ЦПК), право на звернення до суду можуть мати інша сторо­на правочину, державні органи у випадках, передбачених законодавством та ін.

2. Наслідки визнання судом недійсним правочину, вчиненого юридичною особою без ліцензії, встановлені ст. 216 ЦК. При доведеності в суді факту вве­дення другої сторони в оману щодо наявності в юридичної особи ліцензії ос­тання зобов'язана відшкодувати іншій стороні моральну шкоду.

я 228. Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок

1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і гро­мадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

 

1. Однією з цілей законодавчого врегулювання суспільних відносин взагалі і цивільних зокрема є забезпечення та охорона прав та інтересів їх учасників, третіх осіб, держави та ін. До правочинів, які порушують публічний порядок, належать правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридич­ної особи, держави, АРК, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

2. Правочини, які зобов'язують принаймні одну з сторін вчинити дії, спря­мовані на порушення публічного порядку, є нікчемними, відповідно, в суді мо­жуть заявлятися тільки вимоги про застосування наслідків їх вчинення, а не цро визнання їх недійсними. Наслідки нікчемності правочину, що порушує публічний порядок, є загальними і передбачені ст. 216 ЦК.

Стаття 229. Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки

і. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встанов­лених законом.

2. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в резуль­таті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні за­вдані їй збитки.

Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зо­бов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

1. Правочини, які вчиняються під впливом помилки, належать до оспорю­ваних правочинів, а тому наявність помилки повинна бути доведена особою, яка діяла під її впливом. Правочини, вчинені під впливом помилки, що має істотне значення, є недійсними, оскільки не відповідають загальним підставам Дійсності правочинів, зокрема ч. З ст. 203 ЦК, оскільки внутрішня воля учас­ника правочину не відповідає її зовнішньому прояву — волевиявленню учасника, яке сформоване під впливом помилки.

Юридичне значення має не будь-яка помилка, а тільки та, яка має істотне Значення. Вказуючи на те, що помилка має стосуватися правочину, законода-

 

316

317

стаття _zol

 

ведь підкреслив, що при цьому не має значення, помилялась чи ні особа щодо того, які правові наслідки виникнуть за правочином. Не має значення також і помилка щодо мотивів правочину, за винятком випадків, встановлених зако­нодавством.

Правочини, вчинені під впливом помилки, мають спільні риси з правочина-ми, вчиненими під впливом обману. І в першому, і в другому випадках особа, яка діє під впливом помилки чи обману, не усвідомлює цього, оскільки її воля сформована на підставі необ'єктивних відомостей. Тому визначити наявність помилки чи обману можна тільки проаналізувавши ставлення до правочину другої сторони. Вказівка закону в ч. 2 коментованої статті на необережність поведінки особи, яка сприяла помилці, свідчить про те, що визначальною оз­накою правочину, вчиненого внаслідок помилки, є необережність дій чи бездіяльність особи (як тієї, що діє під впливом помилки, так і іншої сторони). Якщо дії чи бездіяльність особи будуть умисними, то з її боку має місце обман, наслідки якого для правочину, вчиненого під його впливом, передбачені ст. 230 ЦК.

2. Наслідком визнання правочину недійсним згідно зі ст. 216 ЦК є двосто­роння реституція. Крім цього, згідно з коментованою статтею особа, яка поми­лилася внаслідок власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій сто­роні завдані реальні збитки і упущену вигоду. Такий самий обов'язок покла­дається на іншу сторону, якщо вона своєю необережною поведінкою сприяла помилці.

Стаття 230. Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману

1.    Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману
щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього
Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

2.    Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій
стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'яз­
ку з вчиненням цього правочину.

1. Навмисне введення однією із сторін в оману іншої сторони щодо обста­вин, які мають істотне значення, може бути підставою для визнання правочи­ну недійсним. При застосуванні цієї статті потрібно враховувати те, що право­чин може бути визнаний недійсним тільки у випадку, коли обман вчинила сто­рона правочину, а не будь-яка інша особа. Якщо особа повідомила іншій не­правдиві відомості, наприклад про предмет правочину, і ця особа під впливом повідомлених відомостей вчинила правочин, то останній може бути визнаний недійсним внаслідок помилки (ст. 229 ЦК).

Виходячи з того, що обман вчинюється однією стороною щодо іншої, коментована стаття поширюється тільки на дво- та багатосторонні правочини, тобто договори.

Під обманом законодавець має на увазі як активну поведінку сторони пра­вочину, яка проявляється в запереченні обставин, так і пасивну поведінку, яка

ііолягає в тому, що особа замовчує існування істотних обставин. Визначаль­ною ознакою обману є умисні дії сторони правочину. Необхідною умовою для визнання правочину недійсним є також те, щоб приховувані (шляхом запере­чення чи замовчування) обставини могли перешкодити вчиненню правочину, якби інша особа дізналася про їх існування.

2. Внаслідок того, що сторона правочину, яка вводить в оману іншу сторо­ну, вчиняє тим самим протиправну дію, на неї покладається відповідальність у вигляді відшкодування іншій стороні (яка введена в оману) збитків у под­війному розмірі. Збитки сторони, введеної в оману, можуть полягати у втратах, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витратах, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого пору­шеного права (реальні збитки), а також доходах, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена ви­года) (ст. 22 ЦК). Крім цього, сторона, яка застосувала обман, має відшкодува­ти іншій стороні моральну шкоду, завдану у зв'язку з вчиненням цього право­чину. Моральна шкода може бути відшкодована як фізичній, так і юридичній особі (ст. 23 ЦК).

Стаття 231. Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом насильства

1. Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок засто­сування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

2. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього право­чину.

1. Недійсність правочинів, вказаних у коментованій статті, викликана невідповідністю її волевиявлення справжній внутрішній волі особи, оскільки до особи застосовувався фізичний чи психічний тиск і особа була позбавлена внаслідок цього можливості вільно виразити власну волю.

Правочин, вчинений фізичною особою під фізичним чи психічним тиском, визнається недійсним, незалежно від кого такий вплив виходив - від другої сторони правочину або від іншої особи. Вплив таких осіб повинен бути реаль­ним, тобто існувати не в уявленні особи. Проте не обов'язково, щоб дії особи, яка застосовує фізичний чи психічний тиск, мали ознаки злочину.

Для застосування коментованої статті обов'язковим є наявність зв'язку між фізичним чи психічним тиском та вчиненням правочину, а також спрямо­ваність вказаного неправомірного впливу на сторону правочину з метою при­мусити її вчинити правочин.

Згідно з коментованою статтею фізичний чи психічний тиск полягає у вчи­ненні фізичних чи душевних страждань безпосередньо стороні правочину. ^лід звернути увагу на те, що психічний тиск може здійснюватися на сторону правочину також шляхом застосування фізичного чи психічного тиску не до сторони правочину, а до інших осіб (наприклад тих, які є близькими родича-*$*! членами сім'ї) з метою примусити особу укласти правочин. Тиск, вчиню-

 

318

Анша перша, иаїшюш и

ваний на третіх осіб, повинен розцінюватись як психічний тиск на сторону правочину в тих випадках, коли можна припустити, що воля останньої у тако­му випадку не відповідатиме її зовнішньому прояву у правочині.

2. Обов'язок з відшкодування збитків, завданих вчиненням правочину внаслідок застосування фізичного чи психічного тиску, покладається на особу, яка застосовувала фізичний чи психічний тиск. У випадку, коли насильство застосовувала одна особа, а сторона правочину, знаючи про це, вчинила такий правочин, спільно діючи з особою, яка застосувала насильство, то їх відповідальність має бути солідарною.

При застосуванні насильства щодо представника юридичної особи збитки і моральна шкода за коментованою статтею відшкодовуються тільки фізичній особі, оскільки фізичний чи психічний тиск можливий лише щодо людини. Якщо внаслідок визнаного недійсним правочину буде завдано збитків і юри­дичній особі, то остання має право на їх відшкодування в порядку, передбаче­ному главою 82 ЦК.

Сторона чи інша особа відшкодовує збитки стороні, яка вчинила правочин внаслідок насильства, у подвійному розмірі. Відшкодовується також мораль­на шкода.

Стаття 232. Правові наслідки правочину, який вчинено

у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною

1. Правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представ­ника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

2. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторо­ни солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

1. Згідно з ч. З ст. 238 ЦК представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, пред­ставником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. Тобто представник повинен діяти за загальним правилом в інтересах особи, яку він представляє. При ко­мерційному представництві представник може діяти одночасно в інтересах обох чи більше сторін, виявляючи при цьому неупередженість в діях. Тому якщо представник вступає в зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах (інтересах інших осіб), нехтуючи інтересами осіб, яких він представляє, правочини, що вчинені представником, мають бути визнані недійсними. Такі правочини належать до оспорюваних і можуть бути визнані недійсними тільки судом.

Згідно з коментованою статтею недійсними можуть бути визнані правочи­ни, що вчиняються представником незалежно від підстав виникнення пред­ставництва — на підставі договору, закону, акта юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (ч. З ст. 237 ЦК).

Оскільки при вчиненні правочину внаслідок зловмисної домовленості представник діє не в інтересах особи, яку він представляє, то останній таким

320

вочином завдаються збитки. Тому для визнання недійсним правочину, вчи-

Вёного внаслідок зловмисної домовленості, суд повинен встановити не тільки

факт зловмисної домовленості представника з іншою особою, а й наявність

збитків та причинний зв'язок між зловмисною домовленістю та завданими

збитками.

Згідно з коментованою статтею можуть бути визнані недійсними лише ті правочини, які відповідають обсягу повноважень представника. Такий висно­вок випливає із змісту ч. 1 ст. 241 ЦК, згідно з якою правочин, вчинений пред­ставником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки самого представника (за відсутності схвалення правочину). Іншими словами, стороною правочинів, вчинених із перевищенням повнова­жень, є сам представник, статус якого змінився з представника на сторону пра­вочину. За таких обставин такі правочини не можуть вважатися правочинами, вчиненими представником від імені особи, яку він представляє, а отже, не мо­жуть бути визнані недійсними на підставі коментованої статті.

Останній висновок є також справедливим щодо правочинів, вчинених представником юридичної особи, яка перевищила свої повноваження, про що третя особа знала чи повинна була знати, оскільки в такому разі, за змістом ч. З ст. 92 ЦК, буде мати місце перевищення повноваження представника юридич­ної особи і, як наслідок цього, виникнення прав і обов'язків не у юридичної особи, а у представника.

2. Визнання правочину недійсним внаслідок зловмисної домовленості викликає різні правові наслідки, які залежать від того, що було підставою для представництва — договір, закон, акт юридичної особи чи ін., оскільки особли­вості встановлені коментованою статтею тільки для правочинів, вчинених від імені довірителя, що вказує на договірні підстави представництва.

При представництві за договором настають наслідки, зазначені в ч. 2 коментованої статті, тобто солідарний обов'язок представника та другої сторо­ни з відшкодування збитків і моральної шкоди, завданих довірителю. При цьо­му відмінністю від загальних наслідків недійсності правочину (ст. 216 ЦК) є те, що в такому випадку не застосовується двостороння реституція, тобто не виникає обов'язку довірителя повернути отримане за недійсним правочином іншій стороні, яка діяла за зловмисною домовленістю з представником довіри­теля.

При представництві, що виникає за законом, актом юридичної особи, наслідками визнання недійсним правочину через зловмисну домовленість представника однієї сторони з другою стороною є загальні наслідки не­дійсності правочинів, передбачені ст. 216 ЦК, згідно з якою кожна із сторін зо­бов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконан­ня цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, ко­ли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій по­слузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Обов'язок з відшкодування збитків та моральної шко­ди вникає тільки у винної сторони — тобто у представника та сторони, з якою він діяв на підставі зловмисної домовленості.

^г > 5-248

321

Ivnni а нсршя. vai

Стаття 233. Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини

1. Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним неза­ лежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

1. Коментована стаття застосовується до дво- чи багатосторонніх право-
чинів (договорів), в яких особою, яка діє під впливом тяжкої для неї обстави­
ни, є фізична особа, а іншою стороною — як фізична особа, так і юридична осо­
ба. Правочини, які вчиняються під впливом тяжкої обставини, належать до ос­
порюваних правочинів і можуть бути визнані недійсними тільки за рішенням

суду.

Згідно з п. 12 постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про визнан­ня угод недійсними» збігом тяжких обставин слід вважати такий майновий або особистий стан громадянина чи його близьких (крайня нужденність, хвороба тощо), які примусили укласти угоду на вкрай невигідних для нього умовах.

Для визнання недійсним правочину на підставі коментованої статті не­обхідно встановити факт наявності тяжких обставин, невигідність правочину для сторони, яка діяла під впливом вказаних обставин (невигідність повинна бути явною). Вчинений правочин визнається недійсним незалежно від того, хто був ініціатором його вчинення. Проте ця обставина має значення при визначенні наслідків визнання правочину недійсним.

2.       При визнанні недійсним правочину, вчиненого особою під впливом тяж­
кої для неї обставини і на вкрай невигідних для неї умовах, настають наслідки,
передбачені ч. 1 ст. 216 ЦК, тобто обов'язок кожної із сторін повернути все
одержане за правочином. Обов'язок відшкодувати другій стороні збитки і мо­
ральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину, виникає
тільки у сторони, яка скористалася тяжкою обставиною.

Стаття 234. Правові наслідки фіктивного правочину