Гігієнічні принципи загартовування


Як засіб гігієнічного догляду за тілом у населеннях багатьох країн світу широкого поширення набуло купання в лазнях. Нині застосовують переважно 2 типи лазень загального призначення

- парові;

- сухожарові сауни.

Основними приміщеннями лазні є 1) душові та 2) парильні. У парильнях лазень першого типу (парових) з грубками – кам’янками при навантажувальному режимі температура повітря досягає 65-70 0С за відносної вологості ≈ 75-80 %. Якщо пара подпється з котельні, ці показники відповідно складають 42-45 0С і 100 %.

Мікроклімат сухожарових лазень характеризуються високою температурою (на верхніх полицях вона може досягати 100 0С) з низькою відносною вологістю (15-20 %). Гідротермічні процедури в лазні позитивно впливають на різні функції організму. Розширюються кровоносні судини і поришкіри, збільшується потовиділення, з організму видаляються різні шлаки (азотовмісні, молочна кислота) різко знижується рівень бактеріального обсіменіння шкіри. Поліпшується емоційно-психічний тонус, відбувається своєрідне тренування судин і терморецепторів, покращується пристосованість організму до різкої зміни погодних умов. Лазня нормалізує всі види обміну речовин, сприяє зниженню вмісту ліпідів, холестерину та молочної кислоти в крові. При цьому стимулюються функції надниркових залоз, поліпшується функціональний стан ЦНС. Корисною є лазня для таких людей, які хворіють подагрою, артрозами, ожирінням. Але повітряне середовище лазні характеризується зниженим вмістом кисню, виникає гіпоксичний ефект, здатний викликати несприятливу реакцію спастичного характеру у хворих на гіпертонічну хворобу, ішемучну хвороби серця (та інші), порушення передсердно-шлуночкової провідності. Тому, перед тим як відвідувати сауни обов’язково необхідна консультація лікаря.

У приміщенні лазень мають бути:

1) добра вентиляція;

2) суворий санітарно-протиепідемічний режим;

3) не менше 1 разу на місяць повинна проводитися волога хімічна дезинфекція;

4) для вимірювання температури забороняється використовувати ртутні термометри;

5) не можна вносити в приміщення мийні та інші засоби в скляній тарі;

6) під час процедур забороняється палити, гучно розмовляти;

7) перед парильною слід прийняти теплий душ і запобігати перегріванню голови.

Загартування. Під загартуванням розуміють підвищення стійкості організму до впливу коливань температури повітря і води, вологості повітря, атмосферного тиску, сонячного випромінювання та інших фізичних чинників навколишнього середовища.

Основні принципи загартування:

1) поступовість – поступове збільшення інтенсивності і тривалості впливу чинника загартування;

2) систематичність – процедури слід проводити регулярно за визначеною системою;

3) комплексність – цілеспрямоване поєднання участі у загартовуванні всіх органів і систем організму та впливу кількох чинників середовища;

4) індивідуальний режим, його відповідність біологічним ритмам організму.



Значення загартування :

- підвищує адаптаційні можливості організму до впливу несприятливих чинників;

- знижує чутливість до респіраторних та інших інфекційних захворювань;

- підвищує працездатність;

- сприяє формуванню позитивних фізіологічних реакцій.

Основні чинники загартування: повітря, вода, сонячне випромінювання та відповідні можливостям організму, але поступово наростаючі фізичні навантаження і аутотренінг психофізіологічного стану.

Роль води в загартуванні.

Водні процедури викликають звуження і розширення кровоносних судин, що підвищує пристосування організму до коливань температури навколишнього середовища та рефлекторно впливають на діяльність всіх органів і систем організму. Використовують купання, душ, обливання, обтирання, ванни для ніг і інші водяні процедури. За температурним режимом розрізняють такі типи ванн:

- холодні – менше 200С;

- прохолодні – 20 –330С;

- індиферентні - 34-360 С;

- теплі – 36-390С

- гарячі – більше 40 оС.

Загартування водою краще починати з обтирання і лише через 2-3 тижні переходити до обливання.

Гігієна одягу та взуття питання

З’явившись на ранніх станах зародження людського суспільства, одяг пройшов значну еволюцію.Нині основними компонентами пакету одягу вважають такі шари:

- білизна (1-й шар);

- костюми і плаття (2-й шар);

- верхній одяг (3-й шар).

За призначенням і характером використання розрізняють одяг повсякденний побутовий (в т.ч. дитячий), професійний (спец. одяг), спортивний, військовий, лікарняний, обрядовий т.щ.

До повсякденного побутового одягу ставляться такі гігієнічні вимоги:

- забезпечувати оптимальний підодяговий мікроклімат і сприяти установленню теплового комфорту людини;

- не утруднювати дихання, кровообіг і рухи людини, не зміщувати і не стискувати внутрішні органи та частини опорно-рухового апарату;

- бути достатньо міцним, легко чиститися від зовнішніх і внутрішніх забруднень;

- не містити токсичних домішок, що виділяються в навколишнє середовище, не мати фізичних і хімічних властивостей які несприятливо впливають на шкіру і людський організм вцілому.

- мати порівняно невелику масу (до 8-10 % маси тіла людини).

Важливим показником якості та гігієнічних властивостей одягу є підодяговий мікроклімат. За температури навколишнього середовища 18-22 0С рекомендується такі його показники: температура підодягового повітря 32,5 – 34,5 0С,відносна вологість 35-60 %,концентрація діоксиду вуглецю – до 1- 1,5 %.

Гігієнічні властивості одягу залежать:

- від виду тканини;

- характеру її фактури;

- розкрою одягу.

Для виготовлення тканин для одягу використовуються текстильні волокна різного походження (натуральні, хімічні).

Натуральні органічні волокна – найдавніший вид тканинних матеріалів, їм притаманні високі гігієнічні властивості. Вони можуть бути органічними (рослинними, тваринними) і неорганічними. До рослинних (целюльозні) органічних волокон належать бавовна, льон, сизаль, джут, прядиво. До органічних волокон тваринного походження (білкові) належать вовна і шовк.

Останніми роками все більшого значення і поширення набуває інша група текстильних волокон – хімічні. Як і натуральні, вони можуть бути органічними і неорганічними (проте останні можуть використовуватися тільки для спеціального одягу). Тому основну групу волокон хімічного походження складають органічні. Вони можуть бути:- штучними (віскозні, ацетатні, триацетатні, казеїнові);

- синтетичними (капрон, нейлон, перлон, лавсан).

Гігієнічні переваги або недоліки тих чи інших тканин насамперед залежать від фізико-хімічних властивостей вихідних волокон. Серед них важливе гігієнічне значення мають повітропроникність, паропроникність, вологостійкість, гігроскопічність, теплопровідність.

Однією з найважливіших у гігієнічному відношенні властивостей тканини є її гігіроскопічність, яка характеризує здатність волокон тканини поглинати водяну пару з повітря і поверхені тіла та за певних умов утримувати її. Гігіроскопічність передусім залежить від природи волокон, характеру їх переплетення і товщини тканини. Найбільшу гігіроскопічність мають вовняні тканини (20 % і більше), що дозволяє їм зберігати високі теплозахисні властивості навіть у наслідок зволоження.мінімальну гігіроскопічність мають синтетичні тканини. Важливою характеристикою тканин, особливо тих, що використовуються для виготовлення білизни, сорочок, платтів, рушників є їх властивість убирати крапельно-рідку вологу. Показником цієї властивості може бути капілярність, волога тканина має високу тепломісткість і тому значно швидше поглинає тепло від тіла, спричинюючи його охолодження і переохолодження.

Важливе гігієнічне значення мають і такі властивості тканин, як здатність пропускати УФ випромінювання, відбивати видиме світло. Випаровувати вологу з поверхні. Ступінь прозорості синтетичних тканин для УФ проміння високий і досягає 70 %. Інші тканини пропускають УФ проміння менше. Зараз більше як 50 % різних видів одягу виготовляються із синтетичних тканин або з домішками синтетичних волокон.

Значному поширенню синтетичних тканин сприяє низка їх позитивних властивостей:

- механічна міцність;

- стійкість до витирання, впливу хімічних і біологічних чинників;

- антимікробні властивості;

- еластичність.

Однак синтетичним тканинам властиві й суттєві недоліки:

- низька гігроскопічність – внаслідок цього піт та інші виділення шкіри майже не вбираються у волокна синтетичної тканини, а скупчуються в порах повітряних гальмуючи повітрообмін і погіршуючи теплоізоляційні властивості тканини. За високої температури навколишнього повітря створюютьсмя умови, що сприяють перегріванню, за низької температури – охолодженню;

- вони здатні затримувати неприємні запахи, гірше перуться (можлива деструкція волокон) справляти резорбтивний та алергічний впливи.

Завдяки своїй низькій гігіроскопічності синтетичні волокна набувають високих електроізоляційних властивостей (поверхневий опір досягає 10-100 Ом). Це може призводити до нагромадження і тривалого перебування на поверхні матеріалу електричних зарядів. Внаслідок носіння синтетичних виробів може створюватись електростатичне поле напругою до 4000 – 5000 В/см, у той час допустимою вважається напруга не більше ніж 250-300 В/см. Більша частина синтетичних волоког унаслідок тертя об шкіру людини заряжається негативно, що може шкідливо впливати на організм людини. Позитивна полярність електричних зарядів може бути досягнута змішуванням тканин різного походження.

Не слід використовувати синтетичні тканини для білизни новонароджених, дітей ясельного, дошкільного і молодшого шкільного віку.

Головним призначенням натільної білизни (перший шар одягу) є поглинання поту та інших виділень шкіри, добра вентьиляція простору між шкірою і першим шаром одягу. Тому тканини, повинні мати високу гігроскопічність, бути гігрофільними та повітропаропроникними. Цим вимогам найбільше відповідають натуральні волокна.

Костюми, сорочки та плаття (другий шар одягу) мають забезпечувати оптимальний підодяговий мікроклімат, сприяти випаровуванню вологи в повітря з білизни і відповідати характеру роботи, що виконується. Для виготовлення костюмів та інших видфів другого шару одягу можна використовувати як натуральні, так і синтетичні тканини.

Верхній одяг (третій шар) – це захист від холоду, вітру, несприятливих погодних умов. Тканина для верхнього одягу повинна мати низьку теплопровідність, велику вітростійкість, вологонепроникність, низьку гігіроскопічність та стійність до витирання. Цим вимогам найбільше відповідає натуральне хутро,однак краще використовувати і комбінації різних тканин.

Гігієна взуття Основним функціональним призначенням численних різновидів побутового і спеціального взуття є захист ніг від механічних пошкоджень, охолодження або перегрівання, забруднення, а також впливу інших несприятливих фізичних, хімічних і біологічних чинників.

За призначенням розрізняють:

- побутове (домашнє, літнє, зимове, повсякденне, святкове);

- спортивне;

- спеціальне робоче;

- дитяче;

- військове;

- лікувальне (ортопедичне),взуття.

Взуття має відповідати таким загальним гігієнічним вимогам:

- мати малу теплопровідність, забезпечувати оптимальний мікрокламат взуттєвого простору та його добру вентиляцію;

- бути зручним у користуванні, не порушувати кровопостачання, ріст і формування кістково-м’язових елементів ступні, не утруднювати рухів під час ходьби, занять фізичною культурою і під час виконання трудових операцій;

- забезпечувати захист ступні від несприятливих фізичних, хімічних і біологічних впливів;

-реальних умовах експлуатації мати несприятливий вплив (шкіроподразливий, резорбтивний, алергічний та інш.) на шкіру ступні і організм вцілому;

- відповідати віковим, статевим та іншим фізіологічним особливостям організму;

- легко чиститись і висушуватись, тривалий час зберігати вихідну форму і гігієнічні властивості.

Гігієнічні властивості взуття залежать від матеріалу, з якого воно виготовлене, відповідності розмірів конфігурації ступні, конструктивних особливостей.

Будівництво та експертиза

Санітарно-гігієнічну експертизу проекту лікарняного закладу починають з пояснювальної записки, в якій приводяться паспортні дані проектованої під будівництво лікарні (назва, кількість ліжок, відвідувань поліклініки), особливості архітектурно-будівельних, санітарно-технічних рішень та інші довідкові матеріали, які не можна зобразити на кресленнях (склад лікарняного комплексу, системи водо-, газо-, тепло-, електропостачання, системи вентиляції, збору, видалення та знешкодження рідких і твердих відходів, заходи по охороні навколишнього середовища).

Після цього розглядають ситуаційний план - збільшену у масштабі копію топографічної карти ділянки, виділеної для забудови з зображенням існуючих та проектованих об’єктів навколо цієї ділянки. З урахуванням рози вітрів виясняють можливий негативний вплив цих об’єктів на територію проектованої лікарні (забруднення повітря, грунту, шум та інші), віддаленість лікарні від населеного пункту чи його частини, яку вона обслуговуватиме, від залізниці, автостради тощо.

Після цього розглядають генеральний план забудови лікарні: розміри, конфігурацію ділянки з урахуванням резерву для можливого розширення, реконструкції. Визначають зонування території, процент забудови, озеленення, комунікації благоустрою (водопровід, каналізація, електро-, тепло-, газофікація), проїзди, під’їзди до корпусів тощо.

Далі розглядають фасади, плани, розрізи головного корпусу, взаєморозміщення в ньому і оцінку окремих відділень. Детально розглядаються приймальне відділення та одне з відділень корпусу (терапевтичного чи хірургічного профілю).

Оцінюють набір приміщень палатної секції, площу, кубатуру, орієнтацію вікон, показники природного освітлення, вентиляцію, розміщення ліжок однієї-двох палат.

Потім розглядають планування операційного блоку хірургічного, акушерсько-гінекологічного, чи нейрохірургічного відділення, а також особливості планування палат інфекційного корпусу (боксів, напівбоксів, боксованих палат).

На підставі розглянутих проектних матеріалів складають загальну оцінку проектованої лікарні. Визначають відповідність окремих показників (площі, кубатури, освітлення, вентиляції, санітарного благоустрою тощо) гігієнічним нормативам, окремо виділяють виявлені недоліки та помилки, роблять загальний висновок: "проект затвердити", "повернути для виправлення", "відхилити", обгрунтувавши причину такого висновку.

Ділянку для забудови лікувально-профілактичних закладів вибирають з урахуванням кількох умов:

- віддаленість від найвіддаленіших жител зони обслуговування населення повинна вкладатися в одну годину (1,5км) подолання цієї відстані;

- віддаленість від джерел можливого забруднення повітря, ґрунту; джерел шуму, вібрації, ЕМП, викидів промислових підприємств, аеропортів, залізничних вузлів, швидкісних автомагістралей та інших з урахуванням їх санітарно-захисних зон та рози вітрів;

- використання існуючого озеленення (ліс, парк);

- рівнина чи схил місцевості на південні румби та інші.

Площа земельної ділянки приймається в залежності від потужності, спеціалізації, системи забудови лікарняного комплексу (табл. 1).

Найбільш доцільна форма земельної ділянки лікарняного комплексу прямокутна з співвідношенням сторін 1:2, або 2:3. Довга вісь повинна бути орієнтована зі сходу на захід чи з північного сходу на південний захід, що забезпечує орієнтацію палат лікарняних корпусів на південні румби, а операційних, родових залів, лабораторій, рентгенвідділень - на північні румби (запобігання засліплення та перегріву сонячними променями). При виборі ділянки варто враховувати можливість приєднання будівель лікарні до наявних систем водопроводу, каналізації, електро-, тепло-, газофікації, зручність під’їздів, підходів.

Системи забудови лікарні:

- децентралізована (павільйонна), коли кожне відділення розміщене в окремому корпусі;

- централізовано-блочна, коли всі відділення розміщені в одному (зблокованому) корпусі;

- змішана, коли більшість відділень розміщені в головному корпусі, а окремі (інфекційне, дитяче, психіатричне і т.п. відділення) розміщені в ізольованих корпусах.

Позитивною якістю децентралізованої системи є краща можливість перебування хворих на свіжому повітрі, недоліком – ускладнення при використанні діагностичних, фізіотерапевтичних засобів або їх дублювання, що збільшує капітальні витрати.

Недоліком централізованої системи є утруднення боротьби з внутрішньолікарняними інфекціями, зменшення та утруднення перебування хворих на свіжому повітрі.

Змішана система, коли інфекційне, психіатричне, дитяче відділення винесені в окремі корпуси, не має названих недоліків, тому найбільш прийнятна.

При проектуванні земельної ділянки лікувального закладу виділяють такі зони:

- зона лікувальних корпусів для неінфекційних хворих;

- зона поліклініки;

- зона радіологічного відділення;

- зона патолого-анатомічного відділення;

- господарська зона;

- садово-паркова зона

При цьому для інфекційних, акушерських, дитячих, туберкульозних, психіатричних відділень повинні виділятися окремі садово-паркові зони.

Щільність забудови лікарняної ділянки у залежності від кількості ліжок не повинна перевищувати 10-15%. До 60-65% площі повинні займати всі види зелених насаджень; 20-25%- господарський двір, проїзди, проходи. Розміри садово-паркової зони повинні складати з розрахунку не менше 25м2 на одне ліжко.

Відстані між будівлями лікарняного закладу повинні бути:

-між стінами з вікнами палат, кабінетів - 2,5 висоти протистоячої будівлі але не менше 25 м; -між радіологічним корпусом та іншими будівлями – 25 м; -патолого-анатомічний корпус, господарські будівлі - на відстані 30 м від інших, у тому числі - житлових; -між торцями будівель - не менше 30 м, від поліклініки, жіночої консультації, диспансеру – не менше 15 м.

Приймальне відділення для соматичних хворих (у головному корпусі) та помешкання виписки хворих повинно бути єдиним і включати: оглядове приміщення, санітарний пропускник, палати тимчасового утримання поступаючих хворих, реанімаційний бокс, у ряді випадків - рентгенкабінет.

Для дитячого, акушерського, інфекційного, шкіряно-венерологічного, туберкульозного, психіатричного відділень повинні бути окремі приймальні відділення і помешкання виписки хворих.

Площі приміщень приймальних відділень нормуються відповідно кількості хворих, які будуть поступати на протязі доби.

Санітарний пропускник планується за поточним принципом і включає: оглядову, роздягальню, ванно-душову, одягальню.

В інфекційному, туберкульозному, шкірно-венеричному відділенні одежу поступаючого хворого направляють в дезінфекційне відділення, яке розміщують у окремому корпусі в господарській зоні.

В господарській зоні розміщують також пральню, центральний харчоблок, котельню, гаражі та інші підрозділи лікарні.

Характеризуючи особливості санітарно-гігієнічного режиму та умови зовнішнього середовища у палатах та інших приміщеннях лікувально-профілактичних закладів, слід зазначити, що найкращими видами опалення є центральне водяне та променеве. Температура повітря в палатах загального профілю повинна складати 20°С, в реанімаційних, опікових, післяпологових палатах та палатах для дітей — 22 °С, в кабінетах лікарів і маніпуляційних — 20°С. Відносна вологість повітря повинна бути у межах — 35—60%, швидкість у межах руху повітря — 0,2—0,3 м/с.

В невеликих лікарнях переважно використовують такі засоби природної та штучної вентиляції, як кватирки, фрамуги, припливні і витяжні канали. В лікарнях на 100 ліжок і більше в обов’язковому порядку рекомендується обладнувати припливно-витяжну механічну вентиляцію. Операційні і пологові повинні мати індивідуальну припливно-витяжну вентиляцію або бути обладнані кондиціонерами. Кратність обміну повітря у загальних палатах повинна бути у межах 2—3 рази на годину, в пологових, операційних, післяопераційних палатах та палатах інтенсивної терапії — до 10 разів на годину.

Серед провідних характеристик природного та штучного освітлення необхідно відмітити такі: світловий коефіцієнт в палатах — 1:5—1:6, в операційних — 1:2—1:4, коефіцієнт природного освітлення в палатах — 0,5%, кабінетах лікарів — 1%, в операційних — 2%. Штучне освітлення ліжок у палатах повинно становити 30 лк при використанні ламп розжарювання та 100 лк — при застосуванні люмінесцентних засобів, в кабінетах лікарів відповідно 100 лк та 300 лк, в операційних — 200 лк та 400 лк.

Встановлено, що в лікарні повинно витрачатися на добу 500 л води на одне ліжко, та 15 л води на амбулаторного хворого. Стічні води і тверді відходи лікарні можуть містити різноманітні заразні речовини, тому їх треба старанно збирати, зберігати, знешкоджувати і утилізувати. Найкращим способом видалення стічних вод є приєднання до загальної каналізації, а де її немає — побудування місцевої каналізації з локальними очисними спорудами. Тверді відходи дезінфікуються та вивозяться звичайним способом, або знешкоджуються у біотермічних камерах на території господарського двору.

Гігієнічні умови в лікарні в значній мірі залежать від режиму та розпорядку дня хворих, санітарного режиму і утримання приміщень, додержання персоналом та хворими правил особистої гігієни.

Під гігієнічним режимом хворого розуміють науково обгрунтовану систему правил, які регулюють його спосіб життя і поведінку з метою забезпечення найефективнішого лікування та відновлення здоров’я і працездатності.

Тому всі приміщення лікарняних відділень треба прибирати щодня. Також щодня слід проводити вологе підмітання підлоги, прибирання вологою ганчіркою пилу з меблів і витирання дверей, ручок, панелей та підвіконників. В інфекційних відділеннях поверхні витирають дезінфікуючим розчином. Не менше одного разу на тиждень проводять генеральне прибирання приміщень: миття підлог, панелей та стель.

Однією з найважливіших вимог щодо організації лікувально-охоронного режиму є створення тиші. Сила шуму в лікарняних палатах не повинна перевищувати 30 дБ. При цьому велике значення мають звукоізолюючі властивості стін і міжповерхових перекриттів, тиша на території лікарні, а також поведінка персоналу: тиха розмова, нестукання дверима, запобігання дзвеніння посуду тощо.

Медичний персонал повинен бути зразком для хворих і у дотриманні правил особистої гігієни: мати акуратний, зібраний і культурний зовнішній вигляд, коротко підрізані нігті. Спецодяг повинен бути чистий, випрасуваний, відповідати за розмірами і формою фігурі медичного працівника









Последнее изменение этой страницы: 2016-04-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. Обратная связь