Екстенсивне (типи) інтенсивне

 

- зростання (фактори - підвищення кваліфікації кількості робітників зростання) робітників

- збільшення - вдосконалення оганізації

капіталовкладень праці

- збільшення витрат - зменшення витрат на

сировини виробництво одиниці продукції

 

Існує і 3-й тип економічного розвитку — детенсивний — коли для виробництва додаткової одиниці продукції треба витратити обсяги ресурсів, вартість яких перевищує вартість кінцевої продукції Келаст. < 1. Це затратний спосіб виробництва, він можливий лише за державної підтримки (дотації, субсидії, субвенції тощо).В умовах чистої ринкової економіки такий спосіб зростання неможливий.

Економічне зростання залежить від таких факторів.

1) фактори пропозиції

2) фактори попиту

3) фактори ефективності

4) соціальні, інституційні та інші фактори

Фактори пропозиції — це здатність економіки до зростання. Вони включають:

1. кількість природних ресурсів

2. кількість та якість трудових ресурсів

3. обсяг капіталу країни

4. рівень технології

Фактор попиту — рівень сукупних видатків.

Для забезпечення економічного зростання рівень сукупних видатків повинен забезпечувати повне використання ресурсів

Фактор ефективності — спроможність економічної системи найекономніше витрачати ресурси з метою виробництва найцінніших для суспільства товарів.

Соціальні та інституційні фактори

створення позитивної соціальної, культурної і політичної ситуації на базі економічного зростання.

 

ІІІ. Структура суспільного продукту

Суспільний продукт — це сума матеріальної і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу.

В процесі відтворення різні частини суспільного продукту виконують різні функції.

ССП=ФЗ+ОС+ФН

ФЗ (фонд зміщення) — частина суспільних суспільного продукту, за рахунок якої поновлюються спожиті засоби виробництва.

Після реалізації продукції вона повинна бути повернена в виробництво, щоб забезпечити новий виробничий цикл.

ФС (фонд споживання) — частина суспільного продукту, яка надходить в особисте споживання в вигляді заробітної плати, доходів підприємців, соціальних виплат.

ФН (фонд нагромадження) — частина суспільного продукту, яка йде на розширення обсягів виробництва.

 

За натуральною формою суспільства продукт поділяється на 2-ві групи:

1) засоби виробництва

2) предмети споживання

Засоби виробництва виробляються для виробничого споживання (повертаються в виробництво). Предмети споживання призначені для остаточного використання.

Відповідно з економічним призначенням 2-х частин суспільного продукту суспільне виробництво поділяється на 2-ва підрозділи:

І підрозділ — виробництво засобів виробництва;

ІІ підрозділ — виробництво предметів споживання.

 

Маса вироблених засобів виробництва повинна забезпечувати розширене відтворення предметів споживання і в той же час вироблені предмети споживання повинні забезпечувати відшкодування витрат на виробництво засобів виробництва.

Збалансованість І і ІІ підрозділів суспільного виробництва — це проблема розширеного відтворення суспільного продукту. Оптимальним співвідношенням виробництва національного продукту вважають: 30 % - продукція першої групи(засоби виробництва), 70% - продукція другої групи(предмети споживання).

 

 

IV. Розподіл та перерозподіл національного доходу

Національний доход — це нова вартість, створена суспільством за певний період часу. (С+М)

В кількісному виразі це:

НД=ССП - ФЗ

сукупний суспільний продукт за вирахуванням фонду заміщення або сукупна вартість чистого продукту всіх галузей виробництва.

За натурально-речовою формою НД включає сукупну масу вироблених за рік предметів особистого споживання та засобів виробництва, які використовуються для розширеного відтворення.

Фактори зростання НД:

1. кількість праці

2. продуктивність праці

3. економія на постійному капіталі

Розподіл НД — це сукупність відносин з приводу розподілу новоствореної вартості між учасниками виробництва, тобто між власниками факторів виробництва (капіталу, праці, землі, інтелекту).

В результаті розподілу НД утворюються доходи безпосередніх учасників матеріального виробництва — первинні доходи.

На рівні підприємства утворюються первинні доходи:

- прибутки

- дивіденди

- рента

- позичковий капітал (або %)

Первинні доходи не залишаються повністю в розпорядженні суб’єктів виробництва, а частково трансформуються в вторинні доходи — це доходи учасників нематеріального виробництва.

Механізм перерозподілу НД включає:

- прямі податки через Державний бюджет

- непрямі податки (ціноутворення)

- оплата послуг

- кредит

- державні фонди, позики

- над бюджетні фонди (соціальне страхування, стипендії; %-ки по вкладах).

В результаті розподілу і перерозподілу НД в усіх груп населення, підприємств та установ формуються кінцеві доходи.

Реалізація кінцевих доходів відбувається на кінцевій стадії руху НД — його використанні.

Використання НД здійснюється в процесі споживання і нагромадження (заощадження).

 

V. Споживання та заощадження національного доходу.

 

1. Споживання НД — це перетворення продукту праці (товару) на об’єкти індивідуального або виробничого привласнення.

Розрізняють 2-ва види споживання:

 

- виробниче — споживання знарядь і предметів праці в процесі виробництва (переважно з фонду заміщення)

- особисте — споживання товарів і послуг споживчого (невиробничого) призначення.

Фонд споживання включає:

1) особисте споживання населення

2) матеріальні витрати сфери послуг

3) витрати в сферах науки, культури, освіти та управління.

Доходи на споживання поділяються на економічні і соціальні.

Економічні доходи утворюються на основі права власності на певні фактори виробництва: робочу силу, засоби виробництва, землю, грошовий капітал, інтелект.

Власність на:

робочу силу — забезпечує доход — зарплату;

капітал — прибуток, дивіденди

нерухомість, земля — рента

інтелект — гонорар.

Соціальні доходи надходять з Державного бюджету або позабюджетних фондів в суспільні фонди споживання незалежно від участі в суспільному виробництві.

Мета створення соціальних доходів — забезпечення стандартів соціальної справедливості.

 

2. Заощадження НД — це використання частини НД для розширення виробництва.

Заощадження НД формується на основі використання додаткового продукту.

W=C+V+M

Форми нагромадження:

1) виробниче нагромадження — збільшення обсягів виробництва засобів

2) нагромадження споживчого призначення — збільшення обсягів виробництва предметів споживання

3) приріст ресурсів і страхових запасів.

 

 

Література:

 

1. Мочерний С.В. Основи економічних знань: Підр. – К.: Академія, 2000-р.1, тема 3.

2. Гальчинський А.С. та ін. Основи економічної теорії: - Підр.: -К.: Вища школа, 1995, - тема 6, 66-78 с.

3. Основи економічної теорії. Підручник. За заг. редакцією Ю.В.Ніколенка. – К.: ЦУЛ, 2003. – гл.3, 49-71 с.

4. Основи економічної теорії./ Посібник. В.О.Рибалкін, М.О.Хмелевський таін. – К.: ВЦ «Академія», 2003. – 1.2, 39 – 76 с.

 

 

Література для підготовки:

1. Г. І. Башнянин та ін. Політекономія, -К., Ніпа-Центр, 200-теми 16, 17.

2. Основи економічних теорій. За редакцією Мочерного С. В. –К. Академія, 1958. тема 14

3. Крупка М. І. та ін. Основи економічної теорії. Підручник: -К. Атіла, 2001 - тема 5.

Т.10 Торгівельний капітал

1. Сутність і структура торгівельного капіталу.

2. Торгівельний прибуток.

3. Форми торгівельного підприємництва.

 

1. Торгівельний капітал представляє собою історично першу вільну форму капіталу. Він виник у формі купецького капіталу задовго до появи промислового капіталу і відіграв значну роль у виникненні капіталізму та світової системи господарства.

Торгівельний капітал виділився з промислового в окрему функціональну форму капіталу з метою прискорення перетворення товарного капіталу підприємця на грошовий. Це скорочує час кругообігу капіталу і підвищує його рентабельність.

Отже, торгівельний капітал – це відокремлена форма капіталу, яка здійснює рух с сфері реалізації товарів і сприяє перетворенню товарного капіталу в грошовий. Його роль полягає в скороченні часу обігу і прискоренні обороту капіталу.

В сучасних умовах спостерігається тенденція до утворення великими промисловими компаніями власної мережі збуту, беручи під власний контроль реалізацію продукції. Таким чином прискорюється пристосування виробництва до попиту.

Торгівельний капітал складається з двох частин:

1. капітал обігу,

2. витрати обігу.

Капітал обігу – це частина торгівельного капіталу, яка використовується торговцем для закупки товарів у виробника.

Капітал обігу здійснює рух безпосередньо за схемою: гроші – товар – гроші.

Після продажу товарів він повертається до торговця в незмінному розмірі. Зростання вартості при цьому не відбувається (обмін товарів на гроші носить еквівалентний характер). Таким чином, капітал обігу не приносить торговцю прибуток.

Витрати обігу – це частина торгівельного капіталу, яка використовується на обслуговування процесу продажу товарів.

Витрати обігу поділяються на два види:

- чисті витрати обігу,

- додаткові витрати обігу.

 

К_т = К_т.ч. + К_т.д.

 

Чисті витрати обігу – це витрати на створення умов продажу товарів. До них відносять: оплата праці торгівельних працівників, утримання торгівельних приміщень, витрати на управління, бухгалтерію, витрати на рекламу тощо.

Додаткові витрати обігу – це витрати, пов’язані з продовженням процесу виробництва в сфері обігу. До них відносять витрати на транспортування, фасування товарів, їх пакування і зберігання. Додаткові витрати обігу є продуктивними, вони зберігають або збільшують споживчу вартість товарів.

 

2. Місцем обігу торгівельного капіталу є сфера обігу. Діяльність торговця є прибутковою. Але ж при цьому одним з постулатів товарного господарства є еквівалентний обмін – міняються між собою лише рівні за вартістю товари. Звідки тоді ж з'являється прибуток торгівця? Меркантилісти вважали, що торговець завжди «спекулює»: дешевше купує товари, ніж продає. Класики економічної теорії прийняли до висновку, що в процесі товарообміну відбувається лише зміна форми вартості (товарної на грошову і навпаки), а не її утворення.

Вартість і додаткова вартість утворюється лише в сфері виробництва. Отже, джерелом торгівельного прибутку не може бути товарообмін як процес.

Капітал обігу не може бути джерелом прибутку, його величина в процесі руху капіталу не міняється. Він є засобом закупки партії товарів у виробника.

Джерелом прибутку торговця є витрати обігу. Прибуток торгівця складається з двох частин:

 

Р_торг. = Р_т.ч. + Р_т.д.,

 

Р_т.ч. – прибуток на чисті витрати обігу,

Р_т.д. – прибуток на додаткові витрати обігу.

Чисті витрати обігу не збільшують вартість товарів, зростання вартості вони не забезпечують. Прибуток на частину витрат забезпечує виробник товарів. Тобто, підприємець поступається торговцю частиною свого прибутку.

Поступаючись частиною додаткової вартості виробник таким способом оплачує торговцю те, що він реалізує його товари, тим самим скорочує час обігу капіталу виробника.

Розподіл прибутку, створеного в виробництві, між виробником і торговцем відбувається пропорційно затратам капіталу виробника і чистим витратам обігу:

 

Р_вир. / Р _т.ч. = К_вир. / К_т.ч.,

 

Р_вир. – прибуток, який залишається у виробника,

Р _т.ч. – прибуток на чисті витрати обігу,

К_вир. – капітал виробника,

К_т.ч. – чисті витрати обігу.

Як зазначалося вище, додаткові витрати обігу є продуктивними. Тобто їх результатом є збільшення вартості і споживної вартості товарів. Вони включаються у вартість товарів, збільшуючи її. Таким чином, прибуток на додаткові витрати обігу створюється в сфері реалізації і привласнюється торговцем повністю.

Величина прибутку на додаткові витрати залежить від норми прибутку (рентабельності) торговця:

 

Р_т.д. = Р' * К_т.д. / 100%

 

Р_т.д. – прибуток на додаткові витрати обігу,

Р' – норма прибутку,

К_т.д. – додаткові витрати обігу.

В залежності від витрат, які включають в собівартість продукції, розрізняють такі види цін:

- Ціна підприємства: Ц_п. = К_вир. + Р_вир.

 

- Оптова ціна: Ц_опт.= К_вир. + Р_вир. + К_т.ч. + Р_т.ч.

Або Ц_опт. = Ц_п. + К_т.ч. + Р_т.ч.

 

_- Роздрібна (ринкова) ціна: Ц_р..= К_вир. + Р_вир. + К_т.ч. + Р_т.ч. + К_т.д. + Р_т.д.

 

Або: Ц_р..= Ц_опт. + К_т.д. + Р_т.д

 

3. Існують дві основні форми підприємництва в торгівлі: оптова і роздрібна торгівля.

Оптова торгівля – збут товару великими партіями одними підприємцями іншим.

При оптовій торгівлі товари не покидають сфери обігу (переходять від підприємця до підприємця).

Роздрібна торгівля – продаж товарів безпосередньо споживачам. При цьому товари покидають сферу обігу і надходять в споживання.

Оптова торгівля здійснюється переважно через товарні біржі.

Біржа – це оптовий ринок, на якому торгівля відбувається за стандартами або зразками. Об’єктами біржової торгівлі можуть бути подібні та взаємозамінні товари, які не мають індивідуальних особливостей: пшениця, цукор, вугілля тощо.

Крім продавців і покупців товарів на біржі функціонують посередники: брокери і дилери. Брокер – посередник, який працює від імені і за рахунок клієнта. Дилер – посередник, який здійснює операції від свого імені і за свій рахунок.

Товарні біржі можуть торгувати:

Ø Реальним товаром (товар є в наявності у продавця),

Ø Контрактами на поставку товарів (ф’ючерсні біржі),

Ø Документами (контрактами) на ще не випущені товари («паперові» строкові біржі).

Одним з елементів оптової торгівлі є торгові доми.

Торговий дім – це спеціалізована фірма, що торгує одним товаром або групою товарів за дорученням клієнтів або за свій рахунок.

Торговий дім відрізняється від біржі тим, що продавцем товарів є не посередник – торговець, а сама фірма.

Торговий дім, як правило, має мережу магазинів, транспортні засоби, інформаційні центри. Вони створюються в формі акціонерних підприємств, де засновниками виступають промислові підприємства, банки, науково-дослідні підприємства тощо.

Сфера діяльності торгових домів може включати: експортно–імпортні операції, виробництво продукції, надання посередницьких, консультативних, транспортних, страхових та інших послуг.

Серед різноманітних форм роздрібної торгівлі великого поширення набувають торгівельні підприємства, які працюють за договором франчайзингу, укладеного відомими промисловими або торгівельними компаніями. Суть франчайзингу полягає в тому, що велика фірма надає дрібній право реалізації своєї продукції, користуючись товарним знаком великої фірми. Таким способом велика фірма поширює вплив власної марки, збільшує оборот і прибуток без додаткових капіталовкладень. Для фірми, яка працює під маркою чужої фірми (оператора) таке співробітництво гарантує стабільність і фінансову підтримку з боку основної фірми.

 

Література для підготовки:

1. Г.І.Башнянин та ін. Політекономія. Підр. – К.: Ніка – Центр, 2000 – тема 13, 299 – 313с.

2. Гальчинський А.С. Основи економічних знань. Навч. посіб. – К.: Вища школа, 2002. 182 – 190 с.

3. Ніколенко Ю.В. Основи економічної теорії. Підр. – К.: ЦУЛ, 2003. 222 – 260 с.

 

Т.11 Акціонерний капітал

1. Сутність і види акціонерних підприємств.

2. Акція. Курс акції.

3. Організаційно – правові основи діяльності акціонерних товариств.

 

1. Акціонерні товариства і акціонерний капітал виникли на основі руху позичкового капіталу і розвитку кредиту. В 19 сторіччі суспільство зіткнулося з проблемою – індивідуальні капітали, якими великими вони не були, виявилися недостатніми для організації великих підприємств: залізниць, великих фабрик і заводів, заснування великих банків тощо. В той же час дрібні форми виробництва вже не задовольняли потреби суспільства. Таким чином, на певному етапі розвитку товарне виробництво стикається з суперечністю між зростаючими потребами суспільства і можливостями товарного виробництва.

Акціонерні товариства стали такою формою організації виробництва, яка поєднувала невеликі індивідуальні капітали і надавала стимули до економічної діяльності як власників капіталів так і безпосередніх виробників.

Акціонерний капітал – це капітал, створений за рахунок внесків учасників акціонерного підприємства.

Акціонерне підприємство – це підприємство, засноване на колективній формі власності. Частка кожного учасника акціонерного підприємства визначається кількістю акцій, якими він володіє.

Акціонерне підприємство має ряд переваг в порівнянні з приватними одноособовими підприємствами:

v Можливість концентрації значних коштів,

v Створення великих форм підприємств,

v Поєднання економічних інтересів власників капіталів і безпосередніх виробників шляхом перетворення виробників на співвласників підприємства,

v Можливість поновлення капіталу підприємства (через випуск і продаж нових акцій),

v Поєднання переваг приватної і суспільної власності.

Характерні ознаки акціонерних підприємств:

Ø Статутний капітал розділений на певну кількість акцій однакової номінальної вартості,

Ø Акції розміщені між засновниками і учасниками,

Ø Акціонери несуть відповідальність за результати діяльності в межах вартості акції

Ø Відповідальність за зобов’язаннями – лише майном підприємства.

Акціонерні підприємства бувають двох видів: закриті і відкриті.

Закриті акціонерні підприємства – це такі підприємства, акцій яких розділені між засновниками і не можуть продаватися на ринку цінних паперів.

Відкриті акціонерні товариства – це підприємства, акції яких розповсюджуються за підпискою та можуть продаватися на фондовому ринку.

 

2. Акція – це цінний папір, який свідчить про внесок її власником в капітал акціонерного підприємства і дає право на отримання прибутку і участь в управлінні підприємством.

Функції акцій:

1. вона є свідоцтвом про внесення капіталу в статутний капітал підприємства,

2. акція є знаком власності,

3. акція дає право на отримання дивідендів,

4. акція є свідоцтвом інвестиції, технічного прогресу,

5. власник акції має право контролю і участі в справах підприємства.

Дивіденди – це частина прибутку акціонерного підприємства в розрахунку на одну акцію. Величина дивідендів залежить від розмірів внеску в капітал акціонерного підприємства і від прибутковості його діяльності.

Дивіденди розраховуються так: від загальної суми прибутку акціонерного підприємства вираховують видатки на розвиток, модернізацію, плати за кредити, премії. Сума, що залишилась, ділиться на кількість акцій.

Акції бувають двох видів: прості і привілейованих.

Привілейовані акції гарантують своїм власникам першочергову виплату дивідендів у фіксованих процентах до номінальної вартості акцій. Такі акції забезпечують також пріоритетну участь у розподілі майна у випадку ліквідації акціонерного підприємства. Водночас привілейовані акції не можуть бути враховані при голосуванні на зборах акціонерів. Їх власники можуть впливати на діяльність підприємства шляхом масового їх продажу на фондовій біржі (це може привести до падіння курсу акцій).

Згідно до Закону України «Про господарські товариства», акціонерне підприємство може випускати до 10 % привілейованих акцій.

Прості акції дають право своєму власнику брати участь в управлінні підприємством шляхом участі в голосуванні на зборах акціонерів.

Всі рішення про управління підприємством приймають загальні збори акціонерів шляхом відкритого голосування. Підрахунок голосів здійснюється за принципом: 1 акція = 1 голос. Міра участі акціонера в роботі підприємства визначається кількістю акцій. Фактично підприємством управляють власники найбільшої кількості акцій або ж контрольного пакету акцій. Контрольний пакет акцій включає більшість числа акцій (50% + 1 акція).

Акції можуть також бути іменними і на пред’явника.

Засновники акціонерного підприємства залишають у себе не менше 25% випущених акацій. Решту акцій реалізують за відкритою підпискою (якщо це відкрите акціонерне підприємство). Акції продають вперше за номінальною вартістю на первинному ринку цінних паперів. На фондовій біржі акції продають за ринковою ціною або курсом акції.

Курс акції – це ціна, за якою акція продається і купується на фондовій біржі.

На курс акції впливають наступні фактори:

1. величина дивідендів,

2. величина позичкового процента (%-ної ставки за якою банк виплачує проценти по депозитам),

3. рівень інфляції,

4. ринкова ситуація, економічна стабільність,

5. перспективи розвитку підприємства і галузі в майбутньому,

6. розміри нагромаджень, рівень доходів та схильність населення до заощаджень тощо.

Найбільш відомі фондові біржі (в Нью – Йорку, Лондоні, Токіо, Франкфурті, Гонконгу) визначають курси акцій найбільш впливових компаній, які є основою для визначення узагальнюючих індексів курсів акцій. Ці індекси є показниками рівня розвитку і стабільності економіки в цілому.

Крім акцій акціонерні підприємства можуть випускати також облігації.

Облігації акціонерних підприємств – це цінний папір, який свідчить про внесок певних коштів в капітал підприємства і дає право на отримання фіксованого прибутку. Облігація акціонерного підприємства не дає права її власнику брати участь в зборах акціонерів і не підлягає передачі. Вони свідчать про кредитні відносини і з часом виконуються підприємством.

1). курс акції = Д / Б% * 100%,

Де, Д – розмір дивідендів,

Б% - позичковий процент.

2). д_ап^' = Д / Ц_а * 100% або д_ап^' = Р_ап / К_ап * 100%

д_ап^' – норма прибутку акціонерного підприємства,

Ц_а – номінальна ціна акції,

Р_ап - прибуток акціонерного підприємства,

К_ап – капітал акціонерного підприємства.

3). Д = Курс акції - Ц_а

За цією формулою визначається величина дивідендів в реальних ринкових умовах.

З поширенням акціонерних підприємств з'явились холдинги.

Холдинг – це компанія, яка володіє контрольними пакетами акцій інших компаній. Таким чином, холдинг контролює залежні компанії і використовує їх діяльність в своїх інтересах.

Холдинги створюють систему участі – це володіння одними акціонерними компаніями контрольними пакетами інших компаній. На її основі складається багатоступенева залежність великої кількості підприємств від фінансових груп або окремих фінансових магнатів, які отримують можливість розпоряджатися капіталами і вилучати прибутки підприємств, формально не несучи відповідальності за їх діяльність.

Суть системи участі полягає в тому, що головна компанія «мати» (холдинг) скуповує контрольні пакети акцій інших «дочірніх» компаній, які в свою чергу скуповують акції дрібних фірм «онуків». Так створюється розгалужена система фінансової залежності, при якій холдинг, володіючи відносно невеликим капіталом, контролює в декілька разів більший капітал, спрямовуючи його діяльність у власних інтересах.

Утворення акціонерних підприємств породжує фіктивний капітал – капітал у вигляді цінних паперів. Реальний капітал – це промисловий капітал у всіх його формах (грошовий, продуктовий, товарний). Цінні папери не мають власної вартості, вони є лише титулами вартості.

Фіктивний капітал виникає на основі реального капіталу, відокремлюється від нього і здійснює власний рух в економіці.

В сучасних умовах фіктивний капітал зростає значно швидше, ніж реальний. Це пов’язано:

1. з тенденцією прибутковості до зниження, падінням банківського проценту (чим нижчий банківський процент, тим вище курс акцій, отже тим більший фіктивний капітал),

2. з перетворенням все більшої кількості підприємств на акціонерні, що збільшує фіктивний капітал,

3. зростання державних боргів, випуск облігацій державних позик.

Зростання фіктивного капіталу породжує ілюзію зростання народного добробуту. Але акції розміщені нерівномірно серед людей з різними рівнями доходів: 52% акцій зосереджені у 2,5% найбагатших людей, 3% - у робітників, 0,3% - у фермерів.

Крім того, зростання фіктивного капіталу означає зростання чисельності людей, що отримують доходи від цінних паперів, не займаючись ніякою продуктивною працею.

 

3. Процес створення акціонерного підприємства включає наступні етапи:

1. оголошення про намір створення акціонерного підприємства,

2. проведення підписки на акції,

3. проведення установчих зборів,

4. державна реєстрація підприємства.

Оголошення про створення акціонерного підприємства здійснюється в пресі, радіо, телебаченні. Засновники акціонерного підприємства оголошують про відкриту підписку на акції. В повідомлені повинні міститися дані про майбутнє підприємство: фірмова назва, мета діяльності, склад засновників, розмір статутного капіталу тощо. Термін відкритої підписки не перевищує 6 місяців. Якщо за цей час не буде реалізовано 60% акцій акціонерне підприємство не вважається заснованим. Засновники зобов’язані залишити в себе не менше 25% акцій. Установчі збори акціонерного підприємства обирають Раду акціонерного підприємства, затверджують статут та пільги засновників.

Вищім органом правління акціонерного підприємства є загальні збори, участь у яких можуть брати всі акціонери. Збори приймають рішення щодо виробничої діяльності. Збори є правомочними, якщо на них присутні більше 60% голосів (акцій). Рішення приймаються більшістю голосів (3/4 голосів).

Між зборами управління акціонерного підприємства здійснює Рада акціонерів, яка здійснює такі функції:

Ø контроль за діяльністю акціонерного підприємства (Спостережна рада),

Ø виконання поточних функцій управління (Правління),

Ø контроль за фінансово0-господарською діяльністю правління (Ревізійна комісія).

 

 

Література для підготовки:

1.Г.І.Башнянин та ін. Політекономія. Підр. – К.: Ніка – Центр, 2000 – тема 14, 325 – 342с.

2.Гальчинський А.С. Основи економічних знань. Навч. посіб. – К.: Вища школа, 2002. 266 – 277 с.

3.Ніколенко Ю.В. Основи економічної теорії. Підр. – К.: ЦУЛ, 2003. 291 – 296 с.