Т.1 Вступ в економічну теорію

 

1. Економічні теорії періоду зародження і становлення ринкової економіки.

2. Сучасні економічні теорії.

3 Предмет і методи економічної теорії.

 

1. Економічні теорії періоду зародження і становлення ринкової економіки.

В перекладі з грецької мови слово «економіка» означає мистецтво ведення домашнього господарства («oikos» - дім, домашнє господарство; «nomos” – вчення, закон). Зміст цього поняття збагачувався разом з розвитком і ускладненням суспільних і виробничих відносин. Джерела економічної думки слід шукати у вченнях мислителів країн Сходу, Стародавнього Китаю (8-5 стор. до н. е.), в роботах мислителів Стародавньої Греції і Риму.

 

Вперше його вжив Арістотель (ІІІ ст. до н.е.), який тлумачив економіку як виробництво благ для задоволення потреб людей. Таким чином, економіка виникла як прикладна наука в епоху рабовласницьких цивілізацій. В період Середньовіччя з бурхливим розвитком світової торгівлі починають формуватися різноманітні погляди на причини різного рівня добробуту націй.

 

Основні напрямки економічної теорії:

1 – меркантилізм;

Теорія виникла в Франції в ХVIІ стор., засновник – А.Монкретьєн, найвідоміші представники раннього меркантилізму: Т. Мен, У. Стаффорд, І. Посольцев.

Меркантилізм виражав інтереси торгівельної буржуазії, основним джерелом багатства вважав торгівлю, а основною формою багатства – золото і срібло. Представники цієї теорії вважали, що країна зміцнює своє економічне становище, якщо вона активно продає за кордон товари власного виробництва (експортує), але при цьому обмежує або забороняє ввіз товарів закордонного виробництва (імпорт). Всі ці постулати виявились помилковими.

Досягненням меркантилізму є запровадження політики протекціонізму.

Протекціонізм – це захист вітчизняного виробника шляхом обмеження ввозу іноземних товарів.

А. Монкретьєн запровадив термін «політекономія» (поліс – держава), що означає державне управління господарством, таким словом він відобразив активне втручання держави в економіку в період формування капіталістичного способу виробництва.

 

2 – класична політекономія;

Теорія виникла в Англії в ХVІІІ сторіччі.

Засновники теорії: У.Петі, Ф.Буагільберт, найвідоміші представники - А.Сміт, Д.Рікардо, Ж.Б.Сей.

Класики встановили, що багатство створюється саме в сфері виробництва.

Класична політекономія сформувалася в період становлення великого машинного виробництва і відображала закономірності капіталістичних виробничих відносин та закони функціонування ринку.

Основні досягнення класичної політекономії:

- відкриття закону трудової вартості;

- вивчення руху капіталу в виробництві;

- відкриття закономірностей світової торгівлі;

- вивчення ринкового механізму.

 

3 – фізіократія;

Теорія виникла в Франції в ХVIІІ сторіччі, основні представники – Ф.Кене, Ж.Тюрго, П.Буагільберт. Вона була варіантом класичної школи політекономії у Франції.

Фізіократи (грец. phisis - природа, kratos - влада) вперше назвали джерелом суспільного багатства не сферу обігу (на відміну від меркантилістів), а сферу виробництва, природу. Земля, на їхню думку була найвищою цінністю.

Ця теорія вважала,що основним джерелом прибутку є природна родючість земель, основними видами продуктивної праці – працю землероба і скотаря, а найважливішими класами в суспільстві – селян і землевласників. Основним досягненням меркантилізму є вивчення природи прибутку в сільському господарстві, земельної ренти та ціноутворення.

4 - марксистська політекономія;

Засновник - К.Маркс (XIX ст., Німеччина)

К.Маркс в своїй праці «Капітал» відобразив і розвинув ідеї класиків, запровадив наукові методи в вивчення економічних явищ, розкрив не лише речовий, але і соціальний зміст капіталу.

Основні досягнення теорії:

- запровадження методу діалектичного матеріалізму в вивченні економічних процесів;

- пояснення двоїстого характеру товару та праці в товарному виробництві;

- пояснення сутності капіталу;

- обґрунтування теорії економічних криз;

- розкриття механізму експлуатації і утворення додаткової вартості та прибутку;

- обґрунтування неминучості переходу капіталізму в більш розвинене суспільство, в якому всі пропорції розвитку плануються на рівні держави.

 

5 – історична школа;

Теорія виникла в Німеччині в кінці ХVІІІ сторіччя.

Найвідоміші представники: В.Рошер, Б.Гільдебранд, В.Зомбарт, М.Вебер. Історична школа заперечувала всі об′єктивні ринкові закони, вважала, що ринок неспроможний забезпечити стійкої рівноваги економічної системи, економічні явища вона пояснювала конкретною історичною обстановкою. Основою економічного розвитку ця теорія вважала традиції, історичний досвід та державне управління, якому відводилася головна роль.

 

6 – маржиналізм;

Теорія виникла в середині ХІХ сторіччя. Засновники: К. Менгер (австр.), У. Джевонс (англ.), Л. Вальрас (швейц.).

Термін „політекономія” маржиналісти замінили терміном «економікс»,тобто – економіка в множині. Вони зробили спробу об'єднати різні економічні напрямки, залучити в «економікс» все раціональне з всіх відомих економічних теорій. Це була спроба створити єдину теорію, яка б розкривала закономірності економіки у всіх проявах на всіх рівнях діяльності.

Основою маржиналізму є закон граничної корисності, який трактував вартість інакше, ніж це зробили свого часу представники класичної політекономії. Згідно з маржиналістами вартість – це корисність, яку отримує людина від споживання останнього граничного екземпляра товару, який задовольняє останню найменш значущу потребу людини в цьому товарі. Таким чином, вартість значною мірою залежить від обмеженості певного блага, чим більше даного блага є в розпорядженні економічної системи, тим меншу цінність воно має, а отже і меншу вартість; і навпаки: чим більш обмежені запаси блага, тим більшу цінність, а отже і вартість воно має.

Маржиналісти ввели поняття попиту, пропозиції, ринкової рівноваги, розробили основи теорії поведінки споживача тощо. До негативних сторін маржиналізму слід віднести те, що в ньому переважає суб′єктивна оцінка економічної поведінки людей, абстрагована від соціально-економічної системи, тобто від відносин власності та виробничих відносин. На перше місце маржиналісти ставили відношення людини до речей, а не відносини між людьми.

 

Сучасні економічні теорії

Основні напрямки сучасної економічної думки сформувалися наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., період становлення індустріального суспільства, характерний виникненням і ростом монополій, активним втручанням держави в економіку.

Основні напрямки сучасної економічної думки:

1) неокласична політекономія виникла на базі класичної політекономії,

є основною теорією ринкового господарювання.

Теорія виступає за обмеження державного втручання в економіку, за вільну конкуренцію. Англійський економіст А.Маршалл і український учений М. Туган - Барановський стверджували, що необхідно об'єднати в єдину теорію класичний і маржиналістський підхід до формування вартості. Представники неокласичної економіки також висунули теорію загальної економічної рівноваги, згідно з якою механізм вільної конкуренції забезпечує «справедливу винагороду кожного з факторів виробництва і повне використання економічних ресурсів».

Нині неокласична теорія поділяється на дві течії:

1) монетаризм (англ. money – гроші) - теорія, яка виступає за обмежене втручання держави в економіку. згідно з цією теорією головну роль в економічній діяльності країни відіграє стан грошового обігу (кількість грошей, їх реальна купівельна спроможність).

Монетаризм виник всередині ХХ ст..в США. Його лідер – глава чіказької школи політекономії М.Фрідмен. Роль держави обмежується контролем за грошовим обігом і збалансованістю бюджету.

2) неолібералізм – теорія, яка заперечує активну роль держави в економіці, пропонує повернення до «вільного» саморегульованого ринку.

 

2) інституціоналізм (лат. institutum - установа) – виник на базі історичної школи. Засновниками інституціоналізму були американські вчені Т.Веблен, Д.Коммонс, у. Гамільтон, англійський вчений А.Гобсон та інші.

Рушійною силою розвитку ця теорія вважає соціально-правові, психологічні фактори. Інститутами в сучасних умовах вважають корпорації, державу, профспілки та ін., а вирішальними факторами розвитку – техніку. Науково-технічний прогрес. Головним державним інститутом вважають державу, яка проводить активну соціальну політику. Найбільш прогресивними ідеями інституціоналістів є ствердження необхідності участі трудящих в розподілі власності та управлінні виробництвом, надання їм соціальних гарантій.

 

Кейнсіанство

Засновник – Дж.М.Кейнс, автор всесвітньовідомої праці «Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей».

Він обґрунтував макроекономічний підхід до аналізу соціально-економічних процесів. Дж.М.Кейнс доводив необхідність державного регулювання економіки. Розширення функцій держави необхідне для боротьби із зростанням безробіття, кризами, для раціонального розподілу трудових ресурсів.

Дж.М.Кейнс є автором теорії стимулювання сукупного попиту, яка стала основою антикризової програми американського уряду в роки першої світової кризи (Велика депресія, 30-ті роки ХХ стор.).