Інші макроекономічні показники

 

Валовий національний продукт (ВНП) -ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг,створених національними виробниками протягом року як на території певної країни, так і за її межами.

 

ВНП = ВВП + надходження за фактори з-за кордону – платежі за фактори за кордон

 

 

		ВВП
	Виробництво на території країни
			Продукція підприємств
Продукція		Продукція підприємств національної
	національної економіки
іноземних		економіки	за кордоном
підприємств
		ВНП

 

 

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) –це ринкова вартість щорічного обсягу продукції,виробленої у країні, за вирахуванням відрахувань на споживання капіталу.

 

ЧВП = ВВП – амортизація

 

Національний дохід (НД) – це сума доходів,зароблених власниками ресурсів,що належатьдо певної нації, незалежно від того, де ці ресурси використовуються – у власній країні чи за кордоном.

 

НД = ВВП – амортизація – непрямі податки на бізнес НД = ЧВП - непрямі податки на бізнес

 

НД = заробітна плата найманих працівників + рента + процент + прибуток

 

ВВП

 

	Непрямі	Заробітна плата
Амортизація	податки на	найманих	Рента	Процент	Прибуток
	бізнес	працівників

 

Чистий внутрішній продукт

 

Національний дохід

 

 

НОМІНАЛЬНИЙ І РЕАЛЬНИЙ ВВП

 

 

Номінальний ВВП –це ВВП,виражений в поточних цінах на моментвимірювання

 

Реальний ВВП –ВВП з поправкою на зміну рівня цін,тобто ВВП,розрахований у цінах базового року.

 

Реальний ВВП =^{Номінальний . ВВП} х100%.ВВП - дефлятор

 

		ВВП-дефлятор =		вартість	ринкового	кошика	ВВП	поточного	року		х 100%
			вартість	ринкового	кошика	ВВП	базового	року
															Таблиця 9.1
			Динаміка ВВП в Україні у 1992-2007 рр.
			Номінальний		Реальний ВВП,			ВВП-дефлятор,
			ВВП, млрд крб/	відсотків до попереднього року			відсотків до
					грн		Реальний ВВП		Реальний ВВП у		попереднього
		Роки									розрахунку на			року
											одну особу
				млрд крб
					90,1			89,8			1866,0
					85,8			85,7			3435,4
					77,1			77,4			1053,5
					87,8			88,5			515,5
					млн грн
					90,0			90,7			166,2
					97,0			97,8			118,1
					98,1			98,8			112,1
					99,8			100,6			127,3
					105,9			106,7			123,1
					109,2			111,1			109,9
					105,2			106,3			105,1
					109,6			110,5			108,0
					112,1			113,0			115,1
					102,7			103,5			124,5
					107,3			108,1			114,8
					107,9			108,6			122,7

 

Джерело: www.ukrstat.gov.ua

 

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

 

1. Дайте розуміння макроекономіки.

 

2. Які ви знаєте основні цілі макроекономіки?

 

3. Проаналізуйте взаємозв‘язок між цілями макроекономіки.

 

4. Який взаємозв‘язок між макроекономікою і економічною політикою держави?

 

5. У чому сутність національного багатства?

 

6. Які основні елементи національного багатства?

 

7. Дайте характеристику основних показників макроекономіки.

 

8. Що таке повторний рахунок? Чи існує він при обчисленні ВВП?

 

9. В чому відмінність між ВВП і ВНП?

 

10. В чому відмінність між номінальним і реальним ВВП?

 

11. Ринкова вартість всіх кінцевих благ, вироблених в певній країні

 

протягом року - це:

 

а) валовий внутрішній продукт;

 

б) чистий внутрішній продукт;

 

в) національний дохід;

 

г) чистий національний продукт.

 

12. Якщо ВНП України перевищує ВВП, то:

 

а) реальний ВВП перевищує номінальний ВВП;

 

б) виробництво проміжних товарів і послуг перевищує виробництво кінцевих товарів і послуг;

 

в) українські фактори виробництва створюють за кордоном більше доходу,

 

ніж іноземні фактори виробництва в Україні;

 

г) іноземні фактори виробництва створюють в Україні більше доходу, ніж українські фактори виробництва за кордоном.

 

13. За наведеними даними обчисліть обсяг ВВП за доходами: заробітна плата – 17 млн грн, прибуток підприємств – 21 млн грн, валові інвестиції –

 

14 млн грн, рента – 4 млн грн, амортизаційні відрахування – 20 млн грн,

 

дивіденди – 6 млн грн, непрямі податки на бізнес – 25 млн грн, відсотки за кредитами – 7 млн грн, державні закупівлі товарів – 5 млн грн, трансфертні виплати населенню – 8 млн грн, споживчі витрати – 27 млн грн.

 

14. ВВП країни в 2000 р. дорівнював 1111,8 умовних грошових одиниць.

 

Загальна сума державних витрат, витрат приватного бізнесу і чистого експорту дорівнювала 523,9 умовних грошових одиниць. Яку частку в ВВП країни становили споживчі витрати? Поясніть сутність споживчих витрат.

 

ТЕМА 10. МАКРОЕКОНОМІЧНА НЕСТАБІЛЬНІСТЬ. ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ

 

 

Людина, що хоче працювати, але не може знайти роботу, можливо, є найсумнішим виявом нерівності в суспільстві.

 

Томас Карлайль

 

Питання економічного зростання не є новим, окрім нових форм вираження цієї старої проблеми.

 

Джеймс Тобін

 

 

Забезпечення стабільного економічного зростання і підвищення життєвого рівня громадян є найскладнішим і найважливішим завданням національної економіки. Проте економічне зростання у більшості країн із ринковою економікою протягом останніх двох століть не було безперервним, економічні піднесення чергувалися із спадами розвитку економіки. Нестабільність обсягів національного виробництва, зайнятості, цін є важливою проблемою функціонування національної економіки.

 

Мета вивчення теми – з'ясування суті макроекономічної нестабільності,

 

характеру та основних причин циклічного розвитку економіки, сутності безробіття та інфляції, а також їх причин і наслідків.

 

У результаті вивчення теми студент повинен

 

знати поняття: економічний цикл,фази економічного циклу,короткі,

 

середні та довгі цикли, інфляція, види інфляції, гіперінфляція, дефляція,

 

стагфляція, зайнятість, безробіття, фрикційне, структурне і циклічне безробіття,

 

повна зайнятість, закон Оукена, економічне зростання, типи економічного зростання;

 

вміти: проаналізувати фази економічного циклу та циклічний розвитокнаціональної економіки за 1991-2009 роки; пояснити причини інфляції,

 

відмінність між відкритою і прихованою інфляцією; застосовувати правило величини 70; обчислювати показники інфляції; розраховувати рівень зайнятості і рівень безробіття; обчислити економічні втрати від циклічного безробіття,

 

використовуючи закон Оукена; пояснити фактори економічного зростання;

 

аналізувати, оцінювати та розраховувати темпи економічного зростання;

 

проаналізувати фактори економічного зростання в Україні.

 

ЗМІСТОВНА ЧАСТИНА

 

Для будь-якої національної економіки особливо актуальною є проблема економічного зростання. Однак у економічному розвитку роки швидкого підйому змінюються періодами уповільненого руху, економічного спаду (кризи) та застою. Коливання в русі суспільного виробництва, що регулярно повторюються протягом певного періоду часу означають циклічний характер його розвитку.

 

Тривалість циклу визначають від однієї кризи до наступної або від одного піку підйому до наступного.

 

Причини циклічних коливань економісти різних часів пояснювали з різних позицій. Сьогодні прийнято вважати, що необхідно розмежовувати і враховувати сукупність чинників – зовнішніх і внутрішніх. До зовнішніх чинників відносять чинники, які є за межами економічної системи (сонячні плями, війни, політичні перевороти, відкриття нових родовищ цінних ресурсів, освоєння нових територій,

 

міграція населення, наукові та технічні відкриття), внутрішні чинники мають місце в середині самої економічної системи (фізичний строк служби основного капіталу, нестабільність споживчих витрат, нестабільність інвестиційних витрат,

 

економічна політика держави).

 

Економічний цикл – це регулярні коливання рівня ділової активності,

 

коли за зростанням активності настає її падіння, яке знову змінюється зростанням. Економічні цикли характеризуються періодичними коливаннями рівнів зайнятості, виробництва, інфляції та інших макроекономічних показників.

 

Економічні цикли суттєво відрізняються один від одного за тривалістю,

 

зокрема, розрізняють сезонні коливання, малі, середні та великі цикли. Короткі,

 

середні та довгі цикли економічного розвитку не суперечать одні одним, а

 

взаємодіють між собою.

 

Спад, депресія, пожвавлення та піднесення – це поняття, які означають чотири фази економічного циклу, які змінюють одна одну. Фази економічного

 

циклу характеризують показники економічної активності, зокрема, обсяг ВВП,

 

зайнятість населення та рівень безробіття, загальний рівень цін, курс акцій найбільших корпорацій, завантаження виробничих потужностей, рівень доходів,

 

прибутки фірм та обсяги чистих інвестицій.

 

Проблема циклічності завжди привертала увагу вчених-економістів, і

 

сьогодні вона залишається однією із центральних проблем економічної теорії та практики. В сучасних умовах держава проводить політику згладжування економічних коливань в національній економіці, використовуючи грошово-

 

кредитну політику, фіскальну політику, політику заробітної плати та тарифів,

 

політику державних інвестицій.

 

Одними з основних індикаторів національної економіки є зайнятість і безробіття. Вони відображають, як в суспільстві використовуються ресурси праці, а відповідно і можливості економічного росту.

 

Безробіття –складне соціально-економічне явище,що пов‘язане ізнезайнятістю частини працездатного населення. Воно зумовлене комплексом причин, які виникають в результаті порушення відповідності між попитом і пропозицією на ринку праці.

 

Залежно від причин, що зумовлюють безробіття, розрізняють фрикційне,

 

структурне і циклічне безробіття. Економісти вважають, що фрикційне і структурне безробіття неминучими, оскільки це природна потреба економіки.

 

Тому фрикційне і структурне безробіття називають природним безробіттям.

 

Зайнятість за наявності лише природного безробіття, тобто відсутності циклічного безробіття називають повною зайнятістю.

 

Рівень безробіття за повної зайнятості називають природним рівнем безробіття, який зараз в країнах Заходу становить5-6%.Реальний обсягнаціонального продукту, який може бути вироблений в умовах повної зайнятості,

 

тобто при існуванні природного рівня безробіття називається виробничим потенціалом економіки, або потенційним національним продуктом.

 

Циклічне безробіття зумовлене кризовими явищами в економіці,

 

скороченням сукупного попиту, відповідним скороченням обсягів виробництва та зменшенням зайнятості. На відміну від фрикційного і структурного безробіття,

 

для яких характерним є наявність відповідності між кількістю бажаючих працювати та наявними робочими місцями, для циклічного безробіття характерним є те, що кількість бажаючих знайти роботу, переважає кількість наявних вакансій.

 

Надмірне безробіття призводить до значних економічних і соціальних втрат. До негативних економічних наслідків слід віднести відставання фактичного ВВП від його потенційного рівня, зростання навантаження на державні фінанси, оскільки зростають виплати по безробіттю з державного бюджету, зниження реальних доходів населення. Економічні втрати ВВП від циклічного безробіття можна обчислити, використовуючи закон Оукена, згідно якого кожний 1% безробіття понад природний рівень зумовлює відставання фактичного ВВП від потенційного на 2,5%. Негативними соціальними наслідками безробіття є зростання психічних захворювань, споживання алкоголю, збільшення злочинності і самогубств, зростання соціальної напруги у суспільстві.

 

Все це вказує на необхідність розв'язання проблеми безробіття на державному рівні. В умовах циклічного безробіття держава повинна, по-перше,

 

стимулювати економічне зростання, а по-друге, посилити регулювання ринку праці за допомогою організації роботи служби зайнятості (працевлаштування незайнятого населення та надання допомоги по підготовці та перепідготовці кадрів), правового забезпечення трудових відносин та організації соціального захисту безробітних.

 

Ще однією макроекономічною проблемою є нестабільність загального рівня цін в національній економіці. Інфляція – це зростання загального рівня цін,

 

яке проявляється в знеціненні паперових грошей, тобто зниженні їх купівельної спроможності. Однією з характеристик інфляції є те, що при зростанні загального рівня цін ціни на окремі товари і ресурси можуть зростати високими темпами, на

 

інші – низькими темпами, а на деякі товари і ресурси ціни можуть навіть знижуватись.

 

Існують різні погляди на причини інфляції. Зокрема до причин інфляції

 

відносять, по-перше, надмірний попит, який перевищує виробничі можливості в країні, по-друге, зростання витрат виробництва в розрахунку на одиницю продукції; по-третє, існування надмірної кількості грошей в обігу порівняно з пропозицією товарів і послуг.

 

Інфляцію класифікують за різними критеріями. Так, залежно від темпів інфляції розрізняють помірну, галопуючу та гіперінфляцію. Особливо гіперінфляція руйнівно впливає на виробництво, падає роль грошей в економіці,

 

відбувається натуралізація господарських зв'язків, поширюються бартерні операції, порушуються фінансові та кредитні механізми.

 

Економісти за формами прояву розрізняють відкриту та приховану інфляцію. Прихована інфляція властива економіці з адміністративним контролем над цінами і доходами і фактично виявляється у зникненні товару – ціни стабільні, а надлишок грошей трансформується в товарний дефіцит. Вона приховує і спотворює реальні економічні процеси, а отже, не дозволяє з ними боротися. Виходом може бути лише перевід прихованої інфляції у відкриту інфляцію, яку можна контролювати.

 

Відкрита інфляція притаманна країнам з ринковою економікою,де вільнавзаємодія попиту і пропозиції призводить до відкритого зростання цін. Її наслідками є зниження реальних доходів людей, знецінення особистих заощаджень, перерозподіл доходів між кредиторами та позичальниками на користь останніх, скорочення обсягів виробництва та гальмування технічного прогресу тощо.

 

Подолати інфляцію не можна раз і назавжди. Тому антиінфляційне регулювання – постійна функція держави. Метою антиінфляційної політики є

 

встановлення контролю над інфляцією. Заходи держави поділяються на компенсаційні (індексація доходів громадян, ставки відсотка та первісної суми інвестицій)та стабілізаційні. До стабілізаційних заходів відносяться проведення

 

ефективної монетарної та фіскальної політики, стимулювання розвитку виробництва та підвищення його ефективності, структурна перебудова і конверсія військового виробництва, вдосконалення податкового законодавства,

 

раціоналізація валютної політики та зовнішньоекономічної діяльності тощо.

 

У 90-х роках у країнах з перехідною економікою темпи зростання інфляції були найвищими у світі. В Україні інфляція у першій половині 90-х років була результатом одночасної дії багатьох чинників. Лібералізація цін у 1992 р.

 

перетворила приховану інфляцію у відкриту. Для України в 1992-1993 роках була характерна гіперінфляція. Так, рівень інфляції становив у 1992 році 2100% на рік в 1993 році – 10256%. Для покриття дефіциту державного бюджету НБУ здійснював емісію грошової маси. Знецінення національної валюти і зростання попиту на іноземну валюту, подорожчання російських енергоносіїв негативно вплинуло на енергомістку економіку України і спричинило інфляцію витрат.

 

Застосування у першій половині 1994 р. адміністративних заходів для приборкання інфляції дещо уповільнило темпи зростання цін, але спричинило катастрофічне падіння обсягу національного виробництва в уже лібералізованій економіці. Продуману стабілізаційну політику уряд почав здійснюватися лише з кінця 1994 р., що дозволило НБУ в 1996 р. успішно здійснити грошову реформу і забезпечити в останні роки прийнятні темпи інфляції.

 

Центральною економічною проблемою, що постає перед усіма країнами, є

 

економічне зростання. За його динамікою роблять висновки при розвиток національних економік, життєвий рівень населення, вирішення проблем обмеженості ресурсів.

 

Під економічним зростанням розуміють збільшення національноговиробництва товарів і послуг за певний період часу. Графічно економічне зростання зображають переміщенням кривої виробничих можливостей вправо.

 

Основними показниками економічного зростання є абсолютний приріст реального ВВП, темп приросту реального ВВП, абсолютний приріст реального ВВП в розрахунку на одну особу та темп приросту реального ВВП в розрахунку на одну особу.

 

Розрізняють два типи економічного зростання – екстенсивний, який забезпечується завдяки збільшення обсягів застосовуваних факторів за попереднього рівня технології, та інтенсивний, коли збільшення виробництва товарів і послуг здійснюється завдяки підвищенню ефективності використання ресурсів. Насправді ці типи поєднуються, економісти виділяють змішаний

 

(реальний) тип економічного зростання, який забезпечується завдяки збільшенню кількості застосовуваних факторів виробництва, кращого їх використанню та якісного вдосконаленню.

 

Економічне зростання визначають чотири групи чинників: чинники пропозиції, чинники попиту, чинники ефективності та неекономічні чинники, які взаємопов‘язані і сукупно впливають на економічне зростання.

 

Економічне зростання має як позитивні, так і негативні наслідки.

 

Економічне зростання дозволяє забезпечити більш високий рівень життя,

 

полегшує вирішення проблеми обмеженості ресурсів, забезпечує вирішення не тільки економічних, але і соціальних проблем, визначає авторитет країни у світі.

 

Разом з тим, економічне зростання завдає шкоди природному довкіллю, виснажує обмежені природні ресурси, не вирішує проблему справедливого розподілу,

 

тобто проблему бідності, порушує стабільність і впевненість у завтрашньому дні,

 

оскільки технологічні зміни вимагають постійної перекваліфікації працівників тощо.

 

Забезпечення стабільного економічного зростання в національній економіці є першочерговим важливим завданням макроекономіки і економічної політики держави. Основними напрямками державного регулювання економічного

 

зростання є сприяння структурній перебудові виробництва,зорієнтованій наприскорений розвиток галузей, які визначають науково-технічний прогрес;

 

проведення антициклічної стабілізаційної політики; забезпечення розвитку фундаментальної науки, забезпечення соціальних гарантій та соціального захисту та збереження природного середовища та невідтворювальних ресурсів.

 

В сучасних умовах у світі виникла необхідність розробки нової політики та стратегії економічного зростання, спрямованої на вирішення глобальних

 

проблеми сучасності, запобігання забрудненню навколишнього середовища,

 

забезпечення не тільки теперішнього, але й майбутнього суспільства ресурсами,

 

необхідними для задоволення його потреб. Світове співтовариство усвідомило необхідність переходу на принципи сталого розвитку.

 

Концепція сталого розвитку обґрунтована в ―Програму дій ―Порядок денний на ХХІ століття‖, яка була прийнята на Конференції ООН з навколишнього середовища й розвитку, що була проведена в Ріо-де-Жанейро у червні 1992 р.

 

Під сталим економічним розвитком розуміють такий розвиток, який забезпечуючи потреби нинішнього покоління, водночас не позбавляє майбутні покоління можливості задовольняти власні життєво необхідні потреби. В

 

економічно му аспекті сталий розвиток має забезпечити ефективність та стійкістьзростання. В соціальному аспекті сталий розвиток має спрямовуватись на вирішення проблеми надмірної диференціації доходів у суспільстві, збереження культурних цінностей тощо. В екологічному аспекті ця концепція передбачає збереження природних ресурсів і довкілля для майбутніх поколінь.

 

Перехід до сталого розвитку, необхідність якого вже усвідомили країни світу, є дуже важливим і для нашої країни. Справа в тому, що для реалізації його принципів в Україні є всі підстави. Це суттєво деградоване природне середовище,

 

високий рівень забруднення, які проявляються у нераціональному використанні земельних, лісових, водних, біологічних ресурсів, поводженні з відходами,

 

забруднені атмосфери, це також низький рівень життя населення та кризовий стан економіки.