Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Суспільно-політичні рухи. Ідеологія правителів Київської Русі.
Суспільно-політичне життя Київської Русі вирізнялося надзвичайною активністю суспільних рухів різних прошарків населення. В ньому брали участь представники аристократичного прошарку, духовенство, купецтво і, звісно, народні маси. Причинами народних рухів могло бути незадоволення діями князя, або його найближчого оточення; утиски населення з боку феодальної верхівки; прагнення окремих прошарків суспільства отримати ширший доступ до державного управління, а також вороже ставлення простого люду до феодальної експлуатації. Окремим чинником, що спричиняв суспільні рухи було питання релігії у Руській державі. Після хрещення її Володимиром Святославичем, цей рух став наймасовішим на доволі тривалий час. Прихильники язичництва не збиралися швидко здавати свої позиції і усіляко протидіяли поширенню нової релігії. Мирними виступи противників християнства були не завжди. Потужний центр – Новгород – приводили до покори збройним шляхом. Володимиру Великому довелося скерувати туди війська і «вогнем і мечем» тисяцького Путяти та посадника Добрині утихомирювати новгородських жителів. Зі зміцненням прошарку великого боярства посилювалось його прагнення до розширення його доступу до управління державою. В цьому русі боярство як засіб боротьби використовувало провокування народних мас проти неугодних князів. Завдяки таким виступам у другій половині ХІ – на початку ХІІІ ст. з боярською опозицією мусили рахуватися Київські князі періоду феодальної роздробленості. Також дуже великою активністю вирізнялися рухи боярських угруповань у боротьбі за ставлеників на князівській посаді. Такі виступи відбувались у 1146 – 1147 рр. коли кияни громили двори ворогуючих боярських угруповань. І у 1157 році, коли постання зі столиці перекинулося на усі землі Київщини. Але потужним суспільним рухом була боротьба звичайного населення проти соціальної несправедливості і утисків феодальної верхівки і князя. У більшості випадків ця боротьба виливалась у народні повстання. Одним з перших найбільш відомих народних повстань був виступ київського населення у 1068 р. проти політики князя Ізяслава Ярославича, який відмовився видати киянам зброю для захисту міста від половців. Виступ обуреного населення змусив Князя Київського залишити місто і тікати до Польщі, шукаючи там прихистку у польського короля Болеслава. Відбулася зміна князя – ним народ проголосив Всеслава Полоцького, якого Ізяслав тримав у тюрмі.
Іншим князем, який теж відчув на собі силу народного руху, став Святополк – син Ізяслава. Його дії по розширенню прав купців і лихварів в державі викликали у 1113 році незадоволення не лише пересічних громадян, що найбільше потерпали від грабіжницьких дій осіб, а й з боку феодальної верхівки, яка не бажала поступатися своїм впливом в державі. Виступ населення був спрямований проти князівської адміністрації, очолюваної воєводою Путятою. До виступу киян приєдналися і селяни. В більшості це були закупи і наймити. Вони вимагали зменшити свавілля великих землевласників. Наслідком повстання 1113 р. стала також зміна князя на Київському столі. Державу очолив Володимир Мономах, який був запрошений на князювання і зміг утихомирити київські низи. Народні вибухи і постійна загроза нових народних виступів примушувала князя і верхівку суспільства подекуди іти на поступки власному народу. Удосконалюється законодавство, обмежується свавілля феодалів і князівської адміністрації. Відбуваються зміни в ідеологічних позиціях, які регламентують відносини князя і суспільства Київської Русі. В цілому ідеологічні і суспільно-політичні засади Київської Русі формувалися паралельно з розвитком державотворчих процесів у країні. Ідеологічні принципи правителів були невід’ємно пов’язані з історичною ситуацією в періоди формування, розквіту і занепаду Київської держави. В період згуртування земель і племінних об’єднань в державу основними суспільно-політичними були ідеї про вмотивованість згуртування союзів племен навколо Києва. Висловлювалась ідея про договірні засади формування держави між автохтонними племенами і запрошеним князем. Перші правителі Олег, Ігор, Ольга та Святослав приєднуючи неслов’янські народи пояснювали свої дії необхідністю їх захисту від кочівників зі сходу та покращенням економічних зв’язків, а звідси покращення життя населення. Існує твердження, що свої Балканські походи князь Святослав пояснював болгарським корінням матері своєї Ольги, а звідси його право на приєднання до Русі Болгарського царства і перенесення столиці держави до Переяславця на Дунаї.
Ідеологічно-релігійне підґрунтя мала і поведінка княгині Ольги стосовно союзу древлян. Вона просто не могла залишити без покарання смерть свого чоловіка Ігоря у 945 р. За язичницькими віруваннями необхідно було здійснити кровну помсту кривдникам. Тому й зустрічаються відомості про криваві події сходження Ольги на регентство у стародавніх літописах. Другий період розвитку державності вивів ідеологію суспільства і правитклів на принципово новий рівень. Тут підіймаються набагато серйозніші проблеми походження спільної слов’янської держави та князівської влади. Завдяки літописцям, які були тісно пов’язані з князівською владою, висувається теза божественного походження монаршої влади. Народові доводили, що кращого вибору ніж монархія не існує на даний час, а влада зосереджена в руках однієї людини є найкращою запорукою сили і територіального об’єднання слов’ян. До тези про єдність слов’янського народу і обґрунтування монархічної форми правління з введенням християнства 988 р. додається суспільно-релігійний рух язичників, які не збиралися позбуватися своїх вірувань. Рух був настільки потужним, що в багатьох місцевостях доводилось застосовувати насильство і силоміць приводити народ до християнства та покори. Християнська ідеологія стала тим стрижнем, навколо якого ґрунтується ідея єдності держави та її духовного зміцнення. Запровадження християнства в його візантійському варіанті давав змогу Константинополю втручатися у справи нашої держави. Це викликало супротив з боку київських князів і місцевих представників церковної ієрархії. Перший слов’янський митрополит київський Іларіон у своїй праці «Слово про закон і благодать» висловився проти ідеї «богообраності» народів. Його думка полягала в тому що не лише іудейський народ є справжніми християнами лише тому, що першими прийшли до цієї віри. Руські прихильники цієї віри є нічим не гіршими лише тому що зробили це у Х столітті. Головна мета, яку переслідував Іларіон – позбутися зверхності Константинополя, обґрунтувати самостійність і незалежність держави, а також піднести Київську Русь на один щабель з християнськими державами того часу. Іларіон доводить, що християнська благодать однаково поширюється на всі країни, тому всі народи рівноправні і ніякий народ не повинен прагнути до панування над іншим. Такі ідеологічні засади є втіленням дійсних інтересів Київської держави, яка прагнула до незалежного політичного, релігійного та культурного життя. Висвітлюючи особистість Володимира Святославича (980 – 1015), Іларіон першим у давньоруській літературі створив образ ідеального князя. Митрополит обґрунтував ідею княжої влади і був суворим прихильником принципу прямого престолонаслідування. Але, з огляду на свій церковний сан, священик Іларіон, все ж таки, на перше місце висував «божественну мудрість», а все інше вже як похідні від неї. Іншим ідеологом і патріотом своєї держави був Нестор – літописець, автор «Повісті минулих літ». В його арсеналі були ідеологічні засади поєднання історії слов’ян із всесвітніми історичними процесами. Монах Нестор представляв наших предків законними нащадками людської цивілізації.
У «Повісті …» автор не лише висвітлює походження русів, а й визначає принципи мирного співіснування Київської Русі з іншими сусідніми державами. В цьому Нестор вбачав запоруку миру в середині самої держави. З введенням християнства пов’язане і пропагування гуманістичних ідей в творі Нестора-літописця, а також заохочення сучасників до розвитку культури, освіти та науки. Ще одним ідеологічним вектором «Повісті минулих літ» є ідея єдності руської землі. Ця теза вже стосується третього періоду в розвитку Київської Русі – періоду феодальної роздробленості. Засуджуючи чвари в слов’янській державі, автор покладається не на ідеал самодержавства, а на братерство і співробітництво між князями з родини Рюриковичів. Він закликає шанувати принципи феодальної монархії, підпорядкування молодших князів старшим, визнання Київського князя законним володарем держави і покори йому. У творі на високий рівень підноситься доля Київської землі і автор гнівно засуджував місцевих князів за непорозуміння і розбрат між ними, за першочерговість приватного над державним. Але Нестор не заперечував існування удільних князів, які і мали стати стримуючим фактором у безмежній владі Великого князя київського. Такі ж проблеми підіймалися і в подальшому Володимиром Мономахом у «Повчанні дітям» 1097 р. та творі невідомого автора від 1187 р. «Слові о полку Ігоревім». Обидві пам’ятки просякнуті болем за Батьківщину. Автори виступають за досягнення порозуміння у родині Рюриковичів, що пов’язується зі змінами у процедурі престолонаслідування. Чинником який міг би впливати на державотворчі процеси висувають князівські з’їзди. Саме через них планувалося вирішувати найгостріші питання в державі та князівській родині. Тим самим піднімалося питання правового врегулювання суспільних відносин. Саме ідеологічні засади приватної власності та узаконення феодальних відносин у суспільстві і покладені в основу «Руської правди» та інших правових документів Київської Русі. Ці законодавчі акти засвідчили вагомість людського життя і виводять на перший щабель у засобах покарань систему штрафів, а не кровної помсти. «Руська правда» регулювала також майнові відносини між людьми, стосунки між батьками й дітьми. Введені нею закони тривалий час регулювали суспільні відносини в Київській Русі і, як вважається, де в чому були гуманнішими, ніж сучасне законодавство.
|
|||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-21; просмотров: 224; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.220.137.164 (0.008 с.) |