Наведіть основні характеристики, які розкривають ціль господарської реформи 1965 р.

Початок реформуванню радянської економіки поклали рішен­ня березневого та вересневого (1965 р.) пленумів ЦК КПРС. Ре­форма (названа «косигінською» за ім'ям одного з її ініціаторів, голови Ради міністрів СРСР О. М. Косигіна) мала на меті вдоско­налити планування й економічне стимулювання і була спрямова­на на знаходження оптимального сполучення централізованого керівництва економікою й оперативно-господарської самостійно­сті підприємств, зміцнення й подальший розвиток господарсько­го розрахунку. Реформа охоплювала всі елементи господарського механізму: планування, організаційну структуру управління, еко­номічні стимули і господарський розрахунок. Передусім було вирішено ліквідувати раднаргос-пи та повернутися до галузевого принципу управління. Були зно­ву створені союзно-республіканські та союзні міністерства за га­лузями промисловості. На практиці це означало, що республіки втрачали контроль над більшістю підприємств. Господарська реформа поставила також питання переходу до повного госпрозрахунку, хоча здійснити його на практиці через цілу низку причин так і не вдалося. Відомо, що питання про зни­щення системи директивного планування тоді не стояло, навпа­ки, йшлося про його посилення. Але в ході реформи постало пи­тання про необхідність поєднання директивних методів плану­вання та економічних важелів, таких як ціна, прибуток, кредит, заробітна плата. При цьому основним питанням реформи зали­шалося зменшення кількості показників, які зводились «згори». Господарська реформа зачепила й сільське господарство. Від­повідно до рішень березневого (1965 р.) пленуму ЦК КПРС було прийнято низку заходів, спрямованих на виправлення становища в аграрному секторі. Насамперед було підвищено закупівельні ціни з таким розрахунком, щоб довести їх до рівня, при якому колгоспи та радгоспи не зазнавали б збитків при продажу продукції державі. Роздрібні ціни повинні були зберігатися на попередньому рівні, а різниця покриватися за рахунок державного бюджету.

Важливою причиною відставання сільського господарства був і його низький технічний рівень. Тому було різко збільшено дер­жавні асигнування на підвищення технічного рівня сільського го­сподарства, на виробництво сільськогосподарських машин.

 

Дайте порівняльну характеристику реформаторських заходів радянської влади періоду1966-1970 рр., 1985-1990 рр.

Рр.

В Україні за 1966—1970 рр. істотно (у 1,5 рази) зросли основні виробничі фонди та обсяги промисло­вого виробництва, а національний дохід зріс на 30%. Проте ці по­зитивні зрушення стосувалися переважно важкої індустрії, а ви­робництво предметів споживання і надалі істотно відставало. Дещо поліпшилась і ситуація в аграрному секторі, валова проду­кція якого зросла на 16,6%, але планові показники так і не були досягнуті. А з 70-х років темпи економічного зростання почина­ють знижуватися. Однією з найголовніших причин цього була амбітна політика керівництва СРСР, яка прагнула мати надпотужний військовий потенціал, що забезпечується військово-промисловим комплек­сом. Для його розвитку й утримання необхідні величезні матеріа­льні та фінансові ресурси, одержати які можна лише за рахунок інших галузей народного господарства та низької заробітної пла­ти працюючих, що, у свою чергу, забезпечувалося жорсткою ад­міністративною планово-розподільчою системою, суворим лімі­туванням матеріальних та фінансових ресурсів, а для отримання останніх перевага надавалася екстенсивним методам.

До середини 70-х років стали відчутними помилки радянсько­го керівництва у соціально-економічній політиці. У легкій, хар човій промисловості було зосереджено лише 10% основних ви­робничих фондів, економіка не орієнтувалася на задоволення першочергових потреб людини. Основну частину промислового потенціалу займала важка індустрія, що призвело до вичерпання природних ресурсів. До того ж у зв'язку з падінням народжува­ності число зайнятих у народному господарстві перестало збіль­шуватися, а отже, зник головний екстенсивний фактор зростання виробництва. Таким чином, темпи зростання промисловості по­чали падати зі скороченням екстенсивних факторів — виснажен­ням природних ресурсів і зменшенням народжуваності.

Рр.

Першим кроком до кардинальних змін у радянській економіці можна вважати квітневий (1985) пленум ЦК КПРС. на якому но­ве керівництво країни, очолюване М. С. Горбачовим. проголоси­ло курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни, який мав базуватися на прискоренні науково-технічного прогре­су, технічній реконструкції народного господарства на базі най­новіших досягнень науки та техніки. Проголошений курс не означав руйнування командно-адміністративної системи, а лише її «вдосконалення». Розвиток економіки, як і раніше, орієнтував­ся на затратний шлях, а тому принести будь-яких позитивних ре­зультатів був неспроможний. ласне ж економічна «перебудова» розпочалася у червні 1987 р., коли було прийнято «Закон про державне підприємство». Але на практиці цей закон, що надавав підприємствам право самостійно розпоряджатися своїми прибутками (використовувати їх для розширення виробництва або підвищення заробітної пла­ти), позитивних наслідків не дав. Для українських підприємств він навіть не створив відповідних умов для отримання достатньої самостійності, адже вони залишилися залежними від союзних ор­ганів, що і надалі розподіляли матеріальні ресурси, зокрема сиро­вину, матеріали, устаткування, обладнання. Водночас не було зроблено жодних кроків для структурної перебудови української промисловості: зберігаються звичні тен­денції щодо інвестиційної політики, кошти, які виділяються для республіки, повинні були спрямовуватися на будівництво нових промислових об'єктів традиційних для України галузей важкої індустрії, вкрай несприятливих для республіки з екологічного та ресурсного погляду (особливо якщо взяти до уваги надзвичайно складну екологічну ситуацію після Чорнобильської аварії та ви­черпання сировинних ресурсів), тоді як існуючий промисловий потенціал вимагав негайного оновлення (зношеність основних фондів підприємств в Україні у другій половині 80-х років досяг­ла 55—60%). До того ж близько 80% підприємств України не ви­робляли кінцевого продукту, а лише сировину або напівфабрика­ти для підприємств інших регіонів. У липні 1987 р. вперше було поставлене питання про радика­льну економічну реформу, головним завданням якої мав стати перехід від командно-адміністративної системи господарювання до нового господарського механізму, що базується на економіч­них методах та демократичних засадах управління і правового забезпечення «нетрадиційних» для радянської системи форм вла­сності — кооперативної, акціонерної, приватної, змішаної та з участю іноземного капіталу. Централізоване управління мав за­мінити економічний механізм ринкового типу. У 1990 р. уряд СРСР розробив програму переходу до ринко­вих відносин під жорстким державним контролем, але вона не отримала підтримки Верховної Ради СРСР. Не дістала підтримки і більш радикальна програма групи Шаталіна («500 днів»). Вреш­ті-решт Верховна Рада затвердила «Основні напрямки стабіліза­ції народного господарства та переходу до ринкової економіки», але ця програма не мала під собою твердого грунту і не могла да­ти позитивних результатів. Унаслідок всього цього криза радян­ської економіки поглиблюється. Непослідовна, безсистемна пе­ребудова призвела до невідворотного розвалу радянської еконо­міки і розпаду СРСР.