Особливості кріпацтва в Російські імперії , основні положення селянської реформи 1861 року.

19 лютого 1861 р. Олександр II підписав «Положення щодо селян, які вийшли з кріпосної залежності». селяни отримали особисту свободу, певні громадянські права, але за поміщиками зберігало­ся право власності на землю, у тому числі й на ту, яка перебувала в користуванні селян. Селяни зберігали право на користування земельними наділами із збереженням повинностей до повного викупу землі у поміщиків. Певні категорії селян, серед яких були дворові та місячники, польових наділів не отримали зовсім. Наді­лення селян землею відбувалося відповідно до певних правил, які різнилися для окремих регіонів і передбачали значне скорочення селянських наділів залежно від якості землі. Тимчасовозобов'язаний стан зберігався до повної сплати се­лянами 20% викупної суми І означав, що селяни повинні були нести всі повинності, у тому числі й панщину, яка оо.межувалася 40-ка чоловічими та 30-ма жіночими днями на рік. Цей період тривав упродовж 20 років, і лише у 1881 р. було прийнято рішен­ня про завершення викупу в обов'язковому порядку й припинен­ня тимчасовозобов'язанного стану. Реформа 1861 р. означала, ода епоха феодалізму в Російській імперії, а отже й в Україні, закінчувалася, хоча його пережитки ще тривалий час залишалися реальністю господарського життя країни. Це проявлялося насамперед у збереженні величезних по­міщицьких володінь та обезземеленні більшості селянства, час­тина якого зовсім не отримала землі. Фактично це була експроп­ріація землі в селян у процесі їх звільнення. Тривалий час селяни залишалися затиснутими відробітками та повиннностями. викуп­ними платежами, залишаючись при цьому неповноправним ста­ном, разом з тим скасування кріпацтва стало прогресивним кро­ком, сприяючи розвиткові нових економічних відносин не лише на селі, а й в усьому народному господарстві.

Протиріччя розвитку аграрного сектору Придніпровської України на рубежі 19-20 ст.

Столипінська аграрна реформа і спроби її реалізаціїї в Україні.

Столипінська реформа передбачала, передусім руйнування гро­мади, в якій сам Столипін вбачав головний гальмуючий чинник у процесі розвитку прод\ ктивних сил сільського господарства.

Масова участь селян у революції 1905 — 1907 рр.. фактично примусила переглянути підходи до вирішення аграрного питання та поступитися громадою.

Початком реформи вважається опублікування указу від 9 лис­топада 1906 р. «Про доповнення деяких положень чинного зако­ну стосовно селянського землеволодіння та землекористування». Сутність його полягала у скасуванні закону 1893 р. про непору­шність громади. Усі громади поділялися на дві категорії: ті, де переділів землі не було протягом останніх 24-х років, і ті. де пе­реділи громадських земель мали місце. Селяни першої категорії громад відразу проголошувалися власниками землі, незалежно від їх бажання. Для другої категорії громад необхідна була згода 1/3 селянських дворів, після чого громада ліквідовувалася, а до­мовласники ставали особистими власниками землі, що скасову­вало особисто-подвірну власність (поширену на більшій частині України), а наділ переходив в особисту власність домовласника. У травні 1911 р, було видано «Положення про землеустрій», за яким створювалися відрубні та хутірські господарства шляхом ліквідації черезсмужжя. За зго­дою 1/5 домовласників можна було взяти землю однією ділян­кою. Якщо садиба селянина при цьому залишалася в селі, то така ділянка називалася відрубом, а якщо селянин переносив на свій наділ і садибу — хутором. Особливе значення в Столипінській аграрній реформі мала переселенська політика. З метою скорочення соціального напру­ження та аграрного перенаселення уряд сприяв переселенню за Урал близько 3 мли осіб, з яких більше 1 мли — з України.