Фактори, що впливають на обсяги запасів у збуті

Фактори першого порядку	Фактори другого порядку	Фактори третього порядку
1. Обсяг та коливання попиту за одиницю часу	1. Тип виробництва. 2. Масштаби виробництва	1. Нееластичність попи­ту на сільськогоспо­дарську продукцію. 2. Попит на продукцію галузі є незмінним
2. Номенклатура кінцевої продукції	1. Ступінь спеціалі­зації та кооперування. 2. Уніфікація матеріальних ресурсів	1. Структура сільсько­господарських угідь. 2. Природно-кліматичні умови

Джерело: розроблено з урахуванням [105].

Згідно даних табл. 1.13, фактори, що впливають на обсяги запасів у збуті, поділяються на фактори першого порядку (властиві підприємствам будь-якої галузі економіки), фактори другого порядку (конкретизують зміст попередніх і також властиві підприємствам будь-якої галузі економіки) та фактори третього порядку (пояснюють зміст факторів першого та дру­гого порядку, враховуючи специфічні особливості виробничих процесів у сільському господарстві). Урахування факторів, що впливають на запаси у збуті, дозволяє визначитися з номенкла­турою та розміром запасів для максимального задоволення інтересів споживачів та реалізації місії підприємства.

У сільськогосподарських підприємствах поєднуються різні запаси. У процесі виробництва сільськогосподарської продукції виробничі запаси поділяють за походженням на запаси сільсько­господарського походження та запаси промислового походжен­ня [4]. Класифікація виробничих запасів за походженням дозво­ляє визначити дії природних чинників як на зазначені запаси так і на їх співвідношення.

Природні чинники, що здійснюють вплив на управління запасами, за характером участі у виробництві можна поділити, як пропонує В. І. Мацибора, на природні ресурси та природні умови [96].

До природних ресурсів, які здійснюють вплив на запаси сільськогосподарських підприємств, слід віднести землю та живі організми. Земля в даній галузі – основний фактор вироб­ництва, основний предмет праці [4; 96]. Здійснювати управління запасами в сільськогосподарських підприємствах, на наш пог­ляд, складніше ніж в підприємствах інших галузей економіки, що пов’язано з природними факторами, які важко передбачити та на які складно впливати.

Зростання виробництва, його ефективність залежить не від збільшення запасів на виробничій стадії, а від якості земельних ділянок, їх родючості, тому за однакових затрат на посадковий матеріал, однакових рішень щодо запасів на різних ділянках може бути неоднаковий вихід готової продукції. Отже, рівень віддачі вкладених у запаси кошти залежить від якості та родючості земельної ділянки. Врахування даного фактора у виробничому процесі вимагає для збереження родючості здійс­нювати чергування вирощування культур на певній ділянці, що призводить до постійних змін у політиці управління запасами, пов’язаній зі зміною асортиментних позицій запасів на певній території. Значну роль у логістиці запасів сільськогосподар­ських підприємств відіграє наближеність земельних ділянок до складських приміщень, до постачальників та ринків збуту про­дукції. Слід сказати, що властивості ґрунту ускладнюють рух транспорту; це, у свою чергу, призводить до більших втрат пального та вимагає реакції системи управління запасами [4; 14; 96].

Предметом праці є живі організми. Cистема управління запа­сами залежить від видів тварин і сортів рослин, котрі розви­ваються за певними біологічними законами, що не мають точності прогнозування. Виробництво рослинницької та тварин­ницької продукції визначається складними технологічними про­цесами й їх взаємодією з конкретним природним середовищем. Отже, система управління запасами, не залежно від обраних на підприємстві методів, змушена працювати в умовах стохас­тичності. Інформацію про період росту, розвитку та кінцевий термін виробництва, про приблизний термін перебування коштів у виробничих запасах надають технологічні карти, які стають одним з основних інформаційних документів у ході прийняття рішень щодо запасів. Біологічні особливості пред­метів праці (які потребують довготривалого виробничого про­цесу, що протікає в двох суміжних роках і не може створю­ватися рівномірно протягом року) призводять до створення страхових та сезонних запасів та впливають на фондоємність галузі [4; 14; 96].

За традиційної політики управління запасами довготривалий виробничий процес та нерівномірність надходження запасів змушує фахівців вишукувати додаткові кошти і спрямовувати політику управління запасами на зменшення останніх, що є надзвичайно складним для підприємств даного сектору.

За системи управління запасами, побудованої на основі теорії обмежень (яка ґрунтується на визначенні обмежуючих факторів, в умовах яких здійснюється виробництво та ефективного управ­ління даними обмеженнями з метою прискорення швидкості обертання запасів та мінімізації операційних витрат, пов’язаних із запасами [69]), внутрішніми жорсткими обмеженнями може бути визнано: довготривалість виробничого процесу, витрати на одиницю продукції, пов’язані з утриманням запасів. Згідно даної теорії, співставлення всіх обмежуючих факторів (як зов­нішніх, так і внутрішніх) спричинить відмову від виробництва деякої продукції, яка може бути визначена як неоптимальна.

Запаси потребують різних підходів ще й тому, що природні властивості засобів праці призводять до створення різних матеріалопотоків, які відрізняються за строками перебування у виробничому процесі, фізико-хімічним властивостям, умовами зберігання навіть в одній галузі, та можуть використовуватись як кінцевий продукт чи знову включатись у процес виробництва як сировина [4; 27; 96]. Знання природних особливостей продукції, процесів, які відбуваються в ній, допомагає створити правильну організацію зберігання продукції, що має важливий вплив на якість та кількість запасів, допомагає звести природні втрати до мінімуму, поліпшити посівні та харчові якості.

Властивості виробничих і товарних запасів, пов’язані з мож­ливим терміном зберігання, протягом якого запаси не втрачають своїх природних властивостей, важливі у ході прийняття управ­лінських рішень під час просування по логістичному ланцюгу. Традиційні системи управління запасами пропонують у даному випадку застосовувати АВС-аналіз, розподіляючи діяль­ність з контролю та управління згідно тривалості зберігання [27]. Управління запасами на основі теорії обмежень пропонує швидке псування запасів визнати обмежуючим фактором, а виробництво продукції, що швидко псується, (враховуючи й інші обмеження) може бути визначене як неефективне. Якщо ж інші обмеження будуть на користь даного виду продукції, то виробництво продовжиться [69].

Система управління запасами повинна враховувати біологіч­ні властивості матеріальних ресурсів, що важливо під час транс­портування запасів сировини та товарної продукції, оскільки тривале транспортування може призвести до втрат продукції.

Крім природних ресурсів, на управління запасами впливають природні умови. Сільськогосподарське виробництво роззосере­джено в просторі, на великій території, часом з різними при­родно-кліматичними умовами, що впливає на спеціалізацію ви­робництва, призводить до створення широкого асортименту запасів [4; 14; 96]. Погодно-кліматичні умови по-різному впли­вають на терміни виконання польових робіт, дозрівання культур (навіть для одного поля) позначаються на наявності врожайних та неврожайних років, що спричиняє невизначеність інформації, складність збалансування виробничих потужностей, створює перешкоди для визначення розміру замовлень, кількості стра­хових і сезонних запасів. Непередбачувані події, пов’язані з неврожаєм, спричиненим посухою, надмірною кількістю опадів, градом, повінню тощо, призводять до ризику нестачі страхових та сезонних запасів [96].

Оскільки виробництво роззосереджено в просторі, управлін­ня запасами ускладнюється поєднанням різних культур та порід тварин. Широкий ареал діяльності, віддаленість від пунктів постачання ресурсів, прийому та переробки сільськогоспо­дарської продукції спричиняє великі витрати перевезення та створення значних запасів ресурсів пального [4; 14; 96].

Неспівпадання періоду виробництва з робочим періодом призводить до сезонного характеру виробництва. Сезонність визначається нерівномірністю надходження запасів протягом року та завантаженням складських площ [14; 96]. Система управління запасами не може не враховувати даний фактор та має розробляти заходи для пом’якшення сезонності, йти на створення страхових та сезонних запасів, що призводить до зростання витрат на утримання запасів.

Хоча попит на продукцію є постійним, застосування такої методики в управлінні запасами сільськогосподарського похо­дження, як система «точно вчасно», є складним, оскільки дана методика не враховує сезонність та пов’язані з нею стислі агро­технічні строки, роботу в умовах повного завантаження потуж­ностей. Загального економічного ефекту досягти важко, тому що виробництво дрібними партіями розцінюється як недоотри­мання прибутків внаслідок втрати робочого часу, постачання дрібними партіями, в умовах аграрного виробництва, перекладає тягар утримання запасів з одних підприємств на інші [79].

Сезонність змушує підприємства розширювати асортимент продукції, яка має різні робочі періоди, щоб протягом року ефективніше використовувати засоби виробництва та робочу силу [14]. Однак розширення виробництва продукції, що має різні робочі періоди, призводить до розширення асортименту за­пасів різного походження. Як наслідок, виникають ускладнення під час зберігання: нестача складських приміщень, інколи не­можливість зберігання на складі певної продукції з іншими ви­дами продукції. При системі управління запасами на основі тео­рії обмежень внутрішніми обмеженнями можуть бути витрати робочого часу на виготовлення продукції, тривалість робочого періоду тощо. Однак, згідно аналізу всіх обмежень, дана систе­ма може втручатись у рішення щодо виробництва певних това­рів, тим самим впливаючи на звуження асортименту запасів [69].

Для сільськогосподарського виробництва характерним є поєднання декількох галузей та підгалузей, що веде до розши­рення асортиментних позицій з різними фізичними властивос­тями та відмінним попитом [14; 27].

За управління багатономенклатурними запасами продукція відрізняється не лише за біологічними показниками, а й за гро­шовими вкладеннями, величиною прибутків, характером попи-ту. Традиційні системи управління пропонують використовува­ти методи АВС- та XYZ-аналіз, що допомагає розподілити діяльність із контрою та управління згідно важливості предметів збереження та характеру споживання [27]. Широкий асортимент продукції є ще однією причиною, яка ускладнює використання для цілей управління системи «точно вчасно», оскільки дана система розрахована на звужене коло асортиментних позицій [79]. Управління запасами на основі теорії обмежень може втру­чатися в розширення або звуження асортиментних позицій запасів шляхом встановлення обмежуючих факторів [69].

У сільському господарстві, зокрема в рослинництві, відбу­вається переміщення засобів праці – сільськогосподарської техніки. Предмети праці (рослини) не здійснюють переміщення під час виробничого процесу аж до виходу готової продукції, що впливає на збільшення запасів промислового походження в робочий період та є відмінною рисою управління запасами в АПК [14]. Техніка в сільському господарстві використовується безпосередньо на землі, що не має асфальтного покриття. Як наслідок – зростання витрат пального та збільшення запасів про-мислового походження в робочий період. Суттєвого зниження витрат запасів промислового походження досягти майже немож­ливо, однак їх можна скоротити, використовуючи систему «точно вчасно» та управління запасами на базі теорії обмежень [69; 79].

Обмежуючим фактором (за системою на базі теорії обме­жень) у даному випадку можуть бути витрати пального на 1 га. Згідно аналізу обмежень, приймаються рішення щодо доціль­ності виробництва кожного виду продукції. За традиційної сис­теми значні розміри запасів промислового походження можуть бути розцінені як вдала інвестиція (за умови, якщо вигоди отримання прибутків більші, ніж витрати на утримання запасів).

Вдале поєднання галузей дозволяє використовувати кінцеву продукцію галузі рослинництва як сировину для галузі тварин­ництва, тобто виробничі запаси можуть не здійснювати повний цикл обертання, що знизить швидкість обертання запасів, але, можливо, надасть додаткові вигоди від скорочення витрат на замовлення сировини у постачальників [14; 27; 96].

Отже, аналіз теоретичних основ логістичного управління запасами засвідчив певну відмінність поглядів вчених на зміст понять «запаси», «управління запасами», «логістика запасів», «логістичне управління запасами». Відрізняються також погля­ди вчених на роль запасів у логістичній системі та на системи управління запасами. Згідно логістичних підходів запаси розгля­даються із урахуванням синергічного ефекту та інтегрованих підходів до управління, а тому у процесі створення системи управління запасами має враховуватись як статичний, так і динамічний стан матеріального потоку на протязі логістичного ланцюга.

Особливості управління запасами в сільськогосподарських підприємствах, перш за все, пов’язані з природними чинниками, тому в ході логістичного управління запасами в аграрних підприємствах необхідно враховувати дані особливості, що дозволить скоротити необґрунтований розмір запасів, знизити фондоємність підприємств даної галузі шляхом створення ефективних систем управління останніми.

1.2. Методичні засади формування
ефективності логістичного управління
запасами та його оцінки

Особливості виробничих процесів у рослинництві та тварин­ництві змушують сільськогосподарські підприємства створюва­ти значні обсяги страхових та сезонних запасів. Запаси в струк­турі оборотних коштів займають значну частку, будучи найдо­рожчим оборотним активом, тому їх важливо ефективно вико­ристовувати, застосовуючи логістичні підходи.

Разом із тим, допоки що недостатньо приділяється уваги визначенню чинників, що впливають на ефективність управ­ління запасами. Зокрема не береться до уваги специфіка управ­ління запасами в сільськогосподарських підприємствах, чим й обумовлюється необхідність більш детального дослідження означеного питання.

Ефективність логістики – ступінь досяжності поставлених цілей логістизації об’єкту [93]. Як зазначають Л. Б. Міротін та И. Е. Ташбаєв, «ефективність логістичної системи – співвідно­шення між визначеними (цільовими) показниками результатив­ності функціонування системи та фактично реалізованими [100]».

Визначати ефективність як досяжність цілей за мінімізації витрат пропонують М. П. Гордон Л. Б. Карнаухов [32]. Для оцінки ефективності функціонування матеріального потоку В. Я. Омельченко рекомендує аналізувати не співвідношення «ефективність – витрати», а «фактична ефективність – потен­ційно можлива ефективність» [112].

Перспективним напрямом досягнення ефективності логістич­ного управління запасами, з нашого погляду, є зв’язок концепції логістичного управління запасами та процесного підходу. Так, К. Ісікава вперше запропонував розглядати діяльність підпри­ємств як «систему взаємопов’язаних процесів, а не як функ­ціональну структуру [185]». Відомо, що «процес – розвиток певного явища, послідовна зміна стадій, етапів, ступенів, якісно нових форм та інше [56]».

Застосування схеми «риб’яча кістка» (яку запропонував К. Ісікава) як інструмента визначення причин, що впливають на досягнення поставленої мети [20], надає можливість створити систему чинників, які визначають ефективність логістичного управління запасами. Обґрунтовані нами чинники ефективності логістики запасів мають слугувати своєрідним компасом для прийняття рішень щодо управління запасами на шляху досяг­нення поставленої мети (рис. 1.4).

Метою логістичного управління запасами, на нашу думку, є досягнення високої економічної ефективності логістики запасів, що передбачає знаходження компромісу між зменшенням вит­рат, пов’язаних із запасами, задоволенням потреб споживачів сільськогосподарської продукції та забезпеченням потреб виробничого процесу.

Найважливішими чинниками ефективності логістики запасів, тобто так званими «великими кістками», на наш погляд, є:

- мінімізація витрат, пов’язаних із запасами;

- максимізація задоволення потреб споживачів сільсько­господарської продукції;

- забезпечення необхідними запасами виробничих потреб сільськогосподарського підприємства.

Великі кістки – це головні чинники, що впливають на пос­тавлену мету логістики запасів. Вони залежать від середніх та малих кісток. Так, велика кістка − «мінімізація витрат, пов’я­заних із запасами» − залежить від семи середніх кісток: «вит­рати на замовлення», «витрати на придбання запасів», «транс­портні витрати», «оборотність запасів», «витрати на управлін­ня запасами», «витрати на утримання запасів», «витрати через недостатні обсяги запасів».

Рис. 1.4. Чинники ефективності логістики запасів у сільськогосподарських підприємствах

Джерело: власна розробка.

Середня кістка «витрати на замовлення» формується нас­тупними витратами (малими кістками):

1) «витрати на одне замовлення» – це витрати на ведення документації, на вибір та оцінку постачальників, на перего­вори з ними, на контроль за дотриманням умов договору про постачання тощо. Ці витрати, зазвичай, є фіксованою вели­чиною, оскільки в більшості випадків не надто чутливі до обсягу замовлення [79];

2) «кількість замовлень» − це кількість замовлень, зробле­них за період, що аналізується (як правило, за рік). Вони вп­ливають на розмір витрат на замовлення − чим більша кіль­кість замовлень, тим вищі витрати на замовлення [79].

Середня кістка «витрати на придбання запасів» залежить від таких малих кісток:

1) «вартість придбання», що залежить від ціни на сиро­вину, матеріали, які закуповуються під час здійснення заку­півлі, та розміру замовлення [110];

2) «кількість замовлень» − це кількість замовлень, зроб­лених за досліджуваний період, що прямопропорційно впли­ває на витрати придбання сировини, матеріалів [79; 110].

Середня кістка «витрати на утримання запасів» форму­ється під впливом наступних чинників (малих кісток):

1) «складські витрати» – це витрати на розміщення на складі матеріальних ресурсів, їх переміщення в складські при­міщення, витрати на вантажно-розвантажувальні операції, на опалення, освітлення, вентиляцію складів, орендну плату (як­що склад орендується), витрати, пов’язані з потребами в особливих умовах зберігання, амортизаційні витрати тощо [79; 110];

2) «втрати капіталу» – зазвичай розцінюються як втрачені можливості підприємств, адже власники могли вкласти гро­шові кошти, які знаходяться в запасах, в інвестиції, вироб­ництво, покласти на депозитний рахунок тощо [79; 110];

3) «витрати на обслуговування запасів» – це витрати на страхування запасів та на податкові відрахування, що зале­жать від розміру та вартості запасів [79];

4) «витрати ризику запасів» – це витрати, пов’язані з мож­ливістю знецінення товарів за умов утримання їх у запасах внаслідок морального та фізичного старіння, псування, зни­ження якості, уцінки, природних втратах, крадіжці тощо [79]. Зазначений ризик для сільськогосподарських підприємств становить суттєву загрозу, оскільки біологічні особливості продукції рослинництва і тваринництва призводять до при­родних втрат у масі та якості. Сільськогосподарська продукція внаслідок неналежних умов зберігання, має здатність до псування, зниження якості. Деякі види продукції (фрукти, ягоди, молочна продукція) мають більші ризики втрат, ніж інші, що пов’язано з коротким терміном зберігання даної продукції.

Середня кістка «транспортні витрати» залежить від таких малих кісток:

1) «витрати на утримання транспортних засобів» – це витрати на їх технічне обслуговування, поточний ремонт, вар­тість вантажно-розвантажувальних робіт, витрати на паливо, мастильні матеріали тощо. Дані витрати враховуються в транспортних тарифах [79; 134];

2) «витрати на обслуговування запасів у дорозі» – це вит­рати на страхування від втрат замовлення, його пошкоджен­ня. Вони також враховуються в транспортних тарифах [79; 134];

3) «витрати на внутрішньовиробниче переміщення запа­сів» – це витрати, пов’язані з переміщенням запасів сировини, матеріалів для виробництва готової продукції логістичним ланцюгом [79; 110; 134; 164]. Оскільки діяльність сільсько­господарських підприємств роззосереджена в просторі і по логістичному ланцюгу в сільськогосподарських підприєм­ствах, зокрема в рослинництві, переміщуються не предмети праці, а засоби праці. Це спричиняє значні витрати на транс­портні перевезення під час здійснення виробничого процесу та витрати на вантажно-розвантажувальні операції, що здійснюються на полі, чим й обумовлюється виділення даних витрат [14].

Середня кістка «витрати через недостатні обсяги запасів» включає витрати, що належать до вірогідних витрат, облік яких підприємствами не здійснюється. Однак можливість да­них втрат суттєво впливає на формування стратегії управлін­ня запасами та подальші управлінські рішення [16; 79; 134]. Ця кістка формується за допомогою таких малих кісток:

1) «втрати продажу». Виникають внаслідок закінчення запа­сів із наступних причин:

а) запізнення замовлення. Прикладом може бути затримка в період посадки насіння овочів (затримка посадки в даному випадку призведе до затримки дозрівання овочів, що розцінюється як втрачений продаж, особливо для ранніх сортів, де термін дозрівання впливає на ціну овочів);

б) наявності (відсутності) продуктів-замінників (суб­ститутів) для виробництва кінцевої продукції. Так, наприклад, у щоденному раціоні співвідношення кор­мів для великої рогатої худоби може бути різним, однак загалом тваринам потрібно вживати переважно грубі, соковиті та зелені корми. Наприклад, відсутній грубий корм (сіно) можна замінити іншим грубим кормом – сухими стеблами кукурудзи тощо;

в) наявності та розміру страхових запасів на підприємстві. Чим вищий рівень страхового запасу, тим менший ризик втрат прибутку через нестачу запасів
[16; 79];

2) «витрати, пов’язані з зупинкою та простоями вироб­ництва». Так, наприклад, запізнення надходження насіння для вирощування пшениці озимої може призвести до значних збитків, оскільки не витримуються агротехнічні строки для її сівби: запізнення надходження замовлення в даному випадку може призвести до зупинки виробничого процесу. Однак, якщо підприємство має страхові або сезонні запаси насіння, то даних простоїв можна уникнути;

3) «втрата репутації». Дана втрата може призвести до того, що постійні клієнти – споживачі сільськогосподарської про­дукції даного підприємства − можуть відмовитися від співро­бітництва. Підприємство буде змушене шукати нові ринки збуту своєї продукції, що призведе до значних втрат прибут­ків. Так, якщо підприємство займається вирощуванням фрук­тів, ягід, виробляє молоко, що має короткий термін збері­гання, втрата репутації може викликати ще більші втрати прибутків, оскільки дана продукція потребує реалізації в короткий термін.

Середня кістка «витрати на управління запасами» залежить від трьох малих кісток:

1) «витрати на заробітну плату персоналу» – це витрати на заробітну плату менеджерам, працівникам складів тощо [59; 134];

2) «витрати на комп’ютеризацію логістики» [59]. На вит­рати, пов’язані з комп’ютеризацією логістики, суттєво впли­ває обрана підприємством стратегія управління запасами. Так, наприклад, застосування в цілях управління запасами систем штовхаючого типу (особливо систем MRP – ІІ, ERP) потребує значного програмного забезпечення, що має високу вартість і потребує значних витрат на комп’ютерне оснащення [134];

3) «витрати на навчання персоналу» – це витрати на навчання та підвищення кваліфікації працівників [134].

Середня кістка «оборотність запасів» залежить від таких малих кісток:

1) «наявність неліквідних запасів» – уповільнює обертання запасів [25];

2) «характер зв’язків із постачальниками». Ступінь налаго­дження зв’язків впливає на рішення підприємств щодо розміру замовлення, а, отже, – й швидкості обертання запасів [134];

3) «особливості виробничого процесу в сільському господарстві», серед яких:

а) сезонний характер виробничого процесу, що зумовлює уповільнення обертання запасів та призводить до збіль­шення витрат на утримання запасів, які в сільсько­господарських підприємствах є значними;

б) погодно-кліматичні умови, що можуть як прискорю­вати виробничий процес, так і уповільнювати його;

в) біологічні особливості росту та розвитку предметів праці – живих організмів, зокрема рослин та тварин тощо;

г) частина сировини (насіння, посадковий матеріал, кор­ми, молодняк тварин тощо) для виробництва продукції виготовляється в сільськогосподарських підприємствах самостійно, що збільшує тривалість одного обороту запасів;

4) «система управління матеріальними потоками та запаса­ми», що діє на підприємстві. Швидкість обертання запасів зале­жить від обраної на підприємстві системи управління запасами. Так, якщо підприємство у ході управління запасами викорис­товує штовхаючі системи, запас відновлюється повільніше, ніж за використання системи «точно вчасно» та системи на базі теорії обмежень. Регулювати оборотність запасів у сільсько-господарських підприємствах за допомогою системи «точно вчасно» можна лише для звуженого кола запасів, викорис­товуючи дану систему лише у постачанні сировини [134]. Можливо скоротити оборотність запасів по всьому логістич-ному ланцюгу в сільськогосподарських підприємствах за допомогою системи на базі теорії обмежень, встановлюючи обмеження на довготривалість виробничого процесу, однак в даному випадку від виробництва деяких видів продукції слід буде відмовитися [69].

Велика кістка «максимізація задоволення потреб спожива­чів» сільськогосподарської продукції розкладається на три середні кістки: «надання додаткових послуг», «якість продук­ції», «швидкість виконання замовлень».

Середня кістка «надання додаткових послуг» залежить від двох малих кісток:

1) «освоєння нової продукції», що призводить до збіль­шення асортименту запасів та збільшення витрат на запаси: це може бути, наприклад, за вирощування овочів господар­ствами із зерновим напрямом; розведення великої рогатої худоби тими господарствами, що займалися розведенням свиней та птиці тощо [59];

2) «рівень задоволення вимог покупців», який залежить від обсягів запасів підприємства. Так, більшість сільськогос­подарських підприємств, на нашу думку, здатні задовольнити вимоги споживачів продукції рослинництва та тваринництва, оскільки мають страхові та сезонні запаси, але лише в межах асортиментних позицій продукції, що знаходиться в запасах [59].

Середня кістка «якість логістики запасів» розкладається на наступні малі кістки:

1) «кількість повернених замовлень», яка впливає на збіль­шення розміру товарних запасів підприємства, що призводить до зростання витрат на утримання запасів на складі та зниження показника оборотності товарних запасів сільсько­господарських підприємств [59]. Слід сказати, що окремі запаси товарної продукції сільського господарства (фрукти, ягоди, молочна продукція тощо) мають короткий термін зберігання; повернення такої продукції може призводити до значних фінансових втрат для сільськогосподарського підприємства;

2) «частота пошкоджень продукції», що знаходиться в запасах [59] – це періодичність, з якою здійснюються пошко­дження овочів, фруктів, зерна, продукції тваринництва тощо. На частоту пошкоджень продукції сільського господарства, що знаходиться в запасах, передусім, впливає створення для даної продукції належних умов зберігання: освітлення, темпе­ратурний режим, вентиляція тощо. Якщо продукція, що знаходиться в запасах, часто пошкоджується, то це, по-перше, може призвести до нестачі продукції для споживачів, зокрема переробних підприємств та населення, і, по-друге, викликати втрати прибутку для сільськогосподарського підприємства;

3) «кількість пошкодженої продукції», що знаходиться в запасах [59] залежить від якості та умов зберігання запасів (кормів, насіннєвого зерна тощо). Біологічні особливості то­варної продукції сільськогосподарських підприємств, що зна­ходиться в запасах, призводять до втрат у масі та якості, внаслідок чого втрачається значна частина врожаю. Однак правильна організація зберігання товарної продукції дає змогу звести біологічні та фізичні втрати до мінімуму. За правильного зберігання продукції рослинництва відбуваються процеси її дозрівання. Разом із тим, неправильна організація зберігання призводить до значних втрат врожаю та зниження якості зібраної продукції. Отже, частота та кількість пошко­дженої продукції в сільськогосподарських підприємствах, передусім, залежить від умов зберігання.

Середня кістка «швидкість виконання замовлень» зале­жить від таких малих кісток:

1) «готовність до постачання» – це питома вага виконаних підприємством замовлень споживачів в їх загальній кількості за наявного на сільськогосподарському підприємстві рівня запасів [29; 59; 73; 103]. Оскільки сільськогосподарські підприємства створюють страхові й сезонні запаси, то вони здатні реагувати на невизначеність попиту на аграрних ринках та можуть задо­вольняти замовлення споживачів у більшій мірі, ніж підпри­ємства, у яких відсутні страхові та сезонні запаси;

2) «гнучкість логістичних операцій» – це питома вага задоволених звернень споживачів сільськогосподарської про­дукції про зміну раніше зроблених замовлень в їх загальній кількості [59; 73; 103; 138]. На гнучкість логістичних опера­цій впливають обсяги та асортимент сільськогосподарської продукції, що зберігається в запасах;

3) «час, необхідний для реакції на зміну попиту». Збіль­шення попиту суттєво впливає на уповільнення швидкості ви­конання замовлень [59]. Однак сільськогосподарські підпри­ємства, що мають страхові та сезонні запаси, можуть задо­вольнити збільшений попит значно більше, ніж інші підпри­ємства;

4) «рівень виконання виробничих планів», який показує, на скільки фактичний план відповідає визначеній меті [104]. Рівень виконання планів у сільському господарстві залежить від темпів розвитку підприємства, раціонального поєднання галузей та підгалузей, особливостей виробничого процесу в сільському господарстві, зокрема: чергування врожайних та неврожайних років, продуктивності худоби та урожайності рослинницької продукції, якості та родючості ґрунтів, погодно-кліматичних умов, умов зберігання товарної продукції, кормів, насіння; наявності необхідної техніки для виконання виробничої програми тощо.

Велика кістка «забезпечення запасами виробничих потреб сільськогосподарського підприємства» залежить від двох се­редніх кісток: організація постачання матеріально-технічних ресурсів та природні фактори.

Середня кістка «організація постачання матеріально-тех­нічних ресурсів», у свою чергу, складається з трьох малих кісток:

1) «надійність постачальників», що залежить від рівня налагодженості зв’язків із постачальниками та умов контракту на постачання продукції [59];

2) «рівень кваліфікації кадрів», які здійснюють управління матеріальними потоками та запасами [59];

3) «комп’ютеризація логістики», що допомагає здійсню­вати управління матеріальними потоками та запасами.

Середня кістка «природні фактори» поділяється на дві малі кістки:

1) «природні ресурси». Це, зокрема:

а) земля. Якість та родючість ґрунтів впливають на розмір замовлення ресурсів для виробництва кінцевої продукції та обсяги готової продукції;

б) живі організми – біологічні особливості росту та роз­витку сировини (рослинного та тваринного похо­дження), що постачається для створення товарної продукції;

2) «природні умови» − сезонний характер виробничого процесу, розосередженість виробничого процесу в просторі, поєднання декількох галузей та підгалузей, що розширює асортиментні позиції запасів, які мають різні робочі періоди й вимагають різних умов і термінів зберігання; взаємодо­повнення галузей.

Управління запасами за допомогою даної схеми доцільно починати з малих кісток, поступово досягаючи великих, і, в кінцевому підсумку, – поставленої мети – ефективності логіс­тики запасів. На шляху досягнення ефективності логістики запасів варто враховувати всі причинно-наслідкові зв’язки, адже ігнорування найнижчого рівня (малих кісток) може стати перешкодою в досягненні поставленої мети [20].

Викладене вище дозволяє дійти висновку: основними чин­никами, що впливають на ефективність логістики запасів в сільськогосподарських підприємствах, є «мінімізація витрат, пов’язаних із запасами», «максимізація задоволення потреб спо­живачів сільськогосподарської продукції» та «забезпечення за­пасами виробничих потреб сільськогосподарського підпри­ємства».

Для об’єктивної оцінки споживання запасів, контролю ве­личини затрат на їх замовлення, придбання, зберігання тощо, прийняття рішень про зменшення (збільшення) величини запасів, розміру замовлення та пошуку шляхів оптимального використання запасів необхідно володіти інформацією про ефективність логістики запасів.

На наш погляд, аналізувати ефективність логістичного управління запасами слід шляхом оцінки чинників, які впли­вають на ефективність логістики запасів. Ранжування чинни­ків ефективності логістики запасів за ступенем важливості на головні (великі кістки), другорядні (середні кістки) та чинни­ки третинного порядку (малі кістки) допоможе виділити го­ловні, другорядні показники та показники третинного поряд­ку для оцінки ефективності логістичного управління запасами.

Нами визначено та систематизовано показники для оцінки першої групи чинників − «мінімізації витрат, пов’язаних із запасами». Зокрема, в табл. 1.14 систематизовано показники, що характеризують витрати на замовлення, придбання, транс­портування запасів та управління ними. Згідно даних цієї таблиці, витрати на замовлення запасів залежать від витрат, понесених підприємством на одне замовлення (витрати фінан­сових, інформаційних і трудових ресурсів на планування, оформлення та отримання замовлення), та кількості зробле­них замовлень [79; 164].

Витрати на придбання – це витрати, пов’язані з витрачан­ням коштів безпосередньо на придбання запасів [110]. Вит­рати на утримання запасів в дорозі пов’язані з затратами підприємства, понесеними у процесі транспортування запасів. До даних витрат включаються витрати на утримання транс­портних засобів, витрати на паливо, заробітну плату водіям, витрати на обслу­говування запасів у дорозі, витрати на внутрішньовиробниче переміщення [134; 164].

Таблиця 1.14