Система командно-адміністративної економіки, її основні риси

Помірною альтернативою чистому капіталізму є командна економіка, або комунізм. Цю систему характеризують громадська власність практично на всі матеріальні ресурси і колективне прийняття економічних рішень посередництвом централізованого економічного планування. Всі великі рішення, що стосуються об’єму ресурсів, що використовуються, структури і розміщення продукції, організації виробництва, приймаються центральним плановим органом. Підприємства є власністю держави і вводять в дію виробництво на основі державних директив. Іншими словами, виробничі плани встановлюються плановим органом для кожного підприємства, при чому план конкретизує кількість ресурсів, які повинні бути виділені кожному підприємству, щоб воно могло виконувати свої виробничі завдання. Робітники закріплені за професіями і навіть, можливо, розташовуються згідно з планом по географічних районах. Співвідношення щодо національного продукту засобів виробництва і засобів споживання встановлюється централізовано, таким же чином, здійснюється і розташування споживчих товарів серед населення. Засоби виробництва розташовуються між галузями виробництва на основі довгострокових пріоритетів, що встановлюються центральним плановим органом.

Головний зміст виражає навіть сама назва. Основною відмінністю командно-адміністративної системи від капіталістичної є те, коли і яким чином приймаються рішення щодо того, що, як і для кого будуть виготовлятись товари і послуги.

Хоча структура виготовленого асортименту товарів і послуг може бути такою самою як і у ринковій економіці, навряд чи результат буде таким самим. Як правило, соціалістична система характеризується централізованою державою, яка разом з правом власності держави на ресурси передбачає значний ступінь її впливу на рішення щодо того, що буде вироблятись. Тому не дивно: у більшості соціалістичних економік в структурі асортименту вироблених товарів надається перевага товарам і послугам, що призначені для суспільного споживання і військового призначення на відміну від збільшення випуску товарів народного споживання.

За допомогою державного контролю та домовленостей щодо прав власності держава може визначити характер розвитку промислового фактора та організацію виробництва по галузях промисловості. Фактично організм виробництва розглядається набагато простіше, ніж у ринковій економіці. Необхідна структура факторів затрат, наприклад, капіталу і праці, визначається інженерами та працівниками урядових органів планування, а не ринками. У такому навколишньому середовищі фактор цін має обмежене значення у прийнятті рішень щодо відповідної структури і факторів затрат.

Також державна власність на засоби виробництва значною мірою впливає і на систему розподілу доходу. Для домашнього господарства (сім’ї) первинним джерелом доходу є праця. Соціальна рівність проголошується основною метою. В основі її лежить егалітарний (рівноправний) розподіл доходів.

У соціалістичній системі спосіб, яким економіка забезпечує майбутнє суб’єктів економічних відносин, має свої особливості. Часто доводять, що капіталістична ринкова економіка має тенденцію до завищення вартості поточного споживання за рахунок майбутнього споживання. У централізовано плановій економіці дотримуються такої політики, коли збільшуються існуючі заощадження та поточні капіталовкладення. Аргументується це тим, що така політика здатна компенсувати короткозорість окремих людей та збільшити заможність і процвітання домашніх господарств та економіки в майбутньому. (Прихильники соціалізму розглядають його як систему, що може компенсувати відомі недоліки ринкової економіки). Соціалістична економіка зосереджує основну увагу на економічній рівноправності, використовуючи при цьому ряд механізмів державного контролю та регулювання для того, щоб протистояти проблемам безробіття, інфляції та повільного економічного розвитку, як вважається, є неминучими у ринкових економіках.

Таким чином, основними рисами командно-адміністративної системи є:

• Державна власність на фактори виробництва (ресурси). Вони є загальнонародною або державною власністю і нікому окремо не належить, навіть господарюючим суб’єктам.
• Колективне прийняття господарських рішень шляхом централізації планування господарської діяльності.
• Централізований розподіл ресурсів між підприємствами для виконання державних планів.
• Встановлення господарських пропорцій між виробництвом засобів виробництва та виробництвом предметів споживання відбувається централізована, свідомо.
• Централізовано, свідомо здійснюються процеси розподілу предметів споживання.
• Відсутність будь-якої конкуренції, оскільки планом передбачається виробництво точно такої кількості продукції, яка необхідна для задоволення потреб, звідси – монополізм виробників.
• Відсутність ринкової системи стимулювання і мотивації виробників.
• В кінцевому результаті: панування виробника над споживачем. На ринках за такої системи купується тільки те, що виробляється.

В тій чи іншій мірі така економічна система панувала в СРСР та країнах світової соціалістичної системи.

 

2.Необхідність реформи і трансформації планового соціалізму

Тепер звернемо свою увагу на колишній Радянський Союз і розглянемо емпіричні свідчення функціонування централізовано-планової соціалістичної економіки. Спробуємо прослідкувати причини економічного занепаду колишнього Радянського Союзу, які стали передумовами економічної революції, яка зараз відбувається у Східно - Європейських країнах, що входили до складу колишнього Радянського Союзу. Розглянемо також методи проведення економічних змін, прийняті колишніми централізовано-плановими економіками.

Централізоване планування у колишньому Радянському Союзі підтвердило свою спроможність забезпечити відносно рівномірне економічне зростання, хоча його рівень і почав повільно падати після 1975 року. У звіті Об’єднаної Економічної Ради Конгресу США (1982 р.) були наведені дані, які свідчили, що валовий національний продукт Радянського Союзу за сорокарічний період 1951-1990 – х становив 3,4%. Його зростання було позитивним протягом всіх років за винятком 1963,1979 і 1990 рр. В той час, як темпи зростання становили близько 5% в 1950 – х і 1960-их роках, середній рівень впав до 2,5% в 70-х роках, і до 1,2% в 1980-х роках.

Також стверджувалось, що якщо зростання планового господарства, яке мало місце на ранніх етапах цього розвитку, відбувалось саме завдяки жорсткому контролю з боку органів централізованого планування, то з часом тут виникало все більше і більше проблем, які стали причиною спаду виробництва.

Ще однією важливою проблемою адміністративно-командної економіки є неефективне стимулювання. Ряд економістів вважає, що низький рівень споживання, а також зниження якості споживчих товарів стало причиною небажання робітників працювати краще, що мало негативні наслідки для економіки.

І останнє, слід усвідомити, що коріння перерахованих проблем сягають основ соціалістичної моделі. Від моделей ринкових економік її також відрізняло те, що перевага надавалась розвитку галузей важкої промисловості, а не виробництва товарів народного споживання та сфери послуг. Ідеологічні упередження щодо приватної власності, ринкової моделі економіки, стали причиною багаторічного падіння типів економічного зростання.

Таким чином, не існує єдиного пояснення причин занепаду економічних систем планового соціалізму, достатньо сильних на ранніх етапах економічного розвитку.

Після десятиліть невдалих реформ, і особливо перед їх остаточним провалом в кінці 1991 року, радянське керівництво опинилось перед об’єктивною необхідністю впровадження ринкової економіки з радикально протилежними правилами і механізмами, які все таки не були настільки досконалими, щоб безболісно замінити економічну систему централізованого планування. Сьогодні перед всіма 15 незалежними державами, що виникли після розпаду Радянського Союзу, стоять однакові проблеми. Основною їх метою є вступ до міжнародного співтовариства країн з розвинутими ринковими економіками, які ідуть по шляху економічного зростання та підвищення життєвого рівня людей. У світовій практиці поки що немає історичного досвіду переходу від централізовано планової економіки до ринкової. В результаті співпраці багатьох економістів були визначені основні завдання, які повинна вирішити економіка перехідного періоду.

Ними є:

• Стабілізація. Інфляцію, яка виникає в результаті занадто великого попиту на дефіцитні товари, необхідно взяти під контроль, скоротивши бюджетний дефіцит та обмеживши надання кредиту.
• Лібералізація. Необхідно зняти контроль над цінами. Слід також дозволити підприємствам і господарствам самим вирішувати, що виробляти і як виробляти. Підприємства повинні мати можливість вільно займатись зовнішньою політикою, торгівлею. Необхідно як найшвидше зробити національну валютну валюту конвертованою.
• Приватизація. Більшість землі і основних засобів виробництва повинні бути передані у приватну власність з метою підвищення продуктивності. Необхідно створити механізм проведення обміну цими засобами. Окремі люди і групи людей повинні мати можливість вільно займатись підприємницькою діяльністю. Державну монополію необхідно ліквідувати.
• Регулювання. Державі необхідно виступати в ролі регулятора макроекономіки і підприємницької діяльності, застосовуючи заходи, що сприяли б вільному функціонуванню ринків, які б в свою чергу зумовлювали рішення індивідів та підприємств. Держава повинна надавати правовий і соціальний захист, забезпечувати населення товарами суспільного споживання і послугами у тій кількості, яка потрібна людям.
• Створення інфраструктури ринку. Необхідно створити правову систему, систему обліку і статистики, які б відповідали вимогам ринкової економіки. Також повинні бути створені нові фінансові установи, такі, як центральний банк і мережа приватних комерційних банків, страхових компаній та фондових бірж.
• Реорганізація виробництва. Повинен змінитись асортимент товарів та послуг, що виготовляються; земля, капітал і трудові ресурси повинні відповідати потребам споживачів як в самій країні, так і за кордоном. Держава може брати участь в такій перебудові, однак їй не слід диктувати, але саме це перебудова повинна здійснюватися і в якому напрямку. Ця функція повністю передається ринку.

Розміри таких економічних перетворень величезні. Необхідно щоб вони відповідали політичному процесу, який все ще формується в цих країнах. Нові економіки виберуть свій власний шлях і швидкість переходу. Перерозподіл доходу, який виникає в результаті цих змін, може поки що не відповідати потребам населення, частина якого не зможе дозволити собі деякі предмети першої необхідності. Ця проблема має бути вирішена, щоб не було зростання злочинності і соціального незадоволення. Встановлення нових рівнів зарплат і умов праці може привести до дестабілізації, страйків, міграції робочої сили. У будь-якій країні з перехідною економікою будуть ці проблеми. Навіть якщо вони мають спільний спадок і велику економічну взаємозалежність, те, як вони зможуть уникнути цих проблем, залежатиме від політичних, економічних і соціальних особливостей кожної держави.