Теоретические основы исследования проблемы культуры здоровья. Преображенская О. Н.

Введение.

Проблема популяризации и формирования здорового образа жизни приобретает в настоящее время особую актуальность, так как социально-экономические перестройки в Украине, глобальный экономический кризис, ухудшение бытовых, экологических, гигиенических и психологических условий, демографической обстановки негативно сказывается на состоянии здоровья детского и взрослого населения [2,9].

По данным ВОЗ здоровье на 50% зависит от условий и образа жизни людей; на 8% - от качества медицинских услуг; на 20% - от влияния внешней среды и на 20% - от генетической наследственности. Главный резерв сохранения и укрепления здоровья детей школьного возраста - это формирование культуры здорового образа жизни.

Термин "культура здоровья" и его характеристика рассматривается различными авторами неоднозначно. Этот термин был введен философом Климовой В.К. в 80-х годах, но само значение этого понятия не было представлено. Понятие "культура здоровья" в работах украинских исследователей употребляется не часто, но в работах российских и иностранных ученых достаточно широко используется. Научные исследования по формированию культуры здоровья школьников в области педагогического, культурологического и валеологического образования и воспитания страдают фрагментарностью и не дают возможность представить целостную картину научных взглядов на эту проблему. Поэтому анализ существующих подходов к формированию культуры здоровья является актуальным.

Исследования выполнены согласно темы 3.2.8 "Теоретико-методические основы формирования здорового образа жизни школьников и молодежи" номер госрегистрации 0109U004237 и Сводного плана НИР в сфере физической культуры и спорта на 2006-2010 г.г.

Цель работы - провести теоретический анализ существующих в литературе подходов к исследованию понятия "культуры здоровья".

Методы исследования: теоретический анализ, контент-анализ философской, социологической, психолого-педагогической литературы; обобщение, сопоставление, абстракция, понятийно-терминологический метод.

Результаты исследования.

Так как понятие "культура здоровья" представляет собой многоуровневое образование, охватывает почти все стороны жизни человека и является важной составляющей его общей культуры, обусловленной материальной и духовной средой жизнедеятельности общества, то выделяют критерии культуры здоровья и методы изучения уровней культуры здоровья личности [7].

О.А. Ахвердова и В.А. Магин [3] рассматривают феномен "культуры здоровья", как интегративное личностное образование, являющееся выражением гармоничности, богатства и целостности личности, универсальности ее связей с окружающим миром и людьми, а также способности к творческой и активной жизнедеятельности. Авторы вводят понятие культуры здоровья, а также вводят критерии, по которым судят о наличии культуры здоровья (табл.1).

Таблица 1

Критерии и показатели культуры здоровья личности

Структурные компоненты

Критерии

Показатели

Когнитивно-мотивационный

Когнитивный

1. Понимание сущности культуры здоровья.

2. Пополнение объема знаний о духовном, психофизическом и социальном здоровье личности.

3. Осознание здоровья и культуры как общечеловеческих ценностей

Мотивационный

1. Осознанное проектирование жизненных устремлений, определяющих modus Vivendi - образ жизни.

2. Валеологическое поведение, обуславливающее здоровый образ жизни

Эмоциональный

Эмоциональный

1. Эмоциональная устойчивость.

2. Преодоление трудностей и психических состояний на эмоционально-положительном фоне

Когнитивно-волевой

Коммуникативно-деятельностный

1. Наличие и объем знаний по культуре общения.

2. Проявление коммуникативной толерантности.

3. Поисковая активность.

4. Удовлетворение оптимального двигательного режима

Волевой

1. Стремление к саморазвитию, самосовершенствованию и самовоспитанию.

2. Волевая регуляция поведения, преодоление трудностей в достижении поставленных целей

 

Универсальной методики изучения культуры здоровья в науке не разработано, поэтому ученые предлагают использовать методы, позволяющие изучить каждый компонент в отдельности от этого интегративного образования.

 

Таблица 2

Комплекс методов изучения уровней культуры здоровья личности

Компоненты культуры здоровья

Цель изучения

Методы изучения

Когнитивно-Мотивационный

1. Установление понимания сущности культуры здоровья

2. Определение положения здоровья и культуры в иерархии жизненных ценностей.

3. Установление личностного отношения студентов к здоровому образу жизни

Беседа. Анкетирование.

Ранжирование.

Анкетирование

Эмоциональный

Определение эмоционального фона жизни личности

Тестирование.

Метод экспертных оценок

Конативно-волевой

1. Определение уровня общей коммуникативной толерантности личности.

2. Определение развитости волевых качеств личности необходимых для сознательного преодоления возникающих трудностей

Тестирование.

Самооценка. Педагогическое наблюдение

Пробуя систематизировать и оценить множество факторов, влияющих на культуру здоровья различные авторы [1,7,8] вводят свои классификации и выделяют следующие принципы культуры здоровья:

Первый принцип - механизм "сохранения здоровья", проявляется в социальной защищенности граждан, гарантирующих им относительное материальное благополучие, медицинские услуги, социальное обеспечение и т.д.

Второй принцип - "повышение резервов здоровья", следует связывать с социальной активностью граждан, с правами граждан на свободное проявление своих биологических и социальных возможностей и их воплощением в жизнь.

Третий принцип - установка на здоровье не появляется у человека сама собой, а формируется в результате определенного педагогического воздействия, поэтому в структуре валеологического обеспечения жизнедеятельности особое значение приобретает педагогический или воспитательный компонент, сущность которого состоит в "обучении здоровью с самого раннего возраста". Поэтому основным компонентом является здоровье подрастающего поколения и, прежде всего, здоровье детей, подростков, юношей и девушек в процессе их развития и взросления.

Такая оценка показывает насколько личность осознает здоровье и культуру как общечеловеческие ценности, свою связь с окружающим миром и людьми, свои действенно-волевые качества.

Бароненко В.А [4], также считает, что культура здоровья - важнейшая составляющая общей системы культуры, а Горащук В.П. [5] рассматривает формирование культуры здоровья школьников как условие внутреннего духовного становления личности. Содержание культуры здоровья включает в себя три компонента:

1) интеллектуальный - знания в области валеологии, организации здорового образа жизни, сохранения и укрепления здоровья;

2) эмоционально-ценностный - активное положительное отношение к своему здоровью, к организации здорового образа жизни;

3) действенно-практический - применение валеологических знаний, умений и навыков в практике организации здорового образа жизни.

Некоторые авторы вводят термин детерминанты культуры здоровья, подразумевая под ним множество факторов, обуславливающих здоровье человека и классифицируют их по группам [1,3]:

Биологические факторы (в частности, генетические).

Физическая среда (факторы внешней среды).

Социальная среда (среда, в которой растут дети, условия жизни, начиная с раннего возраста, обучение здоровью).

Индивидуальный образ жизни (исключение негативных воздействий, например, курения и употребления алкоголя, адекватное питание, личная гигиена, физическая культура, режим труда и отдыха и др.).

Служба здоровья (повышение мотивации здорового поведения).

Другие авторы [7,8] предлагают оценивать различные составляющие культуры здоровья. Это:

Физическая (физическая активность, физическое благополучие, физические ограничения, наличие или отсутствие вынужденного пребывания в постели).

Психическая (психологическое благополучие, контроль поведенческих и или эмоциональных реакций, познавательное функционирование, наличие или отсутствие беспокойства / депрессии).

Социальная (контакты с людьми, социальные ресурсы).

Ролевая (ролевое функционирование, т.е. свобода в выполнении обычных ролей дома, на работе, в школе).

Общее восприятие благополучия (самооценка текущего здоровья, перспектива культуры здоровья, боль: интенсивность, частота, длительность).

Помимо медицинских и психологических аспектов здоровье человека и его образ жизни имеют и гуманитарный аспект. Низкий уровень культуры здоровья школьников способствует распространению вредных привычек и факторов риска для физического, нравственного и духовного здоровья[6].

Основное противоречие состоит в том, что накопленный научно-методологический и методический материал не стал достоянием широких масс населения, и учащейся молодёжи в том числе, которые имеют низкий уровень знаний как о физической культуре, в общем, так и о здоровом образе жизни в частности.

Вероятнее всего, для сохранения и укрепления здоровья в современной украинской культуре, в обществе в целом не сформирована в обыденном сознании мотивация здорового образа жизни. Какова же причина поученных результатов? С точки зрения психологов, социологов, педагогов, постиндустриальное общество характеризуется превалированием ценностей личной индивидуальности над государственными ценностями. Поколение же родителей школьников воспитывалось в обществе, где государственные ценности преобладали над личностными, что исключило культуру здоровья из обыденного сознания, как высшую личностную мотивацию, ибо формирование культуры на уровне сознания и самосознания происходило во имя высших интересов государства.

Современный этап развития общества характеризуется сложными социально-экономическими изменениями, которые влекут за собой изменение нравственных и житейских основ людей различного пола и возраста. Все больше и больше наблюдается разрыв между материальным благосостоянием людей. В этой связи наиболее уязвимой и незащищенной социальной категорией является учащаяся молодежь.

Молодой и ещё не сформированный ни в физическом, ни в нравственном отношении индивидуум является наиболее податливой целью для многих социальных отклонений. И если социальные отклонения контролируются и наказываются государством, то разрушение индивидуального здоровья подрастающего поколения, к сожалению, пока не стало предметом государственного вмешательства.

Рассматривая культуру как один из факторов здоровья Семенов В.С. считает, что культурный человек не может позволить себе болеть; следовательно, высокий уровень заболеваемости населения (в особенности такими хроническими заболеваниями как атеросклероз, ишемическая болезнь сердца, диабет и др.), рост числа лиц с избыточной массой тела, а также курящих, употребляющих алкоголь, является показателем низкого уровня их культуры Брехман И.И. отмечает, что довольно часто люди, несмотря на общую грамотность болеют теми болезнями, для профилактики которых достаточно вести здоровый образ жизни, чтобы задействовать огромные резервы физического и психического здоровья, которыми они обладают для увеличения продолжительности активной и счастливой жизни подрастающего поколения.

Выводы.

Анализ теоретических исследований показал, что в научной литературе не сформировалось однозначного подхода в определении основных понятий проблемы культуры здоровья: "здоровье", "здоровый образ жизни", "культура здорового образа жизни". Анализ современных исследований позволил систематизировать и оценить факторы, влияющих на культуру здоровья, дифференцировать и охарактеризовать компоненты культуры здоровья.

Раскрытие теоретико-методических основ культуры здоровья, его компонентного состава и уровня знаний о навыках сохранения и укрепления здоровья даст возможность для более глубокого осмысления сущности этого явления, выявлению проблем, мешающих приобщению учащейся молодежи к здоровому образу жизни.

Дальнейшие исследования предполагается провести в направлении изучения других проблем культуры здоровья.

Литература

1. Аллакаева Л.М. Педагогические основы формирования культуры здоровья школьников: Дис.... канд. пед. наук: 13.00.01 / Л. М. Аллакаева М., 2003. - 234 с.

2. Анiкеев Д.М. Проблеми формування здорового способу життя студентськоi молодi / Д. М. Анiкеев // Педагогiка, психологiя та медико-бiологiчнi проблеми фiзичного виховання i спорту - 2009. - №2 - С.6-9.

3. Ахвердова О.А. К исследованию феномена "культура здоровья" в области профессионального физкультурного образования. / О.А. Ахвердова, В.А. Магин // Теория и практика физической культуры - 2002. - № 9 - С. 12-18.

4. Бароненко В.А. Концептуальный подход к проблеме культуры здоровья / В.А. Бароненко // Валеология - 2002. - № 3 - С.74-77.

5. Горащук В.П. Теоретичнi i методологiчнi засади формування культури здоров'я школярiв: дис... д-ра пед. наук: 13.00.01 / Харкiвський нацiональний педагогiчний ун-т iм. Г.С. Сковороди / В. П. Горащук - Х., 2004.

6. Долбишева Н.Г. Теоретико-методичнi основи формування знань про фiзичне здоров'я в системi фiзичного виховання у старшокласникiв: дис... канд. наук з фiз. виховання i спорту: 24.00.02 / Нацiональний ун-т фiзичного виховання i спорту Украiни / Н. Г. Долбишева - К., 2006.

7. Кожанов В.В. Саморазвитие культуры здоровья студента в процессе спортивно-ориентированного физического воспитания. Научно-теоретический журнал "Теория и практика физической культуры" - 2006. - № 2 - С.74-77.

8. Магин В.А. Формирование культуры здоровья личности будущего учителя в процессе его профессиональной подготовки: дис. канд. пед. наук: 13.00.01 / В.А. Магин - Ставрополь 1999, 185с.

9. Раевський Р.Т. Здоровье здоровый и оздоровительный образ жизни студентов / Р.Т. Раевський, С.М. Канишевский: Под общ. ред. Р.Т. Раевского. - О.: Наука и техника, 2008. - 556с.

Образование, культура, здоровье

Основной вопрос, который встает перед системой образования: как обеспечить сохранение, укрепление и восстановление здоровья учащихся? Но чтобы ответить на этот вопрос и успешно решать его, необходимо понять собственно условия жизни человека.

Образование-культура-здоровье являются фундаментальной основой здоровьесберегающей системы, стратегической целью которой является формирование культуры здоровья.

Остановимся только на нескольких концептуальных позициях.

1. Целенаправленный характер всего учебно-воспитательного процесса по формированию культуры здоровья обучающихся:

- приобретение и усвоение знаний о том, как сохранить свое здоровье и предупредить его нарушение;

- формирование духовно-нравственных качеств личности (ответственности, честности, доброты, милосердия);

- развитие умений и навыков безопасной, здоровой жизни; воспитание культуры здоровья (поведения, питания, общения, быта, труда, отдыха, досуга и т. д.);

- воспитание трудолюбия, духовной культуры, патриотизма, национального самосознания, толерантности;

- формирование устойчивого иммунитета и негативного отношения к табаку, алкоголю, наркотикам и влиянию деструктивных религиозных культов и организаций;

- воспитание гуманистических ориентиров поведения, исключающих жестокость, насилие над личностью;

- воспитание потребности в занятии физической культурой, закаливании и совершенствовании физических способностей и возможностей организма человека;

- формирование культуры взаимодействия с природой, окружающим нас миром;

- развитие умений оказать первую медицинскую помощь;

- формирование у учащейся молодежи знаний о здоровой семье, роли родителей в воспитании здоровых детей.

2. Целостность учебно-воспитательного процесса.

Целостность предполагает, что все аспекты учебно-воспитательного процесса должны быть направлены на формирование культуры здоровья обучающихся. Это длительный процесс, он не может носить временный, половинчатый характер и требует использования всех средств, форм, методов. Целостность также означает, что здоровую жизнь человека мы рассматриваем в единстве всех ее составляющих: психическое, физическое, социальное и духовное здоровье.

Целостность подразумевает и то, что процесс формирования культуры здоровья обучающихся охватывает и обучение, и развитие, и воспитание детей, и это, в первую очередь, отражается на функциях управления образования.

3. Обновление содержания образования и использование здоровьесберегающих технологий.

Например, музыка несет в себе огромный здоровьесберегающий потенциал, который, к сожалению, не всегда используется в образовании.

Обновление содержания образования - это не только новая информация, которую можно сегодня получить через Интернет или справочники, но и такое содержание, которое нужно критически усвоить и претворить в персональный опыт здоровой жизни.

4. Создание здоровьесберегающей образовательной среды и использование ее педагогических возможностей.

Здоровьесберегающая образовательная среда имеет принципиальное значение для формирования культуры здоровья обучающихся. Только тогда, когда в школе будет создана такая среда (климат здоровья, культура доверия, личностного созидания), возможны полноценное сохранение и укрепление здоровья, обучение здоровью, формирование культуры здоровья, усвоение ее духовнонравственных, эстетических, физических компонентов.

5. Развитие двигательной активности и учет индивидуально-личностных возможностей обучающихся в условиях конкретного образовательного учреждения.

Как известно, духовно и физически здоровые люди намного быстрее адаптируются в науке и производстве, успешнее осваивают новые виды деятельности, лучше выполняют свою работу. Поэтому развитие двигательной активности как фактора укрепления здоровья нужно рассматривать главным образом как социальную защиту интересов развивающейся личности применительно к новым социальноэкономическим условиям, когда человек предлагает свои услуги на рынке труда.

6.Вовлечение всех участников образовательного процесса в разнообразные формы деятельности по сохранению и укреплению здоровья.

Образование будет выполнять функцию укрепления здоровья подрастающего поколения в том случае, если здоровью будут не только учить, но здоровье станет образом жизни. Пример такого образа жизни должны показать педагоги, родители, общественность.

Для формирования культуры здоровья обучающихся необходимо прежде всего заинтересованное и творческое отношение к работе всего педагогического сообщества республики: от работников Министерства образования до учителя, воспитателя, преподавателя и ученого в каждом образовательном учреждении.

Основные направления деятельности системы

1. Формирование культуры здоровья начинается с семьи, с самого рождения человека, и даже раньше. Работа с родителями по сохранению и укреплению здоровья детей - важный вектор образовательной политики. Образование родителей в области здоровья через всевозможные взаимосвязи образования и семьи - первостепенная задача. Будущие родители пока еще учатся, и следует формировать у них образ здоровой семьи.

2. Использование здоровьесберегающего потенциала дошкольных образовательных учреждений. Создание детских здоровьесберегающих комплексов и программ. Коррекция здоровья детей. Главная задача ДОУ - подготовить здоровых детей к обучению в школе.

3. Система начального образования - ступень формирования сознания школьников о здоровье. Актуализация двигательной активности младших школьников, соблюдение санитарно-гигиенических правил, формирование мотивов нравственного поведения, систематические занятия физкультурой и спортом.

4. Средняя общеобразовательная школа должна стать школой, содействующей здоровью, т.е. систематически и последовательно формирующей культуру здоровья, обучающей, как нужно быть здоровым и душой и телом.

5. Система высшего образования строит свою работу не только на профилактике негативных явлений, но и активно вовлекает студентов в спортивно-массовые мероприятия, досуговые формы, различные виды деятельности по формированию культуры здоровья.

6. Подготовка и переподготовка педагогических кадров для работы в этом направлении. Педагог должен быть сам здоров, знать законы здорового образа жизни и уметь передавать эти знания и личный опыт обучающимся. От здорового учителя - к здоровому ученику и здоровому обществу.

За последние годы в области охраны здоровья детей и подростков наблюдается тенденция роста понимания обучающимися значимости знаний о развитии и сохранении личного здоровья и здоровья близких. Учителя в большей степени осознают свою роль как носителей и проводников ценности здоровья.

Сегодня мы можем с уверенностью сказать, что система образования имеет все здоровье сберегающие ресурсы, чтобы укреплять и сохранять здоровье подрастающего поколения.

Будьте здоровы!

 

 

Школа та культура здоров’я

 

Нові підходи до здоров’я як категорії життєвої цінності знаменували собою рішучу відмову від традиційних соматичних теорій формування здоров’я людини. У зв’язку з цим на порядок денний поставлено питання про конкретні аспекти формування здоров’я та сучасні шляхи його формування.

Здоров’я особистості – це інтеґративна характеристика якості духовного, психічного та фізичного розвитку індивіда, яка забезпечує його повноцінну участь у різноманітних сферах соціального життя й діяльності як суб’єкта праці, пізнання, спілкування й творчості.

На здоров’я сучасного школяра звертається увага в багатьох наукових працях, але проблема як об’єкт системного дослідження все ще недостатньо розроблена як у теоретичному, так і в методологічному планах. Останні дослідження з питань здоров’я учнів надзвичайно різнопланові, хоч частина з них відрізняється поверховістю суджень, внутрішньою суперечливістю й не містить теоретичної цінності. У цілому ж поява великого масиву наукової літератури за короткий час свідчить про актуальність і неймовірну складність проблеми.

Очевидна недооцінка закладами освіти ролі культури у формуванні здоров’я людини, що пояснюється розумінням сутності здоров’я і з точки зору застарілих наукових концепцій.

 

У дисертації здійснено аналіз становлення процесу формування здоров’я дітей та учнівської молоді, що дало змогу визначити її основні напрями: культурологічний, оздоровчий, валеологічний, фізкультурний, які відбивають досягнення в галузі культурології, педагогіки, медицини, валеології, фізичного виховання.

Дослідження показало, що сьогодні формування культури здоров’я школярів слід розглядати як:

а) складний процес набуття школярами людських властивостей і якостей, спрямованість яких визначається сучасними знаннями феномену здоров’я;

б) явище, сутнісні характеристики якого забезпечують суб’єкт – суб’єктну єдність особистості, що виражається в одночасному засвоєнні гуманістичних цінностей і норм та ідеалу здоров’я;

в) педагогічний феномен, який має свої особливості в контексті формування здоров’я особистості;

г) рушійну силу, що активізує процес самопізнання, самовиховання, самовдосконалення, які відбиваються на фоні особистого зростання;

ґ) невід’ємну частину цілісного навчально-виховного процесу шкільної освіти.

Системних досліджень, присвячених проблемі формування культури здоров’я школярів, не проводилося, окремі аспекти культури здоров’я особистості розглядалися вченими, зокрема: духовний – досліджували Б.Акчурін, В.Климова, О.Команєва, В.Лободін, О.Савченко, В.Скумін, Л.Татарнікова та ін., психічний – С.Волкова, С.Кириленко, В.Колбанов, В.Оржеховська, Л.Попова та ін., фізичний – Г.Апанасенко, А.Беседіна, Т.Тойченко, Е.Булич, І.Муравов та ін., питання єдності аспектів здоров’я та їх ієрархії – Г.Апанасенко, Р.Герберт, І.Невмивакін, Л.Попова, Т.Тихоплав, С.Шапіро та ін., питання культури здоров’я майбутніх фахівців – В.Бобрицька, М.Гриньова, В.Горчакова, Г.Долинський, Л.Животовська, В.Ірхін, В.Климова, Н.Кривошеєва, С.Лебедченко, В.Морозова, Ф.Собякін, С.Страшко, О.Удод, В.Язловецький та ін.; розуміння змісту та структури – І. Глинянова, Е.Вайнер, О.Мамаєва та ін.; необхідність формування культури здоров’я школярів – Я.Бєлогурова, А.Видюк, Е.Дем’яненко, Е.Дойнова, С.Савельєва та ін.. Загалом дослідники визначають лише деякі напрями й аспекти. У той же час процес формування культури здоров’я школярів як цілісна система вченими не розглядався. Відсутні також міждисциплінарні дослідження теоретичних і методологічних засад формування культури здоров’я школярів. У зв’язку з цим назріла необхідність розробки та впровадження в навчальний процес школи педагогічної системи формування культури здоров’я школярів.

Існуючій системі формування здоров’я школярів притаманна вузькопредметна зорієнтованість, недооцінювання особистісного чинника в реалізації навчальних завдань. Школярі не вміють встановлювати зв’язки між знаннями з питань здоров’я та знаннями загальноосвітніх предметів, що не сприяє ефективному формуванню їх валеологічної освіченності.

Основні напрями розвитку системи формування культури здоров’я школярів визначають поліпшення теоретико-методологічних засад, посилення оздоровчого, культурологічного та аксіологічного підходів у навчально-виховному процесі.

Реформування школи, у свою чергу, висуває нові вимоги до підготовки вчителя. Вивчення практики роботи вчителів засвідчує, що вони відчувають труднощі у своїй професійній діяльності з питань формування здоров’я через недосконалість їхньої професійної підготовки, особливостей викладання нових предметів та необхідності здійснення особистісно орієнтованого навчання й виховання школярів.

Аналіз реальної педагогічної практики засвідчив наявність суперечностей між змістом освіти та соціальним запитом, необхідністю формування високої культури здоров’я школярів та непідготовленістю шкільної освіти до виконання цих завдань та ін..

Розглядаються методологічні проблеми педагогічного процесу формування культури здоров’я школярів, його особливості, управління ним та організаційно-педагогічні умови діяльності школи. Досліджуються особливості технології навчання, спрямовані на підвищення ефективності навчального процесу з питань здоров’я учнів у школі.

При розкритті особливостей шкільної освіти з питань здоров’я дається характеристика стану здоров’я учнів, визначаються сучасні підходи до формування в них культури здоров’я й тенденції методологічного й теоретичного оновлення навчально-виховного процесу. Доводиться, що поганий стан здоров’я школярів пов’язаний, переважно, з відсутністю системного підходу до розв’язання завдань валеологічної освіти й виховання.

Питанням прищеплення дітям гігієнічних навичок, профілактики розумової стомлюваності, дотримання режиму праці (навчання) й відпочинку особливу роль відводили Я.Коменський, П.Лесгафт, Й.Песталоцці, К.Ушинський, А.Макаренко, В.Сухомлинський, але сучасній школі цього теоретичного доробку недостатньо, щоб створити й реалізувати наукову систему формування культури здоров’я молоді.

Аналіз літературних джерел свідчить, що культура здоров’я особистості як наукова проблема вперше постала наприкінці ХХ століття (дослідження І.Брехмана, В.Климової, В.Скуміна).

Взаємодія педагогіки, культури й медицини у розв’язанні питань формування здоров’я людини має тривалу історію. Однак на переломних етапах розвитку людського суспільства, у період створення нових педагогічних парадигм взаємодія педагогіки, культури й медицини ставала особливо помітною й продуктивною.

Огляд медичної, педагогічної, культурологічної літератури дозволяє стверджувати, що сьогодні існує не тільки гостра необхідність у педагогічному дослідженні процесу становлення й розвитку культури здоров’я, але й можливість його проведення, обумовлена глибоким теоретичним осмисленням проблеми й розробкою нових методологічних підходів до вивчення процесу формування культури здоров’я школярів.

Такий стан досліджуваної проблеми в теорії й практиці шкільної освіти визначив необхідність розробки системи формування культури здоров’я школярів згідно з новою педагогічною парадигмою. Основою розробки й удосконалення цієї системи є поєднання традиційних та сучасних прогресивних поглядів на проблему. Сучасні підходи до формування культури здоров’я школярів ґрунтуються на розумінні особливостей феномену культури здоров’я школярів як важливої складової частини загальної культури особистості.

Аналіз проблеми дослідження свідчить, що новому напряму в педагогіці – формування культури здоров’я школяра – мало приділяється уваги в сучасній українській педагогіці як на теоретичному, так і практичному рівнях.

У другому розділі – „Теоретичні засади формування культури здоров’я школярів” – розглядаються питання сутності культури взагалі й культури особистості зокрема як основи культури здоров’я школярів, вивчається здоров’я сучасної людини з позицій системного, культурологічного та аксіологічного підходів і виділяється три його аспекти: духовний, психічний і фізичний, розкривається сутність культури здоров’я особистості та школярів з урахуванням сучасних поглядів на феномен здоров’я.

На основі аналізу праць дослідників з різних галузей наук (філософів, культурологів, медиків, педагогів, психологів, валеологів) визначено взаємозв’язок і взаємообумовленість культури й здоров’я, розкрито сутність понять „культура здоров’я особистості”, „культура здоров’я школяра”, виділено критерії, показники та рівні сформованості культури здоров’я.

Культура здоров’я – це специфічна якість динамічної структури особистості. Нами було вивчено тенденції дослідження культури здоров’я особистості й культури здоров’я школяра, які мають суттєве значення для практичного формування цієї якості в учнів загальноосвітніх середніх шкіл.

За теоретичну основу взято такі положення про культуру здоров’я:

багатогранний процес біосоціального розвитку особистості;

засвоєння особистістю досвіду з питань формування свого здоров’я;

засвоєння індивідом норм загальної культури людини і суспільства;

культура здоров’я як передумову формування високого рівня загальної культури особистості;

культура здоров’я, яка постійно розвивається та вдосконалюється.

Ці теоретичні положення стали підґрунтям для розв’язання дослідницьких завдань й розробки педагогічної системи формування культури здоров’я школярів.

Нове вирішення наукової проблеми виявилося у визначенні змісту поняття культури здоров’я особистості й школяра.

Визначення терміна „культура здоров’я” й розкриття його сутнісної характеристики неоднозначно тлумачиться різними авторами. Термін „культура здоров’я” було введено на початку 80-х років філософом В.Климовою. Однак його змістове наповнення не було представлено. В.Скумін розробляв проблеми, пов’язані з культурою здоров’я, у контексті філософії М.Реріха. Освітня регіональна програма з пропаганди здорового способу життя Фонду Сороса акцентувала увагу на питаннях боротьби зі шкідливими звичками (уживання алкоголю, наркотичних речовин, паління та СНІД), а також культури харчування. Такі погляди на феномен культури здоров’я особистості не дозволяли здійснювати системний підхід до питань формування культури здоров’я особистості.

На нашу думку, культура здоров’я особистості – це важливий складовий компонент її загальної культури, обумовлений матеріальним і духовним середовищем життєдіяльності суспільства, що виражається в системі цінностей, знань, потреб, умінь і навичок щодо формування, збереження й зміцнення її здоров’я.

Це визначення покладене в основу запропонованої нами концептуальної моделі культури здоров’я особистості. Вона подана як сукупність трьох компонентних блоків: програмно-змістовного, потребнісно-мотиваційного й діяльнісно-практичного.

1. Програмно-змістовний блок включає всю систему знань щодо формування, збереження й зміцнення здоров’я у всіх його аспектах: духовному, психічному й фізичному. Він характеризує здатність людини грамотно розробити й постійно вдосконалювати індивідуальну оздоровчу систему, а також відбивається змістова сторона освіченості особистості в питаннях здоров’я з урахуванням віку, статі тощо. Цей блок містить у собі філософсько-культурологічні знання про культуру здоров’я особистості; знання про духовний, психічний, фізичний аспекти здоров’я як феномену, що поєднує всі аспекти здоров’я людини, та шляхи формування, збереження й зміцнення здоров’я у всіх його аспектах; знання розробки індивідуальної оздоровчої системи та пропагандистської роботи з формування культури здоров’я особистості.

2. Потребнісно-мотиваційний блок відбиває світоглядний бік культури здоров’я особистості, що характеризує високий рівень духовності людини, розвиток гуманістичних ціннісних орієнтацій у їх цілісності, визначає розуміння сенсу життя й усвідомлення його цінності, уявлення та ставлення до себе як космопланетарної істоти. До його складу входить світогляд, заснований на гуманістичних ціннісних орієнтаціях любові й доброго ставлення до всього існуючого, насамперед живого, розуміння мети й сенсу життя, усвідомлення його цінності, знання ідеалу особистості, усвідомлення себе як цілісної духовно-фізичної системи, сформованість свідомості в єдності космопланетарного, біосоціального, національного й особистісного аспектів, а також оптимістичне світовідчуття й високий рівень соціокультурної толерантності.

3. Діяльнісно-практичний блок характеризує результат оволодіння людиною, з урахуванням віку, досвіду життєдіяльності й віросповідання, необхідним обсягом умінь і навичок виконання оздоровчих технологій щодо здійснення здорового способу життя, що відбиває практичну спрямованість особистості на активну, плідну, довгу й щасливу життєдіяльність. Його зміст передбачає володіння суб’єктом оздоровчими технологіями, спрямованими на духовний, психічний і фізичний аспекти здоров’я; розуміння шкідливих звичок та боротьба з ними; уміння розробляти й удосконалювати протягом життя індивідуальну оздоровчу систему; ведення здорового способу життя з урахуванням віку, статі, психофізичних особливостей тощо.

Зазначені структурні блоки культури здоров’я особистості існують у єдності, внутрішньо взаємозалежні й у своїй сукупності складають цілісне явище. Слід зазначити, що концептуальна модель культури здоров’я особистості відбиває авторське розуміння теоретичних засад фізкультурної, валеологічної, культурологічної, аксіологічної, педагогічної освіти й виховання та навчання з питань безпеки життєдіяльності. Вона забезпечує уявлення про цей процес на всіх етапах дослідження, що будується з урахуванням теоретичних положень, наукових і емпіричних даних.

На нашу думку, у структурі культури здоров’я школяра доцільно виділити ті ж блоки, що й у культурі здоров’я особистості, але вони мають наступні особливості:

1. Програмно-змістовний блок характеризує всі види знань і уявлень школярів, що відбивають об’єктивні явища в процесі фізичного виховання й валеологічної діяльності. Вони включають підготовку учнів до розробки, аналізу й виконання індивідуальної оздоровчої системи на основі знання валеологічних закономірностей і процесів фізичного розвитку, добору індивідуальних оздоровчих технологій відповідно до вікових, статевих особливостей і т.ін.