Историческая эволюция оздоровления

Период становления. Понятие об оздоровлении не является статическим, напротив, оно постоянно изменяется и развивается. На заре человеческого развития понятия об оздоровлении, как таковом, не было. Это объясняется тем, что человек жил в тесной взаимосвязи с природой и подвергался ее воздействию. На человека воздействовали факторы окружающей среды, что постоянно поддерживало адаптационные механизмы. Кроме того, первобытный человек из поколения в поколение вырабатывал способы, формирующие и поддерживающие адаптационные механизмы. Эти способы не являлись специальными мероприятиями, а были неотъемлемой частью образа жизни. Они были закреплены на уровне родовых обычаев, религиозных обрядов и ритуалов. Например, уровень физической активности и подготовки у народов крайнего Севера закреплен в традиционных играх и состязаниях. Важно отметить, что в таких обрядах закреплялись только жизненно необходимые навыки и умения, в данном случае - военные и промысловые. В этот период понятия здоровья и болезни также не выделялись. Но наличие крепкого здоровья подразумевалось как нечто обязательное для человека, его нормальное состояние, к которому необходимо стремиться. Например, эталоном «идеального человека» у северных народов являлся герой-богатырь, обладавший большой силой, владевший в совершенстве оружием; у древних славян «идеал человека» сравнивался с «дубом», он должен был обладать такой же жизнестойкостью и крепостью. Важно также отметить, что стремление к такому «идеалу человека» закладывалось еще в системе образования, оно впитывалось с детства и закреплялось на протяжении всей жизни в обрядах и ритуалах.

Античность. В эпоху античности уже оформилось понятие здоровья, которое означало внутреннюю согласованность, гармонию всех элементов человеческой природы. Оздоровление также не являлось отдельной системой. Человек, заботящийся о своем здоровье (физическом, психическом, духовном, а также социальном) должен был вести умеренных образ жизни, быть уравновешенным и постоянно самосовершенствоваться. Ответственность за сохранение здоровья возлагалась на самого человека. С целью оздоровления применялись очистительные ритуалы как телесные, так и духовные (катартика), философия и «работа над собой». Культура здоровья закладывалась также на этапе образования, которое было построено на принципах гармонии, например сочетание гимнастики и музыки. Гедонизм.

В восточных философских системах под оздоровлением в большей мере понимаются различные духовные практики, где системы физических упражнений были лишь начальным этапом работы с сознанием. На оздоровление, опять таки, не выделялось как система, оно не было целью воинских, ни духовных школ. Оздоровительный эффект мог достигаться автоматически, когда человек ступал на путь занятий йогой, у-шу, дзен и т.д.

Оздоровление в современном обществе. Необходимость в выделении оздоровления как системы возникла, на наш взгляд, тогда, когда цивилизация пошла по пути отрыва человека от природы. Мощь человека, вооружившегося современной техникой, противопоставившего себя природе, обернулась против него самого. Техногенная революция привела к тому, что образ жизни современного человека радикально изменился, по сравнению с его предками. Однако, генетическая информация (геном) человека не подвержен столь быстрым изменениям, как окружающая среда. Организм человека оказывается неприспособленным к современному образу и темпам жизни, отсюда берут истоки «эпидемии современности»: метаболический синдром, ожирение, атеросклероз, гипертоническая болезнь, СД II типа. Именно поэтому современный человек нуждается в специальных оздоровительных мероприятиях, или применении систем оздоровления. Оздоровительные системы, таким образом, должны воздействовать на все компоненты здоровья человека:

душевное состояние;

физическое состояние;

социальное здоровье (опосредованно через душевное и физическое здоровье).

Оздоровление как образ жизни

Таким образом, становится очевидным, что оздоровление современного человека возможно только благодаря изменению его образа жизни. Нельзя, конечно отрицать огромное влияние на состояние здоровья людей таких внешних факторов, как окружающая среда, культурная среда, состояние службы здравоохранения и т.д. Но ведущая роль среди множества этих факторов принадлежит все же образу жизни, совокупное влияние которого на здоровье достигает в среднем 50% (Данные официального сайта WHO).

 

 

Механізми хвороб

НОРМА І ПАТОЛОГІЯ. Норма (близько до поняття здоров’я) для організму людини – середній діапазон медико-біологічних величин показників [5] здоров’я для певного етапу онтогенезу в популяції, ідеал комфортності. Патологія – це основа хвороби, відхилення від норми, що приводить до захворювань та загибелі організму. Патології зв’язують подразник (екологічне середовище), авторегуляцію (генна схильність), компенсацію (рівень функціонування клітин та органів) з тривалістю життя і заміною організмів (у біоценозі).

Виділяють 4 механізми усіх патологій. 1) Генетичний (внаслідок порушень реплікації, експресії, невдалих генних комбінацій, шкідливих мутацій і транспозицій). 2) Екологічний (внаслідок шкідливих впливів дуже сильних фізичних, хімічних, біологічних, соціальних факторів, які виводять організм за генетичні визначені норми реакції, тобто зривають компенсацію). 3) Онтогенетичний (внаслідок порушень нейро-імунно-ендокринних рецепторних систем регуляції у вигляді дис.-, гіпо-, гіперадаптозів). 4) Акумуляційний (внаслідок структурних слідів адаптації, що накопиченням та взаємодією викликають старіння) [2].

ГЕНЕТИЧНИЙ ЧИННИК. Вважається, що з 10 тисячі хвороб 5000 генетично зумовлені (це первинні порушення метаболізму, наприклад, фенілкетонурія), а інші мають генетичну схильність. Генні комбінації при статевій репродукції (кросинговер у профазі-1, незалежне розходження хромосом у анафазі-1 мейозу, незалежний розподіл хромосом при заплідненні, надходженні мітохондріального геному тільки від матері) визначають розвиток ревматоїдного артриту, псоріазу, цукрового діабету 2 типу, онкозахворювань, що найбільш пов’язано з генами головного комплексу гістосумісності у 6 хромосомі, гіпертонії (16 генів), атеросклерозу. З 25000 генів людини 50 функціонують у мозку, де інші не експресуються, в других тканинах експресуються інші гени. Більшість хвороб мають мультіфакторну полігенну природу. Епігенетичні чинники сприяють метилуванню цитозину в 5-mC та окисненню гуаніну у 8-oG, синтезу мікро-РНК, інтеркаляції, відщепленню нуклеотидів теломери, все це гальмує реплікацію та транскрипцію.

Однією з властивостей геному є його нестабільність. Мутації (хромосомні, геномні, генні) викликаються мутагенами, частіші у стовбурових клітинах, що дає нові клони клітин, відмінні по генотипу від зиготи, що знижує рівень функціонування органу. За життя чоловіків мутацій у них в 2-5 разів більше, ніж у жінок. Транскрипції – це перенос генів в хромосомі (синтез імуноглобулінів), між ними, між клітинами; особливо значущим є привнесення до генотипу вірусами інших генів з других організмів та бактерій; у людини біля 40% нуклеотидів геному є вірусними (гени вірусу герпеса асоційовані з ДНК нейронами кори півкуль, можуть передаватися протоонкогени вірусами за участю РНК-залежної ДНК-полімерази).

Поліморфні генів – це гени, що представлені в популяції декількома алелями (з втратою частини нуклеотидів), що дають білки подібні за функцією, але трохи відмінні за структурою. Вважається, що таких поліморфних генів у геномі людини 12000000; наприклад. Ген ангіотензин-перетворюючого ферменту (ACE) має 2 форми: I – визначає флегматичність та меланхолічність, стійкість до гіпоксії та витривалість, більшу у 7 разів працездатність; D – має у 16 інтроні на 287 пар нуклеотидів менше та визначає підвищену імпульсивність (холеричність та сангвіні стичність), силу у підлітків, гіпертонію в похилому віці, меншу працездатність, гіпертрофію міокарду. З 50 ізоформ цитохрому Р-450 гени (CYP1A1, CYP1A2, CYP2D6) при заміні А на Г (у білку – ізолейцину на валин з частотою 27%) у популяції дають рак легень на тлі тютюнопаління. Ген епоксидгідролази (mEPHX) при заміні Т на Ц (тирозин на гістидин з частотою 6%) дає обструктивну пневмонію та емфізему легень (послаблення інгібіторів трипсину) на тлі паління. Ген глютатіонтрансферази (GSTM1) при делеції (з частотою 40%) дає паркінсонізм, рак легень та сечового міхура, хронічний бронхіт, ендометріоз, цироз печінки на тлі алкоголізму та паління. Ген N-ацетилтрансферази-2 (NAT-2) при місенс-мутації (з частотою 50%) дає рак легень, сечового міхура, молочної залози, товстої кишки на тлі паління. Посилює ці захворювання неповноцінність алелів фактору некрозу пухлин [4].

ОНТОГЕНЕТИЧНИЙ ЧИННИК. В організмі близько 1016 клітин у різних стадіях життєвого циклу, є певний рівень апоптозних та некротичних клітин, цикл активності органів та систем. Зміни рівнів функціонування нервової, імунної, ендокринної систем пов’язані з рецепторними каскадами; це коливання рівнів секреції гормонів, імунної активності, збудження-гальмування, що стають сталими та ведуть к порушенню адаптації, наприклад, запалення, остеопорозу. Метаболічний синдром Х полягає у розвитку на тлі ожиріння (гіперкортицизм, перетворення андрогенів у естрогени) гіпертонії (надлишок ангіотензину-2), цукрового діабету 2 типу (порушення рецепторів до інсуліну), атеросклерозу (гіпер-β-ліпопротеїдемія з гіперхолестеринемією), подагричного артриту (гіперурікемія). Депресивний стан виникає внаслідок зниження продукції нейромедіатора серотоніну та його рецептору. Аутоімунні захворювання типу бронхіальної астми, імунодефіцити після стресу, пропуск онкоклітини імунним наглядом є прикладами розладу імунної системи..

ЕКОЛОГІЧНИЙ ЧИННИК. Сприяє в невеликій кількості апоптозам, а великий некрозам, викликає генетичні дефекти. Фізичні (краш-синдром з травматичним токсикозом; дія радіації через розриви ДНК, радіолізу води та посилення неферментативного вільно-радикального пероксидного окиснення; дія електрики, температури), хімічні (дія токсинів як мембранотропів, інгібіторів та стимуляторів ферментів, мутагенів, агоністів та антагоністів лігандів рецепторів), біологічні (віруси, бактерії, паразити, отруйні рослини і тварини, комахи з подразнюючою дією, харчові, питні), соціальні (вікові, працеголічні для інфаркту міокарда, стрес з нейро-імуно-гормональною основою, що викликають психо-соматичні хвороби, наприклад, нейро-циркуляторну дистонію) фактори. Слід зазначити, що людство єдиний вид, який живе у власно утвореному смітті внаслідок антропогенного забруднення енергетичним, атомним, хімічним, аграрним виробництвом, іригацією та меліорацією [1]. Хоча людина – еврибіонтний вид, внаслідок зверхбіологічної адаптації у вигляді праці, розуму, мови [6].

ПРОФІЛАКТИКА. «Майбутнє належить медицині профілактичній» – писав лікар і педагог М.І.Пирогов. У широкому розумінні виділяють декілька форм профілактики. Розрізняють індивідуальну та суспільну профілактики, які потребують свідомого ставлення, виробленого відповідним вихованням. Індивідуальна об’єднує засоби попередження хвороб і зберігання здоров’я у вигляді здорового способу життя, особистої та сімейної гігієни (у тому рахунку раціональним одягу та харчуванню, режиму праці та відпочинку, заняттю фізичною культурою, гігієнічному вихованню). Суспільна охоплює систему соціальних, економічних, законодавчих, виховних, санітарних (гігієнічних, технічних, протиепідемічних) заходів для забезпечення високого рівня здоров’я нації, виключення причин утворення хвороб шляхом створення оптимальних умов праці, відпочинку, споживання, розвитку охорони здоров’я, культури, освіти, фізичної культури. В залежності від стану здоров’я, наявності факторів ризику захворювання, хвороби виділяють три види профілактики. Первинна профілактика – це система засобів попередження впливу факторів ризику захворювання шляхом вакцинації, раціонального життєзабезпечення. Вторинна – усуває головні фактори ризику (стрес, імунодефіцити, сильні навантаження на певні органи) шляхом диспансеризації. Третинна – виражається у соціальній, трудовій, психологічній, медичній реабілітації [3].

Оцінки ризиків для здоров’я проводять клінічними лабораторними дослідженнями, визначенням генетичного поліморфізму, санітарно-екологічними паспортами довкілля, продуктів харчування. Ці оцінки та запобіжні засоби на сьогодення мало спираються на індивідуальність.

ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ. Кожна людина (крім однояйцевих близнюків) генетично унікальна, що лежить в основі біологічної неповторності. Комбінацій генів людини може бути від 64х1012 до 20х1024 варіантів, що на багато порядків більше ніж число людей тепер та тих, що жили до нас (близько 90 млрд). Ф.Добржанський за 50 років до проекту «Геном людини» і відкриття поліморфізму вважав, що люди не рівні ще до народження, на рівні зиготи. Є антропологічні відмінності людей (расові, статеві, конститутивні, вікові, психічні). Є різне екологічне та соціально-культурне оточення конкретної людини, як неповторного генетично-культурного експерименту).

ВИСНОВКИ. Необхідний біометричний паспорт з генетичною картою здоров’я з визначенням генного поліморфізму (виділення ДНК, її ампліфікація, рестрікція, електрофорез, порівняння зі стандартами). Зараз це визначення коштує 3000 і триває 3 тижня. Генна карта, медико-генетичні консультації та планові обстеження дають базу для рекомендацій превентивної медицини конкретної людини. Створення умов життя та праці, харчування та способу життя потребує відповідності найперше генної індивідуальності, потім антропологічним даним. Але біометричний паспорт з генетичною картою може мати біоетичні та юридичні проблеми для людини не стільки при виборі професії, скільки для відбору кандидатів на робоче місце.

Завданнями медиків та педагогів є оцінка ступеню спадкових факторів та впливу середовища для комплексування з батьками, що дасть можливість регулювати вплив середовища, профілактики захворювань згідно генотипу, виховувати та навчати згідно закладеним здібностям. Освіта основ здоров’я дає ліміти діяльності та життєдіяльності.