Одеська національна юридична академія

ОДЕСЬКА НаціональнА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

На правах рукопису

СТРЕЛКОВСЬКА ЮЛІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 343.97:316.624.2

МАРГІНАЛЬНІ ГРУПИ В СТРУКТУРІ ОРГАНІЗОВАНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ: КРИМІНОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

 

Спеціальність: 12.00.08 – кримінальне право і кримінологія;

кримінально-виконавче право

 

 

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

 

 

Науковий керівник

Дрьомін Віктор Миколайович,

кандидат юридичних наук, доцент

 

Одеса – 2008
ЗМІСТ

Вступ
Розділ 1 Концепція маргінальності у кримінології: постановка проблеми
1.1 Визначення основних понять концепції маргінальності та її значення для кримінологічних досліджень
1.2. Маргінальність та злочинність: механізми взаємодетермінації
Висновки до першого розділу
Розділ 2 Кримінологічні особливості маргіналізації та участі представників окремих соціальних груп в організованій злочинній діяльності
2.1. Визначення та структура організованої злочинності
2.2. Кримінологічні аналіз участі мігрантів-маргіналів в організованій злочинній діяльності
2.3. Особливості маргіналізації та участі колишніх військовослужбовців в організованій злочинній діяльності
2.4. Кримінологічний аналіз маргіналізації та участі колишніх співробітників правоохоронних органів в організованій злочинній діяльності
2.5. Маргіналізація та участь колишніх та діючих спортсменів в організованій злочинній діяльності
2.6. Особливості маргіналізації та участі в організованій злочинній діяльності осіб, що відбули покарання у виді позбавлення волі
Висновки до другого розділу
Розділ 3 Попередження організованої злочинності у контексті маргіналізації суспільства
3.1. Протидія маргіналізаційним процесам у суспільстві як напрямок загальносоціального попередження організованої злочинності
3.2. Спеціально-кримінологічне попередження участі представників маргінальних груп в організованій злочинній діяльності
Висновки до третього розділу
Висновки
Список використаних джерел
Додатки

Вступ

 

Актуальність теми. Організована злочинність є однією з найсерйозніших проблем, що на даний момент постала перед усією світовою спільнотою. Це обумовлено такими негативними тенденціями її розвитку, як збільшення рівня організованої злочинності, розширення її напрямків та сфер впливу, транснаціоналізація організованої злочинної діяльності, входження її представників до владних структур тощо. Цей вид злочинної активності спричиняє величезний збиток державі та суспільству. Саме це обумовлює необхідність всебічного вивчення проявів організованої злочинності для можливості побудови на державному рівні ефективної та адекватної системи її попередження.

Причинами значного зростання цього явища в Україні, а також в інших пострадянських країнах, є економічна та політична нестабільність, різка поляризація доходів громадян та пов’язане із цим майнове розшарування населення. Однак зазначені фактори, крім погіршення криміногенної ситуації в країні, призвели й до суттєвих змін у суспільстві, наслідком чого стала маргіналізація як окремих громадян, так і цілих груп населення. Оскільки такі істотні зміни впливають на стан та тенденції розвитку як злочинності взагалі, так і її окремих видів, одним із яких є організована злочинність, зазначене обумовлює необхідність вивчення проблеми маргінальності у рамках кримінології.

У науковій літературі соціологічні та філософські аспекти проблеми маргінальності вивчали такі зарубіжні та вітчизняні вчені, як А.І. Атоян, Р.А. Ануфрієва, Є.С. Балабанова, А.А. Галкін, З.Х. Галімулліна, З.Т. Голенкова, С.П. Гурін, І.І. Дмітрова, А.Н. Дьомін, А.В. Єрмілова, І.В. Зайцев, Є.Д. Ігітханян, І.В. Казарінова, К.В. Лукіна, С.Н. Мельник, І.В. Мітіна, В.В. Онікієнко, Р. Парк, Є.В. Покасова, М.І. Поляков, І.П. Попова, Є. Рашковський, Н.М. Римашевська, Є.В. Старіков, Н.Є. Степанова, Е. Стоунквіст, А.А. Свящук, А. Фарж, В.А. Шапінський, Т. Шибутані, Н. Шульга та ін.

Феномену організованої злочинності у його різних аспектах приділялась увага в працях таких провідних вітчизняних та зарубіжних авторів, як В.О. Алексєєв, Ю.М. Антонян, А.Н. Волобуєв, Р.Р. Галіакбаров, Є.Б. Галкін, В.О. Глушков, В.В. Голіна, О.І. Гуров, Т.А. Денисова, А.І. Долгова, С.В. Дьяков, В.Є. Емінов, А.Ф. Зелінський, С.М. Іншаков, І.І. Карпець, Н.Ф. Кузнєцова, В.І. Куліков, Р. Кларк, Б.В. Лізогуб, О.М. Литвак, В.В. Лунєєв, В.А. Номоконов, В.С. Овчинський, Є.Л. Стрельцов, О.В. Топільська, А.П. Тузов, В.О. Туляков, Л. Шеллі, Н.П. Яблоков та ін.

У кримінологічній науці проблема маргінальності знайшла своє відображення в роботах В.М. Волосевича, А.Ю. Голодняк, В.М. Дрьоміна, М.В. Краснова, В.В. Лунєєва, Е.Ф. Побєгайло, Є.В. Садкова, Р.Ф. Степаненко, О.М. Черниша, М.О. Черниш та ін. Частіше за все в кримінології під маргіналами розуміють осіб, що перебувають на узбіччі суспільства та становлять його “соціальне дно”, тобто в такому разі мова йде про так званих “класичних” маргіналів. Однак, як свідчать соціологічні дослідження, в результаті суспільних перетворень за останні двадцять років з’явилася досить численна група осіб, що утворюють так звані “нові” маргінальні групи населення. Саме ці групи практично ще не вивчалися кримінологами. Вбачається, що у зв’язку із масштабністю цього явища, кримінологічна наука не може ігнорувати це питання, оскільки проблема криміногенності нових маргінальних груп та процес їх криміналізації набуває за сучасних умов дедалі більшої актуальності. Стосовно ж впливу маргіналізаційних процесів на організовану злочинність окремих досліджень зовсім не проводилося. Таким чином, ця дисертаційна робота є першим комплексним кримінологічним дослідженням участі маргінальних груп у структурі організованої злочинності.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницької роботи Одеської національної юридичної академії на 2006–2010 роки “Традиції та новації в сучасній українській державності і правовому житті” (державний реєстраційний номер 0106U004970) і є складовою частиною наукової теми кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права Одеської національної юридичної академії на 2006–2010 роки “Актуальні проблеми вивчення та попередження злочинності та кримінологічного обґрунтування удосконалення системи кримінальної юстиції в Україні”.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розв’язання основних кримінологічних проблем, які пов’язані з маргіналізацією населення та участю представників певних маргінальних груп у діяльності організованих злочинних угруповань, та формування на цій основі науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення попередження проявів організованої злочинності. Мета дослідження обумовила виокремлення низки завдань, основними з яких є:

визначити стан розробленості проблеми маргінальності в кримінологічній науці на сучасному етапі, а також її значення для кримінології;

розкрити зв’язок маргіналізаційних процесів та злочинності у суспільстві, у тому числі організованої;

визначити причини та особливості маргіналізаційних процесів кожної з маргінальних груп, що є предметом дисертаційного дослідження;

з’ясувати механізм та причини входження за власною ініціативою та втягнення маргінальних груп населення в організовану злочинну діяльність;

здійснити кримінологічний аналіз участі окремих маргінальних груп у діяльності організованих злочинних угруповань;

з урахуванням отриманих у процесі дослідження даних розробити теоретичні засади та практичні рекомендації з попередження організованої злочинної діяльності у контексті маргіналізації суспільства.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які характеризують сучасну організовану злочинність в Україні у зв’язку з процесами маргіналізації суспільства.

Предметом дослідження є кримінологічний аналіз конкретних соціальних механізмів, які обумовлюють маргіналізацію населення та участь представників певних маргінальних груп у діяльності організованих злочинних угруповань, а також розробка на цій основі рекомендацій щодо попередження організованої злочинності.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становить система загальнонаукових та спеціально-наукових методів пізнання, застосування яких у поєднанні обумовлено метою та завданнями роботи, яке забезпечує достовірність отриманого знання. У процесі дослідження застосовувалися такі наукові методи: історичний, за допомогою якого простежено розвиток поняття маргінальності для з’ясування сутності цього явища та можливості удосконалення визначення зазначеного феномена; еволюцію поняття організованої злочинності, а також процес виникнення та розвитку організованої злочинної діяльності серед окремих груп осіб, що вивчаються в роботі; логіко-семантичний – при розмежуванні понять і термінів, а також при аналізі змісту деяких наукових категорій; конкретно-соціологічні (опитування засуджених та експертів, вивчення та контент-аналіз кримінальних справ, повідомлень засобів масової інформації), за допомогою яких було сформовано репрезентативну емпіричну базу дисертаційного дослідження; статистичний – при аналізі статистичних даних щодо стану організованої злочинності в Україні та рівня маргіналізації суспільства; порівняльно-правовий – при розгляді та співставленні нормативних визначень організованої злочинності та окремих її суб’єктів (організована злочинна група, організована група, злочинна організація) на міжнародному та національному рівнях; юридичного аналізу – при вивченні механізму впливу правових норм та інститутів держави на рівень маргіналізації суспільства, а також при вивчені та формулюванні пропозицій щодо внесення змін та доповнень до чинного законодавства з метою підвищення ефективності протидії організованій злочинності.

Науково-теоретичною основою дисертаційного дослідження стали роботи, присвячені як загальним проблемам кримінології, кримінального права, кримінально-виконавчого права, так і спеціальним питанням вивчення та протидії організованій злочинності, а також роботи із соціології, психології тощо.

Нормативною базою дисертаційного дослідження є Конституція України, чинне законодавство України (кримінальне, кримінально-виконавче тощо), укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, відомчі нормативні акти, що регулюють питання боротьби з організованою злочинністю, а також такі, що регулюють питання протидії маргіналізаційним процесам у суспільстві. Аналіз емпіричного матеріалу та законодавства здійснено станом на 1 травня 2008 року.

Емпіричну базудисертаційного дослідження становлять результати опитування шляхом анкетування 1048 засуджених, що відбувають покарання в установах виконання покарань в Одеській області (Одеська виправна колонія № 14, Південна виправна колонія № 51; Чорноморська виправна колонія № 74) та 208 засуджених – колишніх працівників правоохоронних органів, що відбувають покарання у Менській виправній колонії № 91. Здійснено аналіз статистичних даних Центру статистики Управління інформаційних технологій при ГУМВС України в Одеській області щодо 529 осіб, які входили до складу 118 організованих груп та злочинних організацій, стосовно яких кримінальні справи було закінчено та направлено до суду за 2002–2006 роки (Ф. 2 Статистична картка на особу, яка вчинила злочин – Додаток до п. 6.2.4. Інструкції про єдиний облік злочинів, що ведеться МВС України). Було також здійснено вибіркове вивчення 78 архівних кримінальних справ, в яких злочини було скоєно у складі організованої групи або злочинної організації, що розглядалися судами Одеської та деяких інших областей України у 1997–2007 роках. В якості експертів було опитано шляхом анкетування 48 співробітників слідчого управління МВС України в Одеській області та відділу прокуратури Одеської області з нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю. Крім цього, у ході дослідження було проаналізовано статистичні дані МВС України, Державної прикордонної служби України, Державного комітету статистики та інших органів, що стосуються тематики дослідження. Вивчено матеріали періодичної преси та електронних видань з проблем дисертаційного дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним кримінологічним дослідженням проблем, пов’язаних з маргіналізацією населення та участю представників певних маргінальних груп у діяльності організованих злочинних угруповань, і формуванням на цій основі науково обґрунтованих рекомендацій щодо попередження організованої злочинності.

Зокрема, наукова новизна виражається в таких положеннях, що виносяться на захист:

уперше:

виокремлено маргінальні групи (мігранти, колишні військовослужбовці, колишні співробітники правоохоронних органів, колишні спортсмени, особи, що відбули покарання у виді позбавлення волі), участь представників яких у діяльності організованих злочинних угруповань істотно підвищує їх суспільну небезпеку;

на підставі аналізу діяльності організованих злочинних угруповань обґрунтовано необхідність кримінологічного вивчення не лише “класичних” маргіналів, але й “нових” маргінальних груп, які є складовою соціальної бази сучасної організованої злочинності в Україні;

здійснено комплексне дослідження місця, що займають представники певних маргінальних груп у структурі організованої злочинності: мотивація їх вступу до складу організованих злочинних формувань, а також основні шляхи їх залучення; найбільш характерні виконувані ними ролі та функції в організованій злочинній діяльності, а також кримінальна спрямованість формувань, членами яких вони стають;

обґрунтовано особливості маргіналізаційних процесів серед певних груп населення та характер взаємовідносин їх представників з відповідними злочинними формуваннями;

запропоновано та обґрунтовано необхідність удосконалення практики стримання маргіналізаційних процесів у контексті протидії організованій злочинності, у тому числі створення єдиних інформаційних комп’ютерних баз даних щодо певних маргінальних груп, у навичках та вміннях яких зацікавлені представники організованої злочинності, для підвищення ефективності заходів з її попередження;

 

 

удосконалено:

визначення маргінальності, яка розглядається як особливий стан особи, що характеризується об’єктивними та/або суб’єктивними змінами його соціального статусу, наслідком чого є розрив соціально-корисних зв’язків із референтною групою, криза самоідентифікації, відчуження особи, дезадаптованість до нових умов життя, в результаті чого індивід опиняється між двома або більше соціальними групами, у жодній з яких він не є (або не відчуває себе) її повноправним членом;

визначення маргінальної злочинності, під якою розуміється злочинність, що знаходиться у периферійному або пограничному стані відносно іншої злочинної спільноти або кримінальної субкультури;

ідею щодо ступеня криміногенності особи, яка знаходиться у маргінальному стані, та запропоновано розглядати його в залежності від типу маргінальності (периферійної чи пограничної), носієм якої є особа, та від виду злочинної діяльності;

обґрунтування можливості розгляду маргіналізаційних процесів у суспільстві та рівня злочинності у ньому, зокрема організованої, як механізмів взаємодетермінації;

набули подальшого розвитку:

обґрунтування необхідності для підвищення ефективності протидії організованій злочинності комплексного впливу (як державного, так і громадського) на маргіналізаційні процеси у суспільстві з метою послаблення вже існуючих процесів та недопущення появи нових;

віктимологічний аспект маргіналізаційних процесів;

ідея вивчення маргінальних груп як складової соціальної бази злочинності.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у тому, що його положення, висновки та пропозиції можуть бути використані у:

науково-дослідній сфері – при подальшій розробці теоретичних проблем вивчення та протидії організованій злочинності, а також застосуванні концепції маргінальності в кримінології для вивчення детермінації злочинності;

сфері правотворчості – для удосконалення чинного законодавства, спрямованого як на попередження маргіналізаційних процесів в українському суспільстві, так і на протидію організованій злочинності;

правозастосовчій діяльності – для підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів при розслідуванні злочинів, скоєних організованими групами та злочинними організаціями;

навчальному процесі – для викладання дисциплін “Кримінологія”, “Кримінально-виконавче право” і спецкурсу “Транснаціональна злочинність”, а також для підготовки відповідних розділів підручників та навчальних посібників.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дисертаційної роботи були викладені автором на п’ятнадцяти наукових та науково-практичних конференціях і семінарах, у тому числі на: міжнародній науковій конференції молодих вчених “Осінні юридичні читання” (2002 р., 2003 р., 2004 р., 2007 р., м. Хмельницький.); науково-практичному семінарі “Боротьба зі злочинністю та права людини” (2006 р., м. Одеса ); XIII Міжнародній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Ломоносов–2006” (2006 р., м. Москва); міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (2006 р., м. Київ); міжнародному науково-практичному семінарі “Актуальні проблеми кримінології та кримінальної психології” (2006 р., м. Одеса); Десятій ювілейній звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу ОНЮА “Правове життя сучасної України” (2007 р., м. Одеса), міжнародній науково-практичній конференції молодих учених та здобувачів “Сучасні проблеми розвитку юридичної науки” (2007 р., м. Харків); Всеукраїнській науковій конференції “Правове життя сучасної України” (2008 р., м. Одеса).

Крім того, теоретичні розробки використані під час викладання курсу кримінології, а також при підготовці навчально-методичного посібника з кримінології.

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження висвітлено у двадцяти публікаціях, у тому числі одному розділі у монографії, дев’яти наукових статтях, п’ять із яких опубліковані у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, та десяти матеріалах наукових конференцій та семінарів.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають у себе десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи становить 249 сторінок, у тому числі 25 сторінок – список використаних джерел, що містить 221 найменування, додатки – 35 сторінок.

Розділ 1

Висновки до першого розділу

1. При вивченні маргінальних явищ у кримінології переважає трактування маргінальності як перебування особи або групи на узбіччі суспільства, які утворюють його “соціальне дно”. Однак у зв’язку з докорінними державними та суспільними змінами за останні десятиліття, наслідком яких стала поява “нових” маргінальних груп, вбачається за необхідне їх вивчення кримінологічною наукою, особливо у контексті їх участі в організованній злочинній діяльності. Такий підхід допоможе розришити сферу застосування концепції маргінальності в кримінології.

2. У зв’язку з об’єктивно-суб’єктивною природою феномена маргінальності, пропонується визначати маргінальність як особливий стан особи, що характеризується об’єктивними та/або суб’єктивними змінами її соціального статусу, наслідком чого є розрив соціально-корисних зв’язків із референтною групою, криза самоідентифікації, відчуження особи, дезадаптованість до нових умов життя, в результаті чого індивід опиняється між двома або більше соціальними групами, у жодній з яких він не є (або не відчуває себе) її повноправним членом; а маргіналізацію – як процес зміни соціального статусу особи та/або його самоідентифікації, що супроводжується розривом економічних, культурних та інших соціально-корисних зв’язків, у результаті чого така особа об’єктивно чи суб’єктивно витискується із соціальної групи, до складу якої вона входила раніше.

3. Маргінальність є криміногенним чинником, однак ступінь криміногенності особи залежить від того, носієм якої маргінальності (периферійної чи пограничної) вона є, а також від спрямованості злочинної діяльності (загальнокримінальної та економічної).

4. Увага акцентується на необхідності розрізняти терміни “злочинність маргіналів” та “маргінальна злочинність”, оскільки вони не є тотожніми. У зв’язку з цим пропонуються такі їхні визначення: “злочинність маргіналів” – сукупність злочинів, що скоюються представниками маргінальних верств населення; “маргінальна злочинність” – злочинність, що знаходиться у периферійному або пограничному стані відносно іншої злочинної спільноти або кримінальної субкультури.

5. Маргінальність та злочинність являють собою явища, що взаємодетермінують одне одну. Вплив маргіналізаційних процесів на стан злочинності у суспільстві відбувається за двома основними напрямами: 1) маргінальність є криміногенним чинником, тому на рівні злочинності в цілому тягне скоєння злочинів (на відміну від індивідуального рівня, де такий зв’язок має виключно випадковий характер); 2) віктимологічний аспект проблеми маргінальності (більшість маргінальних особистостей характеризуються підвищеною віктимністю, що у деяких випадках провокує скоєння стосовно них злочинних дій). Зворотній процес – вплив злочинності на рівень маргіналізації суспільства – пропонується розглядати за такими напрямками: 1) у результаті скоєння злочинів, переважно економічної спрямованості, до Державного бюджету та бюджетів інших рівнів не поступає велика кількість грошової маси. Крім того, чим вищим є рівень злочинності, тим більше коштів держава має витрачати на утримання правоохоронних органів та установ виконання покарань. Зазначене обумовлює значне зменшення матеріальних ресурсів, які можна витратити на соціальну допомогу незахищеним верствам населення, а це, у свою чергу, значно підвищує вірогідність їх маргіналізації; 2) відбуття особою покарання у виді позбавлення волі за скоєний нею злочин у переважній більшості випадків обумовлює її маргіналізацію після звільнення; 3) скоєння стосовно особи певних злочинів може призвести до початку процесу її маргіналізації або до поглиблення вже існуючого.

6. Виокремлені маргінальні групи, які подальше вивчатимуться в структурі організованої злочинності у межах цього дослідження: мігранти; колишні військовослужбовці; колишні співробітники правоохоронних органів; колишні спортсмени; особи, що відбували покарання у місцях позбавлення волі. Вищезазначений перелік не є вичерпним, однак такий вибір обумовлено тим, що участь представників перелічених маргінальних груп у діяльності конкретних організованих злочинних угруповань істотно підвищує їх суспільну небезпеку, а також, як правило, має найбільший суспільний резонанс.

Розділ 2

Висновки до другого розділу

1. Соціальною базою сучасної організованої злочинності в Україні здебільше є представники таких “нових” маргінальних груп населення, як мігранти (переважно зовнішні, у тому числі нелегальні), колишні військовослужбовці, колишні співробітники правоохоронних органів та колишні спортсмени. Не відносяться до “нових” маргіналів, однак є істотною та досить чисельною складовою соціальної бази організованої злочинності особи, що відбули покарання у виді позбавлення волі.

2. У процесі маргіналізації представників перелічених “нових” маргінальних груп, незважаючи на певні особливості, можна виділити спільну рису: його виникнення та поглиблення пов’язане із втратою особою звичного для себе соціального статусу (для мігрантів – у зв’язку із зміною постійного місця проживання; для інших “нових” маргіналів – у зв’язку із втратою попереднього місця роботи та складностями при пошуку нового).

4. Маргіналізація осіб, що відбули покарання у виді позбавлення волі, розпочинається ще за часів їх перебування у місцях позбавлення волі та значно загострюється після звільнення у зв’язку з тривалою ізоляцією від суспільства, необхідністю пристосовуватися до нових умов життя та стигматизацією з боку оточуючих. Таким чином, маргінальний стан осіб, що вивчаються, призводить до того, що вони тяжіють до подібних собі, наслідком чого є їхнє входження до складу вже існуючих організованих злочинних груп або створення нових за власною ініциативою. Їхня затребуваність в організованій злочинності є значною у зв’язку з наявністю у таких осіб кримінального досвіду, причому як власного, так і отриманого в процесі спілкування з іншими засудженими, а також певних професійних навичок (у випадку з професійними злочинцями).

Розділ 3

ВИСНОВКИ

Комплексне кримінологічне вивчення місця, що займають представники маргінальних груп у структурі організованої злочинності, дозволяє зробити ряд висновків, спрямованих на внесення пропозицій та рекомендацій з подальшого вдосконалення практики протидії цьому виду злочинності.

1. У кримінологічній науці переважає підхід, згідно з яким маргінальність трактується як перебування особи на узбіччі соціальної структури, в результаті чого усіх маргіналів прирівнюють до представників “соціального дна” суспільства. Однак, таке трактування звужує предмет дослідження, оскільки виключає із нього значне коло осіб – “нові” маргінальні групи, появу яких в українському суспільстві (порівняно недавно) повязують із докорінними державними та суспільними змінами. Вивчення представників “нових” маргіналів є дуже актуальним для кримінології, оскільки надає можливість розширити уявлення про взаємозв`язок процесів маргіналізації та злочинності, зокрема організованих її форм, взаємозалежність зазначених явищ, а також про процес формування та відтворення організованої злочинної діяльності, оскільки, як випливає із проведеного дослідження, “нові” маргінальні групи є складовою соціальної бази організованої злочинності.

2. Оскільки процес маргіналізації може відбуватися у двох напрямках: визначення особи як маргінальної з боку суспільства (маргінальність ззовні) та самовизначення індивіда як маргінала (маргінальність зсередини), при дослідженні організованої злочинності у контексті проблеми маргінальності необхідно враховувати її об’єктивно-суб’єктивну природу. Виходячи із цього, пропонуються такі авторські визначення понять “маргінальність” та “маргіналізація”. Під маргінальністю розуміється особливий стан особи, що характеризується об’єктивними та/або суб’єктивними змінами її соціального статусу, наслідком чого є розрив соціально-корисних зв’язків із референтною групою, криза самоідентифікації, відчуження особи, дезадаптованість до нових умов життя, в результаті чого індивід опиняється між двома або більше соціальними групами, у жодній з яких він не є (або не відчуває себе) її повноправним членом. Під маргіналізацією розуміється процес зміни соціального статусу особи та/або його самоідентифікації, що супроводжується розривом економічних, культурних та інших соціально-корисних зв’язків, у результаті чого така особа об’єктивно чи суб’єктивно витісняється із соціальної групи, до складу якої вона входила раніше.

3. Маргінальність є криміногенним фактором. Ступінь криміногенності особи залежить від того, носієм якого виду маргінальності (периферійної чи пограничної) вона є, а також від спрямованості злочинної діяльності (загальнокримінальної чи економічної). Хоча маргінальний стан особи необов’язково тягне за собою вчинення нею злочину, він значно полегшує її втягнення у злочинну діяльність. Саме зазначену обставину вдало використовують представники організованої злочинності для залучення маргінальних верств населення до своїх лав. Зазначене дозволяє визначити маргінальне середовище як складову соціальної бази організованої злочинності, що забезпечує її самовідтворювання.

4. Окремого дослідження потребує віктимологічний аспект проблеми маргінальності, оскільки для більшості осіб, що перебувають у маргінальному стані, разом із підвищеною криміногенністю характерною є підвищена віктимність. При цьому її ступінь також безпосередньо залежить від того, носієм якого виду маргінальності є особа (периферійної чи пограничної). Маргінальним особам притаманна групова підвищена віктимність. Досить часто представники маргінальних груп стають жертвами організованої злочинності, тим самим обумовлюючи її відтворення та розширення. Проблема віктимності маргінальних прошарків суспільства також безпосередньо пов'язана з проблемою їх залучення до злочинної діяльності.

5. Замість терміна “маргінальна злочинність” у тому контексті, в якому він застосовується на даний момент у наукових працях (як сукупність злочинів, що скоюються представниками маргінальних верств населення), вбачається доцільним для позначення цього явища використовувати термін “злочинність маргіналів”. Разом із тим, виходячи з етимології та сутності феномена маргінальності, маргінальну злочинність можна визначити як злочинність, що знаходиться у периферійному або пограничному стані відносно іншої злочинної спільноти або кримінальної субкультури.

6. Виокремлено маргінальні групи (мігранти, колишні військовослужбовці, колишні співробітники правоохоронних органів, колишні спортсмени, особи, що відбули покарання у виді позбавлення волі), участь представників яких у діяльності організованих злочинних угруповань істотно підвищує їх суспільну небезпеку;

7. Маргінальний стан мігрантів обумовлений зміною звичного укладу життя, оточення; розривом соціально-корисних зв’язків, що існували на попередньому місці проживання; а іноді (як правило, у випадках зовнішньої міграції) – і зміною культурної, мовної формації. Усі перелічені фактори загострюються переживаннями особи щодо влаштування на новому місці постійного проживання: отримання житла, роботи, налагодження стосунків з оточуючими тощо. Особливо гостро ця проблема постала перед Україною в останні роки у зв’язку з посиленням ксенофобії, крайнім проявом якої є вчинення злочинів стосовно представників інших національностей. Процеси маргіналізації мігрантів, що значно підсилюються у випадку з нелегальними мігрантами (у зв’язку з відсутністю у них будь-якого офіційного статусу), обумовлюють криміналізацію зазначених осіб, у тому числі їхнє залучення до лав організованої злочинності. Крім того, наявність попиту серед мігрантів щодо нелегального переміщення через кордон обумовлює розширення діяльності організованих груп, що спеціалізуються на обслуговуванні каналів нелегальної міграції. Нелегальні мігранти сприяють розширенню діяльності організованих злочинних груп шляхом перевезення контрабандних товарів, а також їхньому розповсюдженню на нових територіях. Відтворення мігрантами, у більшості нелегальними, організованої злочинної діяльності, якою вони займалися в країні свого попереднього проживання, на території країни перебування призводить до збільшення організованих злочинних угруповань транснаціональної спрямованості, а також до обміну кримінальним досвідом між угрупованнями країн-донорів та країн-реципієнтів. Окрему криміногенну групу серед мігрантів становлять вимушені мігранти – біженці з “гарячих точок”, оскільки певна їх частина має досвід поводження зі зброєю, через що такі особи найчастіше залучаються до організованої злочинної діяльності як виконавці.

8. Останнім часом спостерігається тенденція “діаспоризації” суспільств, обумовлена вже згадуваною раніше ксенофобією у країнах-реципієнтах. Зазначений процес має як позитивні, так і негативні наслідки. З одного боку, поселення мігранта поряд з представниками своєї ж національності можна розглядати як позитивний факт, оскільки вони допомагають особі адаптуватися на новому місці проживання (як матеріально, наприклад, наданням певної грошової допомоги, працевлаштуванням особи, так і психологічно). Однак, у цьому випадку існує загроза, що мігрант, знайшовши себе серед своєї етнічної діаспори, залишиться неадаптованим до соціокультурних норм оточуючого середовища – країни нового місця проживання. З іншого боку, певна загроза “діаспоризації” полягає у тому, що діаспора являє собою закриту спільноту, в якій завжди спостерігаються етнічні злочинні організовані групи. Таким чином, етнічні діаспори можна розглядати як соціальну базу для етнічної організованої злочинності.

9. Колишніх військовослужбовців, співробітників правоохоронних органів та спортсменів об’єднує те, що основною причиною їх маргіналізації є втрата попереднього соціального статусу, роботи, в якій вони є професіоналами, та необхідність перекваліфікації або адаптації своїх професійних знань та вмінь для виконання нових функціональних обов’язків. Перелічені маргінальні групи залучаються до складу організованих угруповань через наявність у них професійного досвіду, знань, а також певних навичок (прийоми бойових єдиноборств, поводження з вогнепальною зброєю, навички зовнішнього спостереження тощо). У більшості випадків саме наявність тих чи інших знань та вмінь обумовлює їх місце у структурі конкретного злочинного угруповання та виконання ними певних функцій.

10. Встановлено, що колишні військовослужбовці частіше залучаються до участі у вже існуючих організованих злочинних угрупованнях, хоча на практиці зустрічаються випадки, коли такі особи самі створюють зазначені формування. При цьому, інколи об’єднання відбувається на підставі знайомств, набутих у “гарячих точках”. Найбільш характерними функціями в ОЗГ для колишніх військовослужбовців є виконання конкретних злочинних акцій, а також навчання інших членів ОЗГ знань та вмінь поводження зі зброєю (досить поширеним є виготовлення вибухових пристроїв). Для колишніх військовослужбовців найбільш характерною є участь в ОЗГ загальнокримінальної корисливої спрямованості, які спеціалізуються на вбивствах на замовлення, вимаганні, викраденні людей з метою отримання викупу, а також залякуванні конкурентів, отриманні необхідної інформації від певного кола осіб або для примушування вчиняти дії, в яких зацікавлене керівництво таких ОЗГ, тощо.

У ході проведених опитувань колишніх співробітників правоохоронних органів (засуджених Менської виправної колонії № 91) та діючих співробітників правоохоронних органів Одеської області встановлено, що найчастіше у діяльності ОЗГ беруть участь особи, які мають досвід участі у воєнних діях в Афганістані (79,1% та 75% респондентів відповідно). На другому місці по розповсюдженості – учасники боїв у Чечні та Придністров’ї (52,2% та 50% опитаних). Найрідше у складі ОЗГ зустрічаються колишні офіцери Збройних Сил України, що безпосере