Маргіналізація та участь колишніх та діючих спортсменів в організованій злочинній діяльності

Феномен організованої злочинності у спортивному середовищі у науковій літературі пов’язують із різними подіями. Так, вчені Центру з вивчення організованої злочинності та корупції при юридичному факультеті СПбДУ пропонують звернутися до історії кримінального законодавства країни. Вони вважають, що „початок залучення колишніх та діючих спортсменів до кримінальної діяльності зумовили доповнення кримінального законодавства у 1981 р. (ст. 219 КК РСФСР), спрямовані проти тренерів та інструкторів східних єдиноборств. Багато хто з них потрапив до місць позбавлення волі, де виникли та зміцнілись їхні зв'язки з представниками злочинного світу. Іншою причиною є очевидний культ сили, так поширений в організованих злочинних угрупованнях початку 90-х рр. минулого століття. Можливо, це явище – своєрідний атавізм, інерція розвитку організованої злочинності. Однак, слід ураховувати й те, що професійний спорт є джерелом молодих та енергійних людей, не затребуваних у суспільстві, а також привабливою сферою для вкладення коштів (принаймні та його частина, яка пов'язана із шоу-бізнесом) [90]”.

М. Спірєв появу феномена злочинності у середовищі спортсменів датує більш пізньою датою – початком 90-х рр. При цьому він зазначає, що звичайно спортсмени вчиняли злочини й раніше, але це були епізодичні прояви, які мотивувалися бажанням заробити на різниці у цінах та дефіциті товарів (спекуляція, контрабанда) або мали суто побутовий характер (хуліганство, тілесні ушкодження). Цілеспрямовано, систематично угруповання спортсменів стали займатися кримінальною діяльністю з початком широкомасштабної антиалкогольної кампанії. Спочатку вони скуповували віно-горілчані вироби в магазинах у великій кількості та продавали їх у спеціальних місцях – “точках”, що були відомі більш або менш постійним споживачам. Згодом було налагоджено зв’язки з адміністраціями магазинів та вино-горілчаних заводів, які продавали (за дещо завищеною ціною) партії вина та горілки спекулянтам. Таким чином з’явилася конкуренція, а отже й розпочався розподіл території. Саме так і розпочав свою кар’єру гр-н К. – майстер спорту Росії з боксу. Маючи широкі зв’язки серед боксерів, він організував злочинне угруповання, яке займалося не лише скупівлею та перепродажем спиртного, але й взяло під контроль усіх осіб, що нелегально займалися цією ж діяльністю [180, c. 54]. На формування перших злочинних угруповань в основному із числа спортсменів також вказують і працівники правоохоронних органів України [31, c. 108].

Уявляється, що обидві наведені точки зору, не виключаючи одна одну, мають право на існування. Більше того, здається, що події початку 90-х рр. минулого століття багато в чому обумовлені саме тими зв’язками з представниками кримінального світу, що були набуті спортсменами та тренерами ще у 80-х. І справді, класичним представником організованої злочинності початку-середини 90-х рр. згідно зі ЗМІ (газетні публікації або телевізійні фільми) був молодий чоловік спортивної статури.

Що ж саме штовхало та продовжує штовхати спортсменів до участі в організованій злочинній діяльності? Для відповіді на це запитання необхідно поділити представників категорії, що вивчається, на три великі групи:

1) спортсмени, що досягли певних професійних успіхів у спорті вищих досягнень;

2) спортсмени, що не досягли професійних успіхів у спорті вищих досягнень;

3) представники базового спорту.

Представників двох перших груп об’єднує те, що спорт є їх основним заняттям. Більшість видів спорту для досягнення у ньому значних результатів вимагає робити перші кроки у цьому напрямку дуже рано – до досягнення 10 років (більшість спортсменів починають своє спортивне життя іще раніше – у 5–6 років). Крім того, професійні заняття спортом вимагають витрати великої кількості часу на тренування, поїздки на збори, змагання, що суттєво відволікає дитину від навчання у школі. Таким чином, соціалізація особи відбувається вже не тільки й не стільки в загальноосвітній школі, але й серед спортивної спільноти у спеціальних дитячо-юнацьких спортивних школах або спеціалізованих дитячо-юнацьких школах олімпійського резерву. Важливу роль у формуванні самооцінки дитини на цьому етапі відіграють результати, що досягаються нею як під час тренувань, так і особливо під час змагань. Як слушно зазначає С.В. Пєтков, “змагання мають важливе значення для соціалізації особистості підлітка, а притаманні йому негативні риси можуть трансформуватися в кримінальну поведінку. До них належать: бажання досягти результатів за будь-яку ціну; відсів безперспективних дітей; високий рівень фізичних навантажень; високий ступінь утилітарності мотивів щодо занять спортом; культивована корпоративна психологія; приховування значної частини кримінально-караних діянь юних спортсменів; комерціалізація й професіоналізація спорту; вплив соціального розшарування на можливість займатися певним видом спорту; відсутність послідовності та взаємодії у виховній роботі [153, c. 71-72]”.

Таким чином, “...лише заняття спортом ще не гарантують, що спортсмен стане соціально корисним членом суспільства. Спорт, за певних обставин, може містити в собі і криміногенні риси; негативно впливати на формування особистості [153, c. 69]”.

Спортивна діяльність та самореалізація особи у її межах неї розпочинається дуже рано. А разом із спортивною діяльністю розпочинається і спортивна кар’єра – багаторічна спортивна діяльність, яка націлена на високі спортивні досягнення та пов’язана з постійним самовдосконаленням людини в одному або декількох видах спорту. Як і для будь-якої кар’єри, для неї характерними є певні етапи: підготовка, старт, кульмінація та фініш [185].

Розглядаючи проблеми залучення колишніх спортсменів до кримінальної діяльності, зокрема організованої, варто зупинитися на тих проблемах, з якими стикається особа під час завершення своєї спортивної кар’єри. Криза завершення спортивної кар’єри та переходу до іншої кар’єри пов’язана з корінними змінами місця спорту в житті людини і тягне за собою необхідність перебудови образу “Я” та усвідомлення цінності своєї особистості поза соціальною роллю спортсмена. У ході адаптації після завершення спортивної кар’єри перед спортсменом звичайно постають такі проблеми: необхідність форсування професійної підготовки та початку нової професійної кар’єри; формування нового способу життя, що включає в себе придбання не тільки нової професії, але й захоплень, інтересів, кола спілкування; створення власної родини або перебудова відносин у родині, якщо її було створено за часів спортивної кар’єри.

Гострота протікання цієї кризи звичайно підсилюється за таких умов: раптовості уходу, відсутності попередньої підготовки до нього, пасивної позиції спортсмена, відсутності матеріальної й психологічної підтримки. Важливим фактором є також різниця між статусом спортсмена у спорті й після завершення спортивної кар'єри. Чим вона є більшою, тим за інших рівних умов ця криза протікає важче [185]. Результатом цієї кризи може стати маргіналізація колишнього спортсмена. Маргінальний стан обумовлюється у цьому випадку тим, що особа у зв’язку із завершенням спортивної кар’єри має пристосовуватися до нового життя, в якому немає більше місця спорту. Дехто починає тренерську діяльність, тим самим не розриваючи усіх зв’язків зі спортом, однак таких осіб меншість. Так, згідно з даними Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, “з-поміж 73 тисяч фахівців сфери фізичної культури і спорту лише 4% є інструкторами з фізичної культури, які безпосередньо надають фізкультурно-оздоровчі послуги населенню. За рівнем забезпеченості кадрами базового рівня (тренери, інструктори, вчителі та викладачі фізичного виховання) Україна більш як у два рази поступається провідним країнам. Знижується престижність роботи у сфері фізичної культури і спорту через недоліки в оплаті праці та низький рівень соціальних гарантій. У результаті "старіє" тренерський корпус: середній вік працюючих тренерів – 50 років [183]”.

Працевлаштування поза спортом колишніх спортсменів ускладнюється у зв’язку з тим, що більшість із них не має іншої спеціальності. У зв’язку з тим, що професійний спорт, як уже зазначалося вище, потребує значної кількості часу для тренувань та участі у змаганнях, суттєво страждає якість навчання як у загальноосвітніх школах, так і у вищих навчальних закладах. Навіть тоді, коли особа має диплом про вищу освіту, не пов’язану зі спортом, це не дуже допомагає працевлаштуванню за спеціальністю.

Крім зазначених труднощів, для колишніх спортсменів дуже актуальними є проблеми, пов’язані зі здоров’ям. Як зазначає Борис Лагутін, олімпійський чемпіон з боксу, “...спортивне життя дуже коротке. До того ж сам спорт здоров’я не додає, до кінця кар'єри багато атлетів стають мало не інвалідами. Держава не може забезпечити колишніх спортсменів, а іншої професії, щоб самостійно заробити, вони не мають. Тому й “ламаються” люди та вливаються до кримінального середовища [179]”.

За кордоном спортсмен з великим ім’ям за свою кар’єру встигає заробити такі грошові кошти, яких може вистачити на його майбутнє. У вітчизняному спорті такі приклади скоріше виключення, ніж правило. Саме тому після залишення спорту зазначена категорія осіб потребує допомоги з боку держави. Однак, як зазначають самі спортсмени, “вони потрібні доти, доки потрібні їх медалі, після закінчення спортивного строку людина нікому не потрібна, їй не хочуть допомагати кудись улаштуватися; коли ти закінчуєш, багато хть відвертається, ти стаєш нецікавим [184]”.

Таким чином, проблеми, з якими особа стикається, залишаючи великий спорт, умовно можна звести до двох груп:

1) психологічні, коли успішні люди стають нікому не потрібними, що відбивається на соціальному статусі та їхньому самопочутті;

2) матеріальні, пов’язані з труднощами у забезпеченні себе та своєї родини за нових умов життя.

Зазначене вище формує плідний ґрунт для набуття такими особами маргінального статусу, що значно полегшує перехід до незаконних форм діяльності, у тому числі й організованих.

Процес маргіналізації другої групи – спортсменів, що не досягли значних успіхів у “великому спорті” – може розпочатися дещо раніше, ніж у розглянутої категорії. У цьому випадку мають місце психологічні переживання, пов’язані з нереалізованими очікуваннями. Особа опиняється серед двох світів: спортивного, в якому нічим особливим не відзначилась, і звичайним, в якому не має ані професії, ані роботи, яка дозволила б забезпечити існування собі та своій родині. Таким чином, є відсутнім відчуття самореалізації, що тягне за собою низку складних психологічних проблем. Однією з основних є криза самоідентифікації, яка сприяє закріпленню особи у маргінальному стані. Криміногенність цього явища було детально розглянуто у першому розділі дослідження. Стосовно спортсменів, що не досягли значних успіхів у “великому спорті”, при скоєнні злочинів, у тому числі й у складі організованих злочинних угруповань, можливе існування механізму заміщення. Неможливість здолати своїх суперників у межах спортивних змагань може призвести до самоствердження поза спортом – застосування сили, прийомів спортивних єдиноборств до тих, хто є слабшим. Матеріальні проблеми для цієї категорії спортсменів також стоять дуже гостро, можливо навіть більш гостро, ніж для представників першої категорії. Усе наведене вище обумовлює криміналізацію представників цієї групи. На це вказує й Р.О. Оніщенко: “професійні спортсмени за будь-яких обставин, виявившись нездатними показувати високі спортивні результати, переходять у злочинні організації [136, c. 173]”.

Третьою із зазначених груп є представники базового спорту. До них можна віднести як тих осіб, що починали тренуватися з метою переходу до спорту вищих досягнень, але з різних причин не досягли цього, так і тих осіб, що завжди займалися спортом для себе (різні секції, тренажерні зали тощо). Вбачається, що саме ця категорія осіб є більш масовою в структурі організованої злочинності. Саме завдяки їм у суспільстві склався певний образ учасника організованого злочинного угруповання як молодої людини спортивної статури. Більшість представників базового спорту відносяться до молодіжного контингенту, що дозволяє розглядати їх також як представників маргінальної групи (молодь розглядається як маргінальна група у зв’язку з закінченням навчання та необхідністю визначатися зі своїм майбутнім, професією, роботою тощо).

Актуальність проблеми участі колишніх спортсменів в організованій злочинній діяльності підтверджується як посиланнями на це явище в науковій літературі, так і статистичними даними. Так, як зазначає В.І. Хабалов, організована злочинність стала залучати професіоналів своєї справи, до яких у тому числі відносить і спортсменів зі світовими іменами [139, c. 222]. На проблему поповнення лав організованої злочинності за рахунок багатьох колишніх спортсменів за пострадянських часів указує й Я.І. Гілінський [36, c. 56].

Крім того, існує сумна статистика, що підтверджує участь спортсменів в організованій злочинній діяльності. Усього за десять років, із 1991 по 2000 р., у колишніх радянських республіках та за кордоном у кримінальних розборках убито більше 1 тис. кандидатів у майстри спорту, понад 400 майстрів спорту та біля 2 десятків майстрів спорту міжнародного класу й заслужених майстрів спорту, призерів і чемпіонів Європи, миру, Олімпійських ігор. Серед них — чемпіони СРСР, Європи й миру з боксу: Олег Каратаєв, Василь Соломін, Сергій Кобзєв…[179].

Причини цього явища, що розглянуті вище, підтверджуються результатами кримінологічного дослідження, що було проведено Р.О. Оніщенком. Зазначене дослідження було спрямовано на з’ясування обставин, що сприяють криміналізації професійних спортсменів, у рамках якого було опитано спортсменів збірних команд із дзюдо трьох країн: України, Росії та Ізраїлю. Так, серед причин, що штовхають спортсменів на злочинний шлях, на перше місце респонденти (46%) поставили бажання покращати своє матеріальне становище. При цьому, майже третина опитаних (31%) зазначили, що однією з причин є “можливість продемонструвати свою силу”, а кожен п’ятий відповів – що це “неможливість реалізувати себе в іншій сфері [136, c. 173]”.

Саме остання причина, що у сукупності з іншими обумовлює маргіналізацію колишніх спортсменів, пояснює той факт, що переважна більшість спортсменів-учасників ОЗГ, це саме ті особи, що вже залишили спорт і спробували адаптуватися до звичайного життя поза спортивних змагань. Про це свідчать результати двох опитувань, що були проведені у рамках цього кримінологічного дослідження. Так, переважна більшість опитаних експертів – співробітників правоохоронних органів, що безпосередньо займаються протидією організованій злочинності, зазначили, що їм доводилося стикатися на практиці з участю колишніх або діючих спортсменів в організованій злочинній діяльності. При цьому найбільш характерною є участь саме колишніх спортсменів (про це зазначили 76,2% респондентів, тоді як про випадки участі діючих спортсменів вказали лише 19% опитаних). Дещо інше відсоткове співвідношення спостерігається у відповідях опитаних колишніх співробітників правоохоронних органів, що засуджені та відбувають покарання у Менській виправній колонії № 91, однак тенденція поширеності участі в ОЗГ саме колишніх спортсменів зберігається (67,7% опитаних відомі випадки залучення до організованої злочинної діяльності колишніх співробітників; 35,4% – діючих).

Як свідчать матеріали практики та експертні оцінки, основним шляхом залучення спортсменів до організованої злочинної діяльності є об`єднання у групи або на основі знайомств, набутих у спортивних секціях, або через друзів-спортсменів. Так, більше третини опитаних – 38% – назвали в якості підстави формування ОЗГ знайомства, придбані у спортивних секціях.

Як слушно зазначають В.М. Волосевич та А.Ф. Крижанівський, “післяперебудовний період ознаменувався появою силових структур нового типу. Сьогодні багато спортивних клубів є “офісами” злочинних груп, місцем їх регулярних зустрічей. Приналежність до спорту стала ніби знаком приналежності до мафії. Мафія не просто знайшла пристосування спортсменам, яких державна система зробила непотрібними суспільству, вона почала обережно вирощувати молоде покоління, фінансуючи спортивні школи і клуби, організовуючи благодійні фонди підтримки спортсменів [33, c. 41]”. Ілюстрацією цього може бути приклад із судової практики Чернівецького обласного суду (справа № 1-28 1998 р., вирок від 17 вересня 1998 р.): один із учасників банди, що займалася нападами на підприємства, установи, організації, а також на окремих громадян, гр-н Х. під час судового слідства показав, що в одному з нападів, скоєних зазначеним угрупованням, брали участь шість осіб, яких він добре знав завдяки спільним тренуванням та спільній участі у змаганнях у складі збірної команди. Зустрічі членів банди проходили у спортивному залі для працівників УБОЗ та у спортзалах “Динамо”.

Зазначена підстава формування ОЗГ є досить поширеною не тільки на території України, а й в усіх пострадянських країнах. Наприклад, В.І. Шульга, характеризуючи транснаціональні прояви організованої злочинності на Далекому Сході Росії, зазначає, що у цьому регіоні сформувалася нова плеяда ОЗГ із числа радянських спортсменів високого класу, що не бачили перспектив у житті, які згодом утворили цілком самостійне від традиційного “общака” злочинне співтовариство “спортивна мафія” із багаточисельними ОЗГ. Такі групи зазвичай виникали на базі спортивних товариств, як правило, таких, що спеціалізуються на бойових насильницьких видах спорту (східні єдиноборства, бокс, самбо, карате тощо) [201].

Іноді такі товариства спеціально створюються для підготовки майбутніх членів ОЗГ, що входять до складу однієї злочинної організації. Прикладом може бути кримінальна справа стосовно вже згадуваного організованого злочинного формування Маріянчука (Апеляційний суд Одеської області, справа № 1-5/04). За даними УБОЗ УМВС України в Одеській області зазначене формування виникло в середині 90-х років як бойова ланка чеченського організованого злочинного формування, очолюваного братами Арчаковими. Маріянчук, ще під час навчання в Одеському медичному інституті, увійшов до злочинного угруповання. Він фізично загартовувався, систематично відвідував спортзал інституту, де проходили тренування зі східних єдиноборств. Саме там із числа студентів різних ВНЗів Маріянчук підбирав кандидатів для поповнення ОЗГ бойовиками. У подальшому кандидати проходили ретельну перевірку на конкретному дорученні і лише у разі успішного його виконання їм визначалася грошова ставка, після чого вони залучалися до виконання більш серйозних операцій. Маріянчук разом із керівником чеченського ОЗФ були засновниками спортивно-атлетичної асоціації “Олімп”, зареєстрованої у 1995 р. Її президентом було призначено особу, що очолювала одну з ОЗГ, яка структурно входила до складу чеченського ОЗФ. Асоціація була створена для підготовки бойовиків та силового впливу на представників різних політичних організацій та представників преси, а також для охорони однієї високопосадової особи.

Як можна побачити з наведених вище прикладів із практики, об`єктом підвищеної уваги з боку представників організованої злочинності стають не всі спортсмени, а лише представники певних видів спорту. За результатами вже згадуваного опитування спортсменів збірних команд із дзюдо трьох країн: України, Росії та Ізраїлю, більшість із них (88%) “перевагу віддали боксу і боротьбі, бо обидва види спорту є силовими і контактними, де необхідно показувати свою перевагу над суперником. 54 % респондентів обрали “боротьбу” можливо через те, що самі займаються схожим видом спорту [136, c. 171]”. Не суперечать, наведеним даним й експертні оцінки опитаних автором діючих співробітників правоохоронних органів. Так, на думку 65% респондентів для ОЗГ Одеського регіону найбільш характерним є участь у них осіб, що займалися або займаються різними видами боротьби. На друге місце по затребуваності в організованій злочинності правоохоронці поставили боксерів – 50% опитаних; на третє – осіб, що займаються східними єдиноборствами – 40 %; на четверте місце – осіб, що займаються стрільбою – 20%. У цьому випадку аналізуються точки зору двох різних груп: спортсменів, що володіють інформацією щодо участі своїх колег в організованій злочинній діяльності (переважна більшість респондентів – 85% – відповіли, що в їхньому місті існують злочинні угруповання, до складу яких входять спортсмени [136, c. 171]) та співробітників правоохоронних органів, що спеціалізуються на протидії саме організованій злочинності. Це дозволяє отримати більш повну та достовірну інформацію. Крім того, незначне відхилення у відсотковому співвідношенні у відповідях дозволяє зробити висновок, що наведені дані відповідають дійсності.

Крім зазначених вище видів спорту, представники яких найчастіше стають членами ОЗГ, необхідно назвати біатлон (Олімпійський вид спорту, який поєднує біг на лижах і влучну стрільбу із дрібнокаліберної гвинтівки). Той факт, що при опитуванні правоохоронців жоден із них не назвав цей вид спорту, не дозволяє виключати біатлоністів з групи спортсменів, що затребувані в організованій злочинній діяльності. Цей результат можна пояснити тим, що біатлон є не дуже поширеним видом спорту в Одеській області, у першу чергу у зв`язку з тим, що для заняття ним немає відповідних умов. Саме тому участь колишніх біатлоністів в ОЗГ не є характерною для Одеського та близьких йому регіонів. Однак, зазначене не можна поширювати на всі інші регіони, а також сусідні країни. Аналіз публікації ЗМІ свідчить про зворотне.

Вищенаведений перелік видів спорту не є випадковим. Це обумовлено тими видами організованої злочинної діяльності, а також функціями, що найбільш характерні для спортсменів в ОЗГ. Аналіз матеріалів практики, а також публікацій ЗМІ дозволяє говорити, що для спортсменів є характерним скоєння злочинів загальнокримінальної корисливої спрямованості. Так, за даними Р.О. Оніщенко, найпоширенішими напрямами організованої кримінальної активності серед даної групи осіб є бандитизм та вимагання (на це вказали 81% опитаних ним спортсменів) та розбій (25% відповідно) [136, c. 172].

Ще одним видом організованої злочинної діяльності, характерним для ОЗГ за участю колишніх або діючих спортсменів, є скоєння вбивств на замовлення. Так, за даними О.С. Саінчіна, “близько 30% виконавців вбивств на замовлення активно та регулярно займалися спортом, в основному його силовими видами (боксом, різними видами спортивної боротьби, штанга [173, c. 86]”. Це можуть бути як окремі угруповання, що спеціалізуються саме на цих злочинах, так і окремі особи, чиїми послугами користуються у разі необхідності, у тому числі й представники організованої злочинності. Так, на початку 2006 р. в результаті спільної операції російських та українських правоохоронних органів було затримано банду найманих убивць. Усього угруповання налічувало більше двадцяти добре підготовлених кілерів. Майже усі вони колишні спортсмени та усі — громадяни України. Чотирнадцять із них переховувалися в російській столиці та Підмосков'ї. На рахунку цієї злочинної групи 60 злочинів, у тому числі 50 вбивств на замовлення. За словами офіційного представника російського МВС, усі злочини були скоєні на території України в період з 1991 по 2002 рр. При цьому, не виключено, що затримані особи могли вчинити злочини й на російській території [24].

Прикладом “роботи” окремо від угруповання може бути таке: співробітники СБУ в Одеській області провели спецоперацію, у ході якої затримали 44-літнього чоловіка, що готувався вчинити вбивство на замовлення членів однієї з відомих в Одесі родин бізнесмена. Начальник прес-центру СБУ Дмитро Бутенко, що затриманий – у минулому майстер спорту зі стрільби. У результаті вжитих оперативно-розшукових заходів співробітники спецслужби виявили схованку, в якій затриманий зберігав кілька одиниць вогнепальної зброї, гранату Ф-1, велику кількість боєприпасів, а також холодну зброю та засоби маскування. Стосовно затриманого порушено кримінальну справу. СБУ перевіряє можливу причетність зазначеної особи до скоєння інших тяжких злочинів на території України, у тому числі в Одесі [27].

З аналізу публікацій ЗМІ, а також матеріалів судової практики можна дійти висновку, що найчастіше колишні спортсмени виконують функції виконавців (тобто є “бійцями”) в структурі ОЗГ. Зазначене підтверджується результатами опитування співробітників правоохоронних органів: 75% респондентів, які зазначили, що їм відомі випадки участі у ОЗГ колишніх та діючих спортсменів, назвали виконання саме цієї ролі у групі найбільш характерною для категорії осіб, що розглядаються. Так, на початку 1997 р. гр-н Л. (вирок Апеляційного суду Одеської області від 12.12.01 р., справа № 2-34/2001) організував банду для здійснення нападів на установи, підприємства, організації незалежно від форм власності, або окремих громадян, поєднаних з позбавленням волі вищезазначених осіб і погрозами позбавлення їх життя, з метою примусу потерпілих та їх рідних до виплати викупу. Зазначена банда була однією із структурних одиниць вже зазначеного раніше злочинного формування Маріянчука. До її складу було залучено спортсменів спортивного клубу Одеського політехнічного університету та атлетичної асоціації “Олімп” – гр-ни С., В., П., А., Д.. У банді ролі розподілялися так: гр-н Л. був організатором та керував діями членів банди, планував скоєння конкретних злочинів та розподіляв ролі учасників ОЗГ. Він же виплачував членам групи грошову винагороду. Виконавцями злочинів у зазначеній банді були в основному студенти, які раніше не засуджувалися, майстри спорту, у тому числі й зі світовими іменами: 1) гр-н С.: із квітня 1995 р. був членом збірної команди України з ушу/кунфу, ставав тричі чемпіоном України з ушу/кунфу у розділі саньда, вагова категорія понад 90 кг – з 1995 по 1997 рр.; був представником атлетичної асоціації “Олімп” (м. Одеса). У 1996 р. виграв Чемпіонат Європи. На Чемпіонаті Світу (США) посів 5 місце, а на Кубку Європи (Туреччина) дістав перемогу та став власником Кубка Європи; 2) гр-н А.: був членом збірної команди України та Одеської області з боксу; брав участь у міжнародному турнірі, де завоював 1 місце; 3) гр-н П.: був членом збірної команди України та Одеської області з боксу; брав участь у міжнародних турнірах; 4) гр-н В.: закінчив перший курс Одеського військового інституту сухопутних військ, брав участь у військово-спортивних змаганнях. Після переходу до Інституту промислових технологій був членом збірної команди з боксу; 5) гр-н Д.: перейшов з Одеського військового інституту сухопутних військ до Одеського політехнічного університету; був членом збірної команди м. Одеси з боксу, майстер спорту.

Другою за поширеністю функцією, яку виконують в ОЗГ спортсмени, є функція охорони. На це вказала чверть опитаних співробітників правоохоронних органів (25%). У цьому випадку, як правило, спортсмени є охоронцями саме представників керівної ланки. При цьому вони можуть виконувати накази лідерів ОЗГ, більшість із яких має злочинну спрямованість. Таким чином, мова йде про суміщення ролей охоронців та виконавців конкретних злочинних акцій ОЗГ.

Окремо необхідно зупинитися на організаторській функції. П`ята частина усіх опитаних співробітників правоохоронних органів (20%) зазначили, що колишні та діючи спортсмени входять до керівної ланки злочинних угруповань. Як правило, особи, що займалися спортом і досягли певних успіхів у ньому, характеризуються лідерськими рисами, які дозволяють їм згуртовувати навколо себе інших осіб. Крім того, наявність знайомств у спортивному середовищі допомагає їм вільно підшукувати осіб, яких можна буде у різний спосіб схилити до злочинної діяльності. Так, для одних це може бути значна потреба в матеріальних коштах; для інших – необхідність самореалізуватися, якщо цього не відбулося безпосередньо у їхній спортивній кар`єрі; третім просто потрібен вихід агресії (25% спортсменів, що було опитано Р.О. Оніщенко, охарактеризували спортсменів як агресивних людей [136, c. 171]). Спілкування у спортивному середовищі, знання усіх слабких сторін таких осіб, а також ті проблеми, з якими вони стикаються як під час тренувань, так і після закінчення професійного зайняття спортом значно полегшує залучення зазначеної групи осіб до організованої злочинної діяльності. До того ж, як правило, особи, що є організаторами ОЗГ та виконують функцію керівництва її діяльністю, мають досить великий авторитет, що також допомагає їм при створенні ОЗГ із числа спортсменів.

Так, гр-н М., 1970 р. н. з вищою освітою, одружений, мав одну малолітню дитину, майстер спорту, працюючи оперуповноваженим відділу по боротьбі з організованою злочинністю, незаконним обігом зброї, кваліфікованими видами вимагання, у неробочий час тренував спортсменів з рукопашних видів єдиноборств. Використовуючи свої повноваження по службі, а також свій авторитет серед спортсменів та спортивні навички майстра спорту для досягнення своєї мети – скоєння нападів для заволодіння майном громадян та підприємств – сформував із числа кваліфікованих спортсменів бандитське угруповання (справа № 1-28 1998 р., вирок Чернівецького обласного суду від 17 вересня 1998 р.).

Вище було розглянуто участь колишніх та діючих спортсменів в ОЗГ, що мають загальнокримінальну корисну спрямованість. Однак, як свідчить практика, спортсмени також залучаються і до ОЗГ, що займаються економічною діяльністю. При цьому, вони можуть як виконувати у їх складі насильницькі злочини (наприклад, для залякування конкурентів з метою усунення їх від справ або отримання від них необхідної членам ОЗГ інформації), так і безпосередньо займатися економічною злочинною діяльністю. Так, як зазначає В.І. Шульга, ОЗГ, що складали “спортивну мафію” Далекого Сходу Росії, спочатку займалися рекетом, наданням “охоронних” послуг, а потім перейшли до ігорного бізнесу, стали впроваджуватися у легальний бізнес, у тому числі і з міжнародними зв'язками. Це співтовариство стало наполегливо проникати у тіньовий бізнес міжнародного характеру, відтискуючи тіньовиків від керівництва підприємствами й іншими господарюючими суб'єктами. Вони першими з криміналу зрозуміли, яку величезну матеріальну вигоду з ринкових перетворень у країні можна здобути для себе особисто [201].

Підбиваючи підсумок аналізу місця в організованій злочинності колишніх військовослужбовців, осіб, що брали участь у воєнних діях; колишніх співробітників правоохоронних органів, а також колишніх та діючих спортсменів, необхідно зазначити, що для більшості організованих злочинних формувань, що мають складну ієрархічну структуру, є характерною наявність представників усіх перелічених вище груп. Їхні ролі обумовлені їх професійними навичками та знаннями, в яких дуже зацікавлені представники ОЗГ. Участь зазначених груп в організованій злочинній діяльності значно підвищує небезпеку ОЗГ, до складу яких вони входять. Зазначене вже було проілюстроване на прикладі злочинного формування, очолюваного Маріянчуком, серед членів якого налічувалися представники усіх груп, що досліджувалися у цьому розділі.

Ще однією ілюстрацією такого поєднання може бути частково раніше вже згадуваний приклад із судової практики Апеляційного суду АР Крим (справа № 05-564 К 06, вирок від 17 листопада 2004 р.). Так, на початку 1998 р. колишній співробітник міліції К., кримінальну справу стосовно якого виділено в окреме провадження у зв’язку з оголошенням у розшук, та старший дільничний інспектор Київського РВ СГУ ГУ МВС України в Криму, майор міліції П. створили злочинну організацію, що структурно складалася із декількох структурних частин – окремих ОЗГ. Метою організації було сумісне вчинення особами, що входили до її складу, тяжких та особливо тяжких злочинів. При створенні формування організатори використовували ланцюговий принцип: при цьому бралися до уваги особливості особи та передбачувані ролі учасників кожної з її складових частин – окремих ОЗГ. Спочатку навесні 1998 р. було створено ОЗГ, до складу якої входили особи, що разом займалися силовими видами спорту та мали спеціальну фізичну підготовку. Серед членів цієї ланки злочинної організації були гр-н Б., 1975 р.н., гр-н Російської федерації, який працював тренером-викладачем з кікбоксінгу у Кримській федерації з кікбоксінгу у м. Севастополі та К., 1979 р.н., гр-н України, майстер спорту України із самбо та дзюдо, який також працював тренером-викладачем у Федерації боротьби самбо та дзюдо АР Крим. З метою розширення злочинної організації літом 1998 р. було створено другу ОЗГ. До участі у ній один із керівників усього формування залучив осіб, що були в родинних та дружніх відносинах, під виглядом працевлаштування до приватного охоронного агентства. Пізніше до цієї групи приєдналися раніше засуджена особа та ін. У процесі функціонування злочинної організації було створено ще один її структурний підрозділ – ОЗГ, що складалася з працівників міліції, професійні навички яких можна було використовувати при підготовці та безпосередньому вчиненні злочинів. З метою розширення території, на якій організація вчиняла злочини, та пошуку нових об`єктів для нападів було створено ОЗГ, що складалася з осіб, які раніше були засуджені та відбули покарання у виді позбавлення волі та мешкали у Запорізькій області.

Загальне керівництво злочинною організацією та кожною з ОЗГ, що входили до неї, здійснювали організатори – колишній та діючий співробітники міліції. Вони займалися підбором нових членів, отримували інформацію щодо можливих об’єктів нападів, розробляли плани вчинення конкретних злочинів, розподіляли функції, а також безпосередньо брали участь у злочинах, що скоювалися будь-якою із цих груп, або членами декількох ОЗГ одночасно, координуючи їх дії.

З аналізу вищенаведеної кримінальної справи видно, що поряд з представниками розглянутих груп, в організованій злочинній діяльності активну участь беруть особи, що вже притягалися до кримінальної відповідальності та відбули покарання у місцях позбавлення волі. У зв’язку з цим слід перейти до вивчення місця та специфіки їх участі в організованій злочинності.