Кримінологічний аналіз маргіналізації та участі колишніх співробітників правоохоронних органів в організованій злочинній діяльності

Наступною категорією осіб, яких торкаються маргіналізаційні процеси, є колишні співробітники правоохоронних органів.

Усіх колишніх співробітників правоохоронних органів в залежності від причин уходу з відповідних структур умовно можна поділити на три підгрупи:

1) особи, що звільнилися зі служби в правоохоронних органах за власним бажанням;

2) особи, які вийшли на пенсію;

3) особи, яких було звільнено з правоохоронних органів у зв`язку зі скоєнням ними протиправних або аморальних вчинків, що несумісні з виконанням своїх професійних обов`язків.

Представникам кожної із цих підгруп притаманні специфічні складнощі при адаптації після служби в правоохоронних органах, що містить у собі криміногенний потенціал. Загальною проблемою для усіх колишніх співробітників є необхідність перебудови звичного укладу життя, пошук нового місця роботи, самоідентифікація з новим соціальним середовищем тощо.

“Перехід до нової діяльності – далеко не одномоментний акт у житті людини, а тривалий і суперечливий процес, що має у своїй структурі низку стадій, кожна з яких характеризується своєрідністю психічного стану та потребує як певних форм активності самої особи, так і різних видів допомоги їй ззовні. У загальній структурі професійної переорієнтації перш за все необхідно виділити три основні стадії:

1) стадія завершення роботи на попередньому місці;

2) стадія безробіття та вибору нового виду заняття;

3) стадія освоєння нової діяльності [65, c. 136]”.

Друга стадія – безробіття та вибір нового виду заняття – є найскладнішою, оскільки у цей час, як правило, виникають значні матеріальні труднощі, які разом із втратою звичного соціального статусу негативно впливають на суб’єктивну самооцінку індивіда, що обумовлює маргіналізацію таких осіб та може призвести до їх криміналізації.

Необхідно зазначити, що не усі колишні співробітники обов`язково проходять усі три зазначені вище стадії. Так, наприклад, для осіб, що звільнилися з правоохоронних органів за власним бажанням, процес професійної переорієнтації частіше за все відбувається без другої стадії, оскільки перед уходом зі служби багато з них вже мають конкретні пропозиції щодо нового місця роботи. Відносно другої названої підгрупи колишніх співробітників правоохоронних органів – осіб, які вийшли на пенсію – також можливий варіант “пропуску” другої стадії переорієнтації, оскільки ця подія не є несподіваною для особи, що дає їй змогу підготуватися до неї заздалегідь. Однак у цьому випадку ситуація ускладнюється тим, що чим старшою є людина, тим важче вона навчається нової професії та оволодіває новими навичками. Крім того, на теперішній час в Україні працевлаштуватися людині після 40 років дуже складно, особливо якщо вона засвоює нову професію.

В особливому становищі опиняються співробітники, яких було звільнено з правоохоронних органів (або які були змушені звільнитися) у зв'язку з порушенням проти них кримінальної справи, наявністю в їхніх діях зловживань службового характеру, здійсненням інших протиправних або аморальних вчинків, несумісних з виконанням ними своїх професійних обов'язків. Для них, у зв'язку з різкою зміною соціального статусу, найбільшою мірою є характерним формування рис маргінальної особистості.

Причини та механізм маргіналізації колишніх співробітників правоохоронних органів дещо схожі зі вже розглянутою раніше ситуацією стосовно військовослужбовців, звільнених у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України. Тому варто звернути увагу лише на деякі особливості, притаманні колишнім співробітникам правоохоронних органів у зв’язку з їх колишньою професійною діяльністю. Маргінальний стан суттєво підвищує ризик криміналізації колишніх правоохоронців. Негативною тенденцію останніх років стало залучення осіб, що розглядаються, до організованих форм кримінальної активності. Про це неодноразово писали як науковці, так і представники ЗМІ.

Для з`ясування причин та факторів маргіналізації колишніх співробітників правоохоронних органів, поширеності цього процесу серед них, а також їх місця в організованій злочинній діяльності було проведено опитування серед засуджених колишніх співробітників правоохоронних органів, що відбувають покарання у виді позбавлення волі у Менській виправній колонії № 91. Опитування проводилося шляхом анкетування засуджених. Станом на 1 квітня 2007 р. у зазначеній колонії відбували покарання 376 засуджених осіб. Із них: міліціонери ППС – 103 особи; оперуповноважені – 76 осіб; чергові МВС України – 11 осіб; співробітники Державної автоінспекції – 15 осіб; дільничні інспектори міліції – 29 осіб; слідчі МВС України – 6 осіб; працівники ОВС – 50 осіб; курсанти – 5 осіб; співробітники СБУ – 5 осіб; працівники прокуратури – 2 особи; працівники Міністерства надзвичайних ситуацій – 3 особи; податкової міліції – 3 особи; прикордонники – 3 особи; співробітники митної служби – 4 особи; працівники Державного департаменту України з питань виконання покарань – 61 особа.

Усього в рамках дослідження було опитано 208 засуджених – колишніх співробітників правоохоронних органів. Усі опитані – чоловіки, які за віком розподілилися так: у віці від 20 до 30 років включно – 34,9%, від 31 до 40 років – 47,7%; від 41 до 50 років – 15,1%; понад 51 рік – 2,3%. На момент проведення опитування в Україні не було жодної жінки-колишнього працівника правоохоронних органів, засудженої до позбавлення волі. Як зазначили співробітники Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Чернігівській області, окремої установи виконання покарання для таких жінок в Україні навіть не існує. У разі засудження жінки –колишньої працівниці правоохоронного органу до покарання у вигляді позбавлення волі це б поставило б співробітників Управління, з їх слів, у безвихідь. Вік наймолодшого респондента становить 23 роки, найстарішого – 68 років; середній вік опитаних осіб становить 33 роки. Таким чином, найбільш чисельна група засуджених, що брали участь в анкетуванні, це особи від 31 до 40 років. Це обумовлено строком служби в правоохоронних органах респондентів: до 5 років – 36,3%; від 5 років включно до 10 років – 38,4%; від 10 років включно до 20 років – 17,6%; 20 років та більше – 7,7%. Стосовно виду правоохоронного органу, в якому працювали опитані засуджені, переважна більшість – колишні співробітники МВС України – 87%, із них: карного розшуку – 27,3%; ППС – 11,7%; дільничних інспекторів – 10,4%; співробітників УБОЗ – 5,2%; ДАІ – 2,6%; ОБНОН – 1,3; спецпідрозділу “Тітан” – 1,3; ОБЕЗ – 1,3%; відділу кадрів – 1,3%; 24,6% респондентів не вказали підрозділ МВС, в якому вони працювали. Інші 13% респондінтів розподілилися наступним чином: співробітники Державного департаменту України з питань виконання покарань становлять 7,8%; Міністерства надзвичайних ситуацій – 1,3%; Державної служби охорони – 3,9% (див. Дод. Б).

На момент порушення кримінальної справи лише 32,7% респондентів працювали у правоохоронній системі; 31,7% працювали за іншими напрямками діяльності; 33,7% не працювали, 1,9% – інше. Тобто кількість засуджених, що на момент порушення кримінальної справи мали статус колишнього співробітника правоохоронного органу, становить 68,3% опитаних. Це співпадає з даними начальника соціально-психологічної служби Менської виправної колонії, який зазначив, що переважну більшість (біля 70%) засуджених становлять саме колишні співробітники правоохоронних органів, які переважно або ніде не працювали, або займалися підприємницькою діяльністю.

Аналізуючи анкети опитаних засуджених, можна дійти висновку, що в деяких випадках маргіналізація колишніх правоохоронців розпочалася ще за часів роботи в правоохоронних органах. В основному це обумовлено низьким рівнем матеріального забезпечення таких осіб. Так, лише 14% з опитаних вважають, що їхня заробітна плата відповідала їхньому досвіду та складності роботи, інші 86% із цим не погодилися. Матеріальна невдоволеність своїм становищем є основною причиною звільнення із правоохоронних органів за власним бажанням – 38% (із них 26% опитаних причиною назвали низьку заробітну плату, а 12% – перспективу більш вигідної роботи). Другою за значущістю причиною власного уходу зі служби є невдоволеність своїм соціальним статусом – 8% респондентів. Незначними за поширеністю причинами звільнення були вихід на пенсію –3%; конфлікт у колективі – 2%, інше (у тому числі за родинних обставин) – 15%. У примусовому порядку було звільнено 34% опитаних у зв`язку з порушенням проти них кримінальної справи.

Порівняно з іншими засудженими, у колишніх співробітників правоохоронних органів значно краще йдуть справи стосовно такого інституту соціалізації як родина. Так, мають родину 65,3% респондентів, а дітей – 75,5%. Однак, ця обставина, що значно полегшить процес ресоціалізації опитаних після їх звільнення з колонії, не обов`язково протистоїть процесу маргіналізації особистості ще до її засудження. Більше того, після звільнення з основного місця роботи наявність родини, як це не парадоксально, може бути одним із факторів маргіналізації, оскільки втративши разом із роботою джерела для існування, колишні правоохоронці (а це, як свідчить практика, переважно чоловіки, тобто годувальники з точки зору суспільної моралі), у разі неможливості швидко знайти нове місце роботи набувають психологічних та інших проблем.

Оскільки маргіналізація це об`єктивно-суб`єктивний процес, то висновок про маргінальне становище індивіда, як вже зазначалося, можна і треба робити не лише за зовнішніми ознаками, а й за його суб`єктивним соціальним самопочуттям. Так, характеризуючи свій внутрішній стан після уходу із правоохоронних органів, на перше місце за кількістю відповідей респонденти поставили відчуття несправедливості стосовно них – 43,4%. Однак при цьому 39,8% опитаних зазначили, що разом із звільненням вони відчули появу нових перспектив, у тому числі кар'єрного росту. 15,7% назвали у себе почуття невизначеності майбутнього; 14,5% – злість, образу на колишніх керівників; 6% – почуття розгубленості; 3,6% – незадоволеність. Ставлення з боку оточуючих до колишніх правоохоронців після їх уходу зі служби змінилося не суттєво: так, лише 4,8% відчули такі зміни у негативний бік, та 6,1% – у позитивний. Таким чином, можна зробити висновок, що зміна соціального статусу особи, що звільнилася з правоохоронних органів, гостріше відбувається саме на внутрішньому психологічному рівні її сприйняття самої себе, а не за рахунок зміни ставлення до неї з боку оточуючих. У такому випадку можна говорити про більш поширену маргіналізацію колишніх співробітників зсередини, ніж про маргіналізацію ззовні (хоча було б невірним говорити про повну її відсутність).

Як один із факторів маргіналізації осіб, що звільнилися зі служби в правоохоронних органах, можна розглядати те, що переважна більшість з опитаних не має іншої спеціальності, за якою могла б працювати після звільнення – 56,2%. Серед інших 43,8%, хто має іншу спеціальність та вказав її, домінують водії – 28,1%, економісти – 28,1%, а також спеціалісти, чия діяльність пов’язана із будівництвом (будівник, столяр, електрик) – 18,7%; інші спеціальності становлять 25,1%. Оскільки, більшість із названих респондентами спеціальностей не відносяться до висококваліфікованих, то у разі працевлаштування за ними мова може йти про зниження соціального статусу особи, що само по собі є маргіналізуючим фактором. Крім того, більше третини опитаних – 36,6% – відчували труднощі при пошуку нового місця роботи після уходу з правоохоронних органів, що також сприяє набуттю такими особами маргінального статусу та підвищує ризик їх криміналізації.

Крім того, робота в правоохоронних органах повязана з наділенням особи певним обсягом владних повноважень, як формальних (права, особливі гарантії захисту, передбачені чинним законодавством), так і неформальних (у рамках корпоративних відносин, тобто потурання з боку інших співробітників правоохоронних органів, наприклад, ДАІ тощо). Тому, втративши разом з роботою і статус співробітника того чи іншого правоохоронного органу колишні співробітники таких установ автоматично втрачають усіх вищезазначених привілеїв. Певна частина осіб звикає до такого стану речей, інша ж намагається знову одержати владні повноваження. В останньому випадку одним із способів їхнього одержання над іншими людьми, у тому числі для самоствердження, може бути вступ особи до якого-небудь організованого злочинного формування. Так, майже чверть (23,5%) респондентів зазначили бажання колишніх співробітників правоохоронних органів підвищити свій соціальний статус в якості фактора, що сприяє залученню цієї категорії осіб до участі в організованій злочинній діяльності (інші буде розглянуто нижче).

Усі перелічені фактори, що обумовлюють маргіналізацію колишніх співробітників правоохоронних органів, вдало використовують представники організованої злочинності для залучення зазначених осіб до своєї кримінальної діяльності. Однак необхідно враховувати, що колишні співробітники не завжди є об`єктом залучення, у певній кількості випадків вони самі є ініціаторами не лише вступу до вже існуючих ОЗГ, але й самостійно організовують нові угруповання.

Варто розглянути, яке місце в структурі організованої злочинності займають колишні співробітники правоохоронних органів. Для цього слід звернутися до матеріалів опитування колишніх правоохоронців.

Входження колишніх співробітників правоохоронних органів до лав організованої злочинності на даний момент – це не випадковий інцидент, що практично не зустрічається на практиці. Це можна назвати тенденцією розвитку організованої злочинності на сучасному етапі. Так, більш ніж половина засуджених Менської виправної колонії № 91 (56,6%) зазначили, що їм відомі випадки вступу колишніх співробітників правоохоронних органів після звільнення до організованих злочинних формувань. Основною причиною цього явища респонденти називають бажання заробити – 79,7%. Друга причина – це давні знайомства та залежність від представників організованої злочинності – 21,5%; інше – 18,5%.

Серед факторів, що сприяють залученню колишніх співробітників правоохоронних органів до організованої злочинності, їх матеріальна невлаштованість після звільнення також посідає перше місце – 79,4%. На другому місці незатребуваність навичок, отриманих ними під час служби в органах – 41,2%. Далі у порядку убування йдуть неможливість знайти роботу – 26,5%; бажання підвищити свій соціальний статус – 23,5%; образа, почуття несправедливості – 22,5%; інше – 8,8%. Іншими словами усі ознаки, що дозволяють характеризувати особистість як маргінальну.

Саме це й використовують представники організованої злочинності для залучення колишніх співробітників правоохоронних органів до своїх лав. Цей процес значно полегшується тим, що останні в силу своєї професійної діяльності знайомі з представниками організованої злочинності. Це підтверджується результатами опитування.

Процес залучення колишніх правоохоронців до діяльності ОЗГ має невипадковий характер: лише 16,7% опитаних вважають, що колишні співробітники правоохоронних органів вступають до ОЗГ завдяки випадковим знайомствам. Основним шляхом залучення зазначеної категорії осіб респонденти називають залучення через членів ОЗГ, з якими колишній працівник правоохоронного органу був знайомий у зв`язку із своєю професійною діяльністю – 68,8% респондентів.

Зазначене викликає ще більше занепокоєння з огляду на те, що більшість опитаних осіб мали справу з представниками організованої злочинності під час роботи в правоохоронних органах. Із них: 51,7% – у зв`язку з оперативною роботою; 24,1% – у зв`язку з роботою у карному розшуку; 5,1% – при проведенні слідства по кримінальній справі; 10,3 % – інше. Більше того, кожен четвертий респондент, що стикався під час роботи з представниками організованої злочинності, мав із ними неформальні контакти поза службовими відносинами (25,9%).

Крім цього, більшість респондентів (55,4%) зазначили, що їм також відомі випадки, коли представники організованої злочинності зверталися до правоохоронців за захистом (за так званою “кришею”). Найбільш це поширено серед працівників МВС – 53,1%, із них: 42% – УБОЗу, 21% – карного розшуку, 18,5% – ОБНОНу, 17,3% – ОБЕЗу, 3,7% – ОБШМ “Беркут”. На другому місці по корупційним зв’язкам з організованою злочинністю знаходяться співробітники прокуратури – 42%. Далі йдуть працівники СБУ – 30,9%; судів – 28,4%; податкових органів –7,4%; митних та прикордонних органів – по 3,7%. Біля третини опитаних (а саме 34,6%) зазначили, що усі правоохоронні органи надають допомогу кримінальним структурам.

Таким чином, з огляду на кількість співробітників, що тим чи іншим чином контактують із членами ОЗГ під час роботи в правоохоронній системі, можна зробити висновок, що усі вони потрапляють до групи ризику, будучи залученими до членства у тих самих ОЗГ вже після свого звільнення з правоохоронних органів (як уже зазначалося, саме цей шлях залучення як основний назвали 2/3 опитаних).

Другим за поширеністю шляхом залучення зазначеної категорії осіб респонденти вважають залучення через колишніх колег, які вже є дійсними членами ОЗГ – 64,2%.

Найчастіше потрапляють у зону впливу ОЗГ після звільнення з правоохоронних органів колишні співробітники МВС (92% опитаних), а саме УБОЗу – 55,2%, карного розшуку – 48,3%; ОБНОНу – 32,2%; ОМШР “Беркут” – 31%; ОБЕЗу – 18,4%. У 2,4 рази рідше за колишніх працівників МВС до лав організованої злочинності потрапляють колишні представники прокуратури (37,9%). Далі йдуть колишні співробітники СБУ (34,5%), судів (20,7%), митних органів (16,1%), податкових органів (12,6%) та прикордонники (10,3%).

Як видно, перші чотири місця займають колишні працівники саме тих правоохоронних органів (МВС, прокуратура, СБУ, суди), в яких найбільш поширені зв`язки з представниками організованої злочинності. Таким чином, наведені дані підтверджують зазначену вище тезу щодо невипадковості процесу входження колишніх правоохоронців до організованої злочинності.

Участь колишніх працівників правоохоронних органів в організованій злочинній діяльності можна назвати тенденцією розвитку організованої злочинності на сучасному етапі. Зазначена тенденція має негативний характер, оскільки зазначені особи суттєво підвищують ефективність діяльності ОЗГ, в яких вони беруть участь, а отже й їхню суспільну небезпечність. Із цим погодилася переважна більшість респондентів – 88,2%.

Підвищення ефективності діяльності ОЗГ, членом якої стає колишній правоохоронець, може відбуватися за декількома напрямками. При розгляді проблеми участі колишніх військовослужбовців, що пройшли підготовку в умовах справжніх воєнних дій, наголошувалося на тому, що зазначена категорія осіб цікавить представників організованої злочинності завдяки навичкам, отриманим під час бою. У зв’язку з цим переважна більшість колишніх військових цієї категорії виконують в ОЗГ функції безпосередніх виконавців (бійців). На відміну від них, співробітники правоохоронних органів значно рідше застосовують зброю та бойові прийоми на практиці (не враховуючи, колишніх співробітників спецпідрозділів, наприклад, ОМШР “Беркут”). Однак, як свідчать результати проведеного опитування, не ці навички колишніх співробітників правоохоронних органів більш за все цікавлять криміналітет. Так, на питання, що саме найсильніше приваблює представників організованої злочинності у колишніх співробітниках правоохоронних органів, лише 13,1% респондентів відповіли, що це вміння поводитися зі зброєю та 12,1% – знання прийомів єдиноборств.

Переважна більшість опитаних зазначили, що найбільше членів ОЗГ цікавлять саме зв`язки в правоохоронних органах колишніх співробітників та їх професійні знання (68,7% та 67,7% відповідно). Як наслідок зазначеного вище, 60,6% респондентів зазначили як іншу причину підвищеного інтересу криміналітету до колишніх правоохоронців, їх можливість організувати ефективну систему протидії розкриттю злочинів, що скоюються членами ОЗГ, до яких вони увійшли. 41,4% опитаних виокремили наявність зв`язків колишніх працівників у державних органах влади.

Дійсно, професійні навички оперативно-розшукової діяльності можуть бути використані членами ОЗГ при підготовці до здійснення злочинів; навички слідчої роботи, знання всіх тонкостей розслідування того або іншого виду злочинів суттєво полегшують приховування слідів такого злочину, а також побудову системи ефективної протидії його розкриттю. Крім того, колишні правоохоронці мають численні зв’язки у правоохоронних та інших державних органах, що дозволяє вирішувати проблеми організованого злочинного угруповання, до складу якого вони належать.

Виходячи із цього, розподіл функцій, що є найбільш характерними для колишніх співробітників правоохоронних органів в ОЗГ, є закономірним. Згідно з проведеним опитуванням найчастіше зустрічаються функції навчання спеціальних навичок – 65,2%; здійснення розвідки та контррозвідки – 56,5%; керівна функція – 45,7%; здійснення охорони членів ОЗГ – 28,3%; функція бійців – 22,8%; навчання поводженню з вибуховими речовинами – 17,4%; інше – 14,1%.

Спираючись на інформацію, опубліковану у ЗМІ, та на матеріали судової практики, варто розглянути зазначені функціональні обов`язки колишніх співробітників правоохоронних органів більш детально.

Дійсно, колишні працівники правоохоронних органів можуть виконувати функцію навчання інших членів ОЗГ навичок, яких вони набули під час своєї професійної діяльності. При цьому вони можуть як “підвищувати кваліфікацію” вже дійсних членів групи, так і готували до скоєння певних видів злочину нових членів, тобто готувати ресурс для поповнення ОЗГ. У такому разі вони є “викладачами” у “школі” підготовки “бійців”. Якими саме знаннями вони будуть ділитися, залежить від того, що входило до їх функціональних обов`язків під час служби в правоохоронних органах. Наприклад, якщо це колишні співробітники спецпідрозділів, то скоріше за все вони будуть обучати членів ОЗГ навичок бою, поводження зі зброєю тощо. Як зазначає Е.Є. Старобинский, за деякими відомостями центри підготовки кілерів та центри по їх найму знаходяться в Росії, Україні, Білорусії, Молдові, Придністров'ї, а також у Середній Азії. Навчання найманих убивць здійснюють досвідчені фахівці, що звільнилися з КДБ, ГРУ та інших спецслужб. Наставники самі часом беруть участь у найбільш складних і відповідальних завданнях. В організовану злочинність зі спецслужб пішли носії унікальної методики здійснення терактів і вбивств, яка десятиліттями розроблялася на державному рівні науково-дослідними установами [186, c. 75-76].

У разі виконання функції підготовки нових кадрів для ОЗГ колишні співробітники правоохоронних органів можуть як безпосередньо брати участь у злочинних акціях (як наведено вище у прикладі), так і, навпаки, ніколи не вчиняти дій, що утворюють об`єктивну сторону того чи іншого складу злочину (не враховуючи участі у банді як самостійного злочину). В останньому випадку вони майже не потрапляють до орбіти судового переслідування, оскільки на практиці найчастіше викриваються лише ланки безпосередніх виконавців, а керівництво разом із спеціалістами різного профілю залишається в тіні. Про їх причетність до діяльності того чи іншого ОЗГ, як правило, відомо правоохоронним органам, однак ця інформація має лише оперативний характер, у зв`язку з чим їм вдається уникати кримінальної відповідальності.

Функція розвідки та контррозвідки – одна з найпоширеніших функцій, що виконують колишні співробітники правоохоронних органів. Це обумовлено таким: більшість із колишніх працівників, що потрапляють до лав організованої злочинності, виходячи з наведених вище даних, це співробітники різних підрозділів МВС, які, як правило, мають навички оперативно-розшукової діяльності. Це дозволяє таким особам здійснювати зовнішнє спостереження, прослуховування телефонів, іншим чином збирати інформацію про об'єкти, що цікавлять ОЗГ, причому робити все це на досить високому професійному рівні.

Найчастіше на практиці зустрічаються випадки, коли особа поєднує в собі декілька функціональних обов’язків у групі. Тут слід звернутися до вже згадуваного раніше злочинного формування, очолюваного за версією слідства Маріянчуком, у складі якого налічувалося 10 ланок. Одну з них очолив гр-н Р., на призвісько “Захар”, колишній заступник начальника карного розшуку Маліновського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області, звільнений з органів міліції за дискредитацію. До його функцій входило забезпечення внутрішньої безпеки формування, організація візуального спостереження за об'єктами, що цікавили членів формування, і контрспостереження. Крім цього, цей колишній співробітник правоохоронних органів здійснював безпосереднє керівництво виконавцями злочинних акцій.

Зазначена ланка організованого злочинного формування практично повністю складалася з колишніх співробітників правоохоронних органів. Так, гр-н Я., колишній співробітник УМВСУ в Одеській області був керівником групи «ліквідаторів»; гр-н М., колишній оперативний співробітник ОВС був керівником групи зовнішнього спостереження. До числа «ліквідаторів» цієї ланки входили три колишні співробітники ОМШР “Беркут”, а також два колишні співробітники ОВС, що займалися оперативно-розвідувальною роботою (справа № 1-5/04 Апеляційний суд Одеської області).

На практиці дуже часто зустрічається також участь колишніх співробітників правоохоронних органів у групі забезпечення безпеки ОЗФ, учасниками якого вони є. Це обумовлено декількома чинниками. По-перше, такі особи володіють численними зв'язками в правоохоронних та інших державних органах, що дозволяє отримувати необхідну злочинцям інформацію, а також вирішувати виникаючі проблеми ОПФ. По-друге, маючи досвід слідчої або оперативної роботи, такі особи можуть грамотно збудувати систему протидії розкриттю злочинів, здійснених учасниками угруповання. Крім цього, зазначена категорія осіб володіє певною закритою інформацією, отриманою під час роботи, яку можна використовувати в організованій злочинній діяльності (наприклад, дані про угруповання «конкурентів»; можливі канали збуту цінностей, отриманих злочинним шляхом; канали придбання зброї тощо).

Виконуючи розвідувальні або охоронні функції “свого” ОЗГ, колишні працівники правоохоронних органів дуже часто користуються своїми зв`язками в правоохоронних органах, залучаючи тим самим до організованої злочинної діяльності й діючих співробітників. Таким чином, в наявності вихід на проблему злочинності діючих співробітників правоохоронних органів, яка, хоча й тісно пов`язана з проблемою, що вивчається, однак не є предметом цього дослідження. Тому, не вдаючись до подробиць, лише коротко слід зазначити основні напрямки такої взаємодії.

А. Варигін пропонує поділити злочинність співробітників органів внутрішніх справ на три великі групи злочинів. Перша група – це злочини, пов`язані з виконанням співробітником своїх службових обов`язків, так звані “професійні” злочини, що визначаються професійною, посадовою діяльністю співробітників – слідчого, оперуповноваженого, інспектора тощо. Тобто мова йде про злочини, у складі яких передбачено спеціальний суб`єкт злочину – співробітник правоохоронних органів. Друга група – це злочини, пов`язані з правовим статусом співробітника ОВС. До них належать загальнокримінальні злочини, скоєні ними під час виконання службових обов`язків або поза службою, але такі, що тим чи іншим чином пов`язані із їхнім правовим статусом (наприклад, використання службового посвідчення або форменого одягу для полегшення скоєння злочину). Третя група – це злочини, не пов`язані з правовим статусом співробітника ОВС [29, c. 63]. Оскільки наведена класифікація здається вдалою, уявляється можливим її застосовувати не лише до характеристики злочинів, скоїних співробітниками органів внутрішніх справ, а й до усіх інших працівників правоохоронних органів.

Стосовно питання використання колишніми працівниками правоохоронних органів – членами певного ОЗГ своїх зв`язків серед діючих працівників, мова йтиме про перші дві групи злочинів: посадові злочини (за термінологією А. Варигіна “професійні” злочини) та злочини, пов`язані з правовим статусом співробітника. До перших можна віднести надання допомоги членам ОЗГ шляхом перешкоджання проведенню ефективного розслідування по злочинах, скоєних ними; надання корисної інформації, що відома особі завдяки її професійній діяльності та не підлягає розголошенню тощо. До других відносяться користування своїм службовим становищем для проникнення на об’єкт, що цікавить членів ОЗГ, та інші. Наведемо приклади із судової практики.

Гр-н Б., працюючи помічником оперуповноваженого БМР “Сокіл” Управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС України в Чернівецькій області, маючи доступ до оперативної інформації, заволодів інформацією про осіб, що мають значні цінності та про спеціальні оперативні заходи ОВС по викриттю і запобіганню злочинів, використовуючи свою обізнаність для підшукування об’єкта нападу, а також свої знання та навички для захисту членів організованої банди від викриття (Вирок Чернівецього обласного суду від 17 вересня 1998 р., справа № 1-28 1998 р.).

Ілюстрацією до другої групи злочинів, що пов`язані з правовим статусом співробітника правоохоронного органу, є така кримінальна справа. У березні 2006 р. капітану міліції К., що працював оперуповноваженим 1-го відділу 4-го управління Департаменту оперативно-технічних заходів при МВС України, міліціонеру ППС Г. та колишньому помічнику оперуповноваженого оперативно-пошукового відділу ГУ МВС у м. Києві Гр., один з організаторів банди, створеної з метою вимагання коштів, запропонував вступити до її складу. Від останніх членам ОЗГ було потрібно, щоб вони незаконно позбавили волі потерпілого, після чого передали би його іншим членам банди. Для цього г-ни Г. та Гр. повинні були зустріти потерпілого біля його будинку та, відрекомендувавшись працівниками міліції, під приводом необхідності спілкування з їх керівництвом, незаконно позбавити його волі (вирок Оболонського районного суду м. Києва від 10 квітня 2007 р.).

Аналізуючи останній приклад із судової практики, можна вийти на проблему участі колишніх співробітників правоохоронних органів в якості безпосередніх виконавців злочинних акцій (“бойовиків”, “бійців” тощо). Які саме завдання доводиться виконувати зазначеним особам, безпосередньо залежить від того виду злочинної діяльності, на якій спеціалізується, або якою займається певне ОЗГ. Так, слід звернутися до вже згаданого у попередньому підрозділі злочинного угруповання під керівництвом кримінального авторитету Томаля, що у 90-х роках минулого століття існувало у Одесі. У ньому було створено дві ланки кілерів, одна з яких складалася виключно з колишніх співробітників спецпідрозділу “Беркут” [15, c. 236]. Інший приклад: у Москві за підозрою в серії вбивств затримано п'ять колишніх міліціонерів. Затриманим інкримінуються пятнадцять вбивств. За попередніми даними, члени банди нападали на спроможних людей, грабували їх, після чого вивозили у ліс і там залишали вмирати [26].

В якості однієї з негативних тенденцій розвитку організованої злочинності можна назвати те, що колишні співробітники правоохоронних органів не лише залучаються до участі в діяльності певних ОЗГ, а й самостійно є ініціаторами створення таких груп, тобто є організаторами угруповань. Майже половина опитаних засуджених Менської колонії (45,7%) указали на те, що колишні правоохоронці входять до складу керівної ланки організованих злочинних формувань. Про поширеність цього явища також свідчить існуюча судова практика. Так, у 1996 р. в Одесі гр-н Т. – міліціонер БМШР “Беркут”, звільнений з ОВС за дискредитацію, умисно з корисливих мотивів організував стійку озброєну групу – банду з метою скоєння нападів на підприємства, установи, організації та окремих осіб, а також для скоєння вбивств на замовлення. До складу цієї групи Т. у різний час залучив колишніх та діючих співробітників міліції, а також інших осіб, для яких злочинна діяльність була основним джерелом прибутку. У грудні 1996 р. Т. залучив до участі у банді колишнього заступника начальника відділення карного розшуку Маліновського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області, капітана міліції Д., якого було звільнено з ОВС за порушення службової дисципліни, низькі моральні та ділові якості. У відповідності до розподілу ролей у банді Д., маючи вищу військову освіту та достатній досвід ведення оперативно-розшукової діяльності, практичні навички користування вогнепальною зброєю, бойовими запасами та вибуховими речовинами, очолив підрозділ у складі банди, що здійснював акції терористичного характеру із застосуванням вогнепальної зброї та вибухових речовин. Після цього, у грудні 1996 р. Т. виїхав на постійне місце проживання до Києва, звідки продовжував за допомогою довірених осіб (гр-ни Пр. и Д.) координувати дії решти учасників.

Ролі у банді були розподілені так: 1) гр-н. Д. – колишній заступник начальника карного розшуку Малиновського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області, капітан міліції, звільнений за порушення службової дисципліни, низькі моральні і ділові якості. Маючи вищу військову освіту і володіючи достатнім досвідом ведення оперативно-розшукової діяльності, практичними навичками користування вогнепальною зброєю, бойовими припасами та вибуховими речовинами, очолив підрозділ у складі банди, що здійснював акції терористичного характеру із застосуванням вогнепальної зброї та вибухових речовин; 2) гр-н Пр. – заступник начальника 1-го відділення карного розшуку Приморського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області, майор міліції. Використовуючи свій службовий стан, безперешкодно проникав на об'єкти, що цікавили банду; 3) гр-н П. – міліціонер роти ППС міліції, сержант міліції. У 1997 р. звільнився з ОВС за власним бажанням. У банді виконував функцію виконавця; 4) гр-н Л. – колишній оперуповноважений карного розшуку Малиновського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області, звільнений з ОВС за дискредитацію. 27.12.1996 р. засуджений Одеським обласним судом по ч. 2 ст. 166 КК УРСР (перевищення влади або службових повноважень) до 3 років позбавлення волі умовно з позбавленням права обіймати посади у ОВС на строк 5 років. У ОЗГ був виконавцем; 5) гр-н Г. (згадуваний раніше), що мав вищу військову освіту і володів практичними навиками у використанні вибухових речовин. Мав доступ до вибухових речовин. Виготовляв у саморобний спосіб вибухові пристрої, що керуються по радіо, для скоєння злочинів. Крім цього навчав інших осіб саперної роботи.

На практиці зустрічаються випадки, коли керівну ланку ОЗГ утворює не один, а група колишніх співробітників правоохоронних органів. Як правило, таке об`єднання базується на знайомствах, отриманих під час служби. Так, у період з 1994 по 1996 рр. два колишні працівники міліції (гр-ни С. О.), керуючись корисними мотивами, вирішили організувати банду з метою скоєння нападів на організації, підприємства, установи та окремих громадян. Для цього гр-н С. придбав вогнепальну зброю. До участі у банді організатори залучили інших громадян України, з якими вони працювали разом після звільнення з правоохоронних органів, а також з якими вони близько проживали. Створена С. та О. банда характеризувалася стійкістю злочинної групи, що виявлялося в її організованості, тісному зв’язку між керівниками банди та її членами. С. та О., будучи організаторами банди, визначали вид злочинної діяльності, обирали об`єкти для нападу, час та місце скоєння злочину, погоджували ці плани між собою і по них давали вказівки членам банди. Після досягнення домовленості про об`єкти нападів, С. та О. спільно планували хід та спосіб реалізації задуманих злочинів, розподіляли ролі рядових членів групи, враховували можливість виникнення непередбачених ситуацій в момент бандитських нападів, вживали заходів щодо приховування слідів злочинів, розподіляли між собою та рядовими членами банди майно, добуте злочинним шляхом (вирок Київського міського суду від 14 вересня 2000 р., справа № 1-56 2000 р.).