Дослідження концепту LIEBE в Німеччині

 

Найбільш поширені в німецькій мові загальнотеоретичні дослідження дискурсу LIEBE, проведені С. Бунг [137], К. Ланге [217], С. Піч [241], П. Шенбергером [269], А. Вебером [294], Н. Вербером [300] та ін.

Часто концепт LIEBE вивчався в ідіостилях Ґете, Шторма, Рільке, Музіля, Ґотшеда, Мушга та ін. (Е. Дай [150], І. Ґребе [169], М. Ягонак [197], А. Майнберг [223], Ж. Мюллерс [232], Б. Пушманн-Наленц [245], М.-Н. Кеваль [247], Х.-П. Швандер [270], М. Версарі [285], К. Везовіч [286], Й. Вагнер [291], К. Уілсон [305]). Крім нової оцінки історичного розуміння концепту LIEBE, такі роботи нерідко містять спроби виявлення зв’язку концепту ПЛАТОНІЧНОГО КОХАННЯ й концепту СУЧАСНОГО КОХАННЯ методом протиставлення, що є вагомими імпульсами для розв’язання поставленої проблеми в стилістичному й семантичному аспектах.

Своєрідним напрямком є дослідження мовної реалізації ключових понять лексичних полів «коханння-смерть-страждання» (У. Дрекол [148], Б. Елінгер [237], М. Замбаніс [252] та «кохання-шлюб» (М. Браун [134], У. Клетт [209], Е. Ніфре [234], Г. Зассе [253], І. Шперк [277]).

Не залишилася поза увагою дослідників і семантика еротичної літератури. Лінгвоетнічне відображення кохання в етиці сексуальних стосунків детально розглянуто Р. Баумгартом [128], С. Хефті [181], Р. Мюллер-Фергуль [231], Т. Вальтером [293]. Питання одночасного розвитку теорії комунікації, стилістики й психологічних поглядів на інтимні стосунки висвітлене в роботі А. Вебера [294].

Давно традиційним став напрямок, що вивчає концепт LIEBE в історії німецької літератури. Принципи побудови змісту мінезангу проаналізовано В. Хаубріксом [180]. На матеріалі середньовічних романів досліджено мотив кохання та сформульовано концепції кохання В. Фріч-Реслером та А. Кек [159, 206].

Мову любовних взаємин у зв’язку з концепцією індивідуалізації на значному фактичному матеріалі, що охоплює майже дві сотні років, досліджено Б. Ханзель [177]. Дискусійними щодо поглядів дослідниці можна вважати філологічні роботи авторитетного соціолога-мовознавця Нікласа Люмана, який довів, що розвиток концепції індивідуального кохання після XVII століття передбачав, з одного боку, суцільну індивідуалізацію (кохати можна тільки одну конкретну людину й тільки один раз), а з іншого – суцільну узагальненість, що базувалася на універсальності кохання й пов’язаного з ним ідеалом краси (Н. Люман [218, 219]).

Значна частина літературно-наукових праць присвячена детальному вивченню еволюційних тенденцій на тлі сексуальної лібералізації наприкінці ХХ ст. (В. Фаульштіх [153], К. Паксманн [240], С. Відулич [287], Б. Віллі [304]).

Поєднанням філософії, зображувальних стратегій стилістики й риторичного мистецтва можна вважати праці Г. Юнгера [200], С. Маасен [221], М.Версарі [285] та М. Цайнер [307]. З одного боку, автори роблять акцент на вивченні зображальних засобів чуттєвості, а з іншого – розглядають соціальну проблематику еротики. Дослідження функцій кохання актуалізують насамперед все важливі питання щодо взаємин мистецтва, життя, етики та їх комплексних варіацій (А-К. Райф [248], Х. Шеманн [257], Б. Унгер [283]).

Заслуговує на увагу ще один новий аспект досліджень: останнім часом німецькі вчені вивчають концепт кохання шляхом одночасного зіставлення в різних видах мистецтва. Олівер Яраус, охопивши значний проміжок часу, зіставляє мотив страждання в літературі (1774–1997), еротичному кіно та радіовиставах (1961–2002) [198]; Г. Вебер не лише обґрунтовує власні спостереження (ідентичністіь методів зображення сексуальності і насильства), а й подає оцінку впливовості наративної та естетичної функцій Ероса й Танатоса в мистецтві [295].

Літературу, філософію й мистецтво живопису намагаються поєднати автори нової монографії К. Ентьенс, А. Дорн, Ф. Густ, Ю. Хопф, Ф. Лакатен, М. Рінк [212] і подати інтерпретацію міжособистісних стосунків, які вони розуміють під сполученням «концепт LIEBE».

Декілька робіт представляють оновлений погляд на методи використання концепту LIEBE як засобу створення напруженості: у драмі (Ф. Функе [161]), у текстах оперних творів (А. Гузе [174]), у пісенних шлягерах (М. Хальберг [176]), у дитячих казках (Дж. Лютге [220]).

Німецькими науковцями проведено значну роботу щодо виявлення особливостей концепту LIEBE. Детально вивчено дискурсивні характеристики ідіостилів окремих письменників. Однак ці пошуки велися або з використанням філософського й соціологічного підходів, або були спрямовані на поглиблене вивчення риторичної та стилістичної своєрідності твору / ідіостилю / літературної доби.

Синтез психології та етики виявився загалом вдалим щодо використання його при аналізі вчинків і поведінки вигаданих героїв.

Лінгвокультурологічний аспект розроблено детально, але тільки в психологічному ракурсі (еротизм, сексуальність, етичність, дидактика).

Отже, питання про своєрідність відображення концепту LIEBE німцями як носіями культури або узагальнення вже зафіксованого в літературі їх власного погляду на LIEBE залишається відкритим.