Місце концепту КОХАННЯ в мовній і концептуальній

Картинах світу

 

Матеріальною формою, за допомогою якої відображається усвідомлення людиною свого специфічного бачення позамовної дійсності є мова. Тому в лінгвокультурології таке відображення називають мовною картиною світу(МКС) або національно-мовною картиною/ моделлю світу [88, с. 22].

Поняття мовної картини світу, поняття про внутрішню форму мови сягає, з одного боку, теорії тезогенезу Вільгельма фон Гумбольдта та ідей неогумбольдтіанців (Й. Л. Вайсгербер [296-298], Й. Трір [282], В. Порциг [242-244], Г. Іпсен [193, 194], Х. Гюнтерт [172, 173], Ф. Штро [278, 279], Г. Шмідт-Рор [264-266] та ін.), а з іншого, – ідей американської етнолінгвістики (гіпотеза лінгвістичної відносності Сепіра-Уорфа) [28, 118, 119]. Мовна картина світу стала предметом наукового зацікавлення й сучасних українських і російських учених. Зокрема академіка Ю. Д. Апресяна [2-4], А. Д. Бєлової [10], К. В. Рахіліної [92], О. Д. Шмельова [118], О. С. Яковлєвої [125] і багатьох інших.

Семантико-прагматичні дослідження мовних одиниць у Німеччині виходять на новий рівень наприкінці ХХ століття (Х. Хелбіг [183], М. Шварц [271], Н. Толксвай [281]), коли когнітивна лінгвістика вже склалася як напрям (В. П. Даниленко [27], Й. А. Стернін [104]), який дає змогу виявити закономірності мовної системи з позицій їхньої зумовленості розумовими способами осмислення онтологічних ситуацій, побачити внутрішню єдність лексико-фразеологічної й граматичної системи мови, детерміновану світоглядними й культурними чинниками (Х. Брінкманн [135], М. Фляйшер [157], В. Сухаровскі [280]).

У контексті концептуалізації й категоризації світу (В. М. Телія [106], Е. Верлен [301]), формування різних структур знання й способів їхньої репрезентації в мові, по-новому розглядаєься проблема співвідношення значення й змісту слова (Р. Келлер [208], Г. Шефер [254], М. Шварц-Фризель [272], В. Вагнер [292]). Когнітивна лінгвістика, як нова система вивчення мовних явищ, інтегрує отримане раніше знання й переводить його в зовсім іншу площину (Г. Кристіансен [214], Р.Шепард [274]).

Відтворюючи світ у всій його різноманітності й цілісності, мовна картина світу передбачає цілісне відтворення тим або іншим способом стану предметів і явищ навколишнього світу. Не випадково мовну картину світу іноді порівнюють із сіткою, що накладається на наше сприйняття реальності та її оцінку [10, с. 19]. Оскільки МКС складається в повсякденній свідомості певного лінгвокультурного колективу, її ще називають наївною картиною світу. Наївна картина світу – це єдина система поглядів, своєрідна колективна філософія, яка нав’язується мовою всім її носіям, універсальний, національно специфічний спосіб концептуалізації світу [3, с. 39]

Оскільки мова впливає на процес і результат пізнання, то мовна картина світу водночас є і компонентом концептуальної картини світу (С. О. Аскольдов [5, с. 268]), яка здійснює (за допомогою мислення) власну категоризацію світу своїми специфічними засобами. Така категоризація дійсності є похідною того рівня пізнання, що мав місце в період виникнення мови (А. П. Юдакіна [122, с. 134]). Отже, мова – це той матеріальний конструкт, за допомогою якого конституюється концептуальна картина світу – феномен, який віддзеркалюється у свідомості людини як вторинне існування об’єктивного світу і який є результатом її абстрагуючої діяльності. У кожнй природній мові формується власна особлива картина світу, згідно з якою людина будує зміст своїх висловлювань.

Вербальний чинник є інтегративним моментом, який нерозривно пов’язує між собою мовну та концептуальну картини світу. Проте між ними є певні відмінності: перша базується на категоризації дійсності, а друга – на її концептуалізації; мовна картина світу оперує мовними знаками, а концептуальна картина світу – образами й концептами. Разом вони можуть поєднуватися у фреймі.

Елементом, що структурує концептуальнукартину світу є концепт – оперативна одиниця нашої свідомості. У сучасних дослідженнях концепт сприймається як «базова когнітивна сутність, що дає змогу пов’язувати зміст із уживаним словом» (О. О. Залевська [39, с. 36]). Концепт – це вербалізований культурний зміст, семантична одиниця «мови» культури, планом вираження якої є двосторонній мовний знак; його лінійна довжина практично нічим не обмежена.

Під фреймом розуміють ієрархічно організовану структуру інформаційних даних, що акумулює знання про певну стереотипну ситуацію і формує певну понятійну базу мовного й позамовного досвіду.

Однією з найбільш детальних класифікацій фреймів можна вважати класифікацію, розроблену українським мовознавцем C. A. Жаботинською, яка пропонує виокремлювати предметноцентричні, акціональні, партонімічні, гіпонімічні й асоціативні фреймові структури [38].

Один фрейм, але з декількома варіантами «прочитань», може бути розгорнутий у кілька сценаріїв / схем. У структурі сценарія виділяють початкову стадію, послідовність дій і фінальну стадію. Найбільш типовим, найчастіше очікуваним сценарієм є скрипт (Ч. Філлмор [154], Р. Шенк [115]). Фрейм конституюється свого роду категоріальними архетипами, наявними вже в домовному мисленні, об’єктивовані в понятійних категоріях частиномовних систем.