Найвищий ступінь порівняння прикметників

Найвищий ступінь порівняння протиставляється вищому. Традиційно вважають, що найвищий ступінь порівняння теж має дві форми – просту і складену.

Проста форма найвищого ступеня. Вона утворюється за допомогою префікса най-, який приєднується до форм прикметників вищого ступеня: біліший – найбіліший, тепліший – найтепліший, довший – найдовший, сміливіший – найсміливіший. Ця форма виражає найвищий ступінь ознаки одного предмета в порівнянні з іншими предметами цієї категорії, але не абсолютно всіх: Остап найстаріший був у батьків (А. Головко); Всі аплодують найстарішому педагогові Загоруйку (В. Бабляк); Господар найгіршою пашею годував ослюка (Л. Мартович); Пролісок – то найранша, перша квітка нашої весни (О. Гончар). Це, власне, найвищий ступінь порівняння і вияву ознаки предмета.

Складена (аналітична, або описова) форма найвищого ступеня. Утворюється від прикметників нульового ступеня ознаки за допомогою прислівників найбільш, найменш: найбільш доцільний, найбільш доступний, найбільш придатний, найменш доцільний, найменш вдалий, найменш придатний, найменш вразливий.

Аналітична форма найвищого ступеня прикметника фактично є категорією не морфологічною, а лексичною, бо вона не має морфологічних засобів вираження: у словосполученні найбільш доступний прикметник доступний тільки називає ознаку і позначає лише нульовий ступінь вияву ознаки. Найвищий ступінь вияву ознаки позначає слово найбільш (найменш), яке є прислівником, тобто одиницею лексичною, а не морфологічною. Отже, це складена форма найвищого ступеня порівняння, в якій прислівник найбільш, найменш є лексичним (а не морфологічним) засобом вираження найвищого ступеня вияву ознаки, названої прикметником.

Однорідною зі складеною формою найвищого ступеня є конструкція “проста форма найвищого ступеня порівняння з префіксом най- + прийменники з, серед, з-поміж + іменник у родовому відмінку”: найдоступніший серед колег, найвідоміший з усіх студентів, найпривітніша з усіх виховательок, наймудріший серед мудрих, найдобріший з-поміж добрих; Кози добірні він гнав, щонайкращі з цілої отари, для женихів на обід (Гомер, перекл. Б. Тена). Вона виражає найвищий ступінь вияву ознаки предмета шляхом порівняння її з тією ж ознакою усіх предметів цієї категорії. Така конструкція називається суперлативом.

Проста форма найвищого ступеня з префіксом най- може ускладнюватися префіксами що-, як-: щонайбільший, якнайбільший, щонайтепліший, якнайтепліший. Такі форми не мають семантики порівняння та зіставлення, яка властива найвищому ступеню. Вони вказують не на найвищу, а на граничну, крайню, абсолютну міру вияву ознаки безвідносно до порівняння: Санько зірвав щонайбільшого кавуна (Б. Грінченко); Ну й ялинка! От ялинка! Щонайкраща саме ця! (Н. Забіла); Попродав старий щонайліпшу маржину (Г. Хоткевич).

Безвідносне до порівняння значення абсолютної, крайньої, граничної міри вияву ознаки, виражене за допомогою префіксів як-, що- і форми найвищого ступеня з префіксом най-, називається елативом. Отже, елатив – це абсолютний, безпорівняльний ступінь вияву ознаки предмета.

Велика міра якості, надмірна інтенсивність ознаки передається без порівняння, безвідносно до іншого предмета: префіксами пре- (превеликий, преславний, премудрий), все- (всеосяжний, всемогутній, всесильний), над- (надзвичайний, надпотужний, надчутливий), за- (завеликий, завузький), архі- (архінеобхідний, архімудрий), ультра- (ультракороткий, ультрафіолетовий); суфіксами -ущ-, -уч- (проклятущий, худющий, товстючий), -езн-, -елезн-
(величезний, довжелезний), -анн- (-янн), -енн- (нездоланний, незрівнянний, нескінченний); повнозначними словами (прислівниками) дуже, особливо, занадто, надзвичайно (дуже гарний, занадто самовпевнений). Однак такі прикметники не є повноцінними елативами, оскільки мають лише одну його особливість – вияв ознаки безвідносно до порівняння, а граничної, абсолютної міри вияву ознаки не позначають.

Отже, прикметник в українській мові має два ступені порівняння – вищий і найвищий, але чотири ступені вияву ознаки предмета: нульовий (непорівняльний), вищий (порівняльний), найвищий (порівняльний), абсолютний (непорівняльний). Нульовий ступінь виражається прикметниковими закінченнями, вищий – шляхом порівняння за допомогою суфіксів -ш-, -ч-, -іш- та прислівників більш, менш (компаратив), найвищий – шляхом порівняння за допомогою префікса най-, прислівників найбільш, найменш, шляхом порівняння за допомогою прийменників з-серед, з-поміж з родовим відмінком (суперлатив), абсолютний – за допомогою префіксів що-, як- (елатив). Ступені порівняння за засобами вираження є лексико-граматичною категорією, а за відношенням до лексичного значення – словотвірною (а не формотвірною) категорією.

 

Присвійні прикметники

Присвійні прикметники протиставляються не відносним, а неприсвійному різновиду відносних.

Присвійність, або посесивність (лат. possessivus, від possessio – володіння, власність), є однією з універсальних понятійних категорій мови, яка означає відношення предмета до особи, тобто належність предмета особі (батьків портфель, материна хустка), виражається синтаксичними, лексичними і морфологічними засобами. Вона властива дієсловам, займенникам, іменникам, прикметникам.

Дієслова із значенням мати, володіти утворюють посесивну (присвійну) конструкцію речення. За цими дієсловами всі мови поділяються на дві групи. Мови, в яких посесивна конструкція будується з перехідним дієсловом мати (лат. habeo – маю), називаються hаbео-мовами (Я маю книгу). Мови, в яких посесивна конструкція будується на основі дієслова-зв’язки бути (теперішній час є; лат. esse – бути), називаються esse-мовами (У мене є книга). Це лексико-синтаксичні засоби вираження посесивності.

У займенниках категорія посесивності виражається за допомогою лексичних засобів (мій, твій, наш, ваш, свій) та граматичних – родовим відмінком займенників він, вона, воно, вони (пор. його портфель, її портфель, їхні портфелі), в іменниках – граматичними засобами – за допомогою форми родового відмінка: портфель батька, хустка матері, будинок дідуся.

У прикметниках для вираження категорії посесивності застосовують словотвірні засоби – суфікси -ів, -ин, -ач- (-яч), *-й-: брат – брат + ів (зошит), сестра – сестр +ин (олівець), теля – тел'-ач-е (вухо). Це відносні прикметники з посесивним значенням. Але посесивність мають не всі прикметники. Не мають її якісні прикметники, оскільки вони називають безвідносну ознаку, і відносні, які вказують на відношення до предмета, абстрактного поняття, часу, місця, дії, числа. Посесивність мають лише ті відносні прикметники, які вказують на відношення до істоти. Тому присвійні прикметники є різновидом відносних, а не окремою групою, паритетною з відносними прикметниками. Отже, за наявністю чи відсутністю посесивності відносні прикметники поділяють на присвійні і неприсвійні. Належність може бути індивідуальна і групова, колективна: батькова шапка – батьків дім – батьківські збори, батьківський дім; лисяча морда – лисяча нора; материн дім – материнські сльози.

Присвійні прикметники – відносні прикметники, які мають значення індивідуальної належності.

Вони утворюються від:

- назв осіб за різними ознаками: шахтар – шахтареве взуття, лікар – лікареві окуляри, грузин – грузинів одяг, свекруха – свекрушин фартух, батько – батьків дім;

- особових імен: Степан – Степанів, Микита – Микитин, Оксана – Оксанин, Олена – Оленин;

- прізвищ і псевдонімів: Гончар – Гончарів роман, Франко – Франкова поезія, Пчілка – Пчілчині вірші, Пригара – Пригарині твори;

- андронімів (імен жінок за іменами чоловіків): Лука, Лучиха – Лучишин син; Зінько, Зіньчиха – Зіньчишина донька; Терпило, Терпилиха – Терпилишина Наталка, Оляна – Олянині діти;

- назв тварин: віл – воловий хвіст, миша – мишаче вушко, муха – мушине крило.

Присвійні прикметники утворюються за допомогою суфіксів -ів- (-ов-, -ев-, -єв-, -їв-): Іван – Іванів син, Іванове дитя, Андрій – Андрієві діти, Ігор – Ігореві діти, Андрій – Андріїв брат; -ин- (-ін): Ольга – Ольжин, Галя – Галин, Таня – Танин, Марія – Маріїн, Зоя – Зоїн, Софія – Софіїн, Надія – Надіїн; -ач- (-яч-): миша – мишача лапка, теля – теляча шия, гуся – гусяча лапка, ворона – воронячий дзьоб; *-й-: вовк – вовчий хвіст, верблюд – верблюжа шия, лисиця – лисичий хвіст; -ськ-ий від українських, російських прізвищ на -ів-, -ин-: Сенів – Сенівський, Тимків – Тимківський, Пушкін – Пушкінський, Щепкін – Щепкінський.

Суфікси -їв-, -ин- у посесивному значенні продуктивні в сучасній українській мові, бо за їх допомогою утворюються присвійні прикметники від нових назв осіб: менеджер – менеджерове крісло, брокер – брокерів офіс, рекетир – рекетирів спільник, кілер – кілерова жертва; рекетирка – рекетирчин, кілерка – кілерчин, брокерка – брокерчин.

Суфікси -ач- (яч-), *-й- у посесивному значенні непродуктивні, бо за їх допомогою не утворюються нові присвійні прикметники.

Посесивні суфікси -ів-, -ин- розрізняються не значенням, а валентністю: морф -ів - сполучається з основами іменників другої відміни (Клим – Климів, бригадир – бригадирів), а морф -ин- – з основами іменників першої відміни (Микола – Миколин, голова – головин).

Посесивний суфікс -ин- за фонетичною структурою формально збігається з іменниковим суфіксом -ин із закінченням одиничності. Це омонімні морфи, оскільки вони розрізняються за семантикою (пор. посесивність і одиничність), категоріальністю (пор. прикметниковий і іменниковий морф) і валентністю (посесивний суфікс -ин- поєднується з одними основами, а іменниковий -ин – з іншими): Химка – Химчин, староста – старостин, але кияни – киянин, християни – християнин, татари – татарин.

Деякі лексико-семантичні групи присвійних прикметників на -ів, -ин втратили посесивне значення і перейшли в розряд іменників. Такими є:

- прізвища на -ів, -ин (-ін): Сенів, Луків, Пушкін;

- назви населених пунктів (ойконіми): Чернігів (від Чернега), Харків (від Харко), Канів, Стеблів, Глухів, Ніжин (від Нєга), Снятин (від Коснята);

- назви міст на -ель: Ярославль, Путивль, Переяславль ([в] перед присвійним суфіксом *-й- чергується з [вл']).

Прикметники, які мають значення колективної, групової, родової належності, є відносними. Їх інколи називають присвійно-відносними. До них належать:

- прикметники з суфіксом -ськ-ий, утворені від присвійних прикметників на -ів, -ин: батьків – батьківський, дядьків – дядьківський, кумів – кумівський; материн – материнський, сестрин – сестринський;

- прикметники з суфіксом -ач-ий (-яч-ий) залежно від значення означуваного іменника: лисяча морда (індивідуальна належність) – лисяча нора (родова належність), кроляча лапка (індивідуальна належність) – кроляча шапка (родова належність);

- прикметники з суфіксом *-й- залежно від значення означуваного слова: вовчий хвіст (індивідуальна належність) – вовча зграя (групова належність), заяче вухо (індивідуальна належність) – заяча нора (родова належність).

Залежно від семантики означуваного іменника присвійні прикметники можуть переходити в якісні: телячий хвіст (присвійний), теляче тіло (відносний) – телячі ніжності (недоречна сентиментальність – якісний прикметник); лебедина голівка (присвійний), лебедина зграя (відносний) – лебедина пісня (остання пісня – якісний прикметник); батьківське піклування, братерська єдність, варварське ставлення, лакейські звички, материнська турбота і под.