Синтаксичні властивості прикметника

Прикметник семантично завжди пов’язаний з іменником. Зв’язок цей реалізується двома способами: в реченні прикметник виступає або узгодженим означенням, утворюючи атрибутивну конструкцію, або присудком чи частиною присудка, поєднуючись з іменником за допомогою дієслова-зв’язки. Отже, прикметник у реченні виконує такі синтаксичні функції: атрибутивну, предикативну і предикативно-атрибутивну.

Атрибутивна функція. Виявляється в тому, що прикметник у реченні виступає узгодженим означенням до іменника, від якого залежить: Я бачив дивний сон. Немов переді мною безмірна та пуста і дика площина. І я, прикований ланцом залізним, стою під височенною гранітною скалою (І. Франко). Рідше цю функцію виконують короткі прикметники: Аж на мене біл лебедик з небесонька пада (І. Драч); Місто Київ – зелен сад (П. Воронько). Це основна синтаксична функція прикметника.

Предикативна функція. Суть її полягає в тому, що прикметник у реченні виступає іменною частиною складеного присудка при зв’язці, виражає ознаку суб’єкта і бере участь у формуванні предикативної основи речення. Предикативну функцію виконують і повні, і короткі прикметники: Тоді Десна була глибокою і бистрою рікою (О. Довженко); Дружба – безмежна, як море (М. Рильський); Він був безмежно вдячний матері (І. Вільде); Ділом істинним я доведу, що годен імені народного слуги (М. Бажан); За один рідний звук... ладен буваєш заплатити роком життя (М. Коцюбинський). Ця функція прикметника є вторинною.

Предикативно-атрибутивна функція. Виконуючи цю функцію, прикметник у ролі присудка одночасно виступає означенням до підмета, тобто приписує підмету (суб’єкту) предикативну ознаку і водночас є означенням (атрибутом) до нього. Це так звані предикативні означення: Хлопчик прийшов радісний; Олеся сиділа нерухома (О. Довженко); Черешні тут росли високі і розкішні (О. Гончар).

Прикметники у складі словосполучення найчастіше виступають залежним компонентом іменникових словосполучень (суверенна Україна, ринкові відносини, українська мова, національна ідея), рідше – опорним компонентом ад’єктивних словосполучень (червоний від сорому, блідий від страху, добрий до глупоти, веселий до непристойності). У функції залежного компонента вони узгоджуються з означуваним іменником (рідна земля, професійний театр, місцева говірка, непересічна особистість), а будучи опорним компонентом, керують іменниками або займенниками за допомогою прийменників чи без них: радий за сестру, радий за тебе, сліпий від народження, задоволений наслідками екзамену, ситий обіцянками. Невідмінювані прикметники у функції залежного компонента прилягають до опорного іменника: комі література, хінді мова, люкс костюм, колір бордо, вулиця Стефаника.

 

Суфікси прикметників

Прикметники відрізняються від інших частин мови й суфіксами. Найпоширенішими в українській мові є такі прикметникові суфікси:

-ав-ий кривавий, блідавий, ласкавий, жилавий, жовтавий

-ан (-ян)-ий гречаний, копійчаний, дерев'яний, шерстяний

-ач-ий лошачий, блошачий, мишачий, дівчачий, сорочачий

-н-ий лісний, земний, мідний, віконний, ручний, лижний

-ов-ий березовий, вербовий, липовий, дубовий, шовковий

-ськ-ий сербський, мисливський, складський, сусідський

-к-ий ламкий, грімкий, в’юнкий, хибкий, плавкий, давкий

-л-ий задубілий, стиглий, смуглий, круглий, умілий, минулий

-ат-ий вухатий, язикатий, лапатий, пихатий, бородатий

-ів батьків, братів, дядьків, бісів, Петрів

-ин бабин, мамин, сестрин, тещин, Миколин

-уват-ий темнуватий, сумнуватий, очеретуватий, вуглуватий

-ист-ий барвистий, йодистий, сріблистий, породистий

-аст-ий вугластий, зубастий, довгастий, зеленастий

-ев-ий бежевий, баржевий, металевий, сталевий,кахлевий

-ив-ий злостивий, червивий, фальшивий, плаксивий, лінивий тощо.

Прикметникові суфікси відрізняються від іменникових і дієслівних будовою, функцією і значенням.

За будовою всі прикметникові суфікси консонантні (закінчуються на приголосний): -ав-ий, -ан-ий, -ськ-ий, -ат-ий, -ів, -ин, -уват-ий, -ист-ий та ін. Цим вони відрізняються від дієслівних, які всі вокативні (закінчуються на голосний): -и- (бр-и-ти), -а- (чит-а-ти), -ти (нес ти), -ну- (стук-ну-ти), -ува- (бесід-ува-ти), -ка- (о-ка-ти) тощо. У структурному відношенні прикметникові суфікси подібні до іменникових, які переважно також є консонантними: -ець (стіл-ець), -ист (бандур-ист), -ан-и (кияни), -ок (свист-ок), -ин-а (свит-ин-а), -ик (лісн-ик), -ар (аптек-ар), -енк-о (Шевченко), -ук (Шевчук) та ін. Це пояснюється тим, що сучасні іменники і прикметники вийшли зі спільної давньої категорії імені, яка ще не була диференційована за предметністю і ознакою предмета.

За функцією прикметникові суфікси відрізняються від іменникових і дієслівних: функцією прикметникових суфіксів є вираження в слові непроцесуальної ознаки (очеретуватий, зубастий). Іменникові суфікси виражають предметність (сміливість, сварка), дієслівні – процесуальну ознаку (зеленіти, обездолити).

За значенням прикметникові суфікси відрізняються від іменникових і дієслівних. Усі прикметникові суфікси мають значення відношення (йодистий, лижний, братів, березовий), іменникові – значення особи, конкретного предмета, абстрактного поняття (тракторист, свинарник, рівність), дієслівні – значення дії, стану, вияву ознаки (механізувати, спати, жовтіти).

Морфи -к-, -ськ-, -ист- виявляються і в прикметниках, і в іменниках, але вони однакові лише за будовою, а за функцією і значенням різні: пор. прикметники солодкий, гіркий, складський, свійський, барвистий, вовнистий і іменники донька, виплавка, Придніпровськ, україніст, моторист. Такі суфікси омонімні.

Отже, суфікси є тією диференціальною ознакою, яка відрізняє прикметник від інших частин мови.