Загальна характеристика прикметника як частини мови

Прикметник

У дуже тісних граматичних зв’язках з іменниками перебувають прикметники. Вони характеризують іменники, значна кількість прикметників утворюється від іменників. Прикметникові категорії роду, числа й відмінка сформувалися під безпосереднім впливом іменників.

 

Синтаксичні властивості прикметника

Прикметник семантично завжди пов’язаний з іменником. Зв’язок цей реалізується двома способами: в реченні прикметник виступає або узгодженим означенням, утворюючи атрибутивну конструкцію, або присудком чи частиною присудка, поєднуючись з іменником за допомогою дієслова-зв’язки. Отже, прикметник у реченні виконує такі синтаксичні функції: атрибутивну, предикативну і предикативно-атрибутивну.

Атрибутивна функція. Виявляється в тому, що прикметник у реченні виступає узгодженим означенням до іменника, від якого залежить: Я бачив дивний сон. Немов переді мною безмірна та пуста і дика площина. І я, прикований ланцом залізним, стою під височенною гранітною скалою (І. Франко). Рідше цю функцію виконують короткі прикметники: Аж на мене біл лебедик з небесонька пада (І. Драч); Місто Київ – зелен сад (П. Воронько). Це основна синтаксична функція прикметника.

Предикативна функція. Суть її полягає в тому, що прикметник у реченні виступає іменною частиною складеного присудка при зв’язці, виражає ознаку суб’єкта і бере участь у формуванні предикативної основи речення. Предикативну функцію виконують і повні, і короткі прикметники: Тоді Десна була глибокою і бистрою рікою (О. Довженко); Дружба – безмежна, як море (М. Рильський); Він був безмежно вдячний матері (І. Вільде); Ділом істинним я доведу, що годен імені народного слуги (М. Бажан); За один рідний звук... ладен буваєш заплатити роком життя (М. Коцюбинський). Ця функція прикметника є вторинною.

Предикативно-атрибутивна функція. Виконуючи цю функцію, прикметник у ролі присудка одночасно виступає означенням до підмета, тобто приписує підмету (суб’єкту) предикативну ознаку і водночас є означенням (атрибутом) до нього. Це так звані предикативні означення: Хлопчик прийшов радісний; Олеся сиділа нерухома (О. Довженко); Черешні тут росли високі і розкішні (О. Гончар).

Прикметники у складі словосполучення найчастіше виступають залежним компонентом іменникових словосполучень (суверенна Україна, ринкові відносини, українська мова, національна ідея), рідше – опорним компонентом ад’єктивних словосполучень (червоний від сорому, блідий від страху, добрий до глупоти, веселий до непристойності). У функції залежного компонента вони узгоджуються з означуваним іменником (рідна земля, професійний театр, місцева говірка, непересічна особистість), а будучи опорним компонентом, керують іменниками або займенниками за допомогою прийменників чи без них: радий за сестру, радий за тебе, сліпий від народження, задоволений наслідками екзамену, ситий обіцянками. Невідмінювані прикметники у функції залежного компонента прилягають до опорного іменника: комі література, хінді мова, люкс костюм, колір бордо, вулиця Стефаника.

 

Суфікси прикметників

Прикметники відрізняються від інших частин мови й суфіксами. Найпоширенішими в українській мові є такі прикметникові суфікси:

-ав-ий кривавий, блідавий, ласкавий, жилавий, жовтавий

-ан (-ян)-ий гречаний, копійчаний, дерев'яний, шерстяний

-ач-ий лошачий, блошачий, мишачий, дівчачий, сорочачий

-н-ий лісний, земний, мідний, віконний, ручний, лижний

-ов-ий березовий, вербовий, липовий, дубовий, шовковий

-ськ-ий сербський, мисливський, складський, сусідський

-к-ий ламкий, грімкий, в’юнкий, хибкий, плавкий, давкий

-л-ий задубілий, стиглий, смуглий, круглий, умілий, минулий

-ат-ий вухатий, язикатий, лапатий, пихатий, бородатий

-ів батьків, братів, дядьків, бісів, Петрів

-ин бабин, мамин, сестрин, тещин, Миколин

-уват-ий темнуватий, сумнуватий, очеретуватий, вуглуватий

-ист-ий барвистий, йодистий, сріблистий, породистий

-аст-ий вугластий, зубастий, довгастий, зеленастий

-ев-ий бежевий, баржевий, металевий, сталевий,кахлевий

-ив-ий злостивий, червивий, фальшивий, плаксивий, лінивий тощо.

Прикметникові суфікси відрізняються від іменникових і дієслівних будовою, функцією і значенням.

За будовою всі прикметникові суфікси консонантні (закінчуються на приголосний): -ав-ий, -ан-ий, -ськ-ий, -ат-ий, -ів, -ин, -уват-ий, -ист-ий та ін. Цим вони відрізняються від дієслівних, які всі вокативні (закінчуються на голосний): -и- (бр-и-ти), -а- (чит-а-ти), -ти (нес ти), -ну- (стук-ну-ти), -ува- (бесід-ува-ти), -ка- (о-ка-ти) тощо. У структурному відношенні прикметникові суфікси подібні до іменникових, які переважно також є консонантними: -ець (стіл-ець), -ист (бандур-ист), -ан-и (кияни), -ок (свист-ок), -ин-а (свит-ин-а), -ик (лісн-ик), -ар (аптек-ар), -енк-о (Шевченко), -ук (Шевчук) та ін. Це пояснюється тим, що сучасні іменники і прикметники вийшли зі спільної давньої категорії імені, яка ще не була диференційована за предметністю і ознакою предмета.

За функцією прикметникові суфікси відрізняються від іменникових і дієслівних: функцією прикметникових суфіксів є вираження в слові непроцесуальної ознаки (очеретуватий, зубастий). Іменникові суфікси виражають предметність (сміливість, сварка), дієслівні – процесуальну ознаку (зеленіти, обездолити).

За значенням прикметникові суфікси відрізняються від іменникових і дієслівних. Усі прикметникові суфікси мають значення відношення (йодистий, лижний, братів, березовий), іменникові – значення особи, конкретного предмета, абстрактного поняття (тракторист, свинарник, рівність), дієслівні – значення дії, стану, вияву ознаки (механізувати, спати, жовтіти).

Морфи -к-, -ськ-, -ист- виявляються і в прикметниках, і в іменниках, але вони однакові лише за будовою, а за функцією і значенням різні: пор. прикметники солодкий, гіркий, складський, свійський, барвистий, вовнистий і іменники донька, виплавка, Придніпровськ, україніст, моторист. Такі суфікси омонімні.

Отже, суфікси є тією диференціальною ознакою, яка відрізняє прикметник від інших частин мови.

 

Якісні прикметники

Якість предмета, його ознаки виражаються по-різному. Частина прикметників називає якість предмета прямо і безпосередньо.

Якісні прикметники – прикметники, що означають властивість предмета безвідносно до інших предметів.

Вони мають такі особливості:

- позначають перемінні ознаки предметів, тобто ознаки, які виявляються різною мірою в різних предметах або в тому самому предметі, але в різний час: День тепліший від ночі; Сьогодні вода в Дніпрі тепліша (семантична ознака); лише окремі якісні прикметники виражають абсолютну ознаку: глухий, сліпий, жонатий, вороний, гнідий;

- у зв’язку з цим більшість якісних прикметників утворює ступінь порівняння: синій – синіший – найсиніший, розумний – розумніший – найрозумніший (морфологічна ознака);

- називають ознаки прямо і безпосередньо, не абстрагуючись від сутності предмета, явища як носіїв цієї ознаки, характеризують предмет сам по собі: називають властивості і якості, які безпосередньо сприймаються органами чуття (солодкий, гіркий, кислий; білий, жовтий, зелений; тихий, шумний, дзвінкий; м’який, теплий, холодний, колючий; вузький, широкий, глибокий; пахучий, духмяний); означають властивості характеру особи і особливості її психічного стану (добрий, уважний, надійний, розумний); виражають оцінку (задовільний, найкращий) (семантична ознака);

- мають повну і зрідка коротку форми: зелений – зелен, радий – рад, певний – певен, повний – повен (морфологічна ознака);

- здатні сполучатися з прислівниками ступеня та міри (дуже, занадто, злегка, майже, трохи, абсолютно, зовсім і под.): дуже холодний, надзвичайно веселий, абсолютно чистий, зовсім глухий (синтаксична ознака);

- здебільшого мають непохідну основу (червоний, жовтий, теплий, новий, старий, мудрий і под.), але можуть мати й похідну (розумний, холодний, горбатий, голодний) (словотвірна ознака);

- утворюють прислівники на -о, -е: тихий – тихо, розумний – розумно; добрий – добре, злий – зле (словотвірна ознака);

- утворюють абстрактні іменники на -ин-а, -ість, -от-а: новий – новина, сивий – сивина; радий – радість, ніжний – ніжність, злий – злість; добрий – доброта, сліпий – сліпота (словотвірна ознака);

- утворюють форми суб’єктивної оцінки: добрий – добренький, тонкий – тонюсінький, милий – миленький, товстий – товстуватий, великий – величезний (словотвірна ознака);

- утворюють редупліковані сполуки із значенням ступеня інтенсивності ознаки: блідий-блідий, білий-білий, рідний-рідний, радісний-радісний (словотвірна ознака);

- вступають в антонімічні відношення з прикметниками протилежного значення: світлий – темний, теплий – холодний, молодий – літній, веселий – сумний (семантична ознака).

Для деяких якісних прикметників (напр., білий) характерні всі ці ознаки. Але визначальними можуть бути і кілька ознак: наприклад, якісний іменник жонатий не має короткої форми, ступеня порівняння, не сполучається з прислівниками ступеня і міри, не утворює прислівників на -о, -е, абстрактних іменників, форм суб’єктивної оцінки, редуплікованих сполучень.

Отже, якісні прикметники – явище лексико-граматичне, хоча деякі мовознавці (А. Грищенко) схильні небезпідставно відносити їх до розряду семантико-морфологічних явищ.

 

Відносні прикметники

Інша частина прикметників називає якість предмета, його ознаки опосередковано.

Відносні прикметники – прикметники, що називають ознаку через відношення до інших предметів.

Вони мають такі особливості:

- позначають постійні ознаки предмета, які не здатні виявлятися більшою чи меншою мірою: тутешні звичаї, теперішній час, скляний посуд, морська вода, польові квіти (семантична ознака);

- не утворюють у зв’язку з цим ступенів порівняння: учнівський зошит, навчальний посібник, наукова конференція, студентський квиток (морфологічна ознака);

- називають ознаку опосередковано, через відношення до іншого предмета, явища чи поняття і певні зв’язки з ними (дерев’яний стіл – стіл з дерева, одеські моряки – моряки з Одеси). Вони вказують на різноманітні відношення: до предмета (журнальний стіл – стіл для журналів, взуттєвий магазин – магазин взуття); до особи (учнівська парта – парта для учнів, мамина хустка – хустка мами, міністерський портфель – портфель міністра); до місця (підземна дорога – дорога під землею, лісові звірі – звірі, що живуть у лісі); до часу (ранкова зарядка – зарядка вранці, вечірня газета – газета, що виходить увечері); до дії (проїзний квиток – квиток для проїзду, співочий гурток – гурток, у якому співають); до матеріалу (капронова нитка – нитка з капрону, металева шафа – шафа з металу); до числа (другий дзвінок – дзвінок, який подається вдруге, шостий клас – клас, що нумерується числом “шість”); до топонімів (запорозькі козаки, дніпровські пороги, київські студенти); до особи (батьків портфель, Петрів зошит, материна хустка, Миколин велосипед) і под. (семантична ознака);

- мають лише повну форму і не утворюють коротких форм: асфальтна дорога, морська хвиля, театральне училище (морфологічна ознака);

- не сполучаються з прислівниками ступеня та міри (дуже, занадто, злегка, майже, трохи, абсолютно, зовсім і под.): тракторна бригада, додаткова вартість, київські каштани (синтаксична ознака);

- завжди мають похідну основу і утворюються за допомогою суфіксів від іменникових, прикметникових, числівникових, займенникових, дієслівних і прислівникових основ: березовий сік (від береза), батьківський дім (від батьки), дев’ятий вал (від дев’ять), нашенський край (від наш), висячий замок (від висіти), вчорашній борщ (від вчора) та ін. (словотвірна ознака);

- не утворюють прислівників на -о, -е: річкова риба, земляні роботи, вступні екзамени (словотвірна ознака);

- не утворюють абстрактних іменників на -ин-а, -ість, -от-а: березовий гай, вербові кілки, дитячі руки (словотвірна ознака);

- не утворюють форм суб’єктивної оцінки: степова дорога, польовий табір (словотвірна ознака);

- не утворюють редуплікованих сполук: дерев’яний стіл, братова куртка (словотвірна ознака);

- не мають антонімічних форм: студентський квиток, класна кімната, учительська кімната (семантична ознака).

Семантична межа між якісними і відносними прикметниками умовна і непостійна, рухлива. Відносні прикметники можуть набувати ознак якісних, стаючи відносно-якісними прикметниками:

- якщо вживаються в переносному значенні: золотий перстень – золотий характер, золота осінь; стальна конструкція – стальний характер; залізні ворота – залізні нерви; дерев’яні двері – дерев’яні руки; теляча шкіра – телячі ніжності;

- якщо втрачають семантичний зв’язок із твірним словом: коричневий (колір кориці), голубий (колір голуба).

Якісні прикметники можуть переходити до розряду відносних і ставати якісно-відносними прикметниками: чорна земля – Чорне море, білий сніг – Біле море, жовте листя – Жовте море, червона паста – Червоне море; старша людина – старший лейтенант, молодший брат – молодший лейтенант і под. Такі зміни відбуваються тоді, коли якісні прикметники вживаються у складі географічних назв, термінологічних словосполучень, перифраз і фразеологізмів: село Велика Білозірка, річка Гнила Липа, станція Мала Помічна, річка Чорна Тиса, селище Нова Одеса, місто Старий Самбір; біла гарячка, середній рід, бліда поганка, загальне мовознавство, старший викладач, чорне золото (вугілля), біле золото (бавовна), блакитне паливо (газ), солодкий корінь (цукровий буряк), білі мухи (сніжинки); круглий відмінник, гола правда, голими руками, малий бізнес, жовті профспілки, середній клас, вище технічне училище та ін.

Нестійкими є і граматичні межі між якісними і відносними прикметниками. Це пояснюється двома причинами:

1) не всім якісним прикметникам через особливості лексичної семантики та морфологічної структури притаманні граматичні ознаки цього розряду. Наприклад, якісні прикметники із значенням масті тварин не утворюють коротких форм і прислівників на -о, -е (гнідий, вороний), якісні прикметники на -ськ-ий не утворюють ступенів порівняння і прислівників на -о, -е (бабські розмови, райські яблука, райські умови, рабські умови);

2) частина відносних прикметників при переносному вживанні може набувати граматичних ознак якісних прикметників (золоті руки – дуже золоті руки).

До розряду якісних найчастіше переходять ті відносні прикметники, які утворилися від назв:

- металів: залізний, золотий, крицевий, мідний, срібний, сталевий;

- мінералів і каменів: агатовий, бірюзовий, гранатовий, кам’яний, кришталевий, мармуровий, рубіновий, смарагдовий;

- матеріалу: гумовий, дерев’яний, оксамитовий, скляний, шовковий, капроновий, нейлоновий;

- речовин: восковий, медовий, молочний, смоляний;

- рослин: барвінковий, буряковий, волошковий, пшеничний.

Отже, якісні прикметники протиставляються відносним.

 

Присвійні прикметники

Присвійні прикметники протиставляються не відносним, а неприсвійному різновиду відносних.

Присвійність, або посесивність (лат. possessivus, від possessio – володіння, власність), є однією з універсальних понятійних категорій мови, яка означає відношення предмета до особи, тобто належність предмета особі (батьків портфель, материна хустка), виражається синтаксичними, лексичними і морфологічними засобами. Вона властива дієсловам, займенникам, іменникам, прикметникам.

Дієслова із значенням мати, володіти утворюють посесивну (присвійну) конструкцію речення. За цими дієсловами всі мови поділяються на дві групи. Мови, в яких посесивна конструкція будується з перехідним дієсловом мати (лат. habeo – маю), називаються hаbео-мовами (Я маю книгу). Мови, в яких посесивна конструкція будується на основі дієслова-зв’язки бути (теперішній час є; лат. esse – бути), називаються esse-мовами (У мене є книга). Це лексико-синтаксичні засоби вираження посесивності.

У займенниках категорія посесивності виражається за допомогою лексичних засобів (мій, твій, наш, ваш, свій) та граматичних – родовим відмінком займенників він, вона, воно, вони (пор. його портфель, її портфель, їхні портфелі), в іменниках – граматичними засобами – за допомогою форми родового відмінка: портфель батька, хустка матері, будинок дідуся.

У прикметниках для вираження категорії посесивності застосовують словотвірні засоби – суфікси -ів, -ин, -ач- (-яч), *-й-: брат – брат + ів (зошит), сестра – сестр +ин (олівець), теля – тел'-ач-е (вухо). Це відносні прикметники з посесивним значенням. Але посесивність мають не всі прикметники. Не мають її якісні прикметники, оскільки вони називають безвідносну ознаку, і відносні, які вказують на відношення до предмета, абстрактного поняття, часу, місця, дії, числа. Посесивність мають лише ті відносні прикметники, які вказують на відношення до істоти. Тому присвійні прикметники є різновидом відносних, а не окремою групою, паритетною з відносними прикметниками. Отже, за наявністю чи відсутністю посесивності відносні прикметники поділяють на присвійні і неприсвійні. Належність може бути індивідуальна і групова, колективна: батькова шапка – батьків дім – батьківські збори, батьківський дім; лисяча морда – лисяча нора; материн дім – материнські сльози.

Присвійні прикметники – відносні прикметники, які мають значення індивідуальної належності.

Вони утворюються від:

- назв осіб за різними ознаками: шахтар – шахтареве взуття, лікар – лікареві окуляри, грузин – грузинів одяг, свекруха – свекрушин фартух, батько – батьків дім;

- особових імен: Степан – Степанів, Микита – Микитин, Оксана – Оксанин, Олена – Оленин;

- прізвищ і псевдонімів: Гончар – Гончарів роман, Франко – Франкова поезія, Пчілка – Пчілчині вірші, Пригара – Пригарині твори;

- андронімів (імен жінок за іменами чоловіків): Лука, Лучиха – Лучишин син; Зінько, Зіньчиха – Зіньчишина донька; Терпило, Терпилиха – Терпилишина Наталка, Оляна – Олянині діти;

- назв тварин: віл – воловий хвіст, миша – мишаче вушко, муха – мушине крило.

Присвійні прикметники утворюються за допомогою суфіксів -ів- (-ов-, -ев-, -єв-, -їв-): Іван – Іванів син, Іванове дитя, Андрій – Андрієві діти, Ігор – Ігореві діти, Андрій – Андріїв брат; -ин- (-ін): Ольга – Ольжин, Галя – Галин, Таня – Танин, Марія – Маріїн, Зоя – Зоїн, Софія – Софіїн, Надія – Надіїн; -ач- (-яч-): миша – мишача лапка, теля – теляча шия, гуся – гусяча лапка, ворона – воронячий дзьоб; *-й-: вовк – вовчий хвіст, верблюд – верблюжа шия, лисиця – лисичий хвіст; -ськ-ий від українських, російських прізвищ на -ів-, -ин-: Сенів – Сенівський, Тимків – Тимківський, Пушкін – Пушкінський, Щепкін – Щепкінський.

Суфікси -їв-, -ин- у посесивному значенні продуктивні в сучасній українській мові, бо за їх допомогою утворюються присвійні прикметники від нових назв осіб: менеджер – менеджерове крісло, брокер – брокерів офіс, рекетир – рекетирів спільник, кілер – кілерова жертва; рекетирка – рекетирчин, кілерка – кілерчин, брокерка – брокерчин.

Суфікси -ач- (яч-), *-й- у посесивному значенні непродуктивні, бо за їх допомогою не утворюються нові присвійні прикметники.

Посесивні суфікси -ів-, -ин- розрізняються не значенням, а валентністю: морф -ів - сполучається з основами іменників другої відміни (Клим – Климів, бригадир – бригадирів), а морф -ин- – з основами іменників першої відміни (Микола – Миколин, голова – головин).

Посесивний суфікс -ин- за фонетичною структурою формально збігається з іменниковим суфіксом -ин із закінченням одиничності. Це омонімні морфи, оскільки вони розрізняються за семантикою (пор. посесивність і одиничність), категоріальністю (пор. прикметниковий і іменниковий морф) і валентністю (посесивний суфікс -ин- поєднується з одними основами, а іменниковий -ин – з іншими): Химка – Химчин, староста – старостин, але кияни – киянин, християни – християнин, татари – татарин.

Деякі лексико-семантичні групи присвійних прикметників на -ів, -ин втратили посесивне значення і перейшли в розряд іменників. Такими є:

- прізвища на -ів, -ин (-ін): Сенів, Луків, Пушкін;

- назви населених пунктів (ойконіми): Чернігів (від Чернега), Харків (від Харко), Канів, Стеблів, Глухів, Ніжин (від Нєга), Снятин (від Коснята);

- назви міст на -ель: Ярославль, Путивль, Переяславль ([в] перед присвійним суфіксом *-й- чергується з [вл']).

Прикметники, які мають значення колективної, групової, родової належності, є відносними. Їх інколи називають присвійно-відносними. До них належать:

- прикметники з суфіксом -ськ-ий, утворені від присвійних прикметників на -ів, -ин: батьків – батьківський, дядьків – дядьківський, кумів – кумівський; материн – материнський, сестрин – сестринський;

- прикметники з суфіксом -ач-ий (-яч-ий) залежно від значення означуваного іменника: лисяча морда (індивідуальна належність) – лисяча нора (родова належність), кроляча лапка (індивідуальна належність) – кроляча шапка (родова належність);

- прикметники з суфіксом *-й- залежно від значення означуваного слова: вовчий хвіст (індивідуальна належність) – вовча зграя (групова належність), заяче вухо (індивідуальна належність) – заяча нора (родова належність).

Залежно від семантики означуваного іменника присвійні прикметники можуть переходити в якісні: телячий хвіст (присвійний), теляче тіло (відносний) – телячі ніжності (недоречна сентиментальність – якісний прикметник); лебедина голівка (присвійний), лебедина зграя (відносний) – лебедина пісня (остання пісня – якісний прикметник); батьківське піклування, братерська єдність, варварське ставлення, лакейські звички, материнська турбота і под.

Прикметник

У дуже тісних граматичних зв’язках з іменниками перебувають прикметники. Вони характеризують іменники, значна кількість прикметників утворюється від іменників. Прикметникові категорії роду, числа й відмінка сформувалися під безпосереднім впливом іменників.

 

Загальна характеристика прикметника як частини мови

Прикметник протиставляється іменникові та дієслову як самостійним частинам мови.

Прикметник (лат. adjectivum) – частина мови з атрибутивною та предикативною функціями, яка має категоріальне значення непроцесуальної ознаки предмета, вираженої синтаксичними категоріями роду, числа, відмінка, категорією членності / нечленності й суфіксами.

Під ознакою розуміють властивості, якість, відношення, явища, якими характеризується предмет. Ознаками можуть бути:

- колір: біла хустка, голубі очі, жовто-блакитний прапор;

- смак: солодке яблуко, гіркий перець;

- розмір: великий міст, малий палець;

- матеріал: цегляний будинок, шовкова блузка;

- внутрішні (психологічні) риси людини: добра людина, щедрий дідусь, надійний друг, сміливий воїн, мудрий наставник;

- зовнішні риси людини чи тварини: бадьорий хлопець, красива дівчина, міцний козак, худий кінь;

- властивості предметів: м’яке ліжко, зручне крісло, цікава книжка;

- відношення до простору: польові квіти, гірські потоки, лісова пісня, космічна ракета;

- відношення до часу: нинішні звичаї, вчорашній день, сьогоднішня газета, ранкова зарядка;

- належність: батьків портфель, материна сукня;

- характеристика за дією: лякливий хлопець, сварлива жінка, вертляве дитя;

- відношення до числа: третій, сьомий;

- якість: золоті слова, умілі руки, професійний висновок, ґрунтовне пояснення, повна відповідь тощо.

Ці ознаки формують відповідні лексико-семантичні групи слів, які становлять семантичну основу прикметника (як і іменника, дієслова, прислівника) як частини мови.

Прикметникове значення ознаки має синтаксичний характер: до прикметників належать лише ті лексеми, які мають значення ознаки предмета, а тому здатні означати іменники та іменникові займенники і узгоджуватися з ними (добрий день – доброго дня, я веселий – мене веселого).

Значення ознаки прикметника має свої засоби вираження – закінчення: в називному відмінку -ий (-ій) для чоловічого роду (добрий, синій), -а, -я (-ая, -яя) для жіночого (добра, добрая, синя, синяя), -е, -є (-еє, -єє) для середнього (добре, синє, добреє, синєє), -і (-її) для множини (добрі, добрії).

Закінчення морфологічно оформляє прикметник як “ознакові” слова і тому є знаками якості (В. Виноградов). На думку О. Пєшковського, якщо в прикметнику туманний проста основа означає предмет (туман), а суфікс – відношення до нього (-н-), то, очевидно, значення ознаки може бути виражене тільки флексією -ий, тобто тим афіксом, який, власне, й робить його прикметником.

Прикметникові закінчення багатозначні. Вони означають частину мови, рід, число, відмінок, членність / нечленність.

Значення ознаки мають також іменники (тиша, зелень, юнь, білизна, рань), дієслівні форми (зеленіти, веселитися, біліти, експлуатований, поранено), прислівники
(навипередки, навперейми, тихо, навпростець, зелено). Але вони не мають прикметникового плану вираження
(флексій -ий, -ій; -а, -я; -е, -є), не спрямовані на предмет і не узгоджуються з іменником. Крім того, називаючи ознаку, такі іменники не передбачають її носія (пор. Навколо тиша і Тихий вечір), дієслова відносять до іменника процесуальну (пов’язану з дією, яка вказує на час, зв’язок із суб’єктом та об’єктом) ознаку (земля зеленіє, море хвилюється), а прислівники відносять її не до іменника, а до дієслів і прислівників (бігти навипередки, кидатися навперейми, навкруги тихо, скрізь зелено). Так можна довести, що: словоформи теплий, хакі, електрик, комі, Шевченка (вулиця) – прикметники; словоформи навипередки, навперейми (змагання навипередки і змагатися навипередки, біг навперейми – бігти навперейми), по-варшавськи (кава по-варшавськи і каву зварити по-варшавськи) і словоформи перевірений, крокуючий
(перевірений вчителем диктант, крокуючий полем навпростець бригадир) не є прикметниками.

Отже, слово належить до категорії прикметника лише тоді, коли йому притаманні і семантичні (план змісту), і морфологічні (граматичні) ознаки (план вираження) прикметника.

Визначення прикметників лише за семантичним або лише за морфологічним принципом дає різні результати. Це стосується лексем, що мають лише одну словоформу: колір беж, пальто хакі, плаття електрик, література комі, колір бордо, машина кольору цукор, вулиця Франка, колір мокрого асфальту та ін. З точки зору семантики – це прикметники, бо вони вказують на непроцесуальну ознаку предмета і виконують атрибутивну функцію. З морфологічної точки зору вони не є прикметниками, бо не мають залежних від означуваного іменника категорій роду, числа, відмінка. Такі слова деякі мовознавці (М. Панов) виділяють в окрему групу і називають аналітичними прикметниками.

Вживаючись у мові при іменниках, прикметники конкретизують їх зміст: стіл – кухонний стіл, журнальний стіл, канцелярський стіл, однотумбовий стіл, паспортний стіл, солодкий стіл, святковий стіл, дерев’яний стіл, широкий стіл, круглий стіл і ін. А інколи й формують у них нове значення: стіл (предмет) – паспортний стіл 
(відділення, установа), солодкий стіл (їжа).

Поєднуючись з іменниками, прикметники конкретизують не лише іменникові значення, а й власні: золота обручка (матеріал), золоте листя на деревах (жовте, оранжеве, червоне), золотий характер (гарний), золоті руки (умілі), золота осінь (багата), золоті слова (мудрі), золотий одяг (дорогий) і под.

Деякі прикметники самі по собі не мають денотатів, а отже, й самостійного, як у іменника, лексичного значення. Воно формується на основі співвідношення прикметників з денотатами означуваних іменників: пор. залізні двері (матеріал) – залізна воля (сильна), стальні двері 
(матеріал) – стальні нерви (міцні), золоті сережки (матеріал) – золотий чоловік (ідеальний).

Категоріальне значення прикметників виражається двома способами:

1) безпосередньо, поза відношенням ознаки до інших предметів, подій чи ознак: солодкий, гіркий, дужий, зелений;

2) опосередковано, шляхом відношення його до інших предметів, ознак, подій: капроновий (відношення до предмета капрон), білявий (відношення до ознаки білий), революційний (відношення до події революція).

Поняття ознаки (властивості, якості) є смисловою універсальною категорією, воно притаманне семантичним системам усіх мов. Але в багатьох мовах прикметник не виокремлюють як частину мови, що має свої морфологічні і синтаксичні властивості. Він не відрізняється від іменників чи прислівників, наприклад, в узбецькій мові: кук – синій, синя, синє, зелений, зелена, зелене; яхті – гарний, гарна, гарне; чап – лівий, ліва, ліве; унг – правий, права, праве; ок – білий, біла, біле; чиройли костюм, куйлак (красивий костюм, красиве плаття); тош уй (камінь, дім); кушум соат (срібло, годинник); шахар кучасі (місто, вулиця); колхоз ері (колгосп, земля); мактаб ері (школа, земля); в естонській: Тарту – університет; у казахській: Джусали – школа.

Категорія ознаки в різних мовах має різні засоби вираження.