Соціально-економічна сутність фінансів. Фінанси в системі ринкових відносин

•

Фінанси входять до складу соціально-економічних наук. У 90-ті рр. XX ст. фінансові теорії зазвичай розробляють еконо­місти, які спеціалізуються в галузі фінансів. Доказом є те, що її 1990 і 1997 рр. лауреатами Нобелівської премії з економіки за значний внесок у розвиток теорії фінансів були Т. Марковіц, М. Міллер, В. Шарпе, а також Р.К. Мертон і М. Шоуіз.

Фінансова наука успішно відіграє свою роль у суспільстві тільки за умови використання певних методів пізнання. Го­ловні загальнонаукові методичні прийоми дослідження фі­ни псів ґрунтуються на аналізі та синтезі, індукції й дедукції, шіалогії, моделюванні та ін.

Фінанси — відносини, що виникають у процесі створення і перерозподілу суспільних благ і багатств, вони пов'язані з роз­питком держави і товарно-грошового обігу.

Матеріальною основою існування фінансів є гроші, які ви­конують різні функції; головною з них вважається функція за­піл І,ного еквівалента — товару, що визначає цінність і вартість інших товарів, робіт і послуг. На відміну від них фінанси — від­носини, що здійснюються, зокрема, за допомогою грошових коштів. Основне їх призначення полягає в тому, щоб шляхом

 

 

створення грошових доходів і фондів забезпечити потреби дер­жави та суб'єктів господарювання у грошових коштах, а також контролювати процес витрачання фінансових ресурсів. Отже, фінанси — це сукупність грошових відносин, у процесі яких відбувається формування та використання фондів грошових ресурсів; їх метою є відшкодування витрат, пов'язаних із про­цесом виробництва та виконанням державою функцій. Фінансам властиві одночасно такі ознаки:

1) це завжди грошові відносини;

2) це грошові відносини, що виникають за наявності дер­жави;

3) відносини стосовно перерозподілу розподіленого сукуп­ного продукту.

Основою виконання державою функцій є матеріальна пе­редумова акумуляції та розподілу ресурсів, тобто матеріальне джерело фінансів — валовий внутрішній продукт (ВВП) і на­ціональний дохід (НД). Обсяг ВВП на душу населення характе­ризує ступінь розвитку країни і є одним із основних критеріїв життєвого рівня її населення. За допомогою двох головних компонентів національного доходу — фонди накопичення і фонди споживання — здійснюється акумуляція та розподіл ре­сурсів суспільства, вирівнювання пропорцій і тенденцій еконо­мічного розвитку і контроль за правильністю цих заходів.

Розглядаючи сутність фінансів, розрізняють певні складові таких відносин:

— відносини, спрямовані на створення та використання централізованих фондів держави;

— відносини, що виникають під час розподілу і перерозпо­ділу ресурсів (суспільних благ) шляхом використання держав­ного бюджету, місцевих бюджетів і позабюджетних фондів;

— відносини, спрямовані на створення і перерозподіл фон­дів суб'єктів господарювання.

На сьогодні в країнах із розвинутою економікою поняття фі­нанси трактується як категорія економічного життя, що ви­пливає з об'єктивних процесів економіки, є невід'ємною час­тиною фінансових відносин і використовується з метою поліп­шення суспільного добробуту. Головна ознака, що визначає сутність і форму функціонування фінансів, — рух грошових по­токів, у якому відображаються такі фінансові відносини, як:

Предмет фінансової науки як пізнання сутності фінансів

— обмін, зокрема, у вигляді оплати рахунків за товари і послуги;

— розподіл і перерозподіл — у вигляді сплати податків, виплати дивідендів, отримання субсидій, надходження від роз­міщення акцій, одержання кредиту, надходження оплати за товари, роботи, послуги тощо.

Фінанси — це грошові відносини, що виникають:

— між підприємствами в процесі придбання товарно-ма­теріальних цінностей;

— підприємствами під час реалізації товарів і послуг;

— державою та підприємствами у процесі сплати податків;

— підприємством і громадянами під час внесення ними по­датків та добровільних платежів;

— окремими ланками бюджетної системи (державний кре­дит, місцеві бюджети, державний бюджет та ін.);

— підприємствами та банками в процесі розрахунків з по­стачальниками, отримання та повернення кредитів;

— самому підприємстві та в державних органах влади тощо.

За матеріальним змістом, фінанси — це фонди грошових коштів цільового призначення, які в сукупності є фінансовими ресурсами країни.

Фінансові ресурси — сукупність коштів, що перебувають у розпорядженні держави та суб'єктів господарювання. Вони ха­рактеризують фінансовий стан економіки і водночас є джере­лом її розвитку, формуються за рахунок різних видів грошових доходів, надходжень, відрахувань, а використовуються на роз-ширене відтворення, матеріальне стимулювання, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

У ринковій економіці відбувається якісний і кількісний пе­рехід на новий рівень застосування фінансів в економічній сис­темі держави. Це здійснюється шляхом створення й ефектив­ні»І •<) використання різноманітних факторів фінансових ре­сурсів на всіх рівнях діяльності держави, підприємства й окре­мого громадянина. За допомогою фінансів, фінансових ресур­сні иирішуються економічні та соціальні завдання держави.

На рівні підприємств фінанси виражають свою сутність че-ре:< формування фінансових ресурсів, їх ефективне застосуван-ІІ)І її процесі господарської діяльності з метою отримання прибутку та виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом та іншими суб'єктами господарювання. До фінансів населення належать усі доходи та витрати окремих осіб або групи людей, зайнятих на підприємствах (заробітна плата та інші виплати), на ринку товарів та послуг (прибуток від реалізації товарів власного виробництва), на фінансовому ринку (дивіденди, від­соток від інвестицій), а також пенсії.

Отже, фінанси — це складна багатогранна система, що охоплює фінансову політику держави на макро- та мікрорів-нях.

Вирізняють два головних напрямки фінансового впливу на процес суспільного розвитку:

1) фінансове забезпечення потреб розширеного відтво­рення;

2) фінансове регулювання та фінансове стимулювання еко­номічних і соціальних процесів.

Фінансове забезпечення — це поняття потреб фінансового відтворювального процесу за рахунок власних або залучених коштів. Фінансове забезпечення відтворювального процесу здійснюється у таких формах:

— бюджетне фінансування на безповоротних засадах;

— кредитування — надання коштів на принципах повер­нення платності, терміновості забезпеченості;

— самофінансування — фінансування діяльності підпри­ємства за рахунок власних фінансових ресурсів;

— оренда (лізинг) — передача права користування майном суб'єктові підприємницької діяльності на платній основі та на визначений угодою термін;

— інвестування — процес вкладання грошей в об'єкти з розрахунком отримання додаткового доходу.

У складі державного або місцевих бюджетів створюються фонди фінансових ресурсів, призначених, насамперед, для структурної перебудови економіки, проведення прикладних науково-дослідницьких робіт, створення нових видів машин і механізмів, розробки нових технологій, а також фінансового забезпечення соціальних програм.

Отже, об'єктом фінансової науки е сукупність фінансових відносин, що виникають між державою, юридичними та фі­зичними особами. Предмет фінансів становлять підприєм-

Предмет фінансової науки як пізнання сутності фінансів

ницькі й управлінські процеси суб'єктів господарювання мік-ро- та макрорівнів, пов'язані з мобілізацією, розподілом і ви­користанням фінансових ресурсів з метою розширеного від­творення та забезпечення економічного, соціального і політич­ного розвитку держави.

Джерелами формування грошових фондів є ВВП. У процесі відтворення (виробництво, розподіл, обмін та споживання) від­бувається розподіл вартості валового внутрішнього продукту за цільовим призначенням. Сферою фінансових відносин є про­цеси первинного розподілу вартості ВВП. Наприклад, підпри­ємство реалізувало певний обсяг продукції. Виручку отримали на поточному рахунку в банку підприємства. З цієї суми під­приємство має перерахувати в бюджет визначені законодавс­твом податки та платежі, а з суми коштів, що залишилася, — відшкодувати засоби виробництва, використані в процесі ви­робництва, з огляду на норми амортизаційних відрахувань, предмети праці й оплату праці тощо. Сума, що залишилася, є прибутком підприємства. З неї відраховують податки та збори і таким чином утворюється чистий прибуток. Його самостійно розподіляє суб'єкт підприємницької діяльності на підставі до­цільності розподілу: на фонд розвитку, резервний фонд, фонд соціального розвитку тощо.

Фінансова діяльність передбачає і відповідні правові відно­сини, адже фінанси не існують за межами юридичних відно­син. Оскільки фінанси зумовлені грошовими доходами, то за­кономірність руху доходів відображається на фінансах. Дохо­ди класифікуються за трьома стадіями руху:

— первинний розподіл (первинні доходи);

— перерозподіл (вторинні доходи);

— кінцеве використання (кінцеві прибутки).

Після первинного розподілу починаються процеси пере­розподілу та утворення вторинних доходів. Це передусім нара-куиання та перерахування різних податків (окрім непрямих), внесків до страхового, пенсійного фондів та ін.

Остання стадія розподілу (або перерозподілу) доходів — їх реалізація. Доходи, що реалізують, називають кінцевими; їх митрачають на придбання товарів та послуг. Частина прибут­ні її може спрямовуватися на заощадження в будь-якій формі (иіісски в банки, придбання цінних паперів та ін.).

 

 

Тема 1

Кінцева мета перерозподілу національного доходу полягає в розвитку продуктивних сил, укріпленні держави, забезпе­ченні високого рівня якості життя широких верств населення.

Сума первинних доходів теоретично має дорівнювати сумі кінцевих прибутків із урахуванням заощаджень. Суттєво впли­ває на вирівнювання економічного та соціального розвитку ок­ремих регіонів та підвищення життєвого рівня народу бюджетна система держави шляхом відповідного спрямування коштів на структурну перебудову економіки й соціальної сфери.

1.2. Функції фінансів

 

 

Фінансове регулювання та фінансове стимулювання еконо­мічних і соціальних процесів відбувається за допомогою систе­ми оподаткування, шляхом встановлення рівня митних подат­ків на імпортні товари та сировину, через норми амортизацій­них відрахувань, орендну плату, дотації, субсидії, штрафи, фі­нансові пільги і санкції та ін.

Роль фінансів найвідчутніше виявляється під час розв'я­зання соціальних проблем. З метою покриття потреб на соці­альні цілі держава створює позабюджетні та благодійні фонди, а також фонди фінансових ресурсів на соціальні цілі в складі бюджетів.

Призначення фінансів виявляється через їх функції. Тра­диційно розрізняють дві функції фінансів — розподільну і кон­трольну.

На наш погляд, спектр функцій значно ширший, і до зазна­чених можна додати функцію мобілізації фінансових ресур­сів.

Розподільна функція фінансів полягає в тому, що за допо­могою фінансового механізму розподіляється та перерозподі­ляється вартість національного доходу між різними суб'єктами господарювання та напрямами цільового використання.

Кожен вид фінансового розподілу обслуговується різними ланками фінансової системи: внутрішньогосподарський — фі­нансами підприємств, міжгалузевий та міжтериторіальний — державним бюджетом, цільовими державними фондами. Учас-

никами (суб'єктами) фінансового розподілу можуть бути під­приємства, об'єднання, установи, держава та громадяни.

Розподільна функція охоплює дві стадії: первинний роз­поділ національного доходу (НД) і вторинний розподіл (пере­розподіл) НД.

Первинні доходи в свою чергу поділяються на дві групи:

1) заробітна плата робітників, службовців, доходи селян, зайнятих у сфері матеріального виробництва;

2) прибуток підприємств сфери матеріального виробництва формування і розподіл.

Слід зазначити, що внаслідок первинного розподілу НД не утворюються суспільні грошові фонди для забезпечення еконо­мічних, соціальних і політичних функцій держави, здійснен­ня соціального захисту населення. Такі суспільні державні грошові фонди створюються шляхом вторинного розподілу (пе­рерозподілу) національного доходу. В результаті перерозподі­лу формуються вторинні доходи. Це доходи, одержані в галу-:іях невиробничої (бюджетної) сфери: освіта, медичне обслуго-Ііування, наука, правоохоронна система, оборона та ін.

Співвідношення обсягу бюджету і ВВП — важлива еконо-мічна проблема, зумовлена особливостями функціонування моделі економіки конкретної держави. Залежно від соціальної мавантаженості бюджету на сьогодні в світі є три основні мо­делі перерозподілу ВВП через бюджет:

— американська, коли через бюджет перерозподіляється:Ю—35 % ВВП;

— західноєвропейська, за якої через бюджет перерозподі­ляється 40—50 % ВВП; '<

— скандинавська, коли через бюджет перерозподіляється Ж)—65 % ВВП.

У більшості країн перерозподіл здійснюється від ЗО до 50 % ШЩ.

Схему розподільної функції фінансів наведено на рис. 1.1.

Основою контрольної функції фінансів є рух фінансових І к-сурсів, що може відбуватися як у фондовій, так і не фондовій формах з метою контролю з боку суспільства за виробництвом І розподілом ВВП на всіх рівнях господарювання за умов до­тримання фінансової дисципліни.

Контрольна функція фінансів спрямована на вирішення та­ки ^ основних завдань:

 

пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підви­щення рентабельності та платоспроможності;

- своєчасне виконання фінансових зобов'язань перед су­б'єктами господарювання, бюджетом, банками;

— мобілізація фінансових ресурсів у обсязі необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку;

— збільшення власного капіталу;

— ефективний цільовий розподіл та використання фінан­сових ресурсів.

Об'єктом фінансового контролю е фінансова діяльність підприємницьких структур, бюджетних установ та організа­цій, що здійснюють фінансову діяльність. Предмет контролю становлять фінансові операції, пов'язані зі створенням і вико­ристанням фондів фінансових ресурсів.

Фінансовий контроль ґрунтується на відповідних принци­пах:

- достовірності фактичної інформації;

— завчасного виконання контролю з метою запобігання ви­никненню суттєвих відхилень фактичного фінансового проце­су від встановлених норм;

— безперервності, регулярності й систематичності;

— відповідальності, що передбачає відповідальність суб'єк­тів контролю за ефективне функціонування системи фінансо­вого контролю.

Об'єктами контрольної функції фінансів є фінансові показ­ники діяльності підприємств, організацій, установ. Розрізня­ють такі види фінансового контролю:

— загальнодержавний, що проводять органи державної вла­ди та управління (податкові органи, казначейство, контроль­но-ревізійні управління, міністерство фінансів та ін.);

— внутрішньогосподарський, який здійснюють фінансові служби підприємств та установ;

— незалежний, що виконують аудиторські фірми.

Важлива ознака фінансового контролю — його метод. Ви­значають такі головні методи фінансового контролю, як ревізія, тематична перевірка, обстеження, безперервне відстеження фі­нансової діяльності тощо. Оскільки спектр функцій фінансів значно ширший, до зазначених вище можна додати ще низку функцій, які виконують фінанси, а саме:

 

— мобілізація фінансових ресурсів;

— функція регулювання;

— індикативна функція;

— стабілізація умов для соціально-економічних відносин. Подібною до розподільної функції є функція мобілізації

фінансових ресурсів, яка полягає в тому, що за допомогою фі­нансового механізму суб'єкти діяльності залучають кошти з метою створення статутного капіталу, резервних фондів під­приємств, місцевих бюджетів, бюджету держави, позабюджет­них доходів, а також доходів населення.

Мобілізація фінансових ресурсів на підприємствах — утво­рення грошових фондів для фінансового забезпечення опера­ційної інвестиційної діяльності, виконання фінансових зобо­в'язань перед державою та іншими суб'єктами господарюван­ня. Фінансові ресурси складаються з внесків засновників у статутний капітал; прибутку від усіх видів діяльності (опера­ційна, фінансова, інвестиційна діяльність та надзвичайні по­дії); мобілізації ресурсів на фінансовому ринку (від емісії, облі­гацій та інших видів цінних паперів, а також кредитних інвес­тицій); бюджетних субсидій; інших видів ресурсів.

У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливу роль відіграє визначення оптимальної структури їх­ніх джерел. Збільшення частки власних коштів впливає на фі­нансову сталість підприємств, і навпаки, велика частка залу­чених коштів ускладнює фінансову діяльність підприємств, підвищує фінансовий ризик.

Що стосується мобілізації фінансових ресурсів на рівні міс­цевих бюджетів і державного бюджету, то вони формуються на основі податкових відрахувань і зборів, кредитних інвестицій, емісії цінних паперів, неподаткових надходжень, державного мита та ін.

Джерелом доходів населення в усіх фінансових сферах є за­робітна плата, позики, компенсації, соціальні виплати та інші джерела фінансових ресурсів населення.

Мобілізація фондів фінансових ресурсів для задоволення потреб загальнодержавних, підприємницьких структур і по­треб населення здійснюється на основі відповідних норматив­них актів шляхом використання методів бюджетного фінансу­вання, самофінансування, кредитування тощо.

1.3. Фінансові категорії

Фінансові категорії є основними в системі пізнання фінан­сових відносин у їх нерозривному зв'язку з економічним роз­витком суб'єктів господарювання і держави. Фінансові кате­горії відображають явища економічного життя і закономір­ності фінансових процесів, тому їх потрібно використовувати з метою збільшення економічної ефективності господарювання. Фінансові категорії пов'язані з функціями фінансів.

Отже, фінансові категорії слід розглядати як інструмен­ти, за допомогою яких створюються, розподіляються і вико­ристовуються фонди фінансових ресурсів для задоволення по­треб розвитку суб'єктів господарювання та держави.

Фінансові ресурси утворюються в процесі матеріального ви­робництва, за рахунок створення нової вартості, внаслідок чого виникає валовий внутрішній продукт.

Важливою фінансовою категорією є фінанси підприєм­ницьких структур, які відображають різноманітні фонди фі­нансових ресурсів, що створюються і використовуються для виробництва і реалізації продукції, робіт і послуг у різних га­лузях економіки. Процеси організації та функціонування фі­нансів підприємницьких структур ґрунтуються на відповідних принципах, до яких належать: комерційний розрахунок, гос­подарська і фінансова незалежності, фінансова відповідаль­ність, матеріальна зацікавленість тощо.

Головним фінансовим ресурсом підприємства, основою його діяльності є сформований ним власний капітал.

Власний капітал підприємства — це фінансові ресурси, залучені у розпорядження від власників чи акціонерів без об­межень у часі (на постійній основі), призначені для забезпечен­ня розвитку підприємства та збереження його економічної ста­більності. Величину власного капіталу підприємства можна визначити тільки за допомогою розрахунку на основі даних балансу як різниці між загальною сумою активів та сумою зовнішніх зобов'язань підприємства (позиковим капіталом). Власний капітал підприємства складається із статутного капіталу, додаткового та резервного капіталу, нерозподіленого прибутку. Для більшості підприємств основним компонентом власного капіталу е статутний капітал.

Крім власного капіталу, підприємство має позиковий капі­тал — частина активів підприємства, профінансована креди­торами всіх видів.

Підприємство використовує власний і позиковий капітали на формування основних засобів й оборотного капіталу, що перебувають у процесі безперервного руху, приймаючи різні форми залежно від стадії кругообігу. Формування основних за­собів та оборотного капіталу — об'єктивна передумова для по­чатку підприємницької діяльності.

Основні засоби — це матеріальні активи, їх очікуваний термін використання становить понад один рік, або їх застосо­вують у процесі виробничого циклу, що триває більше одного року.

Основні виробничі засоби є частиною основних засобів, що беруть участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму.

Діяльність підприємницьких структур, спрямована на ство­рення та реалізацію продукції, здійснюється під час поєднання основних виробничих засобів, оборотних засобів та праці.

У процесі виробництва вартість основних фондів розподі­ляється таким чином: одна її частинка, що дорівнює зношу­ванню, переноситься на готову продукцію, інша — відображає залишкову вартість наявних основних фондів. Шляхом вира­хування з початкової вартості основних засобів суми зношу­вання визначають залишкову вартість основних засобів. Сума нарахованої амортизації визначається як вартість фізичного зношування основних засобів з початку їх використання.

Отже, амортизація — це систематичний розподіл вартості основних засобів протягом терміну їх експлуатації. Зношена частка вартості основних засобів, перенесена на готову продук­цію, в міру реалізації останньої поступово нагромаджується у грошовій формі в амортизаційному фонді, який використо­вується з метою відтворення основних засобів.

Сума амортизаційних відрахувань залежить від:

— балансової вартості основних засобів;

— структури основних виробничих засобів;

— норм і методів нарахування амортизації.

Обігові кошти (капітал) — кошти, авансовані в обігові виробничі фонди (виробничі запаси сировини, матеріалів, па­лива, тари, залишки незавершеного виробництва та витрати майбутніх періодів) і фонди обігу (готова продукція та кошти за продукцію). Обігові фонди споживаються в одному виробничо­му циклі, їхня вартість переноситься на вартість виготовленої продукції. Щоб забезпечити безперервний процес виробниц­тва, реалізації продукції й отримання прибутку, підприємству потрібно одночасно й обігові виробничі фонди, і фонди обігу.

Важливою фінансовою категорією, без якої неможливо під­рахувати фінансовий результат виробничо-господарської ді­яльності підприємства, є собівартість. Собівартість продук­ції — це грошове вираження безпосередніх витрат підприємст­ва, пов'язаних із виробництвом та реалізацією продукції. До собівартості належать матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування в централізовані цільові фонди, амортиза­ція основних засобів і нематеріальних активів тощо.

На основі собівартості продукції визначається ціна продук­ції (робіт, послуг) й обсяг чистого доходу у вигляді прибутку.

Виручка від реалізації продукції є основною складовою гро­шових заощаджень підприємств. Це сума коштів, які отрима­ли на поточному рахунку в банку підприємства або його касі, від продажу продукції та надання послуг. Таким чином, вируч­ка від реалізації — фінансова категорія, що відображає фінан­сові відносини між постачальниками та споживачами товару.

Під час первинного розподілу виручки від реалізації про­дукції, виконаних робіт та наданих послуг здійснюється внут­рішньовиробниче відшкодування витрат, формування прибут­ку, своєчасність і повнота сплачених податків, погашення бан­ківських кредитів. Головними відрахуваннями підприємства у бюджет є податок на додану вартість, податок на прибуток, платежі до цільових централізованих фондів тощо.

Обов'язкова умова для отримання прибутку — переважан­ня виручки від реалізації продукції (виконання робіт, наданих послуг) над витратами.

Отже, прибуток — одна з основних фінансових категорій, що виражає грошову вартість реалізованого чистого доходу, є

 

основною формою грошових заощаджень суб'єктів господарю­вання. Прибуток характеризує фінансовий результат підпри­ємницької діяльності підприємства, це показник, що найпов­ніше відображає ефективність виробництва, обсяг та якість реалізованої продукції, рівень її собівартості. Прибуток — дже­рело фінансування різних за економічним змістом потреб: сплати податків, формування фінансових ресурсів підпри­ємств. За рахунок прибутку здійснюється формування в знач­ному обсязі бюджетних коштів держави, фінансування подаль­шого розвитку підприємств, матеріальне заохочення і соціаль­ні виплати працівникам та ін.

Співвідношення прибутку з авансованою вартістю, поточ­ними витратами, обсягом реалізації продукції тощо характе­ризує поняття рентабельності. На відміну від прибутку під­приємства, що має позитивний результат підприємницької діяльності, рентабельність визначає ефективність цієї діяль­ності.

У ринковій економіці є система показників рентабельності: рентабельність продукції, рентабельність продажу, рента­бельність активів, рентабельність інвестицій, рентабель­ність власного капіталу та ін. Показники рентабельності ви­користовуються в процесі аналізу фінансово-господарської діяльності, ухвалення управлінських рішень, рішень потен­ційних інвесторів про участь у фінансуванні інвестиційних проектів. Вони є одним з індикаторів прибутковості й конку­рентоспроможності підприємства.

Центральною ланкою фінансової системи, через яку здійс­нюється вплив фінансів на економічний і соціальний розвиток країни, є фінансова категорія державних фінансів.

Державні фінанси — сукупність економічних відносин стосовно розподілу та перерозподілу ВВП і НД, що виникають під час формування і використання централізованих фондів грошових коштів, призначених для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

Наявність державних фінансів об'єктивно зумовлена по­требою розподілу і перерозподілу валового внутрішнього про­дукту між верствами населення, підприємницькими структу­рами й окремими територіями. Частина його в грошовій формі потрапляє в державний бюджет — централізований фонд фінансових ресурсів держави, що використовується з метою ви­конання покладених на неї функцій; він перебуває в розпоря­дженні центральних органів влади і застосовується для фі­нансування загальнодержавних заходів.

Державний бюджет є частиною бюджетної системи Укра­їни, до складу якої входять, окрім державного бюджету, також і місцеві бюджети.

Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах і бюджети місцевого самоврядування. Бюджетами місцевого самоврядування вважають також бюджети тери­торіальних громад сіл, селищ, міст та їхніх об'єднань.

Зведений бюджет — це сума показників усіх видів бюдже­тів, що належать до бюджетної системи держави. Зведений бюджет України включає показники Державного бюджету України, зведеного бюджету Автономної Республіки Крим і зведених бюджетів областей і міст Києва та Севастополя.

Сукупність заходів держави щодо організації та вико­ристання фінансів з метою забезпечення економічного і со­ціального розвитку формує бюджетну політику держави.

Доходи бюджету — сума коштів, мобілізованих державою для забезпечення своєї діяльності. У процесі утворення доходів бюджету відбувається оперативне вилучення на користь дер­жави частини валового внутрішнього продукту, на підставі чого виникає фінансова взаємодія держави з підприємствами і населенням.

Дохідна частина бюджету має набути стабільності й забез­печити обов'язковість і рівномірність у сплаті податків усіма юридичними та фізичними особами, неприпустимість будь-яких виявів дискримінаційного ставлення до окремих платни­ків. Для цього створено податкову систему.

Система оподаткування складається із сукупності податків і зборів до бюджетів та державних цільових фондів, що стягу­ються згідно з чинним законодавством України.

Податки (збори, обов'язкові платежі) — обов'язкові вне­ски до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, що здійснюються платниками в порядку і на умовах, які визначаються чинним законодавством України.

 

 

Податкові платежі — обов'язкові збори, що стягуються з платників за умови конкретного еквівалентного обміну між державою та платником (плата за воду, землю).

В Україні розрізняють загальнодержавні податки і збори, місцеві податки і збори. Найважливішими прямими податка­ми в податковій системі України є податок на прибуток під­приємств, податок на доходи фізичних осіб, непрямими по­датками — податок на додану вартість, акцизний збір, митні збори.

Видатки бюджету — це сума коштів, витрачених держа­вою з метою забезпечення своїх функцій.

Сума перевищення видатків над доходами утворює дефіцит державного бюджету. Щоб покрити дефіцит державного бю­джету, використовують державний кредит. У цьому разі дер­жава є позичальником, а населення і підприємницькі струк­тури, тобто фізичні й юридичні особи, — кредиторами.

Фінансові відносини, що виникають між економічними су­б'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове ко­ристування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності, називаються кредитом. Призна­чення кредиту як фінансової категорії полягає в задоволенні тимчасових потреб у додаткових коштах одних економічних суб'єктів та сприяння вигідному розміщенню вільних коштів — для інших.

Сукупність економічних відносин між державою в особі її органів влади й управління, які можуть бути як позичальни­ком, кредитором або гарантом, з одного боку, і фізичними та юридичними особами — з іншого, стосовно формування за­гальнодержавного фонду грошових ресурсів становлять дер­жавний кредит.

Як фінансова категорія державний кредит — форма вто­ринного перерозподілу валового внутрішнього продукту; його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організа­цій. Державний кредит має термін повернення і ціну в вигляді відсотка. Джерело його повернення — доходи бюджету.

У випадку міждержавного кредиту, якщо одні держави виступають кредиторами, а інші — позичальниками, то вели­чину одержаних зовнішніх позик і нарахованих відсотків включають до державного боргу.

Зовнішні позики надаються за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. У сучасних умовах кредито­рами держави можуть бути міжнародні фінансові інститути (Світовий

 

банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку тощо).

Державний кредит зумовлює появу державного боргу. Дер­жавний борг як фінансова категорія — це сума непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовніш­ніх), включаючи гарантії, видані за кредитами іноземним по­зичальникам, місцевим органам влади, державним підприєм­ствам. Величина боргу визначає стан економіки та фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур. Державний борг має економічно обґрунтовані межі й гаран­тується всім майном, що перебуває в загальнодержавній влас­ності.

У сучасній фінансовій науці, крім державних фінансів, фі­нансів на рівні підприємств, виділяють фінансову категорію — фінанси домашнього господарства.

Фінанси домашнього господарства (домогосподарства), як і фінанси суспільства загалом, є економічними грошовими Іидносинами стосовно формування і використання фондів гро­шових коштів з метою забезпечення матеріальних і соціальних умов життя членів домогосподарства та їх відтворення.

Під сутністю поняття домашнього господарства розуміють господарство, яке веде одна або декілька осіб, котрі прожива­ють разом і мають загальний бюджет. Домогосподарство об'єд­нує всіх найнятих робітників, власників великих і дрібних ка­піталів, землі, цінних паперів, які зайняті і не зайняті в су­спільному виробництві.

Самостійною ланкою фінансової системи є державні цільові фонди. Державні цільові фонди як фінансова категорія — фон­ди фінансових ресурсів, створені державою з метою задоволен­ня соціальних та економічних потреб населення, витрат на розширене виробництво, розвитку науково-технічного потен­ціалу держави тощо. Щоб надавати певні соціальні гарантії на­селенню в разі досягнення непрацездатного віку, у випадку ч пороби, інвалідності, втрати годувальника, роботи та ін. в У країні створено такі цільові фонди: Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування, Фонд загальнообов'язкового

 

державного соціального страхування України з тимчасової втрати непрацездатності, Фонд загальнообов'язкового держав­ного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на ви­робництві _Та професійних захворювань.

Складовою категорії фінансів є страхування — сукупність економічних відносин, що виникають стосовно формування страхового фонду і його використання для відшкодування можливого збитку, завданого фізичним та юридичним особам у результаті непередбачених несприятливих подій.

Отже, фінансові категорії відображають різноманітні фун­кції фінансів та фінансової системи.

 

ПРАКТИКУМ

 

План семінарського заняття

•

1. Характерні ознаки фінансів та фінансових відносин.

2. Фінанси у системі ринкових відносин, соціально-еконо­мічна сутність фінансів.

3. Функції фінансів.

4. Фінансові категорії.

Теми рефератів

 

1. Фінанси як історична категорія.

2. Соціально-економічна сутність і функції фінансів.

3. Фінанси України в умовах реформ.

4. Роль і значення державних фінансів.

5. Сутність та функції фінансових ресурсів підприємств.

 

Контрольні запитання та завдання

1. Охарактеризуйте передумови виникнення фінансів.

2. Розкрийте соціально-економічну сутність фінансів.

3. Визначте сутність поняття "фінанси".

4. Порівняйте терміни "гроші" й "фінанси". Чим вони від­різняються?

5. Чи всі грошові відносини є фінансовими? Відповідь обґрунтуйте.

6. Назвіть суб'єктів фінансових відносин.

7. З'ясуйте сутність і принцип здійснення розподільної функції фінансів.

8. Як реалізується контрольна функція фінансів?

9. Охарактеризуйте фінанси як економічну категорію.

10. Визначте сутність власного та позикового капіталів під­приємства.

11. Чим відрізняються основні засоби від основних виробни­чих засобів?

12. У чому полягає сутність поняття "оборотний капітал"?

13. Охарактеризуйте прибуток підприємства як фінансову категорію.

14. Дайте визначення терміна "амортизація".

15. З'ясуйте сутність поняття "собівартість"?

16. Розкрийте сутність рентабельності.

17. Що таке державний бюджет?

18. Охарактеризуйте державний кредит як фінансову кате­горію.

19. Чим відрізняється державний кредит від державного боргу?

20. Які ви знаєте позабюджетні цільові фонди?

21. Які функції виконують позабюджетні цільові фонди?

22. Визначте складові фінансових ресурсів домогоспо-дарств.

23. Розкрийте сутність терміна "страхування".

 

 

Тести