Порушення опорно-рухового апарату

Осіб із порушеннями опорно-рухового апарату поділя­ють на дві великі групи: осіб із пошкодженнями хребта та осіб з ампутацією кінцівок. Пошкодження хребта й сегментів спинного мозку класифікують з урахуванням місця ураження та рівня збереження рухових здатностей.

Оцінюють силу м'язів, використовуючи простий та доступний метод — шестибальну систему оцінок мануально-м'язового тестування (ММТ):

0 — немає видимого руху, не відчувається напруження;

1 — немає видимого руху, однак за допомогою пальпації визначається напруження м'язових волокон;

2 — можливий активний рух з полегшеного вихідного по­ложення, однак хворий не може подолати протидії інструктора;

3 — виконання руху у повному обсязі з подоланням сили ваги (гравітації) частини тіла, що тестується;

4 — виконання руху у повному обсязі в умовах дії ваги частини тіла, що тестується, та помірній протидії;

5 — виконання руху у повному обсязі в умовах дії сили ва­ги частини тіла, що тестується, з максимальною протидією.

Оцінка сили м'язових груп визначається за згинанням та розгинанням, приведенням та виведениям у суглобах (або окремому суглобі). Загальна сила м'язів кінцівки визначаєть­ся за сумою балів сили м'язових груп у суглобах.

Порушення хребта. Осі з цими порушеннями поділяють на таких, у кого паралізовані нижні і деякою мірою верхні кінцівки (клас 1), та тих, у кого паралізовані нижні кінцівки і деякою мірою тулуб (класи 2—5).

Клас I А — ураження шийного відділу хребта (до СУ1): триголові м'язи ослаблені (до 3 балів за ММТ), вони не справляються з гравітацією (неможливість підняти руки над головою, відсутня здатність схоплювати щось руками), м'язи тулуба не функціонують — нездатні підтримувати тіло у положенні сидячи.

Клас 1В — ураження шийного відділу (до СУІІ): триголоіві м'язи функціонують так, що хворий може тільки підняти руки над головою; м'язи передпліччя слабкі; згиначі й розгиначі пальців функціонують із напруженням.

Клас 1С — ураження шийного відділу (до СУІІІ): нор­мальна сила триголового м'яза й згиначів передпліччя; сила кистей, м'язів тулуба й ніг послаблена; руки піднімаються над головою, навіть долаючи невеликий опір, згиначі й розгиначі палыців можуть захоплювати предмет, але не дуже вправні; спостерігається здатність сидіти.

Клас 2 — ураження грудного відділу хребта (ТІ—ТУ): міжреберні м'язи тулуба не функціонують, рівновага у положенні сидячи не утримується; повною мірою використовується сила рук, але спостерігається слабкість м'язів спини й живота.

Клас 3 — ураження нижньогрудного відділу хребта (ТУ1— ТХ): м'язи тулуба слабкі, сила м'язів живота знижена, є можливість зберігати рівновагу у положенні сидячи, але відсутній опір у разі легкого проштовхування.

Клас 4 — ураження грудного або поперекового відділу хребта (ТХ—ТЬП): сила м'язів тулуба становить понад 3 бали, розгиначі гомілки та привідні м'язи стегна слабкі (1—2 бали): сумарна сила м'язів нижніх кінцівок становить 1—2 бали, для інвалідів із наслідками поліомієліту — 1 — 15 балів; спостерігається параліч нижніх кінцівок; добре утримується рівновага у положенні сидячи.

Клас 5 — ураження крижового відділу хребта (51—3111): чотириголовий м'яз функціонує (3—5 балів), решта м'язів послаблені (загальна сума балів 1—10), для інвалідів із наслідками поліомієліту — 16—35 балів; параліч спрямований униз від стегон і часто захоплює тільки одну ногу; добре втримується рівновага у положенні сидячи, звичайно з повним використанням м'язів тулуба. [34]

Ампутація кінцівок. Унаслідок уродженої патології (уроджена ампутація) або захворювання, травми (набута ампутація) — цю категорію людей класифікують за місцем ампутації. Відповідно до цього, ампутації можна розподілити за такими категоріями:

• дві кінцівки до колінного суглоба або вище;

• одна кінцівка до колінного суглоба або више;

• дві кінцівки нижче колінного суглоба, але до кісточки (щиколотки) або вище;

• одна кінцівка нижче колінного суглоба, але до кісточки або вище;

• дві кінцівки до ліктьового суглоба або вище;

• одна кінцівка до ліктьового суглоба або вище;

дві кінцівки нижче ліктьового суглоба, але до зап'ястка;

• одна кінцівка нижче ліктьового суглоба, але до зап'ястка;

• змішане пошкодження як верхніх, так і нижніх кінцівок.

Осіб, які мають уроджені вади (відсутність кисті або ступні), прирівнюють до інвалідів з ампутаціями і їх класифікують так само. В осіб з ампутаціями велика вірогідність розвитку захворювань серцево-судинної та дихальної сис­тем (гіпертонічна хвороба, атеросклероз, ішемічна хвороба серця та ін.), у них знижена трудова та рухова активність, порушений кровообіг. Заняття оздоровчим плаванням допомагають їм пристосуватися до порушень, нормалізують їхній психоемоційний стан, запобігають розвиткові вторинних порушень.

При невисоких рівнях ампутації плавання сприяє підвищенню функціональних можливостей серцево-судинної системи, наростанню парасимпатичної регуляції, що в цілому відображає збільшення резервних можливостей організму. У інвалідів з високими рівнями ампутації не відбувається істотних зрушень центральної гемодинаміки і вегетативної регуляції, що обусловлено глибокими морфофункціональними змінами з боку системи кровообігу.

Незважаючи на доцільність і необхідність застосування плавання у інвалідів з дефектами обох кінцівок безперечні. При високих рівнях ампутації плавання сприяє лікуванню контрактур, підвищенню біоелектричної активності м'язів, а також, що найбільш важливо, є ефективним засобом соціальної реабілітації, надає великий психологічний вплив на вдосконалення вольових якостей і в цілому сприяє найбільш повної реадаптації в сучасному суспільстві.

У інвалідів після ампутації обох нижніх кінцівок при зануренні у воду (при статичному положенні і затримці дихання на вдиху) голова і плечовий пояс виявляються зануреними у воду, а область тазу і кукси кінцівок знаходяться вище рівня води, кут атаки при цьому набуває негативного значення. Таке становище значно порушує так звану гідроплануючу позу, а для підтримки горизонтального положення і прийняття позитивного кута атаки при плаванні необхідна інтенсивна робота руками.

Враховуючи відсутність нижніх кінцівок, просування вперед забезпечується тільки за рахунок верхніх кінцівок, при цьому рухи руками виробляються швидко, низько над водою. Разом з цим виникає гіперлордоз хребта, що носить компенсаторний характер. В цілому ці особливості сприяють збільшенню лобового опору, знижується швидкість руху, швидко розвивається стомлення м'язів верхніх кінцівок.

При статичному положенні тіла в воді на спині (із затримкою дихання на вдиху) у інвалідів відзначається виражене згинання в тазостегнових суглобах, що в певній мірі може бути пояснено наявністю згинальних або згинально-відвідних контрактур, що розвиваються внаслідок ампутації, компенсаторне згинання поперекового та грудного відділів хребта.

При цьому голова високо піднімається над водою, тулуб йде під воду, кукси стегон знаходяться вище рівня води. При цьому м'язи шийного відділу хребта постійно напружені. Усунення зазначених особливостей положення тіла у воді за допомогою плавзасобів полегшувало інвалідам освоєння техніки плавання кролем. В інвалідів після ампутації на рівні гомілки, стегна допоміжні плавзасоби не використовуваються, зважаючи менш виражених біомеханічних особливостей положення тіла у воді і досить успішного володіння технікою плавання.