Інформаційна діяльність та її місце в економіці України

Сучасна інформаційна революція відчутним чином змінила всі суспільні процеси. Це відбувається через формування, одночасно з економічними, інформаційних відносин, в які вступає людство з приводу виготовлення та використання інформаційних ресурсів та обміну знань. Світова практика довела, що інформаційне виробництво стає основною сферою зайнятості, визначає ступінь розвитку інших сфер суспільної діяльності, формує нові моделі життєдіяльності як кожної окремої країни, так і всього світового господарства. При цьому слід усвідомлювати, що інформаційним фундаментом побудови і функціонування індустріального суспільства є такий ресурс, як продукція науково-технічної інформації. Постіндустріальне суспільство виступає як суспільство послуг, що потребує вивчення нової парадигми людської діяльності, оскільки інформатизація суспільства характеризується появою та широким розповсюдженням посилювача розумових можливостей людини ‑ інформаційних систем та технологій нового покоління. Звідси, суб'єктом сучасних інформаційних відносин виступають виробники інтелектуальних цінностей ‑ знань, відомостей, нових ідей, інформації, програм, матеріального забезпечення тощо.

До сфери інформаційної діяльності входять наука, освіта, зв'язок, управління, книжково-журнальна, газетна та теле-, радіоіндустрія, патентно-ліцензійна діяльність, галузі електронного та інформаційного машинобудування тощо. Чим виший техніко-економічний рівень країни, тим більшу частку валового продукту вона витрачає на розвиток інформаційної сфери. Так, в індустріально розвинутих країнах близько 60% всього працюючого населення зайнято у сфері інформації, а комп'ютерні та телекомунікаційні системи є ядром їх економіки, оскільки інформаційні відносини суттєво впливають на розвиток всієї системи сучасного суспільства, визначають соціальну динаміку, в тому числі рівень та темпи економічного розвитку. Звідси, специфіка сучасного розвитку країн ‑ збільшення інформаційного виробництва при мінімізації матеріального, зближення законів, які регламентують виробництво, розподіл та використання матеріальних благ, з законами, які регламентують виробництво та використання інформаційних ресурсів, механізми їх взаємодії з матеріальними та трудовими ресурсами суспільства. Проте в Україні тільки 3% працюючого населення зайнято у сферах зв'язку, науки, науково-інформаційного обслуговування, засобах масової інформації.

Місце інформаційної діяльності в суспільному виробництві визначається задоволенням певної суспільної потреби ‑ в першу чергу в ІПП та забезпеченні оптимальної організації, обігу інформації у суспільстві. Інформаційна діяльність виконує важливі господарські функції, входить у комплекс так би мовити кровоносної і нервової системи економічної організації, життєво необхідної для її функціонування.

Роль інформаційної діяльності полягає в тому, що вона створює умови прискореної інтенсифікації всіх напрямів творчої діяльності споживачів незалежно від сфери їх зайнятості. Роль інформаційної діяльності полягає в тому, що, незважаючи на підвищення продуктивності праці, в ній весь час зростає питома вага трудових ресурсів.

Інформаційна діяльність спрямована на створення важливих елементів суспільного багатства. Перш за все це інформаційні ресурси, які у поєднанні з засобами їх виробництва та використання створюють потенціал довгострокової дії, функціонування протягом багатьох виробничих циклів. Крім цього інформаційні ресурси входять в інтелектуальний фонд суспільства, який визначається накопиченням, розподілом і реалізацією знань, кваліфікацією сукупної робочої сили всього часу існування людства.

Ступінь розвитку інформаційної діяльності все більшою мірою визначається відтворенням на новому якісному рівні робочої сили, причому в тих сферах використання праці, які відстали у своєму виробництві за рівнем забезпеченості засобами праці, механізації, автоматизації і, відповідно, за продуктивністю праці. Перебудова у виробничому апараті на основі науково-технічного прогресу потребує відчутних змін як у якісних характеристиках робочої сили (психологічних, підвищення культурного і освітнього рівнів тощо), так і в умовах праці, в тому числі і в інформаційному сервісі, що дозволить підвищити ефективність використання нової техніки та технологій У свою чергу удосконалення інформаційного сервісу створить основу для підвищення інтелектуального потенціалу працівників і суспільства у цілому. За своєю економічною природою накопичення знань ‑ це те саме, що і накопичення матеріальних елементів виробничих сил, це самостійний процес накопичення матеріальних та соціальних благ, інвестиційна функція інформаційної діяльності

З поглибленням і розширенням інформаційної сфери і виробництва, розвитком міжгалузевих та міждержавних зв'язків підвищується значення інформаційної діяльності, яка, врешті-решт, пов'язана з обслуговуванням всіх ланцюгів та фаз відтворювального процесу. Функції інформаційної діяльності весь час розширюються, виходять далеко за межі традиційних посередницьких операцій і стають безпосередніми учасниками досліджень, розробок, всіх соціально-виробничих процесів. У результаті зміцнення зв'язків у науці, науки з виробництвом і у виробництві скорочується час проходження інформації від виробників до споживачів, підвищується ступінь реалізації потенціалу інформації у прискоренні науково-технічного прогресу (НТП).

Розвиток інформаційної діяльності визначає й ефективність виробництва. Вона посідає почесне місце у структурі суспільного виробництва, органічно перетворюється на провідний сектор господарювання, що суттєво впливає на ефективність виробництва та розвиток економіки в цілому, взаємодіє з різними галузями матеріального виробництва і виробничої сфери, обслуговує і задовольняє їх потреби.

Інформаційна діяльність виконує функції, які розрізняються відповідно до призначення, характеру задоволення потреб суб'єктів обслуговування тощо:

створення суспільних благ;

обслуговування всіх ланцюгів та фаз відтворення виробничих процесів;

надання послуг, орієнтованих на задоволення власних потреб людини;

регулювання господарської діяльності, соціально-економічних відносин.

Таким чином, інформаційна діяльність ‑ це діяльність структур, що збирають та обробляють інформацію, створюють на цій основі ІПП, а також кадри, які перебувають у визначеній організаційно-управлінській та економічно-виробничій системі взаємовідносин. Іншими словами, це мережа об'єктів з виробництва і надання широкого кола ІПП: оперативно-масових, наукових, технічних, політичних, економічних, комерційних тощо.

В Україні функціонує система структур, яка займається інформаційною діяльністю. Сфери їх діяльності відповідають напрямам інформації, з якою вони працюють: соціально-економічна, масова, науково-технічна тощо. Відповідно до цього інформаційні структури класифікуються за предметами обслуговування, оскільки всі займаються збором, обробленням і передачею інформації, і можуть бути представлені як: виробники ІПП, інформаційні посередники, структури з інформаційного обслуговування. Звідси випливає класифікація об'єктів інформаційної діяльності.

Соціально-економічну інформаційну потребу задовольняють державні урядові, статистичні, правові заклади, інформаційні центри міністерств та відомств, інститути та центри вторинної обробки інформації, їх основна мета ‑ оперативно зібрати необхідну інформацію, обробити, проаналізувати, порівняти з показниками минулих періодів, світовим рівнем, напрямами НТП і у вигляді певного інформаційного продукту подати відповідним установам для подальшого моніторингу соціально-економічного стану національних виробників, галузей, країни в цілому, визначення її місця на світовому ринку, розроблення подальших завдань та напрямів розбудови. Крім цього, завданням таких інформаційних структур є створення та архівація баз даних, їх збереження для можливого подальшого використання.

Масову інформаційну потребу задовольняють, як правило, засоби масової інформації, органи статистики, довідково-аналітичні служби, топографії. Ці структури володіють оперативно-поточною інформацією про події, що відбуваються у світі, конкретній країні, галузі, сфері економіки; збирають і обробляють відомості про стан та розвиток соціально-політичних подій, банківської та біржової справи, відомості про валютні курси, ринки товарів, капіталів та технологій, демографічні та екологічні зрушення; випускають радіо- та телепередачі, спеціальну та художню літературу, енциклопедії, довідники тощо.

Потребу у науково-технічній інформації задовольняють інформаційні об'єкти, про які йшлося у параграфі 1.4 даного дослідження і діяльність яких спрямована на розвиток науки, техніки, комунікацій.

У світовій практиці використовується декілька моделей організації інформаційної діяльності, які розрізняються в залежності від рівня впливу держави на її регулювання та ступеня інтегрованості у ринкову інфраструктуру (національну та світову). Так, у країнах з нерозвинутою ринковою економікою інформаційна діяльність, як правило, повністю контролюється державою. При цьому в основному вирішуються проблеми інформаційного забезпечення служби безпеки, воєнно-промислового комплексу та державного управління на різних рівнях. Такий підхід до розвитку інформаційної діяльності дає мінімальні результати. У країнах з розвинутою ринковою економікою інформаційна діяльність спрямована на обслуговування ринкових відносин, що справляє відчутний вплив на процеси її розбудови та на загальний рівень розвитку країни. Але незалежно від моделі організації інформаційна діяльність у більшості розвинутих країн будується за трьохрівневою схемою:

перший рівень ‑ інформаційні центри та системи загальнонаціонального значення;

другий рівень ‑ галузеві та територіальні інформаційні центри і системи, які зайняті обслуговуванням територій, галузей та видів діяльності з використанням баз даних та послуг, що отримуються від інформаційних центрів першого рівня, а також підготовкою та наданням локальних галузевих та регіональних інформаційних продуктів та послуг;

третій рівень ‑ інформаційні брокери, зайняті інформаційним обслуговуванням кінцевих споживачів ІПП, що виготовлена інформаційними структурами першого та другого рівнів; інформаційні служби організацій та підприємств; бібліотеки; малий інформаційний бізнес тощо.

На кожному із зазначених рівнів інформаційна діяльність має чітко визначені механізми своєї організації, нормативно-правової підпорядкованості та прояву, поведінки у нових ринкових економічних відносинах. Охопити цей пласт у одному дослідженні неможливо. Тому зосередимо свою увагу на науково-технічній інформації та механізмах організації діяльності, оскільки, за визначенням провідних світових та вітчизняних соціологів, економістів, науковців, практиків, і ми повністю підтримуємо їх думку, науково-технічна інформація є виразом доступу людства до інформаційних ресурсів різноманітного характеру, основою вивчення та аналізу соціально-економічних ситуацій, організації системного спостереження за країнами в цілому, за конкретними об'єктами дослідження. Таким чином, науково-технічна інформація (НТІ) посідає особливе місце у процесах розбудови національної системи інформаційної діяльності та використання її результатів у соціально-економічному житті країни.

Науково-технічна інформація сама собою коштує малого, але у поєднанні з фахівцями, засобами комунікацій та методами роботи з нею перетворюється на особливу сферу економіки, яка дістала назву науково-інформаційної діяльності (НІД). Існує декілька визначень НІД. Цим питанням у різні часи займалося багато вчених (О. Михайлов, О. Чорний, Р. Гіляревський, В. Глушков, Ю. Канигін та ін.). В результаті своїх наукових пошуків та досліджень вони дійшли висновку, що НІД ‑ це сфера економічної діяльності по задоволенню потреб у науково-технічній інформації, яка включає збір, аналітико-синтетичну обробку, зберігання, пошук та розповсюдження науково-технічної інформації [49, с. 54‑57; 51]. Ми поділяємо таку точку зору, але для повноти дослідження економічних та організаційних проблем об'єктів науково-інформаційної діяльності вважаємо за доцільне розширити тлумачення НІД через підключення до зазначених процесів обробки НТІ ще й діяльність по створенню НТІ, тобто по перетворенню наукових знань та технічних рішень у НТІ.

Виходячи з наявності суспільних потреб у обміні продуктами НТД, цю діяльність виділено в окрему сферу соціально-економічних відносин. Обмін науково-технічними результатами на ранніх стадіях розвитку науки і виробництва відбувався у процесі безпосереднього людського спілкування у формі контактів виробників науково-технічних результатів та споживачів. З розвитком суспільних відносин, становленням науки як безпосередньої продуктивної сили стала виявлятися обмеженість такого шляху. З'явилася необхідність у спеціалізації функції обміну. На сьогодні за допомогою документальних джерел інформації забезпечується передача у часі та просторі результатів НТД, їх розповсюдження серед споживачів. Завдяки НІД обмін її продукцією можна розділити на два етапи: етап документування науково-технічних ідей, тобто перетворення нових наукових знань та технічних рішень в НТІ, і етап розповсюдження, доведення цих результатів до споживача. При такому функціональному підході можна чітко окреслити поділ сфери науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) як основи розвитку мислення та виробництва, а також здійснення НІД. Функцію виробництва нових наукових знань і технічних рішень здійснюють наукові дослідження та розробки, а функція обміну залишається за науково-інформаційною діяльністю.

Між сферами НДДКР та НІД існує визначена спадкоємність, яка виявляється у перетворенні предметів на продукти праці, у взаємозв'язку методів, які застосовуються при такій діяльності, та технічних засобів. Виробництво наукових знань та рішень має своїм продовженням сферу обігу, де нові знання та рішення перетворюються у НТІ (публікації, описи відкриттів, винаходів, звіти, технічна документація тощо). За цими процесами здійснюються операції переробки первинної інформації на вторинну, збір, накопичення, розподіл всіх видів ІПП, доведення інформації до споживача. Всі підвиди НІД формують єдину технологічну систему, яка забезпечує єдність виробництва, обміну, розподілу та споживання ІПП (рис. 2.1, с. 81).

Нові наукові знання проходять процес документування і перетворюються на первинну науково-технічну інформацію. Після аналітико-синтетичної обробки останні створюють потік вторинної інформації. Первинні та вторинні джерела потрапляють у сховища, де класифікуються, кодуються і видаються тільки на запити користувачів.

Економічна особливість НІД полягає в тому, що в ній, як у посередницькій фазі між виробництвом та споживанням, перебуває наукова продукція. У циклі «наука ‑ техніка ‑ виробництво» продукт науки розповсюджується у вигляді джерел НТІ аж до створення матеріалізованих об'єктів науково-технічної творчості (взірців нової техніки та технології). На рис. 2.1 показані дві форми обміну науковою продукцією між виробниками і споживачами ‑ безпосередній обмін новими науковими знаннями та обмін, опосередкований системою НТІ.

Важливою соціально-економічною характеристикою НІД, пов'язаною з її технологічним розташуванням між виробником та споживачем ІПП, є інтегративна властивість. Вона бере участь у здійснені зв'язку науки з виробництвом, у реалізації науково-технічних досягнень у матеріальному виробництві; на шляху забезпечення реалізації науково-технічних досягнень у виробництві створює можливості для відшкодування витрат живої та уречевленої праці. Чим швидше матеріалізуються у виробництві науково-технічні досягнення, чим раціональніше організовано весь процес надходження науково-технічної інформації від виробника до споживача, чим менше витрат, пов'язаних з цим рухом, тим більший ефект отримає суспільство від науково-технічного прогресу.

За працею дослідників, інженерів, науковців, виробників нових знань та технічних рішень йде діяльність по документуванню та оформленню отриманих у сфері НДДКР науково-технічних результатів. Спеціалісти у сфері документування за предмет праці мають науково-технічні рішення та знання, а продуктом праці є документ.

Документ ‑ це матеріальний носій, який містить наукові знання або технічні рішення, призначений для обміну результатами НІД, передачі їх у часі та просторі від виробника до споживача для використання у різних сферах суспільної діяльності. Це статті, книги, звіти, описи відкриттів та винаходів, дисертації тощо.

У практиці роботи з науково-технічною інформацією розрізняють формальні і неформальні джерела документів. Усі формальні джерела зумовлюють появу та існування первинних і вторинних документів, про які вже йшла мова раніше. З'ясуємо ці поняття.

Первинні документи ‑ це джерела в яких знаходить своє відображення така інформація, як відкриття, різноманітні розробки, закони, результати наукових досліджень, проектно-конструкторських робіт, виробничої діяльності тощо. В свою чергу первинні документи можуть бути опублікованими (книги, журнали, спеціальні друковані видання, видання органів науково-технічної інформації, монографії, збірники, нормативно-технічна, патентна документація, промислові каталоги тощо) і неопублікованими (дослідно-конструкторська документація, креслення, звіти про дисертаційні дослідження, депоновані рукописи, довідки, доповіді з окремих питань науки, техніки, інших сфер та галузей народного господарства).

В процесі розвитку людства накопичено величезний обсяг первинних документів. За даними ЮНЕСКО, світовий фонд опублікованої науково-технічної літератури перевищує 200 млрд назв. Вважається, що з моменту виникнення книгодрукарства обсяг накопиченої інформації перевищує 10¹⁵ літеро-цифрових знаків. Крім цього, зберігаються мільйони неопублікованих документів. Користуватись таким інформаційним фондом досить складно, а іноді й неможливо. В такій ситуації на допомогу приходять спеціалізовані інформаційні структури, які шляхом аналітико-синтетичної обробки первинної інформації виробляють вторинні документи. Ці документи не створюють нових наукових знань, технічних рішень, але оперативно, лаконічно або повно інформують споживачів інформації про наявність та зміст опублікованих і неопублікованих документів. Оперативність створення та видання вторинних документів забезпечується швидкою обробкою першоджерел, обсяг залежить від потреб споживачів, а важливою якістю такої інформації є її повнота, актуальність та достовірність.

До вторинних документів належать друковані картки, покажчики, реферативні журнали, експрес-інформація, аналітичні довідки, огляди, переклади, мікрофільми, копії документів, бази та банки даних тощо.

Вторинні документи, як правило, відображають відомості про стан, тенденції, прогнози розвитку визначеної проблеми або галузі знань, критичну оцінку, висновки, пропозиції, мають посилання на першоджерела. Використання вторинних документів дає можливість користувачам оволодіти динамічними знаннями, швидко орієнтуватися у проблемі, часі і просторі.

Результати НІД можуть бути представлені так званими неформальними джерелами інформації:

конференції, семінари, участь у яких дає можливість обмінюватись науковими, технічними, поточними та іншими ідеями, тезами доповідей, рішеннями, результатами, особистими думками тощо;

школи передового досвіду, дні спеціалістів, які знову починають відроджуватись і дають можливість заінтересованим особам ознайомитись з досвідом і досягненнями кращих фахівців, отримати матеріали необхідних документів для впровадження новітнього і удосконаленого у своїй практиці;

наукові відрядження, виставки тощо.

Названі джерела інформації мають певні відмінності: первинні ‑ це праці з виробництва та документування, а вторинні ‑ праці з аналітико-синтетичної переробки первинних джерел.

За характером взаємодії споживачів з органами НТІ методи інформаційного забезпечення поділяються на дві категорії: пасивні, які виражаються формулою «споживач ‑ інформація» (наприклад, бібліотечне обслуговування); активні, які виражаються формулою «інформація ‑ споживач» (наприклад, вибіркове розповсюдження інформації, диференційне обслуговування керівництва, цільове інформування на підставі тематичних бібліотечних покажчиків тощо).

В залежності від органу НТІ методи доведення інформації до споживача поділяються на довідково-інформаційне обслуговування, яке реалізується безпосередньо через органи НТІ в режимі «запит ‑ відповідь»; бібліотечно-бібліографічне обслуговування, для якого характерна підготовка рекомендацій, ретроспективних та інших бібліографічних матеріалів; колективне та індивідуальне забезпечення інформаційною продукцією, тобто обслуговування представників органів державної влади та управління, керівників міністерств, відомств, підприємств, приватних підприємців, науковців тощо.

Важливе місце у НІД посідає процес пошуку необхідної інформації або результатів самої інформаційної діяльності, оскільки, з одного боку, НТІ ‑ результат праці дослідників та науковців, а з іншого ‑ ресурс суспільства для його соціально-економічного та науково-технічного розвитку, який необхідно систематизувати, зберігати і надавати на запити.

У процесі виконання інформаційного пошуку спеціаліст має як предмет праці масив первинних та вторинних документів, так і сигнал і стимул ‑ інформаційний запит споживача.

У сфері інформаційного обслуговування пошук та видача необхідного документа на запит користувача не є єдиним видом результату інформаційної діяльності. За останні роки отримало розвиток надання комплексу адресних інформаційних послуг різним категоріям споживачів за системою вибіркового розподілу інформації, міжгалузевого та міжрегіонального обміну інформацією тощо.

Для зберігання, пошуку, кодування, обробки та реалізації результатів НІД використовується широкий набір сучасних технічних засобів. Оскільки НІД є логічним продовженням сфери наукових досліджень та розробок, всі види науково-інформаційної діяльності побудовані так, щоб сприяти досягненню загальної мети НДДКР та НІД ‑ соціально-економічний розвиток на основі задоволення інформаційних потреб членів суспільства.

В останні роки спостерігається тенденція до інтеграції різних методів, засобів і видів науково-інформаційної діяльності. Створення інтегральних інформаційних систем дозволяє під час одноразового індексування та реферування інформаційних документів, перенесення та зберігання отриманих даних на магнітних носіях забезпечити використання одних і тих самих джерел для задоволення різних інформаційних потреб. У таких інтегрованих системах сьогодні виконуються майже всі основні види інформаційної роботи: вибіркове розповсюдження інформації, підготовка сигнальної інформації, видання реферативних журналів з покажчиками, ретроспективний пошук тощо.

Таким чином, основні складові НІД ‑ об'єкт (предмет праці), мета, засоби та результат праці. Взаємодія цих складових здійснюється у конкретному соціально-економічному середовищі, яке і визначає умови створення і розповсюдження інформації. Останні у свою чергу, впливають (стимулюють або стримують) на проходження інформаційних процесів, на розбудову сучасного інформаційного суспільства та економіки країни в цілому.

Одним із завдань раціональної організації НІД є виявлення та планування умов, в яких науково-інформаційна діяльність мала б можливість здійснюватися з максимальним ефектом. У сучасних соціально-економічних умовах, умовах побудови ринкових відносин та повсюдного впровадження автоматизації, комп'ютеризації ‑ це перехід на принципово нові методи організації НІД, в основу яких закладається принцип електронного отримання та реалізації (торгівлі) необхідних знань, відомостей, інформації.

Ринкова економіка характеризується демонополізацією виробництва, появою малого та середнього бізнесу, особливими умовами підприємництва. Це зумовлює необхідність визначення стратегії організаційно-виробничих процесів, пошуку і впровадження нових напрямів та принципів діяльності.

Світовий досвід останніх десятиліть довів, що інформація в електронному вигляді перетворилась на важливий компонент сучасних ринкових відносин. Свобода інформації тісно пов'язується західними економістами із свободою конкуренції, розглядається як одна з базових умов ефективного функціонування ринкової економіки. Незалежний, самостійний виробник товарів та послуг, а також всі, хто забезпечує безперервність циклу «наука ‑ техніка ‑ виробництво ‑ збут споживання», не можуть успішно функціонувати на ринку не маючи інформації. Це інформація про наявність незалежних виробників, сфери їх діяльності, обсяги виробництва, надійність, про можливих споживачів продукції, про постачальників сировини, необхідні комплектуючі та технології, про положення на товарних ринках та ринках капіталів, про загальну економічну та політичну ситуацію в світі та конкретній країні, про довгострокові тенденції розвитку економіки, перспективи розвитку науки і техніки, про правові умови господарської діяльності тощо.

Підприємець потребує інформацію на кожному етапі циклу прийняття й реалізації ділового рішення. Російськими економістами запропоновано систему таких етапів у порівнянні з секторами інформаційного ринку, які є основними джерелами необхідної інформації для кожного етапу, а також характером використання інформації та прикладами інформаційних ресурсів [52, с. 157]. Ми вважаємо, що наведена система (табл. 2.1, с. 87) може бути використана як загальна сучасна організаційна основа побудови НІД.

На сучасному етапі спостерігається значне підвищення інтересу та вимог до інформації з боку підприємців. Це пояснюється умовами здійснення господарської діяльності та поєднанням процесів глобалізації бізнесу з необхідністю позиціювання на мікросегментах ринку, що об'єктивно перетворює системи та засоби забезпечення отримання, обробки і доступу до інформації у найважливіші компоненти ринкової інфраструктури, їх значення постійно зростає у процесі побудови інформаційного суспільства.

З іншого боку, постійне збільшення універсальності електронної інформації практично в усіх сферах людської діяльності вже стало невід'ємною частиною сучасного бізнесу. Це відбувається тому, що інформація стала доступною з використанням простої, розрахованої,на неспеціалістів комп'ютерної техніки. Можливості отримати необхідну інформацію через свій персональний комп'ютер, модем і телефонну лінію широко використовуються майже всіма категоріями сучасних споживачів.

Виходячи з викладеного можна дійти висновку, що настав час перебудови інформаційної діяльності з урахуванням сучасних вимог до створення та використання ІПП у електронному вигляді. На нашу думку, змінювати форми доведення інформації до споживачів не слід, але способи роботи з інформацією, виготовленням та реалізацією ІПП об'єктивно змінюються з розвитком науково-технічного прогресу.

Інформаційна інфраструктура, діяльність інформаційних об'єктів повинні бути перебудовані так, щоб всі процеси збирання, обробки, зберігання та передачі інформації здійснювались шляхом впровадження та використання сучасних технологій та телекомунікацій. Крім цього необхідно усвідомлювати, що інформація, інформаційні продукти та послуги в ринкових умовах стають товаром незалежно від того на які кошти вони були виготовлені (державний бюджет або приватні вкладення). Тому й економічні механізми організації інформаційної діяльності підлягають певній перебудові. На перший план виходять якісні характеристики інформації. Такі, наприклад, як цінність, повнота, актуальність, швидкість надання тощо. Будь-який підприємець хоче знати чим вигідніше зайнятися, яка мінімальна і максимальна ціна на продукцію, що він виробляє, який стан партнерів та конкурентів, на якому рівні перебуває в країні підприємницьке середовище тощо. Зрозуміло, що без інформації про економічну кон'юнктуру та перспективи її змін неможливо прогнозувати бізнес, приймати господарські рішення, планувати конкретні виробничі угоди. Отримуючи від інформаційної структури інформацію, споживач сплачує не стільки за саму інформацію, скільки за інформаційні послуги, тобто послуги по її обробці та наданню. Сучасний інформаційний ринок пропонує споживачу інформацію у формі:

друкованого видання, яким можна користуватись постійно;

бази даних на дискетах, СD-RОМах, які можуть бути прочитані на персональних комп'ютерах користувачів практично як книга, але з фактично необмеженими можливостями швидкого пошуку будь-якого їх файлу;

віддаленого доступу до баз даних в режимі оn-line, коли необхідна користувачеві інформація поступає на його персональний комп'ютер негайно, і в режимі оn-line, коли користувач отримує інформацію за своїм запитом із затримкою;

консультації, які надаються споживачеві інформаційних ресурсів на його запит.

Зазначені форми мають зростаючу корисність і цінність для споживача-підприємця з точки зору строку отримання необхідної інформації та витрачених зусиль на пошук та роботу з нею.

Інформація, продукти її обробки не виникають самі собою, їх створюють спеціалісти. Тим більше, що друга половина XX століття характеризується стрімким залученням трудових ресурсів у сферу обробки постійно зростаючих обсягів інформації, повсюдним впровадженням комп'ютерів та засобів зв'язку. Звідси ‑ необхідність оновлення процесів освітянства, підвищення кваліфікації інформаційних працівників, перепідготовки кадрів. Інформаційний всеобуч повинен здійснюватись протягом всього людського життя. Це дасть можливість не тільки засвоїти правила роботи з інформацією, отримати навички використання комп'ютерних заходів, а й своєчасно і кваліфіковано реагувати на зміни, що відбуваються у процесах науково-технічного прогресу.

Масовість інформаційних джерел та шляхів її збору, обробки та передачі інформації зумовлює необхідність розроблення механізму відповідного управління нею. Проблемами управління, як відомо, займається менеджмент. Звідси виникає поняття «інформаційний менеджмент», яке потребує свого тлумачення. У США під інформаційним менеджментом розуміється управління інформацією як цінним ресурсом, який має свою вартість і використовується на всіх рівнях суспільства та у всіх сферах економіки [106, с. 167 ‑ 177].

Завдання інформаційного менеджменту на будь-якому рівні організаційної структури від підприємства до держави і світової спільноти включають: розроблення концепції організації, розроблення інформаційної інфраструктури, управління технологією, управління інформацією. Для інформаційного менеджменту характерна наявність відповідальної особи за інформацію та інформаційно-технологічні ресурси як у державному, так і приватному секторі.

Типова організація інформаційного менеджменту включає такі функціональні компоненти: системи інформаційного менеджменту і обробки даних, бібліотеки, інформаційні центри, науково-технічні інформаційні програми, інформаційний аналіз, статистичні розрахунки, управління фактографічними даними, архівні програми, організація роботи з інформацією та програми по її розповсюдженню, створення баз даних. Найважливіша сучасна тенденція інформаційного менеджменту ‑ перехід від управління інформаційними технологіями (устаткування та програмне забезпечення) до управління інформаційним змістом (бази даних і файли).

В умовах ринку основним завданням розвитку інформаційних послуг є орієнтація на ділову та комерційну інформацію, при цьому, як ми вже зазначали, в електронному вигляді. Орієнтація на розвиток саме таких послуг дозволяє перетворити інформаційну діяльність на найважливіший елемент ринкової інфраструктури господарства, отримати необхідні для підтримання та розвитку інформаційної діяльності капітальні вкладення. Крім цього, розвиток інформаційних послуг стимулює та прискорює загальний розвиток ринкових відносин у країні.

В останні роки у світі, в тому числі в Україні, знову почали звертати увагу на важливість підвищення якості інформаційного обслуговування як запоруки успіху в усіх сферах економіки та господарювання. На зразок промислово розвинутих країн світу, в Україні почали з'являтися посади «менеджерів із знань» (knowledge manager), що свого часу відповідало функціям радянських інформаційних спеціалістів у структурах науково-технічної інформації.

На шляху побудови ринкового господарства стає зрозумілим, що економіка стає тією сферою людської діяльності, ефективність якої може бути визначена лише ступенем розвитку та застосування знань. В Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) вважають, що у розвинутих країнах половина ВВП виробляється у невиробничому секторі, а більше 25% промислової продукції виробляється у високотехнологічних галузях, тобто все базується на знаннях [99, с. 44].

Однією з передумов розуміння важливості ролі та значені інформаційного менеджменту стала поява Інтернет. Його впровадження почалося з послуг електронної пошти, які певним чином замінили процеси ручної та традиційної поштової розсилки. Далі він поширився у напрямі інтеграції мережі в систему підготовки та прийняття ділових рішень, управління зв'язками підприємств та організацій шляхом надання консультацій, обміну знаннями, спільного виконання ряду виробничих процесів тощо. Все це підвищило рівень відкритості організаційно-економічних заходів розвитку підприємств, сприяло закріпленню позицій останніх на ринку. Наступним етапом впровадження Інтернет-технологій у підприємництві стає реклама, корпоративне управління, електронна торгівля. Остання набуває сьогодні особливого значення, оскільки скорочує час отримання необхідних продуктів та послуг, а також впливає на ціноутворення. Тисячі бізнесменів вже працюють у такому режимі. Торгують будь-яким товаром, починаючи з комп'ютерних програм, книг, промислового обладнання, устаткування, машин, аудіо- та відеозаписів і закінчуючи товарами народного споживання. Поняття електронної торгівлі (е-торгівля) або електронної комерції (е-комерція) з'явилося задовго до початку широкого комерційного використання Інтернет і спочатку розроблялося для комерційних діалогових служб та в рамках концепцій нового інформаційного суспільства, які просували телекомунікаційні корпорації. Сьогодні е-торгівля розглядається як інструмент бізнесу, який дозволяє зменшити витрати підприємств та споживачів (покупців) при підвищенні якості товарів і послуг, зниженні їх собівартості та скороченні часу доставки до споживачів.

Основою е-торгівлі є технології передачі та обробки інформації, які дозволяють прискорити процес бізнесу шляхом автоматизації всіх інформаційних процесів. Технології електронного обміну добре поєднуються з методом бізнесу «доставка вчасно» (just-in-time ), що реально дозволяє суттєво зменшити витрати на виробництво (наприклад, економія на площах, запасах, обіговому капіталі), доставку, зберігання продукції, управління всіма організаційно-економічними, виробничими та збутовими процесами.