Розглянуто на засідані кафедриЕІТ

Протокол № 1, 28.08.2008р.

 

План

1. Суть та функції фінансів.

2. Фінансова система.

3. Державні фінанси – державний бюджет.

4. Кредитна система. Банки.

5.Висновки.

 

1. Суть та функції фінансів. Фінансово-кредитна система є важливим елементом успішного функціонування економічної системи. Завдяки успішному функціонуванню фінансів та кредитів підвищується ефективність суспільного виробництва, здійснюється державна фінансова політика.

Термін „фінанси” (лат. finantia) означає платіж, дохід.

Фінанси – це сукупність економічних відносин, щодо формування, розподілу і використання фондів грошових коштів. Формування та використання грошових коштів необхідне для нормального відтворення соціально-економічного життя суспільства. Грошові фонди є матеріальною основою фінансів, а сукупність грошових фондів є фінансовими ресурсами держави.

Фінанси обслуговують кругооборот та оборот виробничих фондів у грошовій, виробничій і товарній формах, а також охоплюють населення, позики, лотареї, вклади в ощадбанки тимчасово вільних грошей. Через фінансові важелі держава у свою чергу надає населенню кредити, регулює індивідуальну трудову діяльність, здійснює управління соціально-економічними процесами, визначає темпи та пропорції суспільного відтворення.

Фінансові відносини складаються також між банками, організаціями в процесі матеріально-технічного постачання. Вони будуються за певними принципами головними серед яких є повна економічна самостійність підприємств, право на ведення незалежної від держави власної фінансової політики. Фінансові відносини виникають також у внутрігосподарських зв’язках…

Акціонування значної частини суспільного виробництва також породжує нові форми фінансових відносин, які сприяють залученню додаткових коштів трудящих у виробництво і заохочення високоефективної праці.

У прикладному розумінні під фінансами розуміють процес формування доходів юридичних і фізичних осіб та їх використання. Фінансова діяльність кожного суб’єкта полягає у знаходженні джерел доходів забезпеченні їх надходжень, і головне, вмілому їх використанні з метою одержання прибутку та досягнення прогресу в суспільстві.

Об’єкт фінансових відносин ВНП, а суб’єктів троє – держава, підприємство, громадянин. Критерієм оптимальності доходів між названою вище трійкою суб’єктів є прогрес у суспільстві та економіці. Держава не створює ВНП, але для виконання своїх функцій їй необхідні певні фінанси. Оскільки вона нічого сама не створює то перерозподілює частину ВНП на свої потреби, централізуючи у загальнодержавних фондах, насамперед у держбюджеті.

Функції фінансів. Повніше суть фінансів виявляється у тих функціях, які вони виконують це:

1) розподільча;

2) відтворювальна;

3) стимулююча;

4) контрольна.

Об’єктом розподільчої функції є валовий національний продукт а на рівні підприємств доход. Суб’єктами виступають юридичні та фізичні особи (держава, підприємство, громадяни), що є учасниками відтворювального процесу і формування необхідних фондів.

Відтворювальна функція полягає у заміщені спожитих засобів виробництва.

Стимулююча функція фінансів покликана підвищувати ефективність використання факторів виробництва, регулювати вартісні співвідношення, щоб вони створили достатні умови для проведення режиму економії, зростання продуктивності праці і якості продукції.

Контрольна функція фінансів передбачає провірку дотримання підприємствами та окремими відповідальними розпорядниками коштів фінансової дисципліни, встановлених нормативів та зобов’язань перед державою тощо. Вартісний розподіл може бути належним якщо розподільча і контрольна функція реалізується у взаємодії.

 

Фінансова система.

Суть фінансових відносин суспільства та закладів і організацій, що забезпечують їх нормальне фінкціонування, утворює фінансову систему країни. Остання включає три взаємозв’язані підсистеми:

1) державні фінанси;

2) фінанси юридичних осіб;

3) фінанси населення (фізичних осіб).

Або інший варіант, якому поділ здійснюється на так звані сфери:

1)фінанси підприємств;

2)установи і організації;

3)страхування;

4)державні фінанси та ін.

Усередині кожної із сфер виділяють ланки за характером діяльності суб’єкта. Наприклад, в сфері фінансів підприємств розрізняють такі ланки як фінанси комерційних підприємств, фінанси некомерційних, фінанси громадських об’єднань. В страховій сфері мають місце ланки: соціальне страхування, майнове і особисте страхування, страхування підприємницьких ризиків.

Сфери і ланки фінансових відносин взаємозалежні, утворюючи в сукупності ФС. Кожна ланка ФС поділяється на підланки: фінанси промислових підприємств, сільськогосподарських, торгових і т.д.

Однією з головних ланок є державний бюджет. Окремою ланкою є місцеві бюджети…

Державні фінанси – включають такі елементи, як державний бюджет, пенсійний фонд, фонд зайнятості населення, соціальне страхування, соціального захисту та інші державні фонди цільового призначення. Через державні фінанси перерозподіляють значну частину. ВВП (від 1/3 в Японії до 2/3 у Швеції). В Україні це частка складає менше половину ВВП.

Фінанси юридичних осіб складається з двох елементів – фінанси підприємницьких структур і фінанси неприбуткових та громадських організацій. Фонди підприємницьких суб’єктів використовується для здійснення інвестиційних та інші витрат. Вони виступають базовим елементом фінансової системи, бо саме завдяки їм створюються ВВП – джерело всіх видів фінансів.

Фінанси населення – це фінансові ресурси, які використовуються для задоволення особистих потреб громадян. Фонди фінансових ресурсів населення включають заробітну плату, доходу домогосподарств від продажу продукції підсобних господарств, доходи від здачі в оренду майна, відсотки на банківські вклади, вклади у акції, облігації (цінні папери), доходи від продажу власного майна, землі та ін. В свою чергу фізичні особи, домогосподарства сплачують податки, приймають участь у формуванні страхових фондів, оплачують надані послуги і виконані роботи.

Отже це підсистема тісно і безпосередньо взаємодіє із іншими підсистемами фінансові системи. Усі названі підсистеми фінансів тісно пов’язані між собою.

В ФС розрізняють також фінанси виробничої та невиробничої сфери. Фінанси виробничої сфери в свою чергу можуть бути різних форм власності: державної, акціонерної, колективні, індивідуальні.

Органи управління фінансової системи:

1) Міністерство фінансів України;

2) Фінансові підрозділи галузевих міністерств та відомств;

3) Державна податкова адміністрація;

4) Державна контрольно-ревізійна комісія;

5) Державне казначейство;

6) Рахункова палата України;

7) Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку;

6) Пенсійний фонд;

7) Міжбанківська валютна біржа;

8) Аудиторська палата;

9) Аудиторські фірми;

10) Національний банк України;

11) Комерційні банки;

12) Страхові компанії та ін.

БАНКІВСЬКИЙ РИНОК

3. Державні фінанси – державний бюджет.

Державні фінанси, які забезпечують формування та використаннядержавних доходів. До їх складу включають державний бюджет, державне страхування (пенсійне та соціальне страхування), майнове та особисте страхування через державні організації, державний кредит, різноманітні фонди цільового призначення (фонди ліквідації наслідків ЧК, фонд соціального захисту населення і т.д.)

Державні фінанси є важливим інструментом у процесі відтворення капіталу підтримання темпів зростання економіки, прискорення НТП, проведення активної соціальної політики уряду.

Для впливу на економічні процеси держава застосовує такі фінансові методи, як бюджетні та податкові:

1) збільшуючи інвестиції впливає на попит на обладнання та робочу силу;

2) фінансуючи інфраструктури – транспорт, зв’язок та ін. зменшує витрати виробництва;

3) податками впливає на платіжноспроможність, темпи економічного зростання…;

4) важливим впливом на ринок позичкових капіталів є державний кредит.

Державний бюджет.

Фінансові відносини між державою з одного боку, підприємствами, закладами і населенням з іншого боку називаються бюджетними відносинами. Сукупність бюджетних відносин та відповідних їм інституцій складає бюджетну систему країни. Бюджетна система України складається з державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.

Бюджетна система ґрунтується на устрої, що визначається Бюджетним кодексом України. Бюджетний устрій – це організація і принцип побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв’язок між окремими ланками бюджетної системи. Він ґрунтується на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності і самостійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України.

Держбюджет – це грошові відносини, що виникають у державі з юридичними і фізичними особами щодо перерозподілу ЧВП у зв’язку із утвореннями бюджетного фонду призначеного для фінансування економіки, соціально-культурних заходів, потреб оборони і державного управління.

Суть державного бюджету проявляється у його функціях: по-перше, перерозподільча; по-друге, державного регулювання і стимулювання; по-третє, забезпечення соціальної політики; по-четверте, контроль за утворенням і використанням ресурсів, має сприяти економічним та доцільним витратам бюджетних засобів.

Держбюджет займає в фінансовій системі центральне місце. Він як система економічних відносин охоплює фактично все суспільство, це пов’язано з тим, що бюджет повинен забезпечити виконання державою її основних функцій: управління, оборони, регулювання економіки, соціальні.

 

Структура доходів та видатків бюджету.

ДоходиВидатки

1.ПДВ 1.Соціальний захист населення

2.Податок на доходи 2.Соціально-культурна сфера

3.Акцизний збір 3.Запрати на лік від. населення ЧС

4.Прибутковий податок громадян 4.Народне господарство

5.Внески у фонди(ЧК) 5.Наука

6.Надходження від зовнішньої 6.Утримання – армії

економ. діяльності

7.інші 7.Законодавча, виконавча і судова

влада та прокуратура, СБ, правоохоронні органи

8.інші

Головне джерело доходів – національний дохід. Основними методами акумулювання державою грошей є податки, позики, емісія грошей. Держбюджет на – 80-90% формується із податків, місцеві бюджети - 50%. Випуск позик створює державний борг центрального уряду.

Бюджетна система – це сукупність усіх бюджетів, які створюються на різних рівнях державних структур влади і управління.

В основі бюджетної системи кожної держави покладений адміністративний поділ. Бюджетна система України включає наступні види бюджетів:

1) державний (центральний) бюджет;

2) республіканський бюджет АР Крим;

3) місцеві бюджети: обласні, районні, міські.

На місцеві бюджети у федеративних державах припадає 40-50% усіх ресурсів фінансової системи (США, Канада) в унітарних – близько 30% (Англія, Франція…)

Стан бюджету характеризується трьома показниками – баланс доходів і видатків; перевищення доходів над видатками або навпаки, видатків над доходами – дефіцит.

Складним явищем є дефіцит бюджету. Бюджетний дефіцит не означає незбалансованості. Джерелом його покриття є державні позики (внутрішні у населення і зовнішні) або емісія паперових грошей. Світовий досвід вказує на необхідність обмеження бюджетного дефіциту (2% ВНП вважається допустимим) іноді може бюджет дефіциту і більше. Граничні обмеження залежить від таких факторів як наявність кредиторів. Кредитори є тоді коли є довіра про повернення кредитів. Кошти треба не проїдати, а вкладати у виробництво, що дає змогу збільшити дохід.

Основні напрямки витрат з держбюджету, як видно із балансу(див. табл….) є такі:

1) Соціальний захист населення;

2) Фінансування у галузі освіти, культури, науки, охорони здоров’я, фізичної культури;

3) Фінансування галузей економіки;

4) Утримання органів державної влади і управління;

5) Витрати на оборону;

6) Здійснення зовнішньоекономічної та зовнішньополітичної діяльності;

7) Обслуговування внутрішнього та зовнішнього боргу.

У країнах із соціальною ринковою економікою витрати на соціальний захист складають близько половини бюджетних витрат.

Соціальні бюджети сприяють соціальній стабілізації, зростанню життєвому рівню населення та створюють чинник економічного розвитку – кваліфіковану робочу силу.

В Україні понад 40% видатків зведеного бюджету йде на заходи, пов’язані із соціальним захистом, але ця частка значно нижча ніж у країнах розвинутої економіки. Досить висока питома вага йде на обслуговування державного боргу (2000 р. = 14.3% зведеного бюджету).

Держава впливає на економіку через фіскальну політику. Фіскальна політика спрямована на боротьбу з безробіттям, передбачає зростання урядових витрат і скорочення податків а це призводить до бюджетних дефіцитів.

Елементами фіскальної політики є також скорочення урядових витрат при зростанні податків, тобто поява бюджетних надлишків.

Бюджет дефіцит – це перевищення витрат уряду над його доходами. Державний борг – це нагромаджена сума дефіцитів і бюджетних надлишків.

Регулювання бюджету(підходи):

1) Бюджет, який балансується на щорічний основі;

2) Циклічно збалансований бюджет;

3) Фундаментальне балансування.

Державний борг буває внутрішній та зовнішній.

Внутрішній державний борг – це позики у населення. Треба платити %, а це впливає на можливість реалізації соціальних програм (рівень життя населення), податки.

Одже, бюджет буває: збалансований; дефіцитним; профіцитним.

Бюджетним Кодексом України встановлено, що величина суми державного боргу повинна не перевищити 60% фактичного рівня обсягу ВВП країни.

В Україні на початок 2000р. державний борг становив 80 млрд. грн. із них зовнішня заборгованість 65 млрд. грн., або 12,5 млрд. доларів США.

Основні джерела покриття дефіциту бюджету є:

1) продаж державних цінних паперів;

2) одруження позику банків та позабюджетних фондів;

3) додаткова грошова емісія.

 

 

Доходи бюджету України на 2005 рік.

Види доходів	Зведений бюджет	Державний бюджет	Місцевий бюджет
Млн. грн.	%	Млн. грн.	%	Млн. грн.	%
Усього доходів	41969,4		3433,32		13510,9
Податкові надходження з них: ПДВ Податок на прибуток підприємств Прибутковий податок з громадян Акційний збір Інші податки
Неподаткові надходження з них: Кошти від приватизації Цільові фонди Інші надходження

 

Видатки

Усього у т.ч.	41964,4		33433,2		13510,0
Соціальний захист і соціальне забезпечення
Освіта
Фундаментальні дослідження
Охорона здоров’я
Промисловість і енергетика
С/г
Будівництво
Державне управління
Національна оборона
Правоохоронна діяльність
Обслуговування державного боргу
Інші видатки

 

Кредитна система. Банки.

Кредит – являє собою сукупність відносин пов’язаних з використанням цінностей (матеріальних і грошових)одних суб’єктів іншими на поворотних засадах.

Кредит входить в систему перерозподілу ВНП тимчасово вільних коштів. У кредитних взаємовідносинах є два суб’єкти – кредитор і позичальник.

Форми кредиту є дві:

1) комерційна;

2) банківська.

За іншою класифікацією розрізняють: комерційні, лізингові, іпотечний споживчий кредит.

Комерційний кредит це надання позички однією юридичною або фізичною особою інший у вигляді відстрочки платежу.

При банківському кредиті позики видаються банківськими установами власні або підприємств, організацій і громадян залучені на позиковій основі.

Кредитування здійснюється за принципами строковості, платності, забезпеченості позик, рівноправності сторін у кредитних відносинах.

Кредит короткостроковий до 1 року

-//- середньостроковий від 1 до 3 років

-//- понад 3 роки.

Кредитна система – це сукупність кредитних установ, які діють у державі.

Основними елементами кредитної системи є банки та небанківські кредитно-фінансові установи країни (страхові компанії, фонди соціального страхування, пенсійні фонди, інвестиційні фонди та холдингові компанії…)

Види та форми кредитів:

- банківський…

- комерційний кредит – товарна форма кредиту;

- лізинговий…

- консорціумний (тимчасовий та постійні об’єднання банків для кредитування великих лізингових факторингових та інших угод або масштабних економічних програм комерційних засадах);

- іпотечний кредит – під заставу майна;

- бланкові кредити (незабезпечені) – кредит надійним позичальникам;

- споживчий кредит – для придбання споживчих товарів.

Етапи видачі кредиту:

1. Підготовчий – вивчення можливостей надання кредиту;

2. Розгляд кредитного проекту;

3. Експертиза кредитного проекту;

4. Аналіз фінансового стану клієнта.