Соціальна справедливість та її гарантії.

Соціальна справедливість повинна забезпечуватись конкретними діями уряду спрямованими на:

1) вирівнювання доходів населення;

2) допомогу бідним і непрацездатним членам суспільства.

Вирівнювання доходів передбачає прогресивне оподаткування населення, тобто таке, при якому люди з більшими доходами сплачують більшу частку в державний бюджет.

Розрізняють прямі і опосередковані (непрямі податки).

Непрямі (опосередковані) податки – це такі, які ми сплачуємо при купівлі певних товарів (горілка, бензин, тютюн; у нас в Україні – дорогоцінні метали, автомобілі, побутові товари, товари підвищеного попиту).

Прямі податки: подоходний податок з громадян, податки на прибуток підприємств і фірм, податок у фонд соціального страхування, у фонд по безробіттю, податок на додану вартість та ін.

Податки можуть бути федеральні (державні) і місцеві, на потреби місцевих органів влади. В сумі розміри податків на населення становлять значну частку їх доходів і можуть доходити до 40, а то й 50%. Тому при їх встановленні слід пам’ятати про оптимальні межі оподаткування. Вченими доведено, що якщо ставка податку перевищує 50%, то це стримує ініціативу до праці і виробництва, а значить, веде до зниження ефективності останнього і збіднення суспільства в цілому.

Надмірне оподаткування відіграє особливо негативну роль по відношенню до бідних сімей і сприяє створенню так званого замкнутого циклу бідності, коли і діти бідняків не можуть вирватись із злиднів.

Визначення бідності. Її можна визначити двома шляхами:

1) підрахунок бюджету сім’ї;

2) врахування того, який процент доходу сім’ї витрачається на харчування, якщо 1/3 бюджету витрачаються на продукти харчування – то така сім’я, вважається бідною.

Користуючись цінами на продукти харчування, можна вирахувати прожитковий мінімум. Наприклад, у США з 1963 по 1984 рік він зріс з 3100 до 10600 дол./рік. Проте цей показник відносний. Він залежить від життєвих умов кожної країни. Які ж заходи здійснюють держави світу у боротьбі з бідністю?

У США розроблена програма продовольчих талонів, на які бідні люди можуть придбати певну кількість продуктів харчування; програми цільової допомоги – на їжу, одяг, житло, медичне обсуговування, освіту та ін.

В Україні останнім часом теж прийнято ряд постанов і законів, спрямованих на соціальний захист трудящих. Це – встановлений мінімальний рівень зарплати і пенсії (118 – 74 грн. (2002 р. 140грн.)), доплати і пільги пенсіонерам, малозабезпеченим і багатодінним сім’ям, оплачувані і частково оплачуванні відпустки матерям, які виховують дітей допомагати при народженні…. та ін.

Другою формою забезпечення соціальної справедливості є підтримка непрацездатних. Вона включає розробку різних урядових програм соціального і пенсійного забезпечення, допомоги по безробіттю. Разом з тим, ряд заходів уряду діють разом, охоплюючи собою і малозабезпечені і непрацездатні верстви населення (освіта, медицина, допомоги, пільги і ін.).

Стабільність економіки.

Крім підримання ефективності і справедливості держава на сучасному етапі втягується в макреекономічному функцію забезпечення економічної стабільності.

Відомо, що економіка розвивається циклічно. Її піднесення і спади залежать від багатьох факторів, як природно, так і економічного та політичного планів. В залежності від їх співвідношення розрізняють кризи надвиробництва і недовиробництва. Перші характерні для ринкових країн, з другими зіткнулись країни так званого потсоціалізму. Обидві форми носять руйнівний характер, зв’язані з недовикористанням продуктивних сил, зниженням життєвого рівня і погіршення умов життя суспільства. Тому пом’якшення циклічних коливань виробництва і вихід із кризи є важливою функцією сучасної держави.

Відповідно до соболивостей виробничого циклу тої чи іншої економічної системи, заходи по стабілізації економічного процесу будуть відрізнятися один від одного, але є ї їдентичні шляхи виходу з кризи.

Основою виходу з кризи надвиробництва світ взяв на озброєння теорію Дж. Кейнса, який у 30-ті роки зіграв роль “спасителя капіталізму”. Програма Дж. Кейнса передбачає діїї держави в 3-х напрямках:

регулювання виробництва;

1) регулювання зайнятості;

2) регулювання інфляції.

Регулювання виробництва полягає в отримуванні інвестицій в періоди піднесень з метою попередження назріваючого надвиробництва і їх форсуванні в періоди спадів, щоб обмежити падіння виробництва і прискорити вихід з кризи. До заходів стримування інвестиції належать збільшення податків, а також підвищення процента за кредит, що зменшує заінтересованість у нових капіталовкладеннях і знижує попит на засоби виробництва.

В періоди спадів економіки держава збільшує капіталовкладення, закупки і послуги, скорочує податки для виробників, стимулює приватні інвестиції шляхом надання пільг і позичок із бюджету, знижує позичковий процент, щоб посилити заінтересованість підприємців у розширенні капіталовкладень.

Другим напрямом в системі антикризових заходів є втручання держави у відносини між роботодавцем і трудящим. Вона встановлює розмір мінімальної зарплати, здійснює контроль над укладанням колективних договорів між підприємцями і профспілками, над страхуванням працівників і т.д.

Оскільки безробіття є супроводжуючим явищем спадів і піднесень економіки, то регулювання економічних циклів буде означати регулювання зайнятості. Воно спрямоване на максимальне залучення до участі у трудовій діяльності.

Разом з тим, сучасна економіка, як виявляється, не може обійтись без так званої резервної армії праці. В кожній країні існує природний рівень безробіття, який зумовлений рівновагою цін і заробітної плати. Якщо зайнятість буде надто високою, то це збільшить ціни на товари і викличе інфляцію. Якщо ж безробіття, навпаки, перевищить природний рівень, то це призведе до перерозподілу частки заробітної плати зайнятих робітників на користь непрацюючих і знизить життєвий рівеь населення. Тому держава здійснює ряд заходів щодо його регулювання.

Заходами зі зниження природного безробіття можна назвати такі: покращення інформованості населення про можливості працевлаштування, удосконалення професійної підготовки з дефіцитних спеціальностей, проведення громадських робіт для безробітних, зниження рівня державної захищеності безробітних в деяких країнах (наприклад, у США безробітний на протязі 26 тижнів одержує 50% попередньої зарплати, звільняється від податків, що в сумі еквівалентного 60-70% попереднього заробітку. Звичайно це не підганяє робітника вибирати нову роботу). Аналогічно обстоїть справа в Канаді, Бельгії та ін. Країнах.

Поряд з проблемами зайнятості важливим важелем антикризового регулювання є державна політика заробітної плати. Її проведення полягає у дотриманні двох протилежних тенденцій – обмеженні у періоди економічного спаду, і індексації у зв’язку з інфляційними процесами, які спостерігаються у періоди піднесення економіки.

Регулювання інфляції. Дослідження економістів показали, що між безробіттям і рівнем інфляції існує обернена залежність. Якщо в країні вдається знизити безробіття, це автоматично викликає прискорення темпів інфляції. (так звана “крива Філіпса”). Тому перед урядом виникає питання – ліквідації чи адаптації до інфляції. Різні країни по своєму вирішують цю дилему. США і Англія борються з інфляцією, інші країни пристосовуються (індексація і ін.0. тут все залежить від установки уряду – на ефективність економічну чи соціальну. Що краще? Збільшення валового національного продукта за рахунок зниження інфляції і росту безробіття, чи морально-психологічні та матеріальні втрати від того ж безробіття. Досвід показав, що заходи, які спрямовувались на боротьбу з інфляцією і безробіттям не дали максимального ефекту. Зайняті робочі не хочуть знижувати зарплату, виробники – ціни на товари, а в результаті інфляції постійно зростає. Якщо і відбувається її стимулювання, то тільки за рахунок все більшого зростання безробіття. (Наприклад, в США природний рівень безробітних в 60-х роках дорівнював 4%, а в 80-х 6-7%).

Як уже відзначалось, країни постсоціалістичного розвитку, в тому числі і Україні переживали за роки незалежності кризу недовиробництва.

Які ж шляхи виходу з неї?

В першу чергу необхідно встановити рівновагу між платоспроможним попитом і пропозицією товарів. Це передбачає: з одного боку нарощування виробництва, з другого – реформу (і перш за все відпущення цін з тим, щоб кількість грошової маси у населення зрівняти з сумою цін товарів, які перебувають у обігу).

Обмежити надмірний випуск грошей, скоротити інфляцію і бюджетний дефіцит.

Пожвавленню виробництва і ринкових відносин сприяє роздержавлення і приватизація державної власності.

Демонополізація економіки, розвинуте вільне підприємництво і малий бізнес сприяють розвитку конкуренції і ефективності виробництва.

Повністю переробити кризу недовиробництва можна на шляху вирішення стратегічних, довгострокових завдань, таких як переведення всього виробництва на рейки інтенсифікації, заснованої на найновіших досягненнях НТП, розвитку сфери послуг, підвищенні культури виробництва, структурної перебудови господарства і входження у світовий ринок.

 

Література

1. Р.Макконнелл, С.Брю Економікс. М., 1992

2. П.Самуельсон. Економіка. Львів, 1993

3. Ватаманюк З.Г. та ін. Економічна теорія.- К.: 1998

4. Гальчинський А.С. та ін. Основи економічної теорії. К.: 1995

5. Основи економічної теорії. / За ред. С.В.Мочерного. – К.: 2003

6. Основи економічної теорії. / За ред. Ю.В.Ніколенка. – К.: 2004