Суспільні затрати праці – затрати в середніх умовах виробництва, при середньому рівні розвитку техніки, середній кваліфікації працівників, середній продуктивності та інтенсивності праці.

Кожен етап розвитку виробництва має свій середній рівень: ручна праця, машина праця, автоматизована праця. В Україні зараз є комплексно-механізована і частково-автоматизоване виробництво.

В середніх умовах, як правило, працює більшість виробників. Вони поставляють на ринок більшість продукції і визначають суспільну вартість товару, яка рівняється на основну масу виробників.

 

Суспільна вартість

 

Групи виробників	Кількість продукції, %	Вартість, індивідуальна	Суспільна вартість	Додатковий прибуток
				+20
				- 20

 

Із прикладу видно, що найбільша кількість товару випускає третя група, яка працює в середніх умовах виробництва. Вона ж і визначає суспільну вартість товару. Перша група, в якої індивідуальна вартість менша від суспільної одержує додатковий прибуток; ті виробники, в кого індивідуальна вартість вища – банкрутують.

Продаж товарів за суспільною вартістю є основною вимогою закону вартості, під яку підлаштовуються всі виробники, намагаючись вкластися у суспільну вартість. Вони намагаються скорочувати свої витрати шляхом запровадження нової техніки, кращої організації виробництва, підвищення професійного рівня працівників і, як наслідок – зниження собівартості і підвищення якості продукту. Таким чином, закон вартості є стимулом НТР.

Фактори, які впливають на величину вартості товару:

1) продуктивність праці – вимірюється кількістю виробленої продукції за одиницю часу. Якщо випуск збільшується при незмінних затратах живої праці (нова техніка, організація праці, підвищення кваліфікації), це означає підвищення продуктивності праці. Оскільки затрати праці не збільшуються, а кількість продукції зростає, то вартість одиниці продукції зменшується.

2) інтенсивність праці – вимірюється затратами праці за одиницю часу (напр. швидше запущений конвеєр – з 5 км / год до 7 км / год). Інтенсивність веде до збільшення вартості продукту.

Між інтенсивністю і продуктивністю праці немає чіткої межі. Інтенсивність, якщо вона стає загальною нормою перетворюється у продуктивність праці (як, напр., спортивний рекорд).

3) складність праці. Розрізняють працю:

а) просту – яка не потребує спеціальної підготовки (напр. вантажник). Вона створює невисоку вартість.

б) складна потребує спеціальної підготовки і створює високу вартість (вчитель, інженер, адвокат).

 

Основні теорії вартості.

1. Затратні теорії, які виводять вартість товару із затрат на його виробництво. В них розрізняють:

а) трудова теорія вартості, яка вимірює вартість товару кількістю затраченої праці (заснована А. Смітом);

б) теорія трьох факторів, за якою вартість твару вимірюється затратами факторів виробництва: землі, праці, капіталу (розроблена Давидом Рікардо).

2. Теорії кінцевого результату:

а) корисності – вартість товару вимірюється його корисністю для споживача (заснована Карлом Менгером);

б) граничної корисності – за якою вартість і його ціна визначаються його найменшою корисністю для споживача. Напр., якщо є певна кількість мішків зерна: перший, щоб не померти з голоду; другий – для посіву; третій - для худоби; четвертий – для випікання булок; п’ятий –для папуги. Вартість останього мішка визначає загальну ціну зерна, як найменш корисного. (Розробники: Дж. Сей, Ф.Бастіа).

3. Змішані теорії:

а) теорія поєднує трудову теорію з теорією корисності.(Розробник: М. Туган-Барановський);

б) поєднує теорію трьох факторів з теорією граничної корисності. Найпоширеніша сучасна теорія в ринковій економіці. (Розробив Альфред Маршал).

4. Новітні теорії:

а) інформаційна – у вартості товару в сучасних умовах все більшу частку займає вартість інформації, науки, засобів зв’язку. Це наукомісткі товари.

б) технологічна – включає вартість технологій у так званих високотехнологічних товарах.