Кафедра Економіки, інформатикі та кінезіології

Кафедра Економіки, інформатикі та кінезіології

 

 

ЛЕКЦІЇ З ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

 

 

Виконала:

Канд. економ. наук, доц. Пилипенко Н.В.

 

Львів 2008

Теми лекцій.

 

Тема 1. Економічна теорія як наука. Предмет і методи пізнання.

Тема 2. Рушійні сили та фактори виробництва.

Тема 3. Форми суспільного виробництва. Товарна організація виробництва.

Тема 4. Гроші. Їх суть та функції. Інфляція.

Тема 5. Економічні системи суспільства. Ринкова економіка.

Тема 6. Ринок в структурі економічної системи.

Тема 7. Механізм саморегулювання ринку.

Тема 8. Підприємництво. Його суть та організаційні форми. Види підприємств.

Тема 9. Основи економічної діяльності підприємства.

Тема 10. Національна економіка. Національний продукт і національний доход.

Тема 11. Економічна роль держави.

Тема 12. Фінансово-кредитна система. Роль і функції банків.

Тема13. Світова система господарства

.

 

 

 

Львівський Державний Університет Фізичної Культури

 

 

Кафедра Економіки, інформатикі та кінезіології

 

 

Лекція

Економічна теорія як наука.Предмет і метод пізнання.

 

з дисципліни ”Економічна теорія”

 

Підготувала:доц. Пилипенко

Розглянуто на засідані кафедри ЕІТ

Протокол № 1, 28.08.2008р

 

 

План

 

1. Суть курсу економічної теорії.

2. Функції курсу.

3. Категорії та економічні закони.

4. Методологія курсу.

5. Основні етапи становлення економічної теорії.

 

Функції економічної теорії.

Економічна теорія як універсальна наука виконує ряд функцій:

- теоретико-пізнавальну (виявлення і пізнання економічних законів, категорій та тенденцій економічного прогресу);

- практичну (розробка законів, категорій та тенденцій економічного прогресу);

- практичну (розробка принципів і методів раціонального господарювання);

- методологічну (виступає теоретичною основою для системи конктетно-економічних наук);

- виховну (формування сучасного економічного мислення та раціональної економічної поведінки);

- прогностичну (обгрунтування планів і прогнозування перспектив економічного розвитку).

Відомі і інші класифікації функцій:

- методологічна функція;

- світоглядна функція;

- виховна функція;

- ідеологічна функція.

 

Методологія курсу.

Сукупність методів дослідження складає методологію.

Методологія – це наука про мотиви, мету та методи дослідження.

Щоб одержати нові знання, треба свідомо застосовувати науково-обгрунтовані методи.

Сучасна методологія економічної теорії вимагає враховувати такі особливості як:

1. Цільова спрямованість (ЦС) методології.

2. Цільова спрямованість зо допомогою відповідних засобів її забезпечення через визначення провідного орієнтира.

Наприклад, в господарстві зростання виробництва при мінімальних затратах живої і уречевленої праці на одиницю продукції, досягнення високих кінцевих господарських результатів.

3. Перетворення методології на спосіб докорінних перетворень і дій заснована на свідомому використанні економічних законів у сфері господарської діяльності.

4. У структурі методології розширюється застосування економічних експериментів і наукового прогнозування.

5. Методологія передбачає творчий підхід до дослідження, допущення плюралізму…

6. Методологія має враховувати поєднання державного управління з саморозвитком підприємств, з наданням перевивчення економічним методом управління.

7. Методологія спирається на єдність політичного ігосподарського підходів до розв’язання економічних завдань.

 

Для дослідження економічних процесів застосовують загально-наукові методи.

Індукція – від одиничного до всезагального, від знання меншої ступені спільності до більшого її ступеня.

Дедукція – від всезагального до одиничного.

Гіпотеза – це науково обгрунтоване припущення про можливі зв’язки, відносини, причини явищ. Гіпотеза будується на достовірних фактах.

Методи пізнання:

- Структурно-функціональний аналіз;

- метод аналізу і синтезу;

- метод систематичного підходу;

- математичні і статистичні методи;

- метод кількісного і якісного аналізу;

- метод логічного історичного підходу;

- експерементальний метод;

- метод порівняння.

Системний підхід неможливий без поєднання кількісного і якісного аналізу.

Поєднання кількісного аналізу здійснюється за допомогою математичних і статистичних методів.

Метод аналогії – різновид порівняння.

У багатьох випадках висновки за аналогією не можуть бути доказом, але вони мають силу припущення і дають підстави для висунення гіпотез.

Висновки.

1. Економічна теорія – це наука яка вивчає вибір людей при використанні обмежених ресурсів для виробництва благ.

2. Економічна теорія – це модель, спрощена картина або схема будь-якого сектора економіки. Економісти будують теорії з метою виявлення змісту в хаотичному наборі фактів.

3. Функції економічної теорії:

- обгрунтування необхідності реформування форм власності;

- розробка наукових основ управління;

- пізнавальна роль;

- виховна, виховання нових підходів до вирішення проблем.

4. Для пізнання економічних процесів, явищ застосовуються як загальнонаукові так і специфічні методи дослідження:

а) методи індукції та дедукції;

б) метод абстрагування;

в) метод системного аналізу;

г) метод порівняння;

д) математич

Лекція

План

1. Економічні потреби та інтереси - рушійні сили виробництва.

2. Суть і структура суспільного виробництва. Відтворення.

3. Фактори виробництва та їх взаємодія.

 

В попередній темі ми говорили, що всі економічні школи кон-центрували свою увагу на питанні: що є основою життя суспільства. В результаті тривалих дискусій всі дійшли висновку, що це виробництво матеріальних благ та послуг.

В свою чергу, рушійною силою виробництва є потреби. Людина не може жити без потреб. Вони виникають разом з народженням і супроводять її все життя. Вони ж є спонукальним мотивом до ви-робництва. Власне, задоволенню потреб підпорядкована вся еко-номічна діяльність суспільства.

Потреба, як економічна категорія - це необхідність окремої людини, сім’ї, колективу, держави, суспільства в цілому, у певних матеріальних благах і послугах.

Потреба - це відчуття нестачі чогось, яке існує, доти поки воно не буде задоволене.

Класифікації потреб існують залежно від підходів та методології їх дослідження.

І. З точки зору розвитку суспільства розрізняють:

1. базові або вроджені потреби - потреби, які забезпечують фізіологічне існування людини і виникають від її народження;

2. набуті або породжені розвитком цивілізації, потреби які забезпечують існування, відповідне рівню розвитку цивілізації /кіно,телебачення, зв’язок.../.

ІІ. З точки зору рівня життя:

1. першочергові потреби - їжа, одяг, житло...;

2. другорядні або, так звані - предмети розкоші.

Між цими групами потреб немає чіткої межі. Все залежить від рівня розвитку тієї чи іншої країни. Наприклад,телебачення, особистий транспорт є першочерговою потребою громадян розвинутих країн, а в бідних, це вважається предметами розкошу.

ІІІ. З точки зору місця людини в суспільстві розрізняють потреби:

1. особисті;

2. виробничі - потреби в устаткуванні, обладнанні, сировині, ін.;

3. суспільні потреби - потреби певних соціальних груп, класів, суспі-льства загалом.

1Y. З точки зору характеристики людини - це потреби:

1. фізіологічні;

2. духовні або інтелектуальні;

3. соціальні потреби, які виникають у процесі співжиття у людському соціумі / умови життя і праці, розвиток трудового колективу, виконання громадянських обов”язків тощо/.

Потреби людей є безмежні і постійно зростаючі.

1. Людська фантазія постійно породжує нові потреби.

2. Конкуренція виробників на ринку постійно пропонує - нові товари, а значить- стимулює нові потреби.

Засобом задоволення потреб є виробництво. Між ним і потребами існує постійний суперечливий зв’язок. З одного боку реальні потреби визначають обсяг і структуру виробництва, з іншого - виробництво, задовольняючи одні потреби, одночасно створює нові.

Проте, виробництво ніколи повністю не задовольняє всіх потреб і це стимулює його постійний розвиток у погоні за зростаючими потребами.

Вищою формою потреб є інтереси.

Інтерес - це усвідомлена потреба, виражена в необхідності цілеспрямованої діяльності на її задоволення.

У сфері економічних відносин потреби проявляються як економічні інтереси.

Економічні інтереси формуються, перш за все, за соціальним статусом людини, який і породжує ті чи інші потреби, а значить, інтереси.

Спільні потреби обєднують людей у групи за інтересами. Разом з тим, інтереси і розєднують людей у соціальні групи та класи. Лише ринок узгоджує потреби та інтереси завдяки, описаному Адамом Смітом, так званому, “егоїзмові виробника”, коли кожен виробник, дбаючи про свої егоїстичні інтереси, в погоні за максимальним прибутком, максимально задовольняє потреби та інтереси споживачів, а значить, діє на користь суспільства.

 

2. Класики економічної теорії довели, що основою життя суспільства є праця або виробництво.

Суспільне виробництво є безперервний процес, в якому створюються необхідні матеріальні та духовні блага для задоволення потреб суспільства.

Оскільки потреби є безмежні і різноманітні, то і виробництво має відповідно, складну структуру. В ньому виділяють: сфери, підрозділи, галузі, підприємства.

Перш за все, розрізняють дві сфери виробництва.

Виробнича - та, де виробляються матеріальні блага і надаються виробничі послуги. Її галузі: промисловість, сільське господарство, рибальство, лісове господарство, геологія та розвідка корисних копалин, громадське харчування, торгівля, вантажний транспорт, виробничий зв’язок.

Невиробнича сфера - в якій виробляються нематеріальні блага - задовольняються духовні і культурні потреби та надаються невиробничі послуги. Це: наука, культура, в тому числі і фізична культура, освіта, медичне обслуговування, побутові послуги, громадський транспорт, зв’язок тощо.

В економічній теорії виробництво розглядається у вузькому і широкому розумінні слова:

* перше - тільки як процес створення матеріальних благ та послуг;

* друге - як взаємозв’язок чотирьох стадій: виробництва, розпо-ділу, обміну та споживання, які показують рух товару від виробника до споживача.

На першій стадії відбувається виробництво товару, далі вироблене розподіляється між учасниками виробництва, потім перерозподіляється, тобто відбувається обмін товарами і, нарешті, товар надходить у споживання. Споживання дає поштовх до дальшого повторення виробництва, тобто для відтворення.

Відтворення - це безперервний процес відновлення і повторення виробництва.

Розрізняють відтворення: просте, розширене, спадне.

Просте відтворення - повторення виробництва у незмінних розмірах.

Розширене відтворення - повторення виробництва у зростаючих масштабах.

Зростання виробництва, в свою чергу, може бути двоякого характеру.

Екстенсивне зростання - за рахунок залучення додаткової техніки, сировини, робочої сили. Цей тип зростання був властивий нижчим формам організації виробництва.

Інтенсивне зростання - за рахунок кращого використання наявних ресурсів / модернізації виробництва, запровадження нових технологій, підвищення кваліфікації працівників, покращення організації виробництва/.

Україна за час своєї незалежності продемонструвала спадний тип відтворення.

Спадне відтворення - звуження або скорочення виробництва.

Процес відтворення виробництва не може здійснюватись без взаємодії і постійного відтворення його факторів, тобто складових елементів процесу виробництва.

 

3. Фактори виробництва - це ресурси, які задіяні у виробництві і взаємодіють між собою.

Існують різні класифікації факторів виробництва.

Класики економічної теорії А.Сміт та Д.Рікардо виділяли три фактори: землю, працю і капітал. Де: земля включає все, що дає земля, тобто всі природні ресурси; праця - це люди, задіяні у виробництві або робоча сила; капітал - охоплює засоби виробництва, вироблені людиною.

В сучасній економічній літературі переважає двоїстий поділ факторів виробництва. Це: матеріальні ресурси та людські ресурси.

1. Матеріальні ресурси включають всі засоби виробництва, які, в свою чергу, поділяються на засоби праці та предмети праці.

Предмет праці -це річ, на яку спрямована праця людини і е прообразом майбутнього продукта праці.

Предмет праці, до якого ще не була застосована праця людини, називаеться первинним предметом праці.

Предмети праці, які були добуті з природи і зазнали первинної обробки, називаються сировиною. Далі вони стають деталями, півфабрикатами, вузлами тощо.

Засіб праці - це річ або комплекс речей, які людина поміщае між собою і предметом праці і за допомогою яких вона діе на цей предмет.

Розрізняють активні і пасивні засоби праці. Активні - це ті, що безпосередньо беруть участь у виробництві / верстати, робочі інструменти тощо/. Пасивні засоби праці - ті, що беруть опосередковану участь у виробництві / споруди, приміщення, дороги та ін./.

2.Людські ресурси включають робочу силу та підприемництво.

Робоча сила - це набір фізичних, розумових, психічних здібностей людини, які вона використовуе у праці.

Найкоротше, робоча сила - це здатність до праці.

Важливою умовою праці в ринковій економіці є підприємництво, яке створює умови для праці, а часто і надае саму працю.

Підприемництво - це особливий людський ресурс, здібності до організації праці, підкріплені фінансовими та матеріальними можливостями.

Підприємництво - це економічна діяльність, спрямована на виробництво матеріальних благ та послуг з метою одержання прибутку.

В Законі України “Про підприемництво” сказано: ”Підприемництво - це самостійна, ініціативна, на власний ризик діяльність щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку”.

У зв”язку з розвитком підприемництва посилюеться роль підприемця. Він виконуе ряд вижливих соціально-економічних функцій.

- Підприемець проявляе ініціативу у з”еднанні факторів вироб-ництва;

- вкладае свій капітал і ризикуе ним;

- керуе своїм підприемством;

- забезпечуе працею себе і своїх працівників;

- забезпечуе виробництво товарів і послуг, необхідних суспіль-ству.

Фактори виробництва або матеріальні та людські ресурси об”еднуються в поняття продуктивні сили суспільства.

В умовах сучасної науково-технічної революції до продуктивних сил належать також наука, технології, інформатика, зв”язок, знання тощо.

Продуктивні сили суспільства е основою економічного потенціалу суспільства.

Виходячи із переліченого складу продуктивних сил/ і його само-стійного аналізу/, можна зробити висновок, що Україна має достатній економічний потенціал для переходу до ринкової економіки і побудови багатої, самостійної держави.

Виробничі відносини

Виробничі або економічні відносини - це відносини людей у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання суспільних благ.

Основою виробничих відносин є відносини власності.

Власність як економічна категорія - це відносини людей з приводу володіння речами, перш за все засобами і результатами виробництва.

Розрізняють два основні типи власності:

- приватну

- суспільну

Вони утворюють ряд похідних і змішаних форм.

Привату - індивідуальну, сімейну, корпоративну тощо.

Суспільну - державну, муніципальну, партнерську, акціонерну і ін.

Змішані форми: державно-акціонерну; державно-акціонерно-приватну; акціонерно - приватну тощо.

В залежності від переважаючої форми власності розрізняють способи господарювання або виробництва.

У виробничих відносинах виділять два рівні:

1. організаційно-економічні;

2. суспільно-економічні.

1. Організаційно-економічні відносини - це відносини, що виникають безпосередньо у процесі виробництва на його первинно-структурному рівні /підприємстві/.

Вони включають: технологічну і трудову дисципліну, розстановку кадрів, кооперацію виробництва, управління тощо. Базуючись безпосередньо на продуктивних силах, вони мало чим відрізняються в різних економічних системах. Наприклад, виробництво автомобілів приблизно буде однаковим, незалежно від того, де це відбувається, у американському Детройті чи українському Запоріжжі. Технології мусять бути приблизно однаковими. Різниця може полягати лише у рівні технічної та технологічної оснащеності.

Організаційно-економічні відносини разом з продуктивними силами становлять технологічний спосіб виробництва. Історія знає три таких способи:

1. ручна праця;

2. машинна праця;

3. автоматизована праця.

2. Суспільно-економічні відносини - це відносини, які визначають характер суспільного виробництва в цілому, тип економічної системи.

Вони визначаються пануючими відносинами власності, взаємо-дією економічних інтересів різних груп і прошарків суспільства, дією об”єктивних економічних законів.

Суспільно-економічні відносини разом з продуктивними силами становлять суспільний спосіб виробництва. За всю історію це були:

1. первісно-общинний спосіб виробництва;

2. рабовласницький;

3. феодальний;

4. капіталістичний;

5. соціалістичний.

Лекція

Виробництва.

 

 

з дисципліни “Економічна теорія”

 

 

Підготувала:доц. Пилипенко Н. В.

 

Розглянуто на засідані кафедри ЕІТ

Протокол № 1, 28.08.2008р

 

План

1. Форми суспільного господарства. Товарне виробництво.

2. Товар і його властивості.

3. Визначення суспільної вартості товару.

4. Основні теорії вартості.

Товар і його властивості

Основні теорії вартості.

1. Затратні теорії, які виводять вартість товару із затрат на його виробництво. В них розрізняють:

а) трудова теорія вартості, яка вимірює вартість товару кількістю затраченої праці (заснована А. Смітом);

б) теорія трьох факторів, за якою вартість твару вимірюється затратами факторів виробництва: землі, праці, капіталу (розроблена Давидом Рікардо).

2. Теорії кінцевого результату:

а) корисності – вартість товару вимірюється його корисністю для споживача (заснована Карлом Менгером);

б) граничної корисності – за якою вартість і його ціна визначаються його найменшою корисністю для споживача. Напр., якщо є певна кількість мішків зерна: перший, щоб не померти з голоду; другий – для посіву; третій - для худоби; четвертий – для випікання булок; п’ятий –для папуги. Вартість останього мішка визначає загальну ціну зерна, як найменш корисного. (Розробники: Дж. Сей, Ф.Бастіа).

3. Змішані теорії:

а) теорія поєднує трудову теорію з теорією корисності.(Розробник: М. Туган-Барановський);

б) поєднує теорію трьох факторів з теорією граничної корисності. Найпоширеніша сучасна теорія в ринковій економіці. (Розробив Альфред Маршал).

4. Новітні теорії:

а) інформаційна – у вартості товару в сучасних умовах все більшу частку займає вартість інформації, науки, засобів зв’язку. Це наукомісткі товари.

б) технологічна – включає вартість технологій у так званих високотехнологічних товарах.

 

Лекція

 

План.

Функції грошей.

3. Сучасні гроші. Грошові агрегати М₁ і М₂.

Інфляція та її наслідки.

 

Суть і функції грошей.

Гроші – це товар, який виділився серед інших товарів і став відігравати роль загального еквівалента (мірила) вартості.

В сучасних умовах, коли гроші не є золотими і не мають власної вартості, вони перестали бути товаром. Сучасне їх визначення:

Функції грошей.

Міра вартості. Грошима вимірюється вартість товару. Вартість товару, виражена в грошах називається ціною. Для визначення ціни не обов’язково мати реальні гроші. Вони можуть бути уявні.

2. Засіб обігу. Гроші вступають в дію як посередник при обміні товару.

Т – Г – Т

Тут гроші вже не уявні, а реальні. З цієї функції виникає можливість появи паперових грошей. При проходженні грошей з рук в руки, вони стираються, втрачають при цьому частину своєї вартості. Але їх не відмовляються брати до обміну. Тут має значення не сама вартість грошей, а те, що можна з ними зробити, їх функції. З цієї особливості грошей виникає можливість спочатку фальшування грошей (свідоме зменшення вмісту золота в ньому), заміна золота іншими металами, аж до виникнення паперових грошей.

3. Засіб нагромадження. Раніше гроші нагромаджуватися у скарбах, які одночасно виступали стихійними регуляторами грошового обігу. Якщо грошей було забагато, вони осідали в скарбах, якщо потрібно – виходили в обіг.

В сучасних умовах роль скарбів виконують банки, які одночасно регулюють грошовий обіг.

4. Засіб платежу. Гроші вступають в дію при купівлі товару у кредит або при розрахунках за послуги (квартплата, комунальні послуги, зарплата).

5.Світові гроші. Особливості грошей на світовому ринку:

а) вступають в обіг лише у виняткових випадках, якщо треба здійснити незаплановану покупку товару (стихійне лихо, теракт, війна). Як правило світова торгівля здійснюється на основі попередніх торгових угод і клірингових розрахунків – взаємозаліків боргів.

б) світовими грошима можуть бути або тільки повноцінні, золоті гроші, або валюта найбагатших і авторитетніших держав, так звана конвертована валюта – долар, євро, фунт тощо. Від 70-их років ХХ ст. світовими грошима є лише конвертована валюта, золото втратило цю функцію.

Лекція

П л а н

1. Економічні системи сучасного світу.

2. Адміністративно-командна економіка.

3. Ринкова економіка.

4. Змішана економіка.

 

Моделі економічних систем розрізняються за двома головними ознаками:

а) переважаюча форма власності на засоби виробництва (приватна, чи суспільна).

б) спосіб управління і організації суспільного виробництва (через план, чи через ринок). Сюди входить, перш за все, спосіб вирішення трьох проблем економіки:

1. Що виробляти?

2. Як виробляти?

3. Для кого виробляти?

Відповідно до цих ознак можна виділити 2 основні економічні системи, які існували у світі. Це:

1) адміністративно-командна економіка /АКС/.

2) ринкова економіка /РЕ/.

Похідною від них є:

3) змішана економіка /ЗЕ/.

 

2. Адміністративно-командна економіка (АКС). Основні риси:

1. Переважання суспільної власності;

2. Централізоване, планове управління економікою.

 

 

3. Ринкова економіка. Основні риси:

1. Перевага приватної власності;

2. Ринкове регулювання економіки. Три проблеми економіки вирішуються через ринок.

Що виробляти? Те, що сприйме ринок, що буде на ньому продаватися.

Як виробляти, якими засобами? Так, щоб собівартість продукції була найнижчою при найвищій якості, тобто з допомогою передової техніки і технологій.

Для кого виробляти? Для того, хто може ці товари купити, тобто знайти свого покупця на ринку;

3. Невтручання держави у виробничу діяльність підприємств;

4. Існування конкуренції, яка є стрижнем ринкової економіки і її стимулятором;

5. Вільне ринкове ціноутворення на основі дії об’єктивних економічних законів;

 

4. Змішана економіка. Поєднує в собі риси АКС і РЕ. Перш за все, тут залишаються основні риси ринкової економіки. Це:

1. Приватна власність;

2. Конкуренція;

3. Невтручання держави у діяльність підприємців.

Ідеї соціалізму, які зародилися ще в глибоку давнину (від Платона і християнства) і постійно підтримувались на протязі всієї історії людства знайшли своє відображення і розвиток у змішаній економіці. Це:

1. Соціальні гарантії і соціальний захист населення;

2. Демократизм;

3. Рівні права і свободи громадян;

Від АКС змішана економіка перейняла і втілила в життя:

1. державне регулювання шляхом планування і програмування економіки.

В країнах ринкової економіки складаються плани соціально-економічного розвитку, виконання яких забезпечуються економічними методами (пільгами, держзамовленнями, податками і ін.).

Змішана економіка є найпоширеніщою економічною системою у сучасному світі. Вона показала свої переваги на прикладі найрозвиненіших країн. Тому Україна повинна рухатись у своїх реформах не просто до ринку, а до змішаної ринкової економіки і держава повинна послідовно спрямовувати цей процес.

 

Лекція

План

1. Ринок. Його суть та функції.

2. Структура ринку.

3. Інфраструтура ринку.

1. Ринок, це інформаційна система, яка здійснює зв”язок між виробником і споживачем, між власником товарів і власником грошей.

2. Ринок - економічний простір, в межах якого відбувається рух товарів, послуг та грошей.

3. Ринок - сукупність відносин між виробником або продавцем і споживачем або власником грошей у процесі купівлі - продажу товарів.

4. Це сукупність процесів обміну або купівлі-продажу товарів та послуг, незалежно від місця, часу і простору, де вони відбуваються та відносин, які при цьому виникають.

Ринок продуктів праці.

1. Ринок засобів праці. Це торгівля засобами праці - технікою, обладнанням, устаткуванням - між самими виробниками з допомогою посередників або без них.

В АКС існував плановий розподіл засобів виробництва через спеціальний державний орган. Це призводило до неефективного використання техніки, а загалом, було однією з причин неефективності виробництва вцілому. 1/3 всіх виробничих фондів не використовувалась, трималась про запас.

Новий вид ринку для України.

2. Ринок споживчих товарів. Це продаж товарів насленню для індивідуального споживання. Тут переважає роздрібна торгівля або поштучний продаж товарів кінцевому споживачеві. Як правило, продукт проходить через руки посередників. Чим їх більше, тим більше це впливає на ціну в бік її збільшення.

Це єдиний вид ринку, який існував у АКС. Проте і він був планово регульований. Ціни встановлювала держава. Виробники поставляли свою продукцію на державні склади і далі не відповідали за її реалізацію. Така безвідповідальність не стимулювала виробників пок-ращувати якість товарів, знижувати собівартість, що теж було причиною неефективності планової економіки.

3. Ринок послуг. Включає надання платних послуг населенню і виробникам. Це інформація, зв’язок, оздоровлення, освіта, культурні, спортивні послуги тощо.

Це новий вид ринку для України. Послуга в АКС не вважалась товаром, оскільки вона є нематеріальна. Проте послуга має всі ознаки товару. Вона має споживну вартість і вартість.

3.Інфраструктура ринку. Це сукупність спеціальних інституцій, які обслуговують ринок, і без яких він не може реально існувати.

Розрізняють такі елементи інфраструктури.

1. Організаційна інфраструктура. Та, що безпосередньо забезпечує процеси купівлі - продажу. Магазини, ринки, біржі, ярмарки, виставки-продажі, аукціони, торгово-посередницькі фірми тощо.

2. Фінансова інфраструктура - банки, кредитні спілки,страхові компанії.

3. Контролююча інфраструктура - податкова служба, служба стандартизації, санітарний та медичний контроль, громадські організації та товариства захисту прав споживачів і ін.

4. Наукова інфраструктура - дає наукове забезпечення, здійснює маркетингові дослідження, вивчає перспективи розвитку ринку.

Особливе місце в інфраструктурі ринку займають біржі.

Біржа - (від латинського “баржа” - гаманець) організована форма торгівлі при посередництві працівників біржі товарами, грошима, цінними паперами, робочою силою.

Посередник на біржі - брокер.

Брокер - посередник при укладенні угод між покупцем і продавцем товарів, цінних паперів, валют. Це член біржі, який діє за дорученням і за рахунок клієнта, одержуючи за посередництво певну плату - брокерідж. Брокером можуть бути окремі особи або брокерські контори, фірми.

Біржа не може нормально функціонувати без брокерських компаній і брокерів.

Брокерська компанія - це приватне, кооперативне, акціонерне чи інше підприємство, що забезпечує виконання доручень членів біржі шляхом відшукування контрактів для своїх клієнтів, їх реєстрації на біржі, виконання для них різних угод. Їх плата - це процент від угоди або тверда ставка. Аналогічні функції виконують окремі брокери, які зареєстровані на біржі. Вони виконують заявки клієнтів, оформляють угоди, отримуючи за це плату.

Біржа фондова - організований ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами.

Фондова біржа, як правило, здійснює вторинний продаж цінних паперів.

Первинний продаж - це розміщення тільки-що випущених акцій новоствореного акціонерного товариства. Їх розміщенням займаються самі АТ і банки, які допомагають кредитами у засновницькій діяльності.

Вторинний продаж - це купівля-продаж цінних паперів, які вже функціонують на ринку або випускаються фірмою повторно. Вони вже мають авторитет на ринку, більш-менш стійку ціну і біржа нічим не ризикує, взявшись за їх розповсюдження.

Взагалі, біржа, як і кожне підприємство, повинна одержати прибуток. Тому вона береться за реалізацію не всяких акцій, а тільки тих АТ, які відповідають її вимогам.

1) щодо обсягу продукції;

2) розмірів капіталу і прибутків;

3) кількості акціонерів;

4) ринкової вартості акцій, їхнього курсу;

5) фінансової діяльності і звітності фірми;

6) чистоти операцій (фірма повинна бути некриміналізована).

Члени біржі або державний контролюючий орган встановлює правила проведення біржових операцій, які є строго регламентовані.

В кожній країні є своя біржова система. Це:

1) моноцентрична - коли з багатьох бірж домінує одна. США - найбільше відома Нью-Йоркська, Японія - Токійська, Англія - Лондонська.

2) поліцентрична - в якій всі біржі займають однакове становище (Франція, Німеччина).

Значення фондових бірж для економіки.

1) біржі допомагають виробникам і державі мобілізувати вільні кошти населення та інвестувати їх в економіку.

2) сприяють пересуванню коштів у прибуткові галузі, стиму-люючи тим самим їх розвиток.

3) реалізуючи цінні папери держави, біржі допомагають їй від-шукати внутрішні резерви для інвестування економіки і зменшити залежність від зовнішніх кредитів.

Товарна біржа - різновид організованого ринку гуртової торгівлі товарами, переважно сировинного призначення (сільсько-господарська продукція, хімічні і нафтохімічні продукти). В Україні це можуть бути і товари споживчого призначення але переважно - зерно, цукор, метали тощо.

Товарні біржі зародились ще у античному Римі. Загального розвитку набули у ХУ1 - ХУП ст., переважно у морських державах. В Англії - Лондонська біржа, Франції - Ліонська, Голландії - Амстер-дамська.

Розрізняють товарні біржі:

1. Реального товару;

2. Фючерсні біржі.

1. На біржах реального товару торгують за контрактами на поставку у певний час (як правило, у майбутньому) певної партії товару. Партія називається лотом.

2. На фючерсних біржах здійснюються переважно спекулятивні угоди та страхування від несприятливих змін цін. Тут угоди не суп-роводжуються поставками товарів, а тільки проводяться розрахунки на базі різниці цін. При цьому все залежить від передбачення ціни на майбутній товар. Хтось завжди виграє, а хтось програє. Тому ос-новною операцією біржі є страхування від майбутнього програшу (до 95 % від усіх операцій).

Біржа праці -це інструмент раціонального розподілу і перерозподілу робочої сили на ринку праці. Тут діють переважно державні служби працевлаштування, проте є і приватні структури.

На державній біржі купівля-продаж робочої сили ще відбувається, вона тільки сприяє працевлаштуванню, її послуги є безплатні.

Приватні контори надають платні послуги і здійснюють безпосередню купівлю-продаж робочої сили.

В Україні відповідно до закону “Про зайнятість населення”, створена єдина державна служба зайнятості. Її функції:

1. Аналіз та прогнозування попиту та пропозиції робочої сили;

2. Інформація провільні робочі місця і потрібні професії для підприємств.

3. Консультації про можливсоті працевлаштування і забезпеченість робочою силою підприемств;

4. Облік вільних робочих місць і створення банку даних про вакансії;

5. Організація професійної орієнтації та перекваліфікації;

6. Реєстрація безробітних та надання їм грошової допомоги.

Значення служби зайнятості:

1. Вона допомагає швидшому працевлаштуванню.Термін безробіття скорочується від 30-ти до 5-6 днів;

2. Вибирається оптимальний варіант працевлаштування, що прискорює адаптацію людей у новому колективі.

3. При скороченні термінів працевлаштування заощаджуються кошти підприємств, держави і населення.

Лекція

План.

1. Завдання та елементи механізму саморегулювання ринкової економіки.

2. Попит, чинники попиту. Закон попиту. Пропозиція, чинники пропозиції, закон пропозиції.

3. Ринкова рівновага.

4. Еластичність попиту та пропозиції до цін.

Висновки.

Додатковий матеріал.

Французький економіст Жан-П’єр Лоріо окреслює поняття економіки так: “ринковою економікою називають систему, в якій товарооборот і ціни на товар, залежать від попиту і пропозиції на вільній основі”.

Багато науковців стверджують, що чисто ринкової еукономіки немає, а є ринкова змішана економіка в тому розумінні, що частина її залежно від країни підлягає контролю держави.

У будь-якому механізмі ринкового саморегулювання розрізняють ведучі та ведені елементи. Ведучим є закони ринкової економіки у взаємодії. Це закони про власність, підприємства, підприємництво, оподаткування, розвиток конкуренції, про зайнятість, соціальний захист, антимонопольний закон та ін.

Елементи механізму, закони руху яких визначаються ведучими, називають веденими. Це попит, пропозиція, ціна, які в свою чергу формують власні механізми попиту, пропозиції ціноутворення. Разом вони включаючи конкуренцію утворюють механізм функціонування ринку.

Ринкова економіка – це відпрацьований механізм об’єктивної координації виробничої діяльності людей і фірм з допомогою системи цін і ринків. Тут доцільно згадати із попередніх лекцій (V семестр), що ринок – це механізм, через який покупці і продавці взаємодіють, щоб визначити ціну та кількість товару.

Ринки через свій механізм створюють умови для збалансування попиту та пропозиції. Ринки регулюються динамікою ринкових цін.

Взаємодія попиту та пропозиції стремління до рівноваги цін та виробництва дозволяє знаходити відповіді:

1. Що виробляти?

2. Як виробляти?

3. Для кого виробляти?

 

Таблиця

Попит та пропозиція на ринку зерна.