Корупцію можуть легалізувати через закон про лобіювання

Share on vk Share on facebook Share on mymailru Share on favorites More Sharing Services 1

Ольга Гнатів

25 октября 2010 00:00

Версия для печати

Незабаром в Україні може виникнути новий вид підприємницької діяльності - надання лобістських послуг, тобто допомога у здійсненні впливу на органи державної влади.

Така пропозиція була внесена 19 жовтня до Верховної Ради України законопроектом «Про регулювання лобістської діяльності в Україні» від імені депутата фракції Партіїї Регіонів Валерія Коновалюка.

На перший погляд, такий закон спрямований на боротьбу з корупції та легалізацію впливу груп інтересів на формування законів. Проте, за словами експертів, даний проект закону швидше легалізує корупцію, ніж створить умови для формування цивілізованого ринку лобіювання.

В країнах розвинутої демократії лобіювання надає громадськості інструменти впливу на владу та можливості контролю над таким впливом.

«Цей законопроект можна назвати законом про звільнення від відповідальності депутатів за отримання грошей за проведення законів», - вважає Сергій Терьохін, депутат Верховної Ради України.

Проект закону дозволяє будь-якій фізичній або юридичній особі стати лобістом. Для цього треба відкрити підприємницьку діяльність, внести себе до державного реєстру лобістів та отримати акредитацію в центральний та місцевих органах державної влади, вплив на які планує здійснювати лобіст. Термін дії такої акредитації складатиме один рік.

ЛОБІЮВАННЯ: СВІТОВА ПРАКТИКА ТА УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ

Основою всієї демократичної системи є гарантія правової держави своїм громадянам рівного і вільного права на участь в ухваленні рішень. З цього погляду зору кожний громадянин повинен мати реальну можливість брати участь у політичному процесі: від пасивного споглядання до високої політичної та економічної активності. Будь-яке державне рішення може і заторкувати інтереси окремих громадян, різних прошарків населення, і регулювати окремі види діяльності. Виникає зацікавленість суб'єктів політичних відносин в ухваленні конкретних рішень, які відповідали б їхнім інтересам, і як наслідок – тиск на структури влади, посадових осіб, засоби масової інформації для ухвалення бажаного результату. “Лобізм” – це спроба організацій або окремих громадян впливати не тільки на ухвалення, відхилення, чи зміну законів у парламенті, а також спроба впливати на адміністративні рішення уряду, спираючись на підтримку не тільки обраних депутатів, а й різних політичних партій, державних і недержавних установ та підтримку громадськості через засоби масової інформації. До лобістів належать передусім представники профспілок, ділові асоціації, громадсько-політичні об'єднання, комітети, комісії. Лобістські організації ставлять своєю метою здійснювати вплив на законодавчі акти, діяльність партій, результати виборів. Виокремлюють три типи лобізму, як сфери задоволення інтересів: “тіньовий” (“закритий”); демократичний (“відкритий”); інституалізований (законодавчо-регульований) лобізм, що безпосередньо поєднаний з демократичним лобізмом і часто з ним асоціюється. Що стосується розкриття форм відкритого (демократичного) лобіювання, то класичним прикладом є Сполучені Штати Америки. Щоб упорядкувати роботу лобістів, запобігти їхнім протиправним діям розробляється чітке законодавство, яке регламентує систему лобіювання. У США, наприклад, ще від 1946 року функціонує федеральний закон про регламентацію лобістської діяльності. Відповідно до ст. 308 цього закону будь-яка особа, що за плату, або з інших міркувань веде діяльність, щоб чинити вплив на ухвалення чи відхилення будь-якого законодавчого акта в Конгресі, перш ніж розпочати дії в цьому напрямі, має обов'язково зареєструватися у Конгресі та в письмовій формі й під присягою надавати відомості про себе; особу, котру вона представляє, та в чиїх інтересах працює або виступає; термін виконання цих обов'язків; щоквартальні витрати та джерела фінансування лобістських дій. Своїми рішеннями 1953 та 1954 років Верховний Суд США уточнив дію цього закону і поширив її лише на тих осіб і організації, головною метою яких є вплив на законотворчий процес через “пряме спілкування з членами Конгресу з питань обговорюваного або передбачуваного федерального законодавства”. До розряду лобіювання суд також долучив “подання, зроблені безпосередньо до Конгресу, його членів або комітетів”. Згідно з законом сюди належать й публікації у газетах, журналах та інших періодичних виданнях, ініційовані та оплачені особою, щоб підтримати законодавчий акт або протидіяти йому. Лобістським за змістом також вважають прямий тиск на членів Конгресу за допомогою “штучного стимулювання кампанії надсилання листів” на їхню адресу.[4] Лобіювання не поширюється на політичні кампанії, спрямовані на те, щоб “збудити думку громадськості” щодо загальних проблем. Воно також не поширюється на будь-яку особу, яка один раз виступає на засіданнях тієї чи тієї комісії Конгресу, підтримуючи той чи той законодавчий акт або опонуючи йому; на будь-якого державного службовця, котрий діє у межах своїх службових обов'язків; на випадки, коли газета чи будь-яке інше періодичне видання у звичному порядку публікує новини, редакційні статті або коментарі, платні оголошення, що прямо або опосередковано закликають до ухвалення чи відхилення законодавчого акта, якщо така газета, періодичне видання або особа не беруть участі у подальшій діяльності. Лобізм не поширюється на контакт з представником виконавчої гілки влади, який потім контактує з членом Конгресу. Зареєстровані лобісти зобов'язані звітувати про всі внески на суму від 500 і більше доларів та вказувати прізвище особи, що зробила такий внесок; всі витрати, в розмірі, що перевищують 10 доларів, вказувати ім'я особи, яка отримала ці гроші, а також мету витрати. Лобісти зобов'язані повідомляти, на які законодавчі акти вони планують впливати, які нові статті завдяки їхнім зусиллям були внесені. В Україні, як і в інших пострадянських країнах, відбуваються інтенсивні процеси інституціоналізації груп інтересів, артикуляції й боротьби за їх реалізацію. Особливими умовами цього процесу є перехідний характер економічної, політичної і правової систем. У період транзиту від тоталітаризму до демократії перерозподіл власності й влади служить головним об'єктом нових групових інтересів, що консолідують нові й старі еліти. Це й визначає їх боротьбу між собою. Значна частина населення України поки що недостатньо структурована на засадах власності та влади. Інтереси населення нестійкі, нерозвинені та не сприяють утворенню конкурентного середовища груп інтересів. Період формування інтересів, їх інституціоналізації та ідентифікації з ними широких верств населення ще попереду. Ці процеси не можуть не впливати на риси українського представництва інтересів і насамперед лобізму. Форми лобізму в Україні досить різноманітні. Основними з них є прямий одноосібний (індивідуальний) лобізм, який грунтується на особистих зв'язках підприємців з чиновниками і на сьогодні дуже поширений. Його собі можуть дозволити лише найпотужніші підприємства чи компанії, він належить до “тіньового” (“дикого”) типу лобіювання і здійснюється, зазвичай, у структурах виконавчої влади. До іншої форми “тіньового” лобіювання можна віднести клановий лобізм — просування інтересів підприємств чи компаній, які належать кланам (бізнес-політичним групам). Такий лобізм дуже ефективний, бо спирається на “авторитет” і можливості групи бізнесменів та банкірів, які діють дуже згуртовано і володіють значними фінансовими ресурсами, заангажованими партіями і ЗМІ, а також потужними особистими зв'язками серед істеблішменту. Таке лобіювання, на відміну від “одноосібного”, може здійснюватися й начебто публічно, за допомогою залучення партій, фракцій, ЗМІ, проте справжню мету публічних аргументів переважно приховують. Головна мета кланового лобіювання майже завжди — одержання привілейованого становища для одного чи невеликої групи “споріднених” підприємств. До особливої форми лобізму в Україні можна віднести багатовекторне лобіювання — лобістська діяльність, яка відбувається за допомогою всіх можливих засобів і в всіх можливих напрямах впливу. Для цього використовують: міждержавні структури, лобістські структури (асоціації, спілки тощо), парламентські лобістські групи (фракції чи окремі депутати), державні комітети чи комітети при урядові, окремі міністерства, посадових осіб в уряді, держкомітетах, помічників, радників при прем'єр-міністрові та Президентові [3]. До типових для України форм “тіньового” лобіювання належить і самопротегування. Його механізм грунтується на можливості певної державної структури, відомства брати безпосередню участь в економічній діяльності, наприклад, засновувати підприємства чи дотувати вже чинні. В останньому випадку відомство поєднує аж три функції: воно займається економічною діяльністю, протегує “своїм” підприємствам, та у крайньому разі лобіює ухвалення сприятливих нормативних актів. З огляду на зацікавленість відомства у лобіюванні, така форма лобізму і називається самопротегуванням. Серед основних форм лобізму можна назвати й парламентський лобізм. Він не завжди відбувається публічно та колегіально. Тому варто розмежовувати “тіньовий” парламентський лобізм, який розпадається на різновиди і “відкритий”, що грунтується на публічній аргументації та колегіальності ухвалення рішень. Проте український варіант лобізму має дуже специфічну форму. У нас розвивається абсолютно нехарактерний для інших держав процес “завойовування” політичних партій національним бізнесом. У цьому можна побачити хоч і не цілком західну, але одну з можливих форм захисту бізнесу в умовах становлення демократії. В українських реаліях важко захистити бізнес, оскільки бізнесу доводиться розвиватися у несприятливих політичних умовах, коли підприємці піддаються утискам з боку державних структур виконавчої влади. Тоді діяльність лобістських груп стає майже єдиним засобом відстояти власні інтереси. У нашій державі дуже важливе галузеве лобіювання, що історично склалося ще за часів Радянського Союзу. Найсильнішими в Україні вважають металургійне, вугільне, аграрне лобі. Не менш могутні – алкогольне, тютюнове, цукрове, рекламне і зв’язку [1]. Лобістський потенціал організацій прямо пропорційний економічному значенню галузі або господарської одиниці, яку вони представляють. Не дивно, що соціальні лобісти не становлять більш або менш адекватного протистояння підприємницькому лобі. Вони не володіють великим потенціалом впливу на прийняття державних рішень. Українська специфіка в тому, що соціальні інтереси найманих працівників підприємства, групи підприємств, галузі стають на службі лобістів великих корпорацій та промислових комплексів. Найпоширенішим і наймасовішим в Україні є “кабінетне” лобіювання. Слово “кабінетне” похідне від скорочення “Кабмін”. Постанова Кабінету Міністрів є ефективніший засіб, ніж закон. Вона набуває чинності від моменту підписання і не проходить трьох читань у Верховній Раді. Вартість такого документа для замовника значно нижча. Вона дає змогу уникнути зайвої публічності процесу, що за сьогоднішніх умов у деяких випадках дуже важливо. В Україні, і в цілому світі є особливо цінні засоби масової інформації, що здійснюють контрольну роль в дотриманні умов гласності та прозорості лобіювання. ЗМІ виконують подвійну функцію: крім інформування громадськості про ситуації просування інтересів, вони самі є вагомим чинником формування думки посадових осіб з Кабміну і особливо депутатів ВР. Отже, ЗМІ самі стають своєрідними “лобістами” або інструментами груп впливу. В Україні дуже актуальний регіональний вплив на рішення, які ухвалюють в Києві. Формування регіонального курсу впливу можна розглядати в системі відносин “центр регіону – периферія регіону”. У центрі регіону формуються політичні, економічні, культурні ідеї, те, що становить ідеологію регіону, котра в завершеному вигляді виступає як регіональний патріотизм. Через регіональний патріотизм населення регіону усвідомлює себе географічно й ідеологічно особливою частиною в єдиній державі. Завдяки цьому місцеві, політичні та бізнесові еліти, мають змогу впливати на ухвалення в Києві законів та рішень, що допомагають розвиватися місцевим галузям господарства і бізнесу [2]. Насамкінець, треба розглянути малодосліджений, але дуже потужний у багатьох країнах, зокрема і в Україні, “етнічний лобізм”. “Етнічне лобі” поширене в багатьох державах, особливо багатонаціональних, і воно переважно є спрямоване на задоволення потреб членів конкретного етносу. Яскравим прикладом є США. Чільне місце у структурах американського суспільства посідають національні лобі: єврейське, польське, арабське тощо. Всі вони — через свої можливості — намагаються просувати інтереси національних громад та країн, вихідцями з яких вони є. Найдієвіші важелі впливу це - гроші, преса, голоси виборців. На загальне переконання, найбільшим і найвпливовішим в Америці лобістом є організація «Амери­кансько-Ізраїльський комітет громадської діяль­ності» (AIPAC). Напрямок діяльності цієї структу­ри — зміцнити відносин між США та Ізраїлем, збільшити безоплатну американську фі­нансову, технологічну та військову допомогу Ізраї­леві. Ізраїльське лобі в США користується такими медіа-гігантами, як телеканали NBC и CBS, газетами New York Times та Washington Post. Традиційно ізраїльське лобі відіграє провідну роль у Демократичній партії, а від часу президентства Дж. Буша — і в Республі­канській. В Україні, у Верховній Раді і в уряді, також є потужне етнічне лобі. Україна стала полем гри для лобістських структур, що реалізовують інтереси іноземних урядів. Очевидно, найсистемнішими і найпотужнішими є: 1) російське, де лобізм поєднаний із відвертим до­мінуванням самого російського керівництва та ве­ликих корпорацій (наприклад, «Газпром») у проце­сі ухвалення державних рішень в Україні; 2) ізраїльське; 3) польське 4) американське, що здійснюється в межах “публічної дипломатії” [5]. Отже, в Україні практикується переважно тіньове лобіювання, оскільки діяльність вітчизняних лобістів не регламентується ніякими законодавчими актами. Це пояснюється тим, що нашій бізнесовій і політичній верхівці вигідна така взаємодія, коли великі фінансово-промислові групи спонсорують, і великих політиків, що володіють впливом на ухвалення рішень, і дорогі виборчі кампанії цих партій, натомість маючи довірених людей, які представлятимуть їхні інтереси всюди (від парламенту і Президента до найнижчих ланок влади на місцевому рівні). Лише сила закону встановить межу між лобіюванням і діями, що спрямовані на одержання односторонніх переваг, що вже подібне до корупції. Розглядаючи лобізм у світі, і в Україні зокрема, можна дійти певних висновків. Лобізм за своєю суттю (якщо це відкрите лобіювання) відіграє в суспільстві позитивну роль, оскільки в багатьох випадках, тільки завдяки йому групи та окремі особистості мають змогу впливати на процес ухвалення рішень, і їхньої реалізації. Завдяки цьому реалізовуються конституційні права людини. Досить часто ці зацікавлені сторони користуються послугами професійних лобістів, які добре розуміються на лобіюванні, і можуть впливати на ухвалення чи відхилення відповідних рішень. Великої ваги набуває законодавче регулювання лобізму, яке може стати одним з базових та закріплених в законодавстві демократичних принципів. Законодавче регулювання лобізму може забезпечити над ним державний та громадський контроль. Доти не буде це зроблено, лобізм тісно переплітатиметься із корупцією. Легалізація лобізму допоможе виявити інтереси певних груп осіб, що стоять за тим чи тим проектом закону чи рішенням, визначити, хто його лобіює та хто стоїть за лобістами, відкрити реальних авторів державних рішень, виявити ступінь залежності, або незалежності представників влади і надасть громадянам більше інформації про їхню діяльність. Для України треба ухвалити закон про лобіювання, якщо ми хочемо вивести його з тіні, оскільки це дасть змогу змінити загальні погляди суспільства на цей, практично невід’ємний від прав особи, феномен. Тому, по-перше, потрібно закріпити, що предметом лобіювання є будь-які нормативно-правові акти (рішення) уповноважених органів, а, по-друге, визначити перелік винятків (наприклад, проект закону про Державний бюджет, проекти внесення змін до Конституції України і інші). ________________________   1. ''Революція управлінців'' і (не)ефективність державного управління в Україні» Лобізм: різновиди та перспективи легалізації в Україні. – Віче. - № 3. 2. Кіпіані В. Це солодке слово "лобізм". Види українського лобізму // Україна молода. – 1998. – № 7. 3. Зущик Ю.Лобізм в Україні // КОНТЕКСТ. – 2001. – № 7. 4. Роговець В. Лобіювання в регіонах: різні підходи і різні інтереси // Український Регіональний Вісник. – 2000. – № 3. 5. Слісаренко І. Україна – поле гри без правил для іноземних лобістів // Персонал. – 2005. – № 11.

http://cytadel.at.ua/publ/1-1-0-50

PR – технологии лоббирования интересов малого и среднего бизнеса

 

Маркетинг и Брендинг

За годы независимости малый и средний бизнес в Украине значительно изменился. Много явлений, которые были приметой времени в начале 90-х уже канули в лету, но появилось многому явлений, процессов, институтов, которые характеризуют украинский малый и средний бизнес начала двадцать первого столетия. Все мы заинтересованы в развитии отечественных продуктов, появления новых национальных брендов. К счастью их количество увеличивается, заполняя украинский рынок качественными, натуральными, доступными по ценам товарами. Мы часто говорим о том, что сегодня украинский бизнес достиг значительного уровня, но в его развитии еще много неладов и перепонов. И эти перепоны предпринимателям приходится одолевать каждый день. Налоговая инспекция и пожарная безопасность, санэпидемстанция и исполнительные органы. И каждому предпринимателю известно на какие ухищрения доводится идти, чтобы обойти все мели и рифы контролирующих органов, и не разбить при этом корабль. Потому что каждый из них является капитаном своего корабля и от него зависит не только его личное будущее, но и будущее его команды, которую он ведет за собой. В предпринимателя возникает необходимость отстаивать свои интересы, связанные с системой, которая выставляет перепоны в начале двадцать первого столетия, методами именно этого столетия.   Во-первых – отстаивать свои интересы и решать проблемы надо цивилизованно, законно. Во-вторых – с системой можно строить отношение только с создав собственную систему. В-третьих – в этой, образованной системе должны работать профессионалы, которые полностью владеют вопросом. Таким образом практически каждый предприниматель, особенно в сфере малого и среднего бизнеса заинтересованный в профессиональных лоббистах, которые смогут квалифицированно отстаивать комплекс его интересов в органах власти.   Немного из истории лоббизма В последние годы в политическом лексиконе модным стало слово лоббизм. Его употребляют к городу и не к городу, иногда не полностью понимая содержание этого слова. В советском „Словарю иностранных слов” (1)лоббизм определяется как „система контор и агентств крупных монополий при законодательных органах США, оказывающих в интересах этих монополий воздействие (вплоть к подкупа) на законодателей и государственных чиновнику пользу того или иного решения при принятии законов, размещении правительственных заказови т.п.” В. Зорин в своей книге «Некоронованные короли Америки»(2), клеймил лоббистов: „Это агент фирмы, который, живя в Вашингтоне, должен, действуя подкупом, обманом, давая взятки, угощая обедами, поставляя девиц и спиртное, обрабатывать членов Конгресса и правительственных чиновников, вымогая вот их выгодные правительственные заказы, льготы и поблажки”. На Западе лоббирование является довольно развитой областью. Если в 1975 году в США было 3 000 официально зарегистрированных лоббистов, то в 1993 году их насчитывалось 33 000 (3). только в кампании „Форд” работает команда с 40 лиц. И хотя профессионалы этой области не любят называть себя лоббистами, им больше нравится называться „консультантами” или „юристами”, это довольно старая профессия. Можно отсчитывать иї историю с 1215 года, когда король Джон в Англии гарантировал своим баронам право протестовать против нарушения их прав. Из одних источников известно, что срок „лоббисты” идет от журналистов, которые собирались в „lobbies” – вестибулях Пылать общин. (4) Из других источников - „lobbies” - закрытые помещения для прогулок, коридор, вестибуль, кулуары, где со своей „командой” имел за обычай отдыхать прославленный генерал Гражданской войны в США, президент Уиллис Грант. Там его министры и сенаторы встречались с разными людьми, слушали просьба и обещали их выполнить.(5) Но особый политический оттенок срок лоббизм получил в середине XIX столетие. Интересный факт из истории лоббизма – когда известный вооруженный промышленник - Самуель Кольт за прохождения необходимого ему закона заплатил конгрессмену 10 тыс. Долларов, а его лоббист Александр Хей одарил конгрессменов красиво декорирированими револьверами. (6) Существует два противоположных подхода к сути лоббизма – с одной стороны, он рассматривается как механизм посреднической деятельности между общественностью и государством. С другой стороны – как механизм манипулирования деятельностью законодательной и исполнительной власти с целью защиты интересов отдельных финансово-промышленных групп и корпораций. Таким образом, и в одном и в другом случае, лоббизм выступает как неотъемлемая часть политического жизни государства. Потому что, основная задача лоббирования – добиваться того, чтобы в законодательных и нормативных актах государственной власти учитывались специфические интересы разных групп общественности и организаций, тех, что не противоречат интересам общества.   PR и лоббизм В мировой практике статус лоббистов постоянно уточняется. Например все в тех же США, чиновникам, которые вышли в отставку, запрещено заниматься лоббистской деятельностью на протяжении одного года В 1995 году, Конгресс США принял Закон в котором были уточнений сроки и понятия, которые уживаются в практике лоббизма: Лоббист – тот, кого наняв или принял на работу клиент, кто организовал несколько (более одного) контакта от лица этого клиенту и потратил на это на протяжении шесть месяцев не менее 20% в свое время на обслуживание клиента. Лобиююча фирма – субъект предпринимательской деятельности, который имеет минимум одного сотрудника, который нанятый чтобы представлять кого-нибудь кроме своего работодателя. Лобиюючий контакт – коммуникация в устной или письменной форме от лица клиента с ответственными представителями исполнительной или законодательной власти по вопросам законов, правил, нормативов, дотаций, разрешений, займов, программ или назначений кого – небудь на любую должность, подчиненную утверждению сенатом (7). Но не смотря на довольно глубокую законодательную базу, регламентирующую этот вид деятельности, многие рассматривает лоббирование как возможность манипулирования законодательными и исполнительными органами власти. Другие же утверждают, что лоббисты прежде всего исполняют функцию посредников между общественностью и органами государства. И видят положительные аспекты лоббизма в том, что это позволяет узаконить некоторые пути влияния, уменьшая условия для развития коррупции. Кроме того институт лоббизма исполняет функцию упорядочения плюрализма общественных интересов. Это естественно, что каждый человек, каждое общественное объединение имеет свои специфические интересы и хотят защитить их всеми доступными образами с учетом юридических норм. Понятно, что в пределах правового поля разные интересы могут столкнуться. Соответственно, необходимо сформировать механизмы пение постановки конфликтующих элементов и разработка приоритетов решения деструктивов. Методы лоббизма широко используются в современных цивилизованных странах. Они рассматриваются как легальная форма влияния разных кругов и групп общества на аппарат государственной власти, причем - влияния снизу. Функция лоббизма как особого политического явления в демократическом обществе, базируется на праве каждого гражданина направлять индивидуальные и коллективные обращения органам государственной власти и должностным лицам. Положительная работа института лоббизма за обычай выгодная обществу в целом. Сравнивать групповые интересы, возможности и следствия разных действий в пределах легитимных „правил игры”, содействовать отображению этих целей в политических решениях, существенно дополнять сложную систему удержаний па противовесов. Таким образом можно утверждать, что лоббирования – это особая часть Паблик рилейшнз.Его задача – формирование и поддержка отношений с государственными органами, через влияние на законодательную и нормативную деятельность. Сегодня представители украинского бизнеса активно привлекают к сотрудничеству PR – специалистов. На многих предприятиях образовываются Pr-Отделы. И именно эти специалисты занимаются лоббистской деятельностью. Они отслеживают, анализируют и прогнозируют влияние тех или других законопроектов и нормативных документов, которые имеют, или будут иметь влияние на бизнес их клиентов или работодателей. Своевременность и полнота информации - это самые важные элементы процессов законотворчества и влияния на нее. Успех или поражение лоббистов направления зависят от того насколько они владеют общими методами науки и искусства PR.А именно: Способностями налаживать личные отношения с объектами влияния; Подавать убедительно информацию как государственным чиновникам, так и простым гражданам Организовывать заинтересованность органов власти в сотрудничестве со своим клиентом.   Таким образом, организация или предприниматель, заинтересованный в связях с органами государственной власти и влияния на законотворческий процесс, хочет нанять на работу высококвалифицированных специалистов, которые способны осуществлять это самое влияние на законотворческий процесс, благодаря своим личным качествам и высокому уровню профессионализма.   Что делают лоббисты? На этот вопрос отвечает Френзель Кейтель в своей книге „Практика Паблик рилейшнз” так: „Лоббисты информируют и влияют”.(8) Они принимают участь в следующих действиях: Поиск фактов – правительство имеет без численное количество экономических данных, решений, статистики. Интерпретация действий правительства –это необходимо ради прогнозирования будущих действий правительства и следование именно такому развитию событий. Интерпретация действий кампании – лоббист должен хорошо ощущать отношение своей организации к тем или другим действиям правительства. Защита позиции – лоббист не только представляет факты, он защищает позицию клиента. Делать паблисити – поскольку все новости поступают со столицы, здесь сконцентрированная вся печать, перед лоббистом приоткрываются возможности для запуска необходимой информации Содействовать коммерческому успеха кампаний – правительство всегда является главным покупателем. Лоббист, который находится в добрых отношениях с правительственными чиновниками, может хорошо помочь будь – какой кампании. Фрезер Зейтель подчеркивает особую роль „Сходящого лоббирование” (grass-roots lobbying) при которому нужна мобилизация местных сил для влияния на законодателей(9). Один из известнейших специалистов правительственных PR, Пет Чоат подчеркивает следующие „миниправила” для тех, кто хочет быть подмеченных законодателями: Будьте независимыми – законодателям нравятся независимые суждения. Будьте осведомленными – глубокое знание предмету всегда помогает. Будьте извне политики – оставьте иї истинным политикам. Печатайтесь– хорошие статьи видят все. Выходите из общих интересов– не останавливайтесь на узких целях. Будьте практическими– политики ценят практические рекомендации. Будьте настойчивыми -влияние нуждается во времени и усилиях. Будьте честными –поскольку честность всегда ценится.   Но кроме общих подходов, в каждом конкретном случае, обычно существует много особенностей. Профессиональный лоббист строит свою работу в зависимости от того в пользу какой организации он действует. Выбор того или другого метода лоббирования зависит от сферы законодательства, круга депутатов, с которыми лоббисту приходится общаться, от характера личных контактов с последним. В будь какому случая лоббисту надо определить приоритеты и общую стратегию, которая зависит от: - вопросов, которые обсуждаются; - индивидуальных особенностей законодателей; - умение с ними общаться; - особенностей законодательного процесса; - бюджетного процесса.   Еще один метр Паблик рилейшнз – Сем Блек считал, что „Поскольку рабочий график парламентариев очень перегружен, целесообразнее обращаться к ним не от имени однои фирмы, а вот имени нескольких кампаний... Иногда для пользы дела не обходим „провентилировать свой вопрос заранее”(10) ” На практике лоббирования должно переплетаться с PR- деятельностью, не связанной с государственными структурами. Утонченные технологии толкают к мобилизации тех граждан, которые соблюдаются благо приятных для организации позиций, их голоса должны быть услышаны законодателями и государственными чиновниками. Компьютеризированные списки почтовой рассылки высокоскоростные принтеры и программное обеспечение для „индивидуализации ” писем, способны породить целый шквал звонков, писем, факсов и личных визитов граждан. Еще более эффективные образа массовой мобилизации граждан – базы адресов электронной почты, группы новостей, форумы, широко вещательная рассылка по факсу. Таким образом, привлечение широких масс населения к лоббированию интересов бизнеса – составная часть многих скоординированных широкомасштабных Pr-Акций. И это есть высший пилотаж PR - специалиста в деле лоббирования интересов своей организации.   Может ли быть лбу у малого бизнес? Еще в 2000 году в России был проведен семинар на эту тему.(11) На семинаре заместитель Комитета Госдумы РФ по предприятия С. Г. Гвоздева высказала такую мысль: „ Во время выборов все обещают поддерживать малый бизнес, а как изберут – никто не поддерживает. А лбу создать для малого бизнес – невозможно: все 24 часа на время заняты своими делами. Которое здесь может быть лбу?”. Но профессор Кузьмичев А.Д. не согласился с этим мнением и во время своей презентации привел примеры довольно успешного лоббирования со стороны гильдии пекарей, которые смогли организовать в Госдуми закрытые (!) парламентские слушания, также привел факты по опыту становления и развития системы представительства малого бизнес в Харабалинському районе Астраханской области. Как наиболее активная сфера лоббирования интересов малого и среднего бизнеса был приведенный Рунет. На том же семинаре сотрудник ИСПИ РАН М.С. Савин, президент Информационного центра по правам человека, заметил на проблеме взаимоотношений малого бизнес и государства. Он привел примеры социологических исследований, проведенных службой „Барометр”. Результаты опрашиваний показали, что представители малого бизнес только начинают осознавать свои интересы, как представители бизнес – слою. Там же Второв О.А. – руководитель „Общества купцов и промышленников России” рассказал о подготовленном в его организации и поддержанном Госдумой учебный проект „Подготовка лоббистов малого и среднего бизнеса”. Интересный российский опыт „Коалиции бизнес – ассоциаций” Пермской области в которую вошли 7 организаций: Пермская общественная организация „Общество развития предпринимательских инициатив” Пермская торгово – промышленная палата Областная общественная организация „Деловой предпринимательский клуб „Единение” и прочие. Коалиция обсуждает на своих мерах и „круглых столах” актуальные проблемы предпринимательства и выступать с предложениями и рекомендациями перед Законодательним собранием области, городской думой и органами местного самоуправления районных центров. В Украине на сегодня тоже существует много программ, развития малого и середньго бизнеса. Так, например в конце 2003 года при поддержке Харьковского городского совета были проведены по разным направлениям бизнес – семинары, организованные курсы, тренинги. Отдельная программа развития малого бизнес, и микрокредитование активно вводится городской общественной женской организацией „Действие”. Ежеквартально несколько десятков женщин получают знание „ Как начать собственное дело” на курсах – тренингах. Упрекни, президентом этой организации есть депутат Харьковского городского совета – Л.А. Ким. Человек, который сделал себя самая, самая сделала свой бизнес и сегодня помогает сотням женщин найти место в бизнесе и лоббировать их интересы в органах местного самоуправления. Таких примеров немного, но они есть. Таким образом, есть все основания, чтобы утверждать, что на сегодня в Украине, как и во многих странах СНГ, лоббирование интересов малого и среднего бизнеса, то есть отстаивание интересов бизнеса в органах власти, имеет очень добрые перспективы для развития. Более того, цивилизованное отношение к лоббизму и использованию его потенциала, ни в коем случае не шкодит обществу, а наоборот утверждает его демократические основы. В то время, когда загнанный у подполья лоббизм, увеличивает возможности появления антисоциальных группировок. Поэтому, надо строить верные заключения, и приходить к цивилизованному лоббизму и не бояться стучать нет в какие двери, защищающие собственные интересы. http://starkproject.com/marketing-and-brending/public-relations/1302-pr-.html

Технологии лоббирования

 

Подготовка к лоббированию. Процесс лоббирования в общем состоит из двух этапов. Первый – это сбор информации (официальной документации, разного рода банков данных, касающихся круга вопросов, по которым проводится лоббирование, текущая информация, расстановка сил в законодательном органе, существующие точки зрения и т.д.). Источниками являются открытые слушания, которые проводятся совместно законодательными и исполнительными ветвями государственной власти для рассмотрения законопроектов или постановлений; обмен мнениями с официальными представителями исполнительных органов власти, ответственными работниками профсоюзов и их объединений и т.д., которые владеют богатым фактическим материалом. В итоге этой работы необходимо: довести все данные и факты до ведома руководства организации-клиента; подготовить конкретные рекомендации о том, как на них реагировать. Второй этап подготовительной работы – это коалиционное строительство, суть которого состоит в объединении групп или отдельных людей (включая коллег-лоббистов), интересы которых относительно конкретного вопроса совпадают. Работая вместе, такие группы в состоянии достичь большего результата, разработать более продуманную тактику действий. Непосредственное лоббирование – процесс прямой защиты интересов представляемой лоббистом организации, давления на законодателей. Оно предусматривает предоставление им официальных данных об организации-клиенте, ее интересах и последствиях, которые могут возникнуть в той сфере, где она действует, если будет принят либо не принят определенный закон или постановление. Среди законодателей особого внимания лоббиста заслуживает представитель избирательного округа, где расположена организация, чьи интересы защищает лоббист. На этой территории проживает и работает (в том числе и в организации) население, избравшее данного депутата. Лоббист должен лично знать этого депутата, постоянно общаться с ним, помогать ему, предоставлять дополнительную информацию о состоянии дел в его округе.