Механізм виконання актів Конституційного Суду України

Чіткого механізму виконання актів КСУ немає не лише в Україні, а й у багатьох інших країнах Європи, що є проблемою для конституційних судів. Відсутність чітких, досконалих механізмів реалізації рішень конституційних судів компенсується не так за рахунок санкцій, як завдяки високій правовій культурі суспільства, звичці виконувати рішення судів. Можна погодитися із вченими, які вважають, що цей процес не потребує спеціального виконавчого провадження, не має потреби і в суб’єктах типу приставів-виконавців. Загальновідомо, що конституційні суди не можуть надавати чинності своїм власним рішенням — «вони не мають ні зброї, ні солдат» і тому мають спиратися на силу принципів, які вони проголошують. Невтручання суду в політику, стриманість і коректність стосовно органів інших гілок влади, конституційно-правове відпрацювання рішень — головна умова, що гарантує правильне їх сприйняття.

На сьогодні правова регламентація порядку реалізації актів органу конституційної юстиції вичерпується статтею 70 Закону «Про КСУ». Проте незважаючи на назву статті – «Порядок виконання рішень і висновків КСУ» – вона містить лише загальні формулювання, які не дають відповіді на питання про правову природу і механізм реалізації актів КСУ. Так, ч. 1 цієї статті передбачає, що копії рішень і висновків КСУ надсилаються наступного робочого дня після їх офіційного оприлюднення суб’єкту права на конституційне подання чи конституційне звернення, з ініціативи якого розглядалася справа, до Міністерства юстиції України, а також до органу влади, що прийняв правовий акт, який був предметом розгляду в Конституційному Суді України. Проте очевидно, що сам факт надсилання ще не свідчить, що відповідні рішення чи висновки будуть безумовно виконані. Крім цього, такий обов’язок покладено на самий КСУ, а це мало стосується процесу виконання його актів.

Відповідно до ч. 2 статті 70 Закону України «Про КСУ» у разі необхідності КСУ може визначити у своєму рішенні, висновку додаткові заходи, пов’язані з порядком їх виконання, звернувши увагу на терміновість чи обов’язки щодо його забезпечення. При цьому незалежно від того, чи визначено в рішенні, висновку КСУ, зокрема, порядок його виконання, відповідні державні органи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Це підтверджується і рішенням КСУ від 14 грудня 2000 року в справі про виконання рішень КСУ. Відповідно до нього, рішення КСУ є обов’язковими до виконання на всій території України незалежно від того, визначено в них порядок і строки їх виконання чи ні. Органи державної влади, органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові та службові особи, громадяни та їх об’єднання, іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись від застосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними.

Додаткове визначення у рішеннях, висновках КСУ порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов’язковості їх виконання. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках КСУ приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність.

Виконання актів КСУ є однією з проблем функціонування інституту конституційної юрисдикції. Пов’язано це з незавершеністю, недосконалістю відповідного правового регулювання і відсутністю чіткого механізму реалізації рішень і висновків КСУ. В підсумку складається ситуація, коли ці акти є обов’язковими, але не мають ніякої реальної примусової сили, крім сили свого власного авторитету.

Чинним законодавством не передбачено принципів і механізму виконання рішень і висновків КСУ. Як наслідок – значна частина таких актів не знаходять своєї практичної реалізації, тобто не виконуються.