Витоки конституційного судочинства

Тези лекцій з дисципліни

«Конституційне судочинство»

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 1

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

ТЕМА 1. ФОРМУВАННЯ КОНСТИТУЦІЙНОЇ СУДОЧИНСТВА В УКРАЇНІ.

СТАТУС І ФУНКЦІЇ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ.

1. Місце Конституційного Суду України в системі поділу влади.

2. Конституційний Суд України як орган судової влади.

3. Конституційний Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції.

4. Функції Конституційного Суду України.

5. Витоки конституційного судочинства

6. Моделі конституційного контролю

7. Становлення конституційного судочинства в Україні

8. Види конституційного контролю

 

Витоки конституційного судочинства

Конституційний контроль сьогодні існує в більшості країн світу. Витоки конституційного контролю можна зустріти ще в Римській імперії, де судові органи розглядали спори між окремими правителями, у Стародавній Греції, середньовічній Іспанії.

Виникнення конституційної юрисдикції пов’язують з діяльністю в XVII ст. Таємної Ради при британському монархові.

У 1780 р. суд штату Нью-Джерсі вперше рішенням у справі визнав недійсним закон штату з підстав неконституційності. А з 1787 р. по 1803 р. суди штатів винесли понад 20 рішень щодо неконституційності окремих законів штатів. Протягом 1790-1800 рр. федеральні суди не менш як шість разів розглядали питання щодо конституційності законів.

Уперше в Європі ідея конституційного контролю була практично реалізована у Франції, коли Конституція 1799 р. передбачила спеціальний орган — Охоронний Сенат, до повноважень якого належало погодження або скасування актів, що направлялися йому як неконституційні. Бонапартська конституція 1852 р. теж закріпила положення про Сенат як орган контролю за конституційністю законів.

Другою країною на Європейському континенті, яка запровадила конституційний контроль, була Швейцарія (Конституції 1848 р. та 1874 р.), де нагляд був пов’язаний із конфедеративною побудовою держави, поширювався виключно на законодавство кантонів і не мав антипарламентського характеру.

Вважається, що вирішальним аргументом на користь формування інституту конституційного контролю була гучна справа «Мербері проти Медісона» (1803 р.), в якій Верховний Суд США встановив, що закон Конгресу, який суперечить федеральній Конституції, може бути визнаний судом неконституційним, тобто наділив себе повноваженнями судового контролю за відповідністю законів Конституції.

Після першої світової війни ідея судового конституційного контролю активно розвивається і втілюється в життя на Європейському континенті у вигляді спеціалізованих конституційних судів. Важливий внесок у формування інституту конституційного контролю зробив відомий австрійський учений-юрист Г. Кельзен, з іменем якого пов’язано створення в 1920 р. першого конституційного контролю — австрійського, що було закріплено в конституції держави 1920 р.

До другої світової війни європейська модель не набула широкого поширення, переважала «американська» модель, хоч у зв’язку із війною вона теж не була дуже поширеною.

Широкого поширення судовий конституційний контроль набув у різних модифікаціях після другої світової війни, що зумовлено неправовим фашистським режимом, який знищував демократичні свободи особистості. Судовий конституційний контроль був запроваджений у Бірмі, Японії, Італії (1947 р.), Німеччині, Таїланді, Індії (1949 р.), Сирії, Люксембурзі (1950 р.) тощо. У різноманітних формах наприкінці 60-х років конституційний контроль запроваджується в більшості країн Західної Європи, у нових державах Азії, Африки, Латинської Америки, а в 80—90-х роках — у постсоціалістичних державах Центральної і Східної Європи. «Європейська» модель стає переваж­ною у світі.

 

Звернення в КСУ

КСУ з власної ініціативи не може порушувати конституційне судочинство з питань, вирішення яких віднесено до його повноважень.

Форми звернення до Конституційного суду:

Конституційне подання — це письмове клопотання до Конституційного Суду України про визнання правового акта (його окремих положень) неконституційним, про визначення конституційності міжнародного договору або про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України. Конституційним поданням є також звернення Верховної Ради України про дачу висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

Конституційне звернення — це письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.

Конституційне подання чи конституційне зверненні може бути подано лише з питань, що належать до повноважень КСУ згідно зі ст. 13 Закону, за формою та змістом мають відповідати передбаченим статтями 39 і 42 Закону вимогам, зокрема подаватися у письмовій формі у трьох примірниках та містити обов’язкові відомості.

 

Підготовча частина

До підготовчої частини входять усі процесуальні дії, спрямовані на підготовку справи по суті.

Учасники конституційного провадження. Головуючий у призначений час відкриває засідання КСУ і констатує наявність кворуму. Усі наступні дії пов’язані з учасниками конституційного провадження у справі. Головуючий перевіряє явку сторін, їх представників, інших осіб, запрошених у засідання.

За неявки з поважної причини учасника конституційного провадження на пленарне засідання або на засідання КСУ Суд вирішує питання про можливість розгляду справи на відповідному засіданні за його відсутності. Неявка з поважної причини учасника конституційного провадження на пленарне засідання або на засідання КСУ може бути підставою для відкладення розгляду справи.

За прийняття рішення про слухання справи головуючий роз’яснює сторонам, їх представникам права і обов’язки, а іншим учасникам провадження (експертам, свід­кам, спеціалістам, перекладачам) — їх права, обов’язки і відповідальність.

Ухилення без поважних причин від явки в КСУ, а так само відмова надати потрібні; документи, матеріали та інші відомості або їх умисне приховування тягнуть за собою відповідальність винних осіб за законом.

Дослідження матеріалів справи.

Дослідження матеріалів справи, що розглядається на пленарному засіданні КСУ, починається з виступу судді-доповідача у справі, який доповідає підстави прийняття справи до розгляду, стисло викладає зміст матеріалів справи, відповідає на запитання суддів.

Після цього головуючий на пленарному засіданні пропонує учасникам конституційного провадження дати пояснення по суті матеріалів справи.

Після пояснень учасникам конституційного провадження запитання ставлять судді. Головуючий може надати таку можливість іншим учасникам, експертам.

Показання свідків. Для дослідження фактичних обставин справи на пленарному засіданні КСУ може заслухати показання свідків, які мають відомості щодо таких обставин.

Виступи експертів. КСУ може також запросити на пленарне засідання експерта для з’ясування питань, що мають значення для розгляду справи і потребують спеціальних знань.

Тимчасові комісії. У разі потреби на пленарному засіданні КСУ за пропозицією судді-доповідача, суддів КСУ може бути утворено тимчасову комісію КСУ з числа фахівців відповідних галузей права для додаткового дослідження матеріалів справи. Про це виноситься відповідна ухвала КСУ Украй в якій указується строк для підготовки висновку тимчасовою комісією.

Дослідження документів. На пленарному засіданні КСУ з ініціативи суддів або за клопотанням учасників конституційного провадження можуть бути оголошені представлені ними документи, дослідження документів, які містять відомості та стосуються питань справи, яка є предметом розгляду.

Заключні виступи сторін. Після закінчення дослідження на пленарному засіданні матеріалів справи сторонам — учасникам конституційного провадження надається право для заключного виступу. У заключному виступі вони не можуть посилатися на документи та обставини, які не досліджувалися на пленарному засіданні КСУ.

Після заключних виступів сторін Суд має з’ясувати, чи є потреба в додаткових обставинах, які можуть мати істотне значення для вирішення справи, або у дослідженні нових доказів. Якщо така потреба існує, Суд виносить ухвалу про поновлення розгляду справи, після чого сторони мають право на додаткові заключні виступи з цих питань.

Закінчення розгляду справи.

У разі якщо Суд дійде висновку, що підстав для порушення питання про з’ясування додаткових обставин, які мали б істотне значення для вирішення справи, не існує, чи для дослідження нових доказів у справі не існує, він визнає дослідження питань завершеним, і головуючий на пленарному засіданні оголошує про закінчення розгляду справи.

Оголошення головуючим закінчення розгляду справи свідчить про настання останньої стадії судового провадження — прийняття рішення КСУ.

Провадження у справах щодо конституційності правових актів, що викликають спір стосовно повноважень конституційних органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування

Предмет розгляду. КСУ розглядає спір стосовно повноважень конституційних орга­нів державної влади України, органів влади. Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, якщо один із суб’єктів права на конституційне подану вважає, що закони та інші правові акти Верховної Раді України, акти Президента України, акти Кабінету Міністрів України, правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим, якими встановлено повноваження за, значених органів, не відповідають Конституції Україні (ст. 75 Закону).

Об’єкт розгляду - правові акти, якими встановлюються повноваження зазначених органів.

Суб’єкти звернення: Президент України, не менш як сорок п’ять народних депутатів України, Верховний Суд України, Уповноважений ВРУ з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Рішення у справі. КСУ в резолютивній частині рішення дає висновок щодо конституційності правового акта, яким встановлено повноваження конституційних органів державної влади, Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування (ст. 77 Закону).

Критерії допустимості. Звернення є недопустимими у разі, якщо:

— оспорюваний акт не підпадає під перелік правових актів, які можуть бути об’єктом конституційно-правової перевірки;

— в обґрунтуванні щодо неконституційності правового акта або окремих його положень наводяться аргументи, що втратили значення.

 

Питання конституційності, що виникають у процесі загального судочинства

Предмет розгляду. КСУ перевіряє норму закону на відповідність Конституції України, яка застосовується судом у процесі загального судочинства.

Суб’єкт звернення: Верховний Суд України.

Порядок відкриття конституційного провадження у справі. Якщо у процесі розгляду справи судом загальної юрисдикції виникає спір щодо рішення у справі на підставі визначеної норми закону, що застосовується судом у цій справі, яке не відповідає конституційним принципам і конкретним приписам про права людини і громадянина (наприклад, необґрунтовано обмежує їх), розгляд такої справи припиняється. У такому разі суддя виносить постанову про припинення провадження у справі та звертається до Верховного Суду України, який на Пленумі Верховного Суду України вирішує питання про необхідність звернення з цього питання до КСУ. І тільки за цієї умови (ч. 2 ст. 83 Закону) відкривається конституційне провадження у справі, що розглядається КСУ невідкладно.

 

Тези лекцій з дисципліни

«Конституційне судочинство»

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 1

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

ТЕМА 1. ФОРМУВАННЯ КОНСТИТУЦІЙНОЇ СУДОЧИНСТВА В УКРАЇНІ.

СТАТУС І ФУНКЦІЇ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ.

1. Місце Конституційного Суду України в системі поділу влади.

2. Конституційний Суд України як орган судової влади.

3. Конституційний Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції.

4. Функції Конституційного Суду України.

5. Витоки конституційного судочинства

6. Моделі конституційного контролю

7. Становлення конституційного судочинства в Україні

8. Види конституційного контролю

 

Витоки конституційного судочинства

Конституційний контроль сьогодні існує в більшості країн світу. Витоки конституційного контролю можна зустріти ще в Римській імперії, де судові органи розглядали спори між окремими правителями, у Стародавній Греції, середньовічній Іспанії.

Виникнення конституційної юрисдикції пов’язують з діяльністю в XVII ст. Таємної Ради при британському монархові.

У 1780 р. суд штату Нью-Джерсі вперше рішенням у справі визнав недійсним закон штату з підстав неконституційності. А з 1787 р. по 1803 р. суди штатів винесли понад 20 рішень щодо неконституційності окремих законів штатів. Протягом 1790-1800 рр. федеральні суди не менш як шість разів розглядали питання щодо конституційності законів.

Уперше в Європі ідея конституційного контролю була практично реалізована у Франції, коли Конституція 1799 р. передбачила спеціальний орган — Охоронний Сенат, до повноважень якого належало погодження або скасування актів, що направлялися йому як неконституційні. Бонапартська конституція 1852 р. теж закріпила положення про Сенат як орган контролю за конституційністю законів.

Другою країною на Європейському континенті, яка запровадила конституційний контроль, була Швейцарія (Конституції 1848 р. та 1874 р.), де нагляд був пов’язаний із конфедеративною побудовою держави, поширювався виключно на законодавство кантонів і не мав антипарламентського характеру.

Вважається, що вирішальним аргументом на користь формування інституту конституційного контролю була гучна справа «Мербері проти Медісона» (1803 р.), в якій Верховний Суд США встановив, що закон Конгресу, який суперечить федеральній Конституції, може бути визнаний судом неконституційним, тобто наділив себе повноваженнями судового контролю за відповідністю законів Конституції.

Після першої світової війни ідея судового конституційного контролю активно розвивається і втілюється в життя на Європейському континенті у вигляді спеціалізованих конституційних судів. Важливий внесок у формування інституту конституційного контролю зробив відомий австрійський учений-юрист Г. Кельзен, з іменем якого пов’язано створення в 1920 р. першого конституційного контролю — австрійського, що було закріплено в конституції держави 1920 р.

До другої світової війни європейська модель не набула широкого поширення, переважала «американська» модель, хоч у зв’язку із війною вона теж не була дуже поширеною.

Широкого поширення судовий конституційний контроль набув у різних модифікаціях після другої світової війни, що зумовлено неправовим фашистським режимом, який знищував демократичні свободи особистості. Судовий конституційний контроль був запроваджений у Бірмі, Японії, Італії (1947 р.), Німеччині, Таїланді, Індії (1949 р.), Сирії, Люксембурзі (1950 р.) тощо. У різноманітних формах наприкінці 60-х років конституційний контроль запроваджується в більшості країн Західної Європи, у нових державах Азії, Африки, Латинської Америки, а в 80—90-х роках — у постсоціалістичних державах Центральної і Східної Європи. «Європейська» модель стає переваж­ною у світі.