Акустичний аспект дослідження звукової природи мови.

Є три аспекти вивчення звуків. Фізичний (акустичний), артикуляційний (фізіологічний), лінгвістичний (функціональний).

Фізичний аспект. Усі звуки, в тому числі й мовленнєві,- це хвилі, які виникають внаслідок коливання фізичного тіла. Акустика розрізняє в звуках силу, висоту, довготу, тембр. Сила звука залежить від амплітуди коливань і вимірюється в децибелах. Висота звука залежить від частоти коливань за одиницю часу і вимірюється в герцах. Довгота залежить від тривалості звучання і вимірюється в мілісекундах. Тембр – звукове забарвлення, що виникає внаслідок накладання на основний тон додаткових тонів, які є вищими від основного.

Орфографія і її принципи.

Орфографія — сукупність загальновизнаних і загальнообов'язкових правил, що встановлюють способи передачі мови на письмі. Правопис охоплює орфографію та пунктуацію. Як правило, складається історично, відбиваючи давні традиції або нові тенденції в передачі звуків, слів і форм, що виявляються в кожній писемній мові на різних етапах її розвитку.В основі О. лежить графіка; Сучас. О. побудована на двох осн. принципах — фонетичному та морфологічному.

*За фонет. принципом слова передаються на письмі згідно з їх літ. вимовою, тобто кожному звукові відповідає окр. літера, напр.: гáрний, дуб, нéбо. Таке написання відрізняється від фонет. транскрипції трохи меншою точністю в передачі звуків. Так, на основі цього принципу вживається літера а для позначення як первісного звука [а]: камінь, так і того [а], що розвинувся на місці етимол. [о] в позиції перед наголошеним [а]: гарячий (пор. горíти), калáч (пор. кóло); літера о — на позначення як первісного [о], так і пізнішого походження, зокрема [о] на місці [ъ] та давніх [е], [ь] після шиплячих приголосних і j перед твердим приголосним: совá, сон, пшонó, шовк, йогó; літера у — на позначення звука [у] незалежно від його походження: з [у] чи з давніх [о], [е], [ъ]: вýхо, пáрубок (<паробъкъ), мáчуха (<мачеха), яблуко (<яблъко) та ін. За цим принципом згідно з вимовою пишеться с перед к, п, т, х, ф (сказáти, списáти, сформувáти), передаються на письмі асимілятивні зміни в сполученнях кінцевих приголосних [г], [к], [х], [ж], [ч], [ш], [з], [ц], [с] словотвірної основи із [с] суфіксів -ств-о, -ськ-ий (козáцтво, товари́ство; козáцький, товари́ський) та ін.

*В основі морфол. принципу лежить збереження на письмі цілісного образу морфеми незалежно від її звучання, що допомагає швидше сприймати й розуміти написане слово. Однак не всі морфеми, що відрізняються фонетично, пере даються на письмі за цим принципом. Є мор феми, яким властиві історичні чергування звуків, але вони пишуться відповідно до їх звук, складу в сучас. мові. Згідно з морфол. принципом передаються на письмі такі звуки й звукосполучення, як [о], [е], [и] в ненаголошеній позиції: кожýх, тепéр, сивéнький; приголосні, які внаслідок фонет. асиміляції змінили своє звучання: боротьбá, нíгті, зши́ти; дочцí, кни́жці; учишся, розжéвріти; багáтство, квітчáти; м’які приголосні, крім [л], перед ін. м’якими: кузня, пісня, сьогóдні, але сільськи́й; відсутні у вимові приголосні: [т] перед суфіксами -ськ-, -ств-: студéнтський, студéнтство, тури́стський і т. ін.; [д], [т] у звукосполученнях [стц’], [здц’]: невíстці, пої́здці та ін. За цим принципом вживаються дві літери для позначення довгого м’якого приголосного, що утворився внаслідок асиміляції на межі двох морфем: буття́, знання́, мíддю. Отже, за морфол. принципом О. фонема, незалежно від її позиц. змін, завжди позначається тією самою літерою, тому цей принцип ще називають фонематичним. Він може реалізуватися й фонет. написаннями при передачі фонем у сильній позиції (гóлуб, борóтись, ніготь), збігається з фонет. принципом у письмовому відображенні чергування фонем у споріднених морфемах, яке виникло на основі звук, змін у процесі істор. розвитку мови: пéчі — піч, гаря́чий — горíти, перемóга — перемóзі, ти́хий ти́ша, сади́ти — сáжа — саджý. Проте повної відносності між фонемами та літерами в укр. письмі немає. Пор.: щокá [шчокá], юність [йýн’іс’т’], джміль [жміл’]. Таким чином, укр. О., яка значною мірою фонематична, водночас включає й елементи нефонемат. письма. В укр. мові використовується також історичний, або традиційний, принцип О., але обмежено. За цим принципом слова передаються на письмі так, як вони писалися раніше, хоч у сучас. мові таке їх написання не зумовлене ні вимовою, ні грамат. будовою слова. Цей принцип О. відбитий насамперед у графіці. За традицією вживаються літери, які в певних позиціях позначають по дві фонеми (я, ю, є, ї, щ), знак м’якшення, що не має звук. значення; традиційним є збереження подвоєних приголосних в іншомов. власних назвах, хоч вони не завжди вимовляються (Голландія, Таллінн, Джонні), написання і після д, т, з, с, р (тобто порушення «дев’ятки» правила) у власних іншомов. назвах (Дідро, Тіто, Зімбабве, Міссісіпі, Грімм), написання и в словах типу кишеня, лиман та е в словах леміш, левада тощо, в яких не можна перевірити наголосом звук. природу сильного варіанта фонеми.

65. Полісемія (грец. — багатозначний) — багатозначність, наявність у мовній одиниці (слові, фраземі, граматичній формі, синтаксичній конструкції) кількох значень. У тих лінгвістичних традиціях, для яких центральним є значення слова, про полісемію зазвичай говорять стосовно слів.

Наприклад, слово «драматургія» означає:

1. драматичне мистецтво;

2. сукупність драматичних творів письменника, літературного напряму, народу, епохи;

3. теорія побудови драматичного твору.

Моносемія слова

Слово, яке функціонує в мові лише з одним сталим лексичним значенням, називають моносемічним (від грец. monos – „один, єдиний” і s
ē
ma – „знак”), або однозначним. Властивість же слова виступати з одним значенням іменують моносемією. Одне значення можуть мати слова як з мотивованим, так і з немотивованим змістом: укр. сніг, шия, чобіт, кісся, ніготь, яблуня, горішник, заздрити, чотирнадцять; рос. грусть, варежка, мгла, грач, дикобраз, сиплый, надменный, тачать. Наведені приклади слів характеризуються семантичною одно плановістю.

66. Омонімія. Види омонімів.

Омоніми (від грец. homos — однаковий і грец. onyma — ім'я) — це слова, які однаково звучать та пишуться, але мають різне значення. В народі омоніми часто не відрізняються від омографів та омофонів. Це частково пов'язано з тим, що в українській мові слова пишуться та читаються однаково.

Омоніми з'являються внаслідок:

- звукових змін у слові у процесі розвитку мови;

- смислових змін у слові у процесі розвитку мови;

- випадкового збігу звучання слова рідної мови та запозиченого з іншої мови;

- випадкового збігу звучання форми різних слів.

Розрізняють омоніми:

- повні (абсолютні) — омоніми, у яких збігається уся система форм. Наприклад, ключ (від замку) — ключ (джерело), рукав (елемент одягу) — рукав (річки).

- часткові — омоніми, у яких збігаються за звучанням не всі форми. Так, слово кадри, що означає склад працівників, вживається тільки у множині, а слово кадри, що означає окремі сцени чи епізоди з кінофільму, знімки на кіноплівці, є формою множини іменника кадр.

Групи часткових омонімів

1. Омофони (фонетичні омоніми) — це слова, однакові за звучанням, але різні за написанням (стати по три — потри; вгорі — в горі).

2. Омографи (графічні омоніми) — це слова, які однаково пишутся, але фонетично відрізняються. В українській мові вони зазвичай різняться тільки наголосом (по?тяг — потя?г; за?мок — замо?к; бра?ти — брати?).

3. Омоформи (граматичні омоніми) — це слова, звучання яких збігається лише в окремих граматичних формах (покласти на віз — віз дрова; жовте поле — поле город).

4. Омоморфеми (омонімічні морфеми) — морфеми, які збігаються у написанні і вимові, але мають різні граматичні значення (чистий став(ок) — став, як вкопаний).

Зовнішньо омонімія подібна до полісемії (багатозначності). Проте за своїм змістом і походженням це різні явища.

Кожне переносне значення багатозначного слова обов'язково так чи інакше пов'язане з його первинним значенням: вогнище — 1) купа дров, що горить; 2) місце, де розкладали вогонь; 3) своя оселя, родина (у давнину близькі люди збиралися навколо вогнища); 4) центр, зосередження чогось.

Омоніми семантичної спільності не мають: бал (оцінка), бал (вечір із танцями); стан (корпус людини), стан (становище), стан (стоянка), стан (механізм, прокатний стан).

Лексичні омоніми поділяють на повні (абсолютні) і неповні (часткові).

Повні омоніми збігаються в усіх граматичних формах: балка (дерев'яний чи металевий брус), балка (яр): обидва іменники в усіх відмінках однини й множини мають однакові форми. Точити (робити гострим), точити (цідити): обидва дієслова змінюються абсолютно однаково. Моторний (швидкий), моторний (пов'язаний із мотором): обидва прикметники однаково змінюються за родами, відмінками та числами.

Неповні омоніми збігаються лише в частині граматичних форм: баранці (молоді барани) — має всі форми однини й множини, баранці (піна на гребенях хвиль) — має тільки форми множини. Захід (одна з чотирьох сторін світу) — має форми лише однини, захід (дія для досягнення якоїсь мети), захід (спуск небесного світила за обрій) — мають і форми однини й множини. Злити (викликати злість), злити (полити): у них усі інші форми різні, крім форм минулого часу й умовного способу.

Неповними омонімами є також збіги окремих форм різних частин мови: а) іменників і відіменникових прислівників: кружка (довкола) і кружка (родовий відмінок іменника кружок); боком (не прямо) і боком (орудний відмінок іменника бік); б) іменників і звуконаслідувальних вигуків: рип (рипіння — рип дверей) і рип (різкий звук від тертя — двері рип); стук (удар — почувся стук) і стук (різкий звук удару — щось у вікно стук); в) інші випадкові збіги: мати (рідна людина) і мати (володіти чимось); коли (у який час) і коли (наказовий спосіб дієслова колоти); їм (перша особа однини теперішнього часу дієслова їсти) і їм (давальний відмінок займенника вони).

У мові омоніми найчастіше з'являються внаслідок запозичень. Є два випадки звукових збігів таких слів:

а) звуковий збіг запозиченого слова з українським: мул (дрібні частинки у водоймах) і мул (назва тварини, запозичена з латинської мови); клуб (маса кулеподібної форми) і клуб (назва організації, запозичена з англійської); як (прислівник) і як (назва тварини, запозичена з тибетської);

б) звуковий збіг різних запозичених слів: гриф (міфічна істота, з грецької), гриф (частина струнного музичного інструмента, з німецької) і гриф (штемпель на документі, з французької); метр (міра довжини, з грецької), метр (віршовий розмір, з грецької) і метр (учитель, з французької); кран (трубка із закривкою, з голландської) і кран (механізм для піднімання вантажів, з німецької)

 

Синонімія. Види синонімів.

Синоніми (від грецького /synonymos/ — однойменний) — це слова, які мають близьке, або тотожне значення, але відрізняються звучанням.

Наприклад: проживати — мешкати, бажати — хотіти, башта — вежа

Синоніми абсолютні (повні), повністю рівнозначні й загалом тотожні вживанням, тобто стильовою сферою функціонування, емоційно-експресивною характеристикою, частотністю, сполучуваністю та ін.

Синоніми, слова й фразеологізми, різні звуковою формою, але близькі або тотожні за значенням:

- з незначною зміною значеннєвого обсягу й словосполучної комбінаторики (по́ле — рілля́ — ни́ва: зао́ране по́ле, — на ріллі́, ни́ва, але лиш по́ле по́пису, на наро́дній ни́ві);

- з різним емоційним забарвленням (заку́тина — закапе́лок — діра́ — ’глухе́ село́’);

- контекстові С., що тільки в певному контексті є С. (ішов і враз простягну́вся як до́вгий ’упав’) і легко переходять в емоційні С.;

- абсолютні або дублети з тотожним значенням (Гідроге́н — во́день, шофе́р — воді́й, — зокрема у випадках професіоналізмів і термінологізмів), що виникають здебільше в наслідок нашарування різнодіалектних чи різномовних слів (госпо́дар — хазя́їн; риска́ль — за́ступ — горо́дник — лопа́тка), поки мововжиток їх не розділить у 1 групі.

За різними принципами класифікації синоніми поділяють на такі різновиди:

а) абсолютні (повні) — неповні (останніх у мові найбільше);

б) семантичні — стилістичні — семантико-стилістичні;

в) однокореневі — різнокореневі;

г) загальномовні — контекстуальні.

Синоніміку вивчають семантика й лексикологія.