Синтагматичний та парадигматичний аспекти вивчення мовних явищ. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Синтагматичний та парадигматичний аспекти вивчення мовних явищ.



Структура ярусів мови створюється органічною єдністю синтагматичних і парадигматичних зв'язків і відносин між одиницями відповідного рівня.

Парадигматика

Парадигматичні відносини - це відносини противопоставленности і функціонального тотожності мовних елементів («АБО - АБО»). Тобто в парадигму об'єднуються набори мовних одиниць, схожих по одному з протиставлених по якомусь іншому критерію. Парадигматика визначає до якого розряду граматичної категорії належить та чи інша мовна одиниця за аналогією з їй подібними.Приклади ієрархічних відносин між одиницями різних ярусів:

фонеми <в> <про> <д> <а> входять в морфеми <вод> <а>;

морфеми <вод> <а> входять в слово <вода>;

слово <вода> входить до речення <Вода тече>.

Синтагматика

Синтагматичні відносини можна визначити як відносини сполучуваності елементів одного рівня в мовної ланцюга, тобто поєднання фонем з фонемами, морфем з морфемами і т.п. (Об'єднує одиниці мови по безпосередньому їх поєднанню).

Логічною формулою синтагматичних відносин є формула «І - І», тобто і один елемент і інший елемент разом, поруч, один за іншим, утворюючи стрічку, ланцюг однопорядкові елементів певної протяжності.

Приклади синтагматичних відносин:

в = про = д = а, у = да (фонетико-фонологічної рівень);

вод = а, ід = у, сін = ий (морфологічний рівень);

вчи = тель, при = їхати (словотворчий підрівень);

високий чоловік, високу тополю (лексичний рівень);

Гора - висока (синтаксичний рівень).

60. Синхронія та діахронія як аспекти вивчення мови.

Синхронія — горизонтальний зріз мови, тобто умовне виділення певного історичного етапу в її розвитку, який береться як об'єкт лінгвістичного дослідження. Синхронне вивчення передбачає аналіз мовних явищ в одному якомусь часі розвитку мови: на сучасному етапі або в певну історичну добу, наприклад, у XIV чи XVII ст., але без пояснення того, які зміни в попередні періоди розвитку мови привели до сучасного стану чи стану мови певної історичної доби.

На противагу — діахронія — умовно вертикальний зріз мови, при якому об'єктом лінгвістичного аналізу стає історичний розвиток мови. Це означає, що при діахронічному, або різночасовому вивченні передбачається простежити весь шлях, який пройшов певний структурний елемент мови (звук, слово, речення).

Фонетика та фонологія

Фонетика (від гр.phone –голос, голосовий звук, phonetikos – звуковий) – наука, яка вивчає звуки мови. Предметом вивчення фонетики є не тільки окремо взяті звуки, а й закономірності їх поєднання, фонетичні процеси, природа й структура складу, а також наголос та інтонація.

Фоноло́гія — розділ мовознавства, який вивчає структуру звукового складу мови (мовленнєві одиниці та засоби) і їхнє функціонування в мовній системі.
Фонологія, зокрема, виокремлює в структурі мови одиниці двох рівнів - сегментного і надсегментного. Відповідно виділяється сегментна фонологія і надсегментнафонологія.
Сегментна фонологія займається одиницями мовленнєвого потоку. До них належать: фонема, силабема (склад), такт (фонетичне слово), синтагмема (синтагма) і фразема (фраза).
Надсегментна фонологія (просодика, просодеміка) займається вивченням тих одиниць і засобів мовлення, які накладаються на лінійне (сегментне) мовлення і які в цілому формують явище, що дістало назву інтонація. Сюди належить тонема (тон), акцентема (наголос), ритм, темп, пауза.
На відміну від фонології, фонетика вивчає артикуляційний, акустичний і перцептивний аспекти мови.

62. Артикуляційний аспект вивчення звуків. Є три аспекти вивчення звуків. Фізичний (акустичний), артикуляційний (фізіологічний), лінгвістичний (функціональний).

Фізіологічний аспект. Цей аспект пов’язаний з безпосереднім творенням звуків. Умовно можна виділити три “поверхи” мовленнєвого апарату – нижній, середній, верхній. Нижній: легені, бронхи, трахея, діафрагма. Середній: гортань. Верхній: ротова, носова і глоткова порожнини.

Три фази артикуляції: екскурсія (підготовка органів мовлення до вимови звуків), кульмінація (вимова звуків), рекурсія (повернення органів мовлення у вихідне положення).

За участю в артикуляції органи мовлення поділяються на активні і пасивні. Активні (рухомі) – язик, губи, нижня щелепа, м’яке піднебіння, язичок. Пасивні (нерухомі) – зуби, альвеоли, тверде піднебіння, верхня щелепа. Артикуляційна база – це пристосування органів мовлення до вимови звуків рідної мови. Накладання артикуляційної бази однієї мови на іншу приводить до створення акценту.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-27; просмотров: 953; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.144.95.36 (0.025 с.)