Іменникові форми в професійних текстах

Іменники переважають у професійних текстах, оскільки вони є логізованими назвами осіб, предметів, понять. Активно вживані власні і загальні іменники, конкретні і абстрактні, матеріально-речовинні та іменники – назви істот і неістот. Граматичними категоріями іменників є рід (чоловічий, жіночий, середній, спільний), число (однина, множина), відмінок (називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний).

Збірні іменники, які позначають нерозчленовану сукупність однорідних предметів і мають суфікси ств(о), цтв(о), от(а), ур(а), ор(а) та ін. – у професійному мовленні не вживаються. Їх замінюють іменниками у формі множини: діти, а не дітвора, студенти, а не студентство, професори, а не професура [7, с.101].

У документах назви осіб за місцем проживання, роботи, за фахом передають складеними (аналітичними) формами, що надає тону офіційності, наприклад: не селяни, а мешканці села, не донеччани, а мешканці Донецька, не освітяни, а працівники навчальних закладів [7, с.101].

В офіційно-діловому стилі назвами посад, професій, звань виступають іменники чоловічого роду незалежно від статі особи, яку вони позначають: директор Іваненко Галина Степанівна, менеджер Сидоренко Раїса Миколаївна. Значна частина назв осіб за професією, званням, посадою має паралельні форми чоловічого і жіночого роду: журналіст – журналістка, касир – касирка, секретар – секретарка, депутат – депутатка тощо. Основна сфера їх функціонування – розмовний, публіцистичний, художній стилі, усне офіційне мовлення [7, с.102].

У професійних текстах можна спостерігати так зване хитання в роді, тобто коли іменники вживаються у формах двох родів: і чоловічого, і жіночого роду, або і жіночого, і середнього: зал – зала, філія – філіал, агенція – агентство.

Визначаючи рід незмінюваних іменників, треба мати на увазі, що:

1) назви осіб мають рід відповідно до статі: цей аташе, ця леді, цей денді;

2) назви тварин мають чоловічий рід: цей поні, цей кенгуру;

3) назви неістот належать переважно до середнього роду: це бюро, те депо;

4) власні назви зберігають рід загальних назв (місто, озеро, ріка тощо): велике Тбілісі (місто); знамените Онтаріо (озеро); наша Огайо (річка) і Огайо (штат) прийняв гостей;

5) незмінювані складноскорочені слова мають переважно той же рід, що й основне слово: ООН (організація – жін. р.), ВНЗ (заклад – чол. р.) [4, с. 91].

В українській мові є сім відмінків, кожний з яких відповідає на певне питання, має своє значення, форму його вираження.

Називний – відповідає на питання хто? що?, називає суб’єкт (виконавця) дії, є початковою формою іменників.

Родовий – відповідає на питання кого? чого?, називає діяча (підпис викладача), частину цілого (аркуш паперу), носія ознаки (людина слова), місце, час, причину, спосіб дії (біля університету, до понеділка, від зловживань, сміятися до сліз).

Давальний – відповідає на питання кому? чому?, означає адресат дії (надати допомогу Яковенку Михайлу), особу, що перебуває в певному стані (боляче постраждалому), обставинні відношення (всупереч погодним умовам).

Знахідний – відповідає на питання кого? що?, означає особу чи предмет, який є об’єктом дії, на який спрямована дія (знайти копію, читаю документ, зустрів клієнта).

Орудний – відповідає на питання ким? чим?, означає знаряддя дії (надіслати електронною поштою), суб’єкта дії (запропоноване директором), місце, час дії (екскурсія Донецьком, зустрітися весною).

Місцевий – відповідає на питання на кому? на чому?, означає місце дії (у Києві), рідше – знаряддя дії (порахував на калькуляторі).

Кличний відмінок означає особу, до якої звертаємося.

Іменники чоловічого роду в родовому відмінку однини мають закінчення – а (–я) чи –у (–ю). Це залежить від лексичного значення слів.

Закінчення –а (–я) мають такі групи іменників:

1) назви осіб та істот: студента, приятеля, коня, комара, звіра, Дмитра, Петренка;

2) назви конкретних предметів, які піддаються лічбі: ножа, зошита, ключа, бінокля, олівця;

3) власні назви населених пунктів: Ужгорода, Донецька, Гамбурга, Стокгольма, але Кривого Рогу, Красного Лиману.

4) назви водних об'єктів з наголошеним закінченням: Дніпра, Дінця;

5) назви довжини, площі, ваги, об'єму, часових проміжків: метра, гектара, грама, кубометра, тижня, вівторка, місяця (але року, віку), листопада;

6) іменники – терміни: конуса, атома, відмінка, квадрата (але роду, виду, способу);

7) назви будівель та їхніх частин: паркана, коридора, сволока, хліва, гаража.

Закінчення –у (–ю) мають іменники, що позначають:

1) матеріали та речовини: цукру, меду, кисню, оцту, бензину, піску, цементу (але хліба, вівса);

2) явища природи: вітру, снігу, туману, циклону, землетрусу, граду;

3) сукупність: хору, оркестру, танцю, колективу, гурту (але табуна);

4) середовище або простір: лугу, гаю, небокраю;

5) назви держав і територій: Китаю, Тунісу, Криму, Донбасу;

6) назви установ, закладів, організацій: департаменту, парламенту, штабу, інституту, вокзалу, театру;

7) почуття, психічний і фізичний стан: жалю, жаху, болю, сміху;

8) дії, процеси: відльоту, відходу, переїзду, крику, виступу;

9) абстрактні поняття: розуму, миру, характеру, настрою.

Окремі багатозначні іменники в різних значеннях мають різні закінчення: акта (документ) – акту (дія), апарата (прилад) – апарату (установа), блока (частина споруди) – блоку (угрупування), рахунка (документ) – рахунку (дія), терміна (слово) – терміну (строк) [7, с.103].

Вживаючи іменники чоловічого роду ІІ відміни, які в давальному відмінку мають паралельні закінчення -у (-ю), -ові (-еві), необхідно пам’ятати, що в офіційно-діловому стилі традиційно перевага надається закінченням -у (-ю). Проте коли в тексті трапляються поряд кілька іменників чоловічого роду у формі давального відмінка однини, то для уникнення повтору відмінкового закінчення спочатку вживається закінчення -ові (-еві), а потім – -у (-ю): Панченкові Івану Андрійовичу, директорові інституту [7, с.104].

Закінчення -ові (-еві) вживаються і в тих випадках, коли може виникнути двозначність через нерозрізнення родового і давального відмінків окремих іменників чоловічого роду ІІ відміни. Наприклад, словосполучення підтримка університету можна витлумачити і як університет підтримав університет і як хтось підтримав університет. Аналогічно: подарунок парламенту, нагорода університету [7, с.104].

Збіг закінчень родового і давального відмінків може виникнути в іменниках жіночого роду І відміни: перевірка бухгалтерії – бухгалтерія перевіряє і бухгалтерію перевіряють. У таких випадках слід або уникати цієї відмінкової форми, або конкретизувати зміст думки додатковим контекстом.

Іменники чоловічого й жіночого роду І та II, ІІІ відмін мають в однині кличний відмінок.

Іменники І відміни твердої групи мають закінчення -о. Наприклад: сестро, мамо, дочко, подруго, дівчино, Людмило, Миколо.

Іменники І відміни м'якої й мішаної груп, а також іменники III відміни мають закінчення -е (-є). Наприклад: земле, мріє, надіє, радосте, воле, Маріє, Софіє.

Іменники І відміни м'якої групи, що означають жіночі і чоловічі пестливі імена або загальні назви, мають закінчення -ю. Наприклад: матусю, доню, бабусю, дідусю, Галю, Олю, Лесю.

Іменники чоловічого роду II відміни в кличному відмінку закінчуються на -у (-ю), -е.

Іменники твердої групи з суфіксами -як, -ок, -к(о) та деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий приголосний (крім ж) мають закінчення -у. Наприклад: батьку, хлопчику, провіднику, Іваненку, дядьку, синку.

Іменники м'якої групи мають закінчення -ю. Наприклад: лікарю, токарю, вчителю, кобзарю, місяцю, водію, Костю, Юрію.

Безсуфіксні іменники твердої групи й іменники м'якої групи з суфіксом -ець, а також окремі іменники мішаної групи (це власні назви з основою на ж, ч, ш, дж і загальні з основою на р, ж) мають закінчення -е. Наприклад: друже, молодче, хлопче, Іване, Вікторе, менеджере, адвокате.

У звертаннях, що складаються з двох власних імен (імені та по батькові), обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Романе Романовичу, Іване Миколайовичу, Миколо Артемовичу, Маріє Семенівно, Ганно Василівно.

У звертаннях, що складаються з двох загальних назв в однині, кличний відмінок мають обидва слова: пане бригадире, пане агрономе, пане полковнику, пане директоре, пане лікарю, пане господарю.

У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, кличний відмінок має лише загальна назва. Прізвище виступає тут у формі називного відмінка: пане Шевчук, пані Шевчук, пане Андрієнко, пані Андрієнко. пане Яковенко. пані Яковенко.

У звертаннях, що складаються із загальної назви і власного імені, кличний відмінок має як загальне слово, так і власне ім'я: брате Іване, друже Ярославе, пане Андрію, сестро Марино [6, с.127].

Отже, фахові тексти характеризуються вживанням переважно однозначних, абстрактних іменників; слів у чоловічому роді на позначення професій, звань, статусу осіб; збірних іменників; форм кличного відмінка у звертанні до осіб тощо.