F XX. 9 без вказівки на порушення поведінці

 

 

Суттєві відмінності між розумовою і психічною неповноцінністю

Офіційний документ, який прийняла Міжнародна Ліга об’єднань для розумово-неповноцінних людей

1.Розумова неповноцінність

Термін використовується найбільш часто, він складається з двох суттєвих компонентів, які треба розглядати відповідно до біологічного віку і культурного фону:

- інтелектуальна відсталість, що перебуває нижче середнього рівня і спостерігається з раннього віку;

- значне послаблення здатності пристосовуватися до соціальних вимог суспільства.

2.Душевні хвороби (психічна неповноцінність)

«Душевне захворювання» - загальноприйнятий термін, який використовується для позначення багато чисельних зрушень, що впливають на емоційні функції і поведінку.Воно характеризується неврівноваженістю емоцій різних видів і ступенів складності, порушеними (а не відсутніми) розумінням і комунікацією. А також швидше помилково спрямованою, а не невідповідною пристосованістю.

Формальні схеми класифікацій, що використовується міжнародними організаціями, такі:

- психотичні стани (шизофренія і маніакально-депресивні захворювання);

- органічно-викликані захворювання (маразми і дегенеративні захворювання мозку)

 

- психоневротичні захворювання (фобії і манія переслідування);

- зрушення у поведінці особистості (тяжке духовне захворювання виникає здебільшого в юності і в дорослих, рідше в дітей)

3.Розумова відсталість з психічними ускладненнями.

Багато людей з розумовою відсталістю мають ще й психічні ускладнення. Вони можуть виникнути при народженні чи в ранньому дитинстві, інколи дещо пізніше.

 

 

Розумова відсталість та її відокремлення від подібних станів

Розумова відсталість-	Неуспішність	Малоздібність	Педагогічна занедбаність
Стійке, незворотне порушення психічного, в першу чергу інтелектуального розвитку, що пов’язане з органічно обумовленим недорозвитком або раннім пошкодженням головного мозку.	Не зумовлена в більшості випадків з порушенням пізнавальної діяльності.До неї призводять недоліки в організації навчально-виховного процесу в школі: порушення дидактичних принципів, методична недосконалість уроків, низька педагогічна кваліфікація учителя, ігнорування індивідуальними особливостями учня, несприятливі умови життя дитини в сім’ї.	Немає грубих порушень пізнавальної діяльності; виконує ті ж завдання, що і дитина з нормально розвиненим інтелектом, працює за програмою масової загальноосвітньої школи, але потребує додаткової допомоги.	У даної категорії дітей відсутні клінічні передумови цереброастенічних та астенічних станів;немає порушень коркових функцій; недостатність знань і уявлень пов’язана з несприятливими умовами виховання і оточення.

 

 

Порівняльна характеристика дітей

ЗПР	F 70
Діти продуктивні у грі, супроводжують її адекватними висловлюваннями, вносять елементи фантазії	Гра- одноманітна, стереотипна, лише маніпулює іграшками
Осмислення сюжету картинок-жива емоційна реакція на картинку. Можуть використовувати досвід, отриманий при виконанні попередньої серії. Добре використовують допомогу	Не використовують попередній досвід і допомогу
Абстракції й узагальнення (на яких ознаках дитина установлює узагальнення). Загальні поняття, тварини, рослини або наочні властивості—форма, розмір, колір; або конкретної ситуації. Три рівні узагальнення: конкретне, ситуаційне, понятійне. Добре використовують допомогу. Виділяють четвертий зайвий	Не узагальнюють і не використовують допомогу.
Працездатність—здатність фіксувати завдання, пам’ятати інструкції й керуватися нею. Наскільки швидке стомлення або пересичення і як змінюється характер діяльності.	Не фіксує завдання. Погано пам’ятає інструкції, через що не може виконати необхідне завдання.
Читання, письмо (порушення фонетико-фонематичного слуху. Вада вимови, слабкість зорового аналізатора й просторових уявлень).Порушення здатності до цілеспрямованої діяльності	Не осмислює прочитаного, не робить власних умовисновків
Порядковий, абстрактний, називає кількість предметів після їх представлення, називає сусідні числа, осмислює поняття «більше/менше». У завданнях спотворює числа, але зміст завдання зберігається. Використовує знання у вирішенні аналогічних завдань	Не співвідносить число і кількість предметів. Немає значеннєвих зв’язків (самостійно не осмислює завдання). Не використовує попереднього досвіду.

 

 

Класифікація вад слуху у дітей

Визначення ступеня зниження слуху в дітей є необхідною передумовою оптимального вибору засобів лікування, реабілітації та організації корекційно-педагогічного впливу.

 

Класифікація туговухості може здійснюватись з урахуванням:

1) її ступеня; 2) характеру зниження слуху; 3) локалізації ураження в слуховому апараті; 4) причин ураження слуху; 5) стану розвитку мовлення. Тільки з урахуванням всіх цих елементів можлива правильна оцінка стану, правильне лікування та виховання дитини, що втратила слух.

 

У вітчизняній сурдологічній практиці досить широко застосовується класифікація порушень слуху у дітей, розроблена Л.В.Нейманом. В ній враховується ступінь ураження слухової функції і можливості формування мовлення при такому стані слуху. Використовується метод тональної аудіометрії та дослідження слуху мовленням.

 

Розрізняють два види слухової недостатності: туговухість (приглухуватість) і глухоту.

 

Туговухість – таке зниження слуху, при якому виникають утруднення в сприйнятті та самостійному оволодінні мовленням, але залишається можливість оволодіння за допомогою слуху хоча б обмеженим і викривленим запасом слів.

За Л.В.Нейманом розрізняють три ступеня туговухості в залежності від величини втрати слуху в мовному

 

діапазоні частот (500-4000 Гц):

 

І ступінь – втрата слуху не перевищує 50 дБ;

 

Для дитини мовленнєве спілкування залишається доступним, вона може сприймати мовлення розмовної гучності на відстані більше 1-2 м.

 

ІІ ступінь – середня втрата слуху від 50 до 70 дБ;

 

Мовленнєве спілкування утруднене, розмовне мовлення сприймається на відстані до 1 м.

 

ІІІ ступінь – втрата слуху вище 70 дБ;

 

Мовлення розмовної гучності сприймається нерозбірливо навіть біля вуха.

 

Утруднення в оволодінні мовленням можуть виникати у дитини при зниженні порогу чутності до 15-20 дБ, за Нейманом – це межа між нормальним слухом і туговухістю. Межа між туговухістю та глухотою - 85 дБ.

 

Глухота – такий ступінь зниження слуху, при якому самостійне оволодіння мовленням виявляється неможливим.

 

Л.В.Нейман відзначає, що можливості розрізнення звуків оточуючого світу глухими дітьми залежать, в основному, від діапазону частот, доступних до сприймання. Він виділяє 4 групи глухих:

 

1 група – діти, які сприймають звуки найнижчої частоти, 125-250 Гц.

 

2 група – діти, які сприймають звуки до 500 Гц.

 

3 група – діти, які сприймають звуки до 1000 Гц.

 

4 група – діти, які сприймають звуки до 2000 Гц і вище.

 

Діти 1 та 2 групи можуть сприймати тільки дуже гучні звуки (гучний крик, удари в барабан, гудок тепловоза) на невеликій відстані. Діти 3 та 4 групи можуть сприймати та розрізняти на невеликій відстані різноманітні звуки: звучання музичних інструментів та іграшок, дзвінок телефону, декілька добре знайомих слів.

 

Зараз при оцінці стану слуху в медичних закладах використовується Міжнародна класифікація порушень слуху. Відповідно до неї середня втрата слуху визначається в області 500, 1000 і 2000 Гц.

 

І ступінь туговухості – не більше 40 дБ,

 

ІІ ступінь – 40-55 дБ,

 

ІІІ ступінь – 55-70 дБ,

 

ІV ступінь – 70-90 дБ.

 

Зниження слуху більше 90 дБ визначається як глухота.

 

Важливою є також класифікація Р.М.Боскіс, яка базується на одночасному врахуванні стану слухової функції та мовлення, і є основою для визначення напрямків і методів корекційної роботи. За Р.М.Боскіс виділяються наступні групи дітей з вадами слуху:

 

1.Діти з природженою або ранньою набутою глухотою (яка наступила в період до оволодіння мовленням).

2.Діти з пізньою глухотою (стан мовлення значною мірою визначаються віком настання глухоти, а також наявністю корекційного впливу).

 

3.Слабочуючі діти – ті діти, які мають можливість за участю залишкового слуху самостійно поповнювати

власний лексичний запас.

 

Б.С.Преображенським була запропонована спеціальна класифікація туговухості в шкільному віці, призначена для визначення умов, за яких учні могли б нормально засвоювати програму. Системний недорозвиток мовлення легкої степені при розумовій відсталості