Синтез,секреція і транспорт гормонів. Механізм регуляції секреції гормонів за принципом позитивного та негативного зворотного зв’язку. Приклади.

Існує два види механізмів зворотного зв’язку:1)негативний зворотний зв’язок(в регуляції секреції практично всіх ендокринних органів)2)позитивний зворотний зв’язок Принцип негатив звор зв’язку. Координуючим центром ендокринної системи є гіпоталамус, який отримує та інтегрує сигнали, що надходять з нервової системи. У відповідь на ці сигнали гіпоталамус секретує рілизинг гормони (ліберини), які транспортуються в аденогіпофіз. Кожний гіпоталамічний гормон регулює секрецію одного відповідного гормону гіпофіза - тропного гормону. Тропні гормони діють на відповідні ендокринні залози і стимулюють секрецію специфічних гормонів в кров. При підвищенні цих гормонів в крові, вони за принципом зворотного зв’язку інгібують секрецію і гормонів гіпофіза і гормонів гіпоталамуса. Таким чином знижується секреція гормонів периферійних ендокринних залоз - реалізується принцип негативного зворотного зв’язку.Прикладом може бути регуляція секреції тиреоїдних гормонів (Т3 і Т4). Головні компоненти, які складають петлю негативного зворотного зв’язку - це Т3, Т4, ТТГ і тироліберин. Т4 і Т3 гальмують свій власний синтез за механізмом зворотного зв’язку. Медіатором цього процесу може служити Т3, оскільки Т4 в гіпофізі перетворюється в Т3, який подавляє секрецію ТТГ. В гіпоталамусі Т3 (або, можливо, Т4) гальмує утворення і секрецію тироліберина. Стимулом для підвищення секреції тироліберина і ТТГ є зниження концентрації тиреоїдних гормонів в крові.

Принцип позитивного зворотного зв’язку: можуть приймати участь не лише гормони, а й деякі метаболіти. Першим прикладом може бути регуляція концентрації глюкози в крові під дією інсуліну.

Після прийому їжі в крові зростає концентрація глюкози, яка в свою чергу стимулює секрецію інсуліну. Підвищення концентрації інсуліну призводить до зниження рівня глюкози в крові. Після чого концентрація інсуліну знижується. Тобто реалізується механізм позитивного зворотного зв’язку - “чим більше, тим більше; чим менше, тим менше”. Синтез гормонів здійснюється в спеціалізованих клітинах(«справжніх» гормонів – у залозах внутрішньої секреції). Багато гормонів продукуються первісно у вигляді біологічних попередників – препрогормонів та прогормонів, які поступово трансформуються в біологічно активний гормон.У разі білково-пептидних гормонів така активація здійснюється шляхом пост трансляційної модифікації (процесингу) за механізмом обмеженого протеолізу первинних продуктів рибосомальної трансляції. Транспорт гормонів

Транспорт гормонів в крові залежить від їх розчинності. Гідрофільні гормони (наприклад, білково-пептидні) транспортуються у вільному стані. Стероїдні і тиреоїдні гормони транспортуються в комплексі з білками плазми крові:-специфічними транспортними білками (транспортні низькомолекулярні глобуліни, тироксинзв’язуючий білок, транскортин - білок для транспорту кортикостероїдів);-неспецифічними транспортними білками - альбумінами.

 

Мішені гормональної дії

Мішені — чутливі догормону біоструктури, які вибірково відповідають на взаємодію з гормоном специфічною фізіологічною та біохімічною реакцією; відповіднодо ступеня впливу гормону на їх біологічні властивості, виділяють гормонозалежні та гормоночутливі клітини.Прикладами гормонозалежних структур є тканини периферійних ендокринних залозвідносно дії тропних гормонів гіпофіза. Рецептори: 1) I класу — іонотропні — такі, що в результаті взаємодії з ФАС спричиняють відкриття іонних каналів на плазматичній мембрані і генерують розвиток надзвичайно швидких іонних струмів (Са2+,Nа+, К+, Сl–). Фізіологічними лігандами для іонотропних рецепторів є нейротрансміттери (ацетилхолін, адреналін, медіаторні амінокислоти тощо), що локалізовані в синапсах нейронів і в нервово-м’язових пластинках. 2) II класу — метаботропні — після взаємодії з ФАС призводять до активації біохімічних ефекторних систем клітини через G-білок. Реакція розвивається протягом декількох секунд. Фізіологічні ліганди-гормони й інші біорегулятори білково-пептидної природи та біогенні аміни -похідні амінокислот (адреналін, дофамін, серотонін, гістамін); Вторинні месенджери- біомолекули, що передають інформацію від гормону на ефекторні системи клітини.До них належать: циклічні, фосфоінозитиди та іони Са2+.Зростання внутрішньоклітинної концентрації вторинних посередників здійснюється шляхом:1) активації аденілатциклази, 2) активації гуанілатциклази, 3) активації фосфоліпази С, 4) надходження Са2+ з екстрацелюлярного простору за рахунок відкриття кальцієвих каналів на плазматичній мембрані.

 

36.Молекулярно-клітинні механізми дії білково-пептидних гормонів та біогенних амінів.Каскадні системи системи передачі хімічного сигналу біорегулятора.

1.Гормони, що не проникають всередину клітин і взаємодіють зі своїми рецепторами, локалізованими в плазматичних мембранах клітини;2. Гормони, які для реалізації своєї специфічної дії проникають всередину клітин, де вони взаємодіють з внутрішньоклітинними цитозольними рецепторами;

Гормон(біорегулятор)->Рецептори->Трансдуктори-> Сигнальні системиклітини (вториннімесенджери)->Протеїнкінази->Ефекторні біохімічнісистеми клітини

 

37. Гормон -* (проникає в цитозоль клітини) Рецептор -*Гормон-рецепторний комплекс (модифікація і транспорт до ядра) -* Взаємодія з чутливими сайтами ДНК-* активація транскрипції мРНК-*синтез ферментів-*клітинна відповідь. Регуляторний сайт ДНК: вигляд паліндрому – специфічні нуклеотидні послідовності 6 пар нуклеотидів, розташованих по обидва боки від «спейсера» - 3-нуклеотидна послідовність –NNN-.

38. приєднання гормону-* активація –G-білка(Gs - активуючий, Gi-гальмівний)-* зміна активності аденілатциклази. під впливом аденілатциклази АТФ-*цАМФ+ФФн. В клітині зростає кількість цАМФ, що активує протеїнкіназу А, з подальшим фосфорилюванням білків та ферментів. Гомони, що використовують цАМФ(активують аденілатциклазу): адреналін, глюкагон, дофамін(D1-рецептор), кальцитонін, тиротропний, фолікулостимулюючий. Гормони, що інгібують аденілатциклазу: ангіотензин ІІ, дофамін(D2), соматостатин.

 

39. Фосфоінозитидна сигнальна сист. Гормон+мембранний рецептор-*передача сигналу через G-білок-*активація фосфоліпази С, що каталізую реакцію ФІФ2-*ІФ3+ДАГ. ІФ3 сприяє виходу іонів Са2+ з ЕПС у цитозоль. Са2+ активує кіназу фосфори лази b та Са кальмодулін кіназу, під дією яких утвор. форменти-* кліт. відповідь. ДАГ активує претеїнкіназу С -*ферменти-*клітинна відповідь. Через фосфоінозитидну сист. діють: катехоламіни, тироліберин, вазопресин, гастрин.

 

40. Радіоімунний аналіз - метод кількісного визначення біол. актив. реч., у біол. рідинах, заснований на конкурентному зв'язуванні шуканих стабільних і аналогічних їм мічених радіонуклідом речовин зі специфічними зв'язуючими системами. Етапи:1.К антитілам додають мічений антиген і пробу (що містить невідому кількість немічених антигену). Концентрація міченого антигену повинна перевищувати максимально можливу концентрацію антигену в пробі.2.Реакціонную суміш інкубують. Мічений і немічених антигени конкурентно зв'язуються з антитілами, при цьому утворюються імунні комплекси.Таким чином, до кінця інкубації в реакційній суміші присутні мічені і немічених імунні комплекси, а також вільні мічені і немічених антигени. Кількість мічених імунних комплексів пропорційно кількості немічених антигену в пробі.3.Щоб оцінити кількість утворилися мічених імунних комплексів, їх відділяють від залишився незв'язаним вільного міченого антигену.4.Визначають концентрацію антигену в пробі за калібрувальною кривою.

 

41. Гіпоталамічні регуляторні гормони – рилізинг-фактори- ліберини(стимулюють секрецію гіпофіза) та статини(гальмують). Вони проникають у кров ворітної системи гіпофіза і надходять в аденогіпофіз. Низькомолекулятні пептиди. Виділ. під впливом нерв. імпульса та за принципом зворотн. зв’язку. Явище «Перекривання ефектів» -наприклад, тиреоліберин стим.секрецію не тільтикиТТГ, а й пролактину.

42. білкові ростостимулюючі та лактогенні гормони. Гормон росту – стимуляція росту:а)анаболічний вплив на синтез білка, активація трансляції та транскрипції. б)вплив на обмін вуглеводів: гіперглікемія, зменшення утилізації глюк. та актив. глюконеогенезу. в)активація лі полізу – збіл. гліцерилу та ЖК в плазмі крові. Поруш: Акромегалія, гігантизм, карликовість. Пролактин – стимулює лактація у жінок, поглинання глюкози тканиною молоч. залози, синтезу лактози і жирів. Пухлини пролактсинтезуючих кл. гіпофіза у жін. – аменорея та галакторея,у чол.- безпліддя. Хоріоніч. соматомамотропін – лактогенна та лютеотропна активність.

 

43. Типеотропін – підрим. функціональну активність та структуру щитов. залози.Дія: мембран.рецептор-*G-

білок-*цАМФ, ІФ3, ДАГ-*аденілатциклаза, фосфоліпаза С-*фермент-*кліт. відповідь. Регул.виділ:тиреоліберин гіпоталамуса, гальмування гормонами щитов.залози. ФСГ-жін-конрол. менст.цикл, дозрівання фолікулів, синтез естрогенів; чол.-актив.сперматогенезу. ЛГ-жін.-овуляція дозрів. жовтого тіла, чол.- синтез тестостерону. Хоріон.гонадтроп – жін.-синтез прогестерону. Дія: актив. аденілатциклази. Регул. вид.- гонадоліберин гіпоталамусу, негативний зворот. зв'язок.

 

44. глікопротеїни.Утвор. в результаті пост трансляційного процесингу ПОМК.1.адренокортикотропний г(АКТГ) попередник меленоцитостимулюючого г(α МСГ) та кортикотропіноподібного пептиду(КППДГ). 2.ліпотропний гормон(βЛПГ) попередник ліпотропіну(ϒЛПГ), βМСГ та ендорфінів. АКТГ-вплив на кору наднирників: стимул. стероїдогенез та підтримує масу надир.залоз. дія: актив цАМФ-залежні протеїнкінази, що перетворюють холестерин на попередник кортикостероїдів, або активують рибосомальні білки, які стимулюють синтез ДНК та РНК. ЛПГ- актив.ліполіз в адипоцитах жир.тканини та мобіліз. ЖК. Ендорфіни- опіоїдні нейропептиди, нейромедіатори, знеболювальні фактори. МСГ-актив. тирозин азу – фермент, що тирозин на меланін.

 

45. Циклічні пептиди, 9амінокисл.заишків. Вазопресин-регул. осмолярність та осмотичний тиск рідин. Стимул. реабсорбцію води в дистальних канальцях нирок. підтрим. артеріл. тиск, підсил.глікогкноліз у печенці та м язах. V1-рецептор-артер.тиск(фосфоліпаза С), V2-нирки(аденілатциклаза). Патологія:нецукровий діабет-виділ. великої кількості гіпотонічної сечі та спрага.Окситоцин-стим.пологову діяльність та надходження молока у вивідні протоки під час лактації.Дія:аденілатциклазна с-ма.

 

46. Поліпептидний гормон, з 2ланцюгів-А та В. Утвор. В-кліт. підшлун. залози у вигляді препроінсуліну. Виділяється шляхом еміоцитозу(міграція гранул до мембрани, злиття з мембраною, розчинення мембрани, викид вмісту). Обмін вуглеводів:1)стим. транспорту глюкози у клітину2)стим.утиліз. глюкози шляхом гліколізу(актв. глюкокіназу), ПФШ(актав. глюк.-6-фосфат.дегідгогеназу), синтезу глікогену.3)гальм. глюконеогенез в печінці. Обмін ліпідів:1)активація синтезу вищих жирних кислот2)актив. синтезу ТАГ із ЖК3)гальмування лі полізу в адипоцитах.Обмін білків:актив.процеси трансляції, синтезу рРНК та мРНК. Поруш. виделення-цукровий діабет- гіперглюкоземія, кетоацидоз, гіперліпопротеїнемія, атеросклероз.

 

47. Одноланцюговий поліпептид. Утвор. А-клітин. підшлн.залози у кишк-шлун. тракті у вигляді проглюкагону. Обмін вуглеводів:1)стим. глікогеноліз у печінці.2)гальмує глікогенез(інгібув. глікогенсинтази) 3)актив. глюконеогенез в печінці(глюкоза з амінокислот) –сприч.гіпеглюкоземію. Обмін ліпідів: ліполітична дія- *актив. ТГ-ліпазу-*збільш. жирних кислот в крові-*перетворення їх на кетонові тіла-*кетоанемія.

48. Коротколанцюгові пептиди або поліпептиди.Виділяються у вигляді гранул під впливом їжі безпосередньо у кров. Розносяться з кров’ю до органів, напри, підшл.залози і сенсибілізують ендокринні клітини до дії харч. речовин. Гастрин-утвор. G-клітинами шлунка та 12-палої. Стимулює секрецію соляної кислоти та пепсину шлунком. Секретин – S-кліт. 12-палої. Стимул. секрецію бікарбонату, води, сприяє звільненню жовчі. Холецистокінін – І-кліт.12-палої.стимул. скоречен. жовчного міхура та виділ. панкреатичних ферментів, приймає участь у розвитку відчуття ситості.

 

49. Похідні тирозину. Синтез:1)накопичення щитовидною залозою йоду з крові2)утвор. тиреоглобіну, а з нього МІТ та ДІТ 3)утвор. тиронінів у складі тиреоглобуліну 4)секреція тиреоглобуліну в порожнину фолікула 5)поглинання тиреоглобуліну тироцитами, розщеплення його в лізосомах до Т3 та Т4. Функ:1)Зростання швидкості основного обміну, катаболізм білків, жирів, вуглеводів 2)підвищують теплопродукцію, збільшують швидкість тканинного дихання 3)стимулюють процеси морфогенезу у ембріона. Гіпотиреоз – ендемічний зоб – збільш.розміру залози, мікседема – слизистий набряк, млявість, апатичність, в дит. віці – затримка фіз.. та розумового розвитку. Гіпертиреоз – базедова хвороба – тиреотоксикоз, збільш.основного обміну, підвищена збудливість нерв.с-ми, тахікардія, схуднення.

 

50. Синтез:фенілаланін-*тирозин-*ДОФА-*дофамін-*норадреналін(метилювання)-*адреналін.Адреналін,норадреналін. Дія:мембранні рецептори-*аденілатциклазна с-ма. 1).Вплив на обмін вуглеводів: катаболітичний, актив. глікогенолізу в м язах, гіперглікемія. 2)обмін ліпідів: ліполітичний ефект, активація ТГ-ліпази, збільш. ЖК в крові. 3)збільш. серцевих скорочень, гіпертензивна дія. Моноамінооксидази розщеплюють адреналін до норадреналіну. Дофамін. Нейромедіатор, вливає на серцево-суд. с-му, дилатація судин нирок,збільшує діурез.

 

51. Біохім. активні похідні вуглеводню стерану. Залежно від природи радикалів поділяють: 1)група прегнану(С21)-кортикостероїди(глюкокортикоїди, мінералокортикоїди)-прогестагени. 2)Група естрану – естрогени(С18) 3)гр.. андростану(С19)-андрогени. В організмі синтезуються з холестеролу. Холестерол(С27)-*прегненолон(с21)-*прогестагени(С21)-*1.кортикостероїди(с21)(глюкокортикоїди(с21), мінералокортикоїди(С21)) 2.сексагени(С19, С18)(андрогени(С19), естрогени(С18)). Глюкокортикоїди(кортизон, кортикостерон)-І.активують глюконеогенез в печінці:1)актив. експресію генів, що відповідають за синтез ферментів глюконеогенезу 2)в мязах пригнічу. синтез білка, що збільшує к-ть вільних амінокислот для глюконеогенезу. ІІ.Мобілізують захисні реакції організму, протизапальні властивості. ІІІ.активують лі поліз. Мінералокортикоїди(альдостерон)- стим. реабсорбцію Na+ в дистал. частині канальців нефрону.

 

52. Глюкокортикоїди(кортизон, кортикостерон)-І.активують глюконеогенез в печінці:1)актив. експресію генів, що відповідають за синтез ферментів глюконеогенезу 2)в мязах пригнічу. синтез білка, що збільшує к-ть вільних амінокислот для глюконеогенезу. ІІ.Мобілізують захисні реакції організму, протизапальні властивості. ІІІ.активують ліполіз.Хвороба Іценко-Кушинга: збільшення глюкокортикоїдів, гіперглікемія, глюкозурія, порушення жирового обміну, затримка Na в організмі, гіпертензія.

53. Мінералокортикоїди(альдостерон)- стим. реабсорбцію Na+ в дистал. частині канальців нефрону. Синдром альдостеронізму: збільш. альдостерону, затримка Na та води, набряки. Ренін-ангіотензинова с-ма- регуляція артеріол. тиску та водно-електролітного обміну.Основний компонент ангіотензин ІІ-судинозвужувальний фактор. Утвор: ангіотензиноген(під впливом реніну)-*ангіотензинІ(під впливом АПФ)-*ангіотензин ІІ. Стимул. при зниженні артер. тиску. Ангіотензин ІІ стимул. секрецію альдостерону та вазопресину, що затримує іони Na та воду в організмі.

 

54. Естрогени(естрадіол, естрон): проліферація епітелію піхви, ендометрію, забезпечують статеве дозрівання. прогестагени(прогестерон)-синтез в жовтому тілі, готує матку до імплантації яйцеклітини, сприяє розвитку молочних залоз. Регуляція синтезу: циклічність, гормони гіпофіза-ФСГ та ЛГ, що стимул. дозрівання фолікула та перетвор. його на жовте тіло, найбільша к-ть передує овуляції. Андрогени- тестостерон- контрол. сперматогенез, стимул. розвиток первинних та вторинних статевих ознак, стимул. синтез білка. Регуляція: гонадотропні гормони гіпофіза - ФСГ та ЛГ.

 

55. Ейкозаноїди-похідні арахідонов к-ти:1проствноїди(простагландини, простацикліни, тромбоксани)2лейкотрієни. Сигнальны молекули. Виділяються в тканинах. 1. Простгландини(ПГ)Бічні ланцюги 7-8 атомів вуглецю. ПГі2 – простациклін. 2.Тромбоксани. 20-вуглецеві жирні к-ти.Актив ф-ма-тромбоксани А. 3. Лейкотрієни(ЛТ). Не містять циклічної структури. Біосинтез ПГ та тромбокс: джерело-арахід. к-та за рахунок фосфоліпази А2. Простагландин-синтетазний комплекс циклогеназами та пероксидазами перетвор арахідонат на ПГ G2 та ПГ Н2. Біосинтез ЛТ -введення О2 в арахід. к-ту і утв 5-ГПЕТЕ - попередник ЛТ. реакція проходить в клітинах крові. Властивості ПГ. ПГ А та ПГ Е зниж тиск, розслабл мязи бронхів, а ПГ F виклик скороч цих мязів. ПГ Е2 і ПГ F2 стимул запліднення. ПГ Е1 гальм. НСl у шлуні. Простациклін -звуж. судини, це антикоагулянт. Промбоксани-антогоністи простациклінів. ф–ія всіх ейкозаноїдів розвиток запалення. Посилюють ефекти гістаміну, брадикардіну, серотоніну,. ПГ самі по собі можуть викликати компоненти запалення. ЛТ В4 вход до складу «субстанції анафілаксії». Аспірин гальмує продукцію простагландинів за блокування простагландин-синтетази, інгібує циклооксигеназний шлях, що гальмує розвиток запалення.

 

56. Гормональна регуляціу Са: кальцитріол, паратгормон, кальцитонін. Паратгормон (ПТГ) в паращитопод (ПрепроПТГ → проПТГ → ПТГ) ↑Са в крові. Механізм дії– мембранно-цитозольний. Звяз з рецептором і актив. аденілатциклазу, синтез цАМФ, фосфорилюв білків-ферментів. 1.у кістках ↑ резорбцію 2.у нирках ↑реабсорбц Са, 3.стимулює кальцитріол 4.у кишечнику підвищ всмоктув Са. Кальцитріол. утв в печінці і нирках. ↑Са. Сприяє тр-ту Са проти градієнта концентр. При дефіциті в дитинстві –рахіт у пізньому-остеомаляція. Кальцитонін. в щитоподіб.. ↓Са. Активує аделілатциклазну сис-му, гальм резорбцію кісток.

 

57. Компоненти N харчування: Макро-(біл. жир, вугл) та мікромолекули(вітаміни, мінерали). Вугл –джер енергії. Добова потреба450-500г. Основне джерело – крохмаль рослин. Харчові волокна не розщеплюються, стимулюють момторику киш-ка, та формув. кал мас. 75% вуглев →СО2 і Н2О; 20-25% в жири, 2-5% депонуються як глікоген. Надлишок вуглеводів-жири. Жири – друге джерело Е. Добова потреба 60-90г. Осн джерело-тваринні продукти 20-25г. рослинні жири. Білки. Їх цінність –АК. Основна ф-ія пластична. Азотиста рівновага – к-сть азоту, що надходить = к-сті азоту, що виводиться. Добова норма 50-60г. Цінність залежить від амінокислотного складу (замінні:ала, асп, арг, глу, глн, про. глі,сер; незамінні:вал, леу, іле, мет, тре, фен, трп; частково замінні:арг, гіс)

 

58. Механізм перетвор р-н у трав тракті. Білки БХ процеси відбуваються у шлуні тонк киш-ку. Шлунк сік. рН1,5-2,5. Основа-НСl і пепсин + фосфати та орг. к-ти. НСl виробл в клітинах слизової. НС1 необхідна для актив пепсина і ↑ його активності. Пепсин – протеаза, синтез у вигляді пепсиногену(профермент). Пепсиноген (Н+, пепсин) → пепсин+пептид. Це ендопептидаза. Під дією пепсину білки→пептони. Реннін-протеаза у новонародж. Перетвор молоко у казеїни. Киш-к. Травлення:порожнинне, пристінкове. Більшість ферментів синтез в підшлунковій. Ендопептидази: Трипсиноген (ентерокіназа) → трипсин+пептид. активний щодо арг та ліз. Хімотрипсиноген (трипсин) → хімотрипсин + інгібіторні пептиди. Еластаза активна щодо глі, сер, ала. Екзопептидази: Карбоксипептидази гідроліз звязки С-кінцевих АК. Амінопептидази-N-кінцеві АК залишки. Дипептази: дипептиди→вільні АК, що всмокт. Вуглеводи. Амілази киш-ка – α- та β-амілази, що синтез в підшлунковій. α-амілаза-ендоглікозидаза: крохмаль, глікоген → олігосахариди, мальтоза. β-екзоглікозидаза відщепл залтшки мальтози. Дисахаридази і олігосахаридази: Мальтаза-відщеплює від мальтози глюкозу, Лактаза: Лактоза →галактоза+глюкоза, Сахараза: Сахароза → глюкоза+фруктоза. Ліпіди. Нейтральні жири. Під дією панкреатич ліпази. Продукти гідролізу-вільні жирні к-ти+гліцерол. Для функціонув необхідні жовчні к-ти, що емульг жири і форм міцелярні структури. Фосфоліпіди. ФосфоліпазаА2 гідроліз складноефірні звязки з утв лізофосфоліпіди. Інші фосфоліпази до гліцерину і ВЖК, азот. основ, осфор к-ти. Ефіри холестерину під дією Холестеролестераза до холестеролу. Продукти процесів всмоктуються слизовою кишок.

 

59.Порушення процесів перетравленя. Вуглеводів:Недостатність лактази. Спадкова ензимопатія. Зустріч повна відсуність, але частіше це просто низька активність. Недостатність сахарази зазвичай супроводж недост ізомальтази. Проявляється після переводу новонародж на зміш харчування. Жирів: Дефіцит панкреатичної ліпази-панкреатична стеаторея, дефіцит жовчі-гепатогення стеаторея, пригнічення ферментн сист ентерогенна.

60. Вітаміни.Водорозчинні:віт групи В,РР,Н,С,Р;Жиророзч:А,К,Е,Ф,Д. Розрізн гіповітамінози і авітамінози. Причини:1.зменшення в харчах(екзогенний)2.порушення засвоєння(розлади всмоктування або присутність антивітамінів)(ендогенні)3.Підвищена їх утилізація.

 

61.В1(тіамін) продукт конденсації 2 гетероцикл кілець: Амінопіримідинового і тіазолового. Може бути у формі тіаміну та його ефірів: ТМФ, ТДФ, ТТФ Коферментна ф-ма Тіаміндифосфат. Ф–ії:1.Окислюв декарбоксил пірувату2.Окислюв декарбоксил α-КГ в ЦЛК.3.транскеголазні р-ії пентозофосф шляху. Джерела: хліб, крупи, пивні дріжджі. Норма-1,5-2,0мг.

62.В2(рибофлавін)-трициклічна сполука.Коферм ф-ма:ФАД,ФМН.Це проестетичні групи аеробн та анаеробних дегідрогеназ, оксидаз білкового, ліпідного та вуглевод. обмінів. Міститься в рослин та тварин продуктах. Норма-2,0-2,5мг.

63.РР(ніацин) Це піридин-3-карбонова к-та. Коферм ф-ма:НАД, НАДФ. Необхідний фактор перебігу реакцій білкового, ліпідного та вуглевод. обмінів. При деіциті – палегра, що проявляється як дерматит, діарея, деменція.Міститься в хлубу, крупах, овочах, мясі. Норма 15-25мг.

 

64.В6(піридоксин) це піридоксаль, піридоксамін та піридиксол. Коферм форма: ПАЛФ,ПАМФ.1.Р-ії трансамінування у складі амінотрансераз.2. Р-ії декарбоксилювання у складі декарбоксилаз.3. перетворення триптофану кінуреніновим щляхом.4. Синтез гему. Недостатність супроводжується дерматитом, судомами, анемією. Міститься в хлібі, картоплі, крупі, печінці. Норма2-3мг.

65.В12(кобаламін) це кориноїд із поріриноподібної та нуклеотидної структур. Коферм ф-ма метилкобаламін, 5-дезоксиаденозилкобаламін. Бере учась в каталізі БХ реакцій такими ферментами:1.Метилмалоніл-КоА-мутазою.2. Гомоцистеїн-метилтрансфераза. Недостатність-хв. Адісона-Бірмера.Це анемія, за якої дуже пониж рівень еритроцитів Розвивається через: зовн факторр Карсла(мало в їжі) внутрішній ф–р Карсла(порушення всмоктування в ШКТ)Міститься в тваринній їжі+синтез бактеріями кишечника. Норма 2-5мкг.

 

66.Вс(фолієва к-та) Це похідні птеринів. Коферм ф–ма ТГФК(тетрагідрофолієва к-та). 1. ТГФК з В12 участь у синтезі метіоніну, холіну,креатину. Недостатність проявляється з недост В12 і проявл як хв «спру»: макроцитарна анемія, пінисті проноси. Міститься в листях зелених рослин+синтез мікрофлорою. Норма 200-400 мкг.

67.Н(біотин) це продукт конденсації сечовини і тіовалеріянової к-ти. Коерм ф-ма карбоксибіотин.1. біосинте жирних кислот, 2.перетвор піруват→ОА в глюконеоген.3.р-ії карбоксилювання в синтезі пуринових нуклеотидів. Гіповітаміноз супроводж себореєю. Утв мікрофлорою к-ка. Норма 150-300мкг.\

68. В3(пантотенова к-та) це сполучання аланіну з похідними масляної к-ти. 1. Обмін АК.. 2.окислення та синтез жирних к-от. 3. синтез стероїдів, 4. синтез коензиму А, це один з ключових ферментів р-ій метаболізму вуглеводів. тощо. Авітаміноз – численні малоспецифічні поруш. Джерела: злакові, крупи, яйця, молоко, дріжджі, тощо. Норма:5-10мкг.

 

69.С(аскорбінова к-та) це γ-лактон 2,3 дигідро –L-гулонової к-ти. L-аскорбінова кислота і її дегідроформа можуть віддавати і приймати Н+. ці форми мають антискорбутну дію. Коерм форма L-АК. 1. Синтез колагену(гідроксилювання проліну). 2. синтез стероїдів3. гідроксилювання катехоламінів з утв адреналіну, норадр, дофаміну4. синтез серотоніну. 5. катаболізм тирозину. 6. антиоксидантна ф-ія Джерела: рослинні продукти (смородина, лимон, перець червоний, шипшина). Норма 50-70мг.

 

70. Р(лавоноїди) є похідними флавону, флавану (катехіни). 1 змуцнює судинну стінку(разом з віт С) 2. Антиоксидант властивості 3. Пригніч активність гіалуронідази і запобігає руйнув сполучної тканини). Гіповітам – кровоточивість ясен, ламкість судин. Джерела:фрукти, ягоди(смородина, яблука, виноград) норма 25-50мг.

71. А(Ретиноол) Циклічний одноатомн ненасич спирт з бічним ланц, що має залишки ізопрена. В організмі ретинол→ретиналь(альдегід)→ретиноєва к-та. 1. ретинол входить до глікозилтрансфераз(переносять олігосахариди ч/з мембрану) 2. ретиналь забезпечує зір(входить до складу родопсину та родопсину) 3. ретин к-та контролює утвор епітеліальн і статевих клітин. 4. Є антиоксидантом. Гіповіт куряча сліпота, дерматит, виразки ока. Джерела: тваринна їжа(риб жир, масло, печінка) Норма1,5-5 мг

72. К(нафтохінони) К1-філохінони, К2-менахінонию. Є коферментом γ-глутамілкарбоксилази (карбоксил глутамінову к-ту). Гіповітам: кровоточивість. Джерела: рослинні продукти, синтез мікролорою. Норма 0,1 мг.

 

73. Вітамін Е (токоферол) Токофероли запобігають окисленню ненасичених жирних кислот, сприятливо діють на функцію статевих залоз, стимулюють діяльність м'язової системи. Ця група вітамінів також сприяє засвоєнню ретинолу та ергокальциферолу, білків, жирів, вуглеводів. Токофероли (лінолева, ліноленова та арахідонова кислоти) містяться в рослинних оліях: бавовняній, кукурудзяній, соняшниковій. Їх знайдено у квасолі, зеленому горошку, шпинаті, абрикосах та персиках. Добова потреба 12-15 мг. Токофероли застосовують для лікування атеросклерозу, екзем, трофічних виразок, задавнених ран. Препарати альфа-токоферолу необхідні для нормальної лактації, розмноження, зокрема збереження вагітності, для лікування гіпертонічної хвороби та ішемічної хвороби серця Вітамін E накопичується головним чином в жировій тканині.

74. Вітамін Д3 (холекальциферол) вітамін рослинного походження. Біологічні властивості та механізм дії: Регуляція гомеостазу кальцію. Холекальциферол що утворюється в організмі людини з 7.дегідрохолесерину, є попередником факора гормонального типу дії кальцитріолу, який індукує синтез Са-звязуючих білків ентероцитів і є, такм чином, основним регулятором всмоктування в в кишечнику іонв Са 2+, необхідних для кістко утворення та контролю багатогранних Са-залежних біохімічних процесів. Джерела: вершкове масло. Жовток яєць, печінка. Добова потреба 2,5-10 мкг.

 

75 Кров надходить в усі частини організму та виконує такі важливі функції: транспортну поживну - кров забезпечує транспорт поживних речовин (вуглеводів, ліпідів, амінокислот та ін.) до тканин; екскреторну – виведення з тканин та органів кінцевих продуктів метаболізму (сечовини, сечової кислоти, аміаку тощо); дихальну. регуляторну – регуляція кислотно-основного стану організму, містить гормони та білки, які беруть участь у процесах координації біохімічних та фізіологічних процесів в організмі; захисну – кров містить компоненти (лейкоцити, імуноглобуліни, система комплементу), які захищають організм від чужорідних агентів; система коагуляції захищає організм від втрати крові; терморегуляторну – кров бере участь у перерозподілі тепла в усьому організмі.Гемоглобін (Hb) – складний білок класу хромопротеїнів, який є гемопротеїном. Ф дихальну – бере участь у транспорті кисню та вуглекислого газу; забезпечує сталість рН (гемоглобінова буферна система є найбільш потужною системою підтримки рН крові).

Механізми транспорту:. До заліза, яке міститься в молекулі Hb, приєднується кисень – утворюється оксигемоглобін - HbO₂.Інтенсивність утворення HbО₂ залежить від парціального тиску крові, значення рН, концентрації СО₂ та вмісту 2,3-дифосфогліцерату (2,3-ДФГ). У капілярах тканин відбувається приєднання протона до гемоглобіну, і, таким чином, це запобігає закисненню середовища. Крім того, в тканинах збільшення кількості Н⁺ (при утворенні вугільної кислоти із СО₂) знижує спорідненість Hb до кисню. У капілярах легень, навпаки, протон вивільняється, і О₂ зв’язується з Hb. Приєднання вуглекислого газу призводить до утворення карбгемоглобіну HbCO_2. У складі цього похідного транспортується до 20% СО₂. Молекула гемоглобіну може утворювати комплекси з іншими газами. Так, комплекс гемоглобіну з чадним газом – карбоксигемоглобін (HbCO) є міцною сполукою.При деяких патологічних станах, наприклад при отруєн-нях потужними окисниками (перманганат калію, бертолетова сіль, сульфаніламідні препарати та ін.), залізо у складі гему окиснюється до тривалентного стану – утворюється метгемоглобін MetHb. Цей похідний гемоглобіну не може зв’язувати кисень. У нормі в еритроцитах міститься до 2% метгемоглобіну, який утворюється в результаті аутоокиснення.HbS – гемоглобін, в якому в 6-му положенні β-ланцюга глутамінова кислота (Глу) замінена на валін (Вал). ця патологія має назву серпоподібно-клітинна анемія.

HbC – гемоглобін, в якому в 6-му положенні β-ланцюга глутамінова кислота (Глу) замінена на лізин (Ліз). Цей гемоглобін також кристалізується в еритроцитах, які гемолізують, резуль-татом чого є розвиток анемії.

HbD – гемоглобін, в 121-му положенні бета-ланцюга якого глутамінова кислота (Глу) замінена на глутамін (Глн). При високому вмісті такого аномального гемоглобіну розвивається легка форма гемолітичної анемії.

HbЕ – гемоглобін, в 26-му положенні β-ланцюга якого глутамінова кислота (Глу) замінена на лізин (Ліз).

HbM – існує група гемоглобінів, у яких структурний дефект (амінокислотна заміна) перешкоджає відновленню метгемоглобіна до гемоглобіну.

 

76 У крові людини існують спеціальні системи, які сприяють підтримці сталості рН крові, - буферні системи. буферна система – це суміш сполук, які відіграють роль донора і акцептора протонів. У крові функціонують такі буферні системи (в дужечках зазначена кислотно-основна пара кожної системи):

- гемоглобінова (відновлений Hb – калійна сіль Hb:ННb-КНbО2);

- гідрокарбонатна або бікарбонатна (вугільна кислота – двовуглекислий натрій:Н2СО3 — NаНСО3);

- фосфатна (одноосновний –двоосновний фосфорнокислий натрій: NaH2PO4- Na2HPO4);

- білкова.

Гемоглобінова буферна система

Ця система представлена декількома підсистемами – HHb/HНbО2, KНb/HНb, KНbО2/HНbО2.

функціонування гемоглобінової буферної системи пов’язано з основною функцією гемоглобіну, а саме з транспортом кисню.Важливо те, що гемоглобінова буферна система взаємодіє з бікарбонатною системою, яка є основним лужним резервом крові.

Бікарбонатна (гідрокарбонатна) буферна система

Ця система за своєю потужністю займає друге місце в сис-темі регуляції рН крові. Вона складається з вугільної кислоти Н2СО3 та бікарбонату натрію NaHCO3 (переважно в плазмі) або калію KHCO3 (в еритроцитах). Співвідношення вмісту кисло-ти та її солі становить 1/20.

Фосфатна буферна система

Вищезазначена буферна система складається з дигідрофос-фату (NаН2РО4) та гідрофосфату (Nа2НРО4) натрію. Перший з них має властивості слабкої кислоти та взаємодіє з лужними речовинами, які надходять у кров. Другий компонент має влас-тивості слабкого лугу та реагує з більш сильними кислотами. Ця буферна система здатна стримувати зміни рН в інтервалі 6,2 – 8,2, таким чином, може забезпечити значну частку буферної ємності крові. На жаль ємність цього буфера невелика у зв’язку з низьким вмістом фосфатів у крові.

Білкова (протеїнова) буферна система

Ця система здійснює підтримку рН за рахунок амфотерних властивостей білків плазми, які містять вільні -СООН та -NH2. У лужних умовах вони поводять себе як кислоти (донори протонів), а в кислих - надають лужних властивостей білкам, які поводять себе як акцептори протонів. Для характеристики регуляторних фізико-хімічних, фізіологічних та інших механізмів, які забезпечують сталість рН введений термін «кислотно-основний стан» організму (КОС). У регуляції КОС, крім буферних систем організму, беруть участь легені, нирки, печінка та кишечник.Ацидоз та алкалоз – порушення КОС організму, коли регуляторні системи (у тому числі й буферні) не можуть підтримувати сталість рН на постійному рівні, і саме тому в крові накопичується значна кількість кислот або лугів.

Виділяють дихальний (респіраторний, газовий) та метаболіч-ний (негазовий, недихальний, нереспіраторний) ацидоз/алкалоз.

 

77 Біохімічний склад крові людини. Білки плазми крові та їх клініко-біохімічна характеристика.

Склад крові: Кров складається з рідкої частини – плазми крові (близько 60% об’єму) і формених елементів (клітин крові: еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів) (близько 40% об’єму).

Плазма крові – жовтувата рідина, яка вміщує:1. Н2О – 91%.2. Білки – 8% (альбуміни, глобуліни, фібриноген). Вони утримують воду вплазмі (при голодуванні, зменшується кількість білків, вода переходить з крові до тканин, утворюючи голодні набряки) глобуліни можуть перетворюватись на антитіла, які знешкоджують мікроби і утворюють імунітет; білки створюють певну в’язкість крові, яка зростає при втраті води (потіння, пронос), що може привести до утворення тромбів; фібриноген – бере участь у зсіданні крові; білки також переносять поживні речовини, продукти розпаду білків та н.к., гормони, мікроелементи, вітаміни.3.Жири – 0,8%.4.Глюкоза – 0,12%. При зниженні – підвищується збудження клітин головного мозку (судоми), порушується кровообіг, дихання, настає смерть.5.Сечовина та сечова кислота – 0,05%.6.Мінеральні солі – 0,9%, з них найбільше припадає на долю NaCl, солі Са, К, Мg. Ця концентрація підтримується на сталому рівні.Водний розчин солей, концентрація якого дорівнює 0,9% - фізіологічний розчин (ізотонічний). Його використовують в клінічній практиці при значних крововтратах або при обезводненні організму.За допомогою гіпертонічних розчинів відтягується рідина з тканин.В крові є близько 20 важливих мікроелементів. Багато з них (залізо, нікель, кобальт) беруть участь у кровотворенні.

 

78. Ферменти плазми крові; значення в ензимодіагностиці захворювань органів і тканин.

Ферменти сироватки (плазми) крові умовно поділяють на три групи:

1) індикаторні (клітинні, маркерні) ферменти – локалізо-вані в клітинах тканин, потрапляють у кров у результаті фізіологічного старіння та руйнації клітин або в результаті підвищення проникливості клітинних мембран. При надходженні укров вони інактивуються протеазами сироватки і тканин. Актив-ність цих ферментів зростає при ураженні органів, коли спостерігається потужна руйнація клітинних мембран. Фер-менти цієї групи поділяють на неспецифічні та органо-специфічні.

2)секреторні (плазмоспецифічні) ферменти – синтезуються в печінці, виділяються у кров, де виконують певні фізіологічні функції

3)екскреторні ферменти – синтезуються в печінці, підшлунковій залозі, слизовій оболонці кишечника. Поява цих ферментів у крові пов’язана з природною руйнацією клітинних структур, у яких вони утворюються

Гіперферментемія – підвищення активності ферментів у сироватці крові.

Гіпоферментемія – зниження активності ферментів крові, що є результатом пригнічення синтезу ферментів у тканинах.

Дисферментемія – цей тип характеризує появу деяких ферментів у крові, активність яких у нормі відсутня.

 

79. Калікреїн-кінінова система крові та тканин. Лікарські засоби – антагоністи кініноутворення.