Творчість Габріеля Гарсіа Маркеса

 

Колумбієць Ґабріель Ґарсіа Маркес(нар. 1928 р.) — це один з найвідоміших латиноамериканських письменників сучасності, найяскравіший представник літератури “магічного реалізму”.

Письменницька кар’єра Маркеса не була рівною і зазнавала як успіхів, так і тимчасових невдач. Одне з його оповідань 1955 р. “ Якось після суботи ” здобуло національну премію Колумбії. На хвилі цього визнання в 1959 р. з’явилася його збірка оповідань “ Похорон великої Мами ”, а в 1966 р. — роман “ Лиха година ”, за який він отримав престижну літературну премію і контракт з одним із аргентинських видавництв на майбутні твори. Незважаючи на очевидні літературні успіхи Маркеса, його повість “ Полковникові ніхто не пише ” (1958), яка пізніше була визнана однією з найкращих в творчому доробку письменника, на той час залишилася практично непоміченою. Справжня письменницька слава прийшла до Маркеса в 1967 р., коли з’явився його роман “ Сто років самотності ”, що мав приголомшуючий успіх і за глибиною ідейного задуму і рівнем художньої досконалості ставився критикою в один ряд з сервантівським “Дон Кіхотом”. У романі змальовані шість поколінь роду Буендіа – від його заснування і до повного виродження. Причиною цього виродження стає його замкнутість, ізольованість від часу та проблем, якими живуть інші люди, а в глибшій смисловій перспективі роману вимирання роду Буендіа символічно знаменує деградацію, духовний занепад людства, яке все більше індивідуалізується і усамітнюється, втрачаючи ту духовну єдність, ту солідарність, яка виступає основною запорукою виживання і розвитку. Саме у зв’язку з романом Маркеса “Сто років самотності” чи не вперше з’явився й термін “магічний реалізм”, який критика відтоді почала вживати як стосовно творів самого Маркеса, так і творів інших латиноамериканських прозаїків. У перспективі творчості самого Маркеса роман “Сто років самотності” став найзначнішим і глибоким розкриттям однієї з центральних його тем — теми самотності й відчуженості людини.

Ще одна провідна тема творчості Маркеса — це проблема влади, її філософського та психологічного обґрунтування та причин її переродження у некеровану законами і мораллю деспотичну тиранію. Ця тема проходить через багато творів письменника, з яких в першу чергу слід назвати збірку “ Незвичайна і сумна історія про довірливу Ерендиру та її жорстоку бабу ” (1972), романи “ Генерал у лабіринті ” (1989) і особливо “ Осінь патріарха ” (1975). Визначний внесок письменника у розвиток латиноамериканської літератури ХХ ст. був відзначений у 1982 р. Нобелівською премією: “за романи та оповідання, у яких фантазія та реальність, поєднуючись, відображають життя і конфлікти цього континенту”. До основних стильових рис Маркеса відносять взаємопроникнення елементів реальності та фантастики, поєднання філософських здобутків сучасної латиноамериканської культури з мотивами та образами індіанської, негритянської та іспанської міфології, експресивний метафоризм, тяжіння до символічних узагальнень та притчової манери оповіді, лаконізм та “снайперська точність мовлення”. Багато з цих рис знаходимо в одному з кращих оповідань Маркеса “Стариган з крилами”, що увійшло у збірку “Незвичайна і сумна історія про довірливу Ерендиру та її жорстоку бабу” (1972).

Сюжет оповідання складає розповідь про те, як одного разу після бурі рибалка Пелайо та його дружина Елісенда знайшли на березі моря якогось старого, брудного чоловіка, який, на перший погляд, нічим не відрізнявся від звичайної літньої людини, якби не пара великих крил, що були у нього за спиною. Дивний незнайомець намагався вибратись із багнюки, але важкі крила заважали йому, і він остаточно знесилів. Пелайо спочатку сприйняв його за мореплавця, але сусідка припустила, що це — янгол, якого, очевидно, було послано за маленькою хворою дитиною і який, через старість, не втримався під дощем і впав на землю. Янгола помістили у хлів, де він жив разом з курами, годуючись залишками їжі і покірно терплячи всі негаразди та людські образи. Дитина не почувалася більше хворою, і Пелайо хотів було відпустити янгола, але, помітивши, що незвичайна істота зацікавила односельців, вирішив підзаробити на янголі, демонструючи його за гроші. Втім, люди швидко втратили інтерес до незвичайного старого, оскільки в селищі з’явився атракціон з жінкою-павуком, подивитсь на яку коштувало дешевше і, крім того, вона охоче відповідала на усі запитання, тоді як янгол лише мурмотів щось незрозуміле і не реагував на прохання і дії людей. Дуже швидко про янгола забули, а в очах Пелайо і Елісенди він став перешкодою, адже не приносив більше заробітку. Старий був дуже хворим, лікар, який оглянув його, висловив припущення, що жити йому залишилось недовго, але всупереч усьому, янгол поступово відродився до життя, і одного ранку, злетівши в небо, залишив світ людей.

Художній світ оповідання Маркеса побудований на поєднанні елементів реального (буденний побут і психологія мешканців невеличкого рибальського селища) і фантастичного (образи янгола та жінки-павука), при цьому фантастичне мешканцями селища сприймається як щось цілком реальне, земне. Більше того, лікар, який оглянув янгола і побачив, що його крила є надзвичайно органічним продовженням тіла, навіть здивувався, чому таких крил немає у решти людей. Письменник, проте, не має наміру акцентувати увагу читача на подібних логічних парадоксах і не ставить за мету поміняти місцями реальний і уявний світи. Фантастичне в оповіданні Маркеса спрямоване на підкреслення і загострення тих духовних, моральних аномалій, які визначають реалії і саме існування значної частини людства. Тому фантастичне в оповіданні письменника виконує функцію своєрідного філософського гротеску, який збільшує і доводить майже до абсурду картину духовної безкрилості і моральної ницості людини, яка замкнулася в колі егоїстичних матеріальних інтересів і грубих тілесних задоволень.

Оповідання Маркеса, таким чином, переростає масштаб зображуваного безпосередньо і перетворюється у морально-філософську притчу, в якій маленьке рибальське селище постає моделлю усього людства, що втратило крила, тобто високі духовні ідеали і справжні моральні орієнтири. Втім, фінал оповідання якщо й не сприймається як беззаперечно оптимістичний, то, принаймні, символічно натякає на цю можливість: старий не помер, як пророкували, а знайшов в собі сили, що відродили його до нового життя, допомогли йому розправити важкі крила і здійнятися в небо, тобто, повернутися до Бога.

 

 

4. Методика проведення основних типів уроків з мови.

Шляхи, методи і прийоми аналізу художнього твору.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 6