Культура – це соціальна інформація, що накопичується і зберігається в суспільстві за допомогою створених людьми знакових систем.

Культура виражає специфіку укладі життя, поведінки окремих народів, їх особливий спосіб світосприйняття в міфах, легендах, системі релігійних вірувань і ціннісних орієнтацій, які надають смисл існуванню людини.

Культура розуміється як сфера самоствердження та розвиток сутнісних сил людини. Культура і людина в певному розумінні – одне ціле: культура живе в людях, в їх творчості, діяльності, переживаннях, водночас люди живуть у культурі. Культура, з одного боку, постійно занурює людину в протиріччя і ситуації, які вимагають вирішення, а з іншого – пропонує матеріальні та ідеальні знаряддя і засоби, за допомогою яких людина утверджує себе в цьому світі.

Культура виступає як процес, результат і поле реалізації людських потенцій, як рефлексія творчості, як гуманістичний змістовний аспект суспільних відносин, як напружений пошук людиною самої себе і свого місця у світі. Кожний національний чи історичний тип культури є неповторним світом, вибудованим певним сприйняттям людиною дійсності та самої себе. Картина, храм, книга, симфонія як витвори культури відкриваються нам особливим світом неповторних людських почуттів, думок, цінностей.

Складові культурної антропології

Соціальний інститут

В сучасній літературі поняття «соціальний інститут» можна зустріти в таких контекстах: мова як соціальний інститут, школа як соціальний інститут, наука як соціальний інститут, профспілки як соціальний інститут, армія як соціальний інститут, родина як соціальний інститут, реклама соціальний інститут, і навіть організована злочинність соціальний інститут. Це свідчить про багатоманітність явищ і процесів, які можуть бути позначені цим поняттям.

Під соціальним інститутом розуміють:

1) певну групу осіб, які здійснюють спільну діяльність;

2) певну організацію людей, яка виконує комплекс функцій від імені всієї групи;

3) установи і засоби діяльності, які регулюють поведінку членів групи;

4) деякі соціальні ролі, які є особливо важливими для групи.

Загальне визначення можна дати наступне: Соціальні інститути – це система установ, в яких певні люди, обрані членами груп, отримують повноваження для виконання певних і безособових функцій заради задоволення заради існуючих індивідуальних і суспільних потреб і заради регулювання поведінки інших членів груп.

В організації культурного життя велику роль відіграє держава.

Ті культурні установи і організації можна кваліфікувати за функціями, які вони виконують в державі:

1) соціальні інститути, які призначені для здійснення духовного виробництва (театри, кіностудії, видавництва, творчі колективи);

2) соціальні інститути, що сприяють розповсюдженню культури (концертні і гастрольні об’єднання, кінотеатри, лекторії, бібліотеки, університети, музеї, школи);

3) установи, які організовують і планують культурну діяльність, здійснюють управління культурним процесом (урядові організації культури, науково-дослідні установи).

Культуру слід розглядати лише у взаємозв’язку з суспільством, розглядати як частину суспільства, поряд з виробництвом, політикою. Культура певного типу проявляється в політиці, економіці, мистецтві.

Перший тип – це культура традиційного суспільства. Для неї характерне домінування стійких консервативних традицій і повільне накопичення новацій. Тут має місце мораль ненасилля і гармонія з природою. Спостерігається низька ефективність виробництва. Свобода індивіда фактично відсутня, спостерігається залежність індивіда від спільноти, колективу, держави. Даний тип культури був властивий давнім суспільствам (Єгипту, Китаю, Індії), він до сих пір існує у багатьох країнах «третього світу».

Другий тип – це культура техногенного суспільства. Їй властивий динамічний розвиток науки і техніки, активна предметна діяльність людини і її вторгнення в природу. Сама діяльність розглядається як вище призначення людини. Людина розглядається як творець власного щастя, долі, творець «другої природи», а знання – як її основна сила. «Техногенна» культура створила всі передумови для прогресу людського суспільства. Разом з тим вона підвела людство до власної загибелі, створила екологічну кризу і небезпечні техногенні катастрофи, руйнацію людської духовності.

Традиції і норми. Традиційна культура, сучасна культура. Норми культури.

Новаторство і традиції – дві сторони процесу розвитку культури. Кожна культура є синтезом стійких і змінних елементів в культурі. Стійкість і інерція в культурі – це традиція. Можна говорити про наукові, релігійні, моральні, національні, трудові і інші традиції. Система традицій відображує цілісність, стійкість суспільного організму. Руйнуючі старі духовні цінності, не можна побудувати нове духовне життя, оскільки руйнується історична пам'ять.

Традиційна культура (або суспільство) – це суспільство, в якому регуляція здійснюється на грунті звичаїв, традицій. Традиційна культура розповсюджена в суспільствах, в яких зміни є непомітними для життя одного покоління – минуле дорослих є майбутнім їхніх дітей.

Різне співвідношення традицій і оновлення дає підґрунтя для розподілу суспільств на традиційні і сучасні. Базисною цінністю є новаторство. Будь-яка новація – наукова, художня, технологічна – має індивідуального автора. Справжній учений або художник – це завжди творець нового.

Сучасний тип культури характеризується достатньо швидкими змінами, які відбуваються в процесі беззупиної модернізації. Джерело знань, вмінь, культурних навичок – індустріалізована система виховання і навчання. Типова родина – «діти-батьки», третє покоління, як правило відсутнє. Авторитет старшого покоління не такий високий, як в традиційному суспільстві, в явній формі виражений конфлікт поколінь.

Норми культури – це певні зразки, правила поведінки або дії. Норми змінюються разом з культурою.

Культура і релігія.

Перший тип релігійних вірувань тісно зв’язаний з розвитком первісної ідеології, і до нього слід віднести магію, тотемізм, фетишизм, анімізм. В цей період культура носила синкретичний характер, і всі її складові не мали самостійного статусу.

До другого типу – народно-національним релігіям – належать індуїзм, іудаїзм, конфуціанство. Ці релігії виникали в період становлення класового суспільства, виникнення держави і розвитку таких спільностей, як народність, а пізніше нація. Характерними рисами є сувора ритуалізація, обрядність.

Перша стадія релігії була зв’язана з виникненням і розвитком політеїзму, друга – монотеїзму

Світові релігії, не дивлячись на відмінність, мають і спільні риси:

1) наявність харизматичної особистості (Пророка або Засновника)

2) Священне Письмо;

3) факт існування Священного текста (Біблії, Корану, Вед, Тріпітак, П’ятикнижжя);

4) догматика як засіб впорядкування духовних знань;

5) віра у спасіння душі;

6) культ у вигляді засобу, що визначає єдність дій, закріплених в ритуалі.