Але, насамперед, культура – це духовне вдосконалення людського роду і окремих індивідів, знаряддям якого є розум.

Існує ще один бік у вченнях всіх просвітників. Суть в тому, що в поняття „просвітництво ” і „культура” вони вкладали своє уявлення про ідеал, до якого має прагнути людство. Просвітницькі роздуми про культуру – це не прото констатація фактів, але й розмова про вищі цілі людського роду. За допомогою поняття „культура” просвітники задавали головний орієнтир і направленість людського життя. Бо воно вказувало на розумну природу людини, в світлі якої ми повині оцінювати минуле і теперішнє людства.

Наука Нового Часу була дослідженням природи, яка прагнула виявити її об`єктивні закони. Подібні об`єктивні закони намагалися виявити і в історії культури. Ця спроба належить вченим-етнографам Х1Хст. – представникам т.з. „еволюціоністської школи”. „Еволюціоністи” прагнули прослідкувати зміну культури різних народів. Своєрідність позиції „еволюціонізма” полягала в тому, що з цієї точки зору, розвиток культури всюди йде однаковим шляхом і підпорядковується одним і тим же об`єктивним законам. При цьому, дикунство, варварство і цивілізація відрізняються лише мірою розвитку однієї і тієї ж культури. Головне, чого він не міг і не хотів визначити це творчість людей в якості утворюючої сили культури.

Таким чином, при такому науково-позитивному підході до культури за скобки виносяться свобода творчості і людська індивідуальність, роль особливого таланту і неповторного зіткнення обставин в створенні світу культури. Але як раз те, що позитивно мислячі вчені вважали неважливим при аналізі культури, було в центрі уваги філософських досліджень ІХ-ХХст.

При вживанні слова «культура» люди вкладають різний смисл. Одні під культурою розуміють цінності духовного життя (літературу, живопис, музику), інші – ототожнюють культуру з освіченістю, треті – об’єднують культуру з моральними етичними нормами.

Культура виступає як сукупність матеріальних і духовних цінностей людини.

Культурогенезом називають процес зародження матеріальної і духовної культури людства, який відбувається у тісному зв’язку зі становленням і розвитком знарядь праці і матеріально-технічної діяльності і соціальних закономірностей.

Матеріальна культура – втілення матеріалізованих людських потреб. В матеріальній культурі реалізується прагнення людини адаптуватися до біологічних і соціальних умов життя. Матеріальна культура – це предмети, створені людиною «другої природи» (знаряддя праці, машини, предмети побуту, зброя, інструменти, культові предмети).

Духовна культура – протиставляється матеріальній культурі.В якості духовної культури виступають ті явища, які зв’язані із свідомістю, інтелектуальною і емоційно-психологічною діяльністю людини.

Духовна культура – сукупний духовний досвід, накопичений людством, який визначає інтелектуальний, моральний, естетичний рівень розвитку сучасного покоління.

Феномени духовної культури: мораль, релігія, мистецтво, наука, філософія, система освіти і виховання.

Вза’ємозвязок матеріальних і духовних цінностей проявляється в:

- у способі життєдіяльності людей;

- у відношенні між людьми;

- у своєрідності життя націй і народностей;

- у рівні розвитку суспільства;

- у сукупності соціальних норм, законів, звичаїв, традицій;

- у релігії, міфології, науці, мистецтві, політиці;

- в особливій знаковій системі.

Культура – це світ людини. Культура – є дійсністю всіх людських смислів. Як така вона є підвалиною для різних світів і цим уможливлює буття людини в різних світах. Культура – це універсальна можливість для людини бути в різних світах і переходити з одного світу в інший. Реальні умови для цього складають:

1. Власний спосіб здійснення культури, яким є діалог.

2. Специфічний спосіб осягнення людиною культури, яким є розуміння.

Там, де є діалог і розуміння, там здійснюється реальне, а не уявне залучення людини до культури або ж відповідне до вимог культури спілкування між людьми та народами. Власне, культура є універсальною характеристикою людського ставлення до світу.

Важливо, що культура дає людині не тільки засоби входження до тих чи інших світів, але й орієнтири для організації поведінки людей. Йдеться про цінності. Цінності являють собою певні точки відліку для розгортання та здійснення індивідуальних смислів. Через це вони становлять смисловий каркас культури. Завдяки цьому культура здатна виконувати впорядкування буття, а також здатна до смислової розбудови.

Спроби впорядкувати всю множину визначень призвели до становлення деяких видів визначення культури, а саме:

Антропологічні – культура визначається як сукупність продуктів людської діяльності, світ речей, штучно створена людиною «друга природа».

Герменевтичні – культура тлумачиться як множина текстів, які осмислюються.

Дидактичні – розглядають культуру як те, чому людина навчилася за весь час існування людства, а не успадкувала від природи.

Ідеаційні – визначають культуру як духовне життя суспільства, як сукупність продуктів духовного виробництва (ідей, художніх образів, вірувань)

Історичні – культура досліджується як продукт історії людства, як засіб передачі від покоління до покоління накопиченого людиною досвіду.

Нормативні – культура розглядається як сукупність норм і правил, які регламентують життя людей в суспільстві.

Психологічні – досліджують зв'язок культури з психологією поведінки людей, детермінацію культурою особливостей людської психіки.

Семіотичні – культура розглядається як система знаків, яка накопичує і зберігає інформацію.

Соціологічні – під культурою розуміють фактор організації суспільного життя, як сукупність ідей і настанов, які впорядковують колективну діяльність людей.

Функціональні – аналізують культуру через функції, які вона виконує в суспільстві, досліджують єдність і взаємозв’язок цих функцій в культурі.

Що ж є спільного у всіх цих підходах визначення сутності культури?

- Усі згодні, що культура протистоїть природі;

- культура – це діяльність, в процесі якої людина перетворює світ і саму себе, це суто людський спосіб існування. Культура – це світ людської діяльності, в процесі якої людина вносить «людяність» і перетворює продукти своєї діяльності в предмети культури.

Продукти і наслідки людської діяльності, штучно створені людиною предмети і явища називають артефактами (тобто штучно зроблений). Артефактами, складовими культури, є створені людиною речі, винайдені нею засоби і методи дій, народжені нею думки, ідеї. (Так, колесо – артефакт – продукт культури, в результаті «олюднення» людиною дерева чи заліза, використовується для пересування).

Культура як світ людської діяльності це, насамперед, світ артефактів. Це сутнісна характеристика культури особливо є важливою при пізнанні матеріальної культури – речей, будівель, технічних пристроїв, всього того, що складає «другу природу», яку людина створила своїми власними руками і розумом довкола себе.

Продуктів діяльності і способів діяльності безліч – традиції, мистецтво, мова, наукові знання, одяг, бібліотеки. Але не тільки матеріальні речі, але й духовні творіння – ідеї, думки, теорії, з’явившись на світ, починають начебто самостійне, незалежне від їх творців існування – це об’єктивна визначеність предметів культури. Але предмети культури мають і суб’єктивне визначення, в них втілено те, що називають значенням (сенсом, соціальною інформацією).

Коли речі, процеси, явища події виконують інформаційні функції, вони стають знаками, значення яких встановлюється і тлумачиться людиною.

Знак - це предмет, що виступає в якості носія інформації про інші предмети і використовується для її надбання, переробки та передачі (обручка – коло з металу = носій інформації про шлюбний стан людини). Тобто ми живемо не тільки в світі речей, але і в світі знаків. Це і є світ культури.

Явища культури – це і є знаки, в яких зашифрована соціальна інформація, тобто вкладений в них зміст, значення. Розуміти якийсь предмет як явище культури означає бачити в ньому не просто річ, що існує та чуттєво сприймається, але його невидимий суб’єктивний зміст. Саме настільки, наскільки предмет виступає в якості знаку, символу, тексту, який треба не тільки прочитати, а й осмислити, він стає фактом культури.

Таким чином, культура – це світ значень, які вкладає людина в свої творіння, це найважливіша характеристика культури згідно досягнень знаково-семіотичної теорії культури.

Культура виступає як своєрідне інформаційне забезпечення суспільства, де є традиції, соціальна пам'ять, мови, програми людської поведінки, що відображують колективний людський досвід, накопичений багатьма поколіннями за весь час існування людства.